Тема: Українська жінка. Її громадська і суспільна роль. Славетні українки: Маруся Богуславка, Настя Лісовська, Маруся Чурай.
Мета: познайомити дітей з славетними дочками України; виховувати повагу до народної Берегині, почуття гордості за українську жінку; розвивати пізнавальний інтерес учнів; розвивати мовлення учнів; формувати цікавість до системних знань.
Наочне приладдя: дума “Маруся Богуславка”, збірник поезій “Перлини української народної пісні”.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Україну порятує жінка,
яка народить нову націю...
Катерина Мотрич
Хід уроку:
I. Організаційний момент.
Привітання вчителя, коротка бесіда з учнями.
II. Засвоєння знань народного календаря.
Сьогодні 23 лютого – День захисника Вітчизни. Що ж ще означає цей день в історії України? 1993 року Україна заявила про невизнання Росії єдиною правонаступницею СРСР. 23 лютого 1954 року народився Ющенко В.А., Президент України.
За церковним календарем 23 лютого – Масляна. За народним календарем – Прохора й Харлампія. До Прохора баба охала: «Ой холодно!» А прийшли Прохір і Влас: «Уже весна у нас!» Це свято робочої худоби. Тому обов’язково святять воду і кроплять нею худобу. Селяни також обіцяли в цей день, що з повагою і шанобливо ставитимуться до худоби під час роботи у полі.
За православним календарем 23 лютого іменини відзначають на Україні - Валентина, Харлампiй, Павло, Ганна, Лонгин, Прохор, Святохна, Полiкарп, Влас, Дмитро, Федор, Захар, Всеволод.
III. Мотивація навчальної діяльності.
Є у Катерини Мотрич такі слова про особливе призначення жінок у формуванні національної свідомості народу: "Жінка - це вище творіння Бога". В українок же - особлива місія (завдання, покликання): вона може єдина на землі, емансипована (звільнена від залежності, гніту) від зачаття, вона єдина не воювала за рівні права з чоловіком, бо в неї була вища місія: усі століття вона виборювала долю України...
IV. Повідомлення теми і мети уроку.
Отож, тема сьогоднішнього уроку звучить наступним чином: „Українська жінка. Її громадська і суспільна роль”. Основною ж метою цього уроку є ознайомлення з славетними дочками України, такими як Маруся Богуславка, Настя Лісовська, Маруся Чурай. На прикладі цих славнозвісних українок ми розкриємо особливе призначення української жінки, її роль у суспільстві.
V. Сприйняття та осмислення нового матеріалу.
Діти! Були часи, коли з півдня українська земля горіла від навальних, грабіжницьких нападів орд Кримського ханства. Серед невільників сотнями й тисячами йшли пов'язані сирицею (кана­том) українські жінки. їх чекала тяжка виснажлива праця, а най­молодші й найпривабливіші потрапляли до гаремів по всіх тодішніх володіннях султанської Туреччини, Кримського ханства, навіть Єгипту.
Але навіть за цих умов рабського існування українські жінки не втрачали любові до своєї землі, свого народу. Як повідомляють дослідниці О. Апанович та О. Компан, українська бранка (невільни­ця), будучи проданою в один із гаремів Єгипту, не мала можли­вості повернутися на рідну землю, але зуміла переконати свого сина Османа виїхати на Україну.
Частина бранок, маючи в неволі дітей та проживши життя, не могла вже повернутись на Батьківщину, але робила все, щоб допо­могти своїй Україні. Такі вчинки знайшли відображення у на­родній творчості, зокрема, в думі "Маруся Богуславка".
Послухайте цю думу. (Антологія української народної твор­чості. К. 1989, ст. 126-127, або "Думи" К. 1958, ст. 51-54).
Діти, випускаючи братів-невільників, чи знала Мару­ся, що її чекає?
(Слово учням).
Послухаємо поезію:
Богуславка
Квітка, подиву гідна, - агава,
Що вмира для нового жар-квіту.
Світла гордість мого Богуслава,
Дивна пісня козацького світу...
Богуславно, Марусе, Маріє!..
Йдуть сторіччя - літа за літами,
З них твоя найболючіша мрія:
На Вкраїну... додому... в нестямі.
А над Россю - рікою ординці
Мордували, в'язали, губили.
Та не знищить народ наш чужинцям,
Не спалить його пісні - сили...
Дівка-бранка... турецька неволя!..
Як же тяжко збагнуть все - і вижить...
Як же тяжко без рідного поля
І без жайвора в сонячнім житі.
Сльози жалю, ті сльози полинні
Раптом висохли - діять годиться.
Хай що буде по тому!., а нині:
Випускає братів із темниці.
Як давно це було - й не забулось!
Вічно юна легенда про жінку.
Усміхнувся кобзар, і по струнах
Тихо вдарили гордість і ніжність:
"То на святий празник,
роковий день Великдень,
Став пан турецький до мечеті від'їжджати,
Став дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати.
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславна,
Добре дбає -
До темниці прихрджає,
Темницю відмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає
І словом промовляє:
"Ой, козаки,
Ви бідні невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте.
Тільки прошу я вас - одного
города Богуслава
не минайте".
То сестра була - ластівка люба.
То дочка була - чиста і чесна.
То - кохана із вічної згуби.
То - барвінкова квітка із весен.
І Великдень Марусі - це воля
Козаків, що спішать на Вкраїну.
Линуть, линуть галери крізь долю,
Що у пісні народній не згине.
Ніна Півторацька
 * * *
І ключами відчинила браму,
І на волю випустила їх.
І сказала тихими словами,
Як прощала земляків своїх:
«Добра путь вам, козаки, на волю...
З вами, браття, не поїду я.
Я уже потурчилась, без волі.
І турецька в мене вже сім'я,
Передайте це моїй родині –
Від Марусі - із чужих сторін.
Передайте рідній Україні:
До землі низесенький уклін».
Світлана Кузьменко
(Онтаріо, Канада )
Діти, історичні джерела свідчать, що наявність в українській жінці зовнішньої та душевної краси, тонкого розуму та почуття лідерства сприяло тому, що вона навіть у неволі займала високе становище в Османській імперії. Так, українки-невільниці були дружинами турецьких султанів.
Серед них дивовижну долю мала бранка - українка Настя Лісовська (1505-1561 рр.), відома ще під іменем Роксолана. Дорогі діти, ми зараз з вами опустимося східцями вниз на 481 рік назад і уявимо все це...
У 1520 році під час нападу татар на прикарпатське місто Рога­тин (тепер Івано-Франківська область) п'ятнадцятирічна дівчина Настя, донька місцевого священика, була захоплена в полон і про­дана в султанський гарем. Вона з рабині-наложниці стала незаба­ром улюбленою дружиною Сулеймана І Пишного - одного з наймо-гутніших, наймудріших султанів Османської імперії. її столицею був великий Стамбул, де проживало до півмільйона мешканців, а в одному лише султанському палаці готували їжу на десять, а в свя­та - на двадцять тисяч осіб. Стамбулові судилося бути столицею аж трьох імперій - Римської, Візантійської і Османської.
Османська імперія загарбала понад тридцять держав і простяга­лася аж на три континенти (частини світу) - Азію, Європу і Африку.
Був Сулейман і не тільки грізним, розумним, добрим, а й гар­ним: орлиний ніс, довга шия, тонка борідка, м'який погляд очей. На­читаний, мудрий – крім східних мов, знав султан ще й слов'янські.
А якою ж була та, котру сучасники називали сонцем його великих володінь?
- Хто бачив фільм "Роксолана"?
Була вона (Настя) невелика на зріст, граціозна, музично обдарована, скромна і декому з придворних здавалась навіть "негарно молодою". Полонила ж вона Сулеймана перш за все своїм непересічним розумом, духовним багатством, незалежним характером української дівчини, вмінням дати добру і мудру пораду.
Це ж якою мала бути сила кохання, щоб всесильний володар світу розпустив свій гарем, повіддавав своїх жінок іншим і не схотів більше нікого знати, окрім Гуррем! Роксолани.
Тільки їй дозволялося робити навіть те, що суперечило турецьким традиціям, мусульманським законам, султанським придворним звичаям. Де ж було чувано, щоб дружина султана з'являлася перед чужоземцями без паранджі (прозора тканина для закриття обличчя - звичай мусульман) та ще й позувала художникам! Адже іслам (релігія) забороняв малювати не лише людей, а й звірів та птахів.
Щоб вижити і вистояти у великому султанському палаці, переповненому інтригами (сварками) і небезпеками, Роксолані, крім чарівності, веселості і мудрості, потрібні були й такі риси характеру, як мужність, кмітливість, а коли потрібно, й жорстокість.
В найтяжчі хвилини життя її підтримувала незгасима пам'ть про рідну Україну. У глибокому патріотизмі Настя також черпала духовні сили. Вона намагалась слугувати рідній землі, використовуючи різні можливості.
Не один раз поспішали гінці з листами від Насті-Роксолани до польського короля із радісною звісткою, що не будуть нападати на Вкраїну ні турки, ні татари. Два такі листи збереглися.
Сьогодні в Туреччині дехто й нині мріє про колишню Османську могутність, деякі гіди (екскурсоводи) відмовляються показувати нашим туристам мавзолей Роксолани, мотивуючи тим, що він ніби на ремонті. А один гід-молодик сказав навпростець: "Роксолана - одна з тих, хто підривав, розхитував основи нашої могутності, а мені не хочеться водити вас місцями нашого болю".
Неподалік від Агія Софії, котра стала вже музеєм, донині стоять збудовані на кошти Роксолани турецькі церкви, що, як і колись, залишаються місцем культурного відпочинку, як то було ще за римлян та греків. Колишня рабиня, яку продали, можливо на базарі Аврет, де торгували колись людьми, ставши Гуррем Рассені, збудувала своїм коштом на його місці храм-мечеть, притулок для бідних і лікарню.
Вже давно став історичною пам'яткою та пребагатим музеєм мистецтв і султанський палац Топкани, де вона жила, співала дітям рідних пісень і фактично правила впродовж майже тридцяти років Османською державою і впливала на політику всієї Європи. Там цвіло тоді до восьмисот видів тюльпанів, що й нині є улюбленими квітами турків.
Одній Роксолані наказав Сулейман збудувати величний мавзолей, наче самому султану. Їх, султанів, було 36, але, жодна з безлічі султанських жінок за всю тисячолітню історію імперії не була похована так пишно, як 56-річна жінка - українка.
Слухаємо поезію.
У турецькій неволі доля рабинь
Усміхалася Насті Лісовській:
Недольна, бездольна, гірка, як полин,
Потоптана доля жіноцька,
Узяв полонянку султан в свій гарем,
У ній він знайшов своє щастя.
Минали роки, як ішов день за днем –
І Державою правила Настя.
Гляділа на море, за море - імла.
А в душу свою як загляне:
В одній половині Настуся була.
У другій - уже Роксолана.
Отак в чужині українка жила.
З роздвоєним серцем, дволико.
Краса їй із мудрістю силу дала,
В легенді лишивши навіки.
Світлана Кузьменко
(Онтаріо, Канада)
Маруся Чурай — українська Сафо
А зараз, діти, перенесемось на 376 років назад до Полтави.
Козацькі часи на Україні сприяли також поетичному, пісенно­му пробудженню українського народу. Вважають, що тільки записа­но українських пісень понад 200 тисяч. Серед їх творців крізь тума­ни часу окреслюються схожі на легенду жіночі постаті. До таких легендарних постатей належить і народна поетеса Маруся Чурай.
Українською Сафо (давньогрецька поетеса) називають Марусю Чурай, бо вважають її автором багатьох народних пісень (понад 200 тисяч), зокрема: "Засвіт встали козаченьки", "Віють вітри, віють буйні", "Ой не ходи, Грицю", "В кінці греблі шумлять верби" та ін.
За історичними переказами, народна поетеса і співачка народилась у 1625 р. у Полтаві, в козацькій родині. її батько, Гордій Чурай, був соратником Павлюка, керівника козацько-селянського повстання 1637 р. проти шляхетської Польщі. Після поразки по­встанських війск під Кумейками він разом з Павлюком був страче­ний у Варшаві. Після смерті Гордія Чурая його дружина, Горпина, залишилась удвох із донькою. Пам'ятаючи про героїчну загибель її чоловіка, народ оточив літню жінку і її дочку теплотою й увагою. Цьому в значній мірі сприяла й обдарованість Марусі, дівчини з чарівною зовнішністю й добрим серцем. Маруся мала чудовий го­лос і майстерно співала пісні, які складала з різних приводів, і ча­сто навіть у звичайній розмові викладала свої думки віршами.
Навесні 1648 року почалася визвольна війна українського на­роду проти польської шляхти. Піднявся на боротьбу і Полтавський полк, в якому був і коханий Марусі Грицько Бобренко. Для дівчини розлука з коханим була тяжким ударом. Саме тоді вона склала чудову пісню, сповнену глибокого болю і страху перед невідомим. Ця пісня в наші дні співається в маршовому темпі і починається словами "Засвіт встали козаченьки".
Зовсім не так співала цю пісню Маруся. Вона співала її повільно, виповнюючи кожний рядок глибоким сумом і печаллю. Проникливо звучали перші початкові рядки:
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі...
Особисті переживання Марусі Чурай, її туга за коханим перетворювалися у нові і нові поетичні рядки, в нові й нові пісні й думи. Очевидно, саме на цей час припадає створення Марусею таких пісень: "В огороді хмелинонька грядки устилає", "Шумить, гуде дібровонька" та інші.
Скориставшись перемир'ям між Україною і Польщею, козаки почали повертатися додому. Маруся нетерпляче чекала Гриця, але він не з'явився. Сумнів закрався в її душу і вилився в нові пісні. Справжній зойк душі вчувається у пісні, створеній у години розлуки:
Ой боже ж мій, боже, милий покидає,
Милий покидає, іншої шукає!
До іншої ходить, з іншою говорить.
Мене молодую до славоньки вводить.
А в глибині душі ще живе маленький вогник надії на одруження з коханим:
Коли б мені, боже, неділі діждати,
Неділі діждати, на рушничку стати.
Тоді не розлучать ні батько, ні мати,
Ні батько, ні мати, ні суд, ні громада.
Ця дума - переконливий доказ про важкий душевний стан Марусі Чурай після зради коханого. І тому таким природним докором звучить створена дума "Стелися, стелися, зелений гороше", в якій Маруся звертається до Гриця з гіркими, але суворими словами:
Гей, ти молоденький голубе сизенький,
Не в правді живеш;
Минуєш мою хату і мої ворота,
До іншої ідеш.
Тут, крім суворого докору, вже помітний трохи завуальований (прихований) мотив фатальної приреченості, який згодом, у наступних піснях Марусі, стане досить виразним.
"Гей, ви не тіштесь, вороженьки, моїй пригоді", - звертається Маруся до громади і пояснює:
Бо моя пригода, бо моя пригода,
Як літня роса:
Як вітер повіє і сонце пригріє,
Спаде вона вся.
Якось восени приятелька Марусі влаштувала вечорниці. Мару­ся пішла туди мабуть з таємною надією побачити Гриця. Він справді прийшов на вечорниці, та ще й не сам, а з своєю молодою дружиною. Там вони й зустрілися. Саме ця зустріч привела до рішучого зламу в настрої Марусі. Вона сколихнула її палку натуру. Ревнощі, ображене жіноче самолюбство, згадки про нещасливе ко­хання, про нездійснені дівочі мрії - все це завирувало в її душі і породило страшний план помсти.
Маруся була сильною, вольовою натурою. Жодним натяком вона не розкрила внутрішнього стану, свого наміру. Зовні вона була чарівною, колишньою веселою Марусею і знову полонила Гриця.
Про подальший хід подій ми дізнаємося з Марусиної пісні, в якій вона детально розповіла про те, як здійснювала свою помсту. Пісня починається зверненням до Гриця, ніби попередженням йому, щоб він не ходив на вечорниці, бо це приведе до фатального кінця:
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки-чарівниці.
Вражає в цій пісні послідовність, з якою Маруся здійснювала свою помсту. В тексті пісні ми не знаходимо й натяку на каяття або жаль з приводу заподіяного. Це дає підставу вважати, що пісню створено до отруєння. Що саме так, видно з того, що коли померло­го Гриця принесли до церкви, туди прибігла сповнена відчаю Ма­руся. Вона кинулась до труни, цілувала небіжчика і, обливаючись сльозами, розповіла про свій злочин.
Суд полтавського полку засудив влітку 1652 р. Марусю Чурай до смертної кари. У день страти, вдосвіта, коли на центральному майдані Полтави на помості стояла закута в кайдани Маруся і пи­сар читав смертний вирок, через натовп прорвався на змиленому коні вершник. Іменем гетьмана Богдана Хмельницького він припи­нив читання вироку і вручив писарю гетьманський наказ про по­милування Марусі Чурай. Життя було їй даровано в пам'ять герої­чної загибелі батька та за чудові пісні, які вона склала. Маруся не­довго жила на світі після помилування і померла в каятті у квітні 1653 року.
Послухаємо поезію.
Марусі Чурай
Чом тобі, рідна, -
Печаллю в очах...
День продзвенів серед літа.
Чом тобі місяць
В медових ночах
Видавсь отруєним цвітом?
Вернеться ранок
(Ти віриш мені?) -
Рани загоїть та болі
Грянуть ясою
Козацькі пісні,
Зіткані з правди й любові.
О, Чураївно,
Голубко моя...
Горда козацька яксине!
Спів незвичайний -
Віків течія...
В серце твоє українне.
Ніна Півторацька
Прим. Перлини укр. нар. пісні. К. 1989. "Засвистали козаченьки", с. 60, "В кінці греблі...", с. 175, "Ой не ходи, Грицю", с. 344, "Віють вітри...", с. 350.
Яничарська балада
Встала курява стовпами,
Багряніли хмари.
Приазовськими степами
Гнались яничари.
І летіла перед ними
Звістка невесела,
Що пускають вони з димом
Українські села.
Що старих людей вбивають
Тих, хто уже сивий,
Малих діток забирають
В неволю - ясир.
Забігає яничарин
У біленьку хату,
Стала жінка у відчаї -
Нікуди тікати.
Хіба в очі подивиться?
В нього ж очі сині!
Раптом зойкнула вдовиця:
- Сину ти мій! Сину!
Простягає вона руки,
Обійняти хоче,
А він стоїть, клятий турок,
Стоїть та регоче.
Звідки йому пам'ятати
Українську мову,
Як малим украли з хати,
З батьківського дому,
Від матері відірвали,
Від рідної суті
Та молоком напували
Скаженої суки.
Постаралися немало
Вчителі незлецькі,
Щоб не знав він слова "мамо"
Навіть по-турецьки.
То ж була наука люта:
Як зброю тримати.
От і блиснула шаблюка!
От і впала мати...
З того часу промайнули
Не літа - століття.
Дай Бог, щоб вас обминули
Такі лихоліття.
А щоб ми це, люди милі,
Могли пам'ятати,
Не спочили у могилі
А ні син, ні мати...
Бога мудрість незвичайна
І велика сила:
Він з матері зробив чайку,
Зробив вовком сина.
І чаєчка все кличе
На ковилу сиву,
А прислухаєшся - кличе:
- Сину ти мій! Сину!
А він виє вовком клятий,
Темними лісами,
Ніби вчиться вимовляти:
- Мамо моя! Мамо!
Галина Гордасевич
VI. Узагальнення і систематизація навчального матеріалу.
Отже, давайте підсумуємо, що ви відкрили для себе на уроці.
Як бачить Катерина Мотрич особливе призначення жінки у формуванні національної свідомості народу? Розкажіть про Марусю Богуславку, Настю Лісовську (Роксолану), Марусю Чурай.
VII. Підведення підсумків навчальної діяльності. Оцінювання відповідей учнів.
Швидко сплинув наш урок. Чого ви навчились на уроці?
Найактивніші учні отримують оцінки за свої відповіді.
VIII. Повідомлення домашнього завдання.
Ознайомтеся краще з відомими історичними постаттями жіночої статі та підготуйте невелику доповідь про одну з них.