Реферат Машиностроение Украины
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Зміст
Вступ. 3
1. Сутність та значення машинобудівельного комплексу в розвитку економіки України 5
2. Характеристика структури машинобудівельного комплексу України. 10
3. Регіональні особливості розміщення машинобудівельного комплексу України 13
3.1. Сільськогосподарське та тракторобудування. 18
3.2. Транспортне машинобудування. 19
3.3. Верстато- та приладобудування. 21
3.4. Важке та енергетичне машинобудування. 22
4. Екологічні аспекти функціонування машинобудівного комплексу України. 25
5. Напрями розвитку машинобудівного комплексу в умовах глобалізації 29
Висновки. 36
Список літератури. 40
Вступ
Машинобудування є порвідною галуззю усієї промисловості, її серцевиною. Воно постачає народному господарству верстати, транспортні засоби (судна, тепловози, електровози, вагони, автомобілі, літаки тощо), сільськогосподарські машини, екскаватори, генератори для електростанцій, технологічне обладнання для заводів, фабрик і тим самим сприяє розвитку всіх галузей народного господарства, впровадженню в них досягнень науково-технічного прогресу. Машинобудування забезпечує економічну незалежність країни.
Одним з основних індикаторів формування в країні інноваційної системи є рівень розвитку машинобудування. Якщо в структурі промислового виробництва та в структурі експорту країни частка машинобудівної продукції є переважаючою, то можна зробити висновок про достатньо високий рівень конкурентоспроможності економіки в цілому.
Машинобудівний комплекс займає перше місце по випуску валової продукції, друге місце по основних фондах (25%) і перше місце по промисловому персоналу (42%).
Він забезпечує науково-технічний прогрес і перебудову економіки всієї країни, тому його галузі розвиваються прискореними темпами, а їхнє число безупинно зростає.
Асортимент продукції, що випускається машинобудуванням, надзвичайно великий, що не тільки обумовлює глибоку диференціацію його галузей, але і робить сильним вплив на розміщення виробництва окремих видів продукції.
Галузі загального машинобудування України станом на 01.01.2008 р. нараховують більш 1000 підприємств різних форм власності та призначення.
Галузева структура машинобудування дуже різноманітна. Важливі та найбільш розвинуті такі його ланки, як важке машинобудування, транспортне, сільськогосподарське машинобудування, верстатобудування, приладобудування, радіотехнічне та електротехнічне виробництво, обладнання для інших галузей промисловості, особливо хімічної та харчової.
Інноваційна активність у галузі недостатня. Лише близько 14% підприємств здійснюють інноваційну діяльність, хоча працює значна кількість наукових і конструкторських організацій. У 2007 р. впроваджено лише 1273 нових технологічних процеси, в 2008 р. та 2009 р. цей показник скоротився майже вдвічі і становив відповідно 798 та 755 нових технологічних процесів. З цих нових техноло-гічних процесів лише половина є ресурсозбережні та безвідходні. Однією з основних причин низької інноваційної активності є незначні обсяги фінансування.
Вітчизняні вчені присвятили дослідженню проблем та перспектив розвитку машинобудівної галузі значну кількість праць, проте, в умовах економічної ситуації, що постійно змінюється, дослідження стану те перспектив українського машинобудування залишається актуальним питанням.
Мета роботи: дослідити регіональні та екологічні особливості функціонування машинобудівного комплексу України.
Завдання роботи:
- розглянути значення та структуру машинобудівного комплексу;
- дослідити галузеву структура і особливості розміщення різних галузей машинобудування України;
- визначити особливості та перспективи функціонування машинобудівної галузі України.
1. Сутність та значення машинобудівельного комплексу в розвитку економіки України
Машинобудівний комплекс — сукупність галузей обробної промисловості, що виробляють машини, устаткування, обладнання, прилади та пов'язану з ними продукцію (товари, послуги), для потреб народного господарства.
Рис. 1. Місце машинобудування серед інших галузей промисловості
Основою комплексу є машинобудування, тобто виробництво машин машинами. За класифікацією, яка діяла до 2000 р. (ЗКГНГ), до комплексу входили також галузі «промисловість металевих конструкцій і виробів», «ремонт машин і устаткування» та «промисловість медичної техніки».
З уведенням в дію Класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД) цей комплекс має іншу структуру і складається з підсекцій DK + DL + DM, тобто виробництво машин та устаткування, виробництво електричного та електронного устаткування, транспортне машинобудування.[10]
Порівняно з класифікацією за ЗКГНГ до інших галузей відійшла низка складових частин. Зокрема, до підсекції «металургія і оброблення металу» відійшли виробництва заготовок, металоконструкцій і металовиробів, металевого інструменту, котлів, парогенераторів, атомних реакторів. Виробництво абразивного інструменту, скляних і керамічних ізоляторів відійшли до підсекції «виробництво інших неметалевих виробів». Ремонт транспортних засобів для населення і побутової техніки відійшли до секції «оптова і роздрібна торгівля». Із секції «будівництво» до відповідних класів і підкласів машинобудування відійшли монтаж і наладка машин і устаткування. Так само розподілено і ремонт машин і устаткування.
Виняткове значення машинобудівного комплексу в господарському комплексу країни полягає передусім у тому, що він дає знаряддя праці для матеріального і нематеріального виробництва, радикально примножує його продуктивну силу та інтелектуальні можливості людини. Машинобудівний комплекс – міжгалузевий господарський комплекс України, що об`єднає систему науково - дослідних, конструкторсько– ехнологічних організацій, підприємств, продукція яких (машини, устаткування, прилади, апарати, механізми, послуги) має загально економічне призначення, виробничу та експлуатаційну спільність.[18]
Рис. 2. Кількість промислових підприємств за видами діяльності з 2004 по 2009рр.
[20]
Багатогалузевий машинобудівний комплекс - потужний сектор промисловості України, який об'єднує 11097 підприємств, з яких 5175 різноманітних підприємств виробляє машини та устаткування, 4805 – виробляє електричне та електронне устаткування. Частка галузі в загальному обсязі продукції (робіт, послуг) промисловості становить 13,4 %, у валовій доданій вартості промисловості - 15,6 %. У машинобудуванні зосереджено понад 15 % вартості основних засобів і майже 6% оборотних активів вітчизняної промисловості та понад 22 % кількості найманих працівників. На це істотно впливає традиційний рівень машинобудування й використання виробничих потужностей, а також різні регіональні фактори й умови, потреба районів у продукції галузі, забезпеченість наливом, електроенергією, транспортом, наявність промислових майданчиків тощо.[20]
З точки зору особливостей розміщення виробництва та степені розчленування технологічного процесу галузі машинобудування класифікується наступним чином: важке машинобудування; загальне машинобудування; середнє машинобудування; виробництво точних машин механізмів, приладів та інструментів; виготовлення металевих виробів та заготовок; ремонт машин та обладнання. По ролі і значенню в народному господарстві галузі машинобудування можна об'єднати в 3 взаємозалежні групи:
1. Галузі, що забезпечують розвиток науково-технічної революції в усьому народному господарстві - це приладобудування (Севастопольський з-д), хімічне машинобудування (Новокаховський з-д), електротехнічне й енергетичне машинобудування (Херсонський з-д).
2. Галузі, що забезпечують розвиток науково-технічної революції в самому машинобудуванні - це верстатобудування (Одеські з-ди) й інструментальна промисловість (Вознесенський з-д) .
3. Галузі, що забезпечують розвиток науково-технічної революції в окремих галузях господарства - це будівельно-дорожнє (Миколаївський "Дормашина), тракторне і сільськогосподарське машинобудування (Херсонський, Одеський, Сімферопольський з-ди), автомобілебудування (авторемонтний в Первомайську, Одеський автоскладальний) тощо.[22]
В структурі сучасних машинобудівних заводів багато спільного, незважаючи на їх різну спеціалізацію. В узагальненому вигляді можна вважати, що кожен машинобудівний завод має наступні основні цехи: ливарний, ковальсько-пресовий, механічний та складальний, а також цілий ряд допоміжних (модельний, деревообороний тощо). В ливарському цеху з чорних або кольорових металів чи їх сплавів отримують заготовки деталей. В ковальсько-пресовому цеху їх оброблюють ковкою на молотах або штамповкою на пресах. Обробка ковкою або штамповкою заготовки деталі ще мають досить великі припуски, тому в механічних цехах їх оброблюють на токарних, фрезерних, стругальних та інших станках до потрібних розмірів. Таким чином із заготовки отримують готову деталь, яка поступає потім в складальний цех або відправляється на інші підприємства.
Структура машинобудування змінюється дуже швидко. За останні десятиріччя виникли нові галузі, пов`язані з випуском засобів автоматизації, електроніки та телемеханіки, космічної техніки, обладнання для атомної енергетики, реактивної авіації тощо. Машинобудування щороку випускає сотні нових видів машин та приборів. Комплекс вирізняється широким розвитком міжгалузевих та внутрішньогалузевих зв`язків, які ґрунтуються на виробничому кооперуванні.
2. Характеристика структури машинобудівельного комплексу України
Машинобудування є найскладнішою та найбільш диференційованою галуззю промисловості. В залежності від цільового призначення продукції, що випускається, воно ділиться на енергетичне, транспортне, сільськогосподарське, будівельно-дорожне, виробництво технологічного обладнання для промисловості та інші групи. Кожна з них складається, в свою чергу, з кількох галузей. Особливе місце займає станкобудування, виробництво ковальсько-пресових машин, забезпечення розвитку самого машинобудування. Як видно з першої частини цього розділу (розподіл машинобудівних галузей на 3 основні групи), всі вищевказані групи присутні в машинобудуванні Південному економічному районі, що робить дещо легшим потенційне переобладнання цієї галузі.
Галузева структура машинобудівного комплексу України досить розвинена та складається з п’яти галузей: важке енергетичне та транспортне машинобудування, електротехнічна промисловість, хімічне та нафтове машинобудування, верстатобудівна та інструментальна промисловість, приладобудування. Кожна галузь має кілька підгалузей.
Важке енергетичне та транспортне машинобудування поділяється на:
1. Енергетичне машинобудування:
а) турбобудування; виробляє парові , гідравлічні і газові турбіни та обладнання;
б) котлобудування; парові казани, енергетичні атомні реактори тощо.
2. Дизелебудування; дизелі, дизель – генератори, дизельні електростанції.
3. Металургійне машинобудування: прокатні та трубні стани, обладнання для мартенів.
4. Гірничошахтне та гірничорудне машинобудування:
а) кранобудування – мостові, металургійні, портальні крани;
б) крани для будівництва – крани на залізничному, автомобільному, пневмоколісному та гусенічному ходу, баштові крани, ліфти.
5. Підйомно–транспортне машинобудування:
а) кранобудування: мостові металургійні, портальні крани;
б) крани для будівництва: крани на залізничному, автомобільному, пневмоколісному та гусеничному ходу, баштові крани, ліфти.
6. Залізничне машинобудування займається виробництвом локомотивів, пасажирських, вантажних та промислових вагонів, вагони метро, трамваї.[22]
Електротехнічна промисловість поділяється на:
1. Електротехнічне машинобудування та устаткування виробляє електродвигуни, електрогенератори, трансформатори, конденсатори.
2. Кабельна промисловість – кабелі, проводи сильного та слабкого струму, шнури.
3. Електролампова промисловість – освітлювальні лампи розжарювання, люмінесцентні та ртутно–кварцеві лампи.
4. Електроізоляційні вироби, ізолятори із скла, фарфору, кераміки.
Хімічне та нафтове машинобудування:
1. Хімічне машинобудування виробляє технологічне устаткування та апаратуру для хімічної промисловості.
2.Полімерне машинобудування – устаткування для переробки гуми, пластмас та інших полімерних матеріалів.
3. Виробництво нафтопромислового та бурового геологорозвідувального устаткування.
4. Устаткування для целюлозно–паперової промисловості займається вироблянням устаткуванням для виготовлення паперу, картону, целюлози.
Верстатобудівна та інструментальна промисловість:
1.Виробництво металорізальних верстатів;
2.Виробництво деревообробних верстатів, лісопильної рами, автоматичних ліній для деревообробної промисловості;
3.Ковальсько – пресувальне устаткування виробляє преси, молоти, поточні лінії для обробки металу;
4.Ливарне устаткування, машини.
Приладобудування:
1. Виробництво електровимірювальних приладів: Щитові підсилювачі, стабілізатори, електролічильники;
2. Виробництво радіовимірювальних приладів, приладів вимірювання струму, напруги, потужності та частоти;
3. Виробництво оптичних і оптико – механічних приладів і апаратури; геодезичні та астрономічні прилади, фотоапаратура, кіноапаратура, оптичні та оптико – механічні прилади.[25]
3. Регіональні особливості розміщення машинобудівельного комплексу України
Сучасне розміщення машинобудівного комплексу України склалося в основному за роки радянської влади. За царської Росії в Україні відносно розвиненими були тільки сільськогосподарське й транспортне машинобудування, на заводах якого виробляли не тільки нескладні машини та знаряддя для обробітку землі і збирання урожаю, а й паровози, залізничні вагони і судна. Однак на певних етапах пріоритетними були не завжди ті самі принципи. Наприклад, курс на індустріалізацію України реалізувався завдяки створенню важкої індустрії. У зв'язку з цим і машинобудування тяжіло насамперед до джерел сировини. Фактор трудових ресурсів враховувався тільки тоді, коли йшлося про розміщення складного машинобудування, яке потребувало високого рівня кваліфікації робітників. Відомчі інтереси галузевих міністерств, намагання знизити вартість окремих об'єктів за рахунок економії на об'єктах промислової і соціальної інфраструктур призвели до надмірної концентрації машинобудівних підприємств у великих містах країни.
Рис.3. Галузева та територіальна структура машинобудування України
[25]
Українське машинобудування значною мірою залежить від постачання комплектуючих з країн СНД, що склалося ще за часів існування Союзу. Частка імпортних компонентів у продукції машинобудування становить 41 % (у Франції - 20,5%, Японії - 14%, США - 9,5%). Таким чином, одне з головних завдань комплексу - зменшення залежності від інших країн через розвиток власного виробництва багатьох необхідних компонентів для всіх видів продукції.
Крім того, важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів. Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва.
Важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів. Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва.
Спеціалізація в машинобудуванні визначається профілем машинобудівних підприємств і характером продукції — масовим, дрібно- і великосерійним, індивідуальним. У галузі найпоширенішою є предметна спеціалізація (випуск кінцевих продуктів), технологічна (спеціалізація на випуск напівфабрикатів — литва, заготовок) і подетальна (випуск деталей, вузлів, агрегатів для комплектування машин та устаткування). Поглиблення спеціалізації дає можливість знизити собівартість, що, в свою чергу, робить економічно вигідним нарощування масового і великосерійного виробництва. Собівартість виготовленої продукції на глибокоспеціалізованих підприємствах і радіус її перевезення до районів споживання перебувають в обернено пропорційній залежності. Тому заводи подетальної спеціалізації значно територіально віддалені від заводів предметної спеціалізації. Останні обслуговують потреби не одного, а здебільшого кількох економічних районів або всієї України. [2]
Спеціалізація зумовлює розширення кооперації виробництва. Машинобудівні підприємства кооперуються з іншими галузями промисловості — хімічною, текстильною, лісовою, які постачають напівфабрикати і вироби, необхідні в процесі виробництва машин та устаткування. Кооперація виробництва сприяє розширенню територіальної спеціалізації районів країни на випуску кінцевих видів продукції. При цьому райони спеціалізуються не тільки на виробництві масової продукції, а й дрібносерійної і навіть індивідуальної. Великі масштаби концентрації виробництва на основі спеціалізації і кооперації зумовлюють значущість транспортного фактора, оскільки кінцеві види продукції машинобудування використовуються не тільки всередині галузі, айв усьому народному господарстві. В зв'язку з цим фактор споживача втрачає свій визначальний вплив. Яскравим прикладом є завод важкого машинобудування в Краматорську, який випускає блюмінги, тонколистові стани неперервного прокату, устаткування для доменних і мартенівських печей, крокуючі екскаватори, підйомно-шахтове устаткування, ковальсько-пресові машини тощо. Проте тільки незначна частина продукції цього заводу залишається в Донецькому економічному районі. Незважаючи на те що природні умови не мають визначального впливу на розміщення підприємств машинобудування, не враховувати цього фактора не можна, коли йдеться про розміщення морського і річкового суднобудування, сільськогосподарського машинобудування, а також випуск машин і устаткування. Заслуговують на увагу обмеження на створення у великих містах нових промислових підприємств, крім об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення. Варто повніше використовувати можливості господарського розвитку малих і середніх міст, робітничих селищ, розміщувати тут невеликі спеціалізовані підприємства, філії й окремі цехи заводів і фабрик. Такий підхід до розміщення виробництва в майбутньому стосується передусім машинобудівної промисловості. Його реалізація свідчить про те, що в розміщенні машинобудування дедалі більшу роль починають відігравати соціальні фактори. За своїми тенденціями у розміщенні підприємства машинобудування можна погрупувати наступним чином:[11]
— галузі, які характеризуються високою металомісткістю, малою працемісткістю продукції, що випускається невеликими серіями або поодинокими екземплярами (підйомно-транспортне, металургійне, енергетичне машинобудування). Як правило, у важкому машинобудуванні більше підприємств повного циклу (заготовка, обробка, складання), які випускають продукцію невеликими серіями і навіть індивідуального призначення. Підприємства таких галузей доцільно розташовувати у районах металургійних баз;
— галузі, які характеризуються середньою металомісткістю, невисокою працемісткістю й транспортабельністю готової продукції за невеликих обсягів її випуску (виробництво обладнання для нафтової й хімічної промисловості, будівельних, шляхових і сільськогосподарських машин); підприємства повинні розміщуватись, як правило, у районах споживання продукції;
— галузі, які випускають масову продукцію з високою працемісткістю й фондомісткістю (автомобіле- й тракторобудування, дизелебудування, устаткування для легкої, харчової та поліграфічної промисловості); зазвичай розміщуються у центрах машинобудівної промисловості з наявністю кваліфікованих кадрів;
— галузі точного машинобудування, котрим властиві дуже висока працемісткість, мала металомісткість, підвищена фондомісткість (радіотехнічна та електронна промисловість, приладобудування, деякі виробництва електротехнічної промисловості); розміщуються у районах високої технічної культури, що мають висококваліфіковані кадри, експериментальні бази, науково-дослідні інститути. Ускладнення машинобудівного виробництва визначило поділ країн на виробників масової та наукомісткої продукції. Це зберегло висококваліфіковані виробництва у країнах з високим рівнем науково-технічного прогресу, де є великі витрати на наукові дослідження при освоєнні нових видів продукції. Розміщення машинобудівних підприємств здійснюється науково обгрунтовано. При виборі місць розміщення конкретних підприємств враховуються різні чинники і умови. Машинобудування належить до галузей так званого «вільного розміщення», оскільки воно незначною мірою залежить від таких чинників, як природне середовище, наявність корисних копалин, води і т. д. Тут варто враховувати лише наявність рівнинних місць (бажано не придатних до розвитку сільського господарства) для розміщення самого підприємства та будівництва під'їзних шляхів до нього. Крім того, важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів. Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва. [11]
Картосхема особливостей розміщення та показників машинобудівної галузі наведена в Додатку А.
Галузева структура й асортимент продукції машинобудування залежать від особливостей розміщення його виробництва. Особливо великий вплив на розміщення окремих галузей і підгалузей машинобудування мають технологічні процеси, форми організації виробництва. Проте машинобудування належить насамперед до галузей «вільного розміщення», оскільки на нього менше, ніж на інші галузі, впливають природні умови й ресурси. Розміщення підприємств машинобудування визначається передусім економічними чинниками, найголовнішими серед яких є трудові ресурси та споживач, оскільки ряд галузей машинобудування відзначається високою трудомісткістю виробів, що потребує високого рівня кваліфікації зайнятих. До таких галузей передусім належать електротехнічна, електронна й підшипникова, виробництво енергетичного устаткування тощо.
Розглянемо докладніше особливості розмішення окремих галузей машинобудування.
3.1. Сільськогосподарське та тракторобудування
Сільськогосподарське машинобудування традиційно займає важливе місце в структурі машинобудівного комплексу України. Воно орієнтується на райони виробництва сільськогосподарської продукції, а його розміщення пов'язане із зональною спеціалізацією сільського господарства. Вагомий вплив на розміщення с/г машинобудування та тракторобудування справляє споживчий чинник. В Україні збудовано великі спеціалізовані підприємства для виготовлення землеобробних машин (плугів, культиваторів), сівалок, комбайнів, навантажувачів, причепів, обладнання для кормовиробництва і тваринництва. Найбільшим центром сільськогосподарського машинобудування є Харків (мотори для самохідних комбайнів), Одеса (тракторні плуги), Кіровоград (сівалки), Дніпропетровськ і Тернопіль (бурякозбиральні комбайни), Херсон (кукурудзозбиральні комбайни, створюється виробництво зернозбиральних), Бердянськ (жниварки), Львів (хімсільгоспмашини). Обладнання для кормовиробництва і тваринництва виробляють у Бердянську, Ніжині, Умані, Ковелі, Коломиї та Білій Церкві. Заводи з випуску інших сільськогосподарських машин та запасних частин до них є в Києві, Мелітополі, Донецьку, Луганську, Кременчуці, Конотопі, Миколаєві та Первомайську. Розміщення тракторобудування орієнтується в основному на споживача, і представлено воно 20 підприємствами. Найбільшим центром є Харків, де збудовані заводи тракторний, моторобудівний, тракторних самохідних шасі, а також заводи Лазова та Дергачі в Харківській області, де виробляють деталі і вузли для харківських тракторів. Тракторобудування розвинуте також у Дніпропетровську (колісні трактори), Вінниці (тракторні агрегати), Мелітополі і Кіровограді (тракторні гідроагрегати). Підприємства для виробництва деталей і запасних частин для тракторів розташовані у Кременчуці, Києві, Сімферополі, Одесі, Луганську, Білій Церкві.[11]
3.2. Транспортне машинобудування
Сировинний чинник є досить важливим для виробництва транспортних засобів, особливо вантажних вагонів, цистерн, локомотивів, тракторів. Україна має досить сприятливі умови для розвитку названих галузей машинобудування, що і сприяло концентрації їх виробництва на її території ще за часів Радянського Союзу. Тепловози виробляють на двох кооперованих підприємствах у Луганську і Харкові. Промислові електровози випускають у Дніпропетровську. Тут же, а також у Луганську можливе створення виробництва магістральних електровозів, для збуту яких Україна має власний великий ринок. У крупних залізничних вузлах — Львові, Києві, Полтаві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі, Дружківці і Конотопі є підприємства для ремонту тепловозів.
Вантажні вагони виробляють у Кременчуці, Дніпродзержинську, Києві — на Дарницькому вагоноремонтному заводі, великовантажні вагони — у Стаханові, цистерни — у Маріуполі. У Кременчуці доцільно було б налагодити виробництво вітчизняних пасажирських вагонів, для чого є всі передумови, в тому числі великий ринок збуту. Вагоноремонтні заводи розміщуються, крім Києва, у Львові, Харкові, Одесі, Полтаві, Запоріжжі, Дніпропетровську, Конотопі і Попасній (Донецька обл.).
Як велика морська держава Україна має добре розвинуте морське і річкове суднобудування. Розміщення цих галузей орієнтується на морське узбережжя та внутрішні магістральні водні шляхи. Основним центром морського суднобудування є Миколаїв, де працюють 3 суднобудівні заводи, які випускають різноманітні океанські і морські судна-танкери, суховантажні дизель-електро-ходи, військові судна. Другим центром є Херсон, в якому на двох суднобудівних заводах випускають різні типи океанських і морських суден, доки для морських портів і портові крани. У Керчі випускають танкери, у Києві — морські траулери. Судноремонт і виробництво невеликих морських суден є в Одесі, Іллічівську та Маріуполі. В Севастополі виробляють морські крани. Морське суднобудування — одна з небагатьох галузей машинобудування України, що виробляє конкурентноздатну продукцію для світового ринку.
Річкове суднобудування розвинуте в Херсоні, де випускають катери, теплоходи, судна озерного типу, земснаряди, та в Києві, де на суднобудівному заводі «Ленінська кузня» виробляють траулери, рефрижератори, буксирні і пасажирські судна. Річкове суднобудування і судноремонт є в Ізмаїлі і Вилково (на Дунаї), а також у Запоріжжі.
Україна має досить сприятливі передумови для розвитку автомобілебудування: достатнє виробництво металу, розвинута хімічна промисловість (в тому числі виробництво шин, пластмас і виробів з них), науково-дослідна база і достатня чисельність кваліфікованих кадрів і, що дуже важливо, великий ринок збуту продукції.
Автомобілебудування — це відносно молода галузь машинобудування України, яка виникла в 50—60-ті роки. Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні легкові (Запоріжжя) автомобілі. В Луцьку налагоджено виробництво легкових автомобілів для сільської місцевості. Львівській автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД. Автомобільна промисловість кооперується із заводами, які випускають двигуни, окремі вузли і агрегати автомобілів (Мелітополь, Полтава, Херсон, Чернігів, Синельникове, Кременчук), електрообладнання (Херсон, Сутиска Вінницької обл.), запасні частини (Чернігів). Таке кооперування виробництва між підприємствами машинобудування, а також з підприємствами інших галузей промисловості спричиняє внутрішньогалузеві і міжгалузеві зв'язки як всередині держави, так і за її межами. Міждержавне кооперування вимагає прийняття відповідних правових законів, які регулювали б взаємостосунки між підприємствами України та інших країн.
З 1925 р. в Україні розвивається літакобудування, яке орієнтується на науково-дослідну базу та висококваліфіковані кадри. Центрами авіаційної промисловості є Київ і Харків, найбільші наукові і промислові центри України. Тут виробляють пасажирські і транспортні літаки. Київський авіазавод ім. Антонова випускає одні з кращих у своєму класі літаки, які мають загальносвітове визнання і є конкурентоспроможними на ринку Європи і світу. За останні роки в Україні налагоджується власне виробництво внутрішньоміського транспорту: тролейбусів (Київ і Дніпропетровськ) і в перспективі — трамваїв. Виробляють також мотоцикли Київ, мопеди (Львів), велосипеди (Харків, Чернігів).[25]
3.3. Верстато- та приладобудування
Базовою галуззю машинобудування є верстатобудування. Центром виробництва важких верстатів є Краматорськ. Іншими центрами верстатобудування є Київ (завод верстатів-автоматів ім. Горького), Харків (завод агрегатних верстатів), Одеса (верстатобудівний), Запоріжжя (верстатобудівний), Житомир (верстатів-автоматів). Заводи неметаломісткого верстатобудування розміщені у Мелітополі, Лубнах, Корсунь-Шевченківському.
Галузі точного машинобудування, зокрема виробництво приладів, інструментів і механізмів, електронне і радіотехнічне машинобудування відзначаються мінімальною металомісткістю й зорієнтовані на райони високої технічної культури, наявність науково-дослідної бази і висококваліфікованих кадрів. Більшість підприємств цих галузей займається складанням виробів з деталей і вузлів, що надходять з різних регіонів як України, так і з-за кордону за кооперацією. Найбільшими центрами електронної та радіотехнічної промисловості (виробництво автоматичних систем управління, обчислювальної техніки, радіоапаратури) є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Сімферополь, Одеса, Львів, Вінниця, Чернівці; радіоелектроніки — Львів (телевізори, магнітофони і кінескопи), Київ, Сімферополь, Сміла (телевізори), Суми (електронні мікроскопи), Одеса (кіноапаратура). Виробництво приладів та інструментів має експортноутворююче значення.[25]
3.4. Важке та енергетичне машинобудування
Переважна більшість підприємств важкого машинобудування (крім виробництва устаткування для нафто-, газовидобувної промисловості) розміщується в Донецькому та Придніпровському економічних районах, де є взаємопоєднання сировини і споживача продукції. В цих районах сконцентровано майже повністю виробництво металургійного устаткування. Найбільші центри виробництва цієї продукції в Украні є одними з найбільших в СНД, і зосереджені вони в Донецькому районі. Зокрема, це Краматорськ, в якому діють два заводи: Старо-Краматорський, який виробляє устаткування для металургійної промисловості, Ново-Краматорський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пресове і металургійне устаткування, прокатні мостові стани безперервної дії, слябінги, спеціальні великі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості.
Крупними виробниками металургійного устаткування є Дебальцево, на машинобудівному заводі якого сконцентровано виробництво устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування; Кадіївка, де на ливарно-механічному заводі виготовляють доменне і сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізації і автоматизації металургійних цехів; Латугіно Луганської області, де налагоджено виробництво прокатних валків; Маріуполь, де розташований завод важкого машинобудування, який випускає устаткування для металургійної промисловості.
Виробництво устаткування для металургійної промисловості, зокрема устаткування для безперервного розливу сталі, прокатних станів для прокату труб, електромагнітних листоукладальників, апаратів та устаткування для доменних печей, шлаковозів і чавуновозів та іншої продукції зосереджено в промислових центрах Придніпров'я — Кривому Розі, Дніпропетровську, Марганці. Виробництво гірничо-шахтного устаткування для вугільної промисловості концентрується в таких містах Донбасу: Горлівці, де виробляють врубові машини, компресори, насоси, скіпи для підняття із шахт вугілля, вугільні комбайни, породонавантажувачі; Ясинуватій — гірничопрохідне устаткування (комбайни і лебідки); Донецьку — бурові установки і потужні підйомні машини; Слов'янську — коксохімічне устаткування; Торезі — породонавантажувачі, рудникові електровози, машини і вагонетки; Харкові і Луганську — металомістке збагачувальне устаткування. Виробництво окремих видів машин для вугільної промисловості розвинуто також у Красному Лучі і Дружківці.
Випуск гірничо-шахтного устаткування для залізорудної промисловості, а також виробництво бурових верстатів зосереджено в Кривому Розі.
Виробництво устаткування для видобутку нафти і газу сконцентровано на підприємствах Дрогобича і Чернівців, Конотопа і Харкова, відповідно в Прикарпатській і Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносних провінціях.
Важливе місце в структурі важкого машинобудування займає виробництво підйомно-транспортних машин. Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані у Львові (завод «Автонавантажувач»), а також у Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Нікополі, Прилуках, Золотоноші (Черкаська обл.), Ківерцях (Волинська обл.), Слов'янську.
Енергетичне машинобудування, яке спеціалізується на виробництві устаткування для всіх видів електростанцій, в тому числі парових гідравлічних турбін, атомних реакторів, генераторів, котлів, дизельних моторів, електроапаратури, кабелю та іншої продукції, є однією з найважливіших галузей не лише важкого машинобудування, а й усього машинобудівного комплексу України.
Найбільшим центром енергетичного машинобудування є Харків, в якому розташовані заводи: «Електроважмаш», турбінний ім. С.М.Кірова, «Електромашина» та електромеханічний (ХЕМЗ). Названі заводи дають майже половину вартості продукції енергетичного машинобудування України. Найбільшим гігантом галузі є турбінний завод ім. С.М. Кірова, який випускає устаткування ч для всіх видів електростанцій. Його продукція не лише використовується в Україні, а й поступає на експорт.
Україна є крупним виробником силових трансформаторів, виробництво яких зосереджене в Запоріжжі, а також енергетичного дизелебудування, центрами якого є Первомайськ (Миколаївська обл.), Токмак (Запорізька обл.), Берислав (Херсонська обл.). Підприємства енергетичного машинобудування та електротехнічної промисловості концентруються в багатьох містах України, зокрема в Дніпропетровську, Києві, Львові, Полтаві, Мелітополі, Тернополі, Каховці, Хмельницькому, Рівному, Броварах.
Розвиток електроенергетики неможливий без кабелю, виробництво якого розміщено в Харкові, Донецьку, Одесі, Києві, Бердянську, Кам'янець-Подільському. Електроізоляційні матеріали, в тому числі і для кабелю, виробляють у Львові, Луганську, Слов'янську та Первомайську (Житомирська обл.).[25]
4. Екологічні аспекти функціонування машинобудівного комплексу України
Як і інші види промисловості, машинобудівна галузь тяжіє до районів розвитку металургії, сконцентрована в містах і дуже шкодить їх екологічному стану великими обсягами відходів, забруднень повітря і води. Так, в Дніпропетровську лише одне виробниче об'єднання «Дніпроважмаш» щорічно скидає в Дніпро 2365,2 тис. м3 забруднених стічних вод, завод прокатних валків — 250 тис. м3. У Запоріжжі викиди Дніпровського електродного заводу в атмосферу становлять 35 % загальноміських, причому 80 % з них є канцерогенними речовинами першого класу небезпечності. До речі, понад 50 % всіх викидів у атмосферу цього міста дає ПО «Запоріжсталь» (понад 150 тис. т шкідливих речовин щороку). Електротехнічних заводів в Україні діє понад сотню. Але незважаючи на те, що більшість з них (а також приладобудівних і радіоелектронних) збудовано в останні десятиліття, на багатьох з них газо- й водоочисні споруди або несправні, або діють неефективно (одеський «Агроагрегат», миколаївський «Ніконд», чернівецький металообробний, дніпропетровський «Південний машинобудівний» та ін.).[17]
Сучасне машинобудування розвивається на базі великих виробничих об'єднань, що включають заготівельні і ковальсько-пресові цехи, цехи хімічної і механічної обробки металів, цехи покриттів і велике ливарне виробництво. До складу підприємств входять також випробувальні станції, ТЕЦ і допоміжні підрозділу. У процесі виробництва машин та устаткування широко використовують зварювальні роботи, механічну обробку металів, переробку неметалічних матеріалів, лакофарбові операції і т.п.
Ливарні цехи. Найбільш великими джерелами пило- та газовиділення в атмосферу в ливарних цехах є: вагранки, електродугові і індукційні печі, ділянки складування і переробки шихти і формувальних матеріалів; ділянки вибивки і очищення лиття.
При плавці 1 т. металу у відкритих чавуну-ливарних вагранках виділяється 900-1200 куб.м. колошникового газу, що містить оксиди вуглецю, сірки і азоту, пари масел, полідісперсную пил і ін. При розведенні колошникового газу повітрям, підсмоктується через завалочне вікно вагранки, кількість відходять газів збільшується в 1,5 - 3,5 рази.
При плавці сталі в індукційних печах, в порівнянні з електродуговими виділяється незначна кількість газів і в 5-6 разів менше пилу, за розміром більш великого.
При литті під дією теплоти рідкого металу з формувальних сумішей виділяються бензол, фенол, формальдегід, метанол та інші токсичні речовини, кількість яких залежить від складу формувальних сумішей, маси і способу отримання відливання і ряду інших факторів.
Від ділянок вибивки литва на
Значна кількість пилу і газів виділяється в атмосферу ділянками ливарних цехів з приготування, переробки та використання шихти і формувальних матеріалів.
Ковальсько-пресові і прокатні цехи. У процесах нагрівання й обробки металу в ковальсько-пресових і прокатних цехах виділяються пил, кислотний і масляний аерозоль (туман), оксид вуглецю, діоксид сірки та ін.
При прокатці пил утворюється головним чином у результаті подрібнення окалини валками, при цьому 20% пилу має розмір часток менше 10 мкм. Викид пилу з цеху складає в середньому
При використанні в ковальсько-пресових цехах для нагрівання металу полум'яних печей в атмосферу викидаються оксиди вуглецю, сірки, азоту та інші продукти згоряння. Загальнообмінною вентиляцією ковальсько-пресового цеху в атмосферу викидаються оксиди вуглецю та азоту, діоксид сірки. Від прольотів з молотками викиди оксиду вуглецю на 1 т палива становлять 7 кг/т (газ або мазут), діоксиду сірки - 5,2 кг/т (мазут); від прольотів з пресами і кувальним машинами - відповідно 3 і 2,2 кг/т.
Термічні цехи. Вентиляційне повітря, що викидається з термічних цехів, зазвичай забруднене парами і продуктами горіння олії, аміаком, ціанистим воднем та іншими речовинами, які надходять до системи місцевої витяжної вентиляції від ванн і агрегатів для термічної обробки. Джерелами забруднень в термічних цехах є також нагрівальні печі, що працюють на рідкому й газоподібному паливі, а також дробеструменні і дробеметні камери.[22]
З гальванічних цехів шкідливі речовини виходять у вигляді пилу, тонкодисперсного туману, пари і газів. Найбільш інтенсивно шкідливі речовини виділяються в процесах кислотного і лужного травлення. При нанесенні гальванічних покриттів (вороніння, фосфатування, анодування тощо) утворюються різні шкідливі речовини. Так, при фосфатування виробів виділяється фтористий водень, концентрація якого в відводиться повітрі досягає 1.2 - 15 г/м3. Концентрації HCL, H2S04, HCN, Cr2O3, NO2, NaOH та ін. в повітрі коливаються в значних межах, що вимагає спеціального очищення повітря перед викидом в атмосферу. При проведенні підготовчих операцій в гальванічних цехах (механічне очищення і знежирення поверхонь) виділяються пил, пари бензину, гасу, трихлоретилен, тумани лугів.
Цехи механічної обробки. Механічна обробка металів на верстатах супроводжується виділенням пилу, стружки, туманів масел і емульсій. Медіанний розмір пилу 38 мкм при середньоквадратичне відхилення 1,64; щільність матеріалу частинок пилу 4,23 г/см3.
Цехи виробництва неметалічних матеріалів. У машинобудуванні широке застосування знаходять склопластики, які містять скловолокнисті наповнювач й сполучні смоли (ненасичені поліефірні, фенолоформальдегідні і епоксидні). При виробництві ебонітових виробів у вентиляційну систему потрапляють SO2, CO, H2S, пари бензину, толуолу, гліцерину, пил. Особливо багато шкідливих викидів відбувається в процесі виробництва пластмас, синтетичних волокон і т.п.
Зварювальні цехи. На ділянках зварювання та різання металів склад і маса виделяющіся шкідливих речовин залежить від виду і режимів технологічного процесу, властивостей застосовуваних зварювальних і зварювальних металів. Найбільші виділення шкідливих речовин характерні для процесу ручного електродугового зварювання покритими електродами. При витраті
При напівавтоматичному й автоматичному зварюванні (в захисному середовищі і без нього) загальна маса виділяються виділяються шкідливих речовин менше в 1.5-2 рази, а при зварюванні під флюсом - у 4-6 разів.
5. Напрями розвитку машинобудівного комплексу в умовах глобалізації
Економічна криза в Україні, яка торкнулася всіх галузей економіки, супроводжувалася падінням загального обсягу виробленої продукції в машинобудуванні. Призупинити це падіння можливо тільки за рахунок істотних структурних змін в організації виробництва на підприємствах, які були б адекватними умовам формування та розвитку ринкових відносин в економіці України, а також за рахунок здійснення структурних змін у напрямку пристосування виробництва до потреб розвитку внутрішнього ринку (з урахуванням його потенційного попиту). Тому структурні перетворення вітчизняного машинобудування є нагальною необхідністю.
Державний комітет статистики оприлюднив дані, які свідчать про різке збільшення обсягів експорту машинобудівної продукції з України. За даними Держкомстату, основною причиною зростання є прискорення темпів зростання експорту. Швидше за все, це пов'язано з експортом до сусідньої Росії, де активно ведеться модернізація основних фондів за держпрограмами. Якби модернізація велася в Україні, наші виробники заробили б удвічі менше, трохи втративши на вартості, оскільки експортна продукція завжди дорожча за внутрішню. Водночас, тенденція масового експорту до Росії вважається такою, що насторожує – знижується стійкість української економіки.[8]
Розглянемо фактори, які впливають на формування машинобудівної галузі.
Насамперед основним елементом, який негативно впливає на розвиток машинобудування, є недосконала нормативно-правова база, яка регулює усі відносини між різними суб’єктами процесу реанімування машинобудування. Сюди входить негармонійна регіональна політика, несприятливий інвестиційний клімат, часті зміни нормативно-правової бази, нестабільна економічна ситуація.
Другим елементом впливу є фінансування розвитку машинобудування. Джерелами коштів виступають держані асигнування, фінансування галузі за рахунок коштів, закладених у бюджеті, кошти місцевих органів влади. Частка таких джерел у фінансуванні розвитку цієї галузі є незначною та недостатньою, покладатися лише на державні надходження є недоцільно, тому що навіть і якщо передбачені відповідні кошти у бюджетах, то це не є гарантією, що відповідні кошти надійдуть у галузь, оскільки наявність дефіциту бюджету та недостатність надходжень, що призупиняють відповідне фінансування.
Основним джерелом фінансування розвитку машинобудівної галузі є власні кошти самих підприємств. Також кошти надходять від вітчизняних та зарубіжних інвесторів, але їх частка у загальному обсязі вкладень незначна. Ще одним джерелом фінансування виступають кредити банків, але великі відсотки за кредит та відсутність пільгових умов для позичальників, стають основними причинами відмови від використання такого джерела коштів. Тому необхідно шукати інші форми фінансування розвитку машинобудівної бази для забезпечення процесу утилізації в регіоні. Потрібно створити спеціалізований фонд, який акумулював би відповідні кошти. До надходжень у такий фонд можна зарахувати частку витрат підприємств регіону на очисні споруди та інші заходи, які спрямовані на зниження рівня викидів у навколишнє середовище, збори за забруднення навколишнього середовища, які сплачуються юридичними особами в місцеві бюджети, надходження від підвищення ставки відповідних зборів та стягнення з фізичних осіб, у значно більших розмірах, за забруднення навколишнього середовища.
Наступним елементом, який відіграє важливу роль у реанімуванні машинобудування для забезпечення процесу утилізації є інноваційний розвиток галузі. Нині рівень інноваційної діяльності, новітніх розробок та науково-дослідницьких робіт загалом у промисловості дуже низький, хоча машинобудування займає перші позиції по інноваційній активності та випуску інноваційної продукції. Але порівняно з розвиненими країнами, де обсяг реалізованої інноваційної продукції 30–70%, коли в Україні цей показник – 5,8%.
За даними експертної оцінки, основними факторами, що перешкоджають технологічним інноваціям, є: нестача власних коштів (40%), низький рівень науково-технічного потенціалу (27%), нестача фінансової підтримки держави (17%), висока вартість технологічних інновацій (16%).
За підсумками січня-квітня 2009 року порівняно з аналогічним періодом 2008 року (за даними Держкомстату України) на підприємствах машинобудування темп промислової продукції становив 46,3 відсотка (у січні-лютому поточного року – 45,4 відсотка), у тому числі на:
- підприємствах з виробництва електричного, електронного та оптичного устатковання – 60,7 відсотка (58,4 відсотка)
- з виробництва машин та устатковання – 51,0 відсотка (49,7 відсотка)
- з виробництва транспортних засобів та устатковання – 36,2 відсотка (36,4 відсотка).
У машинобудуванні у квітні відбулось зниження обсягів виробництва на 2,5 відсотка порівняно до березня 2009 року.
Рис. 4. Динаміка індексу обсягів продукції машинобудівної промисловості
У квітні 2009 року спостерігається зростання основних видів продукції машинобудування порівняно з березнем цього року, зокрема у 5,6 разів збільшено виробництво:
- тракторів для сільського та лісового господарства (17 шт. вироблено у квітні)
- у 5 разів – автомобілів вантажних (22 шт.)
- у 2 рази – сівалок (380 шт.)
- у 2,1 рази – холодильників побутових (25,8 тис. шт.)
- майже у два рази – трансформаторів електричних (1,0 млн. шт.) тощо.
Тому основними шляхами активізації інноваційної діяльності у регіонах можна вважати: розробку і запровадження механізму надання пільг підприємствам машинобудівної галузі, що впроваджують і реалізують інноваційну продукцію, поширення практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки. Також важливим аргументом здійснення інноваційної діяльності є збалансована налагоджена та ефективна державна інноваційна політика.
Наступний фактор впливу – це купівля ліцензій патентів на об’єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо), які уже створені за новітніми технологіями в інших країнах, для забезпечення конкурентоспроможності підприємства та випуску інноваційної продукції.
Особливо загрозливою для інтеграційних процесів є негативна тенденція низької загальноекономічної діяльності у сфері отримання охоронних документів в Україні, що пояснюється низькою організаційною активністю ринку промислової власності загалом, та низьким технічним рівнем більшості продукції, а також цілою низкою причин, зокрема: нестабільністю економічної ситуації і різким спадом виробництва; зростанням вимог до відбору винаходів; зростанням вартості оплати всіх операцій, пов’язаних з реєстрацією об’єктів інтелектуальної власності та підтримкою статусу патенту тощо. У зв’язку з цим, нагальною постає проблема регулювання ринку промислової власності, що полягає у розроблені такого нормативно-правового механізму, який би враховував особливості правовідносин національного, міждержавного і міжнародного характеру стосовно окремих видів промислової власності. [8]
Разом з тим, державі слід було б звернути увагу на митне законодавство і проблеми з оподаткуванням. Підприємствам це допомогло б значно більше, ніж просте вливання коштів. Що стало основним рушійним елементом у зростанні обсягів продукції машинобудування? Якщо брати, наприклад, вітчизняний автопром, то тут спостерігається зростання за рахунок споживчих кредитів і росту загальної платоспроможності населення. Споживчі кредити зіграли основоположну роль – з кожним роком вони все доступніші, що допомагає українцям купувати машини на вигідніших умовах. Таким чином, збільшення попиту на автомобілі складає в минулому і поточному роках 30%-40%.[18]
Істотне зростання експорту продукції сільського господарства, в свою чергу, стимулює придбання новішої сільськогосподарської техніки.
Усі перераховані вище чинники – стимулятори зростання внутрішнього ринку споживання продукції машинобудування. Проте, вони все ж таки менш істотні, порівняно з тим, скільки української техніки щодня відправляється на експорт. Частка експорту вітчизняної продукції машинобудування коливається від 50% до 99% залежно від підгалузі. У такому разі, в порівнянні з минулим роком, можна говорити про певний стрибок.
Міжнародний центр перспективних досліджень каже, що причиною різкого зростання виробництва слугує те, що внутрішнім виробникам стало вигідно випускати продукцію та інвестувати. Різко зріс попит на вагони. А у виробництві устаткування темпи зростання не такі високі, що частково пов'язане з високими темпами імпорту машинного устаткування. Перспективи в підгалузі хороші, оскільки інвестиційний попит залишатиметься високим завдяки необхідності підвищення енергоефективності виробництва. Ми очікуємо, що темпи зростання в машинобудуванні сповільнюватимуться в найближчі кілька років. В основному, завдяки транспортному машинобудуванню.
Розвиваються енергетичні потужності. Сьогодні в Україні вони донині в дефіциті. Потрібні нові генерації і, відповідно, проектуються нові станції. По-друге, переважна частина існуючих енергопотужностей вже потребує капітального ремонту. Ті самі гідростанції Дніпровського каскаду вже експлуатуються в середньому протягом 50 років, і вимагають капремонту. Не ремонтувати їх не можна, що стимулює пошук коштів із бюджету. Зокрема, Всесвітній банк фінансує ремонт гідропотужностей Дніпровського каскаду, що дозволяє додавати замовлення вітчизняним підприємствам. По-третє, значно розвинувся приватний сектор економіки. Нові власники і приватні компанії зацікавлені в оновленні основних фондів. Я повинен відзначити, що будь-яка галузь машинобудування вимагає енергоспоживання. Тому приватні енергетичні компанії, що формуються в Україні, зацікавлені у відновленні основних фондів, що призводить до додаткових замовлень на підприємствах машинобудування. Щодо перспектив зарубіжних ринків: у Росії помітне зростання виробництва, що вимагає додаткових енергетичних потужностей. Це й наші замовлення, зокрема. Відповідно, наше завдання – бути конкурентоспроможними, відповідати потребам ринку, пропонувати свої послуги в, прямо скажемо, важкій конкурентній боротьбі. Наймогутніші наші суперники – французький Alstom, німецький Siemens, російські «Силові машини», ряд китайський турбінних і генераторних заводів.
Попри те, 67% продукції «Турбоатома» йде на експорт. Ми поставляємо в країни Азійського економічного басейну – Індія, Китай, Філіппіни, а також до Мексики, Латинської Америки. Там теж потрібні нові потужності. Ми знаходимось у тому секторі машинобудівної галузі, який має великий пакет замовлень. На наступний рік ми повністю завантажили своє гідравлічне виробництво – гідротурбіни. Вже практично сформований пакет замовлень на паровиробництво. Ми цей рік у товарному випуску закінчимо в межах 400 мільйонів. А портфель замовлень сформований на мільярд протягом найближчих трьох років. Крім того, ми ведемо кампанію щодо договорів наступного періоду. Маємо можливість не просто шукати договори, а й можемо обирати ті, в яких найбільша рентабельність. За 9 місяців ми отримали 30 мільйонів гривень прибутку. При тому, що в 2007 ми отримали трохи менше за підсумками всього року. Це один із найвищих показників в Україні. Темпи зростання реалізації складають 148%. Разом з тим, держава повинна надавати підтримку галузі, створювати умови для роботи. Нам дуже заважають працювати проблеми з ПДВ. Припустімо, ми вантажимо продукцію на експорт, в той самий час отримуючи заготовки по імпорту. А митниця не приймає векселі, видані податковою. Отже, держава ставить виробника у важкі умови штучно. Чим більше підприємство працює на експорт, тим йому важче економічно.[12]
Можна відзначити позитивні тенденції у зростанні вагоно- і тепловозобудування, у зв'язку з модернізацією залізниць, що розгортається в Росії. Також можна відзначити зростання в енергетичному машинобудуванні. Цьому сприяє постійне зростання цін на енергоносії, що вимагає впровадження енергозберігаючих технологій. У Європі модернізація енергетичного сектора почалася давно, а в країнах СНД тільки розпочинається. Разом з тим, експерти відзначають циклічність зростання-спаду в галузі. Із закінченням вищезазначених держпрограм у Росії, в українських виробників можуть виникнути серйозні проблеми з ринками збуту своїй продукції.
Висновки
Машинобудування є великою комплексною галуззю промисловості України. В ній зайнята понад третина промислового персоналу. Машинобудування є основою технічного і технологічного прогресу.
Зараз, коли Україна є незалежною і суверенною державою, має власний ринок, вона має досить сприятливі умови для розвитку основних галузей машинобудування, підприємства якого формують складний взаємопов’язаний машинобудівний комплекс. До його складу входять усі основні галузі машинобудування. Провідне місце посідають приладобудування, тракторне і сільськогосподарське машинобудування, де зайнято близько п’ятої частини тих, хто працює в машинобудуванні. Розвиваються транспортне машинобудування, промисловість металевих конструкцій, конструкцій, верстатобудівна та інструментальна тощо.
Характерною особливістю галузі є розширення випуску виробів, що раніше доставлялися з-за кордону, підвищення якості деяких видів продукції. Проте машинобудування не поминули кризові явища, які призвели до значного скорочення випуску продукції, погіршення зв’язків, розбалансування виробництва.
На українських машинобудівних заводах виробляють різноманітну продукцію від побутової техніки до найскладніших сучасних машин — обладнання для АЕС, космічну техніку, турбіни, літаки, що не мають аналогів у світі. Найвища концентрація машинобудівної промисловості характерна для Дніпропетровська, Харкова, Кривого Рога, Краматорська, Маріуполя, Донецька.
Машинобудівна промисловість має складну структуру й багато типів машинобудування: важкого, електротехнічного, транспортного, приладо- й верстатобудування, радіоелектронного та ін. Кожен з типів машинобудування має свої екологічні особливості — склад і кількість відходів, токсичність забруднень, режим їх викидів у повітря та зі стічними водами.
Існуюча структура машинобудування України характеризується переважанням, в основному, металоємних галузей та недостатнім розвитком наукоємних. Це негативно відбивається на розвитку машинобудівного комплексу, перш за все, на економічних показниках. Поступове підвищення ефективності і якості робота підприємств машинобудівного комплексу буде відбуватися шляхом структурної перебудови і вдосконалення територіальної організації, формування замкнених технологічних ланцюгів на території держави і економічних районів.
Важке машинобудування належить до машинобудівного комплексу. Воно розвинене в трьох економічних районах: Донецькому, Придніпровському та Північно-Східному. Важке машинобудування поділяється на кілька підгалузей: гірничо-шахтне машинобудування, підйомно-транспортне машинобудування, ковальсько-пресове, металургійне устаткування і енергетичне машинобудування.
Слід зазначити, що в Україні добре розвинуте виробництво обладнання для різних галузей народного господарства, зокрема: виробництво приладів, інструментів і механізмів, електронне та радіотехнічне машинобудування. Зазначимо, що найбільшими центрами електронної та радіотехнічної промисловості Київ, Харків, Одеса, Львів; радіо електротехніки - Львів, Суми. Виробництво приладів та інструментів має експоутворююче значення.
Транспортне машинобудування охоплює виробництво різноманітних транспортних засобів. Зокрема, автомобілебудування представлене випуском легкових автомобілів (Запоріжжя), вантажних (Кременчук), автобусів (Львів), вантажопасажирських машин (Луцьк), двигунів (Мелітополь). Воно орієнтується у своєму розміщенні на висококваліфіковані кадри та можливості кооперування виробництва (зручне транспортно-географічне положення).
Обсяги виробництва на цих підприємствах останнім часом різко скоротилися. Одночасно в інших регіонах (Крим, Донбас, Чернігівська, Одеська області) з'являються автоскладальні підприємства на базі колишніх авторемонтних, які випускають готову продукцію з деталей, отриманих із-за кордону.
Додаток А
Показники машинобудівного комплексу України
Список літератури
1. Александрова В.П., Прогнозування впливу інноваційних факторів на розвиток економіки України. // Економіка підприємства. 2007. С.9-26.
2. Антонік В.І., Ковальчук В.А., Кононенко В.Д., Бабець Є.К. Розміщення продуктивних сил: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. -К.:Професіонал, 2006. - 215 с.
3. Болдир, О.В. Родіонов.// Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. — Дніпропетровськ : ДНУ, 2005. — вип. 206. т. 1. — С. 176 — 186.
4. Воронкова А.Е., Родіонов О.В. Методи прийняття управлінських рішень у забезпеченні конкурентоздатності підприємств: екологічний аспект // Прометей. Региональный сб. научн. трудов по экономике. Вып.1 (16). — Донецк: Юго-Восток ЛТД., 2005. — С. 199-203.
5. Гарас В.О. Регулювання розвитку потенціалу машинобудування крізь внутрішні та зовнішні фактори впливу // Економика і управление. – 2007. – №2. – С. 16–20.
6. Добрик Л.О. Концептуальні положення управління реалізаційними процесами машинобудівного підприємства // Держава та регіони, серія: Економіка та підприємництво. – 2007. – № 1. –С. 103–108.
7. Єфименко Н.А. Регіональні особливості розміщення продуктивних сил машинобудування як виду економічної діяльності та їх відтворювальні аспекти.// Регіональна економіка України, №2, 2007. С.71-76.
8. Жук М.В., Круль В.П. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Підручник для студентів вищих навч.закладів. - К.: Кондор, 2004. - 293 с.
9. Захарін С.В. Посилення ролі корпоративних структур у розвитку інноваційної економіки // Фінанси України. – 2006 – №5. – С.117–126.
10. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник. - К.: Паливода А.В., 2006. - 283 с.
11. Касич А.О. Стратегічні орієнтири розвитку машинобудування України//Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 7(73). – С. 33–40.
12. Клиновий Д.В., Пепа Т.В. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 727 с.
13. Ковалевський В.В., Михайлюк О.Л., Семенов В.Ф., Єгоров О.П. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник/За ред. В.В.Ковалевського, О.Л.Михайлюк, В.Ф.Семенова. - 7-е вид., стер.-К.:Знання, 2005. - 350 с.
14. Малащук Д.В. Особливості інноваційного потенціалу машинобудування України // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №2(44). – С.111–120.
15. Морвінцева Т.В. методичні основи стратегічного планування маркетингової діяльності на підприємствах машинобудування // Держава та регіони, серія: Економіка та підприємництво. – 2007. – № 1. – С. 229–232.
16. Панков В., Макогон Ю. Инновационная деятельность и стратегия повышения конкурентоспособности продукции: международный и региональный аспекты // Економіст. – 2005 – №6. – С.40–45.
17. Радева М. М. Оцінювання та вибір стратегічних альтернатив диверсифікації розвитку підприємства / М.М. Радєва // Держава та регіони, серія Економіка та підприємництво. – 2005. – № 6. – С. 267–272.
18. Розміщення продуктивних сил: Опорний конспект лекцій для студентів I курсу економічних фахів денної та заочної форм навчання / Уклад.: Н.П.Ващенко, І.К.Гогулан, Т.В.Мірзодаєва. - К.: КНТЕУ, 2004. - 261 с.
19. Сазонець І.Л., Джинджоян В.В., Чубар О.О. Розміщення продуктивних сил: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів.-К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 317 с.
20. Статистичний щорічник України за 2009 р./ Державний комітет статистики України. – К. Консультант, 2010. – 56, 105-121, 196-205, 374-393 с.
21. Федулова Л.І. Перспективи інноваційного розвитку промисловості // Економіка і прогнозування. – 2006 – №2. – С.58–76.
22. Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Навч. посібник для студентів вищих навч.закладів. - К.: Кондор, 2005. - 342 с.
23. Хлистов Р,П. Визначення наукомісткості продукції машинобудування на внутрішньому ринку // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 7(37). – С. 154–160.
24. Черевко В. Аналіз та оцінка фінансування інноваційної діяльності в Черкаському регіоні // Економіст. – 2006 – №5. – С.38–41.
25. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник для дистанційного навчання. - К.: Університет "Україна", 2005. - 245 с.
26. Шандова Н.В. Розробка механізму управління стійким розвитком підприємств машинобудування // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 2(68). – С. 101–105.
