Содержание
Вступ

Розділ 1. Кореспонденція як жанр журналістської творчості

1.1 Кореспонденція як жанр. Основні підходи до визначення

1.2 Жанрові модифікації кореспонденції (різновиди кореспонденцій та взаємозв’язок з іншими жанрами)

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У сучасній журналістській практиці існує величезне різноманіття жанрів.

Провідними вченими у вітчизняній та зарубіжній науці про журналістику на сучасному етапі активно провадяться дослідження жанрово-стилістичних особливостей різних жанрів журналістської творчості. Вагомий внесок у розкриття цього питання зробили такі дослідники, як І. Михайлин, Б. Стрельцов, В. Здоровега та інші.

У сьогоднішньому різноманітті друкованих засобів масової інформації окреме місце посідають багатотиражні видання. Вони задовольняють потребу окремих корпорацій, підприємств, організацій та установ в локальній інформації, яка має досить специфічний, як правило, виробничий характер. Це зумовлює вибір певних жанрів у написанні матеріалів. Одним із найпродуктивніших жанрів, що найповніше відповідає особливостям корпоративної тематики і дає змогу висвітити проблематику, є кореспонденція.

Фрагментарні дослідження та теоретичний опис особливостей кореспонденції містять наукові розробки таких авторів, як В. Пельт, Д. Бекасов, В. Ла Рош та інші.

Та ні узагальненого монографічного дослідження, ні детального огляду кореспонденцій певних видань, що могло б продемонструвати всі жанрово-стилістичні можливості кореспонденцій, немає. У сучасній науці про журналістику назріла гостра потреба в детальному вивченні окремих жанрів, зокрема і кореспонденції, з погляду їх жанрово-стилістичних особливостей в умовах практичного функціонування в засобах масової інформації.

Методологічну і теоретичну основу дослідження складають праці таких дослідників, як Д. Бекасов, О. Богуславський, В. Вакуров, М. Василенко, В. Горбачук, В. Здоровега, Є. Іванчикова, Л. Кайда, В. Карпенко, М. Кім, М. Кожина, В. Коньков, В. Костомаров, О. Кузнецова, Ла рош Вальтер фон, І. Лисакова, Л. Майданова, Мгана Фаряль, І. Михайлин, А. Москаленко, С. Ожегов, В. Пельт, Є. Прохоров, А. Сковородніков, С. Станчев, Б. Стрельцов, А. Тертичний, Т. Хітрова.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані в спеціалізованих курсах із журналістики, практичних заняттях ряду журналістських дисциплін і у подальших наукових дослідженнях із аналізованої тематики.

Розділ 1. Кореспонденція як жанр журналістської творчості

Будь-який журналістський задум здобуває втілення у формі певного жанру. Щодня розкриваючи газету, читач зустрічається в ній не просто з текстами, а замітками, статтями, нарисами, інтерв'ю, есе та іншими жанрами журналістики. Неправильно пов'язувати жанр лише з формою журналістського твору, хоча б і такою, що склалася в глибинах історії і стабілізувалася в своїх структурних ознаках. Жанр - це певним чином окреслений зміст, що "відшукав" найбільш зручну форму для свого втілення. Жанр - це змістовно-формальна єдність [25, с.8].

А відтак, журналіст мусить навчитися бачити дійсність очима жанру, оскільки зрозуміти цю саму дійсність можна лише у зв'язку з певними способами її вираження. Адже журналіст не втискує матеріал у готову площину твору, а жанровий погляд служить йому для відкриття, бачення, розуміння й відбору життєвого матеріалу.

Для журналіста є важливим як оволодіння конкретними інформаційними, аналітичними та художньо-публіцистичними жанрами, висвітлення структури й особливостей яких передбачене в спеціальних курсах, так і розуміння загальних жанрологічних питань [25, с.8-9].

1.1 Кореспонденція як жанр. Основні підходи до визначення

На практиці журналісти досить часто, бажаючи висвітлити певну подію чи явище, звертаються до такого жанру, як кореспонденція. Такий твір дає можливість оперативно і доцільно передати інформацію читачам, слухачам тощо. Проте чіткого й одностайного визначення поняття "кореспонденція" у наукових колах й досі немає. Це призводить до певних колізій і плутанини у називанні твору кореспонденцією чи іншим жанром.

С. Ожегов подає три тлумачення слова "жанр": "1. Вид творів у галузі якогось мистецтва, які характеризуються тими чи іншими сюжетними і стилістичними ознаками.2. Живопис на побутові сюжети.3. Манера, стиль." [29, с.163]. У "Літературознавчому словнику-довіднику" літературний жанр трактується як "один з головних елементів систематизації літературного матеріалу, що "класифікує літературні твори за типами їх поетичної структури", розрізняючи при цьому літературний рід (загальне), літературний вид (особливе), різновид (жанр) [21, с.417]. Навіть відкинувши суто мистецьке трактування жанру як картини на побутові сюжети (так званий жанровий живопис), трояке значення терміна зберігається. В одному випадку жанром називають відповідний рід (лірика, драма), у другому - вид (роман, поема), у третьому - різновид (детективний, історичний, науково-фантастичний, соціально-побутовий роман). Трапляються ще складніші ситуації, коли поняття "жанр" має або надто широке, або завузьке значення. У літературній практиці про публіцистику, скажімо, говорять і пишуть, як про жанр. Водночас ми знаємо, що для публіцистики характерна жанрова багатоманітність. Бо ж публіцистика - це не тільки стаття, а й нарис, есе, відкритий лист, фейлетон, памфлет тощо [10, с.142-143].

Доктор Фаряль Мгана так визначає жанри журналістики: "Існують різноманітні способи передавання інформації, як і літературні та мистецькі стилі. Література представлена традиційною та сучасною поезією, проза - оповіданням, повістю, епопеєю і т.д. А оцінювання - літературною критикою всіх форм. Мистецтво виражається через театр, кінематограф, малюнок, мелодію тощо. Щодо інформації, то вона виражається через новину, коментар, репортаж, доповідь і т.д., використовуючи слово і світлину, задній план картини, музику і т.д. Без сумніву, поява і розвиток жанрів інформації пов'язані зі змінами у суспільстві та його потребами, що спричиняє зміни в інформації та способах її подання" [26, с.149-150].

Болгарський вчений Ст.К. Станчев назвав сім основних елементів, які, на його думку, характеризують журналістські твори і визначають жанр. Це - тема; характер опису фактів; кількість, якість і масштаб суджень; літературна форма і якість матеріалу; характер спостережень і спосіб вивчення матеріалу; теоретичне охоплення; обсяг матеріалу [33, с.323-326]. Колишній головний редактор газети "Вечірній Київ", нині професор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, заслужений журналіст України В. Карпенко вважає, що поділ журналістських матеріалів на жанри трохи умовний, "має скоріше не практичний, а теоретичний характер. Жанрові особливості на практиці певною мірою розмиваються, в матеріалі одного жанру подибуємо елементи іншого" [13, с. 205].

У цьому дослідженні за основу беремо широко вживане в журналістиці визначення жанру В. Здоровеги: "усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури" [9, с.157].

У сучасній журналістській практиці розрізняються інформаційні, аналітичні, інформаційно-аналітичні та художньо-публіцистичні жанри.

Родовими ознаками аналітичних жанрів, за визначенням І. Михайлина, є:

1) встановлення журналістом однотипності фактів і явищ і об’єднання їх в логічний ряд;

2) узагальнення їх, співставлення з іншими, встановлення зв’язку між ними;

3) оцінка ситуації і явища;

4) постановка проблеми і виявлення всіх її аспектів;

5) висловлення пропозицій про своє бачення розв’язання проблеми [27, с.219].

Більшість вітчизняних дослідників відносять кореспонденцію саме до аналітичних жанрів. У сучасній науці про журналістику немає єдиного визначення кореспонденції як жанру. Натомість кожен дослідник пропонує своє бачення цього типу журналістських матеріалів.

Розглянемо деякі з них.

Кореспонденція - жанр, у якому на обмеженому конкретному життєвому матеріалі розглядається певна тема, ставиться проблема та пропонується її розв'язання. Цей жанр хіба трохи молодший за жанр замітки. Його назва походить від латинського слова "correspondeo", що в перекладі українською мовою означає "повідомляю". Кореспонденціями первісно називалися повідомлені дописувачами новини з місць. А кореспондентами стали називати повідомлювачів новин. Зараз це слово використовується для найменування важливої рольової спеціалізації в журналістиці. Кореспондент - той, хто повідомляє новини. Внутрішньожанрова типологія кореспонденції включає в себе інформаційну, аналітичну й проблемну кореспонденцію [30, с.6].

І. Михайлин вважає, що кореспонденція - жанр, у якому на обмеженому конкретному життєвому матеріалі розглядається певна тема, ставиться проблема та пропонується її розв’язання. Цей жанр хіба що трохи молодший за жанр замітки. Його назва походить від латинського слова correspondeo, що в перекладі українською мовою означає "повідомляю". Кореспонденціями спочатку називалися повідомлені дописувачами новини з місць. А кореспондентами стали називати повідомлювачів новин. Зараз це слово використовується для найменування важливої рольової спеціалізації в журналістиці. Кореспондент - той, хто повідомляє новини. Внутрішньожанрова типологія кореспонденцій включає в себе інформаційну, аналітичну й проблемну кореспонденцію. [27, с.220]

Д. Бекасов під кореспонденцією розуміє жанр з такими особливостями:

1) виходить за межі простого викладення фактів;

2) пояснює події в контексті;

3) дає спрямування, ґрунтуючись на фактах;

4) повинна бути інформативною і збалансованою [3, с.33-34].

Об’єктивність і збалансованість реалізуються і втілюються за допомогою таких чинників:

1)                особиста думка відсутня;

2)                мова іде про факти;

3)                факти повинні бути передані джерелами;

4)                аналіз спирається на ці факти [3, с.33-34].

Якщо цитується джерело, що висловлює певну думку, необхідно подати і думку опонента.

Складовими кореспондування можна назвати такі складові побудови, як:

1)                важливість вказування часу: скажіть відразу, у першому чи другому абзаці, коли відбувається подія, що описується;

2)                розповідь ведеться від третьої особи;

3)                використовуються короткі речення й абзаци. Часто абзац складається з одного речення, максимум двадцять п’ять слів у реченні (двадцять слів для вступної частини);

4)                одна ідея в одному абзаці;

5)                розповідь не категорична (це полегшує читання);

6)                точні дати (не "в останній тиждень", наприклад, а "п’ятнадцятого липня");

7)                найважливіші факти подаються на початку статті, менш важливі - наприкінці (принцип "перевернутої піраміди").

Такі матеріали - найбільш популярний жанр публікацій [3, с.33-34].

Б. Стрельцов пропонує таке визначення: "кореспонденція" (лат. сorrespondentia, від correspondeo - відповідаю, повідомляю) - жанр журналістики, предметом якого виступає конкретна соціальна ситуація ("шматочок життя"), обмежена місцем і часом. Кореспонденція має два основних види - інформаційний і аналітичний. Аналітична кореспонденція розглядає суму суспільно-значущих фактів, під кутом зору класово-партійних інтересів і призводить до висновків, що мають актуально-практичне значення. Кореспонденції властива стійка єдність змісту і форми, яка забезпечує її публіцистичну ефективність [35, с.167-168].

В. Пельт називає кореспонденцію одним із найважливіших аналітичних жанрів, найбільш широко представлених у газеті. У ній факти не просто повідомляються, як в інформаційних жанрах, а глибоко аналізуються, узагальнюються. На основі фактів роблять висновки, розробляють рекомендації.

Кореспонденція - це газетний жанр, у якому на конкретному фактичному матеріалі, у порівняно вузьких часових рамках, у неширокому масштабі аналітично, аргументовано розробляється актуальна тема [1, с.4].

Своє бачення аналізованого жанру пропонує О. Кузнецова. Кореспонденція - один з основних аналітичних жанрів періодики. Народившись із розгорнутого, детального листа в редакцію, кореспонденція незабаром виділилась у самостійний газетний жанр. У кореспонденції адресність виявляється у невидимому звертанні до осіб, організацій, установ, про які йдеться в матеріалі. Кореспонденція вже немає прямого звертання, як відкритий лист, воно у підтексті. У кореспонденції журналісти використовують оперативний аналіз повідомлених, або вже відомих фактів і подій. На відміну від замітки, кореспонденція не тільки відображає дійсність за допомогою методу інформування, описуючи подію, місце, час, учасників, виділяє їх особливості, а й осмислює, аналізує, узагальнює їх.

Пишучи кореспонденції, журналісти використовують традиційні, непрямі, гіпотетичні методи. Зокрема кількісний і якісний аналіз, прогнозування та інші види. Все залежить від професійної підготовки журналіста, вміння дібрати факти, їх осмислити, а також від специфіки, періодичності видання, жанрової форми.

Основне завдання кореспондування - нести знання про поточні події, давати їх оперативний аналіз, осмислення, щоб виявити їхні взаємозв’язки, причини, тенденції, наслідки. Кореспонденція містить не просто опис фактів, подій, а певну систему суджень, міркувань для підтвердження думок, ідеї автора, базуючись на аргументації.

Кореспонденція має пізнавальне значення, вона подає новину, популяризує, рекламує товари і послуги. Водночас кореспонденція спонукає, пробуджує ініціативу людей, мобілізує їх до певних вчинків і дій. Кореспонденція має також виховне й освітнє значення, вчить спостерігати життя й осмислювати бачене.

Для написання кореспонденції повинен бути оперативний привід - важлива суспільна подія, проблемна ситуація тощо.

Таким чином, "кореспонденція - це жанр аналітичного типу, що індуктивним методом відтворює систему поточних фактів і подій, обмежених місцем і часом, дає їм різнобічну оцінку й аналіз, з’ясовує причини і перспективи розвитку" [19, с.37-38].

Німецький дослідник Вальтер фон Ла Рош відносить кореспонденцію до інформаційних жанрів: "Інформація в ній переважає настільки, що я без особливих сумнівів зараховую її до інформаційних жанрів" [20, с.62].

Він схильний називати кореспонденцію повідомленням і розглядає її як "сестру новини" (замітки), проте "сестрою старшою та більш зрілою" [20, с.123]. У повідомленні може братися до уваги контекст подій, попередня історія та багато інших важливих аспектів теми. Принцип побудови новини (принцип зменшення важливості) для повідомлення зберігає свою чинність для абзаців, а не для речень. Всередині окремого абзацу немає потреби жорстко дотримуватися схеми побудови новини, отже, можна подати якусь подію, або чийсь дискусійний виступ у хронологічній послідовності [20, с.123].

Таким чином, можна зробити висновок, що незважаючи на велику кількість підходів до визначення кореспонденції як жанру, всі вони вказують на такі неодмінні риси: обмеженість часом і місцем, актуальність і оперативність, аналітичність, аргументованість. Також можна сказати, що кореспонденція має ознаки, притаманні як аналітичним, так і інформаційним жанрам.

кореспонденція журналістика жанр висвітлення

1.2 Жанрові модифікації кореспонденції (різновиди кореспонденцій та взаємозв’язок з іншими жанрами)

Кореспонденцію прийнято умовно розподіляти на дві великі групи: інформаційні і аналітичні [1, с.4].

На думку В. Пельта для аналітичних характерні з’ясування причинних зв’язків між явищами, аргументована постановка певної проблеми і її всебічне обґрунтування.

В. Костомаров говорить, що "аналітична кореспонденція містить у собі повідомлення про подію, явище. Це повідомлення може включати в себе як "живе" спостереження, фрагменти якихось виступів, так і стислий переказ того, що відбувається" [18, с.223-224].

А. Сковородников наполягає на тому, що в аналітичній кореспонденції мова йде про якусь одну подію. Вона всебічно обговорюється, виявляються її якості, їй виноситься оцінка, прогнозується її розвиток, вказуються її причини. Таким чином, центральним предметом аналітичної кореспонденції він називає один значний факт, усі інші деталі, приклади, судження служать "допоміжним" матеріалом для його всебічного висвітлення [32, с.112].

На думку О. Кузнецової, аналітична кореспонденція вирішує складні завдання, розкриває суть фактів і подій, їх причини, зв’язки і наслідки. Якщо мета журналіста донести проблему до відома громадськості, він вдається до постановочного чи проблемного кореспондування. Якщо журналіст має намір викрити негативні факти та недоліки, він використовує критичне. Є ще рекламні кореспонденції, якщо потрібно популяризувати щось позитивне [19, с.38].

Для всіх жанрових різновидів аналітичного кореспондування характерна перевага аналітичних методів відтворення над інформаційними.

Приводом до написання аналітичної кореспонденції можуть бути не тільки нові, а й вже відомі факти. Головне в ній нове, оригінальне бачення, осмислення, тлумачення.

Характерні риси аналітичних кореспонденцій:

1)                активне втручання в життя;

2)                порушення актуальних проблем з прагматичною метою їх розв’язання;

3)                живий аналіз фактів і подій;

4)                їхня всебічна оцінка, осмислення, коментування.

Отже, аналітична кореспонденція, підсумовує О. Кузнецова, це "аналітичний, синтетичний жанр публіцистики, що через аналіз системи обмежених часом і простором фактів і подій виявляє їх зв’язки, причини, наслідки, апелює до осіб, відтворює актуальну проблему" [19, с.38-40].

Інформаційними називаються ті кореспонденції, які повідомляють про нові, тематично організовані факти, привертають увагу до нових явищ життя [1, с.4].

Інформаційна кореспонденція, на думку А. Сковородникова, відрізняється від аналітичної детальним і більш широким висвітленням предмета. Таким предметом, як правило, виступає певна подія, явище, дія. До того ж публікація такого жанру може включати в себе не тільки фактологічний опис предмета, а й деякі елементи оцінки, припису, прогнозу тощо. Разом з тим автор інформаційної кореспонденції не ставить перед собою завдання виявити взаємозв’язки предмета, що описується, заглибитися в його сутність. Основне для нього - повідомити деякі параметри відображуваного явища, які знаходяться на поверхні [32, с.112].

Дослідниця О. Кузнецова визначає інформаційну кореспонденцію як синтетичний інформаційно-аналітичний жанр публіцистики, що повідомляє про обмежені часом і простором нові факти та події через їх тлумачення, коментування, оцінку, переконує читачів в істинності авторських думок шляхом аргументації індуктивним методом [19, с.38-40].

Інформаційну кореспонденцію ще називають подієвою тому, що в її основі завжди полягає подія.

Інформаційну кореспонденцію порівнюють із розгорнутою заміткою. У цих двох жанрових формах спільні методи відтворення:

1)                хронікальні;

2)                репортерські;

3)                інтерв’ю [19, с.38-40].

Отже, розрізняються такі жанрові різновиди кореспонденції: інформаційні та аналітичні. Це дає підстави вважати її "жанром-гібридом", адже вона має всі риси, притаманні цим двом жанровим групам.

Детальної уваги вимагає до себе взаємозв’язок кореспонденції з іншими жанрами.

"Включаючись у творчий процес зі створення журналістського твору, автор, як художник, у своєму розпорядженні має цілу палітру жанрів, яка дозволяє йому складати жанрову кольорову гаму" [14, с.8]. Саме завдяки цьому будь-який жанр можна збагатити елементами інших жанрів, створивши таким чином оригінальний твір. У цьому випадку журналісту необхідно знати можливості жанрового взаємопроникнення і взаємовпливу, закономірності процесу перебудови жанрової системи, причини жанрових трансформацій, проблеми жанрової спадкоємності, нарешті типологічну структуру жанрів, бо без системного погляду на жанр важко розібратися у всіх його видозмінах, а отже, і в тих нових можливостях, які у нього з’являються [14, с.8].

Сучасна система жанрів журналістики - це структура, яка динамічно розвивається, всередині якої існують свої внутрішні і зовнішні зв’язки [14, с.9].

Процес перебудови жанрової системи відбувається на сучасному етапі завдяки зміщенню одних жанрів іншими. У системі жанрів журналістики на периферію відійшли такі великомасштабні жанри, як нарис, а в центрі опинились інформаційні жанри. Проміжне становище займає група аналітичних жанрів.

Процес розмивання жанрових меж призводить не тільки до утворення гібридних жанрових форм, а й до постійного жанрового взаємозбагачення.

Змінюючись і трансформуючись, жанри в своєму розвитку зберігають свою спадкоємність, основні типологічні ознаки, які виявляються в різноманітті окремих жанрів [14, с.12].

Процес розмивання жанрових меж властивий і такому жанру, як кореспонденція.

Предметом аналітичної кореспонденції можуть бути будь-які події, явища, феномени. У цьому відношенні вона близька таким, наприклад, жанрам, як репортаж, звіт, інформаційна кореспонденція [18, с.221].

Репортаж - це жанр, який передбачає оперативну і яскраву розповідь про подію, ситуацію, явище. Репортаж - це розповідь очевидця або учасника події. Новина тут обростає суб'єктивними враженнями спостерігача та його співпереживаннями. Репортаж може бути коротким або значним за розміром. Різноманітність репортажів наштовхує на думку про те, що цей жанр мусить мати внутрішньожанрові різновиди, але вони ще недостатньо вивчені нашим журналістикознавством. [1, с.3].

Звіт - це інформаційне повідомлення про роботу та перебіг заходу, у якому брала участь певна група людей, що вирішували суспільне важливі питання. Таким заходом може бути сесія парламенту чи місцевого органу самоуправління, конференція трудового колективу, збори громадської організації, спортивні змагання, художні виставки. Звіт уже включає в себе елементи коментаря журналіста. Поруч з точним повідомленням про промови, репліки та інші виступи, у його тексті можуть міститися елементи аналізу, оцінки [1, с.3].

Інформаційна кореспонденція - це синтетичний інформаційно-аналітичний жанр публіцистики, що повідомляє про обмежені часом і простором нові факти та події через їх тлумачення, коментування, оцінку, переконує читачів в істинності авторських думок шляхом аргументації індуктивним методом [19, с.38-40].

Як зазначає В. Костомаров, аналітична кореспонденція відрізняється від названих жанрів ступенем "присутності" у тексті інших жанротворчих факторів. Наприклад, мета репортажу - дати наочне, "живе" відображення "предметної" події (тому репортер використовує переважно при збиранні матеріалу метод особистого спостереження; немає спостереження - немає репортажу). Мета звіту - точно відобразити "інформаційну подію" (виступи, доповіді, звіти), виклавши все, що відбувається в точній послідовності (або навіть проаналізувавши), використовуючи при цьому фрагменти виступів або повідомлень. Мета інформаційної кореспонденції - повідомити дещо про "предметну" подію, використовуючи при цьому (на відміну від репортажу) не стільки "живе" спостереження, скільки стислий переказ того, що відбувається [18, с.221].

Усі ці завдання досить дотичні до тієї мети, яка постає перед кореспонденцією. Адже за визначенням того ж В. Костомарова, вона може включати в себе як "живе" спостереження, фрагменти якихось виступів, так і стислий переказ того, що відбувається [18, с.223-224]. А ці характеристики, як зазначено вище, властиві й іншим жанрам і дозволяють говорити про нечіткість меж між ними.

На розмитість жанрових меж кореспонденції з репортажем вказує А. Сковородников: "у практичній журналістиці живо та яскраво написані кореспонденції нерідко публікують під рубрикою "репортаж" [32, с.117-118].

Німецький дослідник Вальтер фон Ла Рош зауважує, що навіть серед колег деякі поняття залишаються не розмежованими. "Про мітинг зробимо репортаж на шістдесят рядків", - каже редактор, а сам очікує отримати повідомлення (так Ла Рош називає кореспонденцію) [20, с.61]. Він стверджує, що повідомлення (кореспонденція) може включати в себе елементи репортажу тоді, коли репортер не тільки детально розповідає про подію, а й ознайомлюється з місцем події та розповідає про свої враження. Такі повідомлення (кореспонденції) розвиваються за власною драматургією, яка, наприклад, може мати оповідальний характер [20, с.125-126].

Певною мірою розмежувати кореспонденцію від вищезазначених жанрів (звіт, репортаж, інформаційна кореспонденція) дозволяє тлумачення повідомлення, яке вона містить. Це тлумачення представляє собою з’ясування причин події, явища, визначення його значущості, цінності, прогнозування його розвитку тощо.

Але двоскладовість сучасної аналітичної кореспонденції (повідомлення про явище плюс його витлумачення), продовжує свою думку В. Костомаров, зближує її з іншим жанром - коментарем [18, с.223-224].

Ще один дослідник Б. Стрельцов звертає увагу на те, що в творчій практиці спостерігається постійна видозміна, взаємодія жанрів один з одним. Він говорить про те, що на порубіжжі традиційних жанрів виникають нові типи газетних текстів. Тому в класифікаціях з’являються “жанри-гібриди" [35, с. 206].

Таким чином, можна стверджувати, що кореспонденції властивий процес розмивання жанрових меж. І у журналістській практиці нерідко кореспонденція подається у вигляді близьких до неї жанрів, зокрема репортажу, звіту тощо.

Висновки

Розглянувши погляди провідних вітчизняних і зарубіжних дослідників, систематизувавши та узагальнивши різноманітні жанрові тлумачення, можна окреслити поняття кореспонденції в журналістській творчості таким чином.

По-перше, незважаючи на велику кількість підходів до визначення кореспонденції як жанру, всі вони вказують на такі неодмінні риси: обмеженість часом і місцем, актуальність і оперативність, аналітичність, аргументованість. Також можна сказати, що кореспонденція має ознаки, притаманні як аналітичним, так і інформаційним жанрам.

По-друге, розрізняються такі жанрові різновиди кореспонденції: інформаційні та аналітичні.

По-третє, можна стверджувати, що кореспонденції властивий процес розмивання жанрових меж. І у журналістській практиці нерідко кореспонденція подається у вигляді споріднених з нею жанрів, зокрема репортажу, звіту тощо.

Нерідко на шпальтах газети зустрічаються публікації, які знаходяться на межі між кореспонденцією і репортажем. Розмитість меж викликана застосуванням автором прийомів, властивих обом жанрам: з одного боку, журналіст за основу матеріалу бере факти та події, безпосереднім свідком яких він став, тобто - особисте спостереження (репортаж), а з іншого боку, аналізує, спирається на думку інших осіб, дає оцінку, робить прогноз (кореспонденція).

Список використаних джерел

1. Аналитические жанры газеты. Хрестоматия. - М.: Издательство МГУ, 1989. - 437 с.

2. Аргументация в публицистическом тексте (жанрово-стилистический аспект) Учебное пособие. - Свердловск: Издательство Уральского университета, 1992. - 244 с.

3. Бекасов Д. Корреспонденция, статья - жанры публицистики. - М.: Издательство МГУ, 1972. - С.18-38.

4. Богуславський О.В. Газетна журналістика: Навчально-методичний посібник. - Запоріжжя: ГУ ЗІДМУ, 2003. - 106 с.

5. Вакуров В.Н., Кохтев Н.Н., Солганик Г.Я. Стилистика газетных жанров.М., 1978. - 183 с.

6. Василенко М.К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі. - К.: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2006. - 236 с.

7. Горбачук В., Зоц І., Романько В. Основи журналістики: Навчальний посібник. - Слов’янськ: СДПІ, 2008. - 108 с.

8. Жанри радянської газети: Посіб. для студ. фак. журналістики університетів. Пер. з рос. Я.Д. Клименка. - К.: Вища школа, 1974. - 295 с.

9. Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості: Навчальний посібник. - Львів: ПАІС, 2000. - 180 с.

10. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підруч. - 2-ге вид., перероб. і доповн. - Л.: ПАІС, 2004. - 268 с.

11. Иванчикова Е. О дифференциации жанрових форм речи // Структура лингвостилистики и ее основные категории. - Пермь: Пермский университет, 1983. - С 10-15.

12. Кайда Л. Эффективность публицистического текста / Под редакцией Я.Н. Засурского. - М.: Издательство МГУ, 1989. - 182 с.

13. Карпенко В. Журналістика: основи професіональної комунікації. - К.: Нора-Прінт, 2002. - 348 с.

14. Ким М. Жанры современной журналистики. - СПб.: Издательство В.А. Михайлова, 2004. - 336 с.

15. Ким М. Журналистика: Методология профессионального творчества. - СПб: Издательство В.А. Михайлова, 2004. - 496 с.

16. Кожина М.Н. Стилистика русского языка. - М.: Просвещение, 1983 - 234 с.

17. Коньков В.И. Речевая структура газетного текста. - М.: Издательство МГУ - 1997. - С.11-12.

18. Костомаров В. Русский язык на газетной полосе. - М.: Издательство Московского университета, 1971. - 268 с.

19. Кузнецова О. Аналітичні методи в журналістиці: Навчальний посібник. - Львів: ЛНУ ім. І Франка, 2002. - 120 с.

20. Ла Рош Вальтер фон. Вступ до практичної журналістики: Навчальний посібник / За загальною редакцією В.Ф. Іванова та А. Коль. - К.: Академія Української преси, 2005. - 229 с.

21. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Гром’яка Р., Коваліва Ю., Теремка В. - К.: Академія, 1997. - 752 с.

22. Лысакова И. Тип газеты и стиль публикации: Опыт социолингвистического исследования. - Л.: Издательство Ленинградского университета, 1989. - 184 с.

23. Лысакова И. Язык газеты: социолингвистический аспект. - Л.: Издательство Ленинградского университета, 1981. - 103 с.

24. Майданова Л.М. Стилистические особенности газетных жанров. - Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1987. - 65 с.

25. Мастерство журналиста. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1977. - 263 с.

26. Мгана Фаряль. Сучасна інформаційна риторика. - Вид-во Дамаського університету. - Ч.1. - 2003-2004. (Переклад з арабської Камірана Шейхо). - 243 с.

27. Михайлин І. Основи журналістики: Підручник. Видання третє, доповнене і поліпшене - К.: ЦУЛ, 2003. - 284 с.

28. Москаленко А. Теорія журналістики: Навчальний посібник. - К.: ЕксОб, - 2002. - 335 с.

29. Ожегов С. Словарь русского языка / Под ред.Д. Розенталя - М.: ГИИНС, 1985. - 797 с.

30. Пельт В., Тузова М. Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. - М.: Издательство МГУ, 1989. - 236 с.

31. Прохоров Е. Введение в теорию журналистики. Учебник. - М.: Издательство Аспект-Пресс, 2007. - 351 с.

32. Сковородников А. Экспрессивные синтаксические конструкции современного русского литературного языка. - Томск: Издательство Томского университета, 1981. - 255 с.

33. Станчев С. Теория и практика печати. - София: Наука и искуство, 1964. - 465 с.

34. Стилистика газетных жанров / Под ред.Д.Э. Розенталя. - М.: Издательство Московского университета, 1981. - 230 с.

35. Стрельцов Б. Основы публицистики. Жанры: Учебное пособие. - Минск: Университетское издательство, 1990. - 240 с.

36. Тертычный А.А. Аналитический инструментарий журналиста // Деловая пресса России: настоящее и будущее. - М.: Аспект Пресс, 1999. - С.160-185.

37. Хітрова Т.В. Вступ до спеціальності: Навчально-методичний посібник. - Запоріжжя: ГУ ЗІДМУ, 2007. - 104 с.

38. Язык и стиль средств массовой информации и пропаганды. - М.: Издательство МГУ. - 1980. - 256 с.

Размещено на Allbest.ru