Министерство науки и образования Украины
Университет Экономики и Управления
Реферат
На тему: «Криза в умовах ринкової економіки та основні чинники її виникнення. Класична антикризова модель»
Выполнила:
студентка 422 группы
Валеева Дарья
Симферополь,2009

Поняття "криза" має багато рівнів і трактувань. Вираження "криза" походить від грецького слова "crisis", що означає "вирок, рішення по якому-небудь питанню, або в сумнівній ситуації". Також може означати "вихід, рішення конфлікту". Але сучасне значення слова найбільш часте застосування знаходить у Гіппократа й лікарів: і криза означає вирішальну фазу розвитку хвороби. У цьому змісті мова заходить про "crisis" тоді, коли хвороба підсилює інтенсивність або переходить в іншу хворобу або взагалі закінчується смертю.
В 17-18 сторіччях поняття криза стала застосовуватися й у відношення до процесів у суспільстві, як військові, політичні кризи, при цьому використовувалося майже не змінене значення кризи взяте з медицини.
І нарешті в 19. столітті значення перейшло в економіку. "Класичне" економічне поняття кризи, що сформувалося в той час, означає не бажану й драматичну фазу в капіталістичній економічній системі, що характеризується коливаннями й негативними явищами, перешкодами.
Кожна криза дозріває у фазах пожвавлення й підйому. Це фази стійкого розширення виробництва. У цей період збільшуються доходи населення й росте сукупний споживчий попит. Ріст споживчого попиту спонукує підприємців розширювати виробничі потужності й збільшувати капіталовкладення. Отже, росте попит на засоби виробництва. Збільшення загального сукупного попиту починає випереджати темпи зростання суспільного виробництва. Кругообіги індивідуальних капіталів протікають безперешкодно, знижується гострота конкурентної боротьби. Тому зменшуються стимули нових впроваджень, відновлення виробництва. Відтворення протікає на переважно екстенсивній основі. Такий розвиток триває доти, поки темпи зростання виробництва не починають випереджати темпи росту платоспроможного попиту. Коли це відбувається, то наступає надвиробництво товарів, а разом з ним і економічна криза. Економічна криза виявляє перенагромадження капіталу, що виступає в трьох формах: надвиробництво товарного капіталу (ріст нереалізованої продукції), перенагромадження продуктивного капіталу (збільшення недовантаження виробничих потужностей, ріст безробіття), перенагромадження грошового капіталу (збільшення кількості грошей, не вкладених у виробництво). Загальним результатом перенагромадження капіталу стає ріст витрат виробництва, падіння цін і, отже, прибутку.
Але економічна криза виявляє не тільки межа, але й імпульс у розвитку економіки, виконуючи стимулюючу («очисну») функцію. Під час кризи виникають спонукальні мотиви до скорочення витрат виробництва й збільшенню прибутку, підсилюється конкуренція. Економічна криза приводить до морального зношування засобів виробництва, не здатних забезпечити прибуткове функціонування капіталу. Він же створює стимули для поновлення капіталу на новій технічній основі. Тому криза дає початок переважно інтенсивному розвитку економіки. З ним кінчається попередній період розвитку й починається наступний. Криза - найважливіший елемент механізму саморегулювання ринкової економіки. Таким чином, циклічність як форма руху ринкової економіки має своїм епіцентром криза, у якому виявляються й межу, і імпульс росту економіки. Викликаючи масове моральне зношування основного капіталу, криза розчищає шлях для масових інвестицій, причому на новому технічному рівні.
Але перехід до розширення виробництва й до його відновлення не може відбутися в один момент. Тому на зміну кризі приходить фаза депресії. У кризі створюються умови для інтенсифікації економіки. У ході депресії ці умови закріплюються й починається період інтенсивного розвитку, що охоплює всю наступну фазу - пожвавлення. Наприкінці фази пожвавлення стимули відновлення вичерпують себе. І наступна фаза циклу - підйом - знову починає екстенсивний розвиток.
Таким чином, причина циклічного характеру розвитку економіки криється в конфлікті умов виробництва й умов реалізації, у протиріччі між виробництвом, що прагне до розширення, і не встигаючим за ним ростом платоспроможного попиту. Істотні зміни в сукупній пропозиції та сукупному попиті виявляються в економічній Кризі, що є не тільки порушенням пропорційності суспільного виробництва, але й поштовхом до рівноваги й збалансованості економіки. Механізмом циклічного руху виступає падіння цін (відповідно знецінення основного капіталу й зниження заробітної плати).
На тривалість і глибину економічної кризи істотно впливає коливання інвестицій. Криза утворить вихідний момент для нових масових капіталовкладень. Це пов'язане з тим, що, по-перше, криза знецінює основний капітал і тим самим створює умови для відновлення виробничого апарата. По-друге, криза примушує до відновлення основного капіталу на новій технічній базі, що викликає зниження витрат виробництва й відновлення докризового рівня прибутку. Масове моральне зношування основного капіталу, викликаний кризою, змушує всіх підприємців застосовувати нову техніку. Отже, криза розчищає шлях для масових інвестицій, допомагаючи економіці перейти в іншу фазу. Тому відновлення основного капіталу є матеріальною основою періодичності.
Необхідний поділ кризового процесу на різні стадії зв'язана в першу чергу для того, щоб визначити крапку й час застосування заходів щодо надання впливу на кризу, недопущенню й подоланню кризи.
Характеристика стадій кризового процесу з погляду можливостей, потенціалу подолання кризи й раннього оповіщення про нього.
1. Стадія: потенційна криза
Криза підприємства як процес знаходить свій початок у фазі потенційного, тобто тільки можливого але ще не реальної кризи підприємства. І через відсутність достовірних симптомів кризи даний стан підприємства характеризується як нормальний, тобто практично як стан у якому постійно перебуває підприємство, і воно дає час або крапку відліку виникнення кризи на підприємстві.
2. Стадія: латентна або схована криза
Ця фаза кризового процесу характеризується схованим уже наявним або з великою ймовірністю незабаром, що починається кризою, впливу якого не обумовлені наявним у наявності в підприємства стандартним інструментарієм. Але застосування спеціальних методик раннього розпізнавання дозволяє на цій стадії зробити активний вплив на латентну кризу за допомогою попереджуючих заходів.
У загальному на даній стадії наявний у наявності в підприємства потенціал подолання кризи як правило не використовується в повному обсязі. Основний упор тут лежить у застосуванні систем раннього оповіщення або розпізнавання.
3. Стадія: гостра переборна криза
На цьому етапі починається безпосереднє відчуття підприємством вихідні від кризи негативного впливу. Разом із цим підсилюється інтенсивність реальних, проти підприємства спрямованих деструктивних впливів, що викликає різку недостачу, тиск часу, терміновість і невідкладність прийняття рішень. При подальшому зменшенні альтернативних варіантів дій через вичерпання часу, що є в наявності підвищуються вимоги по знаходженню діючих шляхів рішень проблем (факторів подолання кризи). На цьому етапі для подолання кризи потрібна мобілізація все більших чинностей підприємства й вичерпуються повністю наявні в наявність резерви по подоланню кризи. На даній стадії ще є можливість подолання (приборкання) гострої кризи, тому що наявність, що є в наявності подолання кризи достатній для того щоб упоратися із кризою. Підвищуються до межі вимоги до подолання кризи, і заходу щодо подолання кризи повинні виявити свою дію на поліпшення ситуації за дуже незначний проміжок часу, наявний у розпорядженні.
4. Стадія: гостра не переборна криза
Якщо не вдається приборкати гостра криза, то підприємство вступає в останню стадію розвитку кризового процесу, що закінчується ліквідацією підприємства. На цьому етапі вимоги для подолання кризи значно перевищують наявний потенціал. Подолання кризового процесу не можливо, особливо через відсутність або невдалі заходи, дії, через сильний тиск часу й через інтенсивність, що підсилюється спрямованими проти підприємства деструктивними впливами.
Криза підприємства являє собою переломний момент у послідовності процесів подій і дій. Типовим для кризової ситуації є два варіанти виходу з її, або це ліквідація підприємства як екстремальна форма, або успішне подолання кризи.
Проміжки між початком і завершенням кризи бувають різної тривалості. З однієї сторони є тривалі, слабко прискорювані кризові процеси, з іншої сторони існують зненацька виникаючі кризові процеси, високої інтенсивності й з коротким строком розвитку. Криза може абсолютно зненацька виявитися під час гармонічного розвитку підприємства й носити характер непереборної катастрофи або виникнути відповідно до припущень і розрахунками. Але в рідких випадках криза з'являється зненацька, тобто без якого-небудь попередження для фахівців підприємства.
При кризі панує недостача часу й рішень. Оцінка обмеженого часу для прийняття рішень залежить від стану кризи й визначає цим недостачу часу або терміновість рішення проблем.
При кризі важливим є проблема керування. Висока комплексність керування в умовах кризи дозволяє з однієї сторони впливати на розвиток автономних процесів і охоплює з іншої сторони специфічну проблематику керівництва: необхідність його високої якості й наявність тільки двох варіантів кінцевого результату дій менеджменту, тобто можливо або банкрутство, або успішне подолання кризи.
Все різноманіття криз можна класифікувати по трьох різних підставах:
1. По масштабах порушення рівноваги в господарських системах: Загальні кризи охоплюють все національне господарство. Часткові поширюються на яку-небудь одну сферу або галузь економіки.
2. По фінансовій сфері:
Фінансова криза - глибокий розлад державних фінансів. Воно проявляється в постійних бюджетних дефіцитах. Крайнім проявом фінансової кризи є неплатоспроможність держави по іноземним. Грошово-кредитна криза - потрясіння грошово-кредитної системи. Відбувається різке скорочення комерційного й банківського кредиту, масове вилучення внесків і крах банків, погоня населення й підприємців за готівкою, падіння курсів акцій і облігацій, а також норми банківського відсотка. Валютна криза виражається в ліквідації золотого стандарту в обігу на світовому ринку й знеціненні валюти окремих країн (недостача іноземних «твердих» валют, виснаження валютних резервів у банках, падіння валютних курсів). Біржова криза - різке зниження курсів цінних паперів, значне скорочення їхніх емісій, глибокі спади в діяльності фондової біржі.
3. По регулярності порушення рівноваги в економіці: Періодичні кризи повторюються регулярно через якісь проміжки часу (інша назва - циклічні кризи).Проміжні не дають початку повного ділового циклу й перериваються на якійсь фазі; є менш глибокими й менш тривалими. Нерегулярні кризи мають свої особливі причини виникнення.
4. По характері порушення пропорцій відтворення:
Криза надвиробництва товарів - випуск зайвої кількості корисних речей, що не знаходять збуту. Криза недовироблення товарів - гостра їхня недостача для задоволення платоспроможного попиту населення.
Але незважаючи на вид і характер кризи, ясно одне - він завжди вимагає втручання держави. Державне регулювання спрямоване на зм'якшення циклічних коливань, тому воно носить антициклічний характер. Найважливішими методами, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, виступають кредитно-грошові й бюджетно-податкові важелі. Під час кризи державні міри спрямовані на стимулювання виробництва, а під час підйому - на його стримування. Так, з метою ослаблення «перегріву» економіки держава у фазі підйому сприяє подальшому подорожчанню кредиту, уводить нові податки й підвищує старі, скасовує прискорену амортизацію й податкові пільги на нові інвестиції. В умовах кризи, навпаки, державні міри спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію й податкові знижки на нові інвестиції.
Держава відіграє значну роль у регулюванні економічного росту й варто розглянути, які міри державного регулювання щонайкраще можуть стимулювати цей процес. Для цього держава може застосовувати так звану класичну антикризову модель. Дана модель укладається в здійсненні різних мір антикризового керування.
Антикризове керування припускає високий рівень знань економічних законів розвитку суспільних процесів всіма членами суспільства, їх висока виконавча дисципліна й відповідальність, наявність професіоналів - керівників у всіх сферах діяльності суспільства й на всіх рівнях керування суспільством, що вирішується його сильною цілеспрямованою кадровою політикою, найвищий ступінь інформування про ситуацію й навколо її, цілеспрямованість і самовіддача суспільства й кожного його члена.
Антикризове керування використовує наступні підходи:
1. Процесний, керування розглядається як серія безперервних взаємозалежних процесів.
2. Системний, керування розглядається як сукупність взаємозалежних елементів системи.
3. Ситуаційний, керування розглядається як підхід до конкретної ситуації.
Якість керування залежить від застосування саме тих підходів, принципів і методів, які на даний момент часу й у даній конкретній ситуації найбільш ефективні.
Антикризове керування передбачає заходи щодо попередження кризової ситуації й заходу щодо ліквідації кризи у випадку його виникнення. Воно вивчає й аналізує можливості внутрішнього середовища або внутрішній стан системи (суспільства, держави) і вивчає й прогнозує можливі фактори впливу зовнішнього середовища (міжнародні фактори).
Антикризове керування - це керування в що наближається або вже наявної ситуації, коли часу на її вивчення й ухвалення рішення або дуже мало, або зовсім немає. Виникаючі нестандартні ситуації змінюються в процесі динамічного розвитку, обростають, як сніжний кому, всі новими й новими проблемами, факторами внутрішнього середовища (втеча капіталу із країни, ріст інфляційних процесів, пов'язаних з очікуванням кризи, згортання й закриття виробництв, скорочення робочих місць) і факторами зовнішнього середовища (скорочення міжнародної торгівлі й фінансових відносин). Все це вимагає знань, наявності необхідних кадрів, інформованості, організації й організованості в прийнятті й реалізації складних і відповідальних рішень і мер.
До завдань антикризового керування ставляться:
1. Постійний облік фактору невизначеності;
2. Постійний облік фактору часу;
3. Постійна оцінка й переоцінка виникаючих проблем залежно від зміни зовнішнього середовища;
4. Постійний аналіз економічної ситуації й внутрішніх можливостей країни;
5. Мінімізація часу реагування на виникаючі проблеми;
6. Адаптація структури керування до умов, що змінюються, і цілям для підвищення ефективності керування;
7. Використання ситуаційного й комплексного підходів до рішення проблеми;
8. Зацікавленість і мотивація суспільства;
9. Мобілізація й використання всіх наявних фінансових, трудових і матеріальних ресурсів, досягнень у науці й техніку.
Для рішення завдань по попередженню кризової ситуації й ліквідації кризи у випадку його виникнення необхідні спеціальні міри й підходи.
Попередження кризової ситуації складається з наступних етапів:
1. Утворення антикризової групи. Виконавець-Керівник країни.
Аналіз подій, фактів, обробка інформації з питань, що цікавлять, і прогнозування подальшого розвитку подій. Виконавець - антикризова група.
2. Вибір і прийняття рішень по можливих виникненнях кризових ситуацій. Виконавець - керівник країни.
3. Комплексний підхід до реалізації ухваленого рішення щодо попередження кризових ситуацій.
При реалізації етапів, що попереджають, хоча і є час, але його необхідно використовувати ощадливо, з метою й користю.
Етапи подолання кризи трохи відрізняються від етапів попередження кризової ситуації:
1. Утворення антикризової групи.
2. Аналіз і оцінка подій, фактів, обробка інформації в гранично стислий термін.
3. Вибір і оперативне прийняття рішень в ув'язуванні з короткостроковими й середньостроковими цілями.
4. Реалізація мер по зменшенню ймовірних втрат і зм'якшенню ваги наслідків кризи.
5. Реалізація мер по відновленню положення, що існувало до виникнення кризи.
І етапи попередження, і етапи подолання кризової ситуації повинні контролюватися, це провадиться антикризовою групою висококваліфікованих фахівців під керівництвом керівника країни. Кожний наступний етап залежить від якості виконання попереднього, тому найпершим і найголовнішим завданням є формування антикризової групи і її кадровий склад. У цю групу повинні входити кращі із кращих професіоналів, люди з найвищим рівнем знань, що вміють оцінювати, аналізувати й передбачати. Антикризова група також розробляє мети, завдання й заходи щодо запобігання й ліквідації криз.
При виникненні кризової ситуації, часу на її подолання дуже мало. Очікування й не реагування ведуть до збільшення й різкого розвитку кризи, при цьому розростання кризових ситуацій передається на всі сфери суспільства. Підхід до рішення виникаючих проблем повинен бути ситуаційним і комплексним одночасно, з урахуванням тимчасового періоду. Часовий період характеризує мети й завдання за рішенням проблем у конкретний час і їхню зміну із часом, що припускає й веде до різноманіття в прийнятті управлінських рішень і їхнього вибору. Заходи щодо ліквідації передкризової або кризової ситуації ведуть до методів регулювання економікою в масштабах суспільства - тверде керування, оперативне й стратегічне планування; тверде регулювання виробництва товарів і послуг з метою недопущення надвиробництва й падіння цін, регулювання імпорту й стимулювання експорту, різке скорочення всіх видів державних видатків і збільшення інвестицій у науку й виробництво нових технологій, товарів і послуг, перепрофілювання або розпродаж збиткових державних підприємств і неефективних виробництв, активна антиінфляційна й грошово-кредитна політика. Різноманіття мер і їхнє комплексне використання висувають високі вимоги до кваліфікації управлінських кадрів. Невдачі в дозволі кризових ситуацій - результат обмежених і низького рівня знань. Шлях до успіху лежить через знання й застосування їх на практиці.
Антикризове керування на різних стадіях розвитку кризової ситуації проявляється в різному ступені. Воно найбільш ефективно в передкризовій ситуації й при легких кризах. При збільшенні кризи ефективність керування знижується, тобто знижуються можливості антикризового керування, при цьому витрати держави на подолання кризи досягають свого піка.
З вищевикладеного треба, що чим важче кризова ситуація, тим менше можливості держави самостійно ліквідувати її наслідку й тем більше ймовірність втручання зовнішніх джерел. Ця ситуація приведе до зниження й втрати впливу державних інститутів влади на економіку країни й пропорційна передача керування економікою й, відповідно, влади зовнішнім джерелам.

Література:
1.           Абалкина И.Л. Теория и практика кризисных коммуникаций // США-Канада: экономика, политика, культура. - 2006. - N 1. - С.78-93.
2.           Айвазян З. Антикризисное управление: принятие решений на краю пропасти / З.Айвазян, В.Кириченко // Пробл. теории и практики упр. - 1999. - N 4. - С.94-100.
3.           Антикризисное управление: [учеб. для вузов по экон. спец.] / [Э.М.Коротков, А.А.Беляев, Д.В.Валовой и др.]; Под ред. Э.М.Короткова. - М.: Инфра-М, 2002. - 431с.
4.           Антикризисное управление // Эпиграф. - 2000. - Июнь (N 25). - С.V. - (Налоги и право).
5.           Антикризисное управление. Общие вопросы и особенности России: учеб. пособие / под ред. И.К.Ларионова. - М., 2001. - 248с.
6.           Антикризисное управление корпорацией: проблемы и решения: Сб. науч. тр. / Рос. акад. наук. Сиб. отд-ние. Ин-т экономики и орг. пром. пр-ва; Под ред. Титова В.В., Марковой В.Д. - Новосибирск, 2001. - 247с.
7.           Антикризисное управление предприятиями и банками: учеб.-практ. пособие. - М., 2001. - 840с.