Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил

План
Вступ
1)    Економічні закони і закономірності РПС
2)    Принципи РПС
3)    Фактори РПС
Список літератури

Вступ
У ХХІ століття людство входить з новою соціальною і природоохоронною концепцією, виробленою під егідою ООН – Концепцією стійкого розвитку, яка спрямована на збалансованість соціально-економічного й екологічного розвитку країни, покращання стану природного середовища та розв’язання глобальних світових проблем. Стратегічний орієнтир України – стійкий розвиток, що передбачає першочерговість вирішення природно- і соціально-екологічних проблем запровадження нової філософії суспільно-природних відносин, спрямованої на їх паритетність, врівноваженість енергобалансу, забезпечення високої якості життя сучасного і прийдешніх поколінь, покращання глобальної демографічної та економічної ситуації.

1. Економічні закони і закономірності РПС
Перехід нашої держави до ринкової економіки зумовлює відповідні зміни у теорії розміщення продуктивних сил і підтверджує важливість врахування дії економічних законів – загальних, характерних для всіх суспільно-економічних формацій.
Економічні закони – це об’єктивні закони розвитку суспільства, що відображають виробничі відносини людей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання благ та послуг. В умовах переходу до ринкових відносин розміщення продуктивних сил відбувається під впливом багатьох законів. Закони і закономірності відображають певні сталі, необхідні об’єктивні відношення, що проявляються незалежно від волі людей у дії численних закономірностей, які властиві тим чи іншим процесам і явищам.
Закономірність – це об’єктивно існуючий суттєвий зв’язок явищ природи і суспільного життя, що повторюється в часі. Закономірності РПС – найбільш загальні відносини між природою, населенням і виробництвом на певній території.
Закономірності РПС є просторовим виявом дії окремих економічних законів. Так, наприклад, закон комплексного розвитку виробництва у просторовому аспекті виступає як закономірність територіальної комплексності, закон концентрації виробництва – як закономірність територіальної концентрації виробництва. Інколи закономірність може трактуватись як прояв дії декількох законів (наприклад, закономірність територіальної ефективності.
Закономірність територіального поділу праці є основною в РПС, економічному районуванні та зовнішньоекономічній діяльності будь-якого регіону чи країни.
Раціональний територіальний поділ праці між регіонами і в межах їх територій є необхідною умовою ефективного розміщення виробництва в умовах ринкової економіки. Країни і регіони дуже відрізняються за економічними, природно-ресурсними, соціальними та історичними умовами і особливостями, рівнями економічного розвитку тощо. Саме диференціація цих умов лежить в основі територіального поділу праці. Кожен регіон може формувати свою спеціалізацію економіки і на основі економічних зв’язків обмінюватися продукцією з іншими регіонами.
Отже, територіальний поділ праці є процесом спеціалізації певної території (групи країн, однієї країни чи її районів та місцевостей) на виробництві відповідних видів продукції та послуг на основі розвиненого обміну з іншими країнами.
Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил
Взаємопов’язаність елементів регіонального господарства в економічній системі називається комплексністю.
В основі даної закономірності покладено взаємозв’язки між спеціалізуючими, допоміжними і обслуговуючими галузями, природними ресурсами та виробництвом району, між трудовими ресурсами і виробництвом, невиробничою та виробничою сферами, між виробництвом і територією.
Виробничо-технологічні зв’язки між підприємствами, об’єднаними певною народногосподарською функцією, призводять до утворення виробничого комплексу. Підприємства, що обмінюються між собою комплектуючою продукцією, не обов’язково повинні розташовуватись поряд. Якщо вони розміщені компактно і територіальна близькість відіграє важливу роль у їх функціонуванні, тоді формується територіально-виробничий комплекс (ТВК), тобто поєднання закономірностей територіальної комплексності та концентрації призводить до формування ТВК, а тільки комплексності – до міжгалузевих комплексів.
ТВК характеризуються підпорядкованістю, будучи різними за масштабами – від локальних (промислові пункти) до районних (промисловий вузол). Найвищий рівень розвитку комплексності – народногосподарський комплекс країни.
В основі комплексності лежить взаємопов’язаний розвиток галузей, центрів та ін.
Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил полягає у зосередженні виробництва й населення у найвигідніших місцях регіону, що забезпечує вищий (ніж середній для регіону) рівень життя та ефективність виробництва.
Така територіальна концентрація виробництва й населення обумовлюється різними чинниками: особливо сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним положенням, наявністю природно-ресурсної бази, загальною економічною ситуацією, а також історико-економічними особливостями розвитку території. Дана закономірність виявляється у формуванні промислових чи виробничих (агропромислових) центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон. Однак надмірна концентрація продуктивних сил у ряді вузлів чи регіонів призводить до зниження ефективності суспільного виробництва, надмірного техногенного навантаження на природу, може перетворити територію в зону екологічного лиха (Донбас, Нижнє Придніпров’я).
Закономірність територіальної диференціації продуктивних сил діалектично пов’язана з їх територіальною концентрацією. Суть цієї закономірності полягає в тому, що регіон, зберігаючи цілісність, має певні внутрішні відмінності в природних, економічних, соціальних умовах і об’єктивно диференціюється на ділянки, що найбільш придатні для певного різновиду діяльності. На одних ділянках вигідніше збудувати металургійний комбінат, на інших – лісопереробний.
Отже, диференціація території з її господарством зумовлюється головною причиною – дією процесу територіального поділу праці.
Закономірність територіальної ефективності при розміщенні продуктивних сил є найзагальнішою територіальною закономірністю, бо вона частково охоплює сферу впливу інших закономірностей (ТПП, комплексності, концентрації, диференціації), які їй підпорядковуються. В основу цієї закономірності, як і згаданих вище, покладено економічний закон – економії суспільної праці. Його сутність полягає в забезпеченні максимальної продуктивності праці за умови подолання просторових розривів між сировиною, паливом, енергією та споживачем.
За цією закономірністю відношення між економікою та територією такі, що найбільш можливий ефект забезпечується найменш можливими витратами на розміщення об’єкта. Ефективність розміщення може розраховуватись як для окремого підприємства, галузі, так і для цілого регіону. Для розрахунку ефективності порівнюються показники валового обсягу товарів та послуг, прибуток і величина національного доходу (якщо йдеться про економіку країни або великого регіону) з витратами на їх виробництво.
2. Принципи РПС
Принципи (від лат. рrinсipium – початок, основа) – вихідні положення будь-якого вчення, теорії, науки.
На основі пізнання закономірностей розробляються принципи розміщення продуктивних сил – правила діяльності та управління економікою, основні положення економічної політики держави в реалізації законів розміщення.
Дотримання цих принципів дуже важливе при реалізації регіональної політики держави.
До принципів РПС відносяться свідома економічна політика, направлена на здійснення пізнаних закономірностей.
Найважливіші принципи:
– принцип раціонального розміщення виробництва;
– принцип оптимальності розміщення виробництва;
– принцип збалансованості і пропорційності;
– принцип комплексного розміщення виробництва;
– принцип розміщення підприємств, згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва;
– принцип урахування міжнародного територіального поділу праці;
– принцип збереження економічної рівноваги;
– принцип обмеженого централізму.
Принципи розміщення в різних країнах можуть бути подібними та відмінними. Важливість кожного принципу визначається стратегією і завданнями, конкретизованими у відповідній концепції. Керуючись принципами, які найчастіше є результатом врахування кількох закономірностей, можна досягти набагато більшого ефекту при розміщенні виробництва.
Щодо принципів РПС, у спеціальній літературі існують і інші думки.
Принцип раціонального розміщення виробництва випливає із закономірності «ефективного розміщення продуктивних сил» і передбачає:
– наближення відповідних виробництв до джерел сировини, палива, енергії, води, трудових ресурсів, споживача;
– охорону природи та науковообгрунтоване природокористування, забезпечення здорових гігієнічних умов життя та праці населення;
– обмеження надмірної концентрації промисловості в містах.
Принцип комплексного розміщення виробництва випливає з однойменної закономірності і передбачає:
– комплексне використання природних та трудових ресурсів;
– встановлення ефективних виробничих зв’язків між підприємствами регіону;
– створення єдиної інфраструктури.
Принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва вимагає дотримання:
– збалансованості між обсягом виробництва і наявністю сировинних, паливно-енергетичних, трудових, сільськогосподарських ресурсів регіону;
– пропорційності між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговуючими, між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, виробничою та невиробничою сферами.
Принцип обмеженого централізму передбачає органічне поєднання інтересів країни та її економічних районів.
3. Фактори РПС
Закономірності і принципи реалізуються на основі врахування факторів, що впливають на РПС.
Факторами розміщення продуктивних сил називають усю сукупність умов для найбільш раціонального вибору місця розташування господарського об’єкта, ТВК, розміщення підприємств певної галузі. У теорії РПС фактор розміщення є одним з центральних понять. При зміні складу факторів повинні змінюватися і місця розташування об’єктів.
Розрізняють такі групи факторів, які включають:
– природні – якісну і кількісну характеристики родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природно-кліматичні й природно-транспортні умови;
– екологічні – природоохоронні та конструктивні заходи з метою ощадного використання природних ресурсів і забезпечення сприятливих умов для життєдіяльності людини;
– технічні – досягнутий і можливий рівень техніки та технології;
– економічні – вартість капіталовкладень, строки будівництва, ефективність виробництва, призначення та якість продукції, виробничі зв’язки, економіко-географічне і транспортне положення та ін.;
– соціально-демографічні – чисельність населення і його розміщення, кількісну та якісну оцінку трудових ресурсів і забезпеченість ними виробництва у розрізі областей і районів, стан виробничої і соціальної інфраструктури.

Список літератури
1)    Агропромислове виробництво України (1990–1997). – К.: ІАЕ УААН, 1997. – 436 с.
2)    Алаев А.Б. Соціально-економічна географія: Понятийно-терминологический словарь. – М.: Мысль, 1983. – 350 с.
3)    Алампиієв П.М. «Економічне районування СССР. – М.: Госпланиздат», 1959. – 262 с.
4)    Алимов А.Н. Промислові сили: проблеми розвитку и розміщення. – М.: Економіка, 1981. – 288 с.
5)    Аналіз і прогнозований розвиток економіки регіону / Н.Д. Прокопенко, Ф.Я. Поклонский / Отв. ред. Н.Г. Чумаченко. – К.: Наук. думка, 1991. – 226 с.
6)    Аналіз тенденцій розвитку регіонів Росії в 1992–1995 рр. / Програма Європейської Ради Тасіс. – М., 1996.
7)    Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 224 с.