Спостереження - один з емпіричних методів дослідження, який полягає в безпосередньому та цілеспрямованому сприйнятті оточуючої дійсності. В соціальній роботі цей метод здебільшого використовується для збору інформації про поведінку конкретної людини чи певної групи.
Опитування - спосіб отримання інформації про суб'єктивний світ людей, їх нахили, судження, мотиви діяльності. Різновидом опитування є інтерв'ю, яке проводиться у формі бесіди за чітко визначеним планом. Вони бувають дистанційні (телефонне інтерв'ю) та очні (безпосереднє спілкування учасників інтерв'ю). Анкетування є також різновидом опитування, що полягає в отриманні інформації шляхом відповіді респондентів у письмовій формі на пропонований перелік запитань. (див. Додаток А, Б)
Бесіда в соціальній діагностиці — метод одержання і коректування інформації на основі вербальної комунікації.
Мабуть, основна вимога, якій повинен відповідати соціальний працівник-діагност, — це уміння розташовувати до себе людей, викликати їхню довіру і домагатися щирості у відповідях.
Ведення бесіди вимагає визначених знань і навичок. Причому, маються на увазі знання не тільки по обговорюваній у ході бесіди проблематиці. Ведучому бесіди необхідні знання по загальній і соціальній психології, логіці, риториці, етиці і т.д.
Основні технологічні умови, що забезпечують успіх бесіди:
- уміння зацікавити співрозмовника пропонованою темою бесіди;
- створення атмосфери взаємної поваги і довіри;
- митецьке використання методів переконання і вселяння.[3.]
Фокус-група - це групове інтерв'ю, яке проходить у формі групової дискусії і спрямоване на отримання від її учасників "суб'єктивної інформації" про те, як вони сприймають конкретні суспільні події та явища.
Метод експертної оцінки. Це опитування експертів шляхом анкетування й інтерв'ювання. Іноді соціальна проблема має потребу в оцінці компетентних осіб — експертів, що мають глибокі знання про предмет або об'єкт дослідження. Експертна оцінка в рамках біхевіориського підходу вимагає використання багатьох джерел інформації, включаючи безпосереднє спостереження за індивідом, його оточенням. Можливо також моделювання реальних умов життя. Можуть бути застосовані також психологічні аспекти самоконтролю і самозвіту, у яких формується ланцюжок форм поведінки, почуттів, думок, проблем і бажань.
Технологічно з біхевіориських позицій експертна оцінка включає наступні етапи:
1)                формулювання мети вирішення наявних проблем;
2)                збір і систематизацію інформації про форми поведінки клієнта;
3)                вивчення ресурсів особистості і середовища, що можуть бути використані для досягнення поставлених цілей;
4)                пошук додаткових джерел інформації, спілкування з іншими людьми, яких бажано втягнути в роботу, і план їхнього залучення;
5)                визначення методів впливу для досягнення бажаних результатів;
6)                вибір критеріїв прогресу для оцінки результатів;
7) виявлення перешкод і розробка плану їхнього подолання.[12.]
Соціометрія — це метод опитування й алгоритм для математичної обробки первинних вимірів. Суть її зводиться до вирахування різноманітних персональних і групових індексів.
Моніторинг — це організація постійного відстеження інформації, включене спостереження, оцінка й аналіз соціальних ситуацій у фокусі їхньої зміни, із прогнозуванням цих змін на визначену перспективу. [9.]
Методи тестування. Особливо широко поширені. Їх існує безліч, і, вони розділяються на групи за рядом ознак: індивідуальні і групові (колективні), вербальні і невербальні; кількісні і якісні, загальні і спеціальні й ін. (див. Додаток В, Г)
Біографічний метод — спосіб дослідження, діагностики, корекції і проектування життєвого шляху особистості. Цей метод, заснований на вивченні особистості в контексті її особистої історії і перспектив розвитку її індивідуального буття і взаємин з іншими людьми, спрямований на
 реконструкцію життєвих програм і сценаріїв розвитку особистості, на переструктурування просторово-часової організації ділового, сімейного, духовного життя в умовах конкретного природного і соціального середовища.
Одним із основних методів отримання конкретного знання про соціальну реальність на основі інформації, зафіксованої в різних документах, текстах масової комунікації, є метод аналізу документів. Він застосовується з мстою уточнення або підтвердження результатів опитування та спостереження.
Досить поширеним методом соціальної діагностики є також аналіз соціуму (соціальна паспортизація). Він є необхідним у ході збору статистичних даних, за допомогою яких можна охарактеризувати життєву ситуацію стосовно осіб у певному соціумі. До таких даних відносять кількість дітей та дорослих, людей з особливими потребами, осіб девіантної поведінки, дані про різні типи сімей, об'єкти культурно-освітнього, медичного призначення, соціальні служби різного типу, громадські організації тощо.[5.]
Оскільки для соціальної діагностики досить важливим є характеристика певних властивостей та станів соціальних об'єктів, що мають кількісні показники, важливе значення при цьому виді діагностики має метод апрейзерів - спосіб виміру певної властивості об'єкта з використанням трьохзіркової шкали оцінки, де центральний показник виражає середнє значення (рівний нулю, нейтральний), а два інші дають протилежні характеристики досліджуваному об'єкту ("високий" чи "низький", "позитивний" чи "негативний", "важливо" чи "не суттєво" тощо).
Якщо у своїй діагностиці соціальний працівник звертається лише до проявів індивідуально-психологічних особливостей того або іншого клієнта і цим обмежується, то отриманий таким способом психологічний «портрет» являється деякою мірою перекрученим, оскільки не враховує внутрішній стан особистості, вплив соціального середовища. До внутрішніх факторів діагностики відносять здоров'я, індивідуальні особливості, соціальні аспекти; до зовнішніх — діагностику соціуму, родини, виробничого колективу, позашкільних установ, засобів масової інформації й ін.

Сьогодні науковці роблять окремі спроби класифікувати методи соціальної діагностики. Зокрема І.Г. Зайнишев пропонує таку класифікацію методів соціального діагностування:

·          зондажно-інформаційне обстеження (збір даних про інфраструктуру, чисельність, склад і динаміку місцевого населення тощо);
·          соціально-історичне обстеження (вивчення історії заселення та освоєння даної території, зміни складу місцевого населення, дослідження його традицій тощо);
·          інформаційно-цільовий (аналіз різних документів, статей з місцевої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації, листів, звернень громадян тощо);
·          соціальне картографування (аналіз соціально-просторового розподілу і динаміки народжуваності та смертності населення, залежність якості життя від різних природних та соціальних факторів). [13.]
Найбільш послідовно охарактеризував технологічність творчого аналізу і діагнозу проблем соціального розвитку В.І. Вернадський. Він радив дотримуватися слідуючих правил:
ü проводити детальний аналіз;
ü бачити за часткою загальне;
ü не обмежуватися описом явища, а глибоко досліджувати його сутність і зв'язок з іншими явищами;
ü не уникати питання «чому?»;
ü простежувати історію ідей;
ü збирати як найбільше даних про предмет досліджень з літературних джерел (переважно наукових), звертаючись до оригіналів;
ü вивчати загальні закономірності наукового пізнання (думати про те, як думаєш);
ü зв'язувати науку з іншими галузями знання, із громадським життям;
ü не тільки вирішувати проблеми, але і знаходити нові, невирішені. [12.]
У соціальній роботі соціальна діагностика передбачає вивчення мотивів і причин поведінки особистості, прошарку, групи, їхнього стану (матеріального, психічного, духовного), визначення форм, методів роботи з ними. Основною метою соціальної діагностики є виявлення соціального змісту чинників, що діють у соціально-економічних, психологічних, правових сферах суспільного життя.
1.4. Рівні та етапи соціальної діагностики.
Рівні соціальної діагностики можна розділити у відповідності як з розв'язуваними на цих рівнях задачами, використовуваними засобами і методами, так і з організаційно-управлінською структурою країни. Так, загально соціальний рівень соціальної діагностики еквівалентний рівню державної влади; на цьому рівні вивчається стан усього суспільства або його великих соціально-демографічних груп: дітей, людей похилого віку, жінок, чоловіків, молоді і т.д. Цим займаються як державні, так і недержавні, незалежні науково-дослідні установи академічної і прикладної спрямованості: інститути, фонди, наукові центри, що можуть вирішувати як чисто наукові, так і прикладні задачі. Наприклад, в Україні соціальну діагностику на державному рівні проводять Інститут соціальних досліджень, Центр дитинства, Інститут проблем сім'ї та інші установи.
 Соціально-економічна інформація також досить швидко змінюється в перехідний період, що переживає наша країна. Обробка статистичних даних, представлених у документах і звітних формах, що надходять з регіонів в органи державного управління дає інформативно насичену, але узагальнену картину відповідної галузі життєдіяльності. Зрозуміло, фахівці проводять також вибіркові, зондажні дослідження, аналіз різних показників, що прямо або опосередковано вказують на стан соціальної сфери в країні. Використовуються також різні технології соціальної експертизи. Звичайно, загально соціальний масштаб дослідження соціальної сфери виключає індивідуальну або навіть мілкогрупову диференціацію даних, однак такий підхід відповідає діагностичним задачам, ціль яких — науково-інформаційний супровід державної соціальної політики в цілому і різних її елементах (сімейної, молодіжної політики і т.д.).[5.]
Можна відзначити також регіональний (територіальний) рівень організації соціальної діагностики, що проводиться як силами наукових підрозділів у суб'єктах держави, так і відповідними службами при адміністраціях суб'єктів держави. Якщо організації державного рівня (наукові або управлінські) докладно досліджують який-небудь конкретний регіон, тоді маємо сполучення методів і задач двох рівнів. При соціальній діагностиці регіонального рівня використовують результати всеукраїнських досліджень стосовно до відповідної території (і в порівнянні з іншими територіями); крім того, організуються дослідження на місцях (наприклад, проблема співжиття представників різних етнічних груп у республіці Крим; проблеми соціального сирітства дітей Івано-Франківської, Чернівецької областей, батьки яких виїхали на заробітки за кордон; проблеми працевлаштування молоді у районних містечках тощо). Подібний аналіз необхідний на регіональному рівні не тільки для того, щоб знати стан і динаміку процесів соціального функціонування в тому або іншому регіоні і на її основі рекомендувати різні зміни, але і для практичних організаційних заходів. Адресна соціальна допомога незаможним прошаркам населення заснована на конкретних соціальних показниках вартості життя, прожиткового мінімуму, середньої заробітної плати, середньої пенсії і т.д., що значно відрізняються на різних територіях. У регіонах приймається нормативний акт, що фіксує величину середнього (сімейного) доходу, що дає право на одержання матеріальної допомоги. Зрозуміло, такі управлінські рішення повинні забезпечуватися постійним соціально-економічним територіальним моніторингом.[11.]
Відомі розходження характеру і насиченості територіальних соціальних досліджень можуть бути пояснені різними причинами. По-перше, невисокий інтерес до них можна пояснити тим, що соціальне самопочуття населення території не є соціальною Проблемою, тобто не викликає занепокоєння в громадськості й органів, що приймають рішення, немає проявів соціальної, національної й іншої напруженості (таке можна припустити в наш досить неспокійний час, мабуть, у відношенні лише деяких територій із сильно "вираженими рисами традиційності" в регулюванні суспільства). По-друге, наявність або відсутність у регіоні наукових або навчальних закладів, що мають кадри кваліфікованих соціологів, соціальних психологів, економістів, статистиків, демографів, у значній мірі впливає на рівень розвиненості прикладних соціальних досліджень. По-третє, немало важливий суб'єктивний фактор в організації цих робіт, забезпеченні і фінансуванні наукового замовлення: якщо адміністрація регіону або керівники окремих її органів (управління соціального захисту, комітету зі справ сім'ї і дітей і т.п.) зацікавлені в одержанні об'єктивної, достовірної і всебічної інформації про стан соціальних процесів і самопочуття населення, вони знаходять можливість проведення дослідницьких процедур понад мінімум, обумовленого змістом діяльності органа управління. Більш того, отримана інформація не просто приймається до відома, а є основою для вживання заходів, спрямованих на повне (що малоймовірно) або часткове усунення існуючих труднощів.
Індивідуальний рівень соціальної діагностики - це рівень безпосередньої соціальної роботи з конкретною людиною чи групою осіб, які звернулися за допомогою до певних соціальних служб, Головною метою діагностики па цьому рівні стає визначення проблеми клієнта та знаходження правильних засобів для її вирішення. Тому на індивідуальному рівні соціальної діагностики важливим станом є вивчення особистості клієнта, що здійснюється за допомогою медичних, психологічних, соціально-педагогічних діагностичних процедур. [10.]
Теоретики соціальної роботи зазначають, що мета соціальної діагностики полягає у встановленні міри відповідності (невідповідності) параметрів соціальної реальності (ресурсів, властивостей об'єктів, соціальних установок) соціальним показникам та нормативам.
На рівні безпосередньої соціальної роботи з клієнтом функції соціальної діагностики трохи змінюються. Головною метою стає визначення соціальної проблеми клієнта і застосування правильних засобів для її вирішення. Забезпечення соціальної політики на місцевому, регіональному або, тим більше, державному рівні також входить у компетенцію соціального працівника, однак аж ніяк не в першу чергу. Дані загально соціологічних методів, масштабних дослідницьких технологій використовуються соціальним працівником, але лише як тло, на якому виявляється (і з яким порівнюється) конкретна ситуація клієнта. У зв'язку з цим широко використовуються в першу чергу мікросоціологічні, соціально-психологічні, педагогічні діагностичні процедури. У процесі професійного добору соціальних працівників широко використовуються спеціальні профорієнтаційні методики або спеціальна інтерпретація психологічних методик.
На більш високих рівнях соціальна діагностика може бути окремою галуззю діяльності, здійснюваної спеціальними співробітниками, що інтерпретують зібрані ними дані (можлива також внутрішня диференціація: збір даних роблять одні підрозділи або організації, інтерпретацію — інші). За підсумками цієї роботи можуть бути початі які-небудь дії, але не обов'язково. Соціальна діагностика — необхідна стадія технологічного процесу, початок роботи в будь-якій сфері обслуговування, з будь-якою категорією клієнтів і будь-яким типом соціальних проблем. Вона ні особово, ні організаційно не відділена від інших етапів соціального втручання. Жоден соціальний працівник не займається тільки соціальною діагностикою, але кожен соціальний працівник поряд з іншими обов'язками повинен виконувати функції соціального діагноста. Можна тільки припустити, що різні люди виявляють різні здібності до цього різновиду соціальної діяльності, що визначає більшу або меншу успішність їхнього навчання.[13.]
Незалежно від застосовуваних методів будь-який технологічний процес у соціальній діагностиці має подібну структуру, окремі елементи якої змінюються в залежності від конкретних умов. Початковим етапом його завжди є скарга клієнта або його близьких, сусідів, заява співробітника органа охорони порядку, педагога, тобто поява соціальної проблеми. Сам індивід, що є центром уваги такої проблеми, може не усвідомлювати її наявності (дитина, розумово відстала людина, алкоголік або наркоман, що не розглядає свій стан як життєву проблему або, який не знає, що може звернутися за допомогою). Тому співробітники соціальних служб не можуть обмежуватися рішенням проблем винятково тих клієнтів, що звернулися в установу соціального обслуговування, при всіх організаційних і інших складностях у функції територіального центра входить виявлення соціальних проблем на підвідомчій території.
Якщо наявність важкої життєвої ситуації констатувати досить просто, то, як правило, зовсім не просто визначити її сутність, причину і шляхи виходу з неї. Практика показує, що далеко не всі клієнти мають навички серйозного соціального аналізу, більшість з них привчені до пошуку простих, однозначних відповідей на важкі запитання або надають перевагу зручній формі ілюзій, самообману для пояснення своїх труднощів. Тому наступний етап діагностичного процесу — збір і аналіз даних про соціальну ситуацію. На цьому етапі фахівець використовує два типи дослідницьких методів: історико-генетичні і структурно-функціональні.
Історико-генетичні методи покликані визначити час, джерела і причини зародження соціальної проблеми, простежити ступінь її прояву на різних стадіях життя клієнта. Цілий ряд соціальних патологій має спадкоємну природу або, принаймні, соціально успадковується. Якщо ми в даний час не можемо однозначно сказати, чи є зв'язок пияцтва й алкоголізму індивіда з пияцтвом його батьків або прабатьків, результатом уроджених біологічних передумов, які успадковані від попередніх поколінь, або це вплив сімейного образу життя, то успадкування особистісних рис, котрі сприяють алкоголізмові (інфантильність, конформність і т.д.), не підлягає сумнівам. Успадковуються багато захворювань, у тому числі психічні. Уроджені передумови обумовлюють темперамент, багато рис характеру, інтелектуальний статус індивіда.[13.]
Може бути, ще більш значимим питання соціальної спадковості. Мимоволі, можливо навіть не бажаючи того, індивіди сприймають мову і способи мислення свого етносу, моральні норми і типи емоційних реакцій свого суспільства, переваги і забобони своєї родини. Підлітковий бунт і властиве дорослим людям звільнення від сприйнятих установок, раціональне відношення до них і самовиховання здатні зробити в індивіді величезні зміни, ззовні настільки значні, що люди недооцінюють значення тих психічних установок, які вони отримали в ранньому дитинстві в родині і найближчому соціальному оточенню. Однак досвід показує, що в кінцевому рахунку консервативні елементи свідомості візьмуть гору, і відношення до світу в людини, що переходить у категорію людей похилого віку, на 80% визначається тим, що було сприйнято ним у дитинстві.
Інтернати і їм подібні установи для дітей можна розглядати в цьому змісті як квазісім'ю; примітивні, деформовані норми взаємин, сприйняті там, випускники дитячих будинків намагаються перенести в створювані ними власні родини, що часто приводить до їхнього розпаду. Збір даних про генезис соціальної проблеми передбачає використання методів соціальних біографій (або сімейних біографій), особливо часто застосовуваних в соціальній роботі з родиною, і т.д. Соціальний працівник цілеспрямовано збирає відомості, розпитуючи клієнта і (або) його близьких; іноді виникає необхідність використання архівних даних (наприклад, у випадку протиправної поведінки когось з попереднього покоління, наявності захворювань батьків або прабатьків). Звичайно, у таких бесідах (їх може бути декілька) потрібно виявляти такт. Оскільки предмет бесіди нерідко буває досить делікатним, клієнти можуть болісно сприймати «лобові» питання про девіантну поведінку, негативні звички — свої або своїх близьких. У цьому випадку інформація може бути отримана непрямим шляхом, за допомогою узагальнюючих розпитів; збір даних вимагає наявності встановленої довіри між фахівцем і клієнтом. Дані, які збирає соціальний працівник, повинні бути необхідними і достатніми: їхній обсяг повинен з максимальною повнотою відповідати змісту проблеми, не залишаючи нерозкритих її сторін, але без надмірності для аналізу.[10.]
Варто також пам'ятати, що навіть сама поведінка родичів, яка шокує, предків, близьких - це не привід для того, щоб виносити вирок самому опитуваному: син або онук алкоголіка зовсім не приречений сам стати алкоголіком, а родич злочинця - людиною, що порушує закон. Кожен індивід може відповідати (юридично і морально) тільки за свою поведінку, і то лише в тому випадку, якщо він має достатній інтелект і самосвідомістю, щоб оцінити свою поведінку і керувати нею.
Структурно-функціональні методи діагностики припускають одержання даних про поточний стан соціальної проблеми, побудови соціального об'єкта і зв'язках, що з'єднують різні його елементи, його функціональності або дисфункціональності, тобто про те, чи відповідає його діяльність своєму призначенню чи ні. Неправильно було б думати, що структурно-функціональні методи застосовуються переважно при аналізі групових клієнтів — родини, класу, трудового або студентського колективу. Навіть проводячи соціальну діагностику особистості, необхідно вивчити її соціальну мережу, функціонування в соціальному оточенні, нарешті, внутрішній стан, структуру самої особистості, гармонійність або дисгармонійність її внутрішніх елементів, узгодження або неузгодженість соціальних ролей і т.д.
З арсеналу засобів соціальний працівник використовує в першу чергу спостереження, що дозволяє, по-перше, довідатися оцінку ситуації клієнтом (клієнтами), познайомитися з його (їх) трактуванням наявної проблеми. У процесі спостереження фахівець сприймає як вербальну (словесну), так і невербальну інформацію (міміка й інтонація клієнта, його жести). Ці два потоки інформації, як правило, не збігаються, оскільки вербальне спілкування — це самопрезентація клієнта, що підкоряється деяким соціальним правилам навіть у тому випадку, якщо клієнт не зацікавлений у свідомому обмані. Кожна людина при комунікативній взаємодії ховає риси свого характеру, які вона вважає своїми недоліками; кожен хоче виглядати найбільш привабливо і виявити свої кращі якості (однак у конкретних умовах привабливими для клієнта можуть здаватися саме його недоліки). Клієнт із великим артистизмом, видимою щирістю і переконливістю може створювати бажаний образ, щоб маніпулювати фахівцем, який надає йому допомогу.[2.]
Виявляючи емпатичне співчуття до важкої життєвої ситуації клієнта, фахівець повинен одночасно аналізувати результати спостереження, крім впливу емоцій. Можливо, у результаті одного контакту це зробити складно, але фахівець діагностує ситуацію протягом усього процесу взаємодії. На основі поведінки людини, сукупності її вербальних і невербальних повідомлень робиться висновок про її особистісні особливості, характер її соціальних ролей. Спостереження за сімейними (груповими) взаєминами дозволяє зробити висновок про їхній стан і функціонування, На цьому етапі фахівець може удатися до використання інструментальних методів, групових діагностичних методик. Психологія, соціальна психологія, прикладна соціологія мають у своєму розпорядженні цілий арсенал методик, що дозволять одержати відповідну інформацію про індивіда і його соціальну ситуацію. Звичайно, ці методики багато в чому розрізняються: для застосування деяких з них недостатньо тієї професійної підготовки, яку одержує фахівець з соціальній роботі, — потрібне спеціальне навчання, іноді з залученням закордонних інструкторів; інші методики, теж досить надійні, передбачені вимогами державного професійного стандарту навчання фахівця із соціальної роботи. Ряд методик вимагає наявності комп'ютерної техніки для збору й обробки інформації, інші ж більш невибагливі і можуть бути використані при виїзді додому до клієнта. Фахівці по-різному оцінюють валідність наявних методик і їх ефективність. Можливо, вибір інструментарію обумовлюється не тільки ситуацією клієнта, наявними організаційними і технічними можливостями, але й особистими пристрастями й уміннями соціального працівника.
Важливе значення на даному етапі має також залучення до соціальної діагностики фахівців суміжних областей діяльності.
Так, діагностика інтелектуального статусу і психічного здоров'я індивідів (особливо дітей), проведена психологами і психіатрами, може не тільки надати дані, вкрай необхідні для розуміння сутності ускладнень клієнтів і їхніх родин, але і стати основою для вибору стратегії наступної роботи з ними: психолого-педагогічна корекція і вирівнювання для сприяння навчанню дітей у звичайній школі, порушення процедури розгляду даного випадку на психолого-медико-педагогічній комісії для переходу дитини в допоміжну школу, лікування захворювання, що обумовлює шкільні і сімейні ускладнення і т.д. [2.]
Залучення юристів, а в деяких випадках співробітників органів внутрішніх справ допомагає визначити правовий статус клієнта — наприклад, відрізнити дійсного біженця від професійного жебрака, що використовує такий статус для свого промислу. У випадку якщо знань самого спеціаліста з соціальної роботи недостатньо, щоб розібратися в деяких казусних випадках правового положення клієнта, юрист, спираючи на існуюче законодавство, намагається знайти правові підстави для захисту соціальних прав клієнта. Нарешті, у ряді випадків (особливо при розгляді ситуації осіб з обмеженими можливостями) фахівець звертається до лікаря: медичний висновок також використовується в ході соціальної діагностики клієнта. Звичайно, було б чудово, якби кожен громадянин у результаті регулярної диспансеризації добре знав стан свого здоров'я і міг вчасно реагувати на його погіршення, але ситуація. як у соціальній сфері в цілому, так і в охороні здоров'я виключає можливість постійного контролю за самопочуттям людей, тому соціальний працівник на основі свого знайомства з медико-соціальними дисциплінами, життєвого досвіду і суб'єктивних скарг клієнта повинен уміти робити висновок про наявність або відсутність медичних проблем і необхідності звертання в медичну установу.
Зібрані в такий спосіб дані піддаються аналізу: зіставлення ряду даних, їхнє сортування на важливі і малозначимі, диференціація ознак.
Наприклад, такі явища, як депривація, розлади спілкування, можуть бути наслідком різних соціальних процесів, тому в ході аналізу даних всебічно розглядаються причини і наслідки. Як правило, зібрані дані рідко бувають несуперечливими й однозначно вказують на одну соціальну патологію, у кожному конкретному випадку мається набір декількох типів соціальних проблем. Тому в ході найбільш важливого етапу — постановки соціального діагнозу — фахівець не просто робить висновок про сутність і причини життєвої проблеми клієнта, а ранжирує наявні проблеми, виділяючи головну, від якої залежить рішення всіх інших або яка може бути вирішена на даному рівні можливостей або при даному рівні знань. Так, при аналізі однієї з найпоширеніших сімейних дисфункцій, зв'язаної з пияцтвом одного з подружжя (або обох), має бути визначено, чи є сімейний конфлікт результатом пияцтва або, навпаки, пияцтво — це реакція слабких особистостей на сімейні труднощі, з якими вони не змогли впоратися.[12.]
Соціально - педагогічна діагностика.
 Процедура соціальної діагностики спрямована не лише на вивчення соціальних коренів різних проблем, процесів та явищ, але й па дослідження соціальних наслідків і змін у структурі суспільних відносин, способі життя людей. Окрім того, соціальна діагностика передбачає вироблення профілактичних заходів щодо запобігання асоціальної поведінки людини.
Соціально-педагогічна діагностика - спеціально організований процес пізнання, під час якого відбувається збір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціологічних факторів. За змістом та кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними та соціологічними дослідженнями. [4.]
 Об'єктом такої діагностики для соціального працівника є особистість, яка розвивається в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем та окремими суб'єктами цього середовища, котрі впливають на формування даної особистості. Предметом діагностики є соціально-педагогічна реальність. Предмет та об'єкт діагностики відображаються у змісті діагностики.
У соціально-педагогічній діагностиці розпізнаються соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу і сімейного виховання (етимологічна діагностика), а також індивідуально-психологічні характеристики особистості, пов'язані з її соціальними взаємодіями (симптоматична діагностика).
Отже, в межах соціально-педагогічної діагностики особистості необхідно:
-   з'ясувати специфічні соціальні якості особистості;
-   уточнити соціальну ситуацію розвитку;
-   визначити міру розвитку чи деформації різних якостей та властивостей, що обумовлені перш за все включенням людини у різні соціальні зв'язки (соціальні установки, позиції, особливості комунікації тощо). [10.]
Постановка соціально-педагогічного діагнозу неможлива без опори на теоретичне уявлення про той чи інший феномен, який вивчається. Наприклад, досліджуючи соціальну ситуацію розвитку дітей, необхідно спиратися на відповідні дослідження, що характеризують її сутність. Наприклад, вивчаючи соціально-педагогічну занедбаність дитини, необхідно з'ясувати її причини, ознаки і прояви цього явища у різних вікових групах; виявляючи підлітків з агресивною поведінкою, слід прийняти ту чи іншу концепцію формування дитячої агресивності (психоаналіз - "агресія як спосіб зняття напруги і психологічний захист"; біхевіоризм - агресія як навчання подібній поведінці та інші).
Тільки на основі теоретичного уявлення про предмет діагностики у соціального працівника формуються навички здійснення діагностичного процесу. Наприклад, для соціально-педагогічної занедбаності такими важливими ознаками є дисгармонія особистісного розвитку, низький рівень розвитку суб'єктивних якостей (самосвідомість, спілкування та діяльність), порушений образ "Я" та соціальна дезадаптація. Крім того, порушена взаємодія дитини з мікросоціумом (батьки, вчителі, ровесники).
Психологічна, соціально-педагогічна діагностики вбирають величезний арсенал різноманітних методик, які дозволяють вивчати особистість тієї людини, яка звернулась за допомогою, її почуття, переживання, установки, структуру взаємовідносин з оточенням, виявити індивідуально-психологічні особливості людини чи групи. Особливу групу цих методик складають ті, які створені для вимірювання особистості в цілому та окремих її властивостей.
Особистість - це динамічна система, відкрита для зовнішніх виливів, яка реагує на зміни середовища. Вищі рівні самосвідомості, соціальна спрямованість та ієрархія цінностей індивіда формується не лише винятково під впливом соціуму, але залежить також від індивідуального тропізму, вибірковості, неусвідомленого потягу, що значно обмежує вибір конкретної людини при освоєнні нею різноманітності оточуючого світу. Отже, особистість - надзвичайно складне явище в плані теоретичного аналізу, а в плані вимірювання - ще складніше. [3.]
У плані генезису діагностики особистості виокремлюють такі підходи:
1.   Типологічний. Його суть полягає в зведенні нескінченного числа індивідуальних варіацій до невеликої кількості типових портретів - типів.
2.Психометричний. При цьому діагностичному підході акцент робиться на описі індивідуальних особистісних рисах клієнта.
3.Проективний. Цей підхід спрямований на діагностику цілісної особистості.[10.]
Завдання соціально-психолого-педагогічної діагностики в соціальній роботі полягають у вивченні:
-    особистісних, індивідуально-психологічних особливостей клієнта;
-    позитивного і негативного впливу мікросоціуму на клієнта;
-    виховного потенціалу мікросередовища клієнта;
-    дослідженні "проблемного поля" особистості клієнта.
У роботі з клієнтом слід застосовувати комплексне дослідження. Зокрема, бесіди за певною схемою, спостереження, комплекс методик різного рівня складності. У процесі комплексної діагностики доцільно чергувати вербальні та невербальні, малюнкові, ігрові методики. Важливе значення має використання карт спостереження, анкетування, тестування тощо. Часто для отримання швидкої й оперативної інформації про клієнта застосовують експрес-діагностику, яка ґрунтується на якісному аналізі діяльності та способів виконання завдань.
Тільки на основі теоретичного уявлення про предмет діагностики у соціального працівника формуються навички здійснення діагностичного процесу. Соціальний діагноз може здійснюватися:
-           на рівні суспільства в цілому, для виявлення загальних тенденцій розвитку в області економіки, соціальної політики, духовного життя і т.д.;
-           на рівні соціальної групи або територіальної спільності, наприклад, розвиток класів, народностей, територіальних груп, трудових колективів і ін.;