Реферат Формы организации бизнеса
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
1.1 Класифікація бізнесу
Споконвічне підприємництво з'явилося в сфері ремісництва й торгівлі й протягом сторіч здобувало сучасні риси. Поступово, приблизно в XV столітті утворилося співтовариство підприємців, що складає з ремісників, купців, лихварів і їм подібних. Саме в цей час з'явився термін "підприємництво", що ставився до всіх осіб, зайнятим діяльністю, спрямованої розвиток виробництва, торгівлі, одержання доходу.
До другої половини XІ століття з'явилася, однак, необхідність проведення розходжень між підприємцем і власником капіталу - капіталістом. Стали утворюватися підприємницькі союзи, де капіталісти не завжди виступали в ролі підприємця, а підприємці не завжди були капіталістами.
Старе поняття "підприємництво" останнім часом одержало новий зміст. У сучасному світі підприємець - це людина, здатний зрозуміти перспективу й потреби ринку й сполучити це розуміння зі знаннями в області керування виробництвом і використанням виробничих ресурсів розраховуючи на одержання доходу.
Підприємець - це людина (або група людей), що бере на себе ініціативу, ризик і відповідальність за організацію успішної діяльності підприємства.
Підприємництво - господарська діяльність із використанням новизни, ризику, винахідництва з метою одержання прибутку.
Прибуток - це узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності, що визначається як різниця між виторгом від господарської діяльності й сумою витрат на цю діяльність.
У широкому змісті підприємництво - це заповзятливість, ініціативність, активність у сфері економіки; у вузькому - економічна діяльність власника або господарюючого суб'єкта.
Для розвитку підприємництва в Україні істотне значення має розуміння того, що не будь-яка нова справа є підприємництвом (хоча будь-яке починання в області, формованої ринкової економіки можна було б уважати підприємництвом, звичайно, з певними застереженнями). Підприємництво в першу чергу пов'язане з ефективним використанням всіх факторів виробництва з метою економічного росту й задоволення потреб.
Підприємництво як явище відбиває всю сукупність відносин (економічних, соціальних, організаційних, особистісних і ін.), пов'язаних зі створенням підприємцями своєї справи, з виробництвом товарів (виконанням робіт, наданням послуг) і одержанням бажаного результату у вигляді прибутку (доходу). Воно позначається на всій системі відносин (фінансових, економічних, соціальних), які об'єктивно виникають у підприємців (як у господарюючих суб'єктів) при взаемовідношень один з одним, зі споживачами, постачальниками всіх факторів виробництва (сировини, матеріалів, устаткування, палива, енергії й т.д.), з банками й іншими суб'єктами ринку, з найманими робітниками (співробітниками) і, нарешті, з державою в особі відповідних органів виконавчої влади, а також органами влади суб'єктів України і місцевого самоврядування.
Щоб успішно здійснювати свій бізнес, дієздатний громадянин або підприємницька організація повинні добре знати цивільне законодавство, що регулює цю діяльність.
У підприємницькому праві, особи, які вправі займатися підприємницькою діяльністю називаються суб'єктами підприємницької діяльності.
1. організація (факт створення організації повинен бути підтверджений відповідними документами - уставом, положенням, договором і ін.).
2. організація, що має на праві власності, господарського ведення або оперативного керування відособлене майно (доказом даної обставини може служити наявність самостійного балансу, кошторису). Наявність майна й відповідної організаційної структури є як би чільним у визначенні правового статусу юридичної особи, дві інших ознаки випливають із інших перших.
3. організація, що має можливість від першого ім'я здобувати й здійснювати майнові й особисті немайнові права, мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.
Підприємець (бізнесмен) прагне задовольнити свої потреби, які в принципі безмежні, а от ресурси для цього - обмежені. Він вибирає той варіант виробництва, що його задовольняє. Підприємець залежить від ринкової кон'юнктури й платоспроможного попиту споживачів його товарів (послуг). В умовах ринкової конкуренції його цікавлять витрати виробництва, величина яких істотно впливає на розміри одержуваного прибутку. Він повинен також знати інвестиційний механізм відновлення й заміни основних виробничих фондів, уміти випускати конкурентоспроможну продукцію. Він прагне до технічного прогресу й економічного росту. В умовах непростої економічної ситуації в Україні підприємцеві потрібно вишукувати фінансові ресурси для відновлення основного капіталу.
Основним суб'єктом підприємницької активності виступає підприємець. Однак підприємець - не єдиний суб'єкт, у кожному разі він змушений взаємодіяти зі споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, що у різних ситуаціях може виступати як помічник або супротивника. І споживач і держава також ставляться до категорії суб'єктів підприємницької активності, як і найманий робітник (якщо, звичайно, підприємець працює не поодинці ), і партнери по бізнесі (якщо виробництво не носить ізольованого від суспільних зв'язків характеру).
1.2 Різні форми організації бізнесу
1.2 а) Компанія з одним власником
Компанія з одним власником - це фірма, що належить одному власникові, що одноосібно управляє нею, одержує весь прибуток, але й особисто відповідає по всіх її зобов'язаннях. Такі компанії поширені дуже широко. Вони невеликі й найбільш характерні для будівельної індустрії й роздрібної торгівлі. На мал. 1. показано, що промислові компанії з одним власником становлять більше 70% всіх фірм, що дають федеральному правительству податковий прибуток. Але цей прибуток скромний, тільки 7% від загальних надходжень. Відзначимо, що величезне число сільськогосподарських ферм організовані аналогічним образом, але вони не включені в статистику, представлену на мал. 1.
Переваги компаній з одним власником. Така форма організації має цілий ряд переваг, властивим маленьким фірмам. Імовірно, найбільша перевага полягає в тому, що почати справу надзвичайно легко. Практично це зводиться лише до реєстрації назви фірми. Нескладний і процес ліквідації справ - власник просто припиняє займатися бізнесом і фірма зникає.
Друга перевага - це зосередження всього прибутку (якщо, звичайно, вона є) у руках одного власника. Дохід від такої форми редпринимательства піддається лише обкладанню індивідуальним прибутковим аналогом.
І, нарешті, компанія з одним власником має незаперечну перевагу тім, що вона, працює сама по собі й непідзвітна наймачам або співвласникам. Дуже багато з людей цінують цю незалежність настільки високо, що ні готово вести власну справу, задовольняючись скромними доходами, ніж робить на третіх осіб.
Недоліки компаній з одним власником. Ця форма ведення справ має й певні недоліки, які обмежують їхньої можливості, особливо у великих підприємствах. Одним з істотних недоліків є повна фінансова відповідальність власника компанії. Поряд з тим, що власник одержує весь прибуток, він особисто несе тягар втрат. Вся відповідальність компанії - борги, кредити, судові процеси, збиток при невиконанні контрактів - лежить на власнику. Таким чином, банкрутство такої компанії означає банкрутство її єдиного власника.
мал.1
1.2 б) Партнерство
Партнерство - це об'єднання двох і більше людей, що ведуть справа як
співвласники. Партнерство - найменш розповсюджена форма організації бізнесу, тридцятилітній тільки 7% від загального числа американських компаній. Їхня частка - менш 4% від всіх грошових надходжень і доходів в американському бізнесі. Партнерство як форма організації бізнесу найчастіше поширено в таких сферах, як юриспруденція, медицина й бухгалтерія. У цих областях федеральні закони обмежують організацію великих корпорацій представниками однієї професії. Однак деякі послаблення юридичного характеру останнього років приводять до появи корпорацій, створених по професійній ознаці.
Переваги партнерства. Утворення партнерства є одним з можливих шляхів розвитку компаній з одним власником. Два й більше компаньйони поєднують свої знання й фінансові ресурси, створюючи могутнішу й велику фірму, ніж дві сепаратні компанії. Партнерства мають податкові переваги перед корпораціями. Розділ про оподатковування корпорацій це покаже.
Недоліки партнерства. Вищевказані переваги компенсуються істотними недоліками. Один з них - це необмежена відповідальність партнерів. З погляду зобов'язань положення партнера в цій формі підприємства навіть гірше, ніж повновладного власника компанії, оскільки кожний з партнерів відповідає за всю фірму. Якщо фірма розоряється, то кожний зі членів партнерства може втратити набагато більше, ніж він сам вклав у справу. Член партнерства зобов'язаний у судовому порядку відшкодувати збитки іншому членам партнерства.
Тимчасові рамки партнерства - інша серйозна проблема, оскільки
смерть кожного з партнерів припиняє легальну діяльність фірми. Відхід партнера також створює проблеми. Якщо це відбувається, його колишні колеги, або третя особа, зобов'язані викупити його частку у фірмі. Доти, поки покупець не знайдений, його внесок у справу заморожується, тобто внесок не можна забрати як готівку або вкласти в іншу справу.
Партнерства з обмеженою відповідальністю. Для деяких цілей наприклад купівлі продажу нерухомого майна створиться особливий вид партнерств, так звані партнерства з обмеженою відповідальністю, що дозволяє уникнути вищеописаних незручностей. Партнерство з обмеженою відповідальністю включає трохи партнерів, які відповідають за організацію роботи фірми й мають майже такий же статус як співвласники звичайного партнерства. Але розглянута форма організації підприємства містить у собі ще ряд партнерів з обмеженою відповідальністю, які вносять засобу на організацію фірми, дістають прибуток, але чия відповідальність по зобов'язаннях фірми ніколи не може перевищувати суму, вкладену ними в справу. Партнерство з обмеженою відповідальністю має многими переваги корпорації, здатними помножити капітал. У той же час ця форма організації бізнесу зберігає податкові пільги партнерства.
1.2 в) Корпорації
Корпорація - це третя основна форма організації підприємства. Корпорація організована як юридично незалежний економічний об'єкт, у якому власність розділена на частки; Корпорація є основною формою організації більших фірм. Менш 20% всіх компаній створюють корпорації, але на них доводиться майже 90% всіх грошових надходжень. Однак існують і невеликі корпорації. Переваги корпорацій. Користь корпоративної форми організації великого бізнесу базується на двох основних положеннях:
корпорація, що діє в рамках існуючого законодавства, це економічна система, незалежна від її власника;
співвласники корпорацій мають лише обмежену відповідальність.
Юридична незалежність корпорації визначає її стабільність і тривале існування. Акціонери можуть входити або залишати компанію по власному бажань. Кредитори й клієнти мають справу з одним економічним об'єктом, а не з поруч партнерів. Далі, корпорація має власність і заключає контракти від свого власного ім'я, а не від імені співвласників.
Обмежена відповідальність має на увазі, що акціонери не можуть зазнати шкоди більший, ніж сума, вкладена ними в справу. Це найбільш істотний захист акціонера. У людини можуть бути вкладені кошти в дюжину корпорацій, але він нічим не ризикує. Подібний ризик не може ігноруватися власником власної компанії або членом партнерства. Таким чином, юридична незалежність і обмежена відповідальність робить корпорацію ідеальним місцем приміщення капіталу дрібними вкладниками, що в підсумку становить досить значні суми.
Недоліки корпорацій. Корпорації, зрозуміло, не вільні від недоліків. У противному випадку всі фірми стали б корпораціями. Один з недоліків відносно високі витрати й складності в процесі організації й припинення діяльності корпорації. Хоча кожний американський штаг має свої закони, що регулюють подібного роду діяльність, утворення корпорацій звичайно вимагає послуг адвокатів і виплату гонорарів і винагород. Ці витрати роблять корпоративну форму організації підприємств малоподходячої для багатьох дрібних або тимчасово організованих компаній.
Істотним мінусом у діяльності корпорацій є подвійне оподатковування. Отриманий прибуток обкладається налогом з корпорацій, а потім, коли прибуток виплачується акціонерам у вигляді дивідендів, ці доходи підлягають індивідуальному по-дохідному оподатковуванню. Подвійне оподатковування може бути дуже високим. Наприклад, якщо федеральні податки й податки штату на корпорації вилучають 40% прибутку фірми в момент її одержання, те індивідуальний прибутковий податок забирає ще 33% суми, що залишилася, при виплаті дивідендів. Це значить, що співвласники фірми одержують тільки 40 центів від кожного долара прибутку корпорації.
Мале підприємництво вносить істотний вклад у розвиток економіки країни, рішення соціально-економічних проблем населення. На базі малих підприємств формуються індивідуальні, сімейні й дрібні підприємницькі ініціативи, тому що для цього не потрібно первісного капіталу. Як показує досвід, малий бізнес дозволяє створити умови для підвищення зацікавленості кожного працівника в кінцевих результатах.
Перевага малого бізнесу:
Більша гнучкість і оперативність реагування на попит ринку;
Мобільність при впровадженні нової техніки, винаході;
Економічне використання ресурсів;
Зниження непрямих витрат, пов'язаних зі змістом невиробничих структур.
Для розвинених країн малий бізнес є одним з інструментів створення середнього класу - людей, зацікавлених у стабільності й стійкості суспільства, що мають капітал, що б з одного боку, нормально почувати себе у своїй країні, з іншого боку - не дозволяє свої проблеми, у тому числі проблеми безпеки, вирішити індивідуально, як це сподіваються зробити деякі олігархи. І тому представники середнього класу кровно зацікавлені в політичній стабільності, у діалозі із владою, у знаходженні балансу інтересів у суспільстві, мотивовані на постійну й творчу роботу з розвитку власної справи.
Для більшості країн інноваційного укладу мале підприємництво є джерелом і двигуном впровадження нових технологій у всіх галузях економіки.
Для країн з розвиненим виробничим потенціалом мале підприємництво є механізмом зниження витрат, боротьби з монополізмом великих підприємств, що дозволяє мати стійку, конкурентоспроможну економіку.
Для країн, що розвиваються, малий бізнес, насамперед ефективний механізм боротьби з бідністю. Необхідність розвитку самозайнятості, забезпечення місцевих ринків продукцією повсякденного попиту, збільшення доходів населення стимулює держави третього миру, що розвиваються країн направити колосальні зусилля на розвиток сектора малої економіки.
Умовно, малі підприємства можна об'єднати в кілька більших груп:
МП, що працюють на місцеві ринки (сфера торгівлі, послуг, будівельна індустрія). Саме такі підприємства створюють більша кількість робочих місць. Вони є школою бізнесу й щаблем для первісного нагромадження капіталу.
МП, що працюють на міжрегіональні ринки (як правило, є виробниками досить якісних товарів (послуг) і (або) працюють у партнерстві з великими підприємствами (субконтрактинг).
МП, що орієнтуються на зовнішні ринки. Роль таких підприємств, і, отже, зусилля по їхній підтримці з кожним роком будуть зростати. Саме такі підприємства будуть пробивати дорогу на міжнародні ринки.
Організаційно-правові норми підприємств, що діють на території країни, установлені частиною першої Цивільного Кодексу .
Серед розмаїтості форм підприємств більша частина це господарські товариства й суспільства. Відповідно Громадянському Кодексу можуть створюватися господарські товариства й суспільства, якими зізнаються комерційні організації з розділеним на частки (внески) засновників (учасників) статутним (тридцятимільйонним) капіталом. Майно, створене за рахунок внесків засновників (учасників), а також зробленим і придбане господарським товариством або суспільством у процесі його діяльності, належить йому на праві власності.
1.2 д)Товариства й суспільства й розходження між ними
Товариства створюються на основі об'єднання осіб (фізичні або юридичних), зобов'язаних брати безпосередню участь у діяльності тільки одного товариства. Товариства створюються й діють на основі установчого договору. Не встановлений мінімальний розмір статутного капіталу товариства.
Товариство на вірі може бути створено:
- без установи нової юридичної особи - у цьому випадку внески учасників товариства відбиваються на балансі одного з дійсних членів товариства;
- з установою нової юридичної особи й з відособленим майном - тоді внески учасників відбиваються на балансі товариства.
Стану російської економіки перехідного періоду найбільше відповідають господарчі товариства. Господарче товариство може створюватися у формі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
Характеристика акціонерного товариства:
- є юридичною особою;
- несе майнову відповідальність перед кредиторами;
- має у своєму розпорядженні майно, повністю відособленим від майна окремих акціонерів;
- володіє наявним акціонерним капіталом, розбитим на частині (акції).
Підприємства акціонерного типу мають можливість залучати додаткові інвестиції шляхом випуску акцій, відповідальність партнерів - акціонерів обмежена вартістю акцій при загальному економічному інтересі, знижується споживчий ризик, полегшується перехід капіталу з галузі в галузь.
Акція - цінний папір, що свідчить про внесення власником певної суми грошей у капітал АТ і даюча право на одержання щорічного доходу - дивіденду із прибутку зазначеного суспільства.
Основними видами акцій є іменна, акція на подавця, проста й привілейована.
АТ функціонує безстроково, якщо інше не передбачено його Уставом. Передача частки власності здійснюється шляхом продажу. Поява додаткових власників акцій обмовляється Уставом. Функцію керування виконує Правління, що спільно вибирає виконавчі органи, директора, його замів, головного бухгалтера й ін.
Товариства
Товариства створюються на основі об'єднання осіб (фізичн або юридичних), зобов'язаних брати безпосередню участь у діяльності тільки одного товариства. Товариства створюються й діють на основі установчого договору. Не встановлений мінімальний розмір статутного капіталу товариства.
Види товариств:
- повне товариство;
- товариство на вірі (командитне товариство);
Повне товариство - це об'єднання двох підприємців (підприємств) і більше. Створюване ними підприємство шляхом укладання договору передбачає здійснення спільної підприємницької діяльності й повну (необмежену) відповідальність приналежним майном по зобов'язаннях товариства. Зміна складу учасників повного товариства спричиняє його припинення.
Товариство на вірі (командитне товариство) - це об'єднання, у якому відповідно до установчого договору про створення товариства один або трохи його дійсних членів несуть повну (необмежену) відповідальність по зобов'язаннях товариства всім приналежної їм майном, інші члени - вкладники несуть відповідальність, пов'язану з діяльністю товариства, у межах приналежної їм частки капіталу товариства, включаючи неоплачену ними частина свого внеску.
Суспільства
Суспільства створюються на основі об'єднання капіталів (майна). Особи (юридичні й фізичні), що вкладають свій капітал у суспільство, можуть і не приймати особистої участі в його діяльності, управляючи їм через спеціально створені органи. Суспільство створюється й діє як на підставі установчого договору, так і Уставу. Статутний капітал суспільства не повинен бути нижче певного розміру, що передбачається встановити в спеціальних нормативних актах.
Товариства з обмеженою відповідальністю - це організації, створені за згодою юридичними особами й громадянами шляхом об'єднання їхніх внесків з метою здійснення господарської діяльності. Суспільство не може мати як єдиний учасник інше господарче товариство, що складається з однієї особи, а також число його учасників не може перевищувати межі, установленого для подібного суспільства, інакше воно повинне бути перетворене в акціонерне товариство протягом року. Суспільство може складатися із двох учасників і більше. У їхньому числі можуть бути громадяни, державні органи, установи, організації, підприємства.
Учасники товариства зобов'язані вносити внески в розмірі, порядку й способами, передбаченими установчими документами.
Акціонерне товариство - форма підприємства, засобу якого утворяться за рахунок об'єднання капіталу, випуску й розміщення акцій. Розходження між товариством з обмеженою відповідальністю й акціонерним товариством складається головним чином, у тім, що в першому випадку поєднуються люди (підприємці) для спільної роботи, а в другому випадку поєднується, насамперед , капітал для спільного використання. В обох випадках учасники відповідають за результати діяльності, обмежену своїми внесками.
Види акціонерних товариств:
- відкрите (ВАТ);
- закрите (ЗАТ).
ЗАТ - це суспільство, акції якого поширюються тільки серед його засновників (серед заздалегідь певного кола осіб), коли не використовується форма відкритої передплати на эмитируемые суспільством акції, і вони не можуть продаватися вільно й купуватися на фондовому ринку.
ВАТ - це акціонерне товариство, учасники якого можуть вільно купувати й продавати акції суспільства без згоди інших акціонерів. Воно може проводити відкриту передплату на ємітуючі їм акції, які можуть вільно звертатися на фондовому ринку. Це має на увазі повну відкритість суспільства й ретельний контроль за його діяльністю, тому воно зобов'язано щорічно публікувати для загального огляду річний звіт, бухгалтерський баланс, рахунок прибутків і збитків.
Вищий орган правління в АТ - загальні збори акціонерів.
1.2 е)Великомасштабне підприємництво
Великі підприємства мають цілий ряд переваг перед малими. По-перше, вони можуть використовувати новітню дорогу високопродуктивну техніку, знижуючи собівартість продукції, підвищуючи її якість і завойовуючи в цьому зв'язку ринки збуту, що приносять їм високий дохід. По-друге, у великих підприємств і організацій за рахунок концентрації капіталу є можливість проводити широкомасштабні маркетингові дослідження, що зменшує втрати на ризикових заходах. Внутрішня спеціалізація й кооперування дозволяють цим підприємствам підвищувати загальний рівень кваліфікації співробітників, збільшувати завантаження встаткування, знижувати питомі втрати на складських і транспортних операціях, рекламі й т.д.
З метою координації діяльності, захистом загальних комерційних інтересів і підвищення ефективності капіталу підприємства можуть на підставі договору створювати об'єднання у формі асоціацій (корпорацій), консорціумів, синдикатів і інших союзів.
Основними завданнями подібного об'єднання є:
підвищення ефективності роботи в результаті об'єднання зусиль учасників і розвитку внутрішньої кооперації виробничих, наукових, проектних, будівельних і інших організацій у єдиний комплекс;
завоювання й утримання ринків збуту;
закріплення постачальників сировини, матеріалів, що комплектують і інших ресурсів;
прискорення технічного розвитку виробництва.
Основні принципи формування об'єднань:
добровільність союзу;
рівноправність партнерів;
воля вибору організаційних форм;
самостійність учасників;
відповідальність тільки по зобов'язаннях, узятою кожним підприємством при вступі в об'єднання.
Найбільш широке поширення одержали такі господарські структури, як господарські й фінансово-промислові асоціації, холдинги, синдикати, консорціуми, кожна організаційна структура має свої особливості, що характеризуються наявністю внутрішніх майнових і юридичних прав.
1.2 ё) Асоціація
Асоціація (корпорація) - це добровільний союз незалежних виробничих підприємств, наукових, проектних, конструкторських, будівельних і інших організацій, що має, як правило, обмежену, а часом чисто номінальну відповідальність.
Учасники корпорації - це самостійні юридичні особи, що повністю відповідають за своїми обов'язками перед законом і партнерами.
Вони відповідають за результати діяльності лише тим майном, що було ними добровільно передане в колективне користування, і не відповідають іншим майном і обов'язками, закріпленими безпосередньо за підприємством.
Підприємства й організації, що входять до складу асоціації, містять договір про спільну діяльність.
Члени асоціації можуть вступати в інші договірні зобов'язання без узгодження з іншими її учасниками.
Колективним органом керування є господарська рада, до складу якого входять директора й іноді інші фахівці.
Рада збирається, як правило, не рідше двох разів у рік.
1.2 ж) Холдинг
Холдинги утворяться, коли одне акціонерне товариство опановує контрольними пакетами інших акціонерних фірм із метою фінансового контролю за їхньою роботою й одержання доходу на вкладений в акції капітал.
Розрізняють два види холдингів:
Чистий холдинг, тобто одержання компанією доходів за допомогою участі в акціонерному капіталі інших фірм;
Змішаний, коли холдингова компанія займається підприємницькою діяльністю й одночасно з метою розширення сфери впливу організує нові залежні фірми й філії.
Компанії чистого холдингу, як правило, очолюються великими банками; на чолі змішаного холдингу може перебувати будь-яке велике об'єднання, переважно пов'язане з виробництвом.
Природно, що класифікація ця досить умовна. Диверсифіцированні сучасні концерни можуть бути холдингом стосовно своїх дочірніх фірм, і філіями одночасно, самі можуть входити як дочірні фірми до складу більше могутніх холдингів.
1.2 з) Консорціум
Консорціум - тимчасове об'єднання підприємств і організацій для рішення конкретних завдань протягом певного періоду часу.
Такі об'єднання є союзом підприємств будь-якої підпорядкованості й будь-якої форми власності.
Учасники консорціуму зберігають господарську самостійність і можуть бути одноразово членами інших асоціацій, спільних підприємств, консорціумів.
Після виконання завдань консорціум припиняє своє існування.
1.2 и) Синдикат
Синдикат - це асоціативна форма колективного підприємництва, зв'язана в основному зі збутом продукції й розповсюджена головним чином у добувних галузях, сільському й лісовому господарстві.
Як правило, синдикат утворить єдину контору по збуті, у ведення якої члени синдикату повинні здавати по заздалегідь застережених цінах і квотам продукцію, призначену для спільного продажу.
Основна мета синдикату - розширити й удержати ринки збуту, регулювати обсяг випуску продукції усередині синдикату й ціни на зовнішніх ринках збуту продукції.
Промислові вузли
Промислові вузли - це група підприємств і організацій, які розміщаються на суміжних територіях і спільно використовують виробничу й соціально-побутову інфраструктуру, природні й інші ресурси, створюють загальне виробництво міжгалузевого й загального значення, зберігаючи при цьому свою самостійність.
Підприємництво, таким чином, перестало вважатися пріоритетною областю дії одинаків, перетворившись у повсякденне заняття керівників і фахівців великих підприємств і торкнувшись державні й міждержавні відносини. Це пояснюється тим, що великомасштабні підприємницькі союзи в багатьох галузях економіки дозволяють більш гнучко й надійно реалізувати достоїнства підприємництва.
1.3 Безприбуткові фірми
На додаток до компаній з одним власником, партнерствам і корпораціям - таким формам організації підприємстві, які метою своєї ставлять одержання прибутків у приватному секторі, існує безліч безприбуткових фірм. До них ставляться церкви, коледжі, госпіталі, суспільства милосердя, профспілки, клуби й деякі інше. Як і фірми, орієнтовані на одержання прибутку, ці організації беруть участь у торгівлі, виробництві товарів і послуг, забезпеченні зайнятості.
Більшість безприбуткових фірм мають юридичний статус корпорацій. Але, на відміну від фірм, орієнтованих на одержання прибутку, у безприбуткових фірмах немає акціонерів. Вони управляються незалежною групою піклувальників, члени якої вибираються виходячи із внутрішніх уставів і положень цих організацій. У типовому приватному коледжі, наприклад, піклувальники вибираються випускниками, факультетами, а іноді й студентами.
Деякі безприбуткові фірми повністю залежать від пожертвувань. Багато хто одержують доходи від" гонорарів, продажу товарів і послуг; сюди можна віднести госпіталі, театральні групи, видавництва. Якщо безприбуткова фірма одержує як пожертвування або доходів від продажу товарів і послуг більше, ніж витрачає, закон зобов'язує вкласти надлишки в справу.
Кооперативи тісно пов'язані з безприбутковими фірмами. Вони утворяться споживачами, фермерами, іноді робітниками фабрик для організації підприємств із метою витягу взаємної користі. На відміну від безприбуткових фірм кооперативи можуть розподіляти отриманий прибуток між своїми членами. Наприклад, дохід кооперативного супермаркету наприкінці року може бути розподілений між членами кооперативу, на основі їхніх загальних закупівель протягом цього періоду.
Однак, на відміну від звичайних корпорацій, кооперативи не завжди орієнтовані на одержання прибутку як основна мета. Утворення кооперативу, наприклад, дає можливість споживачам поєднувати свою купівельну спроможність я здобувати товари за оптовими цінами, або дає можливість фермерам контролювати продаж сільськогосподарської продукції.
2. ОСНОВНІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ
2.1 Фізичні особи
На практиці немає істотної різниці між тим, як працює фізична особа і корпорація. Фізична особа, так само як і корпорація, може найняти менеджерів, що будуть управляти підприємством самі або разом із цією фізичною особою.
Відмінності існують у питанні реєстрації. Справа в тому, що в більшості країн фізичній особі, на відміну від корпорацій, не потрібно проходити реєстрацію, щоб займатися міжнародною торгівлею. Питання про реєстрацію може виникнути, коли підприємство здійснює роздрібну торгівлю і хоче відкрити "торгову точку" — магазин, кіоск тощо.
Коли мова заходить про відповідальність перед кредиторами, то фізична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, без обмежень.
2.2 Юридичні особи
Коли люди прагнуть займатися колективним підприємництвом, вони повинні обрати одну з форм організації спільного бізнесу.
Питання про організацію бізнесу може постати і тоді, коли людина хоче займатися бізнесом сама, але за посередництвом юридичної особи, яку вона створює самостійно.
Існує декілька найважливіших питань, які потрібно вирішити, організовуючи підприємство.
1. Хто і як буде розпоряджатися майном і хто буде приймати рішення? Для управління бізнесом нерідко наймають менеджерів. Важливо заздалегідь знати, які вони мають права та обов'язки, якими будуть наслідки їхніх дій для третіх осіб. У багатьох випадках учасники роблять внесок майном або грошима, але не бажають керувати справами підприємства безпосередньо. З іншого боку, як правило, без згоди учасників підприємства менеджери не можуть приймати найбільш важливі рішення, що стосуються істотних змін у діяльності і структурі підприємства, як, наприклад, злиття підприємств. Керівники (менеджери) підприємства приймають рішення з всіх інших питань. Дуже важливо чітко визначити права, обов'язки і відповідальність керівника підприємства. Це необхідно:
- по-перше, щоб упорядкувати відносини між керівником підприємства і його засновниками (акціонерами);
- по-друге, щоб упорядкувати відносини між керівником і співробітниками підприємства;
- по-третє, щоб захистити кредиторів підприємства від можливих порушень з боку його керівника.
2. Як будуть розподілятися прибутки?
3. Хто і як (у яких межах) буде відповідати за борги? Існує багато можливих форм організації колективного бізнесу. Наприклад, учасники можуть зібрати разом певне майно або гроші для здійснення єдиного проекту. Історично саме таким способом здійснювалося багато торгових походів у середньовічних Венеції та Генуї.
Учасники можуть домовитися про те, щоб займатися підприємництвом разом на постійній основі. Дуже багато людей бажають брати участь у бізнесі своїм капіталом, розраховуючи потім одержати частину прибутку, але не бажають самі вести справи. Інші учасники можуть вести справи. При цьому вони мають право передати частину свого капіталу в спільну власність або не передавати нічого. Такий капітал стає спільною власністю учасників товариства і розпоряджатися ним вони можуть тільки разом. Якщо підприємство велике, складним стає питання про порядок прийняття ділових рішень.
Організовуючи колективний бізнес, потрібно вибирати одну з форм підприємства. Коло можливих варіантів у різних країнах не однакове. Проте всі можливі форми можна розділити на декілька логічних груп:
- товариства;
- підприємства з обмеженою відповідальністю;
- інші об'єднання.
2.3 Господарські товариства
Товариства створюються там, де дві або декілька осіб бажають діяти разом, але не бажають або не можуть мати велику організацію і коли вони самі хочуть брати участь у менеджменті. Питання, що порушуються при організації товариства, — про спільні відносини, а також про власність і про права кожного учасника на цю власність, про розподіл прибутку і про вирішення питань користування капіталом.
Згідно з законодавством багатьох країн товариства поділяються на два види:
- повні товариства;
- командитні товариства.
У повних товариствах усі учасники відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном і грошима. Повні товариства створюють, як правило, ті люди, що бажають безпосередньо управляти справами товариства.
У командитних товариствах частина учасників робить внесок, але не бажає брати участі у роботі підприємства, їхня відповідальність обмежена тільки їхніми внесками. Інші ж відповідають за зобов'язаннями товариства всім майном і безпосередньо управляють його справами.
Варто мати на увазі, що в багатьох країнах товариства не є самостійними особами, їхні справи учасники вирішують тільки разом і всі рішення приймаються від імені їх усіх. Капітал, переданий для ведення бізнесу, знаходиться в спільній власності його учасників, а не у власності товариства як самостійної особи.
2.3.1 Товариства з обмеженою відповідальністю. Акціонерні товариства
Підприємства з обмеженою відповідальністю почали розвиватися в Західній Європі, головним чином в Англії, у вісімнадцятому столітті, під впливом індустріальної революції. В цей час виникла потреба у великих обсягах капіталу. Поняття "спільний капітал" з'явилося в торгових містах Італії в XV-XVI ст. Спільний капітал створювався, як правило, для реалізації одного проекту, наприклад торгового походу. Оскільки такі проекти завжди пов'язувалися з деяким ризиком, вкладники були зацікавлені в тому, щоб обмежити свою відповідальність на випадок невдачі.
З розвитком промисловості цей спосіб використання спільного капіталу для підприємницької діяльності почав розвиватися значно швидше. Але для того, щоб це відбувалося ще успішніше, були потрібні більш сприятливі умови для інвесторів. Обмеження ризику інвесторів створило б такі умови. Інвестори бажали одержати всі переваги участі в підприємстві, але водночас обмежити свою відповідальність тільки тим капіталом, який вони передали для ведення цього підприємства. Щоб зробити це можливим і в такий спосіб залучити капітал до підприємницької діяльності, було необхідно юридичне "винайти" поняття обмеженої відповідальності. Цей юридичний винахід призвів до великого розвитку не тільки промисловості, але й торгівлі.
Крім того, розвиток обмеженої відповідальності сприяв виникненню важливої відмінності між товариствами і підприємствами з обмеженою відповідальністю — останніми управляли спеціально найняті менеджери. Засновники лише зрідка (декілька разів на рік) збиралися і вирішували найбільш принципові питання управління підприємством. На таких підприємствах сам розвиток став залежати саме від здібностей і зусиль менеджерів.
Згодом роль головних менеджерів все більш зростала. На сьогодні її порівнюють з роллю президентів держав, їхня діяльність може впливати на економічний розвиток країн і навіть усього світу.
Сучасна система підприємств з обмеженою відповідальністю з її поділом на "пасивних" вкладників і менеджерів викликає колосальну кількість юридичних суперечок, насамперед у таких питаннях, як відносини між управляючим і учасниками підприємства, між учасниками, що мають більшість у підприємстві, і тими, що знаходяться в меншості. Ці труднощі в різних країнах вирішуються по-різному.
Один спосіб — спробувати врегулювати всі питання в законодавстві. До нього схиляються в країнах "континентального" права (наприклад Німеччина, Франція). Проте практика довела, що врегулювати всі питання в законодавстві неможливо.
В інших країнах з питань внутрішніх відносин на підприємствах з обмеженою відповідальністю є дуже велика судова практика.
Безумовно, існують не тільки великі, але й маленькі підприємства з обмеженою відповідальністю. Вони становлять, по суті, ще один вид товариств, але всі їхні учасники мають обмежену відповідальність. Крім того, форма підприємства з обмеженою відповідальністю краще пристосована для розподілу прибутку між учасниками, особливо в тих випадках, коли частки вкладників нерівні.
З цієї причини в країнах континентальної Європи (за винятком Нідерландів і Скандинавських країн) підприємства з обмеженою відповідальністю поділяють на два види. Наприклад, у Німеччині підприємство з обмеженою відповідальністю може бути:
- акціонерним товариством)
- товариством з обмеженою відповідальністю.
Норми, що регламентують порядок створення і внутрішні відносини між учасниками підприємств різних видів, відрізняються. До акціонерних товариств ставляться більш жорсткі вимоги.
У Великій Британії є розбіжності між "private company" і "public company". Перші не можуть мати більше 50 засновників і не можуть поширювати акції серед осіб, коло яких визначити заздалегідь нереально.
У США, Нідерландах, Скандинавських країнах усі підприємства з обмеженою відповідальністю створюються і функціонують однаково. Правда, відмінності між "private company" і "public company" все-таки існують, але вони не стосуються порядку створення підприємств і внутрішніх відносин у них.
На практиці всі види підприємств з обмеженою відповідальністю працюють однаково. "Public companies" створюються тоді, коли потрібно залучити значні кошти, які неможливо одержати від декількох засновників.
Спільні підприємства. Для створення юридичної особи необхідна участь, як мінімум, двох осіб (принаймні на початку). Коли ці особи походять з різних країн (наприклад громадяни різних країн або підприємства, зареєстровані в різних країнах), така організація підпадає під спеціальні норми, що встановлюють:
- особливі вимоги до таких юридичних осіб. Наприклад, у багатьох державах, що розвиваються, іноземці не можуть мати більше визначеного відсотка акцій (зазвичай — 49 %) у місцевих підприємствах;
- додаткові права таких юридичних осіб. Це часто відбувається в країнах із перехідною економікою, щоб залучити іноземні інвестиції.
2.3.2 Інші об’єднання
Світовій практиці відомі й інші форми поєднання зусиль людей і підприємств. У одних об'єднаннях відносини мають лише договірний характер, в інших — частина майна переходить у спільну власність учасників. Не всі з цих об'єднань є юридичними особами. Іноді підприємства просто укладають договір про координацію своїх зусиль у тій або іншій сфері. Вклад у спільну діяльність може бути не тільки у вигляді майна, але й в інших формах — наприклад, передача ліцензії на технологію,.
Прикладом об'єднань зусиль людей можуть бути кооперативи для придбання квартир.
Деякі підприємства з обмеженою відповідальністю і товариства створюються для благодійних цілей, і їхня діяльність регулюється спеціальним законодавством.
Раніше могли створюватися і такі об'єднання, як карателі — договірні асоціації підприємств, що регулюють поведінку своїх учасників на ринку, але на сьогодні їх створення заборонено.
Прикладом об'єднання є також і консорціум — тимчасова угода між декількома банками або промисловими підприємствами для спільного розміщення позики або здійснення єдиного капіталомісткого промислового проекту. Відносини в консорціумах будуються на договірних основах, майно або кошти не передаються у спільну власність.
2.4 Державні торгові підприємства
У більшості країн держава займається торгівлею тільки у виняткових випадках.
Державні підприємства стали виникати внаслідок бажання держав взяти на себе відповідальність за розвиток деяких важливих галузей економіки, що мають суспільне необхідний характер (наприклад, електроенергетика, дороги, пошта). З іншого боку, характер цих галузей такий, що приватні особи не зацікавлені ними займатися.
Тому держави почали створювати підприємства, майно яких, як і самі підприємства, є власністю держави.
На відміну від приватних об'єднань, одержання прибутку для державних організацій не головне. Тому їхні менеджери не завжди прагнуть працювати з найменшими витратами і з найбільшим прибутком. Через це державні підприємства нерідко збиткові, і їх необхідно субсидіювати. Все це спотворює економічну діяльність у країні.
У двадцятому столітті під впливом марксистських і соціалістичних ідей роль держави в економіці багатьох країн значно зросла. Мова йде, насамперед, про так звані соціалістичні держави, але не тільки. В багатьох країнах були націоналізовані деякі галузі промисловості. На сьогодні існує зворотна тенденція — до денаціоналізації.
У будь-якому випадку, щоб займатися торгівлею, необхідно залучати спеціалістів, які мають знання і досвід у торгівлі. Чиновники, що працюють у міністерстві, мерії і т.ін., не завжди володіють достатніми знаннями і досвідом в комерційній діяльності. Крім того, багато питань у діловому житті потрібно вирішувати оперативно, що неможливо, якщо підприємством безпосередньо керує державний чиновник, у якого є ще й інші обов'язки.
Основні юридичні питання, що можуть виникнути в роботі з державними підприємствами, такі.
1. Чи може держава відповідати за своїми зобов'язаннями в іноземному суді? Якщо так, то в яких випадках?
2. Чи може державне підприємство посилатися як на форс-мажорні обставини на рішення держави, що цілком контролює це підприємство?
3. Чи можна піддавати сумніву законність акту іноземної держави, наприклад, якщо, на думку іноземного суду, він порушує вимоги міжнародного права (норми звичаєвого міжнародного права або норми, закріплені в міжнародному договорі, обов'язковому для держави, яка видала акт)?
Чи може держава відповідати за своїми зобов'язаннями в іноземному суді? Якщо так, то в яких випадках?
Історично держава не могла бути відповідачем у суді. Так було зручніше — суд все одно не міг би здійснити юрисдикцію над іноземною державою. З іншого боку, у визнанні такої юрисдикції просто не було необхідності, оскільки держава дуже рідко брала участь у комерційній діяльності. Вона збирала данину, змушувала відбувати військову повинність і т.ін. Іншими словами, вона виконувала тільки функції суверена. Держава майже ніколи не діяла як приватне підприємство. Держава не займалася будівництвом, постачанням електроенергії, не купувала і не продавала товарів.
Питання про імунітет держави виникло у міжнародному торговому обігу невдовзі після того, як держава почала брати участь у комерційній діяльності нарівні з іншими торговцями.
Коли підприємства беруть участь у торговому обіг, вони хочуть мати гарантії того, що їхній контрагент, навіть якщо це іноземна суверенна держава, виконає усі свої зобов'язання. Такою є сутність торгового обігу. Саме потреби торгового обігу призвели до того, що з'явилася концепція обмеження імунітету від іноземної юрисдикції. Відповідно до цієї концепції, коли держава вступає в комерційну діяльність (наприклад, укладає контракт з іноземною особою), вона позбавляє себе імунітету від юрисдикції з питань, пов'язаних з цією діяльністю.
Не у всіх випадках держава, чиї інтереси порушені, погоджується з такою концепцією. Щоб уникнути можливих ускладнень, багато торговців домагаються включення в договір із державою спеціального застереження про те, що держава відмовляється від державного імунітету для цілей виконання цього договору.
Цікаво, що в країнах континентальної Європи питання про імунітет держави від іноземної юрисдикції теж не закріплені в законодавчих актах, і суди керуються в цих питаннях як допоміжними джерелами доктриною і рішеннями судів. Проте таке положення, можливо, незабаром зміниться, після прийняття європейської конвенції з цього питання.
Так вже історично склалося, що саме в країнах англосаксонського права норми про імунітет держави були закріплені в законодавчих актах. Зрозуміло, ще до їхнього прийняття існували судові прецеденти з тих або інших питань. Але багато з цих юридичних норм суперечили одна одній, або були прогалиною в праві.
Чи може державне підприємство посилатися як на обставини непереборної сили на рішення держави, яка повністю контролює це підприємство?
У процес торгівлі нерідко втручається держава. При цьому не виключається, що своїми діями вона унеможливить виконання міжнародного комерційного контракту. Наприклад, фірма "А" має зобов'язання перед фірмою "Б" виплатити за товар 10 000 дол. США. Після укладення договору, країна У — країна місцезнаходження фірми "А", приймає закон, що забороняє переведення іноземної валюти за кордон. Швидше за все, фірма "А" зможе посилатися на цей факт як на "обставини непереборної сили" (force majeure), що вивільняють її від відповідальності за невиконання договору. А якщо фірма "А" — державне підприємство? Адже в цьому випадку держава сама собі створює force majeure.
В законодавстві і практиці більшості країн ще не вироблено єдиного підходу до цієї проблеми. Є приклади визнання таких актів держави як force majeure, навіть якщо мова йде про державне підприємство.
Чи можна піддавати сумніву законність акта іноземної країни, наприклад, якщо, на думку іноземного суду, він порушує вимоги міжнародного права (норми звичайного міжнародного права або норми, закріплені в міжнародному договорі, обов'язковому для держави, яка видала акт) ?
Припустимо, що законодавство країни А вимагає, щоб законодавчі акти публікувалися не пізніше, ніж за 10 днів до набуття ними чинності, і передбачає, що всі акти, які не були своєчасно опубліковані, не мають юридичної сили.
Фірма "1" подає в суд у країні Б і вимагає визнати акт держави А, що не був своєчасно опублікований, недійсним. Скоріше за все, суд країни Б не розглядатиме такий позов, оскільки в багатьох країнах існує концепція "акта держави", що забороняє оспорювати в суді однієї країни акти іншої країни. Причина появи такої концепції дуже проста — якби суди мали право визнавати недійсними акти інших держав, це могло б призвести до ускладнень у міждержавних відносинах. Останнім часом з'явилися законодавчі акти і судові рішення, що до певної міри обмежують концепцію "акта держави".
Насамперед іноземна держава може сама відмовитися від права на використання концепції "акта держави". Хоча чекати такого від держави можна тільки в рідкісних випадках, але таке право існує.
Інше запитання, що виникає в таких випадках і відповідь на яке не зовсім зрозуміла, — чи може держава, яка відмовилася від використання концепції "акта держави", потім знову заявити про використання цієї концепції?
Крім того, чи можна вважати, що держава-відповідач відмовиться від використання концепції "акта держави", якщо вона в ході судового розгляду не заявила про це прямо, але висунула зустрічний позов, визнавши, таким чином, допустимість розгляду в суді свого акта? На це запитання в більшості держав також немає відповіді.
Важко також із певністю сказати, чи залишається концепція "акта держави" в силі, якщо питання виникло у зв'язку з комерційною діяльністю відповідної держави. В законодавстві і практиці більшості країн ще не було вироблено єдиного підходу до цього питання.
Безпосереднє втручання держави в економіку — виняток? У будь-якому випадку, пряме втручання держави в економічну діяльність — явище виняткове і незвичне.
2.5 Представництва і агентства підприємств
У міжнародній економічній діяльності дуже велика кількість угод здійснюється не прямо, а за допомогою посередників, представників. За оцінками спеціалістів, більше половини світової торгівлі здійснюється за допомогою представників або посередників, без яких неможливо було б вирішити багато питань у підприємництві.
Допомога посередників може використовуватися для:
- пошуку закордонного контрагента;
- підготовки і укладення угоди;
- супроводження товару в дорозі (транспортно-експедиційні послуги);
- страхування товарів при транспортуванні;
- виконання митних формальностей;
- проведення рекламних і інших заходів для просування товару на ринки інших країн;
- технічного обслуговування.
Право представництва — дуже складне. Особливо багато питань виникає про права представника і наслідки його дій (наприклад, коли його дії створюють права або обов'язки для довірителя). Для того, щоб звести ці труднощі до мінімуму, потрібно якомога детальніше передбачити всі питання в угоді про представництво. Багато країн навіть встановили в законодавстві умови договору представництва, що будуть діяти, якщо тільки сторони не домовляться про інше.
Так складається, що довіритель знаходиться в більш сильному економічному положенні, порівняно з представником, і нерідко може диктувати представнику умови угоди, які можуть бути невигідними для представника. Багато держав, намагаючись захистити представників, обмежують свободу договору про представництво. До таких обмежень належать, наприклад:
- обмеження права сторін вибирати право, застосовуване до угоди. Такі обмеження існують у Бельгії і у державах Латинської Америки;
- встановлення обов'язкових правил припинення відносин представництва, від яких сторони договору не можуть відійти.
В міжнародній практиці є багато видів представників. Найбільш типові — це незалежні агенти та незалежні дистриб'ютори.
Незалежні агенти. Агент, як правило, може своїми діями створювати права й обов'язки для довірителя. До незалежного агента, зазвичай, не переходить право власності на товар довірителя.
Агенту виплачують комісійні, як правило, у відсотках від сум угод, здійснених з його допомогою. Якщо агент продає товар довірителя, то відсотки він одержує вже після того, як покупець заплатить за товар. Довіритель може також гарантувати агенту регулярну виплату мінімальних комісійних, а також відшкодовувати витрати агента на виконання доручень довірителя.
Ризик того, що покупець не заплатить за товар, лежить на довірителі, а не на агенті.
Незалежні дистриб'ютори. Незалежний дистриб'ютор продає товари від свого імені і за свій рахунок. Як правило, за отриманий товар він виплачує довірителю оговорену суму. Після цього дистриб'ютор має право продати товар за будь-якою ціною. Якщо дистриб'ютор не зуміє продати товар, гроші експортер йому не повертає.
Ризик того, що покупець не заплатить за товар, лежить на дистриб'юторі, а не на експортерові.
Довіритель, як правило, надає дистриб'ютору виняткові або переважні права на розповсюдження своєї продукції на визначеній території.
Законодавство багатьох країн забороняє іноземним підприємствам або громадянам бути дистриб'юторами на своїй території.
Таким чином, агенти і дистриб'ютори — дві "крайні форми" представництва. Між ними існують проміжні види, у яких тією чи іншою мірою поєднуються ознаки агентів або дистриб'юторів.
Різниця в цих підходах полягає в тому, що:
- у країнах із континентальним підходом (насамперед, країни континентальної Європи) існує більше обмежень свободи договору про представництво;
- ці обмеження в країнах із континентальним підходом встановлені в законодавстві, у той час як у країнах з англо-американським підходом вони розвинулися в судовій практиці.
Як вибрати представника. Приймаючи рішення про те, якому виду представництва віддати перевагу, необхідно враховувати:
- особливості ринку відповідного товару;
- той факт, що торгівля через представників на зовнішньому ринку дуже часто пов'язана з додатковими труднощами і перешкодами.
В багатьох країнах, наприклад у Бельгії і країнах Латинської Америки, свобода договору між довірителем і представником обмежена. Наприклад, якщо представник діє на їхній території, сторони не можуть самі обирати право, застосоване до договору. Таким правом у всіх випадках буде право Бельгії (або країн Латинської Америки, відповідно).
Дуже часто експортери укладають торгові угоди через представника або посередника, щоб уникнути податкових зобов'язань у країні імпорту.
Податкові зобов'язання виникають, як правило, тільки в таких випадках:
- коли експортер здійснює діяльність на території країни імпорту через дочірню компанію;
- якщо агент знаходиться в трудових відносинах із своїм довірителем;
- коли експортер діє на території країни імпорту через постійне представництво.
Визначення "постійного представництва" відрізняються в різних країнах. Це викликає додаткові труднощі.
Щоб уникнути плутанини і зайвих непорозумінь у процесі торгівлі, щоб торговці могли заздалегідь знати, які податки і де доведеться сплачувати, багато країн уклали спеціальні двосторонні угоди (угоди про уникнення подвійного оподаткування).
Наприклад, така угода між країною А і країною Б передбачає, що особи з країни А, які одержують прибутки в країні Б, сплачують податки тільки в країні А. Проте якщо особа з країни А одержує всі або частину прибутків у країні Б через постійне представництво, то ці прибутки або їхня відповідна частина оподатковуються тільки в країні Б.
При цьому багато міжнародних угод у цій галузі передбачають, що особа однієї країни (довіритель) "має постійне представництво" в іншій країні, навіть якщо діяльність довірителя здійснюється через представника, якщо особа, що діє від імені довірителя, має право своїми діями створювати договірні зобов'язання для свого довірителя. Така особа "не має постійного представництва", якщо вона діє через брокерів, комісіонерів та інших незалежних агентів у рамках звичайного процесу торгівлі.
Українському підприємству, перед тим як починати експортувати товар, бажано вивчити положення відповідної міжнародної угоди про уникнення подвійного оподаткування, якщо така угода існує і діє.
Різноманітність форм власності зумовила різноманітність форм ведення господарства, тобто кожній формі власності відповідає певна організаційна форма господарства. Організаційно-правові форми (види) підприємницьких структур закріплено у Законі України „Про підприємства в Україні". Проте організаційно-правові форми підприємницьких структур і форми підприємницької діяльності (бізнесу) — це не одне і те саме. Наприклад, організаційно-правова форма підприємницького бізнесу — фірма, а форма його підприємницької діяльності (бізнесу) — акціонерне товариство або організаційно-правова форма — спільне підприємство, а форма його підприємницької діяльності — товариство з обмеженою відповідальністю. Розглянемо поняття „форми організації" і „форми функціонування".
Форми організації виступають як зовнішні. Вони мають певну самостійність, але приховують зміст, спотворюють його.
Форми функціонування — змістовні процеси, приховані в глибинах економічного розвитку і на поверхні проявляються у вигляді відображення і не завжди дзеркального.
Форми бізнесу рухомі, вони взаємопов'язані та взаємодіють між собою; переходячи з одного стану в інший, тобто змінюють форму функціонування на організаційно-правову форму і навпаки.
Спосіб ведення господарства являє собою єдність організаційно-правових і господарських відносин, що виявляються в формах організації та функціонування, тому форми бізнесу в конкретній практиці сприймаються як цілісні. Тому не можна вибрати форму організації підприємства, не визначивши форму його функціонування.
3. Переваги та недоліки масштабів діяльності
3.1 Плюси розширення масштабу діяльності
Пояснюючи існування фірм як засобів економії невиробничих витрат, відповімо на інше питання. Спробуємо пояснити, чому вся економіка не організована як одна величезна фірма в єдиному гігантському ієрархічному ладі. Припустимо, що ви - власник маленької компанії, що розробляє програмне забезпечення ЕОМ для різних прикладних цілей. Назвемо її "Маля". А я - власник великої компанії, що спеціалізується в цій і суміжній областях. Назвемо її "Гіганта". Нехай у минулому моя компанія придбала у вашої операційні системи. Що б мі виграли й що втратили, якби захотіли розширити масштаб наших операцій шляхом злиття "Гіганта" і "Маляти"?
Позитивні сторони подібного заходу очевидні. По-перше, об'єднана фірма створила б стабільну структуру й відкрилася б можливість довгострокового інвестування. Припустимо, що ви зможете скоротити вартість виробництва вашого програмного забезпечення й поліпшити його якість за рахунок того, що воно буде орієнтовано для використання на комп'ютерах фірми "Гігант", а аж ніяк не для всіх різноманітних модифікацій персональних ЕОМ. Ви переоснащуєте вашу фірму обчислювальними машинами фірми "Гігант", навчаєте ваших програмістів тонкостям у використанні нових комп'ютерів і т.д. Якби наші фірми були зв'язані лише ринковими відносинами, такі операції були б занадто ризикованими. Одна зі сторін могла б розірвати договір, запозбавивши другую один на один з досить істотними безглуздими витратами. Ця небезпека прагне до нуля у випадку злиття "Маляти" і "Гіганта".
По-другу, за допомогою злиття згладжуються деякі гострі гуляй можливої несумлінності партнерів. Наприклад, домовитися про справедливу ціну на новий товар незалежним фірмам найчастіше дуже складно.
Продавець намагається виправдати високі ціни, завищуючи в процесі переговорів вартість розробок і впровадження. Покупець наполягає на заниженій ціні, применшуючи функціональні можливості пропонованої новинки. У міру того, як сторони маневрують у пошуках власної вигоди, смороду довго й старанно лукавлять , спотворюючи вихідну інформацію у свою користь. При злитті фірм подібних проблем не виникає. Партнери грають із відкритими картами, інформація шкірного з підрозділів фірми є обший для всіх, включаючи дані про реальні витрати на виробництво, перевагах і недоліках випускається продукції.
По-третє, об'єднана фірма легше адаптується до несподіваних змін обстановки. Покладемо, що "Гігант" змушений припинити виробництво певного типу комп'ютерів, тому що більше сучасна модель їхніх конкурентів витиснула їх із займаних позицій. А "Маля" у цей година перебуває на половині шляху до розробки пакета програм для цієї, як з'ясовується застарілої, моделі. При наявності ринкових відносин між цими
фірмами при такому повороті неминуче недовіра, довгі переговори й, імовірно, судовий процес. Алі якщо "Маля" і " Гіганта" Два підрозділи однієї компанії, президент просто запрошує їхніх керівників, пояснює їм ситуацію й ставити шкірному з їх нове завдання. Усі продовжують одержувати жалування й вусі дуже щасливо.
З погляду економії на виробничих витратах, переваги при злитті двох фірм, схожі на плюси при організації фірми як такий.
3.2 Витрати на розширення масштабів діяльності
Потенційні переваги від злиття двох фірм у тієї ж година обтяжені поруч недоліків. Загальні витрати автоматично не зменшуються за рахунок злиття фірм, що мають відносини "постачальник - споживач". Це пояснюється наступними факторами.
Економія на масштабах виробництва. По-перше, незалежний постачальник у стані забезпечити оптимальну економію на масштабах виробництва, обслуговуючи цілий ряд споживачів. Як незалежна фірма наш "Маля" міг би продавати свою продукцію іншим компаніям, які конкурують із "Гігантом" у сфері виробництва обчислювальної техніки. А "Гігант" у свою чергу не має споживи в такій кількості програмістів, щоб повністю забезпечити роботою персонал "Маляти, що злився з їм,", зберігаючи при цьому оптимальний для собі масштаб виробництва, Бюрократизація. Ієрархічна. організація усередині якоїсь фірми усуває ряд невиробничих витрат, властивим ринковим відносинам, Алі, у свою чергу, привносити свої власні. В ієрархічній організації фірми далеко не кожний її співробітник винний знаті стратегію й тактикові діяльності підприємства. Досить кому не будь із ключових керівників, керуючись якимись причинами, прийняти відповідне рішення й донести його до підлеглих. Це є однією із причин можливого пристосування ієрархії до зміни обставин діяльності. Однак існує неприємна тонкість. Іноді нова інформація стає відомої співробітникам нижчих ешелонів ієрархічної структури. Алі перш ніж інформацією можна скористатися, вона винна бути проаналізована на вищому рівні керування фірмою, і лише після того, як буде вироблене конкретне рішення, воно доводити до всіх від верху до низу. Цей процес вимагає години й може привнести помилки.
У міру того як ієрархічна структура розростається, вартість обміну й передачі інформації з вертикальних зв'язків росту й небезпека появи помилок збільшується. Якщо організація розширюється по горизонталі - кожний керівник має більше підлеглих, те увага, що він може приділити шкірному конкретному працівникові, зменшується. Якщо організація росту по вертикалі - збільшується число рівнів керування, те інформація подорожує по ланцюзі, що подовжився, що викликає істотні затримки в її обміні й збільшує ймовірність помилки. Коротше кажучи, чим більше організація, Тім більше вона обюрокрачується. Цей термін застосуємо й до урядового заставі, і до великої корпорації рівною мірою : і отут, і там застій, відсутність гнучкості в прийнятті рішень і поява помилок.
Підприємництво й потужні стимули. І, нарешті, останнє. Якщо організація рішення якого не будь завдання замість ринку віддана на відкуп "фірмової" ієрархії, таке підприємство втрачає досить важливої переваги - переваг потужних стимулів. Смороду мають на увазі претензії на чистий залишок прибутку, що виникає після виконання замовлення, сполучений з ризиком будь- яких втрат під година його виконання.
Покладемо, що "Маля" організує тимчасовий творчий колектив для рішення певного завдання. Цим колективом управляє потужний стимул. За умовами контракту продукція винна бути представлена до певного години по заздалегідь обумовленій ціні. Цим колективом управляють потужні стимули. Чим менше години смороду витратять, Тім більший прибуток смороду одержати. Алі якщо якість роботи не буде влаштовувати покупців, і розроблена продукція не знайде збуту, цей колектив прийме на собі весь збиток. Припустимо, що кожний член цієї групи ставши службовцем компанії "Маля". Тепер він одержує постійне жалування й, природно, ситуація змінюється кардинальним образом. Фірма в стані зацікавити свого співробітника лише слабкими стимулами, це заохочення за гарну роботові і якісь покарання за недоглядь. У цьому випадку інтереси учасників підприємства помітно зменшуються.
Проте , і в потужного стимулювання є свої недоліки. Справедливий розподіл непередбачених прибутків і збитків може не погодитися із суттю, повлекшої зміна обставин у процесі виконання договірних зобов'язань, і створити додаткові проблеми, обумовлені несумлінністю однієї зі сторін. Алі переваг потужного стимулювання досить великі. Смороду практично зводять нанівець контроль за процесом (саме процесом! - Прим. пер) виконання робіт і дуже важливий як поштовх до розвитку підприємницької жилки - проблема для великої фірми.
3.3 Парадокс виборчого втручання
Попередній розділ акцентував увагу на недолік при надмірному розширенні масштабів виробництва. Однак, як указавши Олівер Вільямсон, складності з економією на масштабах виробництва, бюрократизацією й втратою потужних стимулів можуть бути переборені за допомогою виборчого втручання. Це має на увазі зовнішнє втручання в діяльність
новоствореного підрозділу фірми, або надання йому волі дії з метою вищих інтересів. Зокрема :
1. Якщо материнська фірма не має задовільного попиту на продукцію один зі своїх підрозділів і, відповідно, не може надати йому можливість функціонувати в оптимальному масштабі, цьому підрозділу надається можливість збільшити випуск своєї продукції, понизити її вартість і продавати свої товари на сторону.
2. Щоб уникнути зайвої бюрократизації підрозділ приймає більшість поточних рішень самостійно. Центральне керівництво втручається діяльність підрозділу вибірково, - наприклад, пристосовуючи його діяльність до змін у загальній стратегії корпорації.
3. Щоб уникнути втрати потужного стимулювання, кожне з підрозділів фірми може розглядатися як незалежний "центр прибутку". Тобто керівники підрозділів самі розпоряджаються частиною, що залишилася, прибутку після виплат амортизаційних витрат материнської компанії.
На практиці виходить, що фірма, що складається з багатьох підрозділів, намагається додержуватися принципів виборчого втручання. Але отут ми приходимо до парадоксальної ситуації: якби виборче втручання здійснювалося в шкірному необхідному випадку, те межі росту фірми не існувало б. У цьому випадку величезна фірма могла б працювати так саме добрі, як аналогічний ряд незалежних фірм, а в деяких випадках навіть краще.
Але, затверджує О. Вільямсон, виборче втручання на практиці повністю нездійсненно. Реальна дійсність така, що більша фірма з безліччю підрозділів ніколи не зможе дублювати роботові якоїсь групи дрібних незалежних фірм.
Проілюструємо це на попередньому прикладі, коли моя фірма "Гігант" поглинає вашу фірму "Маля", дозволяючи їй діяти як не перелоговому "центру прибутку". Які рамки такої догоди?
По-перше, як керівник відділу, Яким стало колишній "Маля", ви більше не є власником виробничих фондів, використовуваних у роботі. Замість цього вам доводити виплачувати якусь ренту за їхнє використання.
Природно, міняються й пріоритети, якими ви керуєтеся. Наприклад, ви вирішуєте зменшити свої витрати, інтенсивніше використовуючи виробничі фонди й заощаджуючи на їхньому обслуговуванні й експлуатації. Ті, що встаткування зноситься швидше, вам уже байдуже. Для вас воно вже
"нічиє". Щоб уникнути подібного відношення до виробничих фондів, центральне керівництво буде змушено контролювати ваші дії по експлуатації встаткування. І як тільки це почне перетворювати в життя, з'являться нові невиробничі витрати, яких не існувало, коли "Маля" був повністю незалежною фірмою.
Подругу, як керівник самостійного підрозділу, ви маєте можливість вести свою звітність незалежно, реалізуючи якусь частину своєї продукції на ринку стороннім споживачам. Але яка в цьому випадку буде ціна? Вашому підрозділу прийде нести додаткові невиробничі витрати на. утримання штату маклерів, оплату комунальних послуг та ін. Ці витрати в остаточну вартість одиниці продукції внести важкувато. Але можна спробувати акуратно перекласти ці витрати із плечей своїх сторонніх покупців на материнську фірму, збільшивши дохід рідного підрозділу. У цьому випадку фірма буде змушена контролювати ваші операції з незалежними партнерами. А для неї це буде означати збільшення невиробничих витрат.
І останнє. Як керівник підрозділу, ви вважаєте, що зберегли потужні стимули, властиві неперелоговому "Маляті". Наприклад, прагнення до безперервної інновації (нововведенням). Власник незалежної фірми одноосібно пожинав би всі плюси (Але, до речі, і мінуси) від впровадження нововведень. Однак ситуація складається іншим способом, якщо "Маля"
трансформував в один з підрозділів "Гіганта".
. Ваше єдине джерело фінансування - материнська фірма. Якщо вашим керівникам ваші новації не по вдачі, ви не мають змоги фінансувати підприємство за допомогою продаж акцій третім особам, що, природно, не склало б праці, збережи ви незалежність.
. Материнська фірма, імовірно, буде першим і єдиним покупцем вашої модернізованої продукції. Можливо, вона й відмовиться від її. Чи впевнені ви, що ваші новації будуть по заслугах винагородженні , як, поза сумнівом, відбувалося б у випадку зіткнення двох і більше самостійних покупців? Ви з легкістю могли б грати на, їхніх інтересах, зіштовхуючи їх між собою й домагаючись найвищої ціни на свою продукцію.
. А що якщо ваші нововведення не є принципово новим продуктом, а просто знижують вартість трохи, що змінився в дизайні виробу? Материнська фірма, який тепер належати виробничі фонди, зажадає свою частку від виниклої економії.
. Дуже може бути, що пройдуть роки, перш ніж нововведення окупити собі. Чи навряд ви уявляєте собі, чим будете займатися, коли воно остаточно собі виправдає. Може бути, ви раніше підете на пенсію? Як самостійний хазяїн, ви можете продати свою фірму за ту торбу, що враховувала б майбутні прибутки. Але як керівник підрозділу, ви не зможете продати своє робоче місце. Одним словом, більша фірма із численними підрозділами ніколи не зможе відповідати ідеалізованим поданнями про можливості виборчого втручання. Злиття з якоюсь незалежною фірмою неминуче приведе до зміни розумів функціонування подібного конгломерату, імовірної економічної несумлінності, на які прийде реагувати зусиллями контролю, підвищуючи невиробничі витрати й знижуючи ступінь незалежності підрозділів. У багатоступінчастої корпорації вплив потужних стимулів істотно менше, ніж у незалежній компанії. Материнська фірма в цьому випадку була, є й буде власником основного капіталу. Особливо складні питання реалізації новацій. Адміністрація декількох величезних корпорацій затверджує, "ті смороду успішно справляються із цим процесом, Але, упевнений, далеко не багатьом це вдається.
