МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ НАФТИ І ГАЗУ
РЕФЕРАТ
Тема :Поняття, підстави та порядок спадкування
Виконала:
студентка групи ІПО «Облік і аудит»
Чокова Наталія Миколаївна
м.Івано-Франківськ
2006 рік

ПЛАН
1.                      Поняття та значення спадкування і спадкового права.
2.                      Основні поняття спадкового права.
3.                      Підстави і порядок спадкування.
3.1                 Спадкування за законом.
3.2                 Спадкування за заповітом.
3.2.1         Коло спадкоємців за заповітом і за змістом заповіту.
3.2.2         Право на обов’язкову частку в спадщині.
3.2.3         Позбавлення спадщини.
3.2.4         Підпризначення спадкоємця.
3.2.5         Заповідальний відказ.
3.2.6         Покладання.
3.2.7         Скасування та зміна заповіту.
3.2.8         Виконання заповіту.
4.                      Порядок реалізації спадкових прав.
4.1                 Прийняття спадщини.
4.2                 Відмова від спадщини.
4.3                 Перехід права на прийняття спадщини.
4.4                 Відповідальність спадкоємця за борги спадкодавця.
4.5                 Видача нотаріальною конторою свідоцтва про право спадкування.
1. Поняття та значення спадкування і спадкового права.
Після смерті громадянина його майнові права та обов'язки, а також деякі немайнові права переходять до інших осіб. Такий перехід майна померлого до іншої особи або до інших осіб нази­вається спадкуванням.
Умови та порядок спадкування регламентуються рядом ци­вільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окре­мий цивільно-правовий інститут — спадкове право.
Виходячи з вищесказаного, спадкове право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок пере­ходу майна померлого до іншої особи чи до інших осіб.
Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України (книга 6, ст.1216-1308). Окремі норми спадкового права ми знаходимо і в інших розді­лах ЦК України , а також у нормативних ак­тах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор.
Конституція України передбачає право спадкування власності громадян. Спадкове право забезпечує родині померлого мож­ливість зберегти та використати його майно, заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померло­го, зміцненню власності громадян.
Спадкове право надає можливість кожному громадянинові роз­порядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в за­повіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на за­хист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті.
Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї.
2.         Основні поняття спадкового права.
Перш ніж розглядати сам порядок спадкування, аналізувати норми, що його регламентують, необхідно з'ясувати зміст ос­новних понять спадкового права, таких як спадкодавець, спад­коємець, спадкове майно, спадковий актив .
Спадкодавець — це громадянин, майно якого після його смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб.
Спадкодавцем може бути тільки громадянин. Причому він може бути спадкодавцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.
Отже, спадкування відбувається як після смерті дієздатних, так і недієздатних громадян. Однак заповідати майно може лише дієздатна особа.
Підприємства, організації не можуть бути спадкодавцями.
Після припинення юридичних осіб спадкування не відбувається.
Спадкоємець — це особа, яка у випадку смерті того чи іншого громадянина набуває права одержати його спадкове майно.
Спадкоємцем може бути громадянин, юридична особа, а та­кож держава.
Громадянин може стати спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.
Отже, спадкоємцями, як і спадкодавцями можуть бути не тільки дієздатні, але й недієздатні громадяни. В останньому випадку відповідні дії, не­обхідні для прийняття спадщини, здійснюють їх законні пред­ставники — батьки, усиновителі, опікуни.
Відповідно до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути  фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини , а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.  Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.
Не завжди особа, яка входить в коло спадкоємців за законом, чи особа, якій заповідано майно, буде закликатися до спадку­вання. Законом передбачені умови, за яких спадкоємець усу­вається від спадщини.
 Як зазначено в статті 1224 ЦК України, не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмис­но позбавили життя спадкодавця чи кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя. Виключенням для таких осіб є тільки те, що знаючи про це , спадкодавець все ж призначив їх своїми спадкоємцями за заповітом.
Спадкоємцями за законом не мають права стати також:
1) батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені бать­ківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкрит­тя спадщини;
2) батьки і неповнолітні діти, що злісно ухилялися від виконан­ня покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому поряд­ку, а також за інших обставин зазначених у Ст.1224 ЦКУ. Зазначені правила щодо усунення за певних умов спадкоємців від спадкування застосовуються і до права на заповідальний відказ.(Ст.1237 ЦК України)
Відповідно до статті 1254 ЦК України заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Спадкове майно — це сукупність прав та обов'язків спадко­давця, які переходять після його смерті до спадкоємців. Для ви­значення цього поняття застосовуються також і такі терміни, як «спадщина» або «спадкова маса». Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців, насампе­ред слід назвати право власності на різноманітне майно.
Це право власності на будинок, дачу, автомашину, заощад­ження, предмети домашньої обстановки та особистого вжитку, інші речі, які є об'єктом права власності громадян. До майнових прав, що входять у спадщину, належить не тільки право влас­ності на майно, а й право вимоги, що випливає з укладених спадкодавцем договорів ( договору купівлі-продажу, договору позики, договору схову тощо).
Наприклад, громадянин за договором позики передав комусь певну суму грошей. Якщо позичкодавець помре до того, як по­зичальник поверне йому позичені гроші, то право вимагати від боржника повернення боргу переходить до спадкоємців позичкодавця.
У спадщину входить також право на неодержану спадкодав­цем заробітну плату, майнові права авторів літературних, художніх творів, творів мистецтва, майнові права авторів відкриттів, ви­нахідників, раціоналізаторів.
Як уже було зазначено, до складу спадкового майна входять і майнові обов'язки спадкодавця. Коли за життя спадкодавець мав борги, то вони переходять після його смерті до спадкоємців, крім прав та обов’язків особи як кредитора або боржника, передбачених стаття 608 ЦК.
Всі майнові права, що входять до складу спадкового майна, становлять так званий спадковий актив.
Сукупність обов'язків спадкодавця, що переходять до спад­коємців, становить спадковий пасив.
Необхідно зазначити, що не всі майнові права і обов'язки по­мерлого можуть переходити до інших осіб у спадщину. Так не переходять до спадкоємців майнові права та обов'язки, що тісно пов'язані з особою спадкодавця. Наприклад, не переходять до спадкоємців права і обов'язки, що виникають з договору дору­чення. Проте це не стосується тих майно­вих прав та обов'язків, які набуті спадкодавцем внаслідок вико­наного доручення (наприклад, права на одержання обумовленої винагороди за виконання доручення).
Не переходять до спадкоємців права спадкодавця на одержан­ня аліментів, право на пенсію, право на відшкодування завданої здоров'ю спадкодавця шкоди, право членства в кооперативній чи іншій громадській організації, оскільки всі ці права тісно по­в'язані з особою спадкодавця. Не переходить до спадкоємців право на користування житловою площею, яке мав спадкода­вець на підставі договору житлового найму.
 До складу спадкового майна не входить право на вклад в Ощадному або іншому банку за умови, що вкладник безпосередньо цим кредитним устано­вам зробив розпорядження відносно вкладу. Не входить вклад до складу спадкового майна і тоді, коли розпорядження щодо вкладу зроблено в заповіті.
В тих випадках, коли вкладник не зробив розпорядження відносно вкладу банку і якщо таке розпорядження відсутнє в заповіті, посвідченому нотаріусом або іншими особами, які згідно з законом мають право посвідчувати заповіти, вклад входить у спадщину і переходить до спадкоємців померлого на загальних підставах.
За певних умов до складу спадкового майна не входять і стра­хові суми, що виплачує Держстрах за договорами добровільного особистого страхування ( СТ.1229).
Якщо такий договір страхування був укладений на користь певної особи, яка вказана страхувальником у страховому свідоцтві, то право на одержання страхової суми після смерті страхуваль­ника в період дії договору страхування має тільки ця особа — вигодонабувач. У цьому випадку страхова сума не входить до складу спадкового майна.
До складу спадщини входять не тільки майнові права спадко­давця, а й деякі немайнові права. Так, деякі особисті права авто­ра можуть переходити до спадкоємців у порядку спадкування. Зокрема, до спадкоємців переходить на певний час право вирі­шувати питання щодо можливості видання твору та деякі інші особисті права автора.
3.         Підстави і порядок спадкування.
Нормами спадкового права України передбачено дві підстави спадкування: спадкування за законом і спадкування за заповітом.
3.1       Спадкування за законом.
Якщо спадкоємців немає або жоден із спадкоємців не при­йняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені спадкодавцем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства перехо­дить до держави.
Спадкоємство за законом має місце в таких випадках:
• заповіту немає;
• заповіт визнано недійсним;
• спадкоємці, призначені в заповіті, відмовилися прийня­ти спадщину або померли до її прийняття.
Спадкоємці за законом  одержують право на спадщину почергово (ст.1258), або як зазначено у ст.1259 черговість одержання спадкоємцями за законом може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови,що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або калійтво був у безпорадному стані.
 До першої черги належать діти (в тому числі й усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) помер­лого, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки є спадкоємцями, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з батьків, хто був би спадкоємцем. Всі спадкоємці першої черги, крім онуків і правнуків, успадковують в рівних частках. Онуки і правну­ки успадковують порівну в тій частині, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлим батьку чи матері.
Друга черга спадкоємців за законом закликається до спад­кування, якщо немає спадкоємців першої черги, а також у разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування.
До другої черги спадкоємців за законом (ст.1262 ЦК) належать брати й сестри померлого, його дідусь і бабуся, як з боку батька, так і з боку матері. Слід мати на увазі, що брати і сестри можуть бути повнорідні і неповнорідні. Повнорідними називаються брати й сестри, які мають спільного батька і спільну матір. Неповнорідні брати й сестри поділяються на єдинокровних, які мають спільного батька і різних матерів, та єдиноутробних, які мають спільну матір, але різних батьків. До спадкування закликаються як повнорідні, так і неповнорідні брати й сес­три. Спадщина між цими спадкоємцями ділиться порівну. Окрему групу спадкоємців становлять утриманці померло­го. Вони закликаються до спадкування за умови, що знаходи­лися на утриманні померлого не менше року до дня його смерті. Утриманцями визнаються тільки непрацездатні особи, але незалежно від того, чи є вони родичами померлого, чи ні. Для визнання цих осіб утриманцями померлого необхідно, щоб їх непрацездатність настала до відкриття спадщини і була сталою, а не тимчасовою. Непрацездатними визнаються: жінки, що досягли 55 років, чоловіки — 60 років, інваліди всіх трьох груп інвалідності, а також особи, які не досягли 16 років (ті, що навчаються — 18 років). Спадщина між цими спадкоємцями також ділиться порівну.
При наявності інших спадкоємців утриманці успадкову­ють нарівні зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства. Отже, при наявності спадкоємців першої чер­ги утриманці будуть успадковувати разом з ними. Якщо до спадкоємства закликаються спадкоємці другої черги, утри­манці успадковують разом з ними. За відсутності спадкоємців першої і другої черг або за їх відмови від спадщини успадко­вують тільки утриманці.
До третьої черги спадкоємців відносять рідних дядька та тітку спадкодавця. У четверту чергу мають право  на спадкування за законом особи, які проживали з спадкодавцем однією сім’єю не менше як 5 років до часу відкриття спадщини. У п’яту чергу отримають спадщину інші родичі спадкоємця, а також утриманці, які не були членами сім’ї спадкоємця (ст.1265).
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.Спадкоємці за усною чи письмовою  угодою між собою можуть змінити розмір частки когось із них (ст.1267).
3.2      Спадкування за заповітом.
Спадкове право надає кожному громадянину можливість на випадок смерті розпоряджатися своїм майном. Особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті називається заповітом (ст. 1233 ЦК).
Право на заповіт  (бути заповідачем) має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Спадкоємцями за заповітом можуть бути будь-які особи, незалежно від того, чи є вони в переліку спад­коємців за законом, чи їх немає. Цими особами, як уже зазначалося раніше, можуть бути не лише громадяни, а й юридичні особи, а також держава.
Заповідач може в будь-який час відмінити свій заповіт, внести в нього зміни або заповісти своє майно іншій особі; якщо новий заповіт визнаний не дійсним, чинність попереднього не відновлюється, крім випадків ,встановлених статтями 225,231 ЦК (СТ. 1254).
        Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із за­значенням місця і часу його укладання, підписаний особис­то заповідачем і нотаріально посвідчений.  Порушення зазначеної форми тягне за собою недійсність заповіту. Якщо заповідач внаслідок фізичної вади , хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності заповіт має право підписати інша особа в присутності нотаріуса або іншої службової особи, яка має право посвідчувати цей документ (частина 4 статті 207 ЦК України.  ) .Заповіт не може підписувати особа на користь якої  його зроблено. Закон до­пускає можливість посвідчення заповіту крім нотаріальної контори й іншими органами і  посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК. Так, до нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються заповіти громадян, що  перебувають на лікуванні в лікарнях, проживають в будин­ках престарілих, перебувають під час плавання на морських суднах, заповіти військовослужбовців, заповіти громадян, які перебувають в експедиціях, заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, та ін. Ці заповіти посвідчують ви­значені цивільним законодавством посадові особи.  Заповіт складається у двох примірниках. Один із них зберігається у нотаріальній конторі, другий видається заповідачу.

Особлива форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом щодо вкладів у банках. Вкладник може залишити розпорядження безпосередньо відповідному банку про те, кому слід видати вклад у випадку його ( тобто вкладника) смерті. Це розпорядження може бути зроблене у формі надпису як на ощадній книжці, так і на обліковій картці вкладника банку. Причому підпис вкладника банку має бути посвідченим завідуючим відповідного відділення (філіалу) банку.
3.2.1                   Коло спадкоємців за заповітом і змістом заповіту.
 Відповідно до ЦК України кожний громадянин має право залишити за запо­вітом усе своє майно або частину його (не виключаючи пред­метів звичайної домашньої обстановки та вжитку) одній чи кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим дер­жавним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Отже, заповіт на користь далекого родича чи просто приятеля буде дійсним і тоді, коли на момент відкриття спадщини будуть живі спадкоємці за законом (наприклад, діти, дружина та інші).
Заповідач може залишити все своє майно або його частину спадкоємцю другої черги незважаючи на наявність осіб, які вхо­дять у першу чергу спадкоємців за законом, або залишити все майно або частину його онуку, хоча син або дочка спадкодавця — батьки цього онука — живі.
Тобто заповідач не зв'язаний ні колом спадкоємців за зако­ном, ні черговістю закликання спадкоємців до спадкування, ні правом представлення.
Спадкодавець має право заповідати своє майно державі, дер­жавним, кооперативним та громадським організаціям, незважа­ючи на те що у нього є спадкоємці за законом.
Спадкодавець може розподілити майно між спадкоємцями за законом або сторонніми особами в будь-яких частках.
Усе це стосується всякого майна, в тому числі і предметів зви­чайної домашньої обстановки і вжитку .
Законодавством України не передбачено особливого режиму для хатнього майна при спадкуванні за заповітом: заповідач може розпоряджатися ним так само, як і іншим майном.
Отже, заповідач має право залишити своє хатнє майно особам, які з ним не проживали, навіть за наявності таких законних спад­коємців, які проживали спільно з ним більше року до його смерті.
3.2.2   Право на обов'язкову частку в спадщині.
 Є категорія осіб, які мають право на обов'язкову частку спадщини. Вони успадковують незалежно від змісту запові­ту половину частки (Ст.1241 ЦК) , яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом.
До них належать неповнолітні або непрацездатні діти спад­кодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина (чоловік), батьки (усиновителі) й утриманці померлого.
Цю частку, на яку за всіх обставин мають право зазначені спад­коємці, називають обов'язковою часткою. Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку ( Ст.1241 ЦК) Якщо заповідач поз­бавить обов'язкової частки своїх неповнолітніх чи непрацездат­них дітей або інших непрацездатних спадкоємців (з числа Вже згаданих), то заповіт у цій частині буде недійсним.
 Спадкоємці другої черги не мають права на обов'язкову частку при спадкуванні за заповітом. Отже, якщо громадянин складе заповіт на користь сторонньої особи, а на момент відкриття спадщини виявиться, що у спадкодавця є не­працездатна сестра, то все майно перейде до спадкоємця за за­повітом (у даному разі — до сторонньої особи), оскільки сестра як спадкоємець другої черги за законом права на обов'язкову частку не має.
Не мають права на обов'язкову частку також онуки та правну­ки спадкодавця, в тому числі і за умови, коли вони неповнолітні або непрацездатні. Нотаріальні контори послідовно керуються цим правилом у своїй практичній діяльності.
3.2.3     Позбавлення спадщини.
 Відповідно до частини другої статті 1235 ЦК України заповідач може у заповіті позбавити права спадко­ємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.
Слід розрізняти пряме і побічне позбавлення спадщини, ос­кільки правові       наслідки в першому і другому випадку будуть неоднакові.
Наприклад, коли спадкодавець, що має дружину і повнолітнього працездатного сина, зазначить у заповіті, що все своє майно він залишає дружині, то якщо дружина не відмовиться від спад­щини, син фактично буде позбавлений спадщини, хоча про нього і не згадувалося у заповіті. Таке позбавлення називають побічним.
Однак, заповідач у заповіті може прямо вказати, що все своє майно він заповідає дружині, а сина позбавляє права спадкоємства. В цьому випадку ми маємо пряме позбавлення спадщини — тут син так само нічого не одержить у спадщину. Проте коли б дружина відмовилась від спадщини, доля спадкового майна ви­рішувалась би по-різному в першому і другому випадку.
При побічному позбавленні спадщини все майно перейшло б до сина . При прямому поз­бавленні спадщини син не одержав би нічого і майно перейшло б за законом до спадкоємців другої черги, а при їх відсутності чи їх відмові від спадщини за правом спадкоємства — до держави.
3.2.4     Підпризначення спадкоємця.
Закон надає заповідачу право роз­порядитися, до кого перейде його майно, якщо зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті (СТ. 1242 ЦКУ ,ст.1244 ЦК України).
Наприклад, заповідач може вказати, що він все своє майно заповідає дружині, а якщо б вона померла до відкриття спадщи­ни чи відмовилась від неї, він майно заповідає брату. Таке роз­порядження називається підпризначенням спадкоємця.
Не можна в заповіті підпризначати спадкоємця до того спад­коємця, який прийме спадщину. Так, нотаріус не повинен по­свідчити заповіт, у якому було б заповідано майно певному спад­коємцю за умови, що це майно після смерті спадкоємця перей­шло б до тієї чи іншої особи.
Якщо такий заповіт був би посвідчений, його необхідно було б визнати недійсним у частині підпризначення спадкоємців до спад­коємця, оскільки таке розпорядження є угодою, спрямованою на обмеження правоздатності спадкоємця, а саме — на позбав­лення його такого елемента правоздатності, як право заповідати майно.
3.2.5    Заповідальний відказ.
Заповідач має право зобов'язати спад­коємців за заповітом виконати дію на користь однієї або кількох осіб. Такі особи називаються відказоодержувачами, а саме роз­порядження — заповідальним відказом.
Відказоодержувачами можуть бути як особи, що входять в коло спадкоємців за законом, так і особи, що не є спадкоємцями за законом (ст.1237 ЦК України).Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержуваччеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини (Ст.1237 ЦК)
Наприклад, заповідаючи майно дружині, спадкодавець зобо­в'язує її кожного місяця виплачувати певну суму племіннику до досягнення ним 25-річного віку.
Внаслідок такого розпорядження відказоодержувач набуває пра­ва вимоги до спадкоємця, що прийняв спадщину, обтяжену «за­повідальним відказом». Якщо б дружина спадкодавця (у наведе­ному прикладі), прийнявши спадщину, відмовилась від вико­нання покладеного на неї обов'язку, племінник вправі був би звернутися з позовом до суду і в примусовому порядку домогти­ся здійснення свого права. Проте спадкоємець, на якого покла­дено заповідачем виконання заповідального відказу, зобов'яза­ний виконати його лише в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до нього.
У випадку смерті спадкоємця, на якого було покладено вико­нання заповідального відказу, або неприйняття ним спадщини зобов'язання виконання заповідального відказу переходить до інших спадкоємців, які одержали його частку .
Відказоодержувач внаслідок заповідального відказу одержує лише відповідне право. По боргах спадкодавця він відповідаль­ності не несе.
Чинним законодавством України спеціально передбачено мож­ливість покласти на спадкоємця обов'язок надати іншій особі право довічного користування будинком, оскільки такі запові­дальні відкази часто зустрічаються у повсякденному житті та за­чіпають істотні інтереси відказоодержувачів. У статті 1238 ЦК Ук­раїни зазначено, що заповідач вправі покласти на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його ча­стиною. У разі наступного переходу права власності на будинок або на відповідну частину будинку до іншої особи право довіч­ного користування зберігає силу. Отже, коли спадкоємець, який одержав у спадщину будинок, продасть чи подарує його іншій особі, відказоодержувач зберігає право користування цим бу­динком або його частиною відповідно до змісту заповідального відказу.
Якщо відказоодержувач відмовиться від права, що обумовлене на його користь у заповідальному відказі, то воно переходить до спадкоємця за заповітом, на якого було покладено виконання заповідального відказу.
3.2.6    Покладання.
Відповідно до статті 1240 ЦК України заповідач може покласти на спадкоємця виконання будь-який дій, спря­мованих на здійснення будь-якої загальнокорисної мети. Таке розпорядження називається покладанням. Наприклад, заповіда­ючи комусь бібліотеку, спадкодавець вправі зобов'язати цього спадкоємця дозволити студентам учбового закладу, де працював за життя спадкодавець, користуватися нею.
Отже, покладання переслідує деякі загальнокорисні цілі, вна­слідок чого його виконання мають право вимагати інші спад­коємці, організації, що зацікавлені у виконанні покладання, а також прокурор.
На відміну від заповідального відказу покладання може мати і немайновий характер.
3.2.7    Скасування та зміна заповіту.
Заповідач має право в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт (ст.1254 ЦК України). З цією метою заповідач може подати відповідну заяву до нотаріальної контори.
Змінити або скасувати заповіт можна й іншим шляхом, а саме — склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому супе­речить. При цьому необов'язково, щоб в пізніше складеному за­повіті була вказівка на те, що попередній заповіт скасовується.
 Пізніше складений заповіт остаточно скасовує попередній навіть у тому разі, коли цей другий заповіт у свою чергу буде скасований заповідачем. Однак, коли пізніше складений заповіт буде визнаний судом недійсним, попередній зберігає свою чинність.
3.2.7.        Виконання заповіту.
В основному виконання заповіту здійснюється призначеними спадкодавцем спадкоємцями. Од­нак заповідач має право доручити виконання заповіту особі, яка не є спадкоємцем. У цьому випадку вимагається згода виконав­ця. Ця згода має бути оформлена письмово (або шляхом вчи­нення відповідного напису на заповіті) чи шляхом складання окремої заяви, що додається до заповіту (ст.1286 ЦК України).
Виконавець заповіту вчиняє всі дії, необхідні для виконання заповіту, безоплатно. Проте він має право на відшкодування не­обхідних витрат, понесених ним по охороні спадкового майна і по управлінню цим майном. Ці втрати відшкодовуються за раху­нок спадкового майна. Після виконання заповіту виконавець зобов'язаний представити спадкоємцям за їх вимогою звіт (ст.1291 ЦК України).
4.      Порядок реалізації спадкових прав.
4.1    Прийняття спадщини.
Для набуття спадщини необхідна наявність кількох умов. Насамперед це відкриття спадщини. Часом відкриття спад­щини визначається день смерті спадкодавця або день на­брання законної сили рішенням суду про оголошення гро­мадянина померлим. Наступним юридичним фактом є ви­словлене спадкоємцем бажання прийняти спадщину. Для цього він повинен протягом шести місяців подати заяву в нотаріальну контору про бажання прийняти спадщину ( якщо спадкоємець на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадководавцем) або фактично вступити у володіння чи управління майном  . Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого строку він не заявив про відмову від неї . Термін шість місяців називається строком для прийняття спадщини.(СТ. 1268-1270)  .
Прийняття спадщини не є обов’язком спадкоємця, а є лише його правом.
Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подасть заяви до нотаріальної контори по місцю відкриття спадщини або фактично не вступить в володіння спадщиною, то вважається, що даний спадкоємець не прийняв спадщини. Частка спадкоємця, що не прийняв спадщини, переходить до інших спадкоємців, що закликаються до спадкування. При неприйнятті всіма спадкоємцями спадщини майно стає виморочним, і переходить у власність держави.
Якщо спадкоємець з поважних причин (тривала хвороба, тривале відрядження тощо ) пропустив строк прийняття спадщини то цей строк може бути подовжено в судовому порядку. У випадку винесення судом рішення щодо продовження строку на прийняття спадщини вважається, що спадкоємець прийняв її. В цьому випадку спадкоємцю не потрібно звертатися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.
Спадщина може бути прийнята після закінчення шестимісячного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це від всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
Після закінчення терміну  прийняття спадщини нотаріус видає документ про успад­кування майна.
Поділ спадщини відбувається за згодою спадкоємців, а якщо виникає суперечка, то її розв'язує суд.
4.2    Відмова від спадщини.
Як це було вже сказано вище, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців виникає право, а не обов’язок прийняти її. Саме через це спадкоємець може відмовитись від прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом шести місяців не вчинив дій, що зазначені в статті 1268 Цивільного кодексу України то вважається, що він відмовився від спадщини. Також відмовитись від спадщини можна подавши відповідну заяву в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини. В такому випадку можна відмовитися від спадщини на користь осіб, закликаних до спадкування, а також на користь держави або громадських організацій.
4.3    Перехід права на прийняття спадщини..
Перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи, яка мала на це право називається спадковою трансмісією. Вона має місце, коли спадкоємець, закликаний до спадкування за заповітом чи за законом, помре після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк. В такому випадку права померлого спадкоємця переходять до його спадкоємців. Відповідно до статті 1276 Цивільного кодексу України право померлого спадкоємця на спадкування майна може бути здійснене його спадкоємцями протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. У випадку, коли строк, що залишився становить менше ніж три місяці, то він продовжується до трьох місяців.
4.4    Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця.
У складі спадкового майна переходять не лише активи, тобто права на різноманітне майно, а й пасиви - борги спадкодавця. Законодавством України у статті 1282 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємці повинні відповідати за борги спадкодавця. У цій же статті зазначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, а також держава, до якої перейшло спадкове майно, відповідають за боргами, що входять до спадщини, лише в межах дійсної вартості спадкового майна. Кожний із спадкоємців відповідає за боргами спадкодавця пропорційно одержаній частині спадкового майна. Претензії кредиторів приймаються протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Якщо ж протягом шестимісячного строку претензій не було пред’явлено, то кредитори втрачають належні їм права на вимоги. Претензії кредиторами пред’являються протягом шести місяців з відкриття спадщини незалежно від строку настання права вимоги. 
4.5    Видача нотаріальною конторою свідоцтва про право спадкування.
Усі питання пов’язані з переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням майна до спадкоємців і документальним оформленням прав, вирішуються нотаріальними конторами. Лише якщо між зацікавленими особами виникає спір переходу майна померлого до його спадкоємців, то лише в цьому випадку спірні питання вирішуються судом.
Нотаріальні контори вживають заходів щодо охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, держави, громадських та кооперативних організацій, відказо-отримувачів чи кредиторів. Для цього майно за описом передається на зберігання родичам померлого або стороннім особам. Нотаріальна контора встановлює коло спадкоємців, що закликаються до спадкування, визначає частку кожного з них у спадковому майні. Кожний спадкоємець, що має право на частку в спадщині, може звернутися до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини і одержати свідоцтво про право на спадщину. В ньому вказуються спадкоємці, які прийняли спадщину, склад, вартість та місцезнаходження спадкового майна, розмір частки кожного із спадкоємців.
Свідоцтво про право на спадщину в основному видається після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, оскільки лише після закінчення цього строку може бути визначене коло спадкоємців, які прийняли спадщину.
Список використаної літератури.
1.     Цивільний кодекс України: Офіц. текст: Прийнятий Верхов. Радою України 16 січ. 2003 р.: Набрав чинності з 1 січ. 2004р. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»», 2003.- 432с.
2.     Конституція України, від 24.06.1996
3.     Навчальний посібник “ Цивільне право” за редакцією О.А. Підо-пригори та Д.В. Бобрової, Київ, “Вентурі”, 1996 рік.
4.     Закон України “Про нотаріат” від 02.09.1993.