РЕФЕРАТ на тему
"ТВАРИНИ.ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ"

ЛЮДИНА І ТВАРИНИ
Серед величезної різноманітності живих істот перше місце за кількістю видів посідають тварини. Нема такого куточка на Землі, хоч трохи придатного для життя, в якому не було б тварин. Вони живуть у найбільших глибинах океану — за умов вічної ночі і величезного тиску, зустрічаються на найвищих горах і високо в повітрі, пристосувалися до низьких температур Арктики і Антарктики та спеки й безводдя пустель й напівпустель.
Важко перебільшити значення тварин у житті природи і людини. Вони відіграють важливу роль у кругообігу речовин і трансформації енергії — процесах, які є обов'язковою умовою існування життя. До складу будь-якого біоценозу (ліс, луки, степ, різні водойми тощо) входять численні види тварин, які перебувають у складних взаємовідношеннях між собою, з рослинами, мікроорганізмами, неживою природою. Знати, як взаємодіють різні компоненти біоценозів, як раціонально впливати на них з певною метою і не порушити ту рівновагу, що існує в межах біоценозу, дуже важливо.
Багато видів тварин надзвичайно корисні. Розмноження деяких вищих рослин залежить від запилення їх комахами. Чимало тварин є природними ворогами різних шкідників сільського і лісового господарств і стримують їх розмноження, сприяючи цим підвищенню врожайності сільськогосподарських та лісових культур.
Велика кількість видів тварин є кормом для промислових риб, птахів, ссавців, деяких безхребетних. Свійські тварини становлять основне джерело білкового живлення людини (м'ясо, молоко, яйця). До того ж від них отримують масло, жири, шкіру, вовну, пух, пір'я тощо. З давніх-давен люди навчились розрізняти серед тварин корисних і шкідливих, використовувати перших і вести боротьбу з другими. Особливо корисних тварин люди приручали, і поступово вони ставали свійськими. За допомогою штучного добору, спочатку несвідомого, а потім свідомого (селекція), природа свійських тварин невпізнанно змінилась.
Зараз існує величезна різноманітність порід свійських тварин, а тваринництво стало важливою галуззю сільського господарства. Селекція свійських тварин проходила у різних напрямах залежно від мети, яку людина ставила перед собою, її смаків, інколи примх. Тому представники різних порід відрізняються не тільки від своїх диких предків, а й між собою, тобто відбулось розходження ознак і виникло багато свійських тварин, "створених" людиною.
Не схожі між собою верхові коні і важковози; є серед коней гіганти, ріст яких перевищує 2 м у холці, і є пігмеї — усього 58 см заввишки. "Створення" такої карликової породи диктувалось не господарськими інтересами, а смаками, так само як виведення деяких декоративних порід. Так, в Японії є порода довгохвостих півнів — феніксів, хвости яких сягають 3,5 м завдовжки. Вартість гарних півнів неймовірна: американський мільйонер Морган у свій час за білого півня цієї породи пропонував 25 тис. доларів, але йому його не продали, бо вивіз цих птахів з країни заборонений.
Існує до 350 порід собак. Вони відрізняються за величиною, формою морди, довжиною і кольором шерсті, темпераментом, особливостями поведінки тощо. Велика різноманітність "професій" у собак: це їздові і сторожові, "геологи" і "санітари", "пастухи" і "мисливці", циркові "артисти" і поводирі сліпих тощо.
Набагато менше порід кішок, але й серед них є такі, що різко відрізняються ознаками: велетні і карлики, пухнасті довгошерсті і зовсім безволосі (Кенія), з довгими хвостами і короткими, як у рисі, безхвості і навіть висловухі (Китай).
З свійських тварин мало змінилися верблюди, яки, північний олень, південноазіатські бики. Причиною цього є схожість умов життя з тими, в яких жили їх предки, та недостатня селекційна робота.
Бджоли також майже не змінили своєї природи, а сучасні "породи" бджіл — це переважно різновидності медоносної бджоли. Спроби ж вивести нові цінні "породи" шляхом схрещування різновидностей не завжди давали бажані результати.
Так, схрещування африканських бджіл, які відзначаються великою плодючістю і високою життєздатністю, з італійськими мирними бджолами, що переважають у Бразилії, призвело до створення гібридів, плодючих та надзвичайно працьовитих й витривалих, але настільки агресивних і лютих, що вони виявились зовсім непридатними для бджільництва. Випадково опинившись на волі, ці гібриди знищили італійських бджіл, швидко розселилися, зайняли ²/з площі Південної Америки і поставили під загрозу бджільництво у країнах, де вони з'явились, а їх напади на тварин і людей неодноразово закінчувались смертю останніх.
Проте є "порода", що навпаки, відзначається винятково миролюбним характером. Виведена вона професором університету у Франкфурті-на-Майні Н. Кенігером на основі одного виду австралійських бджіл.
Користь від бджіл величезна, і не тільки безпосередньо від продуктів бджільництва: вони сприяють запиленню сільськогосподарських рослин, врожай яких залежить від перенесення пилку з квітки на квітку комахами, насамперед бджолами. Так, у США виробництво меду оцінюється в 109 млн. доларів, а врожай сільськогосподарських культур, який залежить від запилення бджолами,— у 6 млрд. доларів. Тому в США так бояться появи агресивних бджіл-гібридів.
Важко переоцінити значення свійських тварин для людини, але, на жаль, таких тварин небагато. Тому люди намагаються збільшити їх кількість. Одним з перших кандидатів на одомашнення є лосі. Ці сильні, витривалі і невибагливі тварини у суворих умовах Півночі можуть стати незамінними помічниками людини. Там, де не може пройти кінь,— пройде лось. Перша дослідна лосеферма була організована 1949 р. у Печоро-Іличському заповіднику. Приручені лосі успішно розмножуються і становлять вже чимале стадо. Лосихи дають до 6 л на день смачного і дуже жирного молока. Дорослі лосі ходять в упряжці, переносять вантажі. Одомашненням лосів займається також Костромська лосеферма.
Незамінними помічниками людини у лісовому і сільському господарстві Індії і Шрі Ланка давно вже стали слони. Ці тварини з величезною силою, чудовою пам'яттю, з, можна сказати, розвиненим інтелектом виконують різноманітні, часто дуже складні трудові операції, перевершуючи універсальні дорожні машини. Тому на Шрі Ланка зараз 10 тисяч робочих слонів, і ще далекий той час, коли машини замінять слонів при роботі у джунглях.
Важливою галуззю сільського господарства стало звірівництво — розведення диких тварин у неволі. Розведення на звірофермах таких хутрових тварин, як соболі, норки, бобри, нутрії, ондатри, лиси, дає неабиякі прибутки і одночасно сприяє охороні цінних і рідкісних тварин. Завдяки селекції створено різні породи норок, які відрізняються кольором хутра, нові породи чорнобурих лисиць (сріблясто-чорна, платинова, бакуріанська та ін.) і навіть 1969 р. вперше одержана порода соболя — чорний соболь, яка за господарсько-корисними ознаками перевершує своїх диких родичів. У 1976 р. звірорадгоспи нашої країни здали понад 10 тис. шкурок соболя.
Щоб врятувати від остаточного зникнення тетеруків і глухарів, їх почали розводити у неволі. Цією важливою і цікавою роботою займаються у Дарвінському заповіднику. Там створене чимале маточне поголів'я, але найбільшу складність становить вирощування молодняку. Позбавлені природного імунітету, велика кількість глухарят гине, а тому доводиться утримувати їх у стерильних умовах.
Широко відоме пантове господарство: адже з молодих рогів диких оленів (пантів) одержують цінний лікувальний препарат — пантокрин.
Намагаються розводити у неволі також отруйних змій, яких у природі стає все менше, а попит на їх отруту, з якої виготовляють не тільки протизміїну сироватку, а й цінні лікувальні препарати, все зростає.
Останнім часом пробують добувати отруту з отруйних риб, котрих поки що багато. Так, у далекосхідних морях живуть скалозуби тетрадони (чотиризубі), яких у Японії називають фугу. М'ясо їх дуже люблять, а тому буває багато випадків отруєння (за 22 роки мало місце 3106 таких випадків, з них 2090 закінчилися смертю). Отрута футу — тетродотоксин — у 400 разів сильніша за стрихнін, і разом з тим вона —чудовий знеболювальний засіб. Виготовлений з неї препарат має неабияку фармакологічну цінність. Зараз охорона отруйних тварин — справа великої важливості. Отже, як бачимо, і "небезпечних" тварин не можна завжди вважати шкідливими.
Величезне значення у господарській діяльності людини мають мисливство і рибальство. З них рибальство відіграє першорядну роль. Риба завжди посідала одне з провідних місць у харчовому раціоні людини (свіжа і солона риба, консерви, ікра, а також багато корисних продуктів— риб'ячі жир і мука, добрива — рибні туки, риб'ячий клей, шкури, перлинна есенція тощо). У морі добувають також велику кількість креветок, крабів, устриць, мідій, гребінців, трепангів, губок та інших морських безхребетних. Має велике значення й китобійний промисел, який дає чимало цінних продуктів (високоякісний жир, м'ясо, ворвань, гліцерин, добривне борошно, шкіри, спермацет, амбру та ін.). Промисел тюленів, особливо гренландського, і котиків забезпечує людину жиром, м'ясом, шкірою, цінним хутром.
Мільйонні прибутки дає державі мисливське господарство, особливо промисел хутрових звірів. Радянський Союз— найбагатша на цінних хутрових звірів країна. Охоронні заходи врятували від неминучого зникнення соболя, бобрів, калана (морську видру). Зараз кількість соболя приблизно 600—800 тис. — така, що на нього дозволяється полювання, але воно строго регулюється, щоб не зменшилось поголів'я одного з найцінніших хутрових звірків у світі — гордості нашого хутрового господарства.
Вже говорилось про те, якими помічниками у сільськогосподарській діяльності людини виступають комахи— запилювачі рослин та знищувачі шкідників культурних рослин, особливо мурашки, їздці, сонечка, жужелиці та ін.
А що вже казати про птахів, які знищують неймовірну кількість комах та гризунів — шкідників сільського та лісового господарств. Синиця за добу з'їдає стільки комах, скільки важить сама. Якщо можна б було скласти в одну лінію комах, яких споживає стриж за літо, то вона простяглась би на кілометр. Особливо багато шкідливих комах знищують птахи у період гніздування. Так, пара рожевих шпаків за день згодовує пташенятам 350 г сарани, а за місяць—10,8 кг. За місяць тисяча шпаків, які жили в колонії, разом з пташенятами знищили 22 т сарани (за Серебрянниковим). Одна сова з'їдає за літо до 1000 сірих полівок і мишей, отже, зберігає 1 т хліба. Якщо при цьому згадати роль птахів-санітарів, які знищують багато мух та інших переносників небезпечних хвороб та очищають землю від падла та різних покидьків, птахів-винищувачів насіння бур'янів, птахів — переносників насіння цінних дерев і кущів, то не важко зрозуміти, яких вірних і безкорисливих пернатих друзів має людина.
Не треба забувати і про ту естетичну насолоду, що дають нам птахи. Наші ліси і парки, сади і поля набагато втратили б у своїй красі, якщо б птахи не пожвавлювали їх своєю метушнею, мелодійним щебетанням і співом.
Радість приносять людям й інші тварини. Чудової краси набуває сад у період квітування, але ще кращим вік стає в погожу днину від мелодійного гудіння бджіл та дзижчання інших комах-запилювачів. Прекрасні наші ліси, замилуватись можна освітленими сонцем галявинами, проте наскільки одухотворнішою стає ця краса, коли між деревами з'явиться могутній зубр, промайне вогненно-руде хутро лиса або вистрибне на галявину стрункий олень з розкидистими рогами чи несміло визирне олениха з своїм дитинчам. Як же людям потрібно оберігати цю неперевершенність живої природи!
А яких же істот слід вважати шкідливими? Насамперед збудників хвороб людини і свійських тварин та їх переносників. До них належать патогенні найпростіші, гельмінти, кліщі, деякі комахи (комарі, мухи, воші, блохи, блощиці та ін.). Велику шкоду приносять комахи — шкідники сільського та лісового господарств — і деякі гризуни, особливо мишоподібні; багато видів мишоподібних одночасно є переносниками важких небезпечних хвороб: туляремії, чуми тощо. Підраховано, що з вини щурів від чуми загинуло більше людей, ніж за всі війни, які були протягом всієї історії людства. Таке ж обвинувачення пред'являють комарам—переносникам збудників малярії.
Зрозуміло, що з такими істотами слід вести нещадну боротьбу, використовуючи різні методи: хімічні, механічні, агротехнічні, біологічні. Але при застосуванні цих методів, особливо біологічних, слід проявляти велику обережність, щоб не порушити ту рівновагу, яка існує у природі. Завезення нових для даної місцевості видів з метою боротьби з шкідниками може поставити під загрозу існування місцевих корисних або рідкісних (часто ендемічних) видів.
Так, наприклад, сталося в Австралії, коли для боротьби з жуками-шкідниками цукрової тростини з Південної Америки було завезено велетенську жабу агу. Вона там сильно розмножилась, кількість шкідливих жуків зменшилась, але одночасно зменшилась кількість змій, що не витримували конкуренції з жабами. Змії ж стримували розмноження гризунів і комах, кількість яких стала загрозливо збільшуватись. Від жаб гинули деякі водоплавні птахи, до того ж аги почали наносити відчутну шкоду бджільництву, поїдаючи бджіл.
Аналогічних прикладів можна навести багато. Серед шкідливих тварин є чимало небезпечних видів: отруйних, хижих і переносників та збудників різних хвороб. Якщо чисельність їх велика, то вони завдають значної шкоди людині і свійським тваринам. Так, у тропічних країнах водиться багато отруйних змій, і там, де щільність населення велика, наприклад в Індії, кількість укушених людей щороку в середньому дорівнює 200 тис, а з них вмирає не менше 15 тис. Але з цього не треба робити висновок, що отруйних змій слід винищувати. Не можна забувати і про ту користь, яку вони приносять. Обережність і своєчасна кваліфікована допомога потерпілим від укусу— надійний захист від нещасних випадків.
Небезпечними для людей і худоби є деякі види отруйних павуків. Так, каракурт у роки масового розмноження дуже шкодить скотарству, та й для людини укус статевозрілих самок становить велику небезпеку.
Проте переважна більшість тварин корисна, а тому охорона тваринного світу — справа першорядної важливості. Тим більше, що нині люди, озброєні могутньою технікою, все більше і більше проникають у те середовище, в якому живуть дикі тварини, і ставлять під загрозу їх існування. Встановлено, що головна причина загибелі багатьох видів тварин — зміни навколишнього середовища під впливом діяльності людей. Тому зараз така увага приділяється питанню науково обгрунтованої охорони тварин і навколишнього середовища. Правильне ведення сільського, лісового і мисливського господарств, влаштування резерватів і заказників, заповідників і національних парків великою мірою сприяє успішному розв'язанню цього важливого питання. І те, що сьогодні у 100 країнах світу існує більш як 1100 заповідних територій, які займають величезну площу — понад 235 млн. га, що становить 1,6% всієї суші земної кулі, дає підстави сподіватись, що людство зуміє зберегти своїх "молодших", а водночас і "старших братів" — тварин. Сприяє охороні тваринного світу і міжнародне співробітництво вчених різних країн у галузі охорони навколишнього середовища, зокрема тварин.
З давніх-давен тварини збуджували в людей потяг до прекрасного. Довершеність їх форм, граціозність і сила рухів, різноманітність і краса забарвлення сприяли розвиткові естетичних смаків і почуттів.
Тварини вабили, а іноді лякали людей, викликали їх неослабний інтерес. Завдяки їхній корисності або через те, що вони загрожували життю та здоров'ю, тварини ставали об'єктом релігійного поклоніння. Так виникла фетишизація тварин, яка подекуди збереглася до наших часів.
У Стародавньому Єгипті — найдревнішій країні землеробства — багато тварин вважали священними. Дуже поширеним був культ священного бика Апіса, якого шанували як земне втілення бога Пта — покровителя мистецтв і ремесел. Жерці доглядали цих тварин у споруджених для них храмах, а після смерті їх бальзамували, прикрашали коштовностями і ховали у велетенських гранітних саркофагах (понад 60 т ваги) у спеціальних склепах. В ібісах (птахах ряду лелекоподібних) єгиптяни вбачали втілення Тота (спочатку бог Місяця, а пізніше — бог мудрості, покровитель наук). Великою шаною були оточені і нільські крокодили: їх прикрашали коштовними оздобами, годували добірною їжею. Єгипетська кобра, або гая, вважалась символом мудрості й могутності. Якщо хтось, навіть ненавмисно, вбивав кішку — також священну тварину, то за це платив власним життям. А висічені з каменю зображення жука-гнойовика—скарабея носив майже кожен єгиптянин. Адже те, що жук катав кулі з гною, якими він живиться, ототожнювалося з рухом Сонця по небу, а богом Сонця був Ра — найголовніший з усіх богів, творець світу.

Культ бика і корови був поширений у багатьох азіатських і європейських країнах. Залишки його ще тепер можна зустріти в Індії. Мало того, що ці тварини вільно гуляють вулицями великих міст, у деяких місцевостях під час свята бога Бігу корів миють, чистять, іноді прикрашають квітами і кладуть у постіль господарів, котрі у цей час сплять у хліві на чистій соломі. У Індії досі священними вважаються макаки-резуси, яких там так багато (до 40 млн.), що вони "збирають" чималу частку врожаю з полів. У Тайланді, Лаосі, Індії священними є білі слони (альбіноси). З плазунів об'єктом поклоніння в Індіїє кобра або очкова змія, а в деяких місцях Північної Бірми — королівська кобра, одна з найнебезпечніших отруйних змій.
Деякі тварини стали національною емблемою країн, їхні зображення зустрічаються на гербах і державних прапорах. У Сполучених Штатах Америки такою емблемою є білоголовий орлан. На гербі Гватемали красується квезаль — волелюбний птах чудової краси, а на гербі Нової Зеландії — безкрилий птах ківі. На гербах і державних прапорах Австрії, Ірану, ПНР, Ефіопії, Шрі Ланка та інших країн зображені орли та леви — як символи могутності.
Деяким тваринам вдячні люди споруджували пам'ятники. Насамперед заслужив пам'ятник один з найдавніших і найвірніших друзів людини — собака. Він був відданим і терплячим помічником у різних видах її трудової діяльності, навіть наукової. З ініціативи І. П. Павлова в Ленінграді в саду Інституту експериментальної медицини встановлений пам'ятник собаці.
На Алясці у місті Ном стоїть бронзовий пам'ятник їздовому собаці Бальто, який у важку зимову негоду, залишаючи криваві сліди порізаних настом лап, доставив пакунок з лікувальною сироваткою, врятувавши людей від епідемії важкої хвороби.
У Парижі височить пам'ятник сенбернару Баррі, який у Швейцарських Альпах відшукав понад 40 людей у снігових обвалах.
В американському місті Солтк-Лейк-Сіті споруджено пам'ятник мартинам за те, що вони врятували поля в тій місцевості від нападу величезної зграї сарани. Встановлено пам'ятники птахам і в інших країнах: у Канаді — канадській казарці, у Франції і Великобританії — поштовим голубам.
У Парижі (перед Пастерівським інститутом) та в Токіо споруджено пам'ятники жабам — незамінним лабораторним тваринам, завдяки яким зроблено чимало важливих наукових відкриттів.
З тваринами пов'язано багато казок і легенд. Про них складали пісні та вірші, а їх голоси, особливо пташині, відтворювали в музиці. Та насолода, яку одержували люди, слухаючи мелодійний спів птахів, сприяла появі чудових творів: "Соловей" О. Аляб'єва, "Жайворонок" М. Глінки, "Соловейко" М. Кропивницького, "Солов'їний романс" А. Кос-Анатольського, "Зозуленька" І. Шамо та ін. Ще більше місце посідають птахи (журавлі, гуси, чайки, горлиці, зозулі тощо) у народних піснях.
Наскельні малюнки і скульптури, що зображують тварин, збереглися в деяких печерах, які були житлом стародавніх людей. Чимало було художників-анімалістів і в пізніші епохи. Всесвітньо відомі такі шедеври образотворчого мистецтва, як "Граки прилетіли" (1871) О. Саврасова, "У голубому просторі" (1918) А. Рилова та інші полотна вітчизняних майстрів пензля, на яких втілено тварин.
У кіномистецтві значна увага приділяється створенню природничих кінофільмів різних жанрів, серед них стрічки про тварин викликають найбільший інтерес і увагу глядача. Великою популярністю користується телевізійна передача "У світі тварин". А яке задоволення одержують глядачі — шанувальники циркового мистецтва, коли на арені виступають тварини-актори — собаки, ведмеді, слони, коні та ін.
Особливе місце в художній літературі належить анімалістичним творам. Видатні письменники-прозаїки Л. Толстой, А. Чехов, Д. Мамін-Сибіряк, І. Франко, Дж. Лондон та інші присвятили чимало казок, оповідань та повістей тваринам. А твори таких письменників-анімалістів, як В. Біанкі, М. Пришвін, Е. Сетон-Томпсон, користуються в нашій країні любов'ю і дітей, і дорослих.
Останнім часом особливу увагу читача викликають науково-популярні книги, авторами яких є вчені-зоологи (М. Плавильщиков, П. Мантейфель, Л. Беме, М. Зверев та багато інших). Широко відомі імена таких талановитих популяризаторів зоологічної науки і захисників тваринного світу, як радянський письменник-анімаліст І. Акі-мушкін та англійський зоолог Дж. Даррелл.
За часів науково-технічної революції інтерес до тварин не зменшився. Навпаки, досконалість будови і функцій окремих органів тварин, що виникли в процесі їх тривалого історичного розвитку, привернули до себе увагу інженерів. Так з'явилася наука біоніка, що вивчає деталі будови організмів з метою створення машин, приладів, механізмів тощо, близьких за принципом будови до органів або систем органів тварин. На її рахунку — чимало успіхів.
Потяг до природи збільшився в наш час, коли багато людей, проживаючи у великих містах, мимоволі віддаляються від неї. Неабияку увагу привертають до себе тварини, які відрізняються від інших особливостями своєї будови або поведінки, виділяються розмірами, формою тіла, забарвленням, пересуванням, чисельністю, своєю корисністю або шкідливістю.
Дана книга має на меті познайомити саме з такими тваринами, з їх значенням у житті природи і людини. А це сприятиме розв'язанню однієї з найважливіших проблем сучасності — справі охорони природи, охорони рослин і тварин та того середовища, в якому вони існують.
У нашій країні велику роль відіграють заповідники, які є вищою формою охорони природних ділянок. Зараз їх близько 120, а в найближчі роки передбачається організувати принаймні ще 25 заповідників. Тоді їх загальна площа становитиме 12,5 тис. га. Крім того, функціонують ще майже 1,5 тис. заказників і кілька національних парків. В основному саме завдяки діяльності заповідників і заказників вдалося зберегти і відновити чисельність 18 дуже рідкісних видів звірів та близько 30 видів птахів.
Те, що сьогодні існують зубри та в їх стадах вже налічують сотні особин,— заслуга Біловезького, Приоксько-Тераського та Кавказького заповідників. Якщо досі зберігся кулан, то завдячувати цьому треба Бадхізькому заповіднику (Туркменія). Найстаріший з наших заповідників — Баргузинський (північно-східне узбережжя Байкалу) відіграв величезну роль у значному збільшенні чисельності соболя.
Від остаточного винищення річкового бобра врятовано створенням Воронезького заповідника. Збереженню хохулі — рідкісного хутрового звірка — сприяє Хоперський заповідник. Стародавню антилопу — сайгака охороняє заповідник Барса-Кельмес (острів на Аральському морі).
Сіхоте-Алінський та Лазовський заповідники — надійний притулок усурійського тигра, плямистого оленя та горала, Кандалакшський заповідник — гаги, цінної північної качки, від якої отримують високоякісний пух.
Екологічні та природоохоронні дослідження на Україні в системі АН УРСР здійснюються з перших років її існування, проте особливого масштабу вони набули останнім часом. Українські біологи провадять екологічні та біогеоценологічні дослідження в республіканських заповідниках (Чорноморському, Асканія-Нова, Карпатському, Поліському тощо). З розвитком зоологічної науки, з відкриттям нових видів і глибшим вивченням організації і походження тварин, систематика поступово удосконалювалась, виділялися нові систематичні одиниці (навіть такі великі, як типи), змінювалась послідовність розміщення окремих одиниць у системі.
Сучасна система є природною, бо відображає спорідненість організмів і певні етапи їхнього історичного розвитку.
Типи у природній системі розміщують у висхідному, поступальному порядку, від простіших до складніших, бо такий принцип дає можливість відобразити головні етапи еволюції органічного світу.
Основні типи і класи тварин
I тип — найпростіші (30 тис. видів) — мікроскопічні одноклітинні тварини. Всі життєві функції у них виконують окремі частини клітини — органоїди, або органели.
До типу входить 4 основних класи. 1. До саркодових, або корененіжок (10 тис. видів) належать різні види амеб, форамініфери (морські корененіжки з вапняковою. черепашкою), радіолярії, або променяки, та ін. Ці найпростіші пересуваються за допомогою несправжніх ніжок— тимчасових виростів протоплазми. 2. Представниками джгутикових (6—8 тис. видів) є евглена зелена— мешканець забруднених водойм і інші споріднені форми, а також різні паразити — збудники хвороб (сонної, пендинської виразки та ін.). Вони рухаються за допомогою одного або кількох джгутиків — постійних тонких виростів протоплазми. Зараз вважають, що стародавні джгутикові дали початок іншим класам найпростіших, а також колоніальним формам, від яких пішли багатоклітинні тварини. 3. Споровики (7 340 видів) — виключно паразитичні найпростіші, які при розмноженні утворюють спори (зародок, вкритий щільною оболонкою). Представники: малярійний паразит, кокцидії, грегарини та ін. 4. Інфузорії (6 тис. видів) — найскладніші за організацією найпростіші, які пересуваються за допомогою війок. У цьому класі багато вільноживучих і паразитичних видів.
II       тип — губки (5 тис. видів). Це майже виключно морські, найпримітивніші багатоклітинні двошарові тварини. У процесі зародкового розвитку в них утворюється лише два зародкові листки, або шари (екто та ентодерма), з яких і розвиваються всі органи двошарових тварин. У типі 3 класи: вапнякові, скляні та звичайні губки.
III   тип — кишковопорожнинні (9 тис. видів) — також примітивні двошарові, переважно морські тварини з радіальною (променевою) симетрією. Стінки тіла оточують порожнину тіла. У зовнішньому шарі — ектодермі розташовані кропив'яні клітини з капсулою, виповненою отрутою, і спірально закрученою ниткою, що при подразненні клітини викидається назовні, несучи на собі отруту. В ектодермі є також нервові клітини, які, сполучаючись відростками, утворюють примітивну нервову систему. У типі 3 класи: гідроїдні (2700 видів), сцифоїдні (2 тис. видів) — переважно крупні вільноплаваючі медузи з драглистим дзвоноподібним тілом; корали (6100 видів) — одиночні (актинії) та колоніальні коралові поліпи з добре розвиненим, переважно вапняковим скелетом.
IV-тип — плоскі черви (6 тис. видів) — примітивні двобічносиметричні тришарові тварини, в яких крім зовнішнього і внутрішнього в процесі історичного розвитку виник третій зародковий шар, з якого розвивається складна м'язова система. Вони мають плоске, іноді почленоване тіло, значну частину якого складає шкірно-мускульний мішок з епітелію ¹ і системи м'язів. У них є органи травлення, виділення, розмноження, нервова система. У типі 3 головних класи: війчасті черви, або турбелярії—1500 видів вільноживучих морських і прісноводних червів; присисні, або трематоди. (З тис. видів) — паразити з непочленованим листовидної форми тілом, представник — печінковий сисун (фасціола); стьожкові черви, або це сто д и (1500 видів) — паразити з почленованим тілом, до яких належать бичачий і свинячий солітери, широкий стьожківець та ін.
V       тип — круглі черви (близько 10 тис. видів) — широко розповсюджені на всій земній кулі. Серед кількох класів найбільший і найважливіший — нематоди (10 тис. видів), до якого належать усім відомі гельмінти: аскариди, гостриці, волосоголовці, трихіни тощо та багато вільноживучих форм (морських, прісноводних, ґрунтових) і рослинних паразитів. Деякі спеціалісти вважають, що кількість видів нематодів досягає мільйона.
VI      тип — кільчасті черви, або кільчаки(близько 7 тис. видів) — порівняно більш високоорганізовані, переважно вільноживучі, водяні або грунтові тварини. В типі є 3 головних класи. Малощетинкові (2400 видів) — переважно грунтові, з слабо відокремленою головою і невеликою кількістю щетинок на кільцях.
Типові представники — різні дощові черви. Багатощетинкові (4000 видів) — морські донні черви з добре відокремленою головою і з лопастями на члениках, які несуть велику кількість щетинок. Представником цього класу є нереїси — цінний корм для риб. П’явки (300 видів)— безщетинкові, за рідким винятком прісноводні,напівпаразитичні і хижі кільчасті черви. Від стародавніх багатощетиннових кільчастих червів походять молюски і членистоногі.
VII     тип — молюски (108 тис. видів) — другий за кількістю видів. У них м'яке несегментоване тіло, найчастіше вкрите вапняковою черепашкою, вистеленою складкою шкіри — мантією, яка виділяє речовини, що утворює черепашку. Органом руху є мускулиста нога. Головні класи: 1) черевоногі молюски (близько 90 тис. видів)— мешканці водойм і суші. Асиметричне тіло поділяється на голову, тулуб і ногу. У роті є язик, вкритий зубчиками (радула). Черепашка суцільна, спірально закручена, в деяких редукована (слизні). Найвідоміші представники нашої фауни: ставковики (великий, малий, вушковий), живородка, катушка, слимак виноградний, слизень звичайний. 2) У двостулкових молюсків (15 тис. видів) черепашка складається з двох половинок, які закриваються м'язами — замикачами. Представники: жабурниця (беззубка), перлівниця річкова, скойка перлова, триданна гігантська, мідії, устриці, гребінці та ін. 3) Головоногі молюски (близько 600 видів) — виключно морські тварини, що відзначаються найвищою організацією серед безхребетних. Черепашка редукована і перетворилась у деяких форм в опорну пластинку. На черевному боці тіла є особливий орган руху — лійка, що діє за принципом водяної ракети. На голові містяться щупальця, або "руки", з присосками. У роті є пара сильних щелеп і радула. Представники: кальмари, восьминоги, каракатиці, наутілуси, або кораблики перлові.
VIII тип — членистоногі—найбільш процвітаюча група у всьому тваринному світі. За різноманітністю, чисельністю та поширенням перевершують усіх інших тварин, що свідчить про прогресивні риси їхньої організації. Головні класи: 1) Ракоподібні (25 тис. видів) — широко розповсюджені в усіх водоймах земної кулі. До нижчих раків належать дафнії, циклопи, морські жолуді й качечки, балануси, багато паразитів, зокрема коропові воші, з наземних — стоноги (мокриці). До вищих раків відносять річкових раків, бокоплавів, морських крабів, омарів, лангустів, креветок. 2) Павукоподібні (35 тис. видів) — наземні членистоногі. На голові тварин є верхні щелепи — халіцери — органи нападу і захисту, озброєні кігтиками, на яких є отвір, що через нього у деяких видів стікає отрута, яка виробляється у спеціальних залозах. Головні представники: скорпіони, сольпуги (фаланги), кліщі, різні види павуків (хатній, хрестовик, тарантул, каракурт, птахоїди та багато інших). 3) Багатоніжки (8100 видів) — наземні трахейнодишні' членистопогі, тіло котрих складається з голови, на якій є пара вусиків і складні очі, та почленованого тулуба з парою (іноді двома парами) ніг на кожному членику. Представники: кістянка, сколопендри (отруйні види), з двопарноногих — кивсяки. 4) Комахи — найчисельніший клас шестиногих трахейнодишних членистоногих, до яких, за останніми підрахунками, належить понад 1,2 млн. видів. Серед комах є нижчі (первиннобезкрилі) і справжні — найчисельніша група, яка включає багато рядів: з неповним перетворенням (тарганові, терміти, богомоли, паличники, прямокрилі, бабки, воші, хоботні, напівтвердокрилі, або клопи, та ін.) і з повним, які в своєму розвитку проходять стадію лялечки (сітчастокрилі, жуки, лускокрилі, або метелики, перетинчастокрилі, двокрилі, блохи).
IX тип — голкошкірі (6 тис. видів) — виключно морські тварини з вториннорадіальною симетрією (їх предки мали двобічну симетрію). Зовні їхнє тіло вкрите вапняковим скелетом (у морських їжаків — вапняковими голками). Всі вони або малорухливі або сидячі (морські лілії) донні тварини. Тип обіймає 5 класів: морські їжаки; морські зірки; офіури, або змієхвостки; к р и н о ї д е ї, або морські лілії; голотурії.
X тип — хордові (40 тис. видів) — найвище організований тип тварин, який включає 4 підтипи: первинно-хордові, або півхордові; личинкохордові, або покривники; безчерепні; хребетні, або черепні.
Підтип хребетних найчисельніший і найрізноманітніший за кількістю видів. Він включає 6 класів: круглороті, риби, земноводяні, плазуни, птахи, ссавці.
Круглороті (понад 40 видів)-—найпримітивніші хребетні, в яких відсутні справжні щелепи. Представники: міноги і міксини.
Риби (20 тис. видів) — найчисельніший клас хребетних— поділяють на 2 групи: хрящові (акули, скати і суцільноголові, або химерові) та кісткові (кістково-хрящові, або осетрові, двоякодихаючі, кистепері, променепері). Останній підклас найбільший за кількістю видів, він містить такі головні ряди: оселедцеподібні, коропоподібні, вугроподібні, щукоподібні, колючопері, тріскоподібні, камбалові та багато інших.
Земноводні, або амфібії (2400 видів) поєднують в собі ознаки водяних і наземних хребетних. Для розмноження їм потрібна вода (там розвивається ікра, личинки дихають зябрами). Клас поділяється на 3 ряди: безногі, хвостаті і безхвостi.
Плазуни, або рептилії (6 тис. видів) — справжні наземні хребетні, найпримітивніші з них. Усі сучасні плазуни входять до трьох підкласів: черепахи (210 видів), лускаті (майже 5500 видів), до яких належить ряд лускатих (хамелеони, ящірки і змії) та ряд дзьобоголових, представлений лише одним видом — гатерією; крокодили (21 вид).
Птахи (8600 видів). Усі види сучасних птахів об'єднують в 3 надряди: плаваючих, або пінгвінів; бігаючих, або безкільових (страуси, казуари, ківі); літаючих, або к і л ь о в и х, до якого належать такі головні ряди: гагари, норці, веслоногі (пелікани і баклани), трубконосі (альбатроси, буревісники), голінасті, фламінго, гусеподібні (гуси, лебеді, качки), денні хижаки, курині, журавлині, пастушкові, кулики, мартини, чистуни, голуби, папуги, зозулі, сови, довгокрилі, дятлові, горобині та ін.
Ссавці, або звірі (до 4 200 видів) поділяються на З підкласи: першозвірі з одним рядом — яйцекладних, до якого належать качконіс і єхидни; нижчі звірі (в матці дитяче місце розвинене слабо) з одним рядом сумчастих; вищі звірі, або п л а ц е н т н іщо об'єднують 95% видів усього класу. Головні ряди: комахоїдні, рукокрилі, гризуни, хижі, китоподібні, ластоногі, хоботні, парнокопитні, мозоленогі (верблюди, лами та ін.), непарнокопитні, примати.
Крім вищеназваних у природну систему входять ще й інші типи (сучасна зоологія налічує понад 20 типів). Деякі з них малочисельні і не мають практичного значення, але становлять значний науковий інтерес. їх вивчення і встановлення місця у природній системі дає можливість одержати цілісну картину еволюції тваринного світу.
Природна система обіймає також викопні форми. Іноді кількість систематичних одиниць викопних тварин перевищує кількість одиниць, які об'єднують сучасних пісірин. Так, з 17 рядів відомих плазунів до 13 входять кільки викопні. Серед них морські рибоподібної форми іхтіозаври, літаючі ящери, або птерозаври, дивовижні ящери, або динозаври, до яких належать велетенські ПО—14 м завдовжки) хижі тиранозаври і тарбозаври (ящери-розбійники), напівводяні рослиноїдні гіганти — бронтозаври, диплодоки і брахіозаври, що мали довжину в 25— 30 м і масу в ЗО—50 т, та багато ін.
Чимало викопних тварин становлять ніби проміжні форми між тваринами різних класів, підкласів, рядів. Так, наприклад, у класі птахів є підклас ящерохвостих, або першоптахів, до якого належать викопні тварини-археоптерикси. У них поряд з ознаками птахів (наявність крил, пір'яного покрову та ін.) було багато типових ознак плазунів: довгий хвіст, непневматичні кістки, зуби на щелепах, відсутність кіля і дзьоба та ін.
У підкласі віялохвостих птахів крім 3 надрядів сучасних птахів є ще надряд зубастих — викопних, але вже типових птахів, хоч на щелепах вони мали чисельні зуби і мозок був порівняно невеликий.