Київський міжнародний університет

Кафедра соціології та соціального управління

Ткачук Наталія Анатоліївна

Випускна кваліфікаційна / Бакалаврська робота

СИСТЕМА СОЦІАЛЬНО – ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

за спеціальністю соціальна робота

шифр_____________

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, завідувач кафедри соціології та соціального управління

Пилипенко Олександр Іванович

Випускна кваліфікаційна /бакалаврська робота допущена до захисту рішенням кафедри соціології та соціального управління,

протокол № __від “__”_____ 200_ р.

Керівник програми:

зав. кафедрою, доктор педагогічних наук, Пилипенко Олександр Іванович _____________ “__” ________ 2008 р.

(підпис)

Київ – 2008

Реєстраційний № _________ _____________ ____________

(дата) (П.І.П.)

Результати перевірки _____________ _____________ ______________

(до захисту) (дата) (П.І.П.)

(на доопрацювання)

Результати захисту: _______________

(оцінка)

Голова ДЕК ____________ _____________

(підпис) (П.І.П.)

Члени ДЕК ____________ ________________

(підпис) (П.І.П.)

____________ ________________

(підпис) (П.І.П.)

____________ ________________

(підпис) (П.І.П.)

____________ ________________

(підпис) (П.І.П.)

Відповідальний секретар ДЕК ____________ ________________

(підпис) (П.І.П.)

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1

СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА ЯК СИСТЕМА ЗАХИСТУ ДИТИНИ

1.1 Предмет та завдання соціальної педагогіки

1.2 Соціально–педагогічна діяльність як умова соціалізації особистості

1.3 Професіограма соціального працівника/педагога

1.4 Нормативно – правова база соціального працівника/педагога

Розділ 2

СОЦІАЛЬНО – ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ I – III СТУПЕНІВ

2.1 Особливості соціального захисту школярів

2.2 Особливості здійснення соціально - педагогічної діяльності у загальноосвітніх навчальних закладах

2.3 Взаємодія соціального педагога школи з батьками учнів

2.4 Соціально - педагогічна робота в загальноосвітній школі I–III ступенів № 1 ім. Ю. Головатого м. Борисполя Київської обл.

Розділ 3 Практична частина

Досвід СОЦІАЛЬНО - ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1 Дослідження відношення до наркотиків учнів загальноосвітніх навчальних закладів

3.2 Глибинне дослідження у фокус-групі

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми "Система соціально – педагогічної роботи в загальноосвітніх закладах" безперечна. У кожній державі, як і в житті кожної людини, є такі періоди, коли їй потрібна допомога іншої людини, групи людей, цілого суспільства. І в цій ситуації особливу роль можуть відіграти як соціальні інститути, так і окремі спеціалісти, серед яких соціальний педагог і соціальний працівник посідають особливе місце. Суспільна потреба у таких фахівцях сьогодні вкрай необхідна. Сучасне суспіль­ство характеризується "відкритістю", багатофакторністю й різноспрямованістю впливів на молоде покоління. Воно несе з собою як збільшення можливостей розвитку людини, так і певний потенціал негативних впливів. Назріла потреба у розробці наукових основ соціалізації і виховання дітей та молоді у єдності та взаємозв'язку, корекції соціальної, в тому числі молодіжної й освітньої політики. Відродження соціальної педагогіки в кінці XX ст. об'єктивно відображає цю потребу часу. Відкритість педагогічної науки до соціальних явищ, взаємодія соціального середовища і середовища педагогічного закладають фундамент для нового етапу розвитку педагогіки середовища, яка системно вивчає відносини таких компонентів, як: час-соціум-соціалізація-виховання-особистість. Зниження якості освіти, системні проблеми освітянської галузі, ведуть до зниження адаптивного потенціалу суспільства, збільшення кількості тих, хто потребує постійної підтримки і соціальної допомоги. Можна сказати, що соціальна педагогіка усталилася як самостійна галузь педагогічного знання, яка має за мету вивчення освітньо-виховного потенціалу суспільства, способів педагогізації соціального середовища для більш успішної соціалізації і розвитку особистості протягом усього життя [20].

Соціальна педагогіка детермінована історично за своєю суттю. Сучасний статус соціальної педагогіки був підготовлений усім ходом історичного розвитку України і обумовлений політичним, економічним, соціально-культурним, освітнім рівнем розвитку країни. Розвиток соціально – педагогічної роботи в Україні за останнє десятиліття характеризується переосмисленням традиційних підходів до роботи з дітьми та молоддю, значними змінами та новаціями в цій сфері. Це, в свою чергу, обумовлює необхідність її теоретико – методологічного осмислення [1].

Все очевиднішим стає вплив на специфіку діяльності соціального педагога і соціального працівника масовості і якісних змін, які відбуваються в самій людині: зростання грамотності, поінформованості, відносної соціально-побутової забезпеченості. При цьому нову роль починають виконувати, з одного боку, соціально-культурні традиції, які іноді ускладнюють життя людини, а з іншого - уніфікація соціокультурного розвитку людини під впливом засобів масової інформації. Переосмислення основного змісту і напрямків соціальної політики, безперечно, змушує теоретиків і практиків визначити місце і роль соціальної роботи в реалізації цієї політики. Хоча можна з певністю стверджувати, що сьогодні ніхто не заперечує, що соціальна робота є надзвичайно важливим інструментом соціальної політики. При цьому соціальна політика, визначаючи зміст, спрямованість, нормативно-правову базу соціально - педагогічної роботи, водночас є і методологічною, організаційно-практичною основою, яка диктує методи, форми і технології соціальної роботи.

Проте соціально-педагогічна робота є не лише засобом реалізації соціальної політики. Вона, виконуючи обернений зв'язок, виступає своєрідним соціальним локатором, який визначає реальні наслідки соціальної політики, ЇЇ життєвості і ефективності. Саме система соціально-педагогічної роботи як діяльність по наданню допомоги людині, сім'ї, групі осіб, котрі попадають у складну ситуацію, шляхом надання їм матеріально-фінансової, морально-правової, психолого-педагогічної підтримки показує реальні можливості суспільства і держави у сфері захисту, підтримки і допомоги людині.

Звичайно, реалізовувати соціальну політику може лише та людина, яка володіє відповідними професійно-якісними характеристиками. У зв'язку з цим заслуговують на увагу деякі аспекти цінностей не лише особистості, а й професійної діяльності, що свідчить про їх взаємодію і єдність. Цінності професійної діяльності можна сприймати як певну домінуючу потребу - служити своєю професією на благо інших людей, яка орієнтує (чи акумулює) професійно-особистісну активність соціального педагога чи соціального працівника у досягненні цієї гуманної цілі.

Сьогодні соціальна педагогіка відмовляється від домінуючого до останніх років погляду на виховання як на формування особистості у відносно замкнутих педагогічних системах(дитсадок, школа, вуз). Вона підкреслює, що найбільш сильний вплив на становлення особистості має сім’я та найближче соціальне оточення. Тому лише вся сукупність умов і впливів, в яких проходить розвиток людина – школа, ЗМІ, соціальні установи суспільства, різні мікросередовища, культурні традиції та інше – у взаємодії визначають процес соціального формування особистості. Серед науковців, які досліджували соціально-педагогічну парадигму педагогіки слід відзначити дослідження О.В.Безпалько [1,2], Т.А. та Ю.В. Василькових [3], Н.П. Волкової [4], В.М.Галузинського, М.В. Євтуха [5], М.А. Галагузової [21], А.Й. Капської [7,8,20], Л.Г. Коваль [9], І.Д. Звєрєвої, Г.М.Лактіонової [24].

Об’єкт - процес соціалізації дитини в загальноосвітньому навчальному закладі I – III ступенів.

Предмет – форми і методи соціально-педагогічної роботи в загальноосвітніх навчальних закладах.

Мета: визначити особливості здійснення соціально-педагогічної роботи серед учнів загальноосвітніх навчальних закладів.

Задачі:

1. Вивчити наукові джерела з соціально-педагогічної діяльності

2. Визначити сукупність чинників соціально-педагогічної роботи у загальноосвітніх навчальних закладах

3. Висвітлити досвід здійснення соціально – педагогічної роботи в загальноосвітній школі I – III ступенів №1 м. Борисполя

Методи дослідження: опрацювання наукових джерел, метод порівняння, узагальнення, класифікації, дослідження передового досвіду, тощо.

Розділ 1

СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА ЯК СИСТЕМА ЗАХИСТУ ДИТИНИ

1.1 Предмет та завдання соціальної педагогіки

Соціальну педагогіку можна розглядати як науку, що розкриває вплив на педагогічний процес конкретних соціокультурних умов, які виконують роль посередника між соціаль­ним середовищем і окремими галузями педагогічного знання, тісно пов'язану з цивілізацією розвитку суспільства і з становленням соціально-громадських відносин.

Соціальна педагогіка спрямована на перетворення соціального середовища, попередження конфліктів, оптимізацію стосунків особистості і соціуму.

Тому завданнями соціальної педагогіки є:

• пошуки методів і засобів попередження проблем,

• виявлення і обґрунтування шляхів усунення причин, які пород­жують ці проблеми,

• розроблення умови і забезпечення превентивної профілактики різних негативних явищ, відхилень у поведінці людей і таким чином оздоровлення соціального мікросередовища [15].

Звичайно, той факт, що соціальна педагогіка виокремилась із педагогіки, свідчить, що в полі її зору знаходяться ті ж процеси і явища, які вивчаються педагогікою, але розглядаються вони у певному, специфічному аспекті.

І специфіка цієї нової галузі педагогічних знань обумовлена словом "соціальна".

Поняття "соціальна" вбирає в себе все те, що пов'язано з людиною, взаємодією людей, з різними формами їх спілкування у мікросоціумі.

Звідси можна сказати, що предметом уваги соціальної педагогіки є не лише сама людина, а людина у середовищі, у взаємодії з різними соціальними інститутами: сім'єю, дошкільним закладом, школою, підлітковим чи молодіжним об'єднанням, закладами культури і спорту та ін.

Соціально-педагогічне середовище, з яким взаємодіє кожний індивід, - це і соціально-психологічний клімат середовища, і природні, соціокультурні та економічні умови, звичаї й традиції, окремі особи і групи людей, це вся держава з її інституалізованими структурами.

Тому можна стверджувати, що соціальна педагогіка вступає у міждисциплінарні контакти з соціологією освіти, соціологією виховання, педагогічною і соціальною психологією, психологією управління [20].

Але при цьому варто акцентувати увагу на одній особливості, обов'язково притаманній соціальній педагогіці - гуманістична спрямованість, єдність вимог і поваги до дітей і молоді, а відтак - співробітництво, співдружність, співтворчість соціального педагога і особистості [1].

Соціальна педагогіка покликана розглядати особистість як фокус системи соціально-педагогічного впливу, як початковий і кінцевий пункт багатогранного процесу соціалізації. Це означає, що всі педагогічні механізми і засоби мають розглядатися з урахуванням їх функціонування в цілісній системі соціуму, тобто в усіх сферах суспільного життя.

Останнє і зумовлює необхідність розробки нових соціально-педагогічних проектів і технологій.

Специфіка соціальної педагогіки полягає в тому, що вона осмислює закономірності і розробляє проекти і програми формування не лише і не стільки професіонально-кадрового потенціалу суспільства, скільки людини як особистості, спеціаліста як особистості. Це змушує соціальну педагогіку розглядати особистість не як стан, а як стадію, фазу, рівневу форму буття одиничного представника людського роду.

Згідно з більшістю відомих нам точок зору об'єктом соціальної педагогіки виступає особистість.

Однак у деяких дослідженнях, наприклад, у Л.В. Філіппової, об'єкт уточнюється і визначається як особистість в її становленні та розвитку, тобто в процесі соціалізації. Разом з тим поняття особистості, що стабілізувалося на цей час, достатньо широке. В нього включають найрізноманітніші характеристики людини - від формально-динамічних властивостей темпераменту до світогляду і життєвих принципів.

Подібне розширене тлумачення ускладнює розуміння самого феномена особистості та її суті і призводить до не розмежування завдань повноцінного розвитку, навчання та виховання людини.

Найбільш обґрунтованим і логічним є поняття особистості як особливий спосіб існування людини, як члена суспільства, як представника певної соціальної групи, тобто соціокультурної реальності.

Такий підхід широко представлений у психології і добре узгоджується із соціально-філософським та соціологічним підходами. А це якраз дозволяє розглядати проблему становлення та розвитку особистості з міждисциплінарної, а по суті соціально-педагогічної позиції.

Основною метою соціальної педагогіки як науки є інтеграція знань про соціальну природу особистості як педагогічної мети.

Головною метою соціальної педагогіки як практичної дисципліни варто вважати побудову технологій, що забезпечують подолання відчуження особистості від своєї справжньої соціальної природи.

1.2 Соціально-педагогічна діяльність як умова соціалізації особистості

Взявши за основу характерні потреби особистості і співвідносячи їх з новою професією - соціальний педагог, її гуманістичним смислом, можна назвати такі групи цінностей соціально-педагогічної діяльності: цінності, які відображають специфіку професійної діяльності, альтруїстичного характеру (допоможи іншому, який потребує твоєї підтримки, чи слабозахищеній людині); цінності етичної відповідальності перед професією (соціальний педагог чи працівник захищає гідність і цілісність професії, дотримується і примножує етичні принципи, норми, знання і місію соціальної роботи яка, як і інша галузь знань, перебуває у процесі постійного розвитку і збагачення тощо); цінності, пов'язані з потребами самореалізації, самоствердження і самовдосконалення особистості соціального педагога чи соціального працівника і досягнення професіоналізму діяльності. Структурний і якісний аналіз цінностей соціально-педагогічної роботи як професійної діяльності виявляє їх комплексний характер, гуманістичну природу і сутність. Якраз гуманістичний ідеал - самоцінність особистості - визначає зміст і призначення цієї діяльності, а її цінності тією чи іншою мірою відображають визнання гармонії суспільних і особистих інтересів, пріоритету загальнолюдських цінностей (істина, здоров'я, мир, милосердя, добро, допомога іншій людині тощо). У зв'язку з цим основним завданням соціально-педагогічної роботи є налагодження балансу між відповідальністю суспільства перед особистістю і особистості перед суспільством.

Головною особливістю соціально-педагогічної роботи є вміння спеціаліста визначати проблеми і потреби на різних рівнях: індивідуальному, міжособистісному і суспільному.

Мета соціальне-педагогічної роботи - сприяння людям успішно вирішувати їхні проблеми. Засоби досягнення цієї цілі - вивільнення і розвиток ресурсів людини і її соціального оточення, здійснення необхідних соціальних змін.

Серед наукових тлумачень терміну "соціальна робота" в Україні перше визначення дається за словником: це різновид діяльності, яка за свою мету має оптимізацію суб'єктивної ролі людини у всіх сферах життя суспільства у процесі її спільного задоволення потреб щодо підтримки життєзабезпечення і діяльнішого існування особистості .

Існує ще ряд визначень, в основі яких лежать слова: допомога, підтримка, захист. Проте найбільш сприйнятливим може бути визначення суті самого змісту соціально-педагогічної роботи, яке поєднує в собі кілька аспектів, що характеризують її: це надання допомоги окремій людині чи групі людей, які опинилися в складній життєвій ситуації, шляхом підтримки, консультування, реабілітації, патронажу та інших видів соціальних і психолого-педагогічних послуг; це актуалізація потенціалу самодопомоги осіб, які опинилися в скрутній ситуації; цілеспрямований вплив на формування і реалізацію соціальної політики на всіх рівнях - від загальнодержавних до місцевих - з метою забезпечення соціальне здорового середовища життєпобуту та життєдіяльності людини, створення системи підтримки людей, які опинилися у складній життєвій ситуації.

В той же час ми розглядаємо соціальну роботу і як своєрідну управлінську діяльність, спрямовану на зміну сукупності умов функціонування і розвитку соціальних процесів з метою досягнення оптимальної відповідності інтересам і потребам суспільства, соціальних груп і особистості. Таке широке тлумачення дозволяє сприймати соціальну роботу як феномен, метою якого є здійснення корекції соціальних відносин, соціальних процесів розвитку і становлення особистості.

Специфічною особливістю людської діяльності є соціальна форма її організації, яка сприяє активній інтеріоризації кожним учасником суспільних норм і цінностей. Що ж стосується соціальної роботи як виду діяльності, то можна сказати, що вона спрямована на досить складний об'єкт: людина чи група людей, які потребують соціальної допомоги, підтримки, корекції, реабілітації. Соціальна робота - це інтегроване, цілісне утворення, яке включає такі структурно-змістові компоненти: ціль, дії, мотивацію, відносини, комунікацію.

Для розуміння діяльності особистості соціального педагога, соціального працівника необхідно починати з визначення цілей: чим визначаються його цілі в конкретній практичній ситуації в даний період і як визначені цілі (а потім і дії) змінюються. Потім в дію включається завдання, яке може вирішувати спеціаліст; при цьому можливе планування дій (поставленого завдання) з клієнтом і залучення його власних ресурсів і можливостей. Дія, окрім цілей і завдань, включає операційно-практичні акти (конкретні різні види діяльності).

Система мотивів - рушійна сила людської поведінки. А система домінуючих мотивів, яка спонукає до дії, одержала назву спрямованості особистості. Поєднання мотиву і способу його реалізації проявляється в альтруїстичній, дійовій чи особистісній спрямованості. Так, мотиваційною основою у дії щодо надання допомоги, підтримки (будь-якого плану) людині можна вважати те, що суб'єкт керується ставленням до нього як до цінності.

Мотивація проявляється і в такому компоненті особистості соціального педагога (працівника), як відносини. Стиль поведінки фахівця, обумовлений сукупністю його особистісних і професійних якостей, його ціносними орієнтаціями та інтересами, має помітний вплив на систему відносин, які налагоджує соціальний працівник. При цьому варто зважати на загальні ознаки професійних відносин, на відміну від міжособистісних: 1)Формування відносин спеціаліста обумовлено професійними цілями. В діяльності соціального педагога чи соціального працівника відносини формуються заради досягнення як загальних цілей, так і заради окремих завдань і результатів. 2)У професійних відносинах спеціаліст на перше місце ставить не власні інтереси, а потреби, інтереси і очікування інших людей при вирішенні їх проблем. 3)Соціальний педагог (працівник) будує відносини на основі об'єктивності і усвідомлення власної відповідальності, що дозволяє йому відволікатися від власного емо­ційного стану, щоб сприймати об'єктивно потреби, турботи і труднощі іншої людини.

Особливу роль у діяльності спеціаліста соціально-виховної сфери відіграє комунікація. Саме категорія спілкування відображає зв'язки між людиною і соціальним середовищем, групами, спільнотами. Спілкування – процес багатогранний. Воно реалізується в різноманітних формах (міжособистісне спілкування, соціальний діалог, ділове і управлінське спілкування тощо).

У соціально-педагогічній роботі доводиться стикатися з різними людьми: сором'язливими і такими, що бурхливо чи навіть агресивно виражають свої почуття, замкнутими, недовірливими, охочими до розмов, тими хто шукає справедливості, підтримки і хто їх вимагає. Тому важливим є вміння знайти підхід до кожного з них, налагодити контакт, стимулюючи лю­дину до діалогу тощо. Компетентність у спілкуванні – є одним із головних, базових компонентів і критеріїв результативної роботи. Знання закономірностей усвідомленої поведінки особистості (світогляд, переконання, інтереси, прагнення, ідеали) і неусвідомленого (установки, стереотипи, потяг, рівні домагань, конформність, сприятливість навіювання тощо), розуміння механізмів спрямованості особистості, міри прояву емоцій (афекти, стреси, фрустрації тощо) допоможуть адекватно оцінити і зрозуміти людину, надати саме ту допомогу, якої він потребує. Крім того, міміка, жести, експресія доповнюють це розуміння і сприяють знаходженню оптимальних варіантів вирішення проблеми, яка стосується конкретної людини.

Уміння володіти первинною діагностикою комунікативності своїх клієнтів, груп осіб - необхідна ланка у компетентності соціального працівника чи соціального педагога. При цьому слід пам'ятати: не можна оцінювати людину і її можливості щодо спілкування без врахування актуального чи потенційного оточення, перспектив розвитку особистості.

Звичайно, спілкування – домінуючий інструмент у соціальній роботі, але не кінцевий продукт діяльності. Водночас варто наголосити на думці, що людина-особистість більш різноманітна, складніша і багатша, ніж діяльність, і її сутність не вичерпується нею. Але смислом акмеологічного підходу у професійно особистісному розвитку спеціаліста є те, що не можна розглядати особистість поза діяльністю, так само, як діяльність не можна розглядати без врахування особистості, її спрямованості щодо розвитку, саморегуляції самореалізації, тощо.

Соціальний педагог і соціальний працівник виконують весь спектр різноманітних функцій організації, координації, забезпечення, підтримки (психологічної і фізичної), правової і адміністративної допомоги, психолого-педагогічної корекції тощо. Це спеціаліст, який може працювати на різних рівнях реалізації соціальної політики держави — на рівні управління, матеріально-технічного і правового забезпечення, освіти, охорони здоров'я і безпосередньої практики соціально-виховної роботи.

Дані позиції характеризують і професійні ролі соціального працівника через призму його посадових функцій. Звідси можна сказати, що рольова поведінка соціального працівника обумовлена самою посадою. Проте, коли ми розглядаємо пра­цівника як спеціаліста-виконавця професійної діяльності, то особистісний фактор (індивідуальність, творчі здібності, втілені в технології, особистісні якості і властивості і, безперечно, професійна компетентність) в практиці досить помітний. Спеціаліст, включаючись у професійну діяльність, виконує свої професійні ролі. Професійна роль формується і обумовлюється не лише місцем індивіда в системі об'єктивних функцій у діяльності. Виконання різноманітних професійних ролей в соціальній роботі пов'язане з виконанням різних робочих функцій. Робоча функція може бути охарактеризована як певний обов'язок, завдання чи дії, які пов'язані з специфічною професійною роллю.

Кожна професійна роль має набір конкретних робочих функцій: організаторську, управлінську, комунікативну, діагностичну, прогностичну, педагогічно-терапевтичну, посередницьку та ін. Ефективність виконання цих функцій, співвідносячись з певними здібностями людини і її особистісними якостями, в різній мірі визначається цілеспрямованим тренуванням в діях, в яких вони реалізуються. А щоб реалізувати ці дії, кожен спеціаліст має володіти пакетом відповідних технологій, які в сукупності є не лише процесом, ходом дії, а й відображають зміст і характер цих дій[20].

1.3 Професіограма соціального працівника/педагога

Як відомо "соціальний працівник" є певним сукупним обрисом професії "соціальна робота".

Соціальний працівник (у всіх його модифікаціях) - спеціаліст, який виконує соціальну роботу як професіонал. Соціальні працівники - використовують свої знання і вміння для соціального обслуговування індивідів, сімей, груп, общин, організацій, суспільства в цілому. Соціальні працівники допомагають людям вирішувати проблеми, створюючи для цього необхідні ресурси, забезпечують взаємодію між людьми чи між людиною та середовищем у цілому, підвищують відповідальність організацій за людину, впливають на соціальну політику .

Професія соціального працівника спрямована на соціальну спеціалізовану діяльність, об'єктивно необхідну для функціонування державних і громадських систем соціальної допомоги різним категоріям населення, для реалізації життєвих, потенційно закладених у кожній людині сил для самозабезпечення і саморозвитку.

Як зазначає, відомий російський дослідник О.Б. Бєлінська, предметно-інструментальна основа професійної діяльності соціального працівника включає професійні знання та досвід. Професія соціального працівника передбачає конкретну діяльність, яка реалізується у визначеній функціонуючій системі соціальної роботи, в конкретній соціальній службі чи окремому спеціалізованому центрі.

Вимоги до рівня знань та умінь соціального працівника витікають з міжнародних вимог до кваліфікації соціального працівника. Згідно із "Стандартом кваліфікації практичної соціальної роботи" йому необхідно мати уяву про теорію і методику роботи з окремими клієнтами і групою; ресурси та послуги, які надаються суспільством; програми і мету соціальних служб як суб'єкта регіонального та локальних рівнів; організацію місцевої інфраструктури і розвитку служб охорони здоров'я та соціального забезпечення; основи соціально-економічної й політичної теорії; расові, етнічні та інші культурні групи в суспільстві (їх морально-етичні цінності та норми, можливі проблеми); результати професійних і наукових досліджень, які можна використовувати в практичній роботі; концепції та методи соціального прогнозування; теорію і практику проведення спостережень, зокрема, за практичною соціальною роботою; теорію і практику управління персоналом; соціальні, психологічні, соціологічні методи і методики; теорії та методи психосоціальної оцінки різних видів і форм втручання з боку соціальних служб, а також диференційований діагноз стану клієнта; теорію та методи адвокатської практики; етичні стандарти і практику професійної соціальної роботи.

Соціальний працівник мусить володіти широким колом відповідних знань та умінь, які умовно можна об'єднати в наступні групи: загальні вимоги до освіти спеціаліста; вимоги до знань та умінь з циклу загальних гуманітарних і соціально-економічних дисциплін; вимоги до знань і вмінь з циклу загальних математичних і природничих дисциплін; вимоги до знань і вмінь з циклу загально-професійних дисциплін; вимоги до знань і вмінь з циклу спеціальних дисциплін.

Соціальний працівник/педагог повинен знати:

специфіку роботи в різному соціальному середовищі; використовувати передовий вітчизняний та зарубіжний досвід соціально-культурної діяльності; основні психічні функції та їх фізіологічні механізми, співвідношення природних і соціальних факторів у становленні психіки, розуміти значення волі та емоцій, потреб і мотивів, а також несвідомих механізмів у поведінці людини; дані наукових досліджень стосовно особистості, її формування в процесі соціалізації, основні закономірності та форми регуляції соціальної поведінки в соціальних спільнотах і групах, особливості протікання соціальних процесів; володіти основами соціологічного аналізу; типологію, основні джерела виникнення і розвитку масових соціальних явищ, форми соціальної взаємодії, фактори соціального розвитку, типи і структуру соціальних організацій та інституцій; основи загальної педагогіки, психології та їх спеціальних розділів; форми, засоби, методи психолого-педагогічного впливу, форми, методи виховної роботи і просвіти; національні особливості побуту і сімейного виховання, народні традиції регіонів, вміло використовувати їх у практичній соціальній роботі; норми сімейного, трудового, житлового законодавства, які регулюють питання охорони материнства та дитинства, права неповнолітніх, пенсіонерів, людей з особливими потребами і забезпечують їх соціальний захист; основи кримінального та цивільного права; порядок та організацію опіки, піклування, всиновлення, позбавлення батьківських прав, направлення до спеціальних навчально-виховних закладів; організацію медико-соціальної роботи, санітарної просвіти і пропаганди здорового способу життя.

Соціальний працівник/педагог повинен уміти:

забезпечити посередництво, з одного боку, між особистістю і сім'єю, а з іншого, між різними громадськими і державними структурами; забезпечити зв'язок між особистістю і мікросередовищем, дітьми та дорослими, сім'єю та суспільством; впливати на стосунки між людьми та ситуацію в малій групі, стимулювати клієнта до виконання соціально-значущої діяльності; працювати в умовах неформального спілкування, сприяючи ініціативі та активній життєвій позиції клієнта; надавати психологічну характеристику особистості (її темпераменту, здібностям і т.п.), інтерпретувати власний психічний стан, володіти прийомами психодіагностики і психічної саморегуляції; вести організаційно-управлінську, дослідницько-аналітичну, науково-педагогічну і практичну роботу на різних об'єктах професійної діяльності; надавати першу медичну допомогу.

Згідно з циклом спеціальних дисциплін соціальний працівник має знати:

особливості соціальної екології, методи оцінки стану навколишнього середовища, володіти екологічною культурою; актуальні проблеми геронтології, методи організації медико – соціального обслуговування людей похилого віку та специфіку роботи з даною категорією; методи соціальної статистики, використання статистичних вимірів у соціальній роботі; конкретний досвід діяльності місцевих органів і центрів соціального захисту населення та його використання в практичній роботі; як використовувати в практичній діяльності особливості спеціальної підготовки: організувати допомогу населенню, соціальну роботу в трудових колективах, медико-соціальну допомогу населенню, соціальну роботу з молоддю, сім'ями та дітьми, соціальну реабілітацію і трудотерапію, роботу з особами похилого віку та людьми з особливими потребами тощо.

Соціальний працівник/педагог повинен уміти:

володіти методикою і технологією соціального прогнозування та проектування, використовувати отримані знання в реальних проектах; володіти процедурою і методами соціальних інновацій, творчо використовувати інновації в практиці соціальної роботи; застосовувати отримані знання для розв'язання сучасних проблем зайнятості населення, вести соціальну роботу серед безробітних, надавати їм моральну та матеріальну підтримку, допомагати в працевлаштуванні; використовувати поглиблені знання спеціальних розділів психології та педагогіки соціальної роботи; вести соціальну роботу з урахуванням сучасної етнографічної та демографічної ситуації; володіти методикою дослідницької роботи при аналізі конкретних явищ і процесів в соціальній сфері, використовувати і впроваджувати отримані результати досліджень.

Окрім цього, соціальний працівник повинен уміти просто і грамотно говорити і писати, навчати інших, уважно і доброзичливо реагувати на емоційні і кризові ситуації, бути прикладом у професійних стосунках, пояснювати складні психосоціальні явища, ефективно організовувати свою роботу, шукати джерела і отримувати засоби для допомоги іншим.

Важливим моментом професійної соціальної роботи є міждисциплінарний підхід до розв'язання проблем, які виникають у клієнта. Працюючи у складі міжпрофесійних груп разом із лікарями, педагогами, соціологами, практичними психологами, соціальними юристами, соціальний працівник має можливість комплексно вирішувати проблеми сім'ї, окремої особистості чи соціальної групи, безумовно, спираючись на потенціал даного суб'єкта.

Таким чином, структура професійних обов'язків соціального працівника досить складна і різноманітна, а обсяг знань, умінь і навичок цього спеціаліста не може обмежуватись характеристиками, які закладені у посадових інструкціях. Вона постійно розвивається і вдосконалюється, що передбачає постійний розвиток особистості соціального працівника, його перепідготовку і підвищення кваліфікації.

На думку О.Б. Бєлінської, серед важливих вимог до соціального працівника слід віднести і таку, як "педагогічна культура соціального працівника". До структурних елементів педагогічної культури, як правило, відносять педагогічні здібності, педагогічну майстерність, психолого-педагогічну спрямованість особистості, мистецтво спілкування з людьми і культуру професійної поведінки.

До соціального працівника пред'являються наступні кваліфікаційні вимоги:

1. Вимоги до особистісних якостей: гуманістична спрямованість особистості; особиста і соціальна відповідальність; почуття власної гідності й поважання гідності іншої людини; емпатичність; готовність зрозуміти іншу людину і надати їй всебічну допомогу і підтримку.

2. Вимоги до діяльності:

а) до посадових обов'язків: організація соціальне значущої діяльності для клієнта серед населення; соціально-правовий захист клієнта; координація діяльності різних громадських і державних організацій для підтримки клієнта;

б) до професійних знань і вмінь: вміти бачити проблеми клієнта, діагностувати їх; вміти визначати характер необхідної допомоги, надавати консультації в своїй роботі, а також застосовувати корекцію та реабілітацію;

в) до рівня сформованості діяльністно-рольових вмінь; вміти встановлювати партнерські стосунки з клієнтом, формувати нові соціальні ролі у клієнта і т.п.

3. Вимоги до особливостей соціальної взаємодії соціального працівника і клієнта: вміти координувати соціальні зв'язки і стосунки, свої власні дії на основі навичок спостереження, відбору та аналізу соціальне значущої інформації тощо.

4. Вимоги до комунікативних навичок і вмінь: володіти культурою спілкування (вміти слухати і чути, володіти культурою безконфліктного спілкування).

У професійному становленні особистості соціального працівника виступає "Я-образ", "Я-концепція". Реалізація індивідуально-творчого підходу передбачає перш за все, формування і розвиток у соціальних працівників ідеального особистісно-професійного "Я". Яким я мушу стати, аби бути спеціалістом високого рівня, професіоналом-майстром, спеціалістом-творцем? Відповідь на це питання пов'язана з оновленням мотиваційної сфери, результатом чого є виникнення внутрішньої мети, усвідомлення особистісного змісту професійних знань, умінь, навичок, якостей, розвиток професійної рефлексії. Професійна рефлексія, пов'язана з професійним усвідомленням та самоусвідомленням, допомагає спеціалісту вийти зі стану своєрідного "поглинання" самою професією і подивитись на неї з позиції спостерігача зі сторони, зайняти позицію поза нею, над нею для судження про неї. Професійна рефлексія визначає ставлення спеціаліста до самого себе як до суб'єкта діяльності, спроба побачити себе в конкретній робочій ситуації. Здатність порівнювати, зіставляти власне бачення себе з оцінками інших учасників взаємодії допомагає соціальному працівникові усвідомлювати, як він у дійсності сприймається та оцінюється іншими людьми.

Особливо важливими, на думку відомого російського науковця П. Д. Павленка, є такі особистісні якості соціального працівника, які умовно можна поділити на три групи.

До першої групи належать вимоги, які пред'являють в ході професійної діяльності до психічних процесів (сприймання, пам'ять, уява, мислення), психічних станів (апатія, стрес, тривожність, депресія), емоційних (стриманість, індиферентність) і вольових (наполегливість, послідовність, імпульсивність) характеристик.

До другої групи відносять самоконтроль, самокритичність, самооцінку своїх учинків, а також стресостійкі якості - фізична тренованість, самонавіювання, вміння переключатися та управляти своїми емоціями.

Третя група включає комунікативність (вміння швидко встановлювати контакт з людьми), емпатичність (вміння вловлювати зміну в настрої людей, виявляти їх установки та очікування, співпереживати), красномовність (вміння впливати і переконувати словом).

Таким чином, професійне становлення спеціаліста - складний, неперервний процес "проектування" особистості. Усвідомлення себе в майбутній професії сприяє формуванню власної моделі професіонала, а багатогранність особистості набуває суспільної значущості, стає умовою розвитку як виробничих так і соціальних відносин [24].

Соціальний працівник/педагог зобов'язаний:

виявляти сім'ї та окремих осіб, які потребують соціально-медичної, психолого-педагогічної, матеріальної чи іншої допомоги, охорони морального, фізичного і психічного здоров'я; виявляти причини виникнення у них проблем, конфліктних ситуацій (за місцем роботи, навчання, у сім'ї та ін.), сприяти їх вирішенню і надавати соціальну допомогу; сприяти різноманітним громадським і державним організаціям і закладам у наданні необхідної соціально-економічної допомоги групам населення, які її потребують; надавати допомогу в сімейному вихованні, укладанні трудових договорів про надомну роботу жінкам, які мають неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам; проводити психолого-педагогічну та юридичну консультації з питань сім'ї та шлюбу, виховну роботу з неповнолітніми дітьми з девіантною поведінкою; виявляти дітей і дорослих, які мають потребу в опікунстві, влаштуванні в лікувальні та навчально-виховні заклади, отриманні матеріальної, соціально-побутової чи іншої допомоги і сприяти їм; організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників, виступати (у випадку необхідності) в ролі їх громадського захисника у суді; брати участь у роботі зі створення центрів соціальної допомоги сім'ї (всиновлення, опікунство, соціальна реабілітація), притулків, молодіжних, підліткових, дитячих і сімейних центрів, клубів та асоціацій, об'єднань за інтересами та ін.; організовувати і координувати роботу з соціальної адаптації та реабілітації осіб, що повернулися з місць позбавлення волі й спеціальних навчально-виховних закладів[24].

Трудова діяльність людини є найбільш типовим прикладом практичної діяльності, в зв'язку з чим на перший план виходить питання про професійну етику - одну з фундаментальних теоретичних основ будь-якої професійної діяльності, науку про професійну мораль, тобто сукупність ідеалів і цінностей, етичних принципів і норм поведінки, які відображають сутність професії та забезпечують взаємостосунки між людьми, що складаються в процесі спільної діяльності.

Таким чином, професійна етика - це моральна самосвідомість певної професійної групи, її психологія та ідеологія. У практиці повсякденної діяльності професійна етика являє собою сукупність норм поведінки спеціалістів. Норми професійної етики піддаються змінам під дією зовнішніх і внутрішніх, по відношенню до професії, факторів. Вони безпосередньо впливають на поведінку спеціалістів, змушуючи їх діяти певним чином.

Соціальна робота як особливий вид професійної діяльності складається зі специфічної, тільки їй притаманної системи цінностей, що сформувалися в процесі становлення принципів і норм поведінки спеціалістів.

Однак як професійна діяльність соціальна робота базується на трьох фундаментальних положеннях - загальнолюдських цінностях:

1. Повага до людини, визнання її безумовної цінності, незалежно від реальних досягнень і поведінки особистості. "Людина - ціль в самій собі й не може виступати ні для кого як засіб для досягнення інших цілей... Приналежність до роду людського саме вже достоїнство" (Е. Кант).

2. Людина - це унікальна соціальна істота, яка реалізує свою унікальність у стосунках з іншими людьми і залежить від них у розвитку своєї унікальності (3. Битрум).

3. Людині одвічно притаманна здатність до змін, покращання свого життя, зростання, а звідси - прагнення до свободи вибору, прийняття рішень. Без віри у цю здатність неможливо знайти обґрунтування для цілей соціальної роботи, які передбачають можливість зміни на краще, вдосконалення людини і суспільства. Саме тому в своїй практичній діяльності соціальні працівники потребують не тільки моральних орієнтирів, які визначають загальний, основний напрям їхньої діяльності, й окремих правил, характерних для повсякденної роботи, без дотримання яких неможливо реалізувати відповідні моральні норми та принципи. Саме тому в етичних нормах соціального працівника відображено основні вимоги і критерії поведінки фахівця, які випливають зі специфічних умов та змісту його діяльності.

Професійна етика соціального працівника пропонує пошук резервів, використання різноманітних ресурсів: від соціальних до особистих як самого соціального працівника, так і його клієнтів. Усе це можливо і допустимо лише з соціальною і професійною метою, і ні в якому разі не у вузько корпоративних чи особистих корисних інтересах. Основними категоріями етики соціальної роботи є професійні етичні стосунки, етична свідомість, етичні дії та професійний обов’язок спеціаліста. Дотримання розумних інтересів клієнта, особиста відповідальність соціального працівника за небажані для клієнта та суспільства наслідки його дій, визнання права клієнта щодо прийняття самостійного рішення на будь-якому етапі спільних дій, прийняття клієнта таким, яким він є, конфіденційність, доброзичливість, безкорисливість, чесність і відкритість у взаємостосунках соціального працівника та клієнта, повнота інформування клієнта про заплановані заходи, відсутність упереджень по відношенню до клієнта[20].

1.4 Нормативно-правова база соціального працівника/педагога в Україні

У міжнародній практиці склалася динамічна система соціальних норм і правил, які забезпечують необхідні умови життя суспільства і функціонування держави, узгоджену взаємодію людини, громадянина, соціальної групи, суспільства та держави. Вітчизняне законодавство, ґрунтуючись на міжнародних аналогах, мусить сприяти економічному, соціально – політичному і духовному розвитку суспільства, підвищенню якості життя людей з урахуванням історичних і національних особливостей країни та характеру державної влади. Після прийняття Конституції України (28 червня 1996 року), а також низки Указів Президента України, Постанов Кабінету Міністрів України з різних проблем соціального буття суспільства вітчизняному правознавстві визначилася тенденція до виокремлення особливої галузі права – права соціального.

Нині існує велика кількість нормативно – правових документів, що регламентують діяльність соціальної сфери, зокрема, соціальної роботи (Додаток А).

Варто зазначити, що правові норми, які регулюють суспільні відносини, мають бути адекватними загальнолюдським цінностям і моралі, відповідати правовим принципам демократичної держави.

Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституція України).

Соціально – правовим першоджерелом національного законодавства України вважаються документи, розроблені міжнародним співтовариством в Організації об’єднаних націй: Загальна декларація прав людини(1948), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права[24].

Розділ 2

СОЦІАЛЬНО–ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ I – III СТУПЕНІВ

2.1 Особливості соціального захисту школярів

Серед шкільних проблем, які знаходяться в центрі уваги фахівців соціальної роботи, виділяють наступні групи: 1)проблеми дітей, що традиційно знаходяться у центрі уваги соціальних служб (діти-інваліди зі збереженим інтелектом, діти-сироти, діти з багатодітних сімей, соціально неблагополучних сімей); 2)проблеми невстигаючих учнів. Проблема невстигаючих учнів лежить на перетині педагогічних, психологічних, соціальних проблем. Вже зараз вона виходить в число найгостріших проблем сучасності. Мова йде не про дітей з відхиленнями у розвитку, а про учнів масової школи, які відчувають труднощі з навчанням, що накопичуються від року до року і ведуть до невстигання, погіршення здоров'я, порушення психологічної та соціальної адаптації. Серед можливих негативних наслідків, до яких призводить дана проблема, можна віднести: кидання школи; проблеми з навчанням в середніх і старших класах, а також при здобутті фахової освіти внаслідок "запущених" проблем початкової освіти; формування девіантної поведінки. Подібна проблематика, за оцінками експертів, спостерігається у більше як половини школярів. Шкільні труднощі мають цілий ряд причин, а складність їх виділення обумовлюється їх неоднозначністю, багатоваріантністю. До основних груп факторів відносимо екзогенні та ендогенні. Екзогенні (зовнішні) фактори. Серед них виділяємо умови, в яких росте і розвивається дитина (як позитивні так і негативні, наприклад - відсутність емпатичного контакту з батьками, ласки, взаєморозуміння, надмірна увага до дитини тощо). Тут і екологічні фактори (в екологічно небезпечних районах кількість невстигаючих школярів досягає 80%). До зовнішніх факторів відносяться також педагогічні впливи - фаховий рівень вчителів, педагогічна кваліфікованість батьків, недосконалість методик навчання, неправильна мотивація до навчання. Ендогенні (внутрішні) фактори. До них відносимо відхилення у фізичному розвитку дитини як на етапі внутрішньоутробного розвитку, так і набуті в подальші періоди, а також наявність тих чи інших захворювань. Ці фактори не піддаються соціально-педагогічній корекції, тому мають бути враховані як об'єктивна перешкода у подоланні проблем неуспішності. Соціальна робота зі школярами спрямована на вирішення ряду завдань. У найзагальнішому розумінні це подолання недоліків, на яких зосереджують увагу самі педагоги, учні, батьки, застосування ефективних шляхів їх усунення. Виходячи з аналізу зарубіжного досвіду, враховуючи специфіку проблем соціального захисту дитинства в нашій країні, виділяють наступний перелік основних завдань соціальної роботи зі школярами: Сприяти подоланню специфічних труднощів у процесі соціалізації школярів із соціально неблагополучних сімей і прошарків суспільства. Розвиток випереджаючої соціалізації (ознайомлення учнів, незалежно від їх походження, з їх рольовими перспективами і шансами в суспільстві відповідно до здобутої освіти; Формування уявлення про суспільні потреби, запити, тенденції розвитку суспільства; Вироблення навичок критичного осмислення навколишньої соціальної дійсності та свого місця та перспектив у ній). Сприяти розвитку особистісних і соціальних освітніх процесів на стадії навчання і вибору професії. Участь у педагогічному розв'язанні потенційних конфліктів.

Щодо конкретних шляхів реалізації даних завдань можна виділити:

соціально-побутову допомогу, забезпечення вітальних потреб, вирішення негайних проблем; аналіз, консультування, лікування, активізацію до діяльності, охоплення цією роботою як окремих дітей, їхніх батьків, так і груп;

співпрацю з педагогами, шкільними психологами, лікарями, консультантами з профорієнтації; групові методи виховання, роботу з учительським колективом, батьківським комітетом, проведення батьківських зборів[20].

2.2 Особливості здійснення соціально - педагогічної діяльності у загальноосвітніх навчальних закладах

Одним із провідних мікрофакторів соціалізації дитини є інститути соціального виховання. Пріоритетне місце серед них, без сумніву, належить школі. Саме школу більшість науковців розглядає як провідний інститут соціального виховання. В першу чергу, необхідно зазначити, що в загальноосвітні заклади дитина приходить як особистість, яка розвивається і формування якої вже почалося в сім'ї, групі однолітків, найближчому мікросоціумі. Тому життя дитини в школі доцільно розглядати як органічну частину та продовження ЇЇ соціалізуючого процесу.

Досить часто процес соціалізації особистості в умовах загальноосвітніх закладів супроводжується появою різноманітних соціально-психологічних проблем в дитячому та підлітковому середовищі, особливостей взаємодії учнівського та педагогічного колективів, різних труднощів підлітків, пов'язаних з усвідомленням та розумінням ними власного "Я" - образу. Все це викликає необхідність організації соціально-педагогічної роботи з вихованцями загальноосвітніх закладів, яку має здійснювати кваліфікований спеціаліст. Ним на сьогодні виступає соціальний педагог - фахівець відповідної кваліфікації, об'єктом діяльності котрого є діти та молодь, що потребують допомоги й підтримки у процесі соціального становлення.

Стратегічні завдання соціально-педагогічної діяльності в загальноосвітніх закладах: сприяти подоланню перешкод в процесі соціалізації дітей з соціально неблагополучних сімей; формувати в учнів навички соціальної компетентності - бази для адаптивної та позитивної поведінки, які дозволяють людині адекватно виконувати норми і правила, прийняті в суспільстві, ефективно вирішувати проблеми повсякденного життя; впливати на позитивні зміни у соціальному полі шкільного мікросоціуму.

Функціональні обов'язки соціального педагога окреслені в листі Міністерства освіти і науки України від 02.08.2001 р. "Про особливості діяльності практичних психологів (соціальних педагогів) загальноосвітніх навчальних закладів". Відповідно до цього листа перед соціальними педагогами ставляться такі професійні завдання:

формування гуманних стосунків між вихованцями, учнями та педагогами; охорона й захист прав та інтересів дітей; вивчення особливостей особистості учня, соціальної ситуації розвитку та умов життєдіяльності; вияв інтересів та потреб, проблем і труднощів дітей та підлітків; створення атмосфери психологічного комфорту для учнів у навчальній та позанавчальній діяльності; організація та координація різних видів поза навчальної діяльності дітей та підлітків; попередження конфліктів в учнівських колективах; допомога старшокласникам у професійному самовизначенні; орієнтація учнів на здоровий спосіб життя; профілактика правопорушень серед неповнолітніх, робота з учнями "групи ризику"; посередницька діяльність між вихованцями та адміністрацією, педагогами школи, батьками, різними соціальними інститутами; взаємодія з педагогами, психологом, батьками або опікунами для надання допомоги учням; попередження суїцидальних спроб неповнолітніх.

До посадових обов'язків соціального педагога входять також:

турбота про дітей, які за певних причин виключені зі школи; надання допомоги та підтримки батькам при переведенні дитини в інший навчальний заклад; захист прав дітей, що є представниками національних меншин; виявлення дітей, які незаконно зайняті на роботі в навчальний час і вирішення питання їх освіти; сприяння дітям та батькам в отриманні гарантованих їм пільг; організація різноманітних благодійних акцій.

Соціальний педагог є рівноправним членом педагогічного колективу загальноосвітнього закладу. Він бере участь в роботі педагогічних рад, методичних об'єднань.

Основними функціями соціального педагога в загальноосвітніх навчальних закладах є такі :

Діагностична – вивчення та оцінювання реальних особливостей діяльності особистості, мікроколективу (класу чи референтної групи), шкільного колективу в цілому, неформальних молодіжних об'єднань; спрямованості впливу мікросередовища, особливостей сім'ї та сімейного виховання, позитивних сил в мікрорайоні та джерел негативного впливу на дітей і підлітків.

Прогностична – прогнозування на основі спостережень та досліджень посилення негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації, що впливає на розвиток особистості чи групи.

Консультативна – надання порад, рекомендацій учням, батькам, вчителям та іншим особам, які звертаються до соціального педагога.

Захисна – забезпечення дотримання норм охорони та захисту прав дітей і підлітків, представлення їх інтересів у різноманітних інстанціях (службі у справах неповнолітніх, міліції, суді тощо).

Профілактична – переконання учнів в доцільності дотримання певних норм та правил поведінки стосовно здоров'я та способу життя.

Організаторська – забезпечення змістовного дозвілля дітей та підлітків у школі та соціальному середовищі, залучення сім'ї і представників громадськості до соціально-педагогічного процесу в навчальному закладі. (Рис.2.1)

ЗМІСТ ТА ФОРМИ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ

На основі цих функцій виокремлюють такі основні напрями професійної діяльності соціального педагога в загальноосвітніх закладах: вивчення соціально-психологічних особливостей особистості та соціально-педагогічного впливу мікросередовища на вихованців шляхом спостереження, бесід, опитування експертів, інтерв'ювання, тестування, аналізу документів; - організація соціально-педагогічної взаємодії з особистістю, яка потребує допомоги, що забезпечується підтримкою дітей із проблемних сімей, спонуканням особистості до самоорганізації та самостійності, сприянням особистості у вирішенні проблем, співробітництво з сім'єю, школою та громадою; соціально-психологічна допомога та підтримка особистості в кризових ситуаціях здійснюється шляхом з'ясування проблеми, обговорення шляхів її вирішення, розробки плану дій, допомоги в організації виходу з проблеми, координації зусиль найближчого оточення особистості, створення груп підтримки; корекція стосунків, способів соціальної дії, посередництво в творчому розвитку особи і групи можуть бути реалізовані при моделюванні ситуацій, які сприятимуть оволодінню підлітками новим досвідом, допомозі в розблокуванні позитивних емоцій, створенні ситуації успіху, зміні уявлень вихованця про своє "Я", підтримці ініціатив окремого учня чи групи, створенні умов для творчості.

Результативність діяльності соціального педагога оцінюється в процесі поточного та підсумкового контролю адміністрацією загальноосвітнього закладу та самоконтролю спеціаліста. Велику роль у цьому відіграє наявність та якість оформлення відповідної документації. В інструктивно-методичних листах, які регламентують діяльність соціального педагога, наводиться такий орієнтовний перелік документів спеціаліста в загальноосвітніх закладах: тексти нормативних документів щодо соціально-педагогічної роботи, законів та підзаконних актів щодо захисту прав дітей ; посадова інструкція; перспективні плани роботи на рік, чверть, місяць; графік консультацій; програми по окремих напрямах соціально-педагогічної роботи, які реалізує спеціаліст у школі; документація щодо соціального супроводу дітей, які скоїли правопорушення; документація щодо питань опіки та піклування учнів школи; журнал реєстрації звернень учнів, батьків, вчителів із зазначеними видами наданої їм допомоги; соціальні паспорти кожного класу; соціальні паспорти неблагополучних сімей, в яких було здійснене соціальне інспектування; звіти про роботу з неблагополучними сім'ями учнів; методичні матеріали для реалізації різних напрямів соціально-педагогічної роботи в школі (інформаційні матеріали для батьків, матеріали для вчителів щодо здорового способу життя, формування навичок соціальної компетентності тощо); інформація про діяльність різних соціальних служб та організацій, які діють в мікрорайоні школи.

З метою ефективного забезпечення функціональних обов'язків соціальний педагог у своїй практичній роботі широко використовує такий метод аналізу соціуму, як складання соціального паспорту класу. Соціальна паспортизація класних шкільних колективів здійснюється на основі даних, отриманих соціальним педагогом у результаті вивчення біографічних даних учнів, індивідуальних бесід з ними, а також батьками та класними керівниками, спостереження за класним колективом тощо. На сьогодні в соціально-педагогічній практиці не існує стандартизованої форми соціального паспорту класу. Це пояснюється наявністю широкого спектру різних типів навчальних закладів, що, у свою чергу, обумовлює специфіку певного контингенту учнів. Орієнтовна структура соціального паспорту класу може мати такі блоки:

І. Гендерна характеристика класу: кількість хлопців; кількість дівчат.

II. Вікові характеристики учнів класу (кількість учнів певного року народження).

III. Стан здоров'я вихованців: здорові; мають тимчасові розлади здоров'я; мають хронічні соматичні хвороби; мають психосоматичні захворювання; мають інвалідність.

IV. Види позанавчальної діяльності вихованців: кількість дітей, які навчаються в музичних школах; кількість дітей, що відвідують спортивні секції; кількість дітей, що займаються в гуртках та клубах за інтересами; кількість осіб, які не відвідують позашкільні заклади.

V. Соціальна поведінка учнів класу: число учнів, що скоїли різні правопорушення; число учнів, що стоять на обліку в кримінальній міліції у справах неповнолітніх; наявність учнів з різними видами адиктивної поведінки; кількість учнів, які систематично порушують дисципліну, мають стійкі конфлікти з вчителями.

VI. Інформація про соціальне середовище розвитку учнів: кількість учнів з повних сімей; кількість учнів з неповних сімей; - кількість учнів, яких виховують опікуни чи прийомні батьки; кількість учнів, що проживають з алкозалежними батьками; кількість учнів, які проживають з наркозалежними батьками; кількість учнів з матеріально забезпечених сімей; кількість учнів з малозабезпечених сімей; кількість учнів з багатодітних родин. [20]

Ще одним із надзвичайно важливих напрямів роботи соціального педагога в загальноосвітніх закладах сьогодні є популяризація серед учнів переваг здорового способу життя.

Досить тривожним є той факт, що з року в рік збільшується число неповнолітніх з різними видами наркогенної залежності.

Широкомасштабна профілактична робота з підлітками, яка проводиться в Україні останнім часом, на жаль, не принесла відчутних результатів.

Однією із причин цього є те, що в більшості випадків ця робота систематично не ведеться в загальноосвітніх закладах і, в основному, носить епізодичний характер.

В останні роки в Україні почали впроваджуватися профілактичні програми за методом "рівний-рівному", ефективність яких перевірена в інших країнах. Реалізація їх в умовах школи, безперечно, не може відбутися без активної роботи в цьому напрямі соціального педагога, оскільки інформація, отримана в процесі соціальної діагностики, дасть йому можливість відібрати та підготувати потрібних для підлітків інструкторів-однолітків. Спільно з соціальним педагогом вони зможуть сформувати позитивне ставлення ровесників до здорового способу життя.

Оцінка результативності професійної діяльності соціального педагога в загальноосвітньому закладі може проводитися за такими параметрами:

• відповідність соціально-педагогічної роботи спеціаліста розробленим планам;

• використання в роботі широкого спектру різноманітних методів та форм;

• адекватне використання технологічного інструментарію для вирішення соціально-педагогічних завдань;

• оцінка батьками та учнями якості роботи соціального педагога;

• інформаційно-методичне забезпечення різних напрямів роботи соціального педагога в школі;

• кількість сімей, з якими ведеться соціально-педагогічна робота;

• проведені заходи щодо соціально-правового захисту дітей;

• соціально-психологічний супровід дітей груп ризику;

• організація роботи з педагогічним колективом школи;

• налагодження взаємодії з різними соціальними службами та організаціями.

2.3 Взаємодія соціального педагога школи з батьками учнів

Сім'я є важливим інститутом соціального виховання підростаючого покоління. Вона є персональним середовищем життя та розвитку дітей. Якість цього середовища залежить від освітнього рівня батьків та їхньої участі в житті суспільства, від майнового стану та зайнятості на роботі, від умов проживання та структури родини. Водночас сучасна сім'я переживає період глибоких змін. Взаємини дітей та батьків стають все більш емоційно психологічними, на зміну батьківській владі приходить авторитет особистості батьків. Часто діти мають вищий рівень освіти, проводять більшість вільного часу поза родиною. Характер занять та місце проведення часу з однолітками, як водиться, не задовольняє батьків. А контролювати, дозволяти чи забороняти батьки не завжди вміють і можуть.

Взаємини між батьками та дітьми часто загострюються, стають драматичними. На жаль, класний керівник чи інші вчителі не завжди можуть надати кваліфіковану допомогу батькам. Тому саме робота соціального педагога з сім'ями вихованців сприяє створенню педагогічно доцільних стосунків у сім'ї. Батьків більше за все хвилюють труднощі в поведінці, спілкуванні, навчанні дитини, конфлікти з вчителями, тяжка сімейна атмосфера, бездуховність, гіперактивність, неврози, суїцидальні спроби, проблеми, пов'язані з сексуальною поведінкою та статевим вихованням дітей. Робота шкільного соціального педагога з сім'єю проводиться в кілька етапів: інформаційно-теоретичний (лекції, семінари для батьків); тренінговий; консультативний. Варто зазначити, що саме останні два етапи роботи соціального педагога з батьками відносно недавно увійшли в соціально-педагогічну практику школи.

На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогтися того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.

Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім соціальні педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А.Макаренко вважав, що це найдоступніший спосіб зв'язку школи і сім'ї.

Спеціальну виховну роботу проводять із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.

Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямовують передусім на підвищення їх психолого-педагогічного рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи виховання.

Із сім'ями педагогічно пасивними працюють переважно індивідуально, домагаючись розуміння батьками хибності своєї поведінки, пробудження почуття відповідальності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебудувати систему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок, бажання докорінно змінити сімейний уклад.

У роботі з антипедагогічними сім'ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорюють недоліки у вихованні дітей, окреслюють шляхи їх усунення, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї групи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі результати, але важливо посіяти в них сумніви у правильності їх системи виховання, змусити їх замислитися над її результатами.

Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необхідно довести, що такий стиль виховання дитини в сім'ї робить її самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям і в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині більше потрібен емоційний зв'язок саме з батьками, їхня безпосередня участь у житті дитини важливіша, ніж машина, охорона і прислуга. Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У таких сім'ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгородження дитини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться будувати свої стосунки з різними людьми, дружити й любити за покликом душі.

З метою профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин, соціальному педагогу доцільно дати батькам поради: 1. Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати визначення кожному членові сім'ї його обов'язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани тощо. 2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення. 3. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров'я; культивувати розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм літнім батькам і родичам, дітям, нужденним, утримувати свою сім'ю. 4. Компетентне й педагогічно грамотне (без повчань, моралізування, надокучливості, залякування, з урахуванням індивідуальних і вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів, токсикоманів, алкоголіків). Стежити і намагатися, щоб перша інформація про наркотичне лихо і сумнівний “кайф” надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії з вулиці. 5. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин (кіно, відеофільми, пісенні твори, що акцентують на привабливих сценах "кайфування" в стані наркотичного одурманення свідомості, розуму людини). 6. Розвивати й заохочувати у дітей самостійність, уміння обстоювати власну позицію, переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників сучасного способу життя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовинами, алкоголем тощо. 7. Підтримувати постійний зв'язок зі школою, іншими виховними закладами, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого покоління. 8. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин, алкоголю (зміна фізичного стану, поведінки, активності тощо). 9. Бути готовими до консультацій з педагогами, психологами, медиками; до відвертої, спокійної розмови з дитиною; до прийняття "дисциплінарних" рішень щодо обмеження "непродуктивного" часу життя дитини і контактування її з "підозрілими" товаришами.

У роботі соціального педагога з батьками учнів використовують різноманітні види й методи.

Відвідування батьків удома. Допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківського виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до школяра.

Відвідування сім'ї може мати різну мету: загальне ознайомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог школи і сім'ї до учня, допомога в організації режиму, обговорення з батьками відхилень у поведінці дитини і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подолання, залучення батьків до участі в роботі школи, вивчення досвіду виховання в сім'ї та ін. Перш ніж відвідати родину, треба мати початкові відомості про неї та її зв'язки зі школою (особиста справа учня, класний журнал, бесіди з учителями, з самим учнем), відтак з'ясувати основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями, товаришами. Не обійтися без ознайомлення з педагогічною літературою, в якій розкрито мету відвідування сім'ї. Бажано відібрати і порекомендувати батькам літературу відповідно до теми бесіди, яку проводитимуть з ними.

Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлінної підготовки, а й від поведінки соціального педагога. З самого початку зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довіри і доброзичливості. В сім'ях, які не мають систематичного зв'язку зі школою, такий візит розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до захисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, слід одразу ж "зняти" будь-яку настороженість батьків. Бесіду про дітей починають з позитивних сторін їх характеру і поведінки. Залучаючи батьків до бесіди, поступово переходять до обговорення негативного у поведінці учня. Свої судження про нього слід висловлювати спокійно, тактовно, наводячи незаперечні докази і уважно слухаючи пояснення батьків, розробити спільний план дій школи і сім'ї, домовитися про взаємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі.

Загальне ознайомлення з умовами життя учня вдома можна проводити за такою схемою: 1. Прізвище, ім'я учня, клас. 2. Склад сім'ї. 3. Де і на якій посаді працюють батьки та інші члени сім'ї . 4. Матеріальне забезпечення сім'ї. 5. Квартирні умови. 6. Культурний рівень сім'ї (освіта, які читають газети, журнали, наявність телевізора, радіо, бібліотеки та ін.). 7. Режим дня школяра. 8. Чи облаштоване робоче місце учня? 9. Хто і як здійснює контроль за виконанням режиму? 10. Трудове виховання в сім'ї. 11. Хто з членів сім'ї допомагає учневі? 12. Які заходи заохочення й покарання вживають до дитини.

Запрошення батьків до школи. У разі необхідності соціальний педагог запрошує батьків окремих учнів до школи для розмови. Під час бесіди з ними дуже важливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довіри. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для батьків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що надмірне акцентування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, неприязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

День відкритих дверей для батьків у школі. Цей вид роботи потребує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу. Цього дня у школі проводять батьківські збори, лекції, консультації, екскурсії по школі, організовують виставки, вечори тощо. В одних школах день відкритих дверей для батьків проводять щосеместру, в інших — щомісяця. Роботу з його підготовки очолює батьківський комітет і комісія з питань педагогічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, доповіді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак вони працюють диференційовано. Хоч би якою була програма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей і поговорити з директором, його заступниками, учителями, класними керівниками, шкільним лікарем, соціальним педагогом, психологом, представниками органів дитячого самоврядування.

Підготовка зборів залежить від змісту і форми їх проведення. Готуючись до них, класний керівник та соціальний педагог визначають порядок денний; забезпечують явку батьків на збори. Соціальний педагог тактовно відповідає на запитання й висловлює конкретні пропозиції. Рішення, прийняті батьківськими зборами, стосуються і батьків, які з тих чи тих причин не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними педагог повинен ознайомити їх із змістом зборів та прийнятими рішеннями. Подібну підготовчу роботу проводять і перед загальношкільними батьківськими зборами, на яких обговорюють питання, що стосуються всіх батьків. З метою пропаганди педагогічних знань серед батьків організовують бесіди і лекції на педагогічну тематику, їх проводять або для батьків учнів одного класу, або окремо для батьків учнів початкових класів, середніх і старших класів, що дає змогу враховувати вікові особливості дітей. Ці заходи ефективні лише тоді, коли спираються на конкретні факти, проілюстровані цікавими прикладами з питань сімейного виховання. Вихованню дітей та зацікавленню до виховання батьків сприяють тематичні вечори і вечори запитань та відповідей, на які запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем. Для педагогічної пропаганди серед батьків використовують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним контактам з учителями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації. Для пропагування педагогічних знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сімейного виховання тощо. В останнє десятиліття виникли нові види виховної роботи, що передбачають активну співпрацю з батьками під час їх проведення. Це передусім усні журнали, прес-конференції, зустрічі “за круглим столом”, батьківські ознайомлення з педагогічною літературою, перегляд фільмів на педагогічні теми, вечори сімейних традицій, виставки "Світ захоплень нашої сім'ї", прикладної, декоративної творчості, родинних альбомів, колекцій, випуск тематичних газет. Використовують також інші традиційні й нетрадиційні види пропагування педагогічних знань. До нетрадиційних належать: педагогічний десант (виступи соціальних педагогів на підприємствах); дерево родоводу (зустрічі поколінь); у сімейному колі (індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами, юристами); родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання); народна світлиця (звернення до народних традицій); день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей); вечір великої розмови (участь педагогів, батьків, учнів в організації відпочинку, ігри, вистави та ін. (альбом-естафета "Як ми відпочиваємо" — досвід організації відпочинку в родині); дискусійний клуб; клуб "Сімейних традицій"; сімейна скринька (з досвіду родинного виховання); аукціон ідей сімейної педагогіки; батьківський ринг (вирішення педагогічних ситуацій); батьківська школа (клуб, в якому проводяться диспути, обмін досвідом, випускаються газети, бюлетені та ін.); азбука родинного виховання (обговорення проблем виховання, виступи спеціалістів); дні довіри (консультації різних фахівців); сімейні свята в класі (спільні святкування днів народження дітей, календарних, народних свят).

2.4 Соціально - педагогічна робота в загальноосвітній школі I–III ступенів № 1 ім. Ю. Головатого м. Борисполя Київської обл.

Загальноосвітня школа I-III ступенів №1 імені Героя Радянського Союзу Юрія Головатого знаходиться в центрі міста Борисполя, класи переповнені, школа має в складі учнівського колективу багато не лише тих дітей, що потребують соціального захисту, а й учнів з так званих "груп ризику"

Тому на плечах соціального педагога школи лежить величезна відповідальність за їх соціалізацію і навіть долю.

Результативність діяльності соціального педагога оцінюється в процесі поточного та підсумкового контролю адміністрацією школи та самоконтролю спеціаліста. Велику роль у цьому відіграє наявність та якість оформлення відповідної документації, тому спеціаліст ЗОШ № 1 має в своєму розпорядженні та веде наступну документацію: тексти нормативних документів щодо соціально-педагогічної роботи, законів та підзаконних актів щодо захисту прав дітей, посадова інструкція(Додаток Б),перспективні плани роботи на рік, чверть, місяць(Додаток В),графік консультацій, документація щодо соціального супроводу дітей, які скоїли правопорушення, документація щодо питань опіки та піклування учнів школи, журнал реєстрації звернень учнів, батьків, вчителів із зазначеними видами наданої їм допомоги, соціальні паспорти кожного класу, та загальний соціальний паспорт школи(Додаток Г), план роботи по попередженню насильства в сім’ї(Додаток Д ), заходи по попередженню ВІЛ, СНІДу серед учнів школи(Додаток Е), заходи направлені на попередження правопорушень та злочинності, поширення наркоманії, алкоголізму серед учнів школи(Додаток Ж ), соціальні паспорти неблагополучних сімей, в яких було здійснене соціальне інспектування, звіти про роботу з неблагополучними сім'ями учнів, методичні матеріали для реалізації різних напрямів соціально-педагогічної роботи в школі (інформаційні матеріали для батьків, матеріали для вчителів щодо здорового способу життя, формування навичок соціальної компетентності тощо), інформація про діяльність різних соціальних служб та організацій, які діють в мікрорайоні школи.

Соціально – педагогічна робота в школі здійснюється на основі законів України "Про освіту"(зі змінами і доповненнями від 23 березня 1996 р. № 100/96 - ВР), "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" (від 21 червня 2001 р. № 2558 - III), Положення про психологічну службу в системі освіти України, (наказ МО України від 03.05.1999р. № 127), кваліфікаційних характеристик соціального педагога згідно Типового положення про атестацію педагогічних працівників України (наказ МО України від 20.08.1993 р. № 310), зі змінами та доповненнями (наказ МО України від 01.12.1998р. № 419) та інших нормативних документів в тісній співпраці з міськими відділами соціальної допомоги сім’ї та молоді, міським центром зайнятості, відділом по роботі з неповнолітніми правопорушниками міськрайонного відділу кримінальної міліції МВС України в м. Борисполі.

Соціальний педагог цієї школи Тишко Наталія Вадимівна: забезпечує соціально-педагогічний патронаж дітей та молоді в системі освіти; здійснює посередництво між освітніми установами, сім'єю, державних установ, громадських організацій, відділів соціального захисту неповнолітніх, органів територіального самоврядування, громадськістю; організовує їх взаємодію, об'єднання зусиль з метою створення в соціальному середовищі умов для всебічного розвитку дітей, підлітків як особистостей, їх благополуччя в мікросоціумі; проводить соціально необхідну роботу щодо організації спілкування дітей, молоді, дорослих за місцем проживання, в мікрорайоні, сімейно-сусідських спільнотах; сприяє участі вихованців у науковій, технічній, художній творчості, спортивній, суспільно-корисній діяльності, виявляє задатки, розкриває здібності; забезпечує захист прав дітей в суспільстві, надає допомогу в період соціального і професійного визначення особистості, дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію молоді; сприяє подоланню особистісних, міжособистісних, внутрішньо сімейних конфліктів; залучає громадські організації, творчі спілки, окремих громадян тощо до культурно-освітньої, профілактико - виховної, спортивно-оздоровчої та інших видів роботи; надає необхідну консультативну психолого-педагогічну допомогу дітям, підліткам, які потребують піклування і підтримки (діти з обмеженими фізичними можливостями, сироти, напівсироти, діти-інваліди); дитячим, молодіжним об'єднанням, угрупуванням; виховує повагу до батьків, жінки, культурно-національних цінностей, духовних, історичних цінностей України; додержується педагогічної етики, поважає гідність особистості дитини, захищає її від будь-яких форм фізичного і психічного насильства, запобігає вживанню ними алкоголю, наркотичних речовин, іншим шкідливим звичкам, пропагує здоровий спосіб життя; займається профілактикою правопорушень неповнолітніх, дитячого побутового, дорожньо – транспортного травматизму; здійснює корекцію відхилень у поведінці школярів, молоді; проводить профілактичну роботу з попередження девіантної поведінки, а також розробляє програми та проекти роботи з "дітьми вулиці"; працює з групами ризику в умовах неформального спілкування; сприяє прояву ініціативи, активізації суб'єктивної позиції вихованців; постійно підвищує свій професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; приймає участь в методичних семінарах, заняттях методичних об'єднаннях соціальних педагогів вчителів, коли ставиться питання про захист інтересів дітей і підлітків; проводить соціально-психологічне обстеження, надає консультативну допомогу дітям та батькам з багатодітних, неповних, неблагонадійних та інших проблемних сімей; знає функції, права державних установ, громадських, релігійних організацій в системі освіти, Конвенцію про права дитини, інші законодавчі та нормативні акти, та документи з питань навчання і виховання, основи трудового законодавства. Ще одним із надзвичайно важливих напрямів роботи соціального педагога в ЗОШ № 1 є популяризація серед учнів переваг здорового способу життя. Турбота цієї школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім соціальний педагог має можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі.

Розділ 3 ПРАКТИЧНА ЧАсТИНА/

ДОСВІД СОЦІАЛЬНО – ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1 Дослідження відношення до наркотиків учнів загальноосвітніх навчальних закладів

З допомогою соціологічних досліджень здійснюється подальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється.

Структурно процес будь-якого соціологічного дослідження ділиться на етапи: а) розробку програм досліджень; б) збирання емпіричного матеріалу; в) опрацювання матеріалів дослідження (статистичні і математичні); г) аналіз результатів дослідження і розробка рекомендацій.

Соціологічні дослідження виконують пізнавальні функції. По-перше, інформаційну, що дозволяє одержати первинні дані про індивідів і спільності, їх потребах, інтересах, орієнтаціях, мотивах, фактах реальної і вербальної поведінки, про суспільну і громадську думку та ін.; по-друге, в конкретних ситуаціях дослідження створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.

Важливіша особливість емпіричного соціологічного дослідження полягає в тому, що використовуються специфічні методи збирання інформації, що дозволяє вести якісний аналіз соціальних проблем, становище суспільної думки, особливості суспільної, групової свідомості людей та ін. Виділяється чотири основних методи емпіричного соціологічного дослідження: аналіз документів, спостереження, опит і соціальний експеримент, що розділяються в залежності від становлення фактів свідомості, а також способу їх фіксації, шляхів та методів їх використання.

Одним із надзвичайно важливих напрямків роботи соціального працівника/педагога сьогодні є популяризація серед дітей переваг здорового способу життя, зокрема попередження негативних явищ у молодіжному середовищі. До таких явищ належать наркоманія, СНІД, алкоголізм, тютюнопаління. Якщо подивитися на статистичні дані, то можна побачити, що майже 90% наркоманів - це люди віком до 30 років. Разом з розповсюдженням наркоманії йде поширення епідемії СНІДу, а переважну більшість (78%) ВІЛ-інфікованих складають молоді люди віком від 15 до 29 років. Досить тривожним є факт, що з року в рік збільшується число неповнолітніх з різними видами наркогенної залежності. Широкомасштабна профілактична робота з підлітками, яка проводиться в Україні останнім часом, на жаль, не принесла відчутних результатів. Однією із причин цього є те, що в більшості випадків ця робота систематично не ведеться в загальноосвітніх закладах і, в основному, носить епізодичний характер. В останні роки в Україні почали впроваджуватися профілактичні програми за методом "рівний-рівному", ефективність яких перевірена в інших країнах. Реалізація їх в умовах школи, безперечно, не може відбутися без активної роботи в цьому напрямі соціального педагога, оскільки інформація, отримана в процесі соціальної діагностики, дасть йому можливість відібрати та підготувати потрібних для підлітків інструкторів-однолітків. Спільно з соціальним педагогом вони зможуть сформувати позитивне ставлення ровесників до здорового способу життя.

У позакласній антинаркогенній роботі використовують різноманітні методи і форми: бесіди, лекції, диспути, конференції тощо. Для підготовки і проведення вибіркового виховного заходу важливо передусім з'ясувати ставлення учнів до вживання тютюну, алкоголю і наркотиків, неабияку роль відіграє й позиція вчителя.

Приводимо приклад дослідження, проведеного соціальним педагогом загальноосвітньої школи № 1 Тишко Н.В. з подальшим використанням результатів аналізу анкети в проведенні профілактичних заходів щодо наркогенної залежності учнів цієї школи.

Проблема дослідження. В житті сучасного суспільства особливо гостро постала проблема пов’язана з наркоманією. Особливо велике розповсюдження ця негативна звичка отримала в середовищі молоді. Наркоманія негативно впливає не тільки на життя суспільства в цілому, а також на життя та діяльність особи окремо. На даний час ця проблема стала дійсно глобальною. По статистичним даним, розповсюдження такої негативної звички як наркоманія в великих масштабах, в окремих країнах, пов’язано з нестабільністю політичної та економічної ситуації, з наявністю великої кількості криз та недосконалістю економічного та політичного механізмів. Відносно нашої країни ця проблема є особливо актуальною і розповсюдження її пов’язано з низькою культурою суспільства. З даною проблемою повинно боротися не тільки суспільство, але й кожна людина повинна усвідомлювати для себе велику шкоду від наркоманії і намагатися боротися з цією негативною звичною. Тільки після цього можна говорити про рішення поставленої проблеми.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає у вивченні розповсюдження наркоманії серед молоді. А також, зібрати якомога більше інформації про поставлену проблему.

Завдання дослідження. Завданням дослідження є: за допомогою соціологічного опитування зібрати інформацію про наркотики та наркоманію і з’ясувати причини розповсюдження наркоманії, та шляхи вирішення даної проблеми.

Гіпотези. Наркоманія глибоко вкоренилась серед молоді; Більшість випадків вживання наркотичних засобів молодими людьми пов’язане з метою підвищити свій настрій, а причиною, через яку вони почали вживати наркотики є бажання спробувати; Наркотичні засоби шкодять здоров’ю.

Спосіб збору інформації. Було проведено вибіркове дослідження за допомогою анкетування, що не претендує на високу репрезентативність Анкети заповнили 30 осіб: 20 хлопців та 10 дівчат.

Шановний друже!

Просимо виділити небагато часу для цієї анкети і відповісти на декілька неважких запитань. Просимо відповідати чесно. Анонімність та конфіденційність гарантуємо. Тільки там, де є вказівки можливі декілька варіантів відповіді; питання, що не відносяться до Вас можна пропускати.

Дякуємо за співпрацю!

1. Чи вживали Ви коли - небудь, нехай навіть слабкий, наркотик?

а) так;

б) ні.

2. В якому віці Ви спробували вперше наркотики?

а) до 15 років;

б) від 16 до 20 років;

в) після 20 років.

3. Через яку причину Ви вирішили вжити наркотики?

а) вплив компанії;

б) спроба зняти стрес;

в) бажання попробувати;

г) свій варіант відповіді_______________________________________

_____________________________________________________________

4. Які найсильніший наркотик Ви вживали (вживаєте)?

а) “травку”;

б) “ангідридку”;

в) свій варіант відповіді_________________________________________

_____________________________________________________________

5. Чи завжди Ви можете відмовитись від пропозиції вжити наркотик?

а) так;

б) не завжди;

в) ні.

6. Як Ви вважаєте, наркотики шкодять здоров’ю?

а) так;

б) ні.

7. Ви регулярно вживаєте наркотики?

а) так;

б) ні.

Вкажіть вашу стать:

а) жіноча;

б) чоловіча.

№

Питання Варіант відповіді Кількість відповідей Процентне

співвідношення Загальне процентне співвідношення

Чол. Жін. Чол. Жін.

1 а) 18 4 90% 40% 93%

б) 2 6 10% 60% 27%

2 а) 2 0 10% 0% 7%

б) 14 3 70% 30% 57%

в) 4 1 20% 10% 17%

3 а) 9 2 45% 20% 37%

б) 2 1 10% 10% 10%

в) 5 1 25% 10% 20%

г) 2 0 10% 0% 7%

4 а) 10 4 50% 40% 47%

б) 6 0 30% 0% 20%

в) 2 0 10% 0% 7%

5 а) 10 10 50% 10% 67%

б) 2 0 10% 0% 7%

в) 6 0 30% 0% 20%

6 а) 20 10 100% 10% 100%

б) 0 0 0% 0% 0%

7 а) 2 1 10% 10% 10%

б) 18 9 90% 90% 90%

Результати дослідження. (В табл. 3.1.)

Аналізуючи результати дослідження, зроблено наступні висновки:

• гіпотеза про те, що наркоманія глибоко вкоренилася серед молоді насправді не справдилася, регулярно вживають наркотики лише 10% опитаних респондентів;

• з’ясувалося, що причиною першого вживання наркотиків являються такі: спроба зняти стрес (10%), бажання спробувати (27%), вплив компанії (37%), а також серед 7% респондентів з’ясувалося, що причиною також можуть бути такі, як бажання стати старшим, бажання нових відчуттів тощо;

• гіпотеза про те, що молодь починає вживати наркотики ще не досить в зрілому віці відносно справдилася: 57% опитаних респондентів вперше вжили наркотик в віці від 16 до 20 років. А це значить, що слід звернути більше уваги на виховання молодого покоління, поглибити пропаганду проти наркотиків серед підростаючого покоління;

• більшість респондентів вважають, що наркотики – це порок, якого важко позбутися.

Також, як і було раніше сказано, всі респонденти погодились з тим, що наркотики несуть згубну дію на організм людини.

3.2 Глибинне дослідження у фокус - групі

Метод "фокусовані групові інтерв’ю" в Україні вперше почав застосовуватись у 1992 р. У таких інтерв’ю зазделегіть визначалась загальна тематика бесіди і певне коло відкритих запитань. На відміну від групових інтерв’ю, сфокусоване групове інтерв’ю – не просто чергування запитань інтерв’юера і відповідей респондентів, а своєрідна дискусія. Респонденти мають більше свободи у виборі форми вираження своїх почуттів і думок щодо заданої теми. Застосування сфокусованих інтерв’ю стимулює виникнення нових запитань, а предмет розмови може бути несподіваних обрисів, у цьому гнучкість методу. Дискусія спроможна краще показати різноманітність думок, ніж масове опитування, оскільки тема сприймається тут динамічно завдяки впливові людей один на одного під час спілкування. Важливою умовою плідного використання сфокусованих групових інтерв’ю є комфортність обстановки. Важливо, щоб кожен учасник фокус-групи не був скутий, обмежений часом, відчував увагу до себе, зумів налаштуватися на тому, що цікавить дослідника, мав змогу трохи відпочити під час дискусії. Іншою особливістю методу є те, що дискусія має сфокусований характер. Це означає, що тема дискусії, логіка і форма запитань визначаються зазделегіть і фіксуються в інструкції ведучого. Запитання обов’язково мають бути відкритими. Ведучий має спрямувати дискусію в русло необхідної теми, оскільки підходи до відповідей не завжди можна передбачити. Збирання інформації відбувається в процесі спостереження за обговоренням пропонованих запитань, а також за невербальною поведінкою. В цьому метод близький до спостереження. Думки учасників сприймаються не самі собою, а у вербальному і невербальному контексті дискусії: адже учасники під час дискусії можуть як змінювати власну думку, так і використовувати думки один одного.

Третьою особливістю цього методу є те, що групова інтеракція, яка виникає під час дискусії, дає змогу дослідникові одержати інформацію не лише про те, що люди думають з приводу тієї чи іншої проблеми, а й про те, чому вони так думають. У процесі дискусій ведучий просить підкріпити висловлювання фактами виходячи з особистого досвіду. Це надає висловлюванням більш обгрунтованого характеру і дає змогу дослідникові робити висновки щодо їхньої мотивації. Отже, можна говорити, що групова інтеракція дає змогу розкрити досвід, переживання та сподівання.

Ще однією особливістю сфокусованих групових інтерв’ю є те, що їхня мета – не досягнення групового консенсусу, а з’ясування напрямку думок кожного з учасників. Тут заохочуються висловлювання точок зору будь-якого характеру – як позитивного, так і негативного.

Цей метод соціологічного дослідження є найефективнішим і досить гнучким у вивченні цінностей, орієнтацій, проблем стану молодіжної свідомості в сучасних умовах. Саме тому я і вибрала його для з’ясування відношення до наркотиків слухачів підготовчих курсів Бориспільської філії Центру гуманітарної освіти Київського міжнародного університету.

Проведені бесіди виявили цікаві закономірності. 13,5% школярів вживали наркотики. Вік, у якому вперше вжили їх, коливався від 15 до 17 років. 4,2% підлітків вживання наркотиків сподобалося, 33,3% респондентів - не сподобалося. Частота вживання наркотиків переважно обмежувалася відповідно "рідко". Серед причин, які спонукають до вживання наркотиків, опитані назвали вплив товаришів (6,4%), поганий настрій (5,4%), данину моді (3,2%), неприємності в стосунках з батьками (2,6%).

Проблема наркоманії серед молоді - це питання особливо важливе з багатьох причин.

1. Навіть одноразова спроба наркотику підлітком до п'ятнадцяти років сильно збільшує ризик споживання в подальшому.

2. Вживання наркотиків заважає становленню особи молодої людини, її емоційному і соціальному розвитку, навчанню і кар'єрі.

3. Наркоманія веде до різних видів протизаконної діяльності.

4.Наркотики в організмі підлітка метаболізуються гірше, ніж у дорослих, і тому спричинюють значно більшу шкоду здоров'ю.

Існує багато ознак, за якими уважні дорослі можуть здогадатися, що дитина почала приймати наркотики. На жаль, дорослі або зовсім не помічають їх, або, розуміючи, що з дитиною щось не те, не допускають думки про наркотики. Хоча навіть один, а тим більше, декілька перелічених нижче симптомів повинні насторожити: зниження успішності, часті пропуски уроків, конфлікти в школі, відчуження, часта відсутність вдома

Про шкідливе вживання наркотиків знають 80% опитаних, заперечують шкідливість 8%. Не знають, чи шкідливо вживати наркотики 12% учнів.

На запитання: чи потрібно боротися проти наркоманії? - позитивно відповіли 93,3% старшокласників, решта не знають.

Наркоманія - це не проблема, яка стосується здоров'я окремих членів суспільства, наркоманія - це проблема всього суспільства в цілому. Вона стосується навіть людей, які зовсім не вживають наркотиків. Важко підрахувати, у що обходиться суспільству ліквідація наслідків злочинів, здійсненних у стані наркотичного сп'яніння, витрати на боротьбу з наркотиками, утримування правоохоронних органів.

Одним із найважливіших завдань сьогодення є зниження рівня наркоманії. Заходи, що пропонуються для цього, надзвичайно різноманітні і варіюють від застосування військової сили до повної легалізації всіх наркотичних засобів. Деякі спеціалісти вважають необхідним обмежити доступність наркотиків. Але ефективні способи боротьби з наркоманією і її попередження ще не розроблені.

Згідно з проведеними інтерв’ю у молодіжному середовищі серед шляхів боротьби проти наркоманії респонденти називали: посилення пропаганди шкідливості наркоманії серед молоді, створення пропагандистських центрів, належні соціально-економічні умови, не контактувати з сумнівними людьми і компаніями, лікування наркоманів, і особливо виділяли - створення місць для проведення вільного часу підлітків тощо.

ВИСНОВКИ

Сьогодні соціальна педагогіка відмовляється від домінуючого до останніх років погляду на виховання як на формування особистості у відносно замкнутих педагогічних системах(дитсадок, школа, вуз). Вона підкреслює, що найбільш сильний вплив на становлення особистості має сім’я та найближче соціальне оточення. Тому лише вся сукупність умов і впливів, в яких проходить розвиток людина – школа, ЗМІ, соціальні установи суспільства, різні мікросередовища, культурні традиції та інше – у взаємодії визначають процес соціального формування особистості. Серед науковців, які досліджували соціально-педагогічну парадигму педагогіки слід відзначити дослідження О.В. Безпалько [1,2], Т.А. та Ю.В. Василькових [3], Н.П. Волкової [4], В.М. Галузинського, М.В. Євтуха [5], М.А. Галагузової [21], А.Й. Капської [7,8,20], Л.Г. Коваль [9], І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової [24].

Отже, вивчаючи наукові джерела з соціально-педагогічної діяльності можна узагальнити, що вони мають на меті допомогти студентам, соціальним педагогам і соціальним працівникам розширити знання про новий напрямок у науці – соціальну педагогіку. В них розглянуто широке коло теоретичних питань, пов’язаних зі створенням умов для соціального становлення особистості. Корисні знання можна одержати практикам щодо особливостей соціально – педагогічної роботи з різним контингентом дітей та молоді, які потребують допомоги, підтримки, захисту. Всі автори вказують, що лише професійно грамотний спеціаліст може вирішувати ті складні, суперечливі і болючі проблеми, які назріли у молодій державі, що переживає кризовий період свого становлення. Вони зосереджують увагу на проблемах найбільш болючих і тривожних у сьогоденні – як допомогти кризовій сім’ї, дітям – сиротам, дітям та молоді, схильним до наркоманії, тютюнопаління, правопорушень, дітям та молоді з особливими потребами.

Тому завданнями соціальної пе­дагогіки є: пошуки методів і засобів попередження проблем; виявлення і обґрунтування шляхів усунення причин, які пород­жують ці проблеми; розроблення умови і забезпечення превен­тивної профілактики різних негативних явищ, відхилень у по­ведінці людей і таким чином оздоровлення соціального мікросередовища.

Але при цьому варто акцентувати увагу на одній особливості, обов'язково притаманній соціальній пе­дагогіці - гуманістична спрямованість, єдність вимог і поваги до дітей і молоді, а відтак - співробітництво, співдружність, співтворчість соціального педагога і особистості [1].Соціальна педагогіка покликана розглядати особистість як фокус системи соціально-педагогічного впливу, як початковий і кінцевий пункт багатогранного процесу соціалізації.

Вимоги до рівня знань та умінь соціального працівника витікають з міжнародних вимог до кваліфікації соціального працівника. Згідно із "Стандартом кваліфікації практичної соціальної роботи" йому необхідно мати уяву про теорію і методику роботи з окремими клієнтами і групою; ресурси та послуги, які надаються суспільством; програми і мету соціальних служб як суб'єкта регіонального та локальних рівнів; організацію місцевої інфраструктури і розвитку служб охорони здоров'я та соціального забезпечення; основи соціально-економічної й політичної теорії; расові, етнічні та інші культурні групи в суспільстві (їх морально-етичні цінності та норми, можливі проблеми); результати професійних і наукових досліджень, які можна використовувати в практичній роботі; концепції та методи соціального прогнозування; теорію і практику проведення спостережень, зокрема, за практичною соціальною роботою; теорію і практику управління персоналом; соціальні, психологічні, соціологічні методи і методики; теорії та методи психосоціальної оцінки різних видів і форм втручання з боку соціальних служб, а також диференційований діагноз стану клієнта; теорію та методи адвокатської практики; етичні стандарти і практику професійної соціальної роботи.

Нині існує велика кількість нормативно – правових документів, що регламентують діяльність соціальної сфери, зокрема, соціальної роботи Варто зазначити, що правові норми, які регулюють суспільні відносини, мають бути адекватними загальнолюдським цінностям і моралі, відповідати правовим принципам демократичної держави.

Соціальна робота зі школярами спрямована на вирішення ряду завдань. У найзагальнішому розумінні це подолання недоліків, на яких зосереджують увагу самі педагоги, учні, батьки, застосування ефективних шляхів їх усунення. Сукупність чинників соціально-педагогічної роботи у загальноосвітніх навчальних закладах складається з системи впливів нормативного, технологічного, процесуального характеру. Виходячи з аналізу зарубіжного досвіду, враховуючи специфіку проблем соціального захисту дитинства в нашій країні, виділяють наступний перелік основних завдань соціальної роботи зі школярами: сприяти подоланню специфічних труднощів у процесі соціалізації школярів із соціально неблагополучних сімей і прошарків суспільства; розвиток випереджаючої соціалізації (ознайомлення учнів, незалежно від їх походження, з їх рольовими перспективами і шансами в суспільстві відповідно до здобутої освіти; формування уявлення про суспільні потреби, запити, тенденції розвитку суспільства; вироблення навичок критичного осмислення навколишньої соціальної дійсності та свого місця та перспектив у ній); сприяти розвитку особистісних і соціальних освітніх процесів на стадії навчання і вибору професії; участь у педагогічному розв'язанні потенційних конфліктів.

Стратегічні завдання соціально-педагогічної діяльності в загальноосвітніх закладах: сприяти подоланню перешкод в процесі соціалізації дітей з соціально неблагополучних сімей; формувати в учнів навички соціальної компетентності - бази для адаптивної та позитивної поведінки, які дозволяють людині адекватно виконувати норми і правила, прийняті в суспільстві, ефективно вирішувати проблеми повсякденного життя; впливати на позитивні зміни у соціальному полі шкільного мікросоціуму.

Саме робота соціального педагога з сім'ями вихованців сприяє створенню педагогічно доцільних стосунків у сім'ї. Робота шкільного соціального педагога з сім'єю проводиться в кілька етапів: інформаційно-теоретичний (лекції, семінари для батьків); тренінговий; консультативний. Варто зазначити, що саме останні два етапи роботи соціального педагога з батьками відносно недавно увійшли в соціально-педагогічну практику школи. На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогтися того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології. Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім соціальні педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А.Макаренко вважав, що це найдоступніший спосіб зв'язку школи і сім'ї.

Соціально – педагогічна робота в загальноосвітній школі I – III ступенів №1 м. Борисполя Київської області здійснюється відповідно до вимог нормативних актів з соціальної роботи з школярами, в тісній співпраці з міськими відділами соціальної допомоги сім’ї та молоді, міським центром зайнятості, відділом кримінальної міліції по роботі з неповнолітніми правопорушниками міськрайонного відділу МВС України в м. Борисполі. Соціальний педагог цієї школи здійснює: соціально-побутову допомогу, забезпечення вітальних потреб, вирішення негайних проблем; аналіз, консультування, активізацію до діяльності, охоплення цією роботою як окремих дітей, їхніх батьків, так і груп; співпрацю з педагогами, шкільними психологами, лікарями, консультантами з профорієнтації; групові методи виховання, роботу з учительським колективом, батьківським комітетом, проведення батьківських зборів тощо.

З допомогою соціологічних досліджень здійснюється подальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Важливіша особливість емпіричного соціологічного дослідження полягає в тому, що використовуються специфічні методи збирання інформації, що дозволяє вести якісний аналіз соціальних проблем, становище суспільної думки, особливості суспільної, групової свідомості людей та ін. Анкетне опитування — один з важливих методів з'ясування суті тих чи інших явищ, подій, суспільної думки тощо. Анкетні питання широко використовуються для одержання інформації про фактичне становище сфери, що вивчається, її оцінку, інтереси, думки людини, діяльності респондентів та ін.

Особливістю методу "фокусованого групового інтерв’ю" є те, що групова інтеракція, яка виникає під час дискусії, дає змогу дослідникові одержати інформацію не лише про те, що люди думають з приводу тієї чи іншої проблеми, а й про те, чому вони так думають. Тут заохочуються висловлювання точок зору будь-якого характеру – як позитивного, так і негативного. Цей метод соціологічного дослідження є найефективнішим і досить гнучким у вивченні цінностей, орієнтацій, проблем стану молодіжної свідомості в сучасних умовах. Візуальний контакт — винятково важливий елемент спілкування. Дивитись на того, хто говорить, означає не лише зацікавленість, але й допомагає зосередити увагу на тому, що говорять. Кожному опитуваному варто знати, що окремі аспекти взаємовідносин виражаються в тому, як люди дивляться один на одного. Інтерв'ю — це проведена за певним планом бесіда, що пропонує прямий контакт інтерв'юера з респондентом. При взятті інтерв'ю важливо враховувати манеру слухати респондента. Як правило, співрозмовник палає бажанням висловити своє ставлення до чогось або виразити свою думку, точку зору на ті чи інші соціальні, суспільні явища, події тощо.

Основний підсумок всіх зусиль, здійснення аналізу подій і явищ — формування найбільш відповідної специфіки предмету, сукупності прийомів, методів, процедур і операцій теоретичного і емпіричного пізнання соціальної реальності, що прийнято називати методикою. Така сукупність прийомів, методів, пізнання нерідко називається методом соціологічного дослідження. Тому-то методика соціологічного дослідження часто розуміється як система прийомів, процедур і операцій встановлення соціальних фактів. Зі зміною методики змінюється і техніка соціологічних досліджень, в якій методика знаходить своє безпосереднє вираження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 134 с.

1. Безпалько О.В. Зміст та напрями професійної діяльності соціального педагога в загальноосвітніх закладах / Проблеми педагогічних технологій. Випуск 2. – Луцьк, 2002.

2. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика. Курс лекций. – М., 1999 .

3. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр "Академія". 2002. – 576с. (Альма – матер).

4. Галузинський В.М., Євтух М.В. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посібник. – К .: Вища школа, 1995. – 237 с.

5. Калениченко Р.А. Практична психологія в системі соціальної роботи: Навч. посіб. – К.: КиМУ, 2006. – 115 с.

6. Капська А.Й., Безпалько О.В, Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально – педагогічної роботи. – К.,2002.

7. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. – К., 2001.

8. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р Соціальна педагогіка. Навчальний посібник. – К.,1997.

9. Криворучко П.П. Психологія сім’ї / під заг. ред. Марченко В.М.: Навчальний посібник. – К.: КиМУ, 2007. – 140 с.

10. Лукашевич М.П. Соціалізація: виховні механізми і технології. – К.,1998.

11. Лукашевич М.П., Мигович І.І., Пінчук І.М. Соціальна робота в Україні: теоретико-методичні засади. – К.,2001.

12. Мардахаев Л.В. Социальная педагогика: Курс лекций/ Под ред. В.И. Беляева. – М.,2002.

13. Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. пед.учеб. заведений/ Под ред. В.А. Сластенина. – М.,1999.

14. Мустаева Ф.А. Основы социальной педагогики: Учебник для студентов высших педагогических заведений. – М.,2002.

15. Никитин В.А. Социальная работа: проблемы теории и подготовки специалистов. Учебное пособие. – М.,2002.

16. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. – М.,2001.

17. Психологія особистості; Словник – довідник/ За редакцією П.П.Горностая, Т.М. Титаренко. – К.: Рута, 2001.-320с.

18. Соціальна педагогіка. Підручник./ За редакцією професора Капської А.Й. – К.: Центр навчальної літератури: 2006. – 468с.

19. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общей редакцией М.А.Галагузовой. – М.,2000.

20. Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред. Е.И. Холостова. – М., 2001.

21. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. – К., 2002.

22. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб./ За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М.Лактіонової. – К.;Центр навчальної літератури, 2004. – 256 с.

23. Социальная работа: Учебное пособие. – 3-е изд., перераб. и доп. – Ростов н/Д; Феникс. 2003. – 480 с. (Серия "Высшее образование").

24. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.. В.Г. Городяненка – К.: Видавничий центр "Академія", 2002. – 560 с.

25. Соціологія: Підручник / за загальною редакцією проф. В.П. Андрущенка, проф. М.І.Горлача. Харків – Київ. 1998. – 624 с.

26. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы: Учеб. пособие для студ. Высших учебных заведений. – М., 2001.

27. Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высших учебных заведений. – М., 2002.

28. Шептенко П.А., Воронина Г.А. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед.учеб. завед.– М., 2000.

Додаток А

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА/ПЕДАГОГА В УКРАЇНІ

1. Декларація від 15.12.92 р. № 2859 «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні».

2. Закон України від 21.06.01 р. № 2558-111 «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю».

3. Закон України від 07.03.02 р. № 3109-111 «Про внесення змін до деяких Законів України».

4. Закон України від 26.04.01 р. № 2402-11.1 «Про охорону дитинства».

5. Закон України від 05.02.1993 р. № 2998-ХІІ «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні».

6. Указ Президента України від 23.06.01 р. №467/2001 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями».

7. Постанова Кабінету Міністрів України від 03.10,01 р. № 1291 «Про розвиток центрів соціальних служб для молоді».

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 21.01.98 р. № 63 «Про подальший розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді та підвищення ефективності їх діяльності».

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.02 р. № 564 «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу».

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.02 р. № 565 «Про затвердження Положення про прийомну сім'ю».

11. Постанова Кабінету Міністрів України від 13.06.02 р. № 809 «Про розвиток мережі центрів ресоціалізації наркозалежної молоді «Твоя перемога».

12. Постанова Кабінету Міністрів України від 25.07.02 р. № 1062 «Про затвердження порядку проведення конкурсу проектів програм, розроблених громадськими організаціями, стосовно дітей, молоді, жінок та сім'ї».

13. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.09.02 р. № 1434 «Про затвердження Положення про Фонд соціального захисту інвалідів».

14. Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.02.02 р. № 10 «Про затвердження Положення про Державний центр соціальних служб для молоді».

15. Наказ Державного комітету статистики України, Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 25.03.02 р. № 133/136 «Про затвердження форми державної статистичної звітності № 1-ЦССМ та інструкції щодо її заповнення».

16. Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.02.02 р. № 13 «Про затвердження критеріїв ефективності діяльності державного, республіканського (АР Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міських, районних у містах, сільських і селищних центрів соціальних служб для молоді».

17. Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.02.02 р. № 14 «Про затвердження Типового положення про спеціалізовані служби центрів соціальних служб для молоді».

18. Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.02.02р. № 11 «Про затвердження порядку здійснення працівниками центрів соціальних служб для молоді соціального інспектування з метою забезпечення супроводу неблагополучних сімей».

19. Наказ Державного центру соціальних служб для молоді від 01.08.02 р. № 67 «Про Раду директорів регіональних центрів соціальних служб для молоді при ДЦССМ».

20. Наказ Українського державного центру соціальних служб для молоді від 16.02.01 р. № 16. «Про затвердження положення про громадську науково-консультативну раду сприяння діяльності і розвитку центрів ССМ».

21. Наказ Державного центру соціальних служб для молоді від 10.04.02 р. № 21 «Про єдиний порядок (стандарт) щодо розробки та друку методичної та соціальної рекламної інформації центрами ССМ».

22. Наказ Державного центру соціальних служб для молоді від 30.08.02 р. № 79 «Про затвердження Інструкції з обліку роботи з клієнтами в центрах ССМ».

23. Наказ Державного центру соціальних служб для молоді від 04.09.02 р. № 80 «Про затвердження Примірних положень про спеціалізовані служби центрів ССМ».

24. Наказ Державного центру соціальних служб для молоді від 13.06.02 р. № 57 «Про затвердження стандарту планування діяльності центру соціальних служб для молоді».

25. Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.09.02 р. № 709 «Про затвердження соціальних стандартів і нормативів здійснення соціальної роботи з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей центрами соціальних служб для молоді».

26. Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.04.02 р. № 9 «Про порядок погодження призначення на посади та звільнення з посад директорів центрів соціальних служб для молоді».

27. Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.04.02 р. № 12 «Про затвердження Типової структури і штатів республіканського (Автономної Республіки Крим), обласних. Київського та Севастопольського міських, районних, міських та районних у містах центрів соціальних служб для молоді».

28. Наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді від 04.04.02 р. № 15 «Про основні завдання та функції відділів і Типові професійно-кваліфікаційні характеристики посад державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування центрів соціальних служб для молоді».