1.                Соціальна активність, готовність і здатність діяльно сприяти  вирішенню суспільних проблем у сфері  професійно - педагогічної діяльності;
2.                Цілеспрямованість уміння направляти і використовувати всі якості своєї особистості на досягнення поставлених педагогічних задач.
3.                Урівноваженість здатність контролювати свої вчинки в будь - яких педагогічних ситуаціях;
4.                Бажання працювати зі школярами - одержання задоволення від спілкування з дітьми в ході навчальної виховного процесу;
5.                Здатність не губитись в екстремальних ситуаціях – уміння оперативно приймати  оптимальні педагогічні рішення і діяти відповідно до них;
6.                Чарівність сплав духовності, привабливості та смаку;
7.                Чесність щирість у спілкуванні, сумлінність у  діяльності;
8.                Справедливість-усвідомлення учителем  власної приналежності  до однієї епохи з учнями;
9.                Гуманність прагнення й уміння надавати кваліфіковану педагогічну допомогу учням  у їхньому особистісному розвитку;
10.           Ерудиція широкий кругозір у поєднанні з глибинними знаннями  в галузі предмета викладання;
11.           Педагогічний такт – дотримання загальнолюдських норм спілкування і взаємодії з дітьми з урахуванням їхніх вікових та індивідуально-психологічних особливостей;
12.           Толерантність –терплячість у роботі з дітьми;
13.           Педагогічний оптимізм віра в учня та його здібності.
14.           Здатність не губитися в екстремальних ситуаціях – уміння оперативно приймати оптимальні педагогічні рішення і діяти відповідно до них.
Як видно, перераховані якості особистості є обов’язковими  в діяльності педагога, відсутність кожної з них унеможливлює педагогічну діяльність. Тому ці якості об’єднані в домінантну групу.
Можна також виділити якості особистості педагога, що не мають вирішального впливу на ефективність діяльності, однак сприяють її успішності.
Також виділяють  якості особистості педагога, що знижують ефективність педагогічної діяльності.  До негативних якостей належать: неврівноваженість, мстивість, зарозумілість, неорганізованість, упередженість. Дані якості об’єднані в групу негативних якостей.[1; c.55]
Крім того, виділяють професійно - педагогічні якості особистості вчителя.
Так, А.М. Маркова до професійних якостей відносить: педагогічну ерудицію, педагогічне ціле покладання, педагогічне мислення, яке включає практичне і діагностичне мислення, педагогічну імпровізацію, педагогічну спостережливість, педагогічний оптимізм, педагогічну спритність, педагогічне передбачення.[5; c.58]
Знання необхідних якостей особистості сучасного вчителя, їхньої ролі в педагогічній діяльності стимулює до удосконалення цих якостей у процесі своєї діяльності. Треба визначити, що на кожному етапі педагогічної діяльності є свої особливості. [14; c.58]
Перші 5 років в школі - це час адаптації випускника Вузу до  умов роботи школи. Молодий фахівець на початку педагогічної діяльності, як правило, достатньо знає, але мало вміє. У нього ще не сформовані професійно значущі якості. На цьому етапі молодий педагог  зосереджений на собі, на своїх можливостях. До його достоїнств можна віднести те, що він відкритий сприйняттю нового в собі  й в оточенні, однак він ще недостатньо самовизначився у професійному плані. Важливо, що період адаптації не супроводжується розчаруванням в обраній професії і конфліктами, спровокованими бажанням самоствердитися.
6-10 років роботи педагога супроводжуються активним становленням професійної діяльності і формуванням професійної позиції. Педагог удосконалює арсенал методів і прийомів навчання.  Скорочується кількість конфліктів, пов’язаних з потребою педагога самоствердитися в очах колег та учнів. Підвищується професійна значущість учителя.
Для педагога зі стажем 11-15 років  характерна „педагогічна криза”. Дана криза пояснюється тим, що існує протиріччя між бажанням щось змінити і власними можливостями педагога. У цей період учителі, як правило, виявляють велику цікавість до учнів, уміють побудувати спілкування з ними. У своєму спілкуванні, на відміну від молодих учителів, практично не застосовують  погрози і покарання.
Наступний етап роботи в школі (16-20 років) зв’язаний із кризою „середини життя”. У цей період підбиваються попередні підсумки.
Найбільш продуктивний період спостерігається у вчителів зі стажем 21-25 років.  Такі педагоги мають найбільш високу оцінку  рівня сформованості  професійно значущих якостей. Часто в цьому віці вчителі мають досить самостійних власних дітей, тому цілком можуть зосередитися на своїй професії.
Для педагогів  зі стажем більше 25 років  характерно хворобливе сприйняття контролю за своєю діяльністю.  У цьому віці можливе виникнення  психологічної хвороби  „синдром згоряння”, що характеризується трьома особливостями:
1.                По  перше, біологічним старінням;
2.                По-друге, професійним старінням (проявляється, наприклад, несприятливістю до всього нового);
3.                По третє, психоемоційним напруженням.
Незалежно від стажу педагогічної  роботи  проблема задоволеністю своєю роботою є завжди актуальною.
Закордонними психологами розроблені тести, що дозволяють визначити, наскільки ви задоволені своєю роботою  (Див. Додаток 1)
2. Особистість вчителя іноземної мови
2.1. Модель вчителя-новатора
Одне з найголовніших завдань освіти – зробити людину творчою особистістю. Пріоритет особистості має стати основою філософії та ідеологією навчання, виховання, центральною ціннісною орієнтацією як вчителя, так і обдарованого учня.
Розглянемо основні риси успішного  вчителя новатора іноземної мови:
1.                 Натхненний (надихає учнів на успішну діяльність, учні відчувають його захоплення своєю роботою та предметом.)
2.                 Професійно-підготовлений (добре знає свій предмет, щоденно планує й готує свої уроки.)
3.                 Підтримує учнів( розвиває та підтримує творчість і допитливість учнів, дружній та доброзичливий, підтримує і заохочує, усміхнений, уважний і люблячий).
4.                 Послідовний, принциповий і вимогливий у викладанні та в оцінюванні (доброзичливо принциповий, цілеспрямований і послідовний, толерантний та терплячий).
5.                 Забезпечує ефективне навчання та виховання (дає зрозумілі пояснення, навчає цікаво й весело, не принижує особисту гідність учня).
6.                 Завжди дає відповідь на несподівані запитання, а якщо не знає відповіді, визнає це, зауваживши, що знає, як і де знайти її.
7.                 Визнає і практикує різноманіття у викладанні( урізноманітнює навчальний процес, використовує і запроваджує новітні навчальні методи).
8.                 Гнучкий позитивно ставиться до змін.
9.                 Проводить уроки не лише сидячи.
10.            Залишає негативний емоційний вантаж  поза дверима класу.
Навіть, Ян Амос Коменський дивувався з того, наскільки у сучасних йому школах вивчення іноземної  мови  було важливим [13;100].
Оскільки Україна поступово інтегрується  у загальноосвітній простір, і це вимагає знання як мінімум  2-3 іноземних мов.[15; c.66]
Ефективність  навчання іноземної мови у значній мірі залежить  від чіткої та гнучкої  організації навчального процесу на уроці, від уміння вчителя враховувати  реальне засвоєння  матеріалу кожним учнем  та його індивідуальні особливості. Методика  сучасного уроку  іноземної мови тісно пов’язана  з інтерактивними методами.
2.2. Креативність та артистизм вчителя іноземної мови
Якість людської мови як  засобу комунікації визначається двома параметрами:  швидкістю мовленнєвої реакції та  широта кругозору. Ось чому креативні методи, засновані на артистичному, творчому підході до навчання  іноземній мові, сьогодні найбільш. бажані.  Викладач повинен  ставити головний акцент на завдання, які розвивають творчий початок особистості, підвищують мотивацію вивчення мови  та покращує мову як основний механізм комунікації. На Заході ці методи відомі дуже давно  та широко практикуються. У нас, без сумніву, певні педагоги їх також використовують, хоча і не являються обов’язковими. [17; c.83]
В сьогоднішніх умовах креатині методи повинні стати головними, оскільки вони формують творчу, мовленнєву особистість, яка спроможна швидко  реагувати  та адаптуватись до будь - якого мовленнєвого середовища та певним соціальним умовам.  Використання цих методів дає дуже хороші результати при навчанні іноземній мові. [ 4; c.3]
В основі креативних методів лежать вправи, які розвивають швидкість реакції та розширюють кругозір. Ці вправи нероздільно пов’язані  з поняттям „семантичного поля”. Після проходження тієї чи іншої теми, скажімо „ меблі” чи „ресторан”, викладач може у швидкому темпі  називати предмети, які відносяться чи не відносяться  до даного семантичного поля. Учні повинні миттєво відреагувати. Завдання спочатку виконуються на російській мові, потім на іноземній.
Робота  з використанням семантичних полів  взагалі дуже ефективна, оскільки окрім швидкості реакції розвиває  асоціативне мислення.
Підвищення мотивації вивчення іноземної мови напряму залежить від енергії та особистих  якостей викладача, від його вміння підвисити самооцінку  учнів.[5; c.30]
Викладач завжди повинен працювати на випередження. Вже з першого заняття доцільно брати темп нормальної розмовної мови. Стовідсоткового розуміння не існує, навіть на рідній мові. Оволодіння іноземною мовою - це вміння схоплювати зміст нових слів, висловів ( на професійному рівні – неологізмів, діалектизмів, жаргонізмів, професійних термінів) за рахунок розуміння контексту. Для спілкування досить 30% розуміння.
Основа мови  як засобу спілкування -  діалог, ось чому комунікативні курси західних видавництв повинні займати керівну позицію при навчанні практики мови.[6; c.8]
Будь - яка мова складається з „трьох китів”: фонетики, граматики та лексики. На кожному занятті необхідно  давати як фонетичний, так і лексико - граматичний матеріал. Доцільно давати досить великий об’єм  лексичних одиниць на кожному занятті. Нехай учням здається, що вони плутаються в мові, що „все розуміють, але не можуть сказати”.
На початковому етапі навчання це нормально, хоча на кожному п’ятому занятті необхідно закріплення пройденого матеріалу в ситуативних бесідах, ділових іграх.
Без сумніву, використання цих методів при навчанні  іноземній мові вимагає від викладача  артистичних здібностей, більших енергійних та моральних затрат, що нерозривно пов’язане  з психологією, з поняттям емоційного  комфорту та дискомфорту учнів. [2; c.16]
Не всі учні  відразу зможуть прийняти активну участь  у грі, не всі готові до публічного виступу і перевтіленню, але успіх при такому підході гарантований, і викладач відчуває віддачу від своєї роботи.
3.  Роль вчителя та учнів у процесі навчання іноземній мові
3.1. Співробітництво вчителя й учня під час навчання іноземної
мови
Робота учня - слухати вчителя і намагатися запам’ятати  те, що йому говорять, не може забезпечити ні повноцінного  формування особистості, ні найвищого щастя людини – радості від успіхів.[14; c.68]
Нова доба принесла нове ставлення  до навчання і виховання. Зросли вимоги до людини, а надто до її творчих можливостей, і це з усією очевидністю довело неспроможність авторитарного стилю у навчанні.
Розвиток творчого потенціалу людини трактується як основне завдання школи. Для реалізації його потрібно  насамперед розглядати  учня не як суму зовнішніх впливів, а як цілісну, активну, діяльну особистість. Учень- не об’єкт, а насамперед творець свого власного „Я”.
Крізь призму діяльності учня  необхідно переосмислити саму структуру навчально - виховного процесу. Такий навчально - виховний процес передбачає певну переорієнтацію функцій вчителя. Різко зменшується питома вага  його виконавчої діяльності на уроці, а також зростає функція організаційна.[18; c.45]
Це в свою чергу, вимагає глибокого  оволодіння методичною технологією, вмінням прогнозувати в деталях   діяльність  кожного учня. Лише за цієї умови  вчитель може повністю повноцінно включати учня в діяльність і займати позицію „партнера”.[13; c.58]
Учитель повинен стати творцем своєї діяльності й сам відповідати  за її результати. Така форма роботи можлива в разі співпраці  учителя й учнів.
Функції вчителя визначаються як зовнішні щодо системи „учень - предмет”. Учитель є організатором і співучасником навчально - виховного процесу. Проте це не означає, що в системі навчально - виховного процесу  роль вчителя зменшується. Навпаки, чим більше вчитель виявляє себе, тим вагомішим буде результат навчально - виховного процесу. Суть проблеми полягає в тому, куди учитель спрямує свої зусилля – на чітку організацію діяльності учня чи на ту роботу, яку повинен виконати учень. Це принципове питання, тому функції учня і вчителя повинні бути чітко розмежовані. У кожного з них є своя діяльність – учень навчається, учитель керує його діяльністю.[20; c.129]
Таким чином, у навчально - виховному процесі діють два суб’єкти, стосунки між якими мають переважно характер  співробітництва. Цей тип взаємин є для навчально - виховного процесу оптимальним, бо, з одного боку, він зберігає за учителем функцію управління, а з іншого, - дає учневі можливість  діяти самостійно, розвивати власну ініціативу.
Будь - які навчально - виховні заходи є продовженням формування особистості, а за умов співробітництва вчителя і учня не виключається прямий вплив першого на другого.
Він здійснюється кількома шляхами:
1.                Оцінювання результатів діяльності учня у формі виставлення  оцінок або оціночного коментування;
2.                Заохоченням чи осудом у зв’яку з виконанням певного завдання;
3.                Різноманітними спонуканнями до дій у формі пропозицій, підказок, побажань, прохань тощо, які можуть виражатися як словесно, так і за допомогою інтонацій, жестів, міміки;
4.                Постійним впливом на мотиваційну сферу учня
Вибір предмета для навчально - виховної ситуації значною мірою обмежений вимогами програми та змістом підручника. Але у навчанні іноземної мови за вчителем лишається право вибору предмета розмови, теми для читання тощо.[21; c.13]
Під час оцінювання методичної обробки матеріалу вчитель  намагається, щоб він забезпечував готовність учня чи учнів до взаємодії з ним, стимулював у них потребу навчальної діяльності, викликав особистісне зацікавлення. Крім того, предмет повинен відповідати  загальній меті, тобто містити необхідну інформацію, забезпечувати  формування відповідних  умінь і навичок, оціночних суджень про факти, явища, сприяти розвиткові учня.
Вчитель виступає як джерело потрібної інформації, як фактор підтримки і як сила, що скеровує діяльність учня. Саме тут знаходяться найбільш чутливі точки взаємовідносин учня і вчителя. Дуже важливо своєчасно надати учневі необхідну допомогу, зберігши при цьому максимум його самосвідомості.[13; c.23]
Ця допомога не повинна бути нав’язливою, а лише  спонукальною підказкою, вчитель повинен „непомітно” „підкинути” її як власне „відкриття”.
Майстерність вчителя полягає в тому, щоб організувати  і вести процес навчання і водночас „стояти осторонь”, залишаючи учневі роль інтелектуального лідера.[20; c.23]
Зусилля обох учасників різнонаправлені. Учень прагне до перетворення предмета, а через це і до змін у самому собі. Намагання вчителя спрямовані  на забезпечення  таких умов, за яких зусилля і діяльність учня стали б фактором. Кінцевий результат  діяльності учня є показником правильної діяльності вчителя.

Розділ II   Роль вчителя іноземної мови у навчанні та вихованні
учнів
1.                Психологічні аспекти діяльності вчителя іноземної мови
Урахування вчителем  вікових психологічних особливостей учнів під час навчання іноземній мові
Результативність навчально - виховної роботи вчителя іноземної мови значною мірою залежить від знання і врахування ним вікових психологічних  особливостей своїх учнів.[ 20; c.54]
До 6-7 років у дитини виникає потреба в новій, значимій діяльності у зміні свого становища серед людей, які її оточують. Учителю необхідно зрозуміти психологічну сутність і витоки цього стану, всіляко підтримувати й активізувати в інтересах успішного навчання.
Навчальна мотивація молодших школярів, їхній емоційний стан значною мірою залежить від наявності й рівня розвитку в них інтересів до  навчального процесу, до навчання в школі. Тому вчителеві необхідно  вишукувати і використовувати  будь - які можливості для підвищення інтересу до свого предмета. Цьому сприяють цікавість, новизна його змісту та форми викладу, різноманітність вправ для використання, достатнє використання під час занять рольових ігор, віршів, магнітофонних записів, постійна зміна видів навчальної діяльності.[14; c.40]
У початкових класах необхідно засвоїти лише вибіркові граматичні положення, знання яких необхідні для розуміння відповідних навчальних текстів, вправ, для організації комунікативної мовленнєвої діяльності школярів.
Учитель повинен періодично пояснювати  учням необхідність заучування фраз і виразів, що свідчить про достатньо  високий рівень розвитку їхньої оперативної пам’яті, такої необхідної для успішного сприйняття і відтворення іншомовних фраз.[13; c.56]
Усі фізіологічні структури, пов’язані зі сприйняттям іншомовного мовлення, фактично заново формуються у молодших школярів у процесі тривалого багаторазового сприйняття іншомовних звуків, слів, фраз.
У середніх класах (6-7-х) з’являється тенденція до зниження результативності запам’ятовування лексико - граматичного матеріалу, яке в старшому шкільному віці перетворюється на прискорене забування знань, отриманих у попередні роки навчання.
Вчителя повинен приділяти увагу самостійній навчальній роботі підлітків. Під час занять необхідно формувати  в учнів важливі вміння: планувати свій час, орієнтуватися в навчальному матеріалі, виконувати роботу в певній послідовності, працювати з книгою, довідковою літературою, складати план і тези свого висловлювання. [19; c.21]
Старші підлітки дуже швидко переростають у молодших  юнаків – старшокласників. На них чекає відповідний етап життя і навчання міцно пов’язаний із закінченням школи, вибором життєвого шляху і професії. В юнацькому віці школярі переживають докорінні зміни поглядів, стану й поведінки. Це суттєво відбивається на їхніх стосунках з людьми, навчальній діяльності та її результатах. Для цього вчителям варто у 8-9 класах звернути увагу на забезпечення поступової адаптації підлітків у нових умовах навчання.[19; c.59]
Особистісний розвиток юнаків і дівчат полягає у формуванні їхніх моральних поглядів і переконань. Тому вчитель іноземної мови повинен спрямувати зміст комунікативної частини занять на обговорення важливих для старшокласників явищ сучасного суспільства,  його вимог до випускників шкіл, престижної професії, напрямків підготовки спеціалістів у вузах тощо. Важливо більше використовувати  іншомовний матеріал, пов’язаний з викладом історії, культури, життя країни, мова якої вивчається, і народу.   Урахування перелічених вікових особливостей різних категорій учнів сприяє успішному навчанню іноземних мов, розв’язанню інших навчально - виховних завдань школи.
Учитель іноземної мови і психологічна допомога підліткам
Підлітковий вік є перехідним на шляху дорослішання людини. Притаманні йому психофізіологічні особливості, зміни, що відбуваються у  цьому віці їх наслідки  настільки суттєві, що дають змогу віднести його до „складного віку”, потребують зваженого, компетентного впливу дорослих, насамперед батьків і вчителів.[6; c.59]
Природно постає питання про необхідність подання  підліткам певної психологічної допомоги. [12; c.89]
Фізичний, у тому числі й статевий розвиток підлітків і пов’язане з цим  зростання активності, не підкріплені таким же швидким  психічним дозріванням, штовхають до розширення кола і спілкування, пошуку розваг, „дружби” з представниками протилежної статі, сприяють появі відхилень у поведінці, нових захоплень, не пов’язаних з навчанням. Погіршується, іноді дуже різко, ставлення до навчальних дисциплін, до занять,  знижуються показники навчання, ускладнюються відносини уз учителями, батьками. Уже у 7 класі учні починають пропускати заняття, недбало виконувати домашні завдання. Нерідко приходять до школи  взагалі неготовими до уроків.[5; c.55]
Усе це стосується й іноземної мови, до того ж значно більшою мірою. Справа в тому,  що на відміну від інших навчальних предметів, вона потребує щоденної систематичної праці, заучування і  регулярного повторення лексичного і граматичного матеріалу, виконання чисельних вправ. Такі особливості предмета входять у різний дисонанс з новою спрямованістю підлітка, з притаманною йому  нестійкістю психічного стану й поведінки, з нездатністю багатьох до цілеспрямованої систематичної праці.
Особливо глибокий вплив на продуктивність оволодінні лексико - граматичним матеріалом справляє зниження у підлітків здатності до мимовільної уваги і пов’язане з цим погіршення мимовільної пам’яті.
Погіршення запам’ятовування і збереження навчального матеріалу сприяють і названі раніше міни у поведінці підлітків, їх ставлення до школи, занять іноземною мовою.[17; c.1]
Під психологічною допомогою при вивченні іноземної мови  слід розуміти сукупність заходів, спрямованих на нейтралізацію впливу і зниження рівня прояву тих негативних психофізіологічних особливостей які притаманні школярам. Отже, основними заходами педагогічного впливу, спрямованих, в кінцевому підсумку, на корекцію ставлення підлітків до вивчення мови, на підвищення результатів оволодіння нею, являються наступні:[ 14; c.84]
1.                 Забезпечення доброзичливих, довірливих, поважних  взаємин учителя та учнів, визнання (і підкреслювання) „дорослості останніх.
2.                 Актуалізацію мотивації учнів з метою поліпшення їх ставлення до опанування  іноземної мови.
3.                 Залучення до навчальної праці; заходи, спрямовані на підвищення  інтересу до неї.
4.                 Прагнення вчителя нейтралізувати  розкиданість, недостатню організованість, зосередженість учнів.
5.                 Проведення роботи, спрямованої на систематизацію нового і раніше  вивченого навчального (особливо граматичного) матеріалу.
6.                 Заходи щодо збільшення обсягу лексико - граматичних знань, навичок та умінь, підтримання почуття задоволення від досягнутих результатів.
Про актуалізацію мотивації.  Варто ширше використовувати  позакласні форми впливу: індивідуальні бесіди, спільні заходи мовою, що вивчається роботу з активізації домашнього читання та аудіювання магнітофонних записів. Усе це справить вирішальний вплив на ставлення учнів до іноземної мови, до вчителя, сприятиме накопиченню лексико - граматичних знань, мовленнєвих навичок і умінь.[13; c.189]
Великі мотиваційні можливості мають комунікативний підхід до вивчення мови, організація жвавого, зацікавленого спілкування учнів на основі обговорення навчальних ситуацій, організації рольових ігор. Такі заняття сприяють формуванню в них розуміння важливості вивчення мови для свого майбутнього, задоволенню потреби у спілкуванні, оволодінню відповідними навичками. По суті актуалізуються основні мотиви навчальної праці.
Підтримання інтересу. Особливо дійовим є такий характер роботи вчителя,  котрий викликає інтерес до змісту виучуваного матеріалу, до форми проведення занять. Про це говорить той відомий факт, що чимало учнів захоплені певними предметами під впливом конкретних учителів.
Важливо забезпечити обов’язкове досягнення і переживання успіхів кожним школярем. Краще за все ці умови реалізуються на основі і в ході комунікативного характеру проведення занять. [13; c.76]
У ході рольової гри розмаїття ролей розширює зміст спілкування за межі повсякденного життя школярів, дає змогу „програвати” можливі життєві ситуації. Це також відповідає їхнім потребам у пізнанні навколишнього життя, якостей і особистостей поведінки людей. Нарешті, рольові ігри справляють благотворний емоційний вплив на учнів, тим самим сприяючи підвищенню інтересів до занять. [18; c.64]
Про збільшення обсягу занять. Зазначені раніше зміни у поглядах і  відносинах учнів - підлітків, у характері  їхніх пізнавальних процесів не сприяють стійкому накопиченню  лексико - граматичних знань з мови, що вивчається. Більше того, відбувається неминуче за цих умов забування знань, набутих у попередні роки. Це утруднює оволодіння новим навчальним матеріалом, знижує можливості участі у навчальній комунікативній діяльності, викликає негативні думки про власні здібності. Такий стан учня прискорює процес забування навчальної інформації. Утворює замкнене коло.
Протистояти цьому можуть лише систематичне включення у навчальну роботу в класі і вдома раніше засвоєного лексико - граматичного матеріалу, його повторення, накопичення ( протягом усіх років навчання) словника в зошитах школярів, наявність у них лаконічного підручника практичної граматики. В учня будь - якого повинен бути весь словниковий запас і весь граматичний матеріал, що вивчалися в протилежних класах. Інакше учні відповідного класу в кращому разі володітимуть лише  лексико - граматичним матеріалом поточного року навчання. При цьому говорити про систематичне повторення, мимовільне запам’ятовування, закріплення раніше вивченого не доводиться. Це не може не справити негативного впливу на накопичення іншомовних знань, на рух вперед у володінні іноземною мовою.
Важливо розуміти  вікові особливості майбутньої поведінки, взаємин підлітків і в ході розв’язання комунікативних навчальних завдань, обговорення  текстів. Наведення відповідних прикладів підводити їх до усвідомлення джерел, суті та особливостей поведінки  і вчинків, здійснюваних у юнацькому віці, до висновків про необхідність завчасної підготовки до них.[6; c.199]
Використання розглянутих засобів психолого – педагогічного впливу дасть змогу учителям іноземних мов більш успішно нейтралізувати негативні прояви відносин і поведінки школярів – підлітків, зробити значний внесок у розв’язання навчально – виховних завдань школи.
Робота вчителя зі слабко встигаючими учнями
У сучасному суспільстві все більшого значення набуває  вміння вчитися, яке формується ще в дитинстві.  Важливим показником цього вміння є шкільна успішність, яка в певної кількості учнів не досягає мінімального рівня.  Практика показує, що слабка успішність – багатогранне явище, яке має складну структуру та походження. [10; c.33]
Основа для розвитку  слабкої успішності  може закладатися в перші навчальні тижні, тому більшість дослідників великого значення надають  питанням шкільної готовності, а також адаптації першокласників  до нових умов систематичного навчання в  колективі однолітків.[17; c.89]
Шкільні програми розраховані на середню дитину, але в класі зазвичай  зустрічаються діти з різною підготовкою до навчальної діяльності, з різними можливостями та здібностями до навчання.
Слабко встигаючі учні, як правило, пасивні на заняттях, не прагнуть отримати знання, уникають труднощів, відволікаються у ті моменти, коли йде пошук, потрібна напруга думки [5; c.110].
Вчителі не завжди враховують особливості розуміння  у таких дітей, характер їхнього мислення, рівень підготовленості, працездатності,  загальний розвиток,  інтереси, потреби,  тимчасовий психічний стан. Кожний учитель у процесі  своєї педагогічної діяльності зустрічає немало учнів, які зазнають труднощів  під час засвоєння навчального матеріалу. Без виявлення причин цих труднощів, які мають у значному ряді випадків психологічний характер, неможлива ефективна робота з їх подолання і нарешті, підвищення шкільної успішності. [12; c.67]    
Психологічні причини, які викликають відставання у школярів у навчанні, різноманітні та знаходяться у  складному взаємозв’язку  із зовнішніми проявами  шкільних труднощів.
Робота вчителя зі слабко встигаючими учнями зазвичай зводиться до організації наступних заходів: проведення індивідуальних та додаткових занять, які забирають багато часу у вчителя та здійснюють додаткове навантаження  на учнів; здійснення тиску на учня, що породжує в нього почуття неповноцінності, невіра у свої сили, неврівноваженість, а згодом і вороже ставлення до школи. Але ці дії не дозволяють значною мірою здійснювати  ефективну роботу з учнями щодо  запобігання слабкої успішності.[13; c.45]
Але відсутність достатньо розроблених та зручних для практичного використання вчителем засобів психологічного аналізу конкретних випадків шкільної неуспішності роблять його роботу з подолання труднощів у навчанні дітей малоефективною, оскільки в більшості випадків учитель користується  традиційним способом роботи зі слабко встигаючими учнями: проводить з ними додаткові заняття, які полягають в основному  в повторенні та додатковому  роз’ясненні навчального матеріалу.
Але, як показує досвід багатьох вчителів, ці заняття,  до яких негативно ставляться  учні та які потребують великої  витрати часу і сил як учителя, так і учнів, далеко не завжди  дають бажаний результат.
У кращому випадку вони  можуть призвести лише до тимчасових позитивних зрушень у навчанні та не ліквідують дійсні причини труднощів школярів.
Цілком очевидно, що ефективна допомога  учням може бути надана лише на шляхах психологічного підходу  до аналізу та ліквідації труднощів, які виникли в них у процесі навчання.
Розробка різноманітних способів виділення психологічних причин труднощів у навчанні може сприяти принциповій зміні змісту роботи вчителя зі школярами, які відстають у навчанні.
Таким чином, можна виділити  основні способи виявленні відставання учнів та відповідні прийоми роботи вчителя, які суттєво допоможуть  у роботі з дітьми.[4; c.45]
 (Див. Додаток 3)
2.                Роль вчителя іноземної мови у процесі навчання
2.1.         Активізація навчальної діяльності учнів на уроці
Пошук ефективних шляхів навчання, розвиток пізнавальних інтересів і виховання  у кожного школяра свідомого ставлення до оволодіння знаннями з англійської мови  залишаються сьогодні  дуже актуальними [11; с. 113].
Зупинимось на питаннях організації навчального процесу з вивчення іноземної мови. [18; c.33]
Практика показала, що цьому значною мірою  сприяє атмосфера  колективного спілкування, організованого на основі комунікативних ситуацій.
Комунікативність - це мовленнєва направленість навчального процесу, яка включає в себе принципи: індивідуалізації, функціональності, ситуативності та інші.
Успіх у вивченні іноземної мови багато в чому  залежить від першого уроку іноземної мови в житті дитини і початкового етапу навчання взагалі. Для дітей молодшого та середнього віку характерною є постійна жага  до нового, цікавого,  загадкового. Вони швидко втомлюються, якщо їм нецікаво, якщо урок введеться неемоційно.[17; c.56]
Перевагу на уроках необхідно надавати проблемним завданням, мовним іграм, проектам,  мозковим штурмам, урокам - бесідам та урокам – екскурсіям.
Під час підготовки до уроку необхідно підбирати  такий матеріал, який би зацікавив учнів, щоб він зміг заохотити їх висловлювати свою думку, спираючись на власний досвід. Від того, наскільки яскраво, нешаблонно почнеться урок, наскільки невимушено  вчитель зможе ввести учнів до  атмосфери іншомовного спілкування, залежить успіх комунікативної діяльності учнів на уроці.[ 14; c.67]    
Велику увагу слід приділяти  поетичному, фольклорному матеріалу на початковому етапі вивчення  іноземної мови. Вивчення пісень, віршів, скоромовок, прислів’їв має багато переваг. Завдяки цьому створюється сприятливий психологічний клімат, знижується напруження, активізується мовленнєва діяльність, підвищується емоційний тонус, підтримується інтерес до вивчення мови.
Особливу увагу також слід приділяти діалогічному мовленню: вчитися вживати форми ввічливої подяки, ввічливого звертання тощо. Засвоєння учнями комунікативних формул починається з першого уроку у 2 класі, і цей список розширюється з кожним уроком. Надалі ці вирази стають надійною опорою у вільному спілкуванні, яке приносить учням реальне задоволення. Для такої роботи бажано вибирати  короткі діалоги, які відтворюють особливості вживання реплік – кліше.[14; c.79]
Навчаючи аудіювання та читання, великого значення слід надавати перед текстовим  комунікативним завданням, які передбачають не поверхове  а глибинне розуміння, аналіз прочитаного. А продумане читання дає неабияку змогу розвивати  комунікативне навчання. Учням слід пропонувати висловлювати своє ставлення до прочитаного, з’ясувати, як автор сам ставиться до проблеми, назвати негативні та позитивні риси героїв, причини їх дій.[13; c.45]
Під час підготовки до уроку необхідно продумувати моменти релаксації, якщо діти стомились, а також способи реагування на непередбачені ситуації. У кожний новий клас необхідно заходити  і починати урок з посмішки, дивлячись в очі кожному учневі. За кожну правильну відповідь діти повинні одержувати не лише оцінку, а й оцінюючу репліку (для старшокласників) та стимулюючі картинки – наклейки ( молодшим школярам), за кількістю яких можна в кінці навіть виставляти оцінки.
Урок можна закінчувати піснею, грою чи римівкою. Визначати усім разом, хто отримав  найбільш гарні оцінки, а кому ще треба попрацювати, що сподобалось, а що ні на уроці, до яких моментів уроку, форм роботи учні хотіли б повернутись ще раз, що було важко.[16; c.67]
2.2.         Методи та способи подолання неуспішності
Вивчення іноземної мови – справа непроста і не кожен учень у змозі оволодіти іноземною мовою. У процесі навчання може виникнути таке явище, як неуспішність - яке, в свою чергу, може суттєво змінити або навіть зіпсувати весь навчальний процес.[21; c.35]
Профілактика неуспішності:
Окремо слід зупинитися на профілактиці неуспішності. Учитель може вживати наступні профілактичні заходи:
1.                У процесі контролю підготовленості учнів:
-                     спеціально контролювати засвоєння питань, які зазвичай викликають у учнів найбільші труднощі;
-                     ретельно аналізувати та систематизувати помилки, яких припускаються учні у письмових роботах, усних відповідях, виявити типові для класу помилки та концентрувати увагу на їх ліквідації;
-                     контролювати засвоєння матеріалу учнями, які пропустили попередні уроки;
-                     після закінчення теми чи розділу узагальнювати підсумки  засвоєння нових понять, законів, правил, умінь і навичок школярами, виявити причини відставання;
-                     створити атмосферу особливої доброзичливості під час опитування;
-                     знизити темп опитування, дозволити довше готуватись біля дошки;
-                     пропонувати учням приблизний план відповіді;
-                     дозволити користуватися наочними посібниками, які допомагають викласти  сутність явища; стимулювати оцінкою, підбадьорюванням, похвалою.
2.                Під час викладання нового матеріалу:
-                     обов’язково перевіряти в ході уроку ступінь розуміння учнями основних елементів матеріалу, який викладається;
-                     стимулювати питання з боку учнів у разі утруднення в засвоєнні навчального матеріалу;
-                     використовувати засоби підтримки інтересу до засвоєння знань;
-                     забезпечити різноманітність методів навчання, які дозволяють усім учням активно засвоювати матеріал;
-                     уживати заходів щодо підтримки інтересу до слабко встигаючих із питаннями, які з’ясовують ступінь розуміння ними навчального матеріалу, залучати їх до ролі помічників під час підготовки приборів, дослідів тощо;
-                     залучати до висловлювання пропозиції в разі проблемного навчання, до висновків та узагальнень чи пояснення сутності проблеми, висловленої сильним учнем;
3.                У ході самостійної роботи учнів на уроці:
-                     добирати до самостійної роботи завдання з найістотніших, складних та важких розділів навчального матеріалу, прагнучи меншою кількістю вправ, але поданих у певній системі, досягти більшого ефекту;
-                     включати у зміст самостійної роботи вправи та ліквідацію помилок, які учні припустилися під час відповідей та у письмових роботах;
-                      стимулювати постановку питань до вчителя в разі утрудненнях в самостійній роботі;
-                     уміло надавати допомогу учням у роботі, розвивати їхню самостійність;
-                     навчати вмінь планувати роботу, виконуючи її в належному темпі, та здійснювати контроль;
-                     нагадувати прийоми та способи виконання завдання;
-                     вказувати на необхідність актуалізувати те чи інше правило;
-                     інструктувати про раціональні шляхи виконання завдань, вимоги щодо їхнього  оформлення;
-                     більш ретельно контролювати їхню діяльність, вказувати на помилки, перевіряти та виправляти;
-                     добирати до груп слабко встигаючих найбільш раціональну систему вправ, а не механічне збільшення  їхньої кількості;
-                     попереджати можливі утруднення, використовувати картки – консультації, картки з напрямом плану дій.
4.                Під час організації самостійної роботи поза класом:
-                     забезпечити в ході домашньої роботи повторення пройденого, концентруючи увагу на найістотніших елементах програми, які зазвичай викликають найбільші труднощі;
-                     систематично давати домашні завдання з роботи над типовими помилками;
-                     чітко інструктувати учнів про порядок виконання домашніх робіт, перевіряти ступінь розуміння цих інструкцій слабко встигаючими учнями.
3. Процес виховання вчителем іноземної мови
            Створення ситуації успіху на уроці
Завдання школи сьогодні полягає в тому, щоб  виховувати здатність учнів долати життєві  труднощі, самостійно приймати рішення, навчити розвивати себе як особистість, здатну робити вибір і контролювати своє життя, здатну брати на себе відповідальність за свої дії, здатну захищати себе і свої життєві цінності, а також діяти відповідно до них, здатну піклуватись про інших, діяти з ними і для них. Завдання вчителів – прищепити учням жагу до здобуття знань, створити такі умови, щоб процес здобуття знань був для них цікавим, потрібним, комфортним. Головним завданням стає створення ситуації успіху.
Ситуація успіху -  це суб’єктивний психічний стан задоволення наслідком  фізичної або моральної напруги виконавця справи.
 Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Усвідомлення ситуації успіху самим учнем, розуміння її значимості виникає у суб’єкта після здолання своєї боязкості, невміння, незнання,  психологічного враження та інших видів труднощів.
Завдання педагога – допомогти особистості дитини зрости в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів, дати зрозуміти, що задарма  в житті в житті нічого не дається, скрізь необхідно докласти зусиль. І успіх буде еквівалентним витраченим зусиллям.
Створення  ситуації успіху на уроці передусім передбачає створення такої психологічної атмосфери, щоб учні без страху і побоювання йшли на урок. [14; c.56]
Зараз існує  дуже багато методів, прийомів підвищення ефективності уроку, а отже, і якості знань учнів.
Головною метою навчання іноземної мови в  школі є навчити користуватись нею в різних життєвих ситуаціях через створення на уроках комунікативних ситуацій, наближених до життєвих. Пам’ятаючи  про те,  що вивчення будь – якої іноземної мови – це важкий труд,  особливо якщо не має можливості вільно спілкуватись із носіями іноземної мови, вчителю потрібно зробити все можливе для того, щоб  зацікавленість учнів у вивченні мови не спадала, незважаючи на будь – які труднощі.[20; c.78]
Комунікативна  спрямованість сучасного уроку дає таку можливість. Постановка проблемного запитання на початку уроку – це свого роду виклик,  спрямований на те,  що учень  його прийме, якщо буде впевнений в тому,  що в змозі розв’язати проблему. І, звичайно.  Йому буде легше і цікавіше це зробити, якщо для  цього  йому буде запропоновано  взяти участь у грі.
Раніше учень був пасивним споживачем  готової інформації. Це призводить до того,  що часто учні не виявляють зацікавленості в обговоренні питань, що пропонуються. Вони слабко реагують  на хід уроку. Як наслідок,  вивчення іноземної мови не сприймається учнями як єдиний творчий процес, покликаний створити  необхідні умови як для  розкриття особистого  потенціалу учнів, так і  для оволодіння ними  іноземною мовою як засобом спілкування.[20; c.56]
Нова програма докорінно  змінює роль вчителя та учня на уроці англійської мови, передбачає інший характер їх взаємовідносин і розподіл відповідальності за результат навчання.
Вчитель виступає тепер не стільки в ролі того, хто подає інформацію і дає інструкції учням, а більше як повноважний учасник комунікативного процесу, партнер у спілкуванні, радник, щодо володіння мовленнєвими і невербальними засобами комунікації.
Атмосфера уроку, завдання, що  пропонуються, обрані режими і форми  роботи мають стимулювати  учнів до розширення загальноосвітнього і лінгвістичного кругозору, накопичення  комунікативного досвіду. Тепер не тільки вчитель вирішує, що саме  відбувається на уроці, але й учень, який може вносити пропозиції, визначати проблеми для обговорення або творчого  письмового завдання, пропонувати  наповнення для рольових та ділових ігор, створювати  свої навчальні матеріали. За таких умов учень  не меншою мірою сам відповідає за сої успіхи та невдачі.
Отже, можна сказати, що методи, якими вчителі користуються на уроках іноземної мови, такі, як  постановка проблемних запитань, рольові ігри, створення проблемних ситуацій, проведення нестандартних уроків, засідань круглого столу, робота над складанням проектів, проведення уроків з використанням комп’ютерних технологій, допомагають нам у виконанні нашого завдання – створення ситуації успіху на уроці. [13; c.45]
 3.2. Впровадження елементів національного виховання на уроках
іноземної мови
Становлення  української державності, інтеграція у європейське і  світове співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою і побудова громадянського суспільства передбачають орієнтацію на  Людину, націю, пріоритети духовної культури, визначають основні напрями реформування навчального  та виховного процесу.[15; c.90]
Стрижнем  усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об’єднуючого, консолідуючого  фактора у  суспільному  розвиткові,  спрямованого  на вироблення життєвої позиції людини,  становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Національний характер виховання полягає у формуванні молодої людини як громадянина України незалежно від етнічної приналежності.
Ідеалом виховання є гармонічно розвинена, високоосвічена, соціально активна  й національно свідома  людина, що наділена глибокою  громадською відповідальністю, високими  духовними якостями,  родинними і патріотичними  почуттями,  є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку і самовдосконалення.[7; c.78]
Виховання підростаючих поколінь відповідає потребам етнокультурного відродження та розвитку українського народу, передбачає надання їм широких можливостей для пізнання своєї історії, традицій, звичаїв,  мови, культури,  формування почуття національної гідності.