Зміст
  Вступ
Розділ І. Розвиток капіталізму у Франції і внутрішня політика наполеонівської імперії
1.1 Соціальні і політичні зміни в імперії
1.2 Розвиток сільського господарства і промислова революція у Франції
Розділ ІІ. Зовнішня політика Наполеона
2.1 Війна наполеонівської армії з третьою коаліцією
2.2 Війна з четвертою коаліцією. Континентальна блокада і Тильдитський мир
2.3 Війна з Іспанією і створення п’ятої коаліції
2.4 Нові територіальні захоплення Наполеона
Висновки
Список використаної літератури

Вступ

У Франції після термідоріанського перевороту назріла криза Директорії, яка набирала вкрай гострої форми, державним переворотом 9 листопада 1799 р. (за революційним календарем 18 брюмера) Наполеон Бонапарт перейшов до влади. Для юридичного оформлення своєї влади Наполеон прийняв нову Конституцію: Франція залишалась республікою, але фактично вся влада перебувала в руках першого консула, тобто Бонапарта. Багато сучасників вважали його великим дипломатом і полководцем. В історії Франції Наполеон виступив як послідовник принципів великої буржуазної революції, хоча всі її демократичні завоювання зазнавали утисків з його сторони. Бонапарт намагався також відновити колоніальну експансію Франції.
Мета роботи: проаналізувати політику періоду правління Бонапарта, дослідити проведення завойовницьких війн Наполеона, його військової тактики і героїчної боротьби народів, історію створення коаліцій проти поневолювачів.
Із даної мети постають наступні завдання:
охарактеризувати соціальні і політичні зміни в імперії;
дати оцінку промисловій революції і розвитку сільського господарства у Франції;
розкрити перебіг війни з п’ятьма коаліціями, їх боротьбу з наполеонівською армією.
Вивченням даної теми займаються багато вчених, істориків як зарубіжних, так і вітчизняних. Серед них величезний внесок у вивчення цієї теми зробили Манфред, Скотт В. “Жизнь Наполеона Бонапарта”, Дедерфельд Р. “Закат империи", Собуль А. “Первая Республика 1792-1804", Тарле “Наолеон”.

Розділ І. Розвиток капіталізму у Франції і внутрішня політика наполеонівської імперії

1.1 Соціальні і політичні зміни в імперії

Після проголошення Наполеона Бонапарта спадкоємним імператором французів, відповідно змінились побут і звичаї двору, а також всієї військової чиновницької верхівки. З’явилося нове дворянство, яке мало не тільки титули, землі не лише у Франції, але й у завойованих країнах. Влада зосереджувалася в руках імператора [14, 219].
Інтересам буржуазії і великим землевласникам слугувала проведена при імперії розробка норм буржуазного права і свідченням цього є ряд кодексів. Найважливішим був “Громадянський кодекс”, який отримав пізніше назву Наполеонівського. Головне місце в ньому займають статті, що закріплюють буржуазну приватну власність і капіталістичну експлуатацію. Кодекс закріпляв принцип свободи приватного підприємництва і розширював свободу розпорядження власністю після заповіту. Більше уваги було приділено буржуазній сім’ї. Власність жінки розглядалась як повна власність чоловіка; дружина і діти не мали власних прав. Позашлюбні діти не мали ніяких прав і буди поставлені в становище паріїв. Пошуки батька “незаконно народжених” дозволялись. В 1807 р. Громадянський кодекс увійшов в силу. Були також введені Торговий і Кримінальний кодекс (1808). Останній встановив жорстоке покарання за найменше посягання на приватну власність [13, 183].
Укріплення і кодифікація буржуазного права мали яскраво виражений характер анти робітничої спрямованості. Ще в 1803 р. були введені робочі книги, в яких господар робив відмітки про поведінку, прийом на роботу, причини звільнення працюючого. В Торговому кодексі були вміщені закони про найм працівників, він закріпляв їх безправне важке становище. Робочий день нерідко перевищував 14 годин. В 1806-1807 рр. В Парижі вибухнуло ряд страйків будівельників, каменярів, які вимагали заробітної плати. В 1806 р. серед робітників було проведено багато арештів. Побоюючись зростання безробіття, керівництво субсидувало великі підряди на різні суспільні будівництва.
Правляча верхівка імперії була пов’язана з буржуазією і армією. Опираючись на армію, буржуазію і церкву, Наполеон поступово ліквідовував залишки республіканських установі порядків. Після коронації він з 1 січня 1806 р. відмінив революційний календар і встановив григоріанський. Слово “республіка" поступово зникало з використання. На монетах з’явився напис “Французька імперія". Всі справи здійснювались імператорськими декретами і сенатськими рішеннями.
Наполеон оточив себе розкішним і рабовласницьким двором, у 1808 р. було створено імперське дворянство. До складу цієї буржуазної знаті увійшла і частина еміграції, яка повернулася до Франції. Наполеонівські генерали і громадські сановники почали отримувати титули герцогів, князів і графів. Багато з них нажили на спекуляції і награбували під час війни великі статки [4, 354].
Залежні від Франції республіки були перетворені в королівства. Уже в 1805 р. Наполеон оголосив себе королем Італії.
Режим імперії насаджував французький буржуазний націоналізм, грубе і високомірне зневажання інших народів, їх культури. Агресивні кола буржуазної бюрократії і воєнщини на чолі з імператором прагнули створити у Франції дещо схоже до нової Римської імперії, підкоривши собі Європу і захопивши значні колоніальні володіння.
Всюди впроваджувались емблеми влади римських імператорів. В архітектурі споруджених будівель проглядались форми Древнього Риму. Буржуазний класицизм з широким використанням римських традицій в мистецтві наклали відбиток на суспільне життя, публічні церемонії, архітектуру.
Впродовж багатьох років міцність наполеонівської імперії посилювалась в результаті переможних воєн і зросту внутрішніх ресурсів країни.

1.2 Розвиток сільського господарства і промислова революція у Франції

В роки Консульства і імперії капіталістичний розвиток сільського господарства, промисловості і торгівлі у Франції значно просунувся вперед. У країні вже почалась промислова революція. В 1790 р. у Франції нараховувалось 89 прядильних машин, а в 1805 р. вже біля 3300. Парових машин у Франції було небагато. Переважала промисловість у вигляді різноманітної мануфактури і фабрик. Найбільш значних успіхів досягли металургія, виробництво зброї і різних виробів з металу, шерстяна і шовкова промисловість, виготовлення предметів розкоші, фарфорового і скляного посуду. Проте в економічному відношенні Франція знаходилася далеко позаду Англії. Французькі товари часто не витримували конкуренції не тільки з англійськими, але й з чеськими, швейцарськими, італійськими виробами. Буржуазія Франції прагнула посилити свої позиції на європейських ринках [4, 356].
Після революції французькі підприємці в Нормандії, Фландрії, Пікардії і Ельзасі намагаються впровадити машинні прийоми, створюють великі шерстяні, шовкові виробництва, а також - заліза і сталі. Тепер у Франції навчилися виготовляти багато речей, які до революції вироблялись тільки в Англії. Революційне керівництво створило вищу Політехнічну школу для підготовки інженерів, хіміків, технологів. Цим зусиллям французької буржуазії енергійно допомагав Наполеон. Контрибуції, що збиралися з прибережних країн і васалів, направлялися на підтримку великих фабрик і торгівельних установ. На засоби, захоплені у сусідів, створювалися банки для позики вугільній промисловості. З іншої сторони, Наполеон намагався зберегти французьку індустрію від англійської конкуренції, заволодіти англійськими ринками. Цій меті повинні були послужити ряд заходів, щоб створити так звану “континентальну блокаду" [8, 124].
Восени 1806 р., перебуваючи в Берліні, столиці розгромленої Прусії, Наполеон видав указ, яким оголосив Британські острови в блокаді. Заборонив своїм васалам і підданим будь-яку торгівлю з Англією. Наказав забирати англійців, які опинились в межах французького впливу, в якості військовополонених, а їх товари вважати військовою здобиччю; на підставі останнього пункту були конфісковані всі продукти англійського виробництва, які 1806 р. прибули на Лейпцигський ярмарок. Наполеон сподівався такими заборонами завдати великого економічного удару ворогові, який був для нього стратегічно недосяжним. Після 1807 р. Росія приєдналася до його системи і континент офіційно закрився для торгівлі з Англією.
Боротьба з англійським ввозом виявилася майже такою ж невдалою, як і спроба прямих військових зіткнень з Англією на морі. Європейські країни були дуже зацікавлені у купівлі англійських виробів, а також в заморських колоніальних товарах, які Англія ввозила транзитом на своїх кораблях. Однак англійці використали один із видів обходу заборон - направляли товари обхідним шляхом через російські порти і Туреччину, тому в Середній Європі їх товари виступали під іменем східних. Наполеон був змушений визнати свою поразку в цій боротьбі. Указом 1810 р. він розпорядився визнати усі колоніальні товари англійськими і допускати їх в продаж з великим митним збором. Високий митний збір і плата позначались не на Англії, а на материкових країнах, які купували англійські товари.
Награбовані таким чином капітали трохи принесли користі і французькій промисловості. Можливість такого збагачення викликана не винахідливістю і працею, а спекуляцією і біржевою грою. Новостворені підприємства через нестачу ринку збуту швидко руйнувались, незважаючи на зусилля Наполеона підтримувати вітчизняну індустрію замовленнями на чудові придворні костюми, постійно змінні мундири і обстановку. Нове національне виробництво було засноване на захопленні чужого, на ряді щасливих випадковостей, на тимчасовому розгромі противників, а тому було таким же неміцним, які і політичне утворення імперії, що збільшило розміри Франції майже втроє [4, 368-369].
У 1811 р. оголосили про банкрутство великі фірми в Амстердамі, Любеці, Парижі, Леоні і Орлеані. Багато фабрик в Північній Східній Франції змушені були закритися і відпустити своїх працівників.
Значних успіхів досягнуло сільське господарство: посівні площі і площі виноградників збільшилися. Одночасно посилилася експлуатація дрібних селян “сільською буржуазією” - лихварями, торговцями, великими землевласниками. Швидко зростали непрямі податки, що були важким тягарем для селян. В роки Консульства був встановлений податок на вино, а при імперії - на сіль, тютюн. Землевласники були зацікавлені у ввезенні дешевих англійських та інших іноземних промислових виробів, а тому були менш схильні підтримувати політику безперервних війн, яку проводив Наполеон.

Розділ ІІ. Зовнішня політика Наполеона

2.1 Війна наполеонівської армії з третьою коаліцією

В серпні 1805 р. проти наполеонівської імперії утворилась третя коаліція, в яку ввійшли Англія, Росія, Австрія, Королівство Неаполітанських колоній обох Сицилій. Метою союзників було вигнання французьких військ із Німеччини, Італії, Швейцарії, Голландії і встановлення в цих країнах попередніх порядків. Францію планували відтіснити до Мозеля і Рейну.
Наполеон квапився розбити своїх противників по черзі, не очікуючи об’єднання армій. Думку про висадку в Англії довелося відкинути. Табір в Булоні був ліквідований. Французькі корпуси наполегливо рухалися за Рейн.20 грудня 1805 р. капітулювала взята в облогу в Ульмі армія австрійського генерала Мака [Нарошицький, ст.185].
Армія Мака була призначена для першого зіткнення з наполеонівським авангардом і на неї були покладені великі надії, а тому австрійська армія була обладнана і організована краще, ніж коли-небудь [19, 149].
На суші наполеонівські армії швидко рухалися вперед, але на морі Франція отримувала поразки. Ще 21 жовтня іспанський і французький флот зробили спробу вийти з Кадіса, але були повністю знищені у зіткненні біля рису Трафальгар англійською ескадрою генерала Нельсона. Під час зіткнення Нельсон був убитий вистрілом з мачти французького корабля, але отримана ним перемога надовго захистила Англію від загрози французького десанту.
Ще до загибелі свого флоту Наполеон відмовився від думки про вторгнення в Англію. Він прагнув швидше розгромити австрійську і російську армії. Наступ французьких військ був полегшений нейтралітетом Прусії. Щоб утримати її від участі у війні, Наполеон пообіцяв пруському королю Ганновер. Забезпечивши собі захист з півночі, наполеонівська армія рухалася вглиб Австрії і в листопад зайняли Вену [13б 185].
Під час подальшого переслідування французи взяли багато полонених, враховуючи битви до Ульми, вони полонили близько 29 тис. чоловік. Якщо приєднати туди також взятих в полон біля Ульми 32 тис. чоловік, то в сумі 61 тисяч одними тільки полоненими; вбиті не взяті в полон, важко поранені і безвісти зниклі тут не враховані.13 жовтня Наполеон в’їхав у Вену. Він поселився в імператорському палаці в Шенбруні під Веною. Генерал-губернатором Вени назначив свого секретаря і майбутнього незамінного військового міністра Кларка. Австрійський імператор Франц, перед своєю втечею з Вени, запропонував Наполеону перемир’я, але той не погодився [19, 154].
Російська і австрійська армії з’єдналися в Чехії. Цар Олександр І вирішив дати бій за австрійським планом, який був складний, з великими прорахунками і помилками. Він не взяв до уваги пораду російського головнокомандуючого Кутузова не йти в бій, доки не прийде підкріплення [19, 185].
В битві за Аустерліц 2 грудня 1805 р. австрійська і російська армії отримали поразку. Тільки стійкість російських військ дозволила головним силам російської армії уникнути знищення і відійти з поля бою.
Після Аустерліцина Австрія була змушена була змушена вийти з війни і підписати мирний договір у Братиславі (Пресбурзі), що давав Наполеону повну свободу дій у Німеччині і Італії. Венеція, Істрія, Даминація були приєднані до італійського королівства.
В 1806 р. Наполеон створив з південно-німецьких держав Рейнський союз під своїм протекторатом. В Італії французькі війська увійшли в Неаполь і поставили на неаполітанський престол одного із братів Наполеона Жозефа Бонапарта. Батавську республіку Наполеон перетворив в королівство Голландію і назначив королем свого брата Людовіка.
Російсько-австрійською армією командували два імператори - Олександр І і Франц ІІ, який прагнув реваншу за Ульм. Наполеон діяв як витончений психолог, він робив вигляд, що прагне уникнути бою, збирається відступити і відчуває нерішучість. Його противники опинились в пастці: їх дислокація виявилась саме такою, якої хотів Наполеон. Російські і австрійські війська зійшли з ванелевих Праценських висот, що височіли над полем битви, Наполеон легко заволодів ними і створив загрозу облоги всієї коаліційної армії, що вирішила поступово відступити [11, 128].

2.2 Війна з четвертою коаліцією. Континентальна блокада і Тильдитський мир

Занепокоєна посиленням Франції, Прусія вступила в союз з Англією і Росією. До нової четвертої коаліції приєдналась і Швеція. Талейран радив не відштовхувати Прусію, а змусити її вступити в “союз" із Францією. Наполеон погодився і змусив Гаугвіца підписати від імені Прусії “союзний” договір з французькою імперією. Наполеон пообіцяв Прусії Ганновер. Прусія повинна була відмовитися від ряду своїх територій (королівства Невигательського, Ансбака, Клеве). Але Ганновер був поганим надбанням для Прусії: він був наслідницьким кардюшеством, що належав англійському королю, тому він і був окупований французами. Прийняття цього подарунку повинно було посварити Прусію з Англією. Цей “союз", нав’язаний Наполеоном Прусії, дуже полегшив Наполеону справу, яка з кожним місяцем непокоїла його все більше і більше, - дипломатичну підготовку війни з тією ж Прусією. Наполеон створив “Рейнський союз” конфедерацією 16 німецьких держав. Васалів він змусив проголосити його, імператора французів і короля Італії, своїм покровителем - “протектором". “Протекторат” полягав у безвідмовному виконанні волі самодержавного імператора. Брата свого Жозефа він назначив неаполітанським королем, другого брата, Людовіка - королем Голландії. Все це підривало Прусію, яка не могла розраховувати на допомогу щойно розбитої Австрії. Імператор Франц відмовився від існуючого більше тисячу років титула “імператора Священної Римської імперії" і почав називатись з 1806 р. імператором австрійським Францом І. Це було зроблено за бажанням Наполеона, який вважав себе спадкоємцем великої імперії, створеної давнім Римом [11, 138].
Наполеон вів заплутану гру. Вже в лютому 1806 р. нове англійське міністерство, яке утворилося після смерті Пітта, виявило бажання вести мирні переговори з Наполеоном.20 лютого, не дивлячись на відсутність дипломатичних відносин між Англією і Францією, Рокс, новий англійський міністр закордонних справ, повідомив Наполеона листом, що було адресоване Талейрану, що існує нова змова з метою вбити французького імператора, і що необхідно прийняти заходи для охорони його життя.

Така переміна дипломатичного фронту зі сторони Англії привела Фрідріха-Вільгельма ІІІ в стан повної розгубленості. Він кинувся за допомогою до Олександра. Цар пообіцяв її у випадку війни Прусії з Наполеоном [9, 367].
До того ж смерть Фокса в вересні 1806 року прискорила розрив мирних переговорів з Англією. В цьому ж вересні Пруський король передав Наполеону ультиматум вимагаючи очищення німецької території. Так виникла нова четверта коаліція, головними учасниками якої були Англія, Росія, Прусія.
Після перемоги Фрідріха ІІ в ХVIII столітті пруська армія рахувалась однією з найсильніших в Європі і керівники нової коаліції покладали на неї великі надії. Однак, Наполеон з властивою йому швидкістю, рішучістю і сміливістю вирушив і на цього противника.25 вересня 1806 року він виїхав з імператорського замку в Сон-Клу і 3 жовтня прибув в армію. Вже 14 жовтня в один і той же день під Єною, де керував сам Наполеоні під Ауреренатом, де керував один з його кращих маршалів Даву, пройшли два зіткнення в яких пруси були розбиті.27 жовтня французи вступили в Берлін.7 листопада здалася остання велика пруська армія генерала Блюхера. Одна за іншою без жодного опору здавалися пруські фортеці, що вважалися неприступними. Не зайнятою французами залишилась лише невелика частина Східної Прусії, яку вдалося втримати лише завдяки російським військам. “Наполеон подув і Прусія зникла”, писав Генріх Гейне [11, 132].
Аустерліц і Єна кампанії 1805-1806 рр. Були безсумнівним свідчення чудового військового обдарування Наполеона. Але одним із блискучих військових талантів Наполеона була його велика армія. “Велика армія" користувалася перевагами нового способу ведення війни, який з’явився в світі під час американської війни за незалежність, французьких революційних війн і завдяки самому Наполеону. Наполеонівська армія в 1805-1806 рр. все ще була в основному селянською армією, яка зберегла всю свою ненависть до феодалізму з новим керівним складом, що значною мірою поповнявся з низів. Маршал Мюрат був сином трактирщика, Ней - сином бочкаря, батько маршала Ожера - лакеєм, батько - одного із найбільш прославлених маршалів Ланна був конюхом, а сам він в молодості був малярем, Лефер почав військову службу як простий солдат, а інший маршал, Віктор був барабанщиком. Наполеонівські війни набрали все більш загарбницький характер, агресивний характер, і наслідки цього невдовзі були очевидні. Але на полях Єни і Аустерліца зіткнулися армії кріпосних монархій, засновані на паличній муштрі з армією країни, де феодалізм був повністю знищений [13, 186].
Після осінніх перемог 1806 р. Наполеона чекала важкі випробування. Мирні переговори з Росією були перервані і російська армія продовжувала свої бойові дії. На території польських і східно-пруських земель принципи військової стратегії Наполеона виявились недоречними. Комунікації “великої армії" розтягувалися, постачання її було утрудненим. Закінчити кампанію блискавичним ударом, як звик Наполеон було в таких умовах неможливо. Більше того в зіткненні під Перейсин-Ейлад (лютий 1807 року) Наполеон, хоча він особисто керував боєм, не зумів досягнути перемоги. Однак і російський командир генерал Белісган. Висилаючи в Петербург переможну реляцію дещо помилився. Фактично бій завершився в нічию, але для Наполеона такий результат був рівносильний поразці. До того ж французи зазнали важких втрат. Хоч Наполеон з притаманною йому холодною незворушністю наполягав на тому, що втратам під Ейлау не можна надавати серйозного значення, але цей бій був для нього першою серйозною поразкою [8, 130].
До “великої армії" були підтягнуті резерви, підвізна артилерія, боєприпаси, продукти.14 червня 1807 року під Фрідмендом Наполеону вдалося нанести Белісгану тяжкої поразки. Французька армія стояла біля кордону з Росією. Продовжити війну в цих умовах, при відсутності союзників на континенті було для Росії дуже ризиковано. Але й Наполеон боявся переходити Неман. Обидві сторони з великим завзяттям вступили в мирні переговори.24 червня в Тильзіте відбулася знаменита зустріч Олександра І і Наполеона. Недавні противники обняли один одного.7 липня в Тильзиті був підписаний договір, що оформив російсько-французький союз [14, 222].
Франція отримала повну свободу дій в Західній Європі. Наполеон погрожував зовсім ліквідувати Прусію і тільки після наполягання царя повернув їй частину її володінь на схід від ріки Ельби. Польські землі крім Сілезії були відібрані в Прусії. За союзним договором з Францією Росія повинна була приєднатися до континентальної блокади, примусити до неї Швецію і розірвати з Англією. Наполеон зобов’язався підтримати Росію і проти Швеції і проти Туреччини (хоча твердо вирішив не поступатись Росії Константинополем).
Тильзитський мир викликав велике занепокоєння в Англії, хоча її без діяння в значній мірі допомогло Наполеону одержати перемогу над четвертою коаліцією. Англійська влада боялась, що Франція захопить датський флот.2 вересня 1807 року британська ескадра без оголошення війни бомбардувала Копенгаген, захопила 190 кораблів і багато суден. Дуже швидко після цього Росія оголосила Англії війну [13, 187].
Для Наполеона це приєднання і оголошення війни Англії (31 жовтня 1807 року) мало величезне значення. Розгромивши Австрію і Прусію, Наполеон намагався тепер зламати свого головного супротивника шляхом економічного придушення.21 листопада 1806 року Наполеон підписав в Берліні знаменитий декрет про континентальну блокаду. До того ж в період революційних війн і при консульстві, Франція закривала можливість ввозу товарів в свої межі. Тепер оволодівши значною частиною європейського континенту Наполеон поставив собі за мету закрити для Англії весь європейський ринок.
Англія в свою чергу відповіла контр аргументом. Використовуючи своє панівне становище на морях, вона в свою чергу оголосила Франції економічну війну. “Королівськими указами" 1807 року всім нейтральним країнам заборонялася торгівля з Францією і її союзниками. Кожне судно, що заходило в англійський порт повинно було вносити мито. У відповідь на це Наполеон двома декретами, підписаними в Мілані (23 листопада і 17 грудня 1807 р) попередив, що кожне нейтральне судно, що підкориться цим указам буде розглянуте як англійське з усіма наслідками - воно може бути захоплене у відкритому морі, а у разі заходження у французькі або союзні порти буде атаковано. Ще пізніше 1810 р. Тріамонським декретом для боротьби з ввезенням англійських колоніальних товарів, провозились під виглядом товарів нейтральних країн, Наполеон встановив нечувано високі тарифи на них, щоб закрити європейський ринок не тільки для англійських, але ф для інших колоніальних товарів взагалі. Це була боротьба за світову економічну першість, за колоніальну монополію, за панівне становище на європейському континентів, в Північній Америці і в Індії. Закриваючи французький і єврейський ринок для англійських промислових товарів, Наполеон дія винятково в інтересах французької промислової буржуазії і отримав від цієї політики відразу значну вигоду [8, 134].
Успіх континентальної блокади залежав від того чи буде Європа ф все її узбережжя герметично закрите для англійських товарів. Наполеон сподівався на те, що для Англії буде закритий доступ до Балтійського моря і що вона позбудеться життєво важливих для неї кредитів російсько-пруського і польського експорту (хліба, льону, полотна і корабельного лісу), від поставок якого залежало англійське судно-будівництво. Однак тепер Наполеон вважав розширити свій вплив на Транейський півострів і залишити Англію без португальських і іспанських портів [14, 219].
Блокада взагалі сприяла розвитку французької промисловості, але як не зростала французька економіка вона не могла замінити англійської для європейського населення, і сама ідея перетворення Європи в замкнуте господарство під керівництвом Франції не могла бути втіленою в життя. Це заважало економічному розвиткові не тільки Англії, але й усім європейським країнам. Сама Франція не могла обійтися без англійського судна і шляхом ліцензії, а також просто контрабандна торгівля англійськими товарами продовжувалась.

2.3 Війна з Іспанією і створення п’ятої коаліції

Англія не заключала миру, Австрія готувалась до війни, а Росія була не надійним союзником проти цих країн, оскільки за Тильзитським миром і блокадою були не задоволені російські купці і поміщики. Крім того Росія в цей час воювала з Швецією.27 вересня - 14 жовтня 1808 р. за ініціативою Наполеона проходила його зустріч з Олександром І в Ехурті. Під час переговорів Наполеон домагався виступу Росії проти Австрії у разі нової війни з нею Франції. Але Олександр І не дав чітку згоду, міністр закордонних справ Наполеона Талейран вперше засумнівався у великій удачі і всемогутності французького імператора, він почав вести таємні переговори з російським царем за спиною Наполеона.
Весною 1809 р. Австрія уклала з Англією союз. Це була п’ята коаліція проти Франції. В ряді зіткнень армія Наполеона розгромила австрійців і 13 травня 1809 р. ввійшла в Вену, після цього у зіткненні біля Асперна (21-22 травня) австрійці отримали перемогу, але не змогли її використати.5-6 липня 1809 р. біля Ваг рама Наполеон завдав австрійській армії нищівного удару.14 жовтня в Шенбруні був підписний мирний договір. Австрія позбавлялася виходу в Адріатичне море, Істрія і Трієст були об’єднані з Дамінацією і приєднані до франції як імперська провінція. Австрія змушена була заплатити контрибуцію і приєднатися до блокади [14, 225].
У 1807 р. Наполеон вирішив змусити Португалію до участі в континентальній блокаді, але отримав відмову. Тоді він добився від Іспанії згоди на похід в Португалію французьких військ. В Португалії французьке вторгнення було відбите в результаті - повстання в цій країні і висадження англійських військ, підтриманих флотом [13, 187].
В липні 1808 р. всю Європу, залякану і придавлену наполеонівським пануванням, облетіла зовсім неочікувана новина - якраз за декілька днів до вступу Жозефа в Мадрид іспанці під Байленом оточили і примусили до капітуляції цілу наполеонівську дивізію під командуванням генерала Дюпана.
Це була перша поразка нанесена, як вважалось, зовсім непереможній армії. Підбадьорені цим, англійці в серпні 1808 р. висадили свої війська в Португалії і, в свою чергу, нанесли удар французам.
30 серпня Жюно підписав угоду про капітуляцію, однак на вигідних умовах: французькій армії було збережено зброю, вона була повністю евакуйована і зберігала право брати участь у військових діях, але Португалія була втрачена не зворотньо, і англійці отримали важливий плацдарм для майбутніх операцій і підтримки повстання в Іспанії.
Придушити повстання силами окремих французьких корпусів виявилося неможливим. Наполеон розумів, що в Іспанію потрібно рушити великою армією [8, 136].
В листопаді 1808 р. “велика армія" почала іспанський похід. Вже в грудні Наполеон вступив в Мадрид. Він видав ряд декретів, за якими знищувалась іспанська інквізиція, різко зменшувалась кількість монастирів і конфісковувались їхні володіння. Однак підкорення Іспанії супроводжувалось великими труднощами. Два місяці продовжувалась облога Сарагоси. І хоча французькі війська очолив один із кращих воєначальників, маршал Ланн, йому з великими труднощами вдалося оволодіти містом. Він був змушений здобувати вулицю за вулицею, будинок за будинком. Мету відкинути англійців в море, вдалося здійснити тільки частково - англійська армія відступила, але облоги вона уникла, встигнувши зійти на судна.
Вже в січні 1809 р. Наполеон поспішно змушений був залишити Іспанію через посилену підготовку до війни Австрії. Іспанський похід імператора не був доведений до кінця. Іспанські повстанці не були остаточно підкорені. Іспанська рана продовжувала кровоточити, і починаючи з 1808 р. це постійно і дуже болісно відчував Наполеон. Пізніше, вже на о. Св. Єлени він визнав, що його іспанська політика була серйозною помилкою.

2.4 Нові територіальні захоплення Наполеона

Під час війни з Австрією Наполеон видав декрет про приєднання до своєї імперії Папської області з м. Рим. В червні 1809 р. папа Тій VII, не бажаючи підкорюватися Наполеону, був ув’язнений у Франції і утримувався там як полонений під домашнім арештом до весни 1814 р. Мета Наполеона полягала в тому, щоб перетворити папську область в покірне знаряддя своєї політики і її закрити для англійських товарів.
Недотримання континентальної блокади послужило Наполеону приводом до нових територіальних захоплень. В 1810 р. він розгнівався на голландського короля - свого брата Людовіка - через порушення континентальної блокади, що руйнувала цю країну. Людовікові Бонапарту довелося вткати в австрійські володіння, а Голландія була приєднана до Франції і розділена на департаменти. Та ж участь осягнула в 1810 р. Гамбург і деякі області Німеччини на узбережжі Північного моря [11, 189].
Непростими були відносини з Росією. І з досвіду 1809 р. Наполеон зробив висновок, що Росія не є надійним союзником. Франко-російські відносини погіршувались, цьому також сприяв так званий “австрійський шлюб” Наполеона 1810 р.
Жозефіна, дружина Наполеона, була бездітною. Родичі її ненавиділи і тому вимагали одруження вдруге. Після Тильзета у Наполеона виникла думка про закріплення франко-російського союзу шляхом одруження на російській княжній. Одна Олександр І відмовив і в 1809 р. Наполеон заявив, що готовий одружитись з дочкою австрійського імператора Марії-Луїзі, австрійська влада погодилася.
Від політики франко-руського союзу Наполеон повернув до франко-російського. Це означало, що над Східною Європою знову нависла загроза дипломатичних і військових ускладнень.

Висновки

Франція за правління Наполеона Бонапарта, зокрема в економічній сфері, переживала стрімкий підйом. Промисловості поряд із мануфактурою з’явилося фабричне виробництво. Успішно розвивалось сільське господарство, особливо виноградарство, виробництво шовку і льону.
Режим імперії насаджував французькій буржуазії грубе, зневажливе ставлення до інших народів, їх культури. Агресивні кола буржуазії, бюрократи і воїни на чолі з імператором намагалися створити із франції дещо схоже на римську імперію, підкоривши собі Європу і захопивши великі колоніальні володіння.
Впродовж кількох років могутність наполеонівської імперії посилювалась в результаті переможних війн і зросту внутрішніх ресурсів країни. Однак війни і континентальна блокада пізніше викликали економічну кризу у Франції.
Насідками політики Наполеона, в країнах Європи, було розорення країн Європи, зниження попиту на французькі товари, і посилення безробіття. Серед нової військової і чиновницької знаті зростало незадоволення політикою Наполеона. Безперервні війни заважали знаті користуватися багатствами, які вони здобули в попередніх перемогах.
Наполеонівські війни засвідчили агресивний і антинародний характер режиму Бонапарта. Ці війни були періодом великих випробувань для народів Європи. Авантюристські спроби досягти світового панування призвели імперію Наполеона до краху.

Список використаної літератури

1. Барг М.А., Чернешек Е.Б. Великие социальные революции XVII-XVIII в структуре переходу епохи от феодализму до капитализму. М.: Наука, 1990.
2. Буржуазія і велика французька революція. О.І. Гусейнов Е.М. М.: Ізд-во МГУ 1898.
3. Вейнер Б. Блистательный Бонапарт. М., 1992.
4. Виппер Г.Ю. История нового времени.М., 1999.
5. Всемирная история в 24 т. Т.16. Европа под влиянием Франции. - Мн. Литература, 1997.
6. Голованів С.О. Всесвітня історія. Навчальний посібник. С.О. Голованів. За ред. Ю.М. Алексєєва - К.: Каравела, 2005.
7. Дедерфельд Р. Закат империи. - М., 2002.
8. История Франции в 24 т. / Под. ред. Мансфер А.З. Далин В.М. - М.: Наука, 1973.
9. История дипломатии Т.1 Под ред. В.П. Потешкина.М. 1941.
10. Малов В.Н., Абсолютисткая бюрократия и франц. Общество / под ред. Е.В. Черняк АН СССР М.: Наука, 1991.
11. Манфред А.З. Наполеон Бонапарт М.: Мысль, 1973.
12. Мішина М.І. Всесвітня історія. Становлення сучасної цивілізації (кін.15 поч.20 ст.).К. Ґенеза, 1994.
13. Новая история (1640-1870) / Под ред. А.Л. Нарочницкого - М.: Просвещение, 1978.
14. Новая история (первый период) / Под ред. Е.Е. Юровского, М.А. Поктавского - М.: Висш. Школа, 1972.
15. Скотт В. Жизнь Наполеона Бонапарта. М., 1995.
16. Слоо В. Новое искушение Наполеона. М., 1997.
17. Собуль Альберт. Первая Республика 1972-1804. Пер. з Франц.Д.З. Манфреда. - М.: Прогресс, 1974.
18. Совесткая историческая енциклопедия / Под. ред. Е.Н. Жуков. М.: 1996.
19. Тарле Е.В. Наполеон: Исторический портрет. - К.: Днепр, 1992.
20. Тюкар Ж. Наполеон. - М.: 1996.