Зміст

1. Фізико - географічні умови розташування Закарпатської області

2. Географія та використання ресурсів Закарпатської області

2.1 Природні рекреаційні ресурси

2.1.1 Кліматичні рекреаційні ресурси

2.1.2 Бальнеологічні рекреаційні ресурси

2.1.3 Водні рекреаційні ресурси

2.1.4 Рельєф як рекреаційний ресурс

2.1.5 Біотичні рекреаційні ресурси

2.1.6 Рекреаційні ресурси природно - заповідного фонду

2.1.6.1 Заповілний масив "Долина нарцисів"

2.1.6.2 Ботанічний заказник "Чорна гора"

2.1.6.3 Регіональний парк Стужиця""

2.2 Історико - культурні ресурси

2.2.1 Архітектурні пам'ятки Закарпаття

2.2.2 Замки Закарпаття

2.2.2.1 Невицький замок

2.2.2.2 Середнянський замок

2.2.2.3 Ужгородський замок

3. Основні курортно - оздоровчі заклади Закарпатської області

4. Проблеми і перспективи використання рекреаційних ресурсів Закарпаття

Висновки

Реферат

Актуальність теми. У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення – що врешті-решт означає здоров’я – є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення туризму і рекреації. Це пов’язано в першу чергу із значним ростом доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення.

Певна територія зі значною кількістю рекреаційних ресурсів – це потужний потенціал розвитку міжнародного туризму, який у багатьох країнах світу є прибутковою галуззю національної економіки. Тому, оскільки Закарпатська область багата на природні та соціокультурні ресурси, виникла потреба визначити яким саме рекреаційним потенціалом він володіє та визначити напрямки оптимізації розвитку туристичної діяльності.

Об’єкт дослідження – природні, історико-культурні, соціально-економічні рекреаційні ресурси Закарпатської області.

Предмет дослідження – використання рекреаційних ресурсів та визначення напрямків розвитку видів рекреаційної та туристичної діяльності.

Метою дослідження є – визначити рівень рекреаційного потенціалу території Закарпатської області.

Вступ

Закарпаття - це чудовий край з мальовничими ландшафтами, які приваблюють туристів не тільки з України, а й з усього світу. Це край з всесвітньо відомими мінеральними джерелами, край садівництва і виноградарства. Закарпаття - це край "зеленого золота" - лісів, садів і виноградників, край мальовничих гір і долин, багатих цілющими мінеральними джерелами. Своєрідна краса природи, м'який клімат, курорти й архітектурні пам'ятники, чудесні літні і зимові маршрути, зручні шляхи сполучення - усе це зробило область краєм масового туризму. Щорічно область відвідує багато іноземних туристів.

Закарпатська область має розвинуту промисловість, сільське і лісове господарство. Далеко за межами області відомі закарпатські вина, мінеральні води, продукція лісової і деревообробної промисловості, художні вироби з дерева та інше. Закарпатська область розташована на південно-західних відрогах зелених Карпат, у границі з чотирма країнами (Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина), вона є тут воротами нашої держави. Через її територію здійснюються важливі транспортні зв'язки України з багатьма європейськими державами. Через гірські перевали Ужоцький, Веречанський, Воловецький(Бескидський), Торунський та Яблуницький(Ясінянський) Закарпатська область сполучена залізницями та шосейними дорогами з іншими областями України. Чотири п'ятих Закарпаття займають гори. Клімат області помірно-континентальний, пом'якшений близькістю Атлантичного океану. Майже половина Закарпаття вкрита лісами, які є багатством краю. Над поясом лісів розташовані полонини - субальпійські і альпійські луки. Багатий і різноманітний рослинний і тваринний світ області.

Цікава і історія Закарпаття. Закарпатська область з її лісистими горами і швидкими ріками, з потопаючими в садах і виноградниках, обновленими містами і селами, історичними пам'ятниками, курортами і будинками відпочинку є одним із найкрасивіших куточків України. Це одне з небагатьох унікальних місць, які цікаві для туристів у всі сезони. Взимку Закарпаття приваблює своїми чудовими гірськолижними курортами, термальними водами, зимовими базами відпочинку, а в інші сезони - своїми зеленими лісами, чистим повітрям, мінеральними джерелами, надзвичайно величною красою Карпатських гір, полонин і привітністю закарпатських людей.

1. Фізико–географічні умови Закарпатської області

Закарпатська область у складі України утворена 22 січня 1946 р. Населення – 1,25 млн. осіб (1.01.2004 р.). Площа сучасної Закарпатської області складає 12,8 тис.кв.км або 2,1% від загальної площі України. Це – передостаннє місце серед областей країни. Область розташована між 47°53'43" і 49°05'54" північної широти та 22°48'29" і 24°37'38" східної довготи. Крайні точки області розташовані:

- північна – в хребті Східні Бескиди на кордоні з Польщею за 7 км на північ від с. Стужиця Великоберезнянського району;

- південна – вершина в Рахівських горах на кордоні з Румунією за 6 км на південний схід від с. Ділове Рахівського району;

- західна – на кордоні зі Словаччиною за 1,5 км на захід від с. Соломонове Ужгородського району;

- східна – в Чорногірському масиві (гора Піп Іван) на межі з Івано-Франківщиною за 12 км на схід від с. Луги Рахівського району.

Відстань від західної точки області до східної сягає 190 км по прямій, протяжність з півночі на південь змінюється від 100 км (по меридіану м. Мукачеве) до 50 км (по меридіану м. Рахів).

Географічний центр області знаходиться біля гори Кук, що в Толяному хребті, на межі Іршавського та Міжгірського районів.

Географічне положення Закарпаття характеризується такими рисами:

1. Область знаходиться на периферії (крайньому заході) України і дуже віддалена від столиці (відстань з Ужгорода залізницею приблизно 900 км), промислових районів Придніпров'я, Харкова і Донбасу, чорноморських портів.

2. Область займає центральне положення на Європейському субконтиненті: за однією з версій біля с. Ділове Рахівського району міститься географічний центр Європи.

3. Закарпаття – єдина область України, яка розташована за головними Карпатськими хребтами. Це підсилює її транспортну віддаленість від решти території країни, зв'язок з якою можливий лише через перевали. Найбільше значення серед них мають Ужоцький (абсолютна висота 889 м), Верецький або Ворітський (839 м), Воловецький або Бескидський (1014 м), Торунський (930 м) разом з Вишківським (941 м) та Яблуницький або Татарський (931 м).

4. Область знаходиться в межах двох великих фізико-географічних одиниць – Карпатської гірської (4/5 території) та Закарпатської низовинної. Якщо природні умови останньої (рельєф, клімат, грунтово-рослинний покрив тощо) майже всюди сприятливі для господарського і сельбищного освоєння людиною, то в Карпатах найкращі умови для цього мають міжгірні улоговини, долини рік, пологі схили і частково низькогір'я.

5. Закарпаття має оригінальне сусідське положення. Воно межує лише із Львівською (на відтинку 85 км) та Івано-Франківською (180 км) областями, причому виключно по гірських хребтах. У той же час його сусідами є чотири держави – Польща (33 км), Словаччина (98 км), Угорщина (135 км) та Румунія (190 км), що є унікальним явищем серед усіх прикордонних областей України (1.1). Державний кордон іде як по гірських хребтах, так і рівнинній території, на значному протязі – по р.Тиса та її притоках. Відстані по авто- і залізничних шляхах від Ужгорода до столиць дев'яти європейських країн коротші за аналогічні відстані до Києва.

6. Область розташована на стику української, угорської і румунської етнічних територій, які становлять відповідно 89%, 10,5% і 0,5% від її площі.

7. Закарпаття лежить на найкоротших шляхах, що сполучають Україну і країни колишнього СРСР (насамперед Росію) з рядом країн Центральної і Південно-Східної (а далі й Західної та Південної) Європи. Від карпатських перевалів до державного кордону область перетинають 3 залізниці (в т.ч. 2 електрифіковані), 4 автодороги, нафтопровід "Дружба", газопроводи "Братерство", "Союз", "Західний Сибір – Західна Європа", продуктопровід Калуш – Тісауйварош, лінії електропередач енергосистеми "Мир", ЛЕП "Вінниця – Альбертірша", якими здійснюються міжнародні зв'язки. Залізниця і автодорога поздовжнього напрямку Кошіце – Чоп – Хуст – Сігету-Мармацієй з'єднують Словаччину з Румунією і частково використовуються в міжнародних транзитних перевезеннях.

Вигоди географічного положення (насамперед прикордонного і транспортного) разом із значними природними і трудовими ресурсами в умовах переходу економіки України до ринкового відкритого типу можуть заохотити надходження в область іноземного капіталу, сприяти формуванню вільних економічних зон.

Закарпатська область поділяється на 13 адміністративних районів (рис. 2.1.). Площа середнього (за розмірами території) району становить близько 1 тис.кв.км; такими є Мукачівський і Хустський райони. Найбільшу площу мають Рахівський і Тячівський, найменшу – Перечинський і Воловецький райони.

Найнижчою ланкою адміністративно-територіального устрою є території, підпорядковані місцевим Радам народних депутатів. Станом на 1 січня 2004 р. в області існувало 10 міських, 22 селищні і 285 сільських Рад; останні об'єднували 576 сільських поселень. Більшість місцевих Рад мали в своєму складі по одному поселенню. 2 міста (Ужгород і Мукачеве) мають обласне підпорядкування, решта – районне.

2. Географія та використання рекреаційних ресурсів Закарпатської області

2.1 Природні рекреаційні ресурси

2.1.1 Кліматичні рекреаційні ресурси

Клімат Закарпаття є помірно континентальним з достатнім і надлишковим зволоженням, нестійкою весною, не дуже спекотним літом, теплою осінню і м’якою зимою. Зазначимо, що клімат Закарпаття в Українських Карпатах є найсприятливіший за кількістю комфортних днів для активного відпочинку. Тут переважає морське повітря помірних широт, яке південно - західними вітрами переноситься з Атлантичного океану і Середземного моря. Морське повітря зумовлює в зимовий період досить високі температури і відносну вологість повітря. Зрідка зі сходу переносяться континентальні повітряні маси.

Навесні та восени посилюється вплив прохолодних циклонів із Атлантики та Середземномор’я. Вторгнення холоду з півночі зумовлює заморозки, які часто завдають шкоду, особливо ранньому овочівництву і садівництву.

Влітку переважають потоки повітряних мас із південно-західного і західного напрямків. Найбільш тепла погода встановлюється, коли надходять гарячі тропічні повітряні маси з Північної Африки.

Осінь також тепла, тривала в часі (3-3,5 міс.), з більш плавним перепадом температур, ніж весна. Однак можливі ранні заморозки, особливо в горах. Часті тумани.

Неоднорідність рельєфу земної поверхні Закарпаття і особливості циркуляції повітря суттєво впливають на процеси поглинання і перетворення сонячного випромінювання, на процеси теплового і водного обміну. Тому кліматичні умови на території області дуже різняться і залежать як від висоти над рівнем моря, так і від орієнтування та експозиції гірських схилів. Останнє суттєво впливає на кількість опадів в залежності від напрямку вітрів на схилах. Тому, перш ніж розглянути, як змінюються протягом року в різних місцях області температура, охарактеризуємо вітри.

Вітер за напрямком і силою різний не тільки в різних місцях області, але й протягом доби в кожному з них. На кліматичній карті (рис.2.1) у 8 містах області зображено середньорічний напрям вітру і його повторюваність (цифри біля стрілок). У низинних районах переважають вітри: взимку – південно-східні; навесні – південно-східні й північно-східні; влітку – північно-західні та північно-східні; восени – південно-східні. Середньорічна швидкість вітру у різних місцях становить 1,2-2,4 м/с, тоді як максимальна швидкість зареєстрована в районі міст Хуст і Міжгір’я становить 40 м/с, а в м. Ужгород – 28 м/с. В Ужгороді сильні вітри (понад 15 м/с) частіші взимку і навесні. Вони віють з північного-сходу і несуть через гори холодні повітряні маси. На високогір’ї вітер зі швидкістю 40 м/с спостерігається майже щороку (наприклад, на г. Плай). Влітку сильні вітри (>15 м/с) короткочасні, супроводжуються зливами, грозами, градом. Іноді завдають значну матеріальну шкоду, наприклад, вітровали у гірських лісах, спричинені ураганними вітрами. Інколи влітку на Закарпатті спостерігаються сильні шквалисті вітри, урагани та мікросмерчі, які мають локальний характер.

Для області характерна гірсько-долинна циркуляція внаслідок випромінювання тепла й

охолодження приземних шарів повітря. Гірсько-долинні вітри (особливо в долинах річок Уж, Латориця, Боржава, Ріка, Теребля, Тересва) дмуть вдень у напрямку гір, а вночі – навпаки.

Температурний режим в області складний, що видно з аналізу кліматичної карти (рис.2.1), де приведено ізотерми середньорічних температур у липні й у січні, а також річний хід температури (за місяцями) для трьох пунктів спостереження (Ужгород, Рахів, Уст-Чорна). Цей хід майже співпадає з річним ходом притока сонячної радіації.

Із збільшенням висоти території над рівнем моря температура повітря знижується, тобто наявний вертикальний температурний градієнт. Він становить в середньому близько 0,8о С на 100 м перепаду висот. Отже, найнижча температура у високогір’ї. Так, середньомісячна багаторічна температура січня у горах становить мінус 7,8о С, тоді як у низині (м. Ужгород) тільки мінус 3,1о С, а влітку 11-14о С у високогір’ї і 20-21о С на низині. Прийнято виділяти в Карпатах шість вертикальних кліматичних зон: дуже теплу (сума активних температур >2600о С), теплу (2400-2600о С), помірну (1800-2400о С), прохолодну (1400-1800о С), помірно- холодну (1000-1400о С) і холодну (нижче 1000о С). Із них у Закарпатті тільки три перших. Важливим показником тепла для практики є сума активних температур, тобто сума середніх добових температур за період, коли вони перевищують +10о С *.Ця сума для низинних районів становить в середньому 3200о С (185 днів), передгірних – 2900о С, гірських – 2200о С (150 днів). У зонах з теплим мікрокліматом (південні схили поблизу м. Виноградів і с. Мужієво) сума активних температур досягає 3600о С. Середньорічна температура низинної зони Закарпаття досить висока (9…10о С), для порівняння у Ялті (12 м нрм) – плюс 12,5о С. Найвища температура повітря (абсолютний максимум) становила у низинно-передгірній зоні 41о С, у горах 37о С, а найнижча (абсолютний мінімум) -33о С у низині і -36о С у горах. За межами Закарпаття, у Карпатах, зареєстровано абсолютний мінімум температури -42о С.

Тому на території області чітко виділяються пори року. Кожна з них має свої особливості у гірській і рівнинній частинах.

Зима на рівнині м'яка, коротка і нестала. Тут вона значно тепліша, ніж в інших районах України, розміщених на тій же широті, що пояснюється надходженням вологих і відносно теплих повітряних мас з Атлантичного океану. Переважає хмарна погода з туманами, температура повітря близька до 0°С. Сильні морози бувають рідко. Сніговий покрив нестійкий, часті відлиги. В горах зима суворіша і триваліша. Сніговий покрив досягає 1 м і більше, на найвищих вершинах сніг лежить аж до липня. Температури повітря нерідко опускаються до -30°С і нижче, середні ж у січні становлять -8°...-9°С. В горах спостерігається температурна інверсія – в долинах буває холодніше, ніж на схилах гір. Це відбувається внаслідок того, що важке й щільне холодне повітря опускається в долини і там застоюється.

Весна характеризується значним впливом циклонів з Середземного моря і частим вторгненням континентальних тропічних повітряних мас. Це спричиняє часту зміну погоди навесні. На рівнині весна починається в кінці лютого – на початку березня. В цей час можна спостерігати як різкі підвищення температури повітря (до +15°...+18°С), так і велике зниження (до -5°...-10°С). У квітні-травні температура може підніматись до +25°...+35°С, проте майже щорічно у другій половині квітня бувають приморозки. В горах весна холодніша, що зумовлено зниженням температури повітря відповідно до висоти.

Літо у Закарпатті починається з другої декади травня (як і на Південному березі Криму). В цей час переважає морське повітря помірних широт, яке приносить велику кількість опадів. Континентальні тропічні повітряні маси, вторгаючись сюди, зумовлюють нерідко підвищення температури до +36°...+40°С (при середньодобовій +15°...+25°С). В гірських районах температура повітря значно нижча (в середньому +9°...+13°С), на найвищих вершинах влітку іноді випадає сніг.

Осінь починається в другій половині вересня і триває 80-90 днів. В цей період температура повітря значно знижується, в кінці жовтня починаються приморозки, збільшується кількість днів з туманами, тривалими опадами. Коли ж надходять теплі морські маси з Середземномор'я, встановлюється тепла погода з облоговими дощами.

За відмінностями кліматичних показників на території області можна виділити три агрокліматичні райони – низовинний, передгірний, гірський.

Низовинний район займає всю Закарпатську низовину і є найтеплішим в області. Сума температур вище 10° становить 3000°С-3600°С. Безморозний період – 170-190 днів. Найтепліші місця – навколо м. Виноградів та с. Мужієво (Берегівський район). Вони захищені від холодних вітрів і мають дуже сприятливі умови для прогрівання повітря. Зволоження району достатнє – 530-700 мм. Кліматичні умови сприятливі для вирощування тут різноманітних сільськогосподарських культур, у тому числі теплолюбних – абрикосів, персиків, рису,винограду, перцю та ін.

Передгірний район займає передгір'я, південну частину Вулканічного хребта, Іршавську та Солотвинську улоговини. Відзначається м'яким теплим кліматом з великою сумою активних температур (2700°С-3000°С), тривалим безморозним періодом (170-175 днів), значним зволоженням (900-1200 мм). Більшим ступенем континентальності відзначаються Іршавська і Солотвинська улоговини: взимку сюди проникає з гір холодне повітря, тому часто бувають сильні морози. Кліматичні умови району сприяють вирощуванню багатьох теплолюбних культур, у т.ч. винограду, тютюну та ін.

Гірський район займає найбільшу частину області. Між окремими його частинами існують значні відмінності у кліматі, пов'язані з висотою над рівнем моря, різною експозицією схилів, формами рельєфу. В теплий період із збільшенням висоти на кожні 100 м температура знижується на 0,7°С, а в холодний – на 0,4°С. З висотою скорочується тривалість безморозного періоду (до 100-60 днів), зменшується сума активних температур (1000°С - 600°С). Тут випадає надмірна кількість опадів (понад 1400 мм), більшість їх – у вигляді снігу. Такі умови дають можливість вирощувати найменш вибагливі до тепла сільськогосподарські культури: овочі на зелень, ріпу, картоплю, кормові трави.

Найтеплішими місцями в цьому районі є гірські долини. Кліматичні умови в них сприятливі для вирощування ярих зернових культур, картоплі, деяких овочів.

Отже, кліматичні умови на всій території Закарпаття сприятливі для розвитку сільського господарства, але найкращі вони – в низовинній її частині. Інколи спостерігаються негативні кліматичні явища – пізні весняні приморозки, зливи, раннє танення снігу. Сприятливий клімат дозволяє розвивати на території області різні види літнього й зимового відпочинку людей

2.1.2 Бальнеологічні рекреаційні ресурси

Надзвичайно багате Закарпаття на лікувальні мінеральні води. Всього враховано близько 400 виходів на поверхню (природні джерела та свердловини) мінеральних вод різного хімічного складу. Практично є всі відомі бальнеологічні групи вод за винятком радонових. Загальний дебіт мінеральних вод Закарпаття складає не менше половини запасів всього Карпатського регіону України. Тобто, мінеральних вод в Закарпатті не менше, ніж у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях разом.

Лікувальні властивості мінеральних вод Закарпаття згадували в архівних документах вже в 1463 році XV століття, а їх хімічні аналізи проводилися регулярно з 1803 року XIX століття. У 1800 році з'явилися перші відомості про розлив мінеральної води родовищ Свалявського району, які експортувалися до Відня, Парижу. У 1842 році у Будапешті Свалявська мінеральна вода була визнана однією із кращих за смаковими якостями, а у 1855 році отримала "Золотий диплом" на виставці вод Європи у Парижі.

Найбільшою цінністю є вуглекислі гідрокарбонатні та гідрокар-бонатно-хлоридні натрієві мінеральні води. Є близько 30 родовищ мінеральних вод, фізикохімічні, лікувальні властивості та дебіти котрих достатньо вивчені, визнані перспективними для курортного будівництва. На базі цих родовищ одночасно можна б оздоровлювати 20-30 тис. чол. На жаль, потенціал використовується недостатньо. В області є лише сім невеликих санаторіїв, які належать Закарпатському відділенню ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» («Сонячне Закарпаття», «Поляна», «Квітка полонини» в Свалявському районі, «Карпати», «Синяк» - в Мукачівському, «Шаян» - в Хустському та «Верховина» в Міжгірському), три відомчі санаторії («Перлина Карпат», Кооператор», «Гірська Тиса») та близько 30 санаторіїв-профілакторіїв. Недостатньо використовується й туристичний потенціал області. Необхідно відзначити, що останні тричотири роки на території Поляни ведеться інтенсивне будівництво, особливо в «Сонячному Закарпатті» та навколо нього. Було б добре, якби скоріше освоювалися й інші родовища цілющих мінеральних вод. Бажаючих оздоровлюватися на бальнеологічних курортах з кожним роком стає все більше. І це дає підстави для оптимістичних прогнозів. В роки існування СРСР з централізованих фондів на розвиток курортів та туристських баз для Закарпатської області виділялося дуже мало коштів - за деякими даними близько 0,2% від загальноукраїнських. Очевидно, це мотивувалося близькістю кордону з потенційними противниками - державами НАТО. Після набуття Україною незалежності область поступово демілітаризується. Ліквідовано військовий аеродром у Мукачеві, стараннями всієї України, зокрема, й Верховної Ради УРСР припинено спорудження горезвісної Пістрялівської радіолокаційної станції, ліквідована ще одна РЛС на вершині гори Стой (на Схід від санаторію), котру добре видно зі Сваляви і з деяких точок в околицях Поляни.

Можна сподіватися, що з покращенням економічної ситуації в миролюбній, без'ядерній, позаблоковій, демократичній Україні розвиток об'єктів для рекреації буде прискорено. Для цього в Закарпатській області є достатній природний, науковий і кадровий потенціал.

Основних родовищ мінеральних вод в Закарпатській області налічується 62 (рис.2.2), з яких у Кадастрі мінвод України представлено 39 із 207 в цілому по Україні. Налічується в області понад 360 джерел мінеральної води 30 типів різних за хімічним складом і лікувальними властивостями. Їх загальний добовий дебіт близько 10 тис. м3, з яких у теперішній час використовується близько 15 відсотків. До державного стандарту України “Води мінеральні питні” внесено 19 типів мінвод Закарпаття. В області є майже всі найвідоміші мінеральні води: гідрокарбонатні натрієві, хлоридно-гідрокарбонатні, гідрокарбонатно-сульфатні, кальцієво- магнієві, сульфатні, миш’яковисті, кремнієві. Вони є основним бальнеологічним ресурсом Закарпаття. За відомими аналогами в області маємо 4 родовища типу Есентукі, 3 родовища типу Боржомі і 3 родовища типу Арзні. Окрім цього в області є унікальні мінеральні води, які не мають аналогів, наприклад Кельчинська, Сойминська, Поляно - Квасівська та інші.

Головним лікувальним чинником Закарпатського курорту є вуглекислі гідрокарбонатні або гидрокарбонатно-хлорідниє натрієві мінеральні води. Експлуатаційні їх запаси поки що розвідані тільки в Закарпатській області. Ці води надзвичайно цінні в лікувальному відношенні. Їх використовують як для питного лікування, так і зовнішньо у вигляді загальних вуглекислих мінеральних ванн.

По своїх фізико-хімічних властивостях вони близькі до «Боржомі» або «Єсентуків-17», але є істотні відмінності, які роблять їх ще ціннішими. Враховуючи особливості фізико-хімічного складу вуглекислих гідрокарбонатних натрієвих мінеральних вод Закарпатської області, в 70-х роках Центральний науково-дослідний інститут курортології (р. Москва) виділив окремий тип мінеральної води «Поляна Квасова», хоча по гідрокарбонату натрію її можна віднести до вод типа «Боржомі». «Поляна Квасова» є прекрасним лікувальним засобом при катарах шлунку, захворюваннях дихальних шляхів і при подагрі. Вона ефективна для лікування хворих цукровим діабетом і навіть атеросклерозом, позитивного впливає на хворих хронічною ішемічною хворобою серця, «Поляна Квасова» зменшує гіперліпідемію при різних типах порушень ліпідного обміну, покращує мінеральний обмін, самопочуття хворих; благотворно впливає на хворих з сечовим діатезом, особливо при урат- і оксалатурії, при деяких формах фосфатурії.

Вуглекислі гідрокарбонатні натрієві мінеральні води Закарпаття містять органічні речовин не менше, ніж відома «Нафтуся», і надають сечогінну дію не тільки завдяки гідрокарбонату натрію, але і за рахунок впливу органічних речовин. Очевидно, протизапальні і поліпшуючі показники стану сечі обумовлені частково наявністю у воді бору.

Основним багатством Мальовничого селища на правому березі річки Тиса є величезне родовище кам яної солі, запаси якої складають 3,5 млрд. тон. Найбільшою родзинкою селища є соляні озера, на які щороку приїжджають тисячі людей з усіх куточків України та зарубіжжя. Перше озеро з явилося кілька десятків років тому на місці шахти Кунікунда, яка відпрацювала свій ресус ще у минулому столітті. З часом площа водойм на місці просідання грунтів збільшувалась і нині сягає майже 10 га. Вода у цих озерах дуже солена (30—32 г/л) і корисна для лікування хвороб нервової системи, радикулітів, плевритів, артритів, захворювань шкіри. Крім знаменитих озер у Солотвино є ще і не менш знамениті соляні шахти. Туди з'їжджаються лікуватися від астми, туберкульозу й інших захворювань дихальних шляхів. На базі Української аллергологической клініки лікують бронхіти, астму, алергію за допомогою тепло й електролікування, питної терапії, масажу. Крім цього в лікуванні використовується метод спелеотерапии - використання мікроклімату соляної шахти на глибині 300 метрів. У повітрі в 10 разів нижче кількість мікроорганізмів, чим у звичайному повітрі, стабільна температура 23 градуса і відносна вологість 20-60 %. Лікування проводиться в плині 15-25 сеансів по 5-10 годин, у залежності від тяжкості захворювань.

Одним із перспективних напрямків питного лікувального використання найцінніших мінеральних вод Закарпаття є освоєння родовищ залізистих, залізисто-миш’якових, сульфідних та йодобромних вод.

На Закарпатті найбільш цінні залізисті мінеральні води представлені родовищами Келечинського та Ужгородського типів. Однак наявність заліза до 10 мг/л є характерною для більшості вуглекислих мінеральних вод Карпат. Лікувальна дія залізистих мінеральних вод «Келечинська», «Ужгородська», «Радванка» доповнюється сече- й жовчогінною дією, що сприяє виведенню з організму залишкових продуктів порушення метаболізму подібно до еферентних методів лікування.

Залізисто-миш’якові мінеральні води - це родовища Рахівського району, зокрема, родовища в селі Кваси. Мінеральну воду цього типу використовують для ванн у разі захворювань органів руху, нервової системи, серцево-судинних порушень.

Встановлено, що вуглекислі залізисто-миш’якові, хлоридно-гідрокарбонатно-натрієві води Закарпаття належать до високоефективних специфічних лікувальних вод з широким діапазоном лікувальної дії та рекомендуються для лікувально-профілактичного застосування як усередину, так і зовнішньо за низки захворювань.

Однією з перспектив питного використання сульфідних мінеральних вод Закарпаття є лікування хронічних професійних отруєнь важкими металами, а також деяких інших патологій. Зокрема, вважається, що це один із нешкідливих, доступних та ефективних заходів профілактики накопичення в організмі свинцю та інших важких металів - міді, ртуті, срібла, кадмію, полонію тощо. Перспективним є питне використання йодобромних мінеральних вод, які привертають до себе увагу в тих випадках, коли з лікувальною метою під час деяких захворювань застосовують препарати йоду та брому. Дуже помічною для людини є мінеральна вода «Соймівська», до складу якої входять, окрім кальцію (650 мг/л), такі мікроелементи, як залізо, мідь, цинк, кобальт, марганець, нікель, миш’як, ванадій.

Нова Зеландія, Сахалін, Ісландія, Закарпаття. Що спільного? Виявляється, тільки цим куточкам світу природа подарувала унікальні цілющі термальні джерела, які є вельми перспективними для оздоровлення. Варикозне розширення вен, інші захворювання серцево-судинної системи, артрити, остеохондроз, наслідки травматичних ушкоджень - ось далеко неповний перелік недуг, що успішно лікують водою з цих джерел.

Основні запаси термальних мінеральних вод у Закарпатті зосереджені в 33-х водопроявах. Із шести родовищ сьогодні найширше можуть використовуватись і є перспективними: Берегівське (лікувально-оздоровчий комплекс «Закарпаття»), Боржавське, Іванівське, Косоньське (санаторій-профілакторій «Косонь»).

Найбільш популярними є природні азотно-вуглекислі купелі у басейні Берегового. Долаючи відстань понад тисячу метрів, джерело при виході сягає +55 градусів за Цельсієм. Тобто, якщо в звичайних басейнах воду підігрівають, то тут, навпаки, — остуджують.

Вода у басейнах Косоні незвичайна – жовто-коричневого кольору. Зі свердловини 16Т вона витікає з температурою 60—80 градусів. Поки доходить до поверхні, охолоджується до 38—40 градусів. За своїм складом вода біля села Косонь належать до високотермальних хлоридно-натрієвих вод середньої мінералізації. Вона схожа з водою всесвітньо відомого санаторію «Гайдусобосло» в Угорщині. Кажуть, що зараджує людям з недугами опорно-рухового апарату, наслідками травм кісток та м’язів, зцілює серцево-судинну та нервову систему, шкірні захворювання, сприяє виводити солі з кісток та нирок. В одному з басейнів вода має 38 градусів, у іншому – на три градуси холодніша.

Цікавим є й термельне джерело у Велятині Хустського районів. Тамтешнє термальне джерело притулилося до гірських схилів за півкілометра від в’їзду в село. У двоповерховій споруді, в середині якої є сім ванн з мінеральною водою різного складу, оздоровлюються здебільшого іноземці - з Німеччини, Чехії, Угорщини, Литви та Росії. Українці, як не дивно, мало знають про ці цілющі купелі з природним вмістом йоду й брому (останній має заспокійливу дію). «Живицю» тут отримують зі свердловини завглибшки майже кілометр. Вода має температуру від + 45 до + 60 градусів за Цельсієм. Але перед наливанням у ванни її охолоджують до температури людського тіла.

Мінералізація тутешньої диво-води сягає до 100 г/л, тоді як морська вода має всього три грами. Завдяки цьому на людське тіло, що занурюється у велятинську ванну, закон Архімеда майже не діє, – воно тримається на поверхні води.

Заслуговує уваги відпочивальників ще одне природне диво Карпат, неподалік від селища Солотвино. Учені мужі заявляють: мінералізація води в карпатському озері - від 73 до 275 г/л. У знаменитому Мертвому морі ця цифра досягає 300 г/л. Та й грязі у Солотвині своїми лікувальними властивостями не поступаються тим, що в ізраїльському морі. Грязьовими ваннами курс відпочинку душі й тіла не обмежується. Є ще соляні печери. Температура там завжди +22-22,5° С, вологість - 30-32%. А в повітрі кількість мікроорганізмів у 10 разів нижче, ніж на вулиці...

Мінерально-сировинний потенціал Закарпаття унікальний. Його раціональне використання – одне з найважливіших завдань розвитку краю. Більшість родовищ має сировинну багатоцільового призначення. З огляду на специфіку Закарпаття, як гірської високоенергетичної і динамічної території, а отже, чутливої до порушення екологічної рівноваги (зсуви, підтоплення, карст тощо), необхідно здійснювати промислове освоєння розвіданих родовищ дуже виважено, з різнобічним вивченням можливого негативного впливу розробки кожного об’єкту на довкілля.

2.1.3 Водні рекреаційні ресурси

Основну частину водних ресурсів Закарпаття становлять річкові стоки. Води наявних озер і деяких штучних водойм за кількістю незначні. Вся територія Закарпаття є водозбором бассейну р. Тиса (притоки р. Дунай), яка бере початок у гірських лісах Рахівського району (р. Біла та Чорна Тиса). Тиса має протяжність близько 220 км на території Закарпаття. Вона приймає на території області притоки таких річок як Боржава, Ріка, Теребля, Тересва, Чорна і Біла Тиса, а води рік Латориця й Уж, що також формуються на території області, впадають у річки Лаборець і Бодрог, а далі – у р. Тиса вже за межами України. На рис. 2.3 приведено карту гідрографічної мережі в Закарпатській області. На цій же карті приведено характеристику ландшафтів- водозборів основних річок області. Гідрографічна мережа області налічує 9 426 річок і водотоків різного рівня. Серед них: 4 річки (Тиса, Боржава, Уж, Латориця) мають довжину понад 100 км, 153 річки довжиною більше 10 км, 2 030 річок довжиною менше 10 км. Загальна довжина річок у області – 19 793 км. Середня густота річкової мережі становить 1,7км/км2,що в чотири рази перевищує цей показник по Україні.

Середній багаторічний водний баланс Закарпаття і інших західних областей та в цілому по Україні приведено в таблиці (2.1).

Таблиця 2.1 Середній багаторічний водний баланс

Загальний стік західних областей складає понад 35% стоку всіх рік України, а половина з нього припадає на річки Закарпаття, хоча його площа становить лише 2,1% площі держави.

Частина цього стоку формується на румунській, угорській, словацькій територіях бассейну р. Тиса. Так, ріки Вішеу та Іза з румунської території впадають в р. Тиса вище м. Тячів, ріки Красна та Самош із угорської території також впадають у р. Тиса в низинній зоні (вище м. Чоп), а річки Убля й Улічка зі словацької території є правобережними притоками р. Уж поблизу смт. В.Березний.Загало м ріки, що формуються в Українських Карпатах, належать до трьох великих річкових басейнів, а саме р. Вісла, яка впадає в Балтійське море та рік Дністер і Дунай, які впадають у Чорне море. Річки Закарпаття мають типово гірський характер: русла мають значний ухил, швидку та бурхливу течію (до 3-5 м/с), незначну глибину (0,5-1,5 м). Так, р. Чорна Тиса має нахил 19 м/км, потік Говерла 75 м/км, ріка Брустурянка – 100 м/км. В середньому за рік спостерігається до 20 піків підняття рівня води в річках Закарпаття. Влітку живлення рік відбувається в основному за рахунок дощів, навесні – снігове і дощове, восени – дощове і підземне.

Ширина долини гірських річок залежить від рельєфу території (рис.2.3). Питома водність на 1 людину у Закарпатті значно перевищує середньоукраїнські показники. Водночас, в області відчутна нестача води, особливо для забезпечення населення. Однією з причин цього є великий річний стік води, яка переважно транзитом скидається через територію області у р. Тиса й далі в р. Дунай. Протягом року цей стік дуже нерівномірний. Майже 75% стоку припадає на весняні і осінні паводки і тільки 25% – на інші періоди року.

У гідрологічному відношенні на стік дуже впливає стан і ландшафт території водозбору, характеристику якого приведено на (див. рис. 2.3). Для водозбірної території верхів’я басейну р. Тиса характерним є гірський ландшафт і значна залісненість території. Гірський ландшафт впливає як на перебіг атмосферних процесів (інтенсивність дощів, снігопадів тощо), так і на темпи стоку, розподіл водних ресурсів по території (через мережу гірських долин). Він також впливає через вертикальну поясність на формування ґрунтів та на продуктивність рослинного світу, тобто на екологічний стан гірських комплексів. Залісненість і стан лісів (які також тісно пов’язані з вертикальною зональністю, а в теперішній час значною мірою й з господарською діяльністю) впливають на формування клімату та на регулювання атмосферних опадів. Науковцями Карпатської дослідної станції на гірському лісогідрологічному стаціонарі поблизу м. Свалява встановлено, наприклад, що стиглі букові ліси затримують (і випаровують) на могутніх кронах бучин до 25% опадів, а вічнозелені смерекові деревостани – аж 37% від кількості опадів. Звичайно, решта опадів потрапляє під намет дерев і подальша їх участь у процесах транспірації, випаровування, переводу в ґрунтові стоки залежить від стану підстилки і ґрунту, від крутизни схилів, від кількості й інтенсивності опадів і т. ін. Важливо, щоб не формувався (або був незначним) поверхневий стік, який на знеліснених територіях може перевищувати 60% загальної кількості опадів, тоді як на заліснених майже не виражений або незначний (до 3%). Тобто заліснені території зменшують поверхневий стік у багато десятків разів (до 70 разів), навіть під час зливових дощів – у 10-20 разів. Лісова підстилка є надійною губкою для переведення поверхневого стоку в ґрунтовий та захистом від ерозійних процесів. Підстилка здатна акумулювати в 10-15 разів більше води за свою вагу. Ось одна з причин того, чому законодавством України з 2006 року заборонено використання тракторного трелювання та транспортування деревини в лісозаготівельній практиці. русла річок. Особливістю гірських річок є значна кількість твердого стоку, який транспортується по руслу річок у вигляді гальки та розмитої глини (завислі мулові та піщані частинки). По їх дну, особливо в паводки, переноситься велика кількість наносів. Останні змінюють русло річок, утворюють загати, зменшують їх пропускну здатність. Потужність твердого стоку знаходиться в прямому взаємозв’язку з еродованістю земельних площ лісового та сільського господарства, станом річкових долин (особливо берегів річок) тощо, тобто є вкрай небажаним. Для території Закарпатської області, як і всього регіону Карпат, характерна підвищена кількість опадів, яка до того ж дуже нерівномірно розподілена як у часі, так і по території. Найбільше опадів у гірській частині області, яка займає близько 75% її території. Тут в середньому за рік випадає 900-1400 мм опадів, тоді як у низинній частині області – 600-700 мм. В окремі роки, роки високої водності, опади в горах досягають 2400 мм, тобто дві середньорічні норми. В окремі місяці може випасти 250-400 мм опадів при нормі 70-120 мм, а в окрему добу зливові дощі можуть перевищувати місячну норму опадів протягом доби. У такі періоди можливі паводки й інші природні процеси (селі, зсуви тощо), яким сприяє значне перезволоження території. розподіли

Опади бувають дощові, снігові або змішані. Формування річкового стоку за рахунок снігових опадів у Закарпатті також має свої особливості, які пов’язані з великими коливаннями в часі кількості опадів і температури. Максимальні води в сніговому покриві формуються в кінці лютого при щільності снігу 0,2-0,4 г/см3. У багатосніжні роки висота снігу в горах може досягати 200 см, а в гірських долинах – до 80 см. Особлива роль тут належить полонинам і приполонинським лісам, від стану яких суттєво залежить регулювання стоку. На території області це – гігантський акумулятор вологи на площі близько 80 тис. га. За оцінками науковців водорегулююча здатність 1 га приполонинського лісу еквівалентна 10 га лісових площ нам нижчих висотних рівнях, а підвищення лісистості в водозбірних басейнах річок на 1% збільшує водність річок у меженний період на 9,0-11,9 мм тобто збільшується водорегулююча здатність лісу.

Більшість приток річок області формується в гірській зоні, де ухили території і швидкість води в руслах відносно великі (до 6 м/с). Проходження великої маси води під час паводку має велику руйнівну силу при таких швидкостях. Це спричинює бокову та донну ерозію русел водотоків, а в надзаплавних терасах – руйнування комунікацій, будівель тощо. Найбільші модулі стоку характерні для гірських річок. Наприклад, у верхів’ях річок Тересва, Шопурка, Мокрянка середньорічний поверхневий стік з 1 км2 площі складає понад 1 млн. м3 води (40 л/с), а в середньогір’ї цей показник складає 400-700 тис. м3. На одного жителя області середньорічний стік становить понад 7 тис. м3, тоді як у середньому по Україні всього 1,1 тис. м3. Якість поверхневих вод за екологічною оцінкою вважається високою (близька до якості природних вод) у верхніх ділянках річок. Тут практично відсутня господарська діяльність. У зонах із антропогенним навантаженням, де має місце забруднення поверхневих вод, вони оцінюються як чисті або умовно чисті. У Закарпатті, порівняно з іншими районами України, ситуація з забрудненням поверхневих вод вважається кращою. Однак екологічна рівновага в гірських районах дуже хитка. Антропогенні навантаження тут можуть дати катастрофічні наслідки. Природний потенціал самоочищення поверхневих вод оцінюється за інтегральними показниками як дуже низький у гірській, низький – у передгірній, середній – у низинній зоні. Це якісна оцінка стійкості поверхневих водних області ресурсів щодо техногенного навантаження. Озера, ставки, водосховища, яких в області 137, з них 32 – високогірні озера, не відіграють великої ролі в водному балансі області. Загальна площа дзеркала ставків і водоймищ – 1,5 тис. га. Більшість із них – це незначні за площею водного дзеркала озера (<1 га). Найбільшим в області є озеро Синевир (“Морське око”, площа 7 га), яке розташоване на висоті 989 м нрм. і має запрудне походження. В області зарегульованого річкового стоку в водоймах тільки 58,6 млн. м3, що складає менше 1% від середньорічного стоку, який формується на території області. Це ставки та водоймища, які частково використовуються для риборозведення й енергетики, зокрема водоймище Теребле-Ріцької ГЕС загальним проектним об’ємом 27 млн. м3. У теперішній час він значно менший через накопичення твердих наносів. Серед цікавих озер назвемо озера з кришталево чистою водою вулканічного походження – Ворочівське (0,4 га, 700 м нрм.), Синє (~2 га, 600 м нрм.), Липовецьке (0,18 га, 500 м нрм.), гірські екзотичні озера – Верхнє (0,24 га, 1628 м нрм.), Бребенескул (0,4 га, 1801 м нрм.), Несамовите (0,3 га, 1750 м нрм.), Брескул (0,1 га, 1750 м нрм.), Апшинець (1,2 га, 1487 м нрм.) та інші. Всі закарпатські гірські озера мають чисту, прозору воду, дуже екзотичні, оточені багатою рослинністю і мальовничими краєвидами. Це є унікальні екосистеми, котрі мають велике пізнавальне та рекреаційне значення.

Підземні прісні води, прогнозний запас яких у Закарпатській області складає 400 млн. м3, з них затверджені запаси – 124 млн. м3 на рік (близько 340 тис. м3 на добу),як найчистіші, мають важливе значення для питного водопостачання. Основний водоносний горизонт приурочений до Закарпатського внутрішнього прогину, до валунно-галечникових відкладів річок Тиса, Боржава, Латориця та Уж. Розвідані підземні води відносяться до умовно захищених (20% запасів) або зовсім не захищених від забруднення через поверхневі водоносні горизонти. Діючі водозабори підземних вод є інфільтраційними. Тому якість води в них залежить від збереження чистоти поверхневого стоку, тобто від дотримання норм екологічної безпеки суб’єктами господарської діяльності як у зоні водозабору, так і на водозбірних площах річок. Це стосується й численних криниць, які дуже поширені в сільській місцевості з глибиною дзеркала вод від 0,5 м і більше. У річкових долинах носієм підземного потоку вод є алювій. Підземні водоносні горизонти тісно пов’язані тут з русловими водами річок, за рахунок яких поповнюються їх запаси.

2.1.4 Рельєф як рекреаційний ресурс

Розміщення на території Закарпатської області двох тектонічних структур зумовило поділ її на гірську і рівнинну частини. Майже 80% площі області займають Карпатські гори і лише 20% – Закарпатська (Притисинська) низовина (рис.2.4).

В межах області знаходиться частина Українських Карпат, які в свою чергу входять у Карпатську гірську систему, що лежить на території шести країн Європи. Гори простягаються з північного заходу на південний схід, в цьому ж напрямі збільшується їх висота, змінюється вигляд. В північно-західній частині області це типові середньовисотні гори з округленими вершинами, широкими хребтами, рівнобіжними з ними долинами. В південно-східній частині рельєф високогірний – круті схили, загострені вершини гір, глибокі провальні долини. Це зумовлено тектонічною будовою, складом гірських порід, а також впливом на найвищу частину гір четвертинного зледеніння.

Карпати простягаються у вигляді поздовжніх ланцюгів хребтів та міжгірних долин. Хребти асиметричні: північно-східні схили круті, а південно-західні – пологі. Середня висота хребтів – від 700 до 1500 м. Жодна з вершин не досягає снігової лінії.

Найвищим в Українських Карпатах є центральне пасмо гір, яке утворене Полонинським хребтом, масивами Свидовець і Чорногора. Полонинський хребет тягнеться від р.Уж та її притоки Уличка до р.Тересва. В цьому напрямі його висота змінюється від 1200 до 1500 м і вище. Хребет порізаний долинами річок Латориця і Ріка на окремі масиви (полонини) – Рівна, Боржава, Красна. Над вирівненою поверхнею полонин підносяться окремі конусовидні вершини гір, сполучені між собою гострими гребенями. Найвищі з них – Рівна або Руна (1479 м), Стій (1677 м), Менчул (1501 м) та ін.

Полонинський хребет в минулому був основним вододілом карпатських рік, але поступово притоки Тиси – Латориця, Теребля, Ріка, Тересва – "перепиляли" його і захопили верхів'я приток Дністра. На схилах гірських хребтів поширені післяльодовикові котловини, які часто заповнені водою.

На південному схилі полонини Красної між Тереблею і Тересвою знаходяться пасма стрімчаків. Це – ізольовані скелясті групи з гострими вершинами і стрімкими гребенями (до 850 м). Вони складені вапняками і височать серед молодших за віком, але зруйнованих ерозією мергелів і пісковиків. Утворились стрімчаки в зоні тектонічного розлому.

Продовженням Полонинського хребта на сході є масив Свидовець з найвищою вершиною Близниця (1883 м). Знаходиться він на межиріччі Тересви і Чорної Тиси. Вершини масиву мають плоску форму, їх називають плаї. У привершинній частині гір на схилах збереглися сліди четвертинного зледеніння. Тут поширені льодовикові форми рельєфу: цирки (чашоподібні заглиблення з крутими скелястими стінами і полого увігнутим днищем) і кари (напівзамкнені кріслоподібні заглиблення). В долинах збереглися морени з грубоуламкового матеріалу.

На південний схід від Свидовця між Чорною Тисою і Білою Тисою лежить Чорногірський масив. Це – найвища частина Закарпаття й України. Чорногора найменше розчленована ерозією, має круті схили, на яких поширені льодовикові форми рельєфу. Тут знаходяться і найвищі вершини Українських Карпат – гори Говерла (2061 м), Бребенескул (2032 м), Піп Іван Чорногірський (2022 м), Петрос (2020 м).

Південніше Свидовця і Чорногори лежать Рахівські гори, або Гуцульські Альпи. Для них характерні круті, місцями стрімкі схили, гострі скелясті гребені й вершини, глибокі долини. Амплітуди відносних висот досягають 1000 м. Найвища вершина – гора Піп Іван Мармароський (1936 м). Збереглися рештки льодовикових цирків, на схилах трапляються обвали, виникають зсуви.

На північ від Полонинського хребта лежить Верховинський хребет, який р. Ріка розділяє на масиви Бескиди і Горгани. Хребти Горган тягнуться на південний схід від верхів'я Ріки. Вони мають гострі вузькі гребені, круті схили з кам'янистими осипами. Горгани глибоко розчленовані річковими долинами. Висоти збільшуються із заходу на схід від 1400 до 1700 м і більше. Найвищі вершини – гори Братківська (1788 м) та Попадя (1742 м). Бескиди лежать на північний захід від верхів'я р. Ріка і мають нижчі висоти (1000-1300 м), м'які обриси поверхні, пологі схили і куполоподібні вершини. Верховинський хребет називають ще Вододільним, бо він є головним вододілом карпатських рік. Знижені місця хребта є зручними перевалами.

Верховинський хребет відділяє від Полонинського Верховинська долина, а від Свидовця і Чорногори – Ясинська улоговина. Ці форми рельєфу мають висоти 600-800 м над рівнем моря і є наслідком поздовжніх розломів земної кори.

На південь від Полонинського хребта лежить поздовжня Тур'я-Боржавська (Берзне-Ліпшанська) долина, яка відділяє його від Вигорлат-Гутинського (Вулканічного) хребта. Останній розчленований долинами рік Уж, Латориця, Боржава, Тиса на окремі масиви – Вигорлат, Маковиця і Синяк, Великий Діл, Тупий, Гутин. Їх висоти сягають 800-1000 м, найвища вершина – гора Бужора (1085м). Хребет є пасмом згаслих вулканів з рештками конусів, які чергуються з плоскими поверхнями лавових плато. Південні схили хребта переходять у смугу невисоких передгір'їв, які поступово знижуються у бік Закарпатської низовини. Між масивами Великий Діл і Тупий лежить Іршавська улоговина, створена ріками Іршава та Боржава. В її південній частині поширений ярково-балковий рельєф, який виник внаслідок вирубування лісів і неправильної оранки схилів.

Південно-західну частину області займає Закарпатська (Притисинська) низовина, яка є частиною Середньодунайської рівнини. Північна її межа починається від м. Ужгород і звивистою лінією пролягає через Середнє, Мукачеве, Сільце і Рокосів. Поверхня низовини в основному плоска (100-120 м над рівнем моря) із слабким нахилом з північного сходу на південний захід. Незначний спад поверхні і невелика глибина річкових долин утруднюють поверхневий стік, тому в деяких місцях проходить процес заболочування; при сильних зливах і таненні снігу в горах знижені місця нерідко затоплюються водою.

На фоні одноманітної рівнинної поверхні Закарпатської низовини на північний схід від м. Берегове піднімається Берегівське вулканічне горбогір'я. Заокруглені вершини горбів мають абсолютні висоти 180-367 м, а відносні – 65-250 м. Окремі ("острівні") вулканічні, гори знаходяться також на південний схід від Мукачевого та на схід від Виноградова (Чорна Гора висотою 565 м).

Закарпатська низовина на схід від с. Рокосів переходить у вузьку (3-1,5 км) долину р. Тиса (т.з. "Хустські ворота"), якою з'єднується з Верхньотисинською улоговиною. Рельєф тут погорбкований, відносні висоти над долинами рік – 150-300 м. Біля м. Солотвина в місцях виходу на поверхню соленосних відкладів поширені форми соляного карсту – гострі скелі, зубчасті гребені, карові утворення, лійки. Біля містХуст і Тячів височать ерозійні горби-останці.

Рельєф Закарпаття дуже різноманітний і має значний вплив на життєдіяльність людей. Схили гір вкриті цінними лісами, на вершинах є багато полонин, які служать пасовищами для худоби. В міжгірних долинах і на низовині, захищених від холодних вітрів, розкинулись найбільші поселення, сади, виноградники, поля.

В Закарпатський області спостерігається ряд процесів, пов'язаних з рельєфом, які негативно відбиваються на умовах життя і діяльності людей. Це – селі, зсуви, осипи, обвали, площинна і лінійна ерозія. Водокам'яні і грязекам'яні селеві потоки виникають на схилах під час танення снігу в горах та злив, а також у невеликих гірських потоках, що у верхів'ях рік Уж і Боржава, та в ярах на передгір'ї Вулканічного хребта.

Зсуви поширені в Ясинській і Верхньотисинській улоговинах, на масиві Свидовець і Полонинському хребті. Вони завдають значної шкоди шляхам сполучення і населеним пунктам. Обвально-осипні процеси характерні для найвищої частини гір – Горганів, Свидовця і Чорногори. Вони особливо посилюються в місцях лісовирубок; відновлення лісового покриву тут стає неможливим. В Чорногірському і Свидовецькому масивах спостерігаються снігові лавини.

Ерозійні процеси поширені в передгір'ях Вулканічного хребта і на схилах Полонинського і Свидовецького хребтів (вибоїни, яри).

Посилення сучасних ерозійних, селевих, обвально-осипних, зсувних процесів викликане діяльністю людини: вирубуванням лісів, неправильною оранкою схилів тощо.

2.1.5 Біотичні рекреаційні ресурси

Всі, хто хоч раз побував на Закарпатті, визнають, що мало де в Європі знайдеться такий край, який би порівнявся із ним по кількості і якості озеленення території. На Закарпаттi близько 2.000 видiв вищих рослин, з них, на жаль, 44 види на межі вимирання.

Власне, ліси краю займають площу близько до 500.000 га (це складає 45% території Закарпаття). Серед лісових порід найбільш представлені такі: буковi 58%, смерекові 31%, дубовi 7%, є також березовi, модриновi, вiльховi, грабовi, тисовi, сосновi, ясеновi, кленовi. Здебільшого вони ростуть у горах на бурих гiрсько-лiсових та гiрських лучно-буроземних грунтах, які на низовинах змінються дерново-опiдзоленими та буроземно-пiдзолистими (рис. 2.5).

На Закарпатті є також чимало історичних парків-памяток. Зокрема вони розташовані у таких місцевостях, як: В. Березний — парк ХIХ ст., Ужгород — парк Лаудона, парк Підзамковий, Мукачево — парк із 140 екзотичних дерев i кущiв, Виноградово — парк Перенi, Карпати — парк Шенборнiв, Буштино — парк XVIII ст., Невицьке — парк Вагнера (замок), В.Лази — парк Плотені, Чертеж — парк 1848 р. Беззаперечно, впорядковані парки Закарпаття існували і в середні віки, а їх виникнення пов'язане з такими феодалами, як Перені, Шенборни, Довгаї, Другети, що сприяли появі парків, завозячи з усіх куточків світу різні екзотичні, для нашого краю, рослини. Про це свідчить той факт, що в 1701 році навколо замку в місті Ужгород існувало 5 парків: Квітковий, Звіриний, Луговий, Журавлиний і Голубиний. У Міжгірї, Іршаві, Стужиці, Плав’ї до сьогодні ростуть вікові дуби, а в Ужгороді 500-літній платан та 300-літній ясен.

Поряд із місцевими породами наш край прикрашає і численна екзотична флора. На сьогодні на Закарпатті нараховується понад 300 видів екзотичних рослин. З ранньої весни до пізньої осені цвітіння одних рослин змінюється іншими. Здається, що Карпати розчиняються у квітучих деревах та кущах. Це такі оригінальні рослини, як кущі форзицій золотистої та зеленуватої, ніжно-рожеві квіти японської айви та рожеві — яблуні Недзвецького, криваво-червоні квіти яблуні флоридської та білі — яблуні китайської, бутони рожевих квітів сакури японської, біляві та червонуваті квітучі пагони каштанів. А ще кипарисовики, гімалайські сосни, дугласії, самшит вічнозелений, скумпія звичайна ("парикове дерево"), катальпа бузколиста ("сигарне дерево"), павлонія пухнаста ("адамове дерево"). Розповідаючи про екзотичні рослини Закарпаття, слід згадати про дерево з далекого Китаю — магнолію ("огіркове дерево"). У нашому краї їх росте кілька видів: рожева магнолія Суланжа, біла магнолія Кобус та фіолетова магнолія Ленне. Наукою до речі, доведено, що квітка магнолії має всередині температуру більшу від температури навколишнього повітря. Спробуйте переконатися у цьому самі, приклавши до квітки магнолії руку.

"ЧЕРВОНА КНИГА" ФЛОРИ ЗАКАРПАТТЯ:

1. Астра альпiйська 2. Баранець звичайний 3. Бiлоцвiт весняний 4. Бiлоцвiт лiтнiй 5. Бiлотка альпiйська (едельвейс) 6. Еритренiй собачий зуб 7. Марсилiя чотирилиста 8. Нарцис вузьколистий 9. Пiдснiжний звичайний 10. Пiзньоцвiт звичайний осiннiй 11. Рябчик великий 12. Сосна кедрова 13. Тирлич вирiзаний 14. Тирлич жовтий 15. Тис ягiдний 16. Товстянка альпiйська 17. Шафран банатський 18. Шафран Гейфеля 19. Ясен білий 20. Модрина польська 21. Дзвоники карпатські 22. Родіола рожева 23. Бузок угорський 24. Ширянка альпійська 25. Перестріч Гербіха 26. Грушанка карпатська 27. Соссюрея Порціуса 28. Верба Китайбеля 29. Виток карпатський 30. Живокіст серцевидний 31. Молочай карпатський 32. Смородина карпатська 33. Ломикамінь карпатський 34. Фіалка дакійська 35. Льон гірський 36. Волошка марамороська 37. Будяк двоколірний 38. Тирлич роздільний 39. Фітеума Вагнера 40. Волошка Кочі 41. Деревій Шура 42. Жовтозілля карпатське 43. Королиця довголиста 44. Сугайник карпатський 45. Смілка сумнівна 46. Осот Вальдштейна 47. Костриця карпатська 48. Чебрець гарний 49. Вечорниці білі 50. Фітеума чотиричленна 51. Щавель карпатський 52. Гвоздика скупчена 53. Аконіт маленький 54. Аконіт Гостів 55. Аконіт Жакена 56. Жеруха Опіца 57. Борідник Прейса 58. Жовтяниця альпійська 59. Тація карпатська 60. Борщівник карпатський 61. Рододендрон карпатський 62. Первоцвіт полонинський 63. Суверція крапчаста 64. Підмареник закарпатський 65. Медунка Філерського 66. Вероніка Баумгартена 67. Перестрічник скельний.

За своїм багатством не відстає від рослинного різномаїття і тваринний світ нашого краю. Тут проживає: 80 видiв ссавцiв, 280 птахiв, 10 плазунiв, 16 земноводних, 60 риб, 100 молюскiв. У Карпатах водиться три чверті усіх ссавців України. Особливо поширені на Закарпатті: кріт, лисиця, вовк, єнотовидний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, ласка, горностай, тхір, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, ондатра, дикий кабан, козуля, карпатський олень. Серед птахів Закарпаття слід назвати глухаря, тетерева, рябчика, фазана, сіру куріпку, перепела, горлицю, голуба, лиску, деркача, чайку, вальдшнепа, дятла, сову, лелеку, дрозда. У нас живуть такі водоплавні птахи: чомга, лебідь, дика гуска, крижень, казарка, дика качка, чирок, чапля, бугай. З плазунів поширені степова черепаха, ящірки, вуж, веретільниця, гадюка звичайна (єдина отруйна змія Карпат), саламандра, мідянка. У річках Закарпаття водиться майже половина усіх прісноводних риб України: форель струмкова, лосось дунайський, харiус, андруга, малий чоп, умбра, бабець, гірчак, пiдуст, мiнога угорська, марена, головень, сом, щука, лин, йорж, плiтка, карась (рис. 2.6).

«ЧЕРВОНА КНИГА» ФАУНИ ЗАКАРПАТТЯ Ссавці: 1. Альпiйська бурозубка 2. Мала кутора 3. Великий пiдковонiс 4. Малий пiдковонiс 5.Нiчниця Бехштейна 6. Нiчниця Iконнiкова 7. Нiчниця Наттерера 8. Триколiрна нiчниця 9.Широковух звичайний 10. Вечiрниця мала 11. Лiсовий кiт 12. Зубр 13. Снiгова полiвка 14. Довгокрил звичайний 15. Татранська нориця 16. Видра 17. Норка європейська 18. Горностай Птахи: 1. Чорний лелека 2. Змiєїд 3. Беркут 4. Орел-карлик 5. Рудий шулiка 6. Скопа 7. Сокiл-сапсан 8. Пугач 9. Сичик-горобець 10. Волохатий сич 11. Альпiйська завирушка 12. Глухар 13.Камяний дрізд 14. Довгохвоста сова Плазуни: 1. Лiсовий полоз Земноводнi: 1. Прудка жаба 2. Карпатський тритон 3. Альпiйський тритон 4. Саламандра плямиста

Комахи: 1. Вусач альпійський 2. Аполлон 3. Прозерпіна 4. Мертва голова 5. Сатурнія мала 6. Жалібниця

2.1.6 Рекреаційні ресурси природно – заповідного фонду Закарпаття

Найвідомішим резерватом, де охороняється багато видів тварин і рослин є Карпатський заповiдник, що утворений 1968 року і поділяється на: 1) Хустський масив "Долина нарцисiв", 2) Чорногiрський масив "Говерла", 3) Широколужанський масив "Угля", 4) Угольський масив.

Не менш відомими є нацiональні природні парки – Синевир та Ужанська долина, а також біосферний міжнародний заповідник «Східні Карпати-Стужиця». Крім того, у краї функціонують форелеве господарство «Ждимир» та ферма плямистих оленiв «Іза». В областi насьогодні нараховується 415 об'єктiв природних заповiдникiв та 494 резервати живої i неживої природи. Серед таких резерватів відомі: I. Біосферний: Стужиця (буковi, ялицевi пралiси). II. Ботанічні: В. Березний — парк XIX ст. (ясен бiлоцвiтний), Чорна Гора (липа срiбляста), Гладинський (модрина польська), Кедринський (кедрова сосна, смерековi пралiси), Туря Ремети (дугласія). III. Гідрологічні: Апшинецький, Шипот, Ворочівські та Липовецькі скелі, Негровецький, Болото Чорнi Багна. IV. Геологічні: каолінова шахта "Кухля", печера "Княгиня", Зачарована Долина. V. Зоологічні: Соколовi Скелi (птахи), Гать (мурахи), Атак (черепахи). VI.Ландшафтні (комплексні): Гора Високий Камiнь, Кам'янка (гiрсько-сосновi хащi). VII. Лісові: Бiлий Потiк (яворовi, ясиновi, iльмовi бучини) (рис. 2.7)

2.1.6.1 Заповідний масив «Долина нарцисів»

Розмiщений на висотi 180-200 м.н.р.м. в захiднiй частинi Хустсько-Солотвинської долини на стародавнiй терасi Тиси. Заповiдна територiя площею 257 га займає рiвнинну дiлянку в заплавi рiчки Хустець. Поряд з природнiми водотоками на територiї масиву знаходяться i штучнi - канали мелiоративноi системи. Клiмат теплий, вологий. За даними метеостанцii Солотвино (272 м.н.р.м.) середньорiчна температура повiтря складае 8,5 градусiв, сiчня -4,0, липня -19,5 градусiв. Рiчна сума опадiв бiля 850 мм. Переважають тут дерново-глеєвi важко- i середньосуглиннi грунти, що сформувались на давнiх алювiальних вiдкладах.

“Долина нарцисiв” - унiкальний ботанiчний об’єкт, в якому охороняється найбiльший в Середнiй Европi осередок нарцису вузьколистого (Narcissus angustifolius). Цей середньоевропейський високогiрний вид поширений в Альпах, на Балканах i в Карпатах на висотах 1100-2060 м. Популяцiя в цьому рiвнинному локалiтетi збереглася з пiсляльодовикового перiоду i має релiктовий характер. Цей вид на територiї масиву зростає в декiлькох угрупуваннях: Narcissus angustifolius + Sanguisorba officinalis + Anthoxanthum odoratum, N. angustifolius + Festuca pratensis + Holcus lanatus, Juncus conglomeratus + Filipendula vulgaris + N. angustifolius.

В “Долинi нарцисiв” зростає понад 400 видiв рослин, серед яких такi рiдкicнi, як Achillea salicipholia, Dactylorhisa fuschii, D. majalis, Erytrhonium dens-canis, Gentiana pneumonanthe, Gymnadenia odoratissima, Iris sibirica, Orchis coryophora, O. laxiflora, Potentilla alba та iн.

За своїм фаунiстичним складом “Долина нарцисiв” рiзко вiдрiзняється вiд iнших заповiдних дiлянок. Тут представленi тварини заплавних лук Закарпатськоi рiвнини. Серед птахiв переважають луговi чекани (Saxicola rubetra), звичайнi вiвсянки (Emberiza citrinella) та сiрi славки (Silvia communis). В бiльш зволожених мiсцях звичайними є деркачi (Crex crex) та очеретянки - борсучки (Acrocephalus schoenobaenus). В чагарниках вздовж рiчки Хустця зустрiчається фазан (Phasianus colchicus). Дуже рiдко тут можна зустрiти i ремеза (Remiz pendulinus).

Характерними земноводними “Долини нарцисiв” є ставкова жаба (Rana lessonae), сiра ропуха (Bufo bufo), звичайний (Triturus vulgaris) i гребiнчатий (T.cristatus) тритони. З плазунiв зустрiчаються вуж звичайний (Natrix natrix) i прудка ящiрка (Lacerta agilis). Фауна ссавцiв представлена звичайною полiвкою (Microtus arvalis), польовою мишою (Apodemus agrarius), мишою маленькою (Мicromys minutus), ондатрою (Ondatra zibethica), зайцем-русаком (Lepus europaeus) i iншими видами, зовсiм не властивими для гiрських масивiв заповiдника. Багата iхтiофауна рiчки Хустця нараховує близько 20 видів риб.

2.1.6.2 Ботанічний заказник «Чорна гора»

Розташований у Вулканнічних Карпатах на площі 747 га на одній з найбільш цікавих у флористичному та фітоценотичному відношеннях вершин Гутинського хребта - Чорній горі (508 м н.р.м.). Заказник знаходиться у теплій кліматичній зоні. За даними метеостанції у м. Берегове (113 м н.р.м.) середньорічна температура тут дорівнює 9,9 градусів, середня температура січня - мінус 3 градуси, липня - 21,1 градуси. Річна кількість опадів 780 мм.

Геологічну основу утворюють андезити, ліпарити, туфи, які місцями виходять на поверхню у вигляді стрімчакових скель. На цих вулканічних породах сформувалися буроземні грунти різної потужності.

Найкраще рослинний покрив у заказнику зберігся на верхній частині гори на скелястих схилах. Панівними є формації дубових та букових лісів. Букові ліси поширені в основному на північному мегасхилі. Дубові ліси сформовані дубом скельним (Qercus petraea), частково дубами багатоплідним (Q. polycarpa) та Далешампа (Q. dalachampii). Поодиноко в цих ценозах зустрічаються берека (Sorbus torminalis) та липа срібляста (Tilia argentea). На виходах андезитових порід збереглися цікаві осередки ясена білоцвітого (Fraxinus ornus). У чагарниковому ярусі ростуть такі теплолюбні види, як бирючина (Ligustrum vulgare), бруслина європейська (Eyonimus europaea), глід одноматочковий (Crataegus monogyna), дерен (Cornus mas), виноград лісовий (Vitis sylvestris).

У флористичному відношенні особливо цікаві локалітети остепнених і скельних фітоценозів на крутих південних схилах. Тут ростуть рідкісні для Українських Карпат види - вишня степова (Cerasus fruticosa), жостер проносний (Rhamnus catarctica), клокичка периста (Staphilea pinnata), рокитник австрійський (Citius austriacus) та інші. Загалом на території заказника зростає близько 400 видів вищих судинних рослин.

Для фауни “Чорної гори” характерна наявність специфічних теплолюбних видів, зокрема безхребетних.

2.1.6.3 Ландшафтний регіональний парк "Стужиця"

Розмiщений в межах висот 700-1269 м.н.р.м. на схiдному мегасхилi Бескидського хребта вздовж словацько-польського кордону. Площа парку в межах КБЗ складає 4250 га. Клiмат в цьому районi вологий, помiрний, в субальпiйському поясі - прохолодний. За даними метеостанцiї Ставне (379 м.н.р.м.) середня температура за сiчень рiвна мiнус 5,4 градуси, за липень - 18,3 градуси, середньорiчна - 6,9 градусiв. Рiчна сума опадiв - 956 мм.

Геологiчну основу, так само як в польськiй i словацькiй частинах бiосферного заповiдника, утворюють потужнi флiшевi породи перiоду верхньої крейди i палеогена. Найвищi вершини на територii масиву - Кременець (1214 м) i Мала Равка (1269 м).

На безвапняковистих материнських породах флiшу утворились гiрсько-лiсовi свiтло-бурi i бурi грунти, а у високогiр’ї - гiрсько-лучнi, часто торфянi грунти.

Заповiдний масив розташований в зонi букових лiсiв, фiтоценотичне ядро яких складають монодомiнантнi бучини. В еутрофних едафiчних умовах зрiдка зустрiчаються ялицево-буковi лiси. Характерними рослинами букових лiсiв є Allium ursinum, Atropa belladonna, Galanthus nivalis, Helleborus purpurascens, Leucojum vernum, Lilium martagon, Scilla bifolia, Streptopus amplexipholius та iншi. Характерною особливiстю лiсiв “Стужицi” є повсюдна домiшка до них Acer pseudoplatanus. Верхня межа лiсу, яка проходить тут на висотi бiля 1200 м, утворена криволiссям iз Fagus sylvatica, Acer pseudoplatanus i Sorbus aucuparia, що в улоговинах переходить у фрагменти заростей Duschekia viridis. В її бiогрупах зустрiчаються окремi рослини Adenostyles alliariae, Cicerbita alpina, Poa chaixii, Veratrum album.

Верхня частина водороздiльного хребта (вище 1200 м) зайнята субальпiйськими луками з лучних та чагарничкових угруповань з Nardus stricta та Vaccinium myrtillus. Характерними видами, крiм згаданих вище домiнантiв, тут є Anthoxanthum alpinum, Gentiana laciniata, Homogyne alpina, Leucorchis albida, Phleum alpinum, Potentilla aurea, Soldanella hungarica, Vaccinium vitis-idaea, Viola declinata та iншi.

Тваринний свiт масиву “Стужиця” представлений типовими для Карпат мешканцями широколистяних лiсiв.

2.2 Історико–культурні ресурси

Для розвитку туризму, особливо пізнавального, велике значення мають пам’ятки історії, архітектури та культури. На Закарпатті на порівняно невеликій площі сконцентрована значна частина пам’яток історії, архітектури та культури, добре збереглися звичаї та обряди, оригінальний фольклор, художні промисли, що також підвищує туристичний інтерес і виступає значним рекреаційним ресурсом. В області висока щільність середньовікових замків – 10 одиниць. Ужгородський, Мукачівський та Чинадіївський за своїм станом є придатними для проведення екскурсій. Інші сім замків менш, але також можуть бути використані для туристично-екскурсійного обслуговування відпочиваючих. Закарпатська область володіє також значною кількістю пам’ятників дерев’яної народної архітектури XVII-XIX ст., є багато адміністративних, культових і житлових кам’яних споруд VII-VIII ст. на території Закарпаття збережено 118 дерев’яних церков, збудованих упродовж останніх п’яти сторіч. В області на облік взято понад 700 пам’яток історії та культури, в т.ч. понад 100 пам’яток архітектури(рис. 2.7). Пам’ятки архітектури в області охоплюють період в понад 1000 років і репрезентують всі основні стилі європейської архітектури.

2.2.1 Архітектурні пам'ятки Закарпаття

Географічне розташування Закарпаття в центрі Європи сильно вплинуло на його не тільки політико-економічне життя, а й на культурні досягнення. На Закарпатті представлено майже всі європейські архітектурні стилі від пізньовізантійського, романського, готичного, трохи ренесансу, барокового, класичного, романтичного і до стилів кінця ХІХ -- початку ХХ століття -- сецесіону, еклектики, функціоналізму, конструктивізму. Ми навмисно випустили археологічні пам'ятки хоча і вони являються надбанням архітектури. Причиною цьому стало практичне невикористання місць розкопок та місцезнаходження різноманітних археологічних знахідок. Здебільшого вони знищуються в сільськогосподарських цілях та не підлягають охороні, винятком або прикладом може слугувати Боржавський замок у с.Вари, Берегівського району, що водночас є пам'яткою археології і архітектури, як земляне фортифікаційне укріплення або даккське городище в Малій Копані, Виноградівського району. Отож час у подорож.

Візантійський стиль на Закарпатті.

Цей період характеризує храм що знаходиться у присілку м.Ужгород, Горяни. Це -- Горянська ротонда Св. Анни, з готичною прибудовою церкви Св.Миколая. В архітектурі ротонди у Горянах проявляється пізньоантична (візантійська) будівельна традиція. Горянська ротонда в плані шестикутна, але цей шестикутник настільки згладжений, що майже всі дослідники зображали план фундаменту згладженим, тобто круглим. В товщу стіни врізано шість напівкруглих у плані ніш-конх, склепіння яких з'єднано між собою і будівничі сміливо поставили на них шестикутний тамбур, пробитий шістьма готичними вікнами. Форма їх була завершена пізніше, про що свідчить підведене вікно з плоским завершенням, яке зберегло первинну форму. Стіни також покриті розписами, що відносяться до ХІV ст., очевидно, що попередні фрески були пошкоджені. Майстерність художників, що розписали ніші-конхи ротонди, опирається на досвід італійської школи проторенесансу -- Джотто. В давній Словаччині часто працювали бродячі групи італійських художників, про що свідчить стилістична спорідненість багатьох церков Чехії та Словаччини, у розписах фресок, з ротондою у Горянах.

Романським (від слова Рим) стилем ми називаємо період європейського мистецтва ХІ -- ХІІ ст. Вперше він проявився у державах, утворених з імперії Карла Великого, і поширився у державах, що підпорядковувалися римській церкві. У той час інтерес людей був повернений до загробного світу. Важкі, масивні церкви символізували силу релігії. Основні елементи романської архітектури беруть початок у мистецтві епохи раннього христянства. Собори мають високі головні нефи, більш низькі бокові продольні нефи. Над ними розташовувалися хори -- місце, де сиділа сім'я феодала. Якщо дивитися зверху, собор мав форму римського хреста: головний неф перед вівтарем перетворився так званим трансептом -- поперечним нефом. Стеля мала форму хрестового склепіння. Воно утворювало чотирикутник, який був головним місцем собору. Головний неф у декілька разів перевищував цей чотирикутник. Бічні нефи розділялися на дрібні чотирикутники. Одній частині головного нефу відповідала половина частини бічного нефа. Тому будови, створені в романському стилі, дуже пропорційні. В середині собору нефи розділялися спочатку колонами, а потім -- пілонами. Західний фасад був прикрашений вежами із шоломоподібним дахом. На цьому фасаді особливо виділялися ворота. Вони були пишно прикрашені різними скульптурами, а зверху знаходився рельєфний тімпан. Вікна мали переважно форму напівкруга, хоча зустрічалися й інші форми, зокрема розетки-вікна, у вигляді троянди. Романський стиль на Закарпатті захопив не так вже й багато споруд. Та всі вони у своєму роді оригінальні. Це найбільш яскравий представник цього стилю -- Середнянський замок (нині в руїнах), а також ризаліт дверей внутрішнього дворику Ужгородського замку, і "Верхній замок" -- найстаріша споруда Мукачівського замку. Певні риси пізнього періоду романського стилю -- збереглися у структурі будови церкви села Кідьош Берегівського р-ну. Визначальним елементом тут слугує елемент побудови бокових вікон. Побудова споруди датується ХІІІ ст., і в легендах згадується, як монастир царя Соломона.

Перші захисні укріплення з'являються на території нашого краю в бронзовому віці. Це були просто городища-гради, укріплені земляним валом та ровом (перші елементи фортифікації, які навчилася робити людина). До прикладу Арданівське, Стремтура (Іршава), Галіш-Ловачка (Мукачево). Та найбільш завершену форму форму оборонної споруди представляють замки ХІ -- ХVІІ ст. Власне, феодальний замок -- це специфічний мистецький жанр, притаманний лише середньовіччю. Він настільки пов'язаний із своєю епохою, що в ній народившись, в ній і помирає. Існують також два типи замків. Це замок -- паразит, тобто слугував для нагляду і збору дані з підвладної території, а також постійно здійснював набіги на власну контрольовану територію, це Мукачівський, Квасівський, Броньківський, Невицький замки. Другий тип замок-охоронець підвладної території – Ужгородський, Виноградівський, Королевський, Чинадіївський, Середнянський замки. Інколи замки зросталися в архітектурно-адміністративному стані з містом або іншими охоронним об'єктом, як от Королевський, Ужгородський, Виноградівський, а інколи переходили в ранг автономних рицарських укріплень, як от Квасівський, Броньківський. Здебільшого класичні середньовічні замки мають дві стандартні форми: чотирибічну, у якої по боках кілька оборонних редутів та восьмибічну, форма якої часто змінюється. У випадку із закарпатськими фортецями архітектурний стиль дещо змінився в залежності від географічного положення у гірській місцевості. Треба також додати, що до ХІІ ст. замки в Угорському королівстві, до якого належав наш край мав право будувати лише сам король. Але із розвитком феодальних відносин поступово приходить відособлення членів королівської дружини, закріпленння за ними та їх спадкоємцями дарованих земель-феодів, разом з тим виникає питання будувати укріплення в безпосередній близькості від підлеглої території. Так виникають адміністративні центри, в центрі якого укріплена споруда, яка постійно витримує удари нескінчених міжусобних війн. Всі закарпатські замки, окрім Середнянського та Чинадіївського, збудовані на височинах (стрімка скеля, одинокий пагорб серед рівнини). Майже всі замки Закарпаття, неодноразово перебудовувалися, а тому у кожного з них залишилися архітектурні фрагменти із різних стилів.Так, Ужгородський замок у внутрішньому палаці, відкриває перед нами різоліт відкритих дверей у романському стилі, до речі це єдиний чистий приклад романського стилю на Закарпатті. Замок в Ужгороді кілька разів перебудовувався і остаточний свій вигляд здобув у ХVІІ ст. під архітектурним керівництвом французького інженера Лемера. Більш яскраво виражена готика у замковій архітектурі. Це готичні вежі Невицького, готичні палаци Мукачівського та Ужгородського замків. Трішки незначною хвилею захопив фортифікаційні споруди і ренесанс, це можна спостерігати на прикладі внутрішнього оформлення замків Ужгорода і Мукачева.

Готичний стиль на Закарпатті

Між романським та готичним стилем не має чіткої хронологічної межі. Уже із середини ХІІ ст. у північній Франції з'являються елементи нового готичного стилю. Його характерними рисами є вертикальність композиції, поєднання в архітектурі релігійності з любов'ю до життя, більш короткий поперечний неф, стрільчаті вікна, більш легкі цегельні стіни, досить складна каркасна система опор і ребристе склепіння. З часом готика стає універсальним загальноєвропейським архітектурним стилем, в рамках якого була створена цілком своєрідна система форм, досягнено нового розуміння просторової та об'ємної композиції1.

Готика — одна з найбільш цікавих сторінок історії закарпатського мистецтва ХV -- ХVІІ ст. Майже в усіх замках Закарпаття залишилися деталі готичного стилю, це не дивно, адже у цей період розквітала замкова архітектура. Яскравими прикладами готики на Закарпатті можуть слугувати храми у Виноградові (римо-католицьий собор ХІІІ -- ХІV ст.), католицький собор ХІІІ -- ХІV ст. у селі Мужієво, католицька каплиця Св.Мартина ХІV ст. у Мукачеві.

Ренесанс слово французького походження, означає відродження. Європейське мистецтво ХV--ХVІст. сучасники вважали відродження античного мистецтва. Центром Всесвіту знову стає людина. На відміну від вертикалізму простору у готиці, нові форми розвиваються у ширину. Архітектура характеризується простотою, внутрішньою урівноваженістю об'ємів, форм та ритму. Архітектори вільно використовують ордерну систему античності. Мірилом усьому служить людське тіло. Підкреслюються горизонтальні лінії, внутрішній розподіл простору централізовано з куполом у центрі, стеля кефів і внутрішня сторона купола прикрашена. До повної досконалості доведений візантійський пазушитий купол. Всередині між пілонами і колонами прикраса сграфітто. Характерним елементом ренесанської архітектури є внутрішній двір Ужгородського і Мукачівського замків, з відкритими просторовими аркадами. Тут влаштовувалися влітку концерти, театральні вистави. Ренесанс фактично обійшов Закарпаття стороною, оскільки у цей період на території нашого краю точилися міжусобні релігійні війни між Австрією та Трансільванією.

Стиль бароко на Закарпатті.

Назва походить від італійського слова, яке з самого початку означало позбавлене смаку, пишномовне, вигадливе. Період існування стилю 1550-1750 рр. Найбільш характерний для дворів князів та вищого духовенства. Виник у добу зіткнення слабнучого феодалізму та молодої буржуазії, в епоху абсолютизму, як результат боротьби реформації та контрреформації1. На противагу замкнутим структурам ренесансу, бароко -- це відмова від звичних форм. Великі розміри, розмах, розкіш в оздоблені внутрішніх приміщень соборів. Перед вівтарем купол великих розмірів. Головний неф значно розширений. Капели, збудовані на місцях бічних нефів, разом із величезним склепінням утворюють єдиний внутрішній простір. Капели темні, головний неф затемнений, купол сильно освітлений. Назвемо кілька прикладів архітектури Закарпаття у барочній формі: графський двір-палац сім'ї Бетлен 1629 р. у Берегові, палац баронів Перені ХІV ст. у Виноградові, православний монастир ХІVст. у Мукачеві, будинок С.Дьєндєші ХVІІст. в Ужгороді

Мистецтво класицизму на Закарпатті.

В результаті Французької буржуазної революції 1789 р., до влади прийшла буржуазія, одночасно з нею розвивається новий дух епохи. Людина цього часу з ностальгією звертається до античності. Красу легше пізнати через античне мистецтво, ніж через пряме вивчення природи -- в цьому суть вчення класицизму. Прагнення до простих гармонійних форм грецького та римського мистецтва. Конструкція знову виходить на перший план. Для зовнішнього вигляду будов характерною є строгість ліній. Симетричний фасад із тімпанами і рядами колон. Прикладами цього стилю є палац феодалів Довгаїв ХVст. у селі Довге та будинок жупанату 1809 р. в Ужгороді.

Напрямки у мистецтві ХІХст.

У результаті буржуазних революцій виникає буржуазія індустріальна. Їй передував останній спалах давнього мистецтва -- романтичний стиль. Яскравим представником цього стилю є палац-замок графів Шенборн 1890 р. та залізнична станція поблизу нього з парком ХІХст.

Еклектичний стиль на Закарпатті

Еклектичний або історичний стиль вибрав найбільш характерні для нього форми з різних стилів. Звичайно, змішування елементів різних стилів тільки зрідка приводило до успіху. Для цього стилю характерно, що для окремих будинків і, навіть, приміщень визначали окремий рецепт стилю. Тут спочатку увага звертається на романський та готичний стиль. Знову з'являються елементи архітектури середньовіччя. У моді також візантійська та мавританська архітектура. Інтер'єри прикрашають позолотою, змішуючи східні та арабські елементи. Більшість будов наших міст (наприклад вул.Корзо, м.Ужгород) збудовані в еклектичному стилі.

Архітектура ХХ ст. на Закарпатті

З використання нових будівельних матеріалів, формується новий стиль -- сецесіон або сецесія, який порвав із застарілим смаком минулого. Тут всі деталі в тому числі і обстановка, проектуються в одному і тому ж стилі. У якості декоративних елементів часто використовуються рослинні мотиви. Значення цього стилю в тому, що він звертав увагу, на необхідність модернізації1. У зв'язку з тим, що Закарпаття було бідною частиною Угорщини, сецесіон зустрічається лише в Ужгороді. Та найбільш оригінальне обличчя закарпатських міст Ужгород, Мукачево, Берегово, Хуст, Виноградово, Солотвино -- сформували чехословацькі архітектори-конструктивісти. Стиль конструктивізм оголосив війну міщанській помпезності, та сформував своє бачення в доцільності форм, в простоті, пропорціях, масштабі та гармонійному співставленні матеріалів. Конструктивісти були переконані, що архітектурний твір повинен відповідати утилітарному призначенню і в той же час мати свою художню виразність. Серед найбільш виразних конструктивістських будов можна виділити: Народну Раду в Ужгороді, адміністративний центр у Хусті, центральна площа селища Солотвино.

Народна архітектура

"Бойківські" дерев'яні храми. "Бойківський" тип церков безперечно є якимось початковим варіантом дерев'яних храмів у Карпатах і за їх кордонами, який був випрацьований народними майстрами в далекому минулому. Храм тризрубний, триверхий з шатровими верхами, з кількома заломами. До кефа із заходу і сходу прилягають більш вузькі прямокутники зрубів бабинця та вівтарної частини. кутові сполучення зроблені вирубкою "в ластівчин хвіст". До цього типу відносяться церкви у селах Кострино, Ужок, Вишка, Сухий, Густий, Верхній Студений і т.д. “Бойківські” храми дістали свою умовну назву від етнографічної групи, яка населяє Східно-Карпатський регіон.

"Лемківські" дерев'яні храми. Класичні пам'ятники цього типу в області збереглися тільки два: Храм Св.Михайла із с.Шелестова (музей в Ужгороді), храм Св.Михайла в м.Свалява. Інші були розібрані в кінці ХІХ-ХХст. або вивезені за межі Закарпаття. Головною стилістичною відмінністю "лемківських" церков є усунення центричності будови шляхом переміщення висотної домінанти з центрального зрубу, кефу на високу дзвіницю, зведену над бабинцем або поряд з ним. Навіть якщо у "лемківської" церкви не має шатрового покриття над якимось із її зрубів, заміненого двоскатною стріхою, у неї обов'язково є розвинута барокова маківка. “Лемківські” церкви дістали свою умовну назву від етнографічної групи, що населяє північні Карпати.

“Гуцульські” дерев'яні храми. У Закарпатті цей тип представлений двома храмами (смт. Ясіня та с.Лазіщина, Рахівського району). План такої будови має хрестоподібну форму і складається з п'яти зрубів. Центральний зруб ширше бічних (північною та південною), довжина яких трохи менша довжини західного та східного зрубів. Цей тип храму має дві виразно підкреслені осі симетрії, у відповідності з якими майже ідентично вирішені фасади. Центральний зруб на середині своєї висоти переходить з прямокутної форми у восьмигранну, внаслідок чого і шатрове перекриття його приймає таку ж форму. Однокупольний п'ятизрубний “гуцульський” храм відрізняється своєю компактністю і стрункістю та є одним з кращих прикладів народного дерев'яного мистецтва

2.2.2 Замки Закарпаття

Подорожуючи по Закарпаттю, оглядаючи пам'ятники давніх часів, часто зустрічаємо замки або їх руїни. Найчастіше вони розташовані на мальовничих пагорбах, що дужими і кремезними витязями височать над землею.

Старожили розповідають, що в сиву давнину замки будувалися не для краси, але з великої потреби. Оскільки в той час люди не проживали на якомусь одному постійному місці, а часто мандрували, шукаючи ліпших земель. Поки (навколишні місцевості не були густо заселені, такі мандрівники не знали серйозних перешкод. Але коли на кращих угіддях люди поселилися на постійне проживання, ті, кому не пощастило раніше укорінитись на них, мусили силою виборювати собі місце під сонцем. Отак і настали часи суцільних кровопролитних нападів і війн. Королі, князі, знатні феодали, котрі володіли неозорими маєтками, аби ліпше захищати свої землі, почали споруджувати замки. Спочатку будували лише дерев'яні, а потім - кам'яні.

Замки з'являлися здебільше на місці колишніх городиш, виникнення яких археологи відносять до II тисячоліття до н. е. - IX ст. н. е. Назва город - давня, означає укріплення, обгороджене ровом та валом з дерев'яною огорожею-частоколом. Про існування таких укріплень "а Закарпатті мовиться у хроніці Аноніма "Діяння угорців" (XII ст.). Так, під 903 роком зафіксовано зруйнування укріплення Боршоа (Боржава): "Князь Арпад, пославши військо, зайняв усю землю між Тисою і Будрогом аж до Вгочи - з усіма жителями, і укріплення Боршоа обступив і на третій день завоював, і розбив мури його, і воїв князя Салана, знайдених тут, велів повести закованими у кайдани в табір Гунг".

Городища в основному споруджувалися на вершинах гір, що надавало їм неприступності. Однак дерев'яні городища часто горіли. Тому у XIII-XIV ст. зводяться кам'яні замки: Ужгородський, Мукачівський, Невицький, Севлюський, Квасівський, Королевський, Хустський. Будівництво замків вимагало тяжкої і виснажливої людської праці. В одній із народних пісень, записаних закарпатським письменником О. Павловичем (1819- 1900) у с. Біловежі на Пряшівщині (Словаччина), про це говоріться так:

Коли мурували білу Маковицю,

Гонили на панське убогу вдовицю.

Єдну неділеньку ґазду поховала,

Другу неділеньку сина породила.

В три дні по породі на панське єй гнали,

На панське єй гнали, покоя не дали.

На панське ся брала, горенько плакала,

В слезах купаного сина повивала.

На єдній рученці синочка тримала,

А з другов рученьков камені давала.

Замки з'являлися в основному на підвищених місцях, аби з них можна далеко заглянути і побачити ворога, який наближається, і, звичайно, щоб йому важко було достатися до фортечних мурів. Навколо замкових стін копалися ще глибокі рови. У них пускалася вода чи дно "проростало" гострими палями.

У середину похмурих і великих укріплень потрапляли через масивні надміцні ворота. До них вів через рів міст, який при потребі піднімався та опускався.

За безпечними сильними стінами замку споруджувалися різні будови. Були там помешкання для панів, прислуги і для війська. Неодмінно мала бути також і каплиця. Під тими будовами знаходилися холодні півниці. У. найвищій вежі фортечного муру сидів постійно сторож і мав голосом труби давати знати, коли хтось наближається до замку.

Нетривкими були мирні затишшя. Але коли жилося спокійно, на великих "внутрішніх" дворищах навколо замків ремісники продавали свої товари, вояки проводили всілякі змагання на витривалість, спритність і дужість.

Під час воєнних нападів життя набирало інших контурів. Ремісники із підгородів зносили домашній скарб та фахові інструменти у замок. Туди приходили і хлібороби-кріпаки навколишніх сіл, бо ворог, як завше, палив, пустошив, грабував усе, що лише потрапляло до його рук. Тільки фортечні стіни могли вгамувати той руйнівний запал. Одначе, як нападник чувся у силі, то і до них підходила черга. Тоді всі, хто лиш мав здорові руки і ноги, ставали до оборони замку, свого останнього прихистку і надії.

У давні часи високо цінувалось індивідуальне та групове бойове мистецтво, бо винаходи, не засновані на силі людських м'язів, які би вирішували успіх військових дій, становили незначне число.

Коли винайшли гармати, що досягали противника на далекій відстані, а також потужні гармати, що здатні розбивати камінні мури, то замки поступово втратили своє оборонне значення. Вони вже не могли вистояти під ударами ворога.

На сьогодні збереглися у більш-менш цілісному стані Ужгородський і Мукачівський замки, решта (Хустський, Невицький, Виноградівський, Королівський, Середнянський та інші) залишились у руїнах. Вони нагадують нам старі часи, військові лихоліття та невсипущу господарську діяльність у короткі хвилі затишшя.

2.2.2.1 Невицький замок

Село Невицьке недалеко від обласного центру (в 12 км, по направленню до Перечина), відоме руїнами свого замку. Фортеця стоїть на вершині високої гори (відносна висота - 125 м), яка колись була вулканом. Постала твердиня в 14 ст. як сторожовий пункт та осередок збору данини з навколишніх сіл. Долина Ужа, що пробивається тут через Вулканічні Карпати, робиться все вужчою та вужчою, переходить в тіснину. Швидкій течії в цьому місці перешкоджає невелика плотина. Зліва розкинулася простора лука, попереду – глибоке провалля, з якого з шумом виривається гірський потік Кевелев. А на вершині 125-метрової гори – розвалини древнього замку. До нього серпантином в‘ється лісова стежина. Міцний вал та глибокий рів чатують на подорожнього. Початки цієї твердині губляться в глибині століть. Народні перекази розказують, що побудувала його жорстока царівна – Погана Діва. В історії фортеця вперше згадується на початку 14 ст. як місце першого повстання закарпатців проти іноземного гноблення.

Після того як в 1301 р. помер останній з династії Арпадовичів, в Угорщині почалося міжцарювання, що супроводжувалося кривавою боротьбою за владу. Після довгої смути на угорському троні затвердився Карл-Роберт з неаполітанської династії Анжуйських. Закарпатці не признали нового короля, бо бачили в ньому ставленика папи, і взялися за зброю.

Повстання, яким керував ужанський жупан Петр Петенко, продовжувалося більше 10 років. За допомогою повстанці звернулися до сусіднього галицького князя. Та розорена татарами Галицька Русь не могла допомогти. Повстання придушили, його останньою опорою і був Невицький замок, який королівські війська захопили в 1321 році.

За іншими даними, замок названий Невицьким тому, що повинен був захищати “невіст” (дівчат) міста. Назва поступово трансформувалась в Невицьке. В 14 ст. магнат Другет перебудував твердиню, замінив дерев‘яні укріплення кам‘яними. Кажуть, Погана Діва була його спадкоємицею. Такий персонаж дійно існував, та була та чародійка не бусурманкою, а угорською графинею. Вона дійсно наказувала селянам в вапно яйця з молоком примішувати. Хто не слухався – того піддавали всіляким карам. Жалоби на її сваволю доходили до тогочасного короля Матьяша, він, обурений, навіть зібрав військо, щоби силоміць доставити графиню до двору для судового процесу. Та до того часу Невицький замок став настільки міцним, що міг витримати не одну осаду. Король пішов на хитрість – саме ту, з худобою, про яку народ і розказує в легенді про Іванка. В 15 ст. замок був частково зруйнований військами князя Д‘єрдя Ракоці ІІ. З того часу споруда стояла пусткою і вважалася нечистим місцем. Лише в кінці 19 ст. вчені почали повертати старий замок до життя.

2.2.2.2 Середнянський замок

Ще одне закарпатське поселення з фантастичними руїнами замку. Замку тамплієрів! У ХІІІ ст. на місці сучасного селища Середнє був збудований замок найбільш сильного в Західній Європі католицького ордену тамплієрів (храмовників). Після розпаду ордена у 1312 р. замок перейшов до рук монахів ордену Святого Павла. Під час визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. замку було нанесено значного пошкодження. Д.Поп та І.Поп, автори книги про замки Закарпаття (на основі їх праці я й написала майже все, що нижче), пишуть, що це єдина фортеця в краї, де в найбільш вцілілому вигляді зберіглися елементи романського стилю.

Розташований Середнянський замок у рівнинній частині Закарпаття, в той час як всі інші оборонні споруди будувалися поблизу торгових шляхів, на узгір*ях. Перша згадка про поселення відноситься до 14 століття, але немає сумнівів, що Середнє виникло задовго до цього часу - адже тут знайдені предмети матеріальної культури, які відносяться ще до епохи неоліту.

Є легенда про походження назви села: начебто місцеві жителі дуже довго вибирали місце для свого житла, переходячи з місця на місце, і нарешті зупинилися якраз посередині вибраних до того ділянок. Д. та І. Поп пишуть же, що назва, ймовірно, виникла тому, що Середнє розташоване посеред долини. Клімат сприяв розвитку виноградарства. Ліси активно вирублялися, їх місце займала лоза та пшениця. В середині 17 сторіччя середнянські вина експортувались в Європу. Гальмував розвиток виноградництва, однак, феодальний звичай, за яким селянин міг пити вино, зроблене з свого винограду, лише протягом кількох тижднів різдвяних та пасхальних свят. Середнє за період 14-17 століть стало одним з найбільших сіл краю. На початку 18 ст. багато селян з Середнього відправилося у армію куруців-повстанців. Замок у Середньому я, на жаль, бачила лише з вікна маршрутки, та цю прогалину у своїх манрах я сподіваюсь швидко виправити. Донжон твердині (розміри 18,6Х16,5м) розташований у південно-західній частині села (там ще цвинтар на невисокому пагорбі недалеко). Донжон - головна та найбільш характерна ланка романської фортеці, її попередницями були давньоримські прикордонні башти на Рейні та Дунаї. Спочатку Середнянський донжон був триярусним з балочними міжповерховими перекриттями. Кладка стін була бутова. Для зміцнення фортеці роги башти зовні викладені кам*яними квадрами, а стіни з двох боків охайно облицьовані камінням, що значно пом*якшує суворість будівлі.

Висота башти досягала 20 метрів (овва!), товщина стін - 2,6 м. Вхід з метою безпеки було піднято до другого ярусу по центру східної стіни. До нього вели дерев*яні сходи, які в разі небезпеки можна було легко забрати або спалити. Другий ярус мав три приміщення, в одному з яких були сходи, якими піднімалися на третій ярус. Стіни третього ярусу збереглися лише фрагментарно. З другого поверху інші, білокам*яні, гвинтові сходи вели на перший ярус, де розміщалися два приміщення: "східне" та "західне" (розміри 11,2Х6м). В стіні товщиною у 1,3м видно місце для дверей шириною у 80 см. Неподалік - яма, закидана камінням. Можливо, це залишки колодязя. Напроти ями зберігся квадратний фундамент, на якому стола циліндричної форми невелика споруда, від якої збереглася частина стіни з каменю невеликих розмірів. Важко сказати, що це було за приміщення. Так як перший поверх башти мав недостатнє освітлення, тут розташовувалися комори, арсенал та тюрма. Замок захищався двома оборонними лініями. Перша оборонна лінія була дерев*яною, так званий "паланок". За нею проходило подвійне кільце валів і рвів, заповнених водою. Біля останнього валу піднімалася кам*яна стіна товщиною 1 м. с чотирма кутовими баштами, котра оточувала на відстані 17 м. від донжона замковий двір. У тихе замкове подвір*я можна було потрапити через прохід, котрий знаходився в південно-західній частині фортечної стени. Часттна дороги, що вела безпосередньо на подвір*я, добре продивлялася з вікон південної та західної стін замку, тому ворогу нелегко було потрапити сюди непоміченим.

Головна роль в системі оборони Середнянського замку відводилася західній та південній стінам, з яких контролювався вхід у подвір*я замку. В цих стінах й найбільше вікон-бійниць. В західній стіні п*ять таких вікон, котрі розміщені двома горизонтальними рядами. В південній стіні - чотири вікна-бійниці з арочним завершенням. У подвійній стіні - три вікна такого ж завершення. С внутрішнього боку біля стін між вікнами проходив настіл (я правильне слово вжила?), який дозволяв захисникам замку пересуватися від однієї бійниці до іншої, не спускаючись на підлогу. В 14 столітті в Угорщині ведеться жорстока боротьба за королівський трон, в результаті якої учасники феодальної фронди магнатів потерпіли поразку та втратили свої володіння. Новий король Карл Роберт дарує эці землі своїм прибічникам - представникам нових магнатських родів, в тому числі вихідцям з Франції, Італії - Другетам, Дожам, Дебрецені та іншим. Магнатам Другетам сподобався середнянський замок, на котрий вже претендував і феодал Палочі. Довга безкомпромісна боротьба, що велась між цими кланами за Середнянський замок на протязі століття, закінчилася кінець кінців на користь роду Палочі. Та Палочі не довго володіли Середнянським замком. В 1526 году в битві при Магочі, де угорські війська отримали жорстоку поразку від османських вояків, разом з королем загинув і останній з роду Палочі.

Після цього Середнє переходить увласність шляхетського роду Добо, який походив з словацького села Доборуське. З рода Добо найбільшої слави добився Іштван, який під час австро-турецької війни очолив героїчну оборону Єгера в 1552 г., де невелика група героїв (всього 1935 чоловік, не атка вже й невеличка та купка була) тримала облогу 120-тисячної армії Алі-паші на протязі 38 днів. Капітан Добо часто був у Середньому, де його син силами полонених турків відремонтував та укріпив замок. На протязі 17-18 ст. Середнянський замок ще раз міняв своїх власників у потоці нескінченних австро-турецьких та австро-угорських воєн. Споруда поступово розвалювалася, занепадала, ремонтом себе ніхто не обтяжував, адже архаїчний кам*яний монстр не відповідав стилю аристократії 18 століття. Це зараз саме слово "тамплієр" овіяне дешевим романтизмом та загадковістю (і ж Умберто Еко все зробив, щоб доморощені романтики перестали оживляти Бафомета, але хто там з них у змозі прочитати "Маятник Фуко"? Дрюон значно простіший для сприйняття...). Кажуть, в селі збереглися винні погреби ще з 15 сторіччя, але туди, думаю, не кожен потрапить.

Дмитро Антонюк у своїм матеріалі про Середнє навіть писав, що російський цар Петро I під час Прутського походу у 1711 році спробував среднянського вина - і воно так сподобалося, що сатрап наказал купити частину місцевих виноградників. Ми не руські царі, а тому обмежимося лише дегустацією.

2.2.2.3 Ужгородський замок

З якого боку ми не наближались би до Ужгорода, у поле зору завжди потрапляють суворі обриси старовинного замку. Ужгородський замок належить до цінних історичних і воєнних архітектурних пам'ятників Закарпаття. Він розташований на вулканічній горі висотою до 30 метрів.

Споруди фортеці займали 2,5 гектара, а замковий двір і парк становить 6 гектарів. Історія замка нараховує більше тисячі років. У VII-IХ ст. на Замковій горі було розташоване городище-укріплення східнослов'янського племені білих хорватів. У кінці IX - початку X ст. фортеця стала резиденцією, як це розповідається у легендах, давньоукраїнського книзя Лаборця, а пізніше - у X-XI ст., можливо, й одним із форпостів Давньоруської держави на південному заході. Писар угорського короля Владислава IV Шимон Кезаї стверджує, що укріплення на Замковій горі існувало вже у 872 році.

Протягом віків замок неодноразово перебудовувався у відповідності з вимогами тодішньої фортифікації. Корінні зміни укріплення перенесли з появою вогнепальної зброї і на кінець XVII ст. замок, у головному, набув сучасного вигляду. Про численні реконструкції свідчать вибиті в кількох місцях над в'їзними воротами дати 1598, 1653.

Воєнно-оборонна система замку проста і разом із тим досить могутня і надійна. Із трьох боків фортеця оточена вирубаним у скелі сухим каналом, а з четвертого, північно-східного,- вельми крутим урвищем. Ширина канав - 15-20 метрів, а глибина 5-10 метрів. Ужгородський замок має форму неправильного чотирикутника з масивними баштами на кожному розі. Через рів для входу в середину був перекинутий підйомний міст. З другої половини XVIII ст., коли мури втратили військове значення, моста не стало, його замінили звичайним насипом.

Головний замковий корпус, побудований у стилі ренесансу, нараховує 40 приміщень. Він є типовим для східноєвропейської архітектури XVI-XVII ст. У підземеллях головного корпусу колись була катівня і в'язниця. У внутрішньому дворі зберігся й донині 32-х метровий колодязь. На бастіонах розміщувалась артилерія, яка тримала під обстрілом підступи до замку. Він вимурований з каменю, а точніше з андезиту, якого є чимало в околицях Ужгорода. На стінах видніються отвори, у вигляді маленьких ніш. Під час ремонту туди вставляється риштування.

Навесні 1241 року Ужгород захопили монголо-татари, очолювані Субудаєм. Коли завойовники покинули Карпати, замок відбудували. Наприкінці XIII ст. угорський король за вірну службу подарував місто-фортецю палатину Амадею.

Чи не найдовше владарювали в Ужгороді графи Другети та їх нащадки (1322-1691). Так, овдовіла графиня Анна Другет брала активну участь у прийнятті 1646 року унії православної церкви з католицькою.

У 1678-1685 рр. антигабсбурзьіке і антикатолицьке повстаїния очолював молодий магнат Імре Текелі. Його війська у 1679 і 1684 роках взяли штурмом замок і частково зруйнували його. 14 квіття 1684 раку у місті Кошиці повсталі повісили одного із останніх володарів фортеці династії Другетів - Жигмонда Другета. Однак уже наступного року австрійські війська навели порядок у краї. Узявши за дружину Христину Другет, новим правителем Ужанського комітату і володарем Ужгородського замку став полковник граф Міклош Верчені. У його розпорядженні був маєток у 120 тисяч гектарів.

Антигабсбурзьке військо угорців, очолене трансільванським князем Ференцом II Ракоці, у червні 1703 року підійшло до Ужгорода. Одразу не вдалося здобути перемогу. Невеликий австрійський гарнізон фортеці мужньо захищався. Лише з допомогою новоприбулих військових загонів, у таму числі повсталих на чолі з Іваном Бецою, Ференц II Ракоці захопив замок. Гарнізон капітулював 24 лютого 1704 року. До 1711 року замок служив твердинею угорських феодалів, непокірних віденському централізму. За цей час тут велися дипломатичні переговори з предстанниками Франції, Росії, Польщі. Облаштувавши свою резиденцію належним чином, тут 24 червня 1707 року Ференц II Ракоці разом із господарем фортеці М. Верчені приймали посла Петра І, царя Московії, Д. І. Корба, з яким хотіли домовитися про допомогу в боротьбі проти австрійського панування. Одначе не відчувши серйозної підтримки з боку чужих держав і внаслідок епідемії чуми, 15 травня 1711 року повстанці зазнали остаточної поразки. Урядові війська ввійшли у місто і гарнізон фортеці склав зброю. З того часу замок почав відігравати для міста другорядну функцію. До 1762 року у ньому розміщувався австрійський гарнізон.

Пізніше імператриця Марія-Терезія передала всі споруди греко-католицькому єпископату. В одній з них відкрили духовну семінарію. Викладачами працювали тут видатні письменкики-просвітителі О. Духнович, А. Кралицький, І. Раковський та інші, а вчилися відомі діячі культури та письменники Юрій Венелін (1802-1839), Іван Орлай (1770-1829), Іван Сільвай (1838-1904), Олександр Митрах (1837- 1913), Євген Февцик (1844-1903) та інші.

3. Основні курортно–оздоровчі заклади Закарпатської області

Закарпаття здавна відомо як край надзвичайно багатий мінеральними джерелами. В області вже досліджено понад триста мінеральних лікувальних джерел. По газовому складу їхньої води вони поділяються на вуглекислі, сірководневі, метанові і радонові.

Найбільш поширені в області вуглекислі джерела. Особливо багато їх на Свалявщині -у самім місті й у селах Нелипіне, Солочині, Поляні, Плоскому, Лугах. Води цих джерел є аналогами відомих вод типу "Боржомі" і мають такі ж смакові якості, особливо води "Лужанська", "Поляна квасова", "Плосківська", "Свалява". В останні роки досліджені води, що по хімічному складі можна порівняти до вод типу "Єсентукі" № 4 і № 17. Це джерела в Зарічеве (Перечинський район), у санаторії "Шаян" і в Драгове (Хустський район). Виявлені також вуглекислі джерела з високим змістом заліза. Такі води зустрічаються в Ужкові (Великоберезнянський район), Келечині (Міжгірський район), Кобилецькій Поляні (Рахівський район). У Хустському районі переважають солоні джерела. Такі ж джерела зустрічаються у верхів'ях річки Ужу й у села Усть-Чорна (Тячівський район). Вода останнього містить у собі багато кальцію.

У санаторії "Синець" (Мукачівський район), селах Тарасівці, Тереблі, Лазах (Тячівський район) виявлені сірководневі, а в с. Розтоці (Воловецький район) - метанові джерела. В останні роки виявлені великі запаси термальних вод у селах Розовка, Гараздовка, Івановка, Пасіка і Шаян.

Особливу групу складають вуглекислі мінеральні води тринадцяти родовищ: Келечинського, Заньковецького, Майданського, Верхнебистрянського, Вучковського, Колочавського на Міжгірщині, Пасіцького на Свалявщині, Кобилецько-Полянського, Рахівського, Білинського, Квасовського на Рахівщині, Ужоцького на Великоберезнянщині й Ужгородського. Ці води містять біологічно цінні мікроелементи (залізо, марганець, мідь, цинк і миш'як) і можуть бути використані при сугубо специфічних захворюваннях органів і систем.

В області організований промисловий розлив мінеральних вод "Лужанська", "Поляна квасова", "Свалява", "Плосківська" і "Драгівська" і інших, відомих далеко за межами Закарпаття і користуючихся широким попитом.

Закарпатські мінеральні води є чудовою базою для організації курортного лікування. На основі цілющого сірководневого джерела "Синець", дуже близького по своїх якостях до відомого "Мацесте", відкритий добре обладнаний санаторій для лікування ревматизму, радикулітів і серцево-судинних захворювань. Чудесний лісопарк, гірське повітря, мінеральні води - прекрасні передумови для лікування і відпочинку.

На базі джерела "Поляна" відкритий великий санаторій у мальовничому куточку однойменного села у Свалявскому районі. Отут лікують захворювання органів травлення.

Широкою популярністю користається санаторій "Карпати", куди на лікування і відпочинок приїжджають люди з усіх кінців України, Росії й інших країн. Санаторій знаходиться поблизу с. Чинадиево Мукачівського району. Чудовий лісопарк, озеро, оксамитові галявини - усе це створює сприятливі умови для лікування хворих. Недалеко від санаторію знаходиться будинок відпочинку "Берегвар".

У 1965 році прийняли перших відвідувачів два нових великих санаторії - "Квітка полонини" і "Сонячне Закарпаття" у Свалявскому районі. Вони створені на базі мінеральних джерел типу "Боржомі", а лікують у них захворювання органів травлення.

У 3 км від Міжгір'я знаходиться санаторій "Верховина". Здравниця "Шаян" розкинулася серед гір на левом бережу Тиси, у 7 км від села Вишкова Хустського району. Обидва санаторії добре обладнані, їхній профіль - той же, що і попередніх.

Працюють в області кілька будинків відпочинку і пансіонатів. Дуже популярні серед відпочиваючих будинок відпочинку "Берегвар" і пансіонат "Гірська Тиса".

Санаторії мають добре обладнані лікувально-діагностичні кабінети і водолікарні. Щорічно закарпатські здравниці розширюються - будуються нові спальні корпуси, будинки допоміжних служб. Великі запаси різних мінеральних вод, їх високі лікувальні властивості, прекрасні природні і кліматичні умови дозволяють у найближчі роки існуючі здравниці розширити.

Зараз ведуться широкі розвідувальні роботи у всіх районах Закарпаття. Відкрито багаті родовища різних мінеральних вод, уточнюються запаси вод уже відомих джерел. Незабаром біля цілющих джерел виростуть корпуса нових санаторіїв і пансіонатів.

3.1 «Сонячне Закарпаття»

На відміну від санаторіїв, котрі виникали стихійно безпосередньо в місцях витоку на поверхню джерел мінеральної води, для будівництва "Сонячного Закарпаття" місце підбирали ретельно, тому оздоровниця розташована майже ідеально. Збудовано санаторій на північно-східних схилах Вулканічного хребта, на правому березі річки Велика Пиня, в урочищі Тихий. З усіх боків оточений змішаним лісом. По лівому берегу ріки розбитий штучний рекреацiйний лiсосадопарк площею 157 га вiд «Сонячного Закарпаття» до пiвнiчно-схiдної околицi смт. Поляна. Це дійсно спокійне й тихе місце, облюбоване в свій час австрійським графом Шенборном-Бухгеймом для мисливського будинку. Відстань від санаторію до центру села Поляна — 1,7 км, до найближчих сільських будинків близько 0,5 км, до річки та автодороги Свалява-Перечин-Ужгород 300-400 м. По цій дорозі їздять автобуси із Сваляви до Ужгорода, Перечина, сіл Оленьово, Родникова Гута, Порошково.

Основним курортним фактором оздоровниці є середньомінералізована вуглекисла гідрокарбонатна натрієва вода Ново-Полянського родовища з вмістом бору та фтору "Поляна Квасова". За своїм складом та лікувальними властивостями вода родовища близька до мiнеральних вод боржомського типу. Але в ній в два рази вище концентрацiя розчинених мiнералiв, в пiвтори рази бiльше вуглекислоти, в бiологiчно активних кiлькостях мiстяться бор i фтор.

3.2 Квітка полонини

При в’їзді у с. Солочин, 5 км від центру та залізничної станції Свалява, де проходять поїзди міжнародного сполучення, на висоті 280 м над рівнем моря розташований санаторій «Квітка полонини».

Основним лікувальним фактором є мінеральні вуглекислі гідрокарбонатно-натрієві води Голубинського родовища, які подаються в бювет безпосередньо зі свердловини:

4. Проблеми і перспективи використання рекреаційний ресурсів Закарпатської області

З урахуванням наявних в Закарпатській області природного потенціалу, а також її історичних і географічних особливостей, стратегічна мета перспективного розвитку території полягає в тому, щоб на основі оптимального використання природи, матеріально-технічних ресурсів створити ефективну туристичну систему, яка забезпечить матеріальний добробут населення і екологічну безпеку Карпатського краю.

Для розвитку Закарпатської області пріоритетним, на мій погляд, є освоєння його туристичного потенціалу. Для підтвердження обґрунтованості цього вибору можна привести наступні основні аргументи:

- наявність необхідної природно-ресурсної бази (в області налічується понад 300 джерел і свердловин лікувальних мінеральних вод всіх відомих типів багато з них - унікальні)

- могутній потенціал для розвитку різних видів туризму (мальовничі ландшафти, рельєф Карпат);

- вигідне географічне положення (Закарпатська область знаходиться в центрі Європи);

- порівняно висока екологічна безпека регіону (порівняно з іншими регіонами природа Карпат зазнала менших втрат і в багатьох місцях зберегла свій первісний стан, а це дуже важливо для розвитку відпочинку і туризму);

- соціально-економічна специфіка гір

- економічна конкурентоспроможність рекреаційної сфери.

Я вважаю, що спектр видів туризму, які можна було б успішно розвивати в регіоні Українських Карпат, дуже широкий. Наприклад, сьогодні найпопулярнішим напрямом в світі вважається екологічний туризм. Екологічний туризм можна розвиватися як в національних парках, в територіях, що перебувають під охороною, так і на інших територіях. Об'єктами власне екотуризму можуть бути як природні, так і культурні визначні пам'ятки, природні і природно-антропогенні ландшафти, де традиційна культура складає єдине ціле з навколишнім середовищем.

Екологічний туризм може принести істотний дохід до державного бюджету, тим більше в області країни, що розвивається. На багатьох територіях області екологічний туризм може стати галуззю спеціалізації (наприклад, в гірських районах), представляючи конкурентноздатну альтернативу руйнуючій природу виробничо-господарській діяльності.

На основі вже наявної організаційної туристської бази перспективно було б активніше розвивати пригодницький туризм. Часто екотуристів захоплюють особливі визначні пам'ятки неживої природи, геоморфологічні, гідрологічні та інші об'єкти (гори і каньйони, печери, озера і річки). Тут, крім пізнавального, реалізується рекреаційний елемент екотуризму, який включає спортивний туризм, альпінізм, лижні, кінні, водні і піші походи та інші види активного і пасивного відпочинку.

Великого поширення міг би набути агротуризм, або сільський зелений туризм. Це туризм в сільській місцевості, при якому туристи під час свого відпочинку ведуть сільський спосіб життя на фермах, хуторах, селах. Розвиток такого виду туризму був би найбільш актуальним для регіону з великим відсотком сільських поселень, що знову ж таки зможе вирішити проблему зайнятості сільського населення Закарпатської області..

Не менш перспективним є об'єднання спеціальних засобів розміщення, таких як санаторно-курортні, лікувальні і оздоровчі установи та об'єктів тимчасового розміщення: готелів, кемпінгів та ін., а так само інших об'єктів сфери обслуговування. Це зможе розширити набір послуг, що надаються, сприяти появі нового туристського продукту.

Таким чином, головними перспективними напрямками туристичного бізнесу в Закарпатськії можна вважати розвиток екотуризму та сільського зеленого туризму. Важливо стимулювати міжнародні туристичні прибуття та впроваджувати у практику різноманітні екзотичні види туризму (такі, як пригодницький чи екстремальний туризм).

Висновки

Закарпаття - мальовничий куточок України, має унікальне геополітичне й географічне положення. Він унікальний за своїми ресурсами і за своїм геоекономічним положенням у світі. Він має неповторну історичну траєкторію й глибоку самобутню культуру, що дозволяє в плині століть не підкоряти, а об’єднувати навколо себе десятки народів і народностей. Карпати знову стають популярними як у нашій країні, так і за її межами. По території Закарпаття пролягає багато різноманітних туристичних маршрутів гірських, водних, пішохідних, велосипедних, автомобільних. У регіоні не тільки унікальні природні можливості, а й надзвичайна культурно-історична спадщина. Велика перспектива розвитку в області молодіжного, сімейного туризму (спортивний, экотуризм, пригодницький, релігійний, конференц-туризм, тематичний, індивідуальний пізнавальний). Закарпатська область визнана найбільш перспективною рекреаційною зоною (здравницею) Європи, тут можливо круглорічне обслуговування туристів. Туризм у Закарпаття має особливе значення тому що він об’єднує сучасну інфраструктуру з унікальними історичними й культурними аспектами. Закарпаття володіє всім необхідним для розвитку сучасної туристичної індустрії. Оскільки жодна галузь світового господарства не працює так інтенсивно й стабільно, як туризм, у всіх розвинених країнах надається виняткове значення зміцненню її матеріально-технічної бази й розширенню інфраструктури. Підняття якості надаваних рекреаційно-туристичних послуг до світового рівня і їхня диверсифікованість зацікавить іноземних туристів, підвищить їх відвідуваність у регіоні, забезпечуючи в перспективі вихід на світовий ринок рекреаційно-туристичних послуг, розвиваючи в'їзний туризм, як один із пріоритетних напрямків турбізнесу.