ЗМІСТ
Вступ.

1. Світова торгівля та зовнішньо-економічна діяльність підприємств

1.1     Світовий ринок та світова торгівля.

1.2     Світова організація торгівлі як регулятор світової торгівлі.

1.3     Україна та світова організація торгівлі.

2. Сутність та структура вільних економічних зон

2.1 Суть поняття «офшорна зона» та їх функціонування.

2.2 Вільні економічні зони та території пріоритетного розвитку на Україні.

2.3 Інвестиційна привабливість різних офшорних зон.

3. Сутність та умови реєстрації офшорних компаній

3.1 Механізм створення офшорних компаній.

3.2 Експортно-імпортні операції в «податковому раї».

3.3 Особливості функціонування Британських Віргінських островів як офшорної зони.

3.4 Панама - один з найпривабливіших “офшоров” світу.

4. Спільні підприємства та їх структура

4.1 Форми прояву і рівні функціонування спільного виробництва.

4.2 Суть і функціонування спільних підриємств.

4.3 Транснаціональні компанії один з найпоширеніших видів спільного підприємства.

Висновки

Список використаної літератури


ВСТУП
Входячи у систему міжнародних економічних відносин, в умовах інтенсивного формування глобалізаційних та інтеграційних процесів Україна має враховувати сучасні тенденції світового розвитку. Іншими словами, розв’язання будь-якої актуальної національної економічної проблеми передбачає не адаптацію, а переадаптацію національних економічних моделей і програм до зовнішніх чинників.

Така необхідність зумовлюється передусім системним і всеохоплюючим характером усіх перетворень, у тому числі й економічних, сутністю процесу глобалізації становленням єдиної структурно-функціональної системи відповідно до специфічних ієрархічних принципів. В Україні відбувається реформування суспільства, тоді як у світі стрімко формується універсальне глобальне середовище.

Одна з його відмітних особливостей полягає в тому, що в ієрархічній структурі держав одним з визначальних критеріїв є техніко-економічна розвиненість. Остання зумовлює своєрідне право на лідерство як у політичній, так і у військовій, фінансовій та торговельній сферах. Це потребує реформування всієї системи зовнішньоекономічної політики. Лише в разі використання прийнятих світовою спільнотою правил, з урахуванням національних інтересів можливі ефективна зовнішньоекономічна діяльність і оптимальна інтеграція в цю спільноту України, а також зовнішньоекономічна політика, що відповідає ідеалу формування та реалізації стратегії національного розвитку й безпеки розвитку в новій логіці міжнародних відносин взагалі та міжнародних економічних відносин зокрема.

Інтеграція України у світові фінансово-економічні процеси можлива через прийняття світових загальноприйнятих стандартів, а також через поглиблення співпраці у сфері підприємницької діяльності зі світовою спільнотою.

Міжнародне економічне співробітництво є одним із головних чинників впливу на рівень розвитку економіки кожної окремої країни і світового прогресу в цілому. Складовим елементом такого співробітництва є зовнішньоекономічна діяльність суб’єктів господарювання різних країн. Для них важливим є знання особливостей комерційних операцій та правил укладання різних видів міжнародних контрактів. Саме від цих знань залежить успіх зовнішньоекономічних операцій купівлі-продажу, експортно-імпортних операцій, операцій реекспорту та реімпорту, операцій зустрічної торгівлі тощо.

З вище зазначеного витікає, що тема курсової роботи є актуальною в сучасних умовах розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України.

Метою написання даної курсової роботи є розкриття принципів розвитку і функціонування форм міжнародного підприємництва, а також визначення місця і ролі України в цьому. Дана тема є досить актуальною адже Україна нарешті створила зону вільної торгівлі з Європейським Союзом, а також приступила до ратифікації та виконання договору щодо вступу до СОТ. Це свідчить про активну участь України в загальних світогосподарських процесах, що в свою чергу сприяє розвитку різних форм міжнародного підприємництва на теренах нашої держави. Задля досягнення цієї мети необхідно визначити завдання роботи:

1.                 Дати визначення понять світова торгівля та зовнішньоекономічна діяльність підприємств.

2.                 Визначити сутність та структуру ВЕЗ

3.                 Сутність та умови реєстрації офшорних компаній.

4.                 Дати визначення спільним підприємства та розкрити їх структуру.

Вивчення і ґрунтовне освоєння процесу формування та реалізації зовнішньоекономічної політики, аналіз арсеналу її засобів і способів мають виняткове значення у становленні професійної та загальної культури фахівців у галузі міжнародного підприємництва. Цей процес надзвичайно складний і тісно пов’язаний з вирішенням питання ринкової трансформації економіки України, що потребує активнішої зовнішньоекономічної політики із залученням значної кількості товарних і кредитно-фінансових ресурсів. Отже, дана курсова робота має на меті розкриття змісту всіх складових частин та аспектів функціонування різних форм міжнародного підприємництва.


1. СВІТОВА ТОРГІВЛЯ ТА ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ
1.1          
Світовий ринок та світова торгівля
Світова торгівля це форма звязку товаровиробників різних країн, що виникають на основі міжнародного розподілу праці й обґрунтовують їх взаємоекономічну залежність. Іншими словами, це торгівля, що передбачає переміщення товарів та послуг через кордони і відбиває відносини країн щодо експорту-імпорту цієї продукції.

Світова торгівля розподіляється і змінюється нерівномірно як за територіями, так і за видами продукції, товарними формами та видами торговельних відносин. Сучасні тенденції у структурі й динаміці світової торгівлі зумовлюються динамікою розвитку суспільного поділу праці в зовнішньому підприємницькому середовищі й рівнем розвитку підприємницької діяльності в кожній конкретній країні світу.

Міжнародна торгівля за масштабами і функціями посідає винятково важливе місце в загальному комплексі міжнародних економічних відносин. Вона опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва, включаючи спільну організаційно-виробничу діяльність різнонаціональних суб’єктів. І історично, і логічно інтернаціоналізація господарського життя почалася зі сфери товарного обороту. Від епізодичної мінової (без посередництва грошей) торгівлі її розвиток прямував до локальних ринків. Географічні відкриття, підвищення людських потреб, розвиток науково-технічного прогресу стимулювали вихід торгівлі за межі однієї країни і формування світового ринку.

Світовий ринок перетворився на економічну систему, оскільки є результатом потужного і прогресивного процесу інтернаціоналізації виробництва й обміну, повязаного з промисловим та інформаційним переворотами, а відповідно й розвитком розширеного відтворення. Поглиблення ж міжнародного розподілу праці в умовах сучасної техногенної цивілізації зумовлює подальший бурхливий розвиток світового товарообороту.

У сучасних умовах світова торгівля розвивається доволі динамічно. Це відбувається тому, що вона має своєрідну історію, коріння, теорії, моделі й тенденції становлення і розвитку.

Знання з теорії меркантилізму і неомеркантилізму, абсолютних і відносних переваг, зовнішньоторговельного мультиплікатору, життєвого циклу товарів, моделей Хекшера Оліна і Хюма ціна золото потоки, парадоксу Леонтьєва та інших створюють реальні умови для підприємців різних країн щодо визначення стратегії сучасних засад розвитку світової торгівлі і власної справи. Крім того, динамічність розвитку світової торгівлі зумовлюється також високим рівнем міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва, темпами розвитку практично всіх країн світу, поширенням політики вільної торгівлі.

Для того щоб правильно орієнтуватися на світовому ринку, підприємець повинен знати, яка продукція користується найбільшим попитом, а також визначитись із сучасною галузевою структурою світової торгівлі.

Практикою доведено, що нині найінтенсивніше розвивається такий сектор світової торгівлі, як торгівля факторами виробництва (капіталом, робочою силою, технологіями), продукцією обробної промисловості, особливо наукомісткими товарами.

Так, річні обсяги експорту наукомісткої продукції нині перевищують 500 млрд дол., а частка високотехнологічної продукції наближається до 40 % в експорті промислово розвинених країн. Значно підвищилась роль торгівлі машинами й обладнанням. Швидкими темпами розширюється експорт електротехнічного і електронного обладнання, на частку якого припадає вже понад 25 % загальних обсягів експорту машинотехнічної продукції. Щорічний приріст світового ринку мікроелектроніки становить 1015 % (прогноз до 2015 р.). Так само великого значення набуває торгівля хімічної промисловості й розвиток металургійного ринку.

Нині спостерігається тенденція до збільшення споживання сировини і енергоресурсів. Проте темпи розширення торгівлі сировиною значно відстають від загальних темпів світової торгівлі, оскільки вже створені й дістають великого поширення замінники сировини, економічніші у використанні й переробці.

Крім того, підприємства впроваджують ресурсозберігаючі технології, прогресивні методи обробки первинних матеріалів.

З огляду на викладене в міжнародній торгівлі з’являється тенденція до скорочення питомої ваги сировини і різкого підвищення частки готових виробів. Так, у країнах високого економічного рівня частка готової продукції в експорті нині становить 90 %. Країни з перехідною економікою залишаються постачальниками світового ринку сировини, продовольства та порівняно простих виробів. Такий стан речей зменшує можливості цих країн щодо розширення власного експорту. При цьому зауважимо, що нові індустріальні країни (Північна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур та ін.) пішли шляхом розвитку легкої промисловості, електроніки, точного обладнання, високотехнологічної продукції, що дало їм змогу посісти третє місце у світі з експорту.

У зв’язку зі швидкими темпами розвитку інформаційного суспільства провідну роль на світовому ринку починає відігравати торгівля послугами: науково-технічними, консалтинговими, інжиніринговими, лізинговими, інформаційно-обчислювальними. Такий сектор торгівлі нині вже становить пяту частину загального обсягу світової торгівлі. За окремими оцінками до 2010 р. торгівля послугами досягне 80 % обсягу світового ВВП, і це тоді, коли ще дуже мала частка послуг залучена до світової торгівлі. Останнім часом їх частка і роль у міжнародному обміні значно підвищується, насамперед за рахунок нових видів, а їх у зовнішній торгівлі понад 600.

Таким чином, знання процесів міжнародної торгівлі дає змогу підприємцю добре орієнтуватися в зовнішньому підприємницькому середовищі й визначати напрям власної діяльності.

Від ефективності міжнародної підприємницької діяльності безпосередньо залежить динаміка стабільного розвитку кожної країни, людської цивілізації загалом і сприяє активному розвитку:

Ø                міжнародного розподілу праці й інтернаціоналізації виробництва;

Ø                науково-технічної революції, що, у свою чергу, сприяє оновленню основного капіталу, створенню нових і реконструкції

Ø                функціонуючих галузей економіки;

Ø                транснаціональних корпорацій на світовому ринку;

Ø                лібералізації міжнародної торгівлі в межах ГАТТ/СОТ;

Ø                лібералізації переходу багатьох країн до режиму скасування кількісних обмежень імпорту, зниження митних стягнень, утворення вільних економічних зон;

Ø                торговельно-економічної інтеграції, процесів усунення регіональних барєрів, формування спільних ринків, зон вільної торгівлі.

Зазначене сприяє тому, що світова економічна система поступово перетвориться на єдиний організм, де кожна національна складова матиме власну функціональну специфіку, національні особливості, але всі вони тісно взаємоповязані й мають на меті створення умов сприяння мирної співдружності країн світу, нормальної життєдіяльності людини і прогресивного розвитку особистості.
1.2 Світова

організація торгівлі як регулятор світової торгівлі
1 січня 1995 р. було створено універсальну Всесвітню торгову організацію (СОТ) до якої входить чинна Генеральна угода щодо тарифів і торгівлі, а також комплекс досягнутих під час Уругвайського раунду угод і домовленостей (ГАТТ-94). На відміну від ГАТТ, яку хоч і непрямо, однак було прив’язано до системи ООН, СОТ повністю виведено за межі цієї організації. Ця Всесвітня торгова організація має той самий статус, що і МВФ або МБРР, тобто здійснює власну політику.

Необхідність заміни ГАТТ більш чіткою структурою постала з різних міркувань. Це й торгові війни, що почастішали останнім часом, для запобігання яким у ГАТТ бракувало повноважень, і те, що система ГАТТ обросла величезною кількістю додаткових угод з приватних питань, які до того ж постійно порушувались. Якщо порушник не був членом ГАТТ, організація не могла застосувати до нього жодних санкцій.

Основна мета СОТ забезпечити свободу торгівлі. Однак тепер вона має бути досягнута не її лібералізацією, а так званими ув’язками. Упродовж років країни, що вступили до СОТ, зобов’язуються обмежувати певними граничними рівнями тарифи на всю сільськогосподарську продукцію і на 83 % номенклатури промислових товарів. З іншого боку, якщо якась країна підвищує (у встановлених межах) тариф на певний товар, то країни-експортери останнього можуть зажадати від неї зниження тарифу на ті товари, в експорті яких вони зацікавлені. Ці ув’язки мають дати експортерам та імпортерам упевненість в тому, що вони не стануть об’єктами одностороннього протекціонізму.

Крім торгівлі товарами СОТ регулює також сферу торгівлі послугами, питання інвестицій і захисту інтелектуальної власності.

Спеціальним рішенням про функції СОТ закріплено процедуру проведення періодичних оглядів торгово-політичної практики країн-членів, що була введена за кілька років до Уругвайського раунду і довела свою ефективність. Суть її полягає у проведенні так званих слухань, що засновуються на двох документах: національній доповіді країни, що розглядається, і на доповіді Секретаріату ГАТТ, що її спеціально готують.

Обговорення дають змогу країнам-членам отримати чіткіше уявлення про торгово-політичні режими своїх партнерів за Угодою (Організацією). Це підвищує взаємну інформованість, стабільність і передбачуваність доступу експортерів на ринки країн-партнерів.

Угода, що її вводить СОТ, становить єдину інституційну структуру, що містить ГАТТ-94, а також нові угоди, прийняті під час Уругвайського раунду: угода про торгівлю послугами (ГАТС), угода про торгові аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС).

Вищим органом СОТ є Міністерська конференція, що проводитиметься не рідше як один раз на два роки. Генеральна рада здійснюватиме контроль за функціонуванням організації і в період між скликанням міністерських конференцій як вищого органу для вирішення суперечок і складання оглядів політики країн-учасниць.

Незважаючи на те що підсумки переговорів у межах Уругвайського раунду стали результатом неминучих компромісів, вони розв’язали значну частину давно назрілих проблем. Було також визначено процедуру вступу до організації внаслідок досягнутих домовленостей, які мали бути ратифіковані національними парламентами десь до весни 1995 р., а 1 червня 1995 р. увесь пакет, зокрема угода про створення СОТ, набрав чинності.

Зауважимо, що виконання рішень Уругвайського раунду має істотно вплинути на сучасні міжнародні економічні відносини. Їх реалізація дасть змогу створити багатосторонню систему, в якій усі держави матимуть рівні права і обов’язки. Не буде односторонніх переваг і винятків з багатосторонніх правил торгівлі, крім торгових преференцій і окремих вилучень, що надаються розвиненими країнами на користь держав, що розвиваються, з метою економічного розвитку, відбуватиметься істотне зближення національних законодавств у сфері міжнародних економічних відносин, буде значно важче, як економічно, так і політично, порушувати правила міжнародної торгівлі.


1.3 Україна та світова організація торгівлі
Після Уругвайського раунду увагу країн членів Світової організації торгівлі (СОТ) почали привертати ще й такі питання як екологія, конкурентна політика, інвестиції. Адже відомо, що громіздке державне регулювання в цих сферах може використовуватися як інструмент для захисту вітчизняних виробників від іноземних конкурентів.

Нові перспективи розвитку СОТ визначено у Декларації ІV Конференції міністрів СОТ, що відбулася у листопада 2001 р. В м. Доха (Катар). Конференція передбачала проведення до 1 січня 2005 р. переговорів з широкого кола питань. Цей раунд переговорів одержав назву раунд розвитку.

Робоча група СОТ складається із 46 країн-членів. Наводимо перелік заданих угод та ініціатив із зазначенням у дужках року набрання чинності для України відповідних зобовязань:

1. Хімічна гармонізація (2004 р.)

2. Сталь (2004 р.)

3. Іграшки (2004 р.)

4. Деревина (2004 р.)

5. Текстиль та одяг (2004 р.)

6. Кольорові метали (2004 р.)

7. Фармацевтичні препарати (2004 р.)

8. Інформаційні технології (2004 р.)

9. Папір (2005 р.)

10. Сільськогосподарська техніка (2005 р.)

11. Меблі (2005 р.)

12. Наукове обладнання (2006 р.)

13. Будівельна техніка (2006 р.)

14. Медичне обладнання (2006 р.)

15. Цивільна авіація (2010 р.)

16. Дистильовані спирти (через 3 роки після вступу до СОТ).

Вступаючи до СОТ, Україна скасує переважну кількість пільг зі сплати ввізного мита, що надаються субєктам зовнішньоекономічної діяльності. Це призведе до суттєвого збільшення частки оподатковуваного імпорту.

Отже, є підстави стверджувати, що бюджет України не втратить від її приєднання до СОТ, враховуючи і ту обставину, що бюджет виграє від скасування пільгового оподаткування окремих товарів вітчизняного виробництва.

Українські споживачі виграють від розширення асортименту і якості товарів і послуг та зниження їх ціни. Зниження цін пошириться не лише на готові імпортні товари, а й на вітчизняні товари, де використовуються імпортні компоненти. Фахівці радять зважати і на фактор часу.

По-перше, розпочалися багатосторонні переговори девятого раунду ГАТТ. Якби Україна була членом ГАТТ, то у неї була б можливість впливати на переговорах на умови світової торгівлі на майбутні десятиліття.

По-третє, на шляху до Європейського Союзу Україні аж ніяк не можна уникнути СОТ. Членство в СОТ є неодмінною і першою віхою на шляху до Євросоюзу.

Вступ України до Світової організації торгівлі забезпечить зменшення тарифних і нетарифних обмежень на шляху просування українських товарів практично на всі головні товарні ринки розвинених країн земної кулі. Це неодмінно спричинить збільшення обсягів валютних надходжень від експорту вітчизняної продукції.

Членство України в СОТ це не лише гарантований доступ українських товарів на світові ринки, а й запобігання необґрунтованому проведенню проти продукції походженням з України розслідувань щодо недобросовісної конкуренції.

Протягом десятиліття, починаючи з 1992 р., проти української продукції було порушено і проведено понад 90 антидемпінгових, спеціальних та антисубсидиційних розслідувань. Прямі втрати наших виробників від цього становили 1 млрд дол. Вступ до СОТ гарантуватиме визнання за Україною статусу країни з ринковою економікою під час проведення антидемпінгових розслідувань. Українські виробники дістануть можливість захищати свої інтереси згідно з процедурою розгляду спорів СОТ, а це дасть змогу навіть у разі визнання факту недобросовісної конкуренції та запровадження обмежувальних заходів здійснити географічну диверсифікацію ринків збуту своєї продукції та/або переорієнтувати виробництво на випуск іншої продукції.

Вступ до СОТ відіграв суттєву роль у розвитку економіки у минулому соціалістичних країн Центральної та Східної Європи. Вони дістали інвестиційний поштовх для розвитку своїх національних економік.

Позитивні наслідки для країни від її членства у СОТ зявляються не автоматично, а будуть результатом цілеспрямованої політики, яка створює потенціал для використання відповідних можливостей.

Відповідно до ст. 4, 5 та 9 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом членство України в СОТ є необхідною умовою лібералізації торгівлі між Україною і ЄС, вхід до зони вільної торгівлі між ними та забезпечення поступової інтеграції України до Європейського Союзу завдяки підготовці та укладенню Угоди про асоційоване членство України в ЄС.

Фахівці вважають, що в разі вступу України до СОТ та лібералізації доступу іноземців до вітчизняного ринку товарів та одночасного отримання такого ж доступу до товарних ринків 145 членів СОТ (а це становить 95 % світової торгівлі) вартість експортної продукції України, що скористається перевагами, буде у 4,7 разу більшою, ніж вартість імпорту, доступ якого до ринку України буде лібералізовано.

Важливе значення має також отримання права на застосування міжнародно визнаного комплексу заходів захисту внутрішнього ринку відповідно до угод у рамках СОТ.

Слід зазначити, що позиція України на переговорах є досить виваженою 80 % загального обсягу ставок мита перебуває на рівні країн, які нещодавно приєдналися до СОТ (Албанія, Молдова, Китай, Тайвань, Хорватія, нові держави Балтії). 13 % ставок в Україні є вищими, ніж у зазначених державах, а 7 % нижчими.

Світова організація торгівлі вимагає чесно та прозоро застосовувати технічні регламенти та стандарти і не створювати дискримінації щодо іноземної продукції.

Процедура приєднання до СОТ охоплює кілька етапів. Досвід свідчить, що цей процес у середньому потребує 5-7 років. Переговорний процес щодо Китаю тривав 15 років.

Спочатку Робочі групи детально вивчають торговельний режим країни, яка бажає приєднатися до СОТ. Фахівці оцінюють його узгодженість з нормами і правилами СОТ. Далі розпочинаються консультації та переговори про умови членства. Зазначені переговори і консультації відбуваються зазвичай на двосторонньому рівні.

В них беруть участь зацікавлені країни члени Робочої групи. На переговорах йдеться про умови доступу на ринок країни-претендентки товарів і послуг з інших держав учасниць СОТ, обсяги і терміни прийняття нею зобовязань, які породжуються членством у СОТ. Країна, що приєднується, одержує такі ж права, які мають інші члени СОТ. Баланс прав і зобовязань означає припинення дискримінації відповідної країни на зовнішніх ринках.

У результаті завершення переговорного процесу про приєднання до СОТ формується такий пакет документів:

1. Доповідь Робочої групи (містить повний набір зобовязань, що їх бере на себе за підсумками переговорів країна-претендент).

2. Розклад зобовязань щодо тарифів.

3. Зобовязання щодо рівня підтримки національного сільського господарства.

4. Розклад специфічних зобовязань щодо послуг.

5. Протокол про приєднання.

Цей пакет затверджується Генеральною радою. Національний законодавчий орган (парламент) ратифікує зазначений пакет документів. Зобовязання стають складовою нормативної документації СОТ. Вони вважаються також частиною національного законодавства відповідної країни, а вона сама набуває статусу члена СОТ. Український парламент повинен ратифікувати даний пакет документів до 11 червня 2008 року.

Торговельний механізм СОТ базується на концепції Давида Рікардо про порівняльні переваги країні доцільно експортувати ефективніші з точки зору виробництва товари та імпортувати менш ефективні. У разі вступу України до СОТ поліпшаться економічні умови для певних секторів та погіршаться для інших.

Членство у СОТ потребуватиме від України зниження тарифів на імпорт продуктів сільськогосподарського виробництва. Україна змушена буде відмовитися від більшості кількісних важелів контролю обсягів торгівлі, а також скоротити державну підтримку сільського господарства. Україні потрібна реструктуризація економіки та вдосконалення наявних і створення нових порівняльних переваг.

4. СПІЛЬНІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЇХ СТРУКТУР
4.1 Форми прояву і рівні функціонування спільного виробництва
Жодній країні не вдалося створити сильну економіку в ізоляції від світової економічної системи. Жодна галузь економіки, підприємство, конкретна справа не можуть визначитись з програмою своїх дій і механізмами отримання кінцевих результатів, працюючи відокремлено. Тільки обєднавшизусилля, обмінюючись інформацією і знаннями, використовуючи світовий досвід і вміння орієнтуватись у внутрішньому та зовнішньому підприємницькому середовищі, можна створити умови ефективної життєдіяльності господарюючого або управлінського обєкта. З огляду на це спільне підприємництво, тобто обєднання зусиль підприємців різного рівня (уряд, керівники міністерств, відомств, підприємств, науковці та ін.) щодо визначення стратегічної мети свого розвитку і отримання максимальних прибутків, створюється і функціонує одночасно та паралельно у просторі й часі різних економічних форм гомогенних і гетерогенних, що відтворюють розмаїття світового економічного життя (рис. 2.1).

Форми міжнародної підпр. діяльності

Рівні інтернаціоналізції

                                                    

 





Рис. 4.1. Рівні інтернаціоналізації і форми міжнародної підприємницької діяльності

Система спільного підприємництва включає пять основних структурних рівнів прояву.

Спільне підприємництво обєднання зусиль підприємців різного рівня (уряд, керівники міністерств, відомств, підприємств, науковці та ін.) щодо визначення стратегічної мети свого розвитку і отримання максимальних прибутків.

 Мегарівень рівень міжнародного співтовариства, що виявляється через діяльність інституціональної системи ООН. На цьому рівні найзагальніші положення й підходи розвитку спільного підприємництва, розробляються рекомендації високого ступеня концентрації аж до теоретичних і практичних моделей щодо здійснення такого виду діяльності.

Метарівень рівень міждержавного та регіонального спільного підприємництва, на якому загальні положення адаптуються відповідно до особливостей регіонального та міждержавного співробітництва.

Макрорівень рівень економіки окремої країни, на якому формується механізм спільного підприємництва у безпосередньому національному (внутрішньому) підприємницькому середовищі.

Мезорівень рівень економічних звязків і відносин галузей конкретної країни.

Мікрорівень рівень економічних звязків між державами щодо купівлі-продажу товарів, руху факторів виробництва і фінансових інструментів.

Інтернаціоналізація і глобалізація є основою розвитку економічних відносин щодо створення умов міжнародної кооперації виробництва, його ефективного функціонування і підтримки й супроводження інтеграційних процесів.

З огляду на це спільне підприємництво здійснюється шляхом кооперації виробництва як на національному, так і на міжнародному рівні.

На національному рівні, тобто в межах національного підприємницького середовища, спільне підприємництво здійснюється у двох аспектах.

Перший аспект виходячи з визначення підприємництва як форми господарювання, за якої кожний учасник суспільного виробництва реально почувається господарем. Причому поняття господар стосується не лише великого власника, а й дрібного, керівника підприємства, кооператора, орендаря, кваліфікованого спеціаліста, робітника, що є співвласником під- приємства, коли воно (підприємство) належить трудовому колективу, акціонерам тощо. Крім того, наявність різних форм організації виробництва (приватне підприємство, повне товариство, відкрите акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та ін.) і власності (державна, приватна, комунальна) потребує й різних методів підприємницької діяльності.

Другий аспект коли спільне підприємництво здійснюється шляхом ко- операції організаційно-управлінської та виробничої діяльності підприємців однієї країни з метою створення сприятливих умов розвитку виробничих відносин, виготовлення конкурентоспроможної продукції, її реалізації й отримання на цій основі максимальних прибутків для задоволення власних і суспільних потреб.

Отже, розвиток національного спільного підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства, урізноманітнює її форми, підвищує економічну і соціальну ефективність суспільного виробництва. Звідси розвивається спеціалізація країни, реалізуються сучасні методи вступу підприємців у кооперативні форми господарювання, що, зрештою, сприяє підвищенню рівня економічного розвитку країни і визначенню її місця в міжнародному розподілі праці.

Субєктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, здатні ефективно працювати з метою реалізації власних та суспільних бізнесових інтересів. Зокрема, це фізичні й юридичні особи, а також структурні одиниці субєктів господарськоїдіяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва).


4.2 Суть і функціонування спільних підриємств
Спільне підприємництво не має критеріїв, згідно з якими воно може бути відокремлене у класифікаційному розумінні від тієї діяльності, яку визначають як міжнародне виробниче кооперування. Фактично така діяльність є його найскладнішою, комплексною формою. Адже до іманентних ознак такої форми належать спільна участь партнерів у формуванні капіталу, управлінні, розподілі прибутків та ризиків, а також спільне або спеціалізоване виконання відповідних видів робіт.

А це обєктивно передбачає найбільший інтерес щодо виконання взятихзобовязань і ефективної роботи партнерів.

У господарській практиці нарівні з терміном спільне підприємництво узвичаївся й інший термін спільне підприємство. Хоча обидва терміни в англійській мові звучать однаково joint venture, їх тлумачення і значення різняться. Спільне підприємництво це метод формування спільної стратегії роз- витку справи, фактор виробництва, здібності людини.

Спільне підприємство господарська підприємницька структура, яка утворюється раціональними засновниками та характеризується наявністю спільного майна, спільним управлінням та спільним розподілом прибутків й ризиків.

Спільні підприємства є однією з найцікавіших і прогресивних форм міждержавних відносин, які закономірно розвиваються доволі тривалий час. Це пояснюється їх перевагами порівняно з іншими формами промислового співробітництва. Спільне підприємство має певну особливість щодо способів формування, оскільки створюється шляхом злиття кількох підприємств і приносить учасникам як позитив, так і негатив. Існує небезпека виникнення недоліків, яких можна було б запобігти при іншій організаційній формі функціонування підприємницької діяльності. Насамперед це особливість визначення обсягів витрат на початок роботи, великі витрати на комунікаційні аспекти спілкування контрагентів, забезпечення гарантій на виконання робіт, інформаційний обмін, здійснення контролю тощо. Проте досягнення ефективного кінцевого результату, як доводить сучасна міжнародна практика, більшою мірою можливе при діяльності спільного підприємства, оскільки командою легше досягти стратегічної мети, ніж поодинці. Загальна мета всіх спільних підприємств полягає в поліпшенні довгострокових перспектив отримання прибутків. Цієї мети можна досягти, вживши таких заходів:

вийти на нові ринки;

підвищити ефективність шляхом раціоналізації і зменшення витрат у рамках виникнення і діяльності великого розміру економічної одиниці;

підвищити конкурентоспроможність шляхом поліпшення

стану на ринку щодо постачальників, споживачів і потенційних кредиторів;

зменшити ризики завдяки їх розподілу між партнерами.

Таким чином, цілі процесу кооперації підприємств у функціональному розрізі можуть спиратися на збут, постачання, до- слідження і розвиток, виробництво і фінансування. При цьому розглядається цілий комплекс або комбінація різних цілей обєднаних загальною стратегією партнерів.

У міжнародній практиці існує чотири найзагальніші типии спільного підприємства: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, командитне товариство, холдинг.

Такі обєднання є інструментом взаємного проникнення, ін- теграції національних відтворювальних комплексів, науково-технічних, соціально-культурних потенціалів. умовах поглиблення інтернаціоналізації господарського життя спільне підприємство є важливим чинником макроекономічних структур, що сприяє утворенню єдиного господарського простору в регіональному і світовому масштабах.

Спільні підприємства мають корпоративну природу, а отже, створюються організаційно інституціональними шляхами:

купівлі зарубіжним інвестором частки власності діючого підприємства, пакету його акцій;

створення зацікавленими сторонами-засновниками підприємницької організації;

виокремлення частини виробничих потужностей зі складу великого концерну, обєднання, підприємства, а також кардинальної технологічної реконструкції і організаційно-структурної перебудови тих чи інших господарських формувань з утворенням нової самостійної підприємницької одиниці за участю різнонаціональних капіталів.

 Сфера діяльності спільного підприємства доволі широка й охоплює передвиробничу стадію (НДДКР, початкові інформаційно-консалтингові послуги тощо), процес виробництва, післяреалізаційне обслуговування, співробітництво у сфері фінансів, страхування, транспорту тощо. Іншими словами, охоплює всі фази виробничого циклу наука техніка виробництво збут, використовуючи набір інструментів маркетингу: вивчення зовнішнього та внутрішнього підприємницького середовища, життєвого циклу продукції, методи роботи з інформацією, телекомунікації, шляхи збуту.

Характерна ознака спільного підприємства полягає в наявності у різнонаціональних контрагентів підприємництва широкого спектра господарських цілей, підпорядкованих єдиній глобальній меті економічного чи соціотехнічного розвитку. Таким чином, доходимо висновку, що мотивом створення спільного підприємства є прагнення стабілізувати сферу виробництва, а головне збуту продукції з метою одержання максимальних прибутків за максимально можливого запобігання ризиків.

Процедура створення спільного підприємства має певну логіку й конкретні методи з урахуванням закономірностей інвестиційних процесів. Вона складається з кількох взаємоповязаних, взаємозалежних і взаємодоповнюючих етапів: попередня оцінка ринку та можливостей збуту (вивчення потенційних цільових ринків, формування концепції діяльності підприємства, визначення його стратегії, технологічних та фінансових можливостей); вибір партнера, розробка бізнес плану (уточнення цілей партнерів, деталізація ключових параметрів майбутнього підприємства команда, менеджмент, обсяги інвестицій, технологічних потужностей, капіталу, визначення матеріально-фінансових та технологічних потреб); підписання міжнародної угоди.
4.3 Транснаціональні компанії один з найпоширеніших видів спільного підприємства
Нині один з найпоширеніших видів спільного підприємства транснаціональні компанії (ТНК). За оцінкою ООН ТНК є двигунами світової економіки. Вони зявились у середині 70-х років ХХ ст. У світі їх налічується нині понад 60 тисяч. За межами своїх країн вони контролюють до 450 тис. дочірніх підприємств, а обсяги продажу перевищують 12 трлн дол. США.

Транснаціональна компанія національна монополія із зарубіжними активами, виробнича і торговельно-збутова діяльність якої виходить за межі однієї держави.

Правовий режим ТНК передбачає ділову активність в різних країнах шляхом створення філій і дочірніх компаній. Ці компанії мають відносно самостійні служби виробництва і збуту готової продукції, науково-дослідних розробок, послуг споживачів та ін. Загалом же це єдиний великий виробничо-збутовий комплекс з правом власності над акціонерним капіталом тільки представників країн-засновників. Водночас філіали і дочірні компанії можуть бути змішаними підприємствами з виключно національною участю. До характерних ознак ТНК належать:

наявність багатонаціонального акціонерного капіталу;

наявність багатонаціонального керівного центру;

комплектування адміністрації зарубіжних філій кадрами, обізнаними регіональними умовами розвитку.

Основна причина створення ТНК полягає в інтернаціоналізації виробництва і капіталу на основі розвитку виробничих сил, які переростають національно-державні кордони. Інтернаціоналізація виробництва і капіталу набирає характеру експансії господарських зв’язків шляхом створення великих компаній власних відділень за межами однієї країни і перетворення національних корпорацій на транснаціональні. Вивезення капіталу стає найважливішим фактором у формуванні й розвитку міжнародних корпорацій. До створення ТНК належать також прагнення отримувати максимальні прибутки. У свою чергу, жорстка конкуренція, необхідність вистояти в цій боротьбі так само сприяють концентрації виробництв і капіталу в міжнародних масштабах і появі ТНК. Отже, поява ТНК обєктивний економічний процес, що відбувається у світовому господарстві.

Характерні специфічні риси ТНК:

активна участь у міжнародному розподілі праці;

рух капіталів незалежно від правових та соціально-економічних процесів, що відбуваються у країні базі корпорації;

встановлення системи міжнародного виробництва, що базується на розміщення філій, дочірніх компаній, відділеня у багатьох країнах світу.

Транснаціональні компанії проникають у високотехнологічні, наукомісткі галузі виробництва, що потребують великих інвестицій і висококваліфікованого персоналу. Наприклад, у середині 80-х років ХХ ст. три четвертих промислової продукції світу вироблялося двома тисячами великих корпорацій. Кілька сотень з них випускали 50-80 % найважливіших видів продукції. Ці ТНК і досі несуть основне виробниче та інноваційне навантаження. Серед 500 найпотужніших ТНК 85 контролюють 70 % загальних світових інвестицій і реалізують 80 % сукупного обсягу виробничої продукції електроніки, хімії, фармацевтики, машинобудування.

Транснаціональні компанії мають потужну виробничу базу, а це уможливлює здійснення такої виробничо-торговельної політики, що забезпечує високоефективне планування виробництва, товарного ринку. Планування, як правило, здійснюється в межах атеринської компанії і поширюється на дочірні. При цьому ТНК здійснюють динамічну політику щодо капіталовкладень і науково-дослідних робіт у континентальному міжнародному масштабі.

Сучасні напрями глобалізації сприяють появі все нових і нових ТНК. Розширюючи експансію, ТНК використовують різні форми освоєння світового ринку на основі контрактних відносин, що не передбачають участь в акціонерному капіталі сторонніх фірм. Зокрема, це такі форми:

ліцензування, тобто укладення і дія такої угоди, згідно з якою ліцензіар надає певні права ліцензіату на певний час і за встановлену винагороду;

франчайзинг, тобто укладення довгострокової ліцензійної угоди. При цьому франчайзер надає певні права фірмі-клієнту, які включають використання торгової марки або фірмової назви, послуги з технічної допомоги, підвищення кваліфікації співробітників, торгівлі й управління за відповідну плату;

управління контрактами;

надання технічних та маркетингових послуг, тобто укладення та дія такого договору, на підставі якого окремі функції підприємства здійснюють інші підприємства за відповідну винагороду, зокрема оперативний контроль, управління виробництвом і кадрами, відповідальність за технічні та інженерні аспекти, закупівля сировини і техніки, маркетингові та фінансові послуги;

підготовка підприємства і передання його замовнику під ключ, тобто укладення такого договору, за якого ТНК щодо філій або дочірніх підприємств перебирає на себе відповідальність за здійснення всіх видів діяльності, необхідних для планування або будівництва певного обєкта;

укладення обмежених у часі угод щодо створення спільних підприємств і узгодження щодо здійснення окремих операцій.

На практиці доволі важко визначити межі між різними формами діяльності ТНК. Вони використовуються недиференційовано і часто переплітаються. Зазвичай вони не становлять альтернативи традиційному зарубіжному інвестуванню, а доповнюють його.

Важлива відмінність розвитку зазначених форм полягає в тому, що вони використовуються у відносинах між самими ТНК, а це сприяє підвищенню значення спільної підприємницької діяльності і прискоренню досягнення стратегічної (глобальної) мети. Загалом тенденція до використання різних форм міжнародних економічних звязків ТНК розвивається, як і власне процес інтернаціоналізації капіталу й виробництва, демонструючи нові форми та підходи.

Прикладами ТНК є всесвітньо відомі фірми Пепсі-кола, Кока-кола, Ле Монті, Ренк Ксерокс.

Транснаціональні компанії є важливою діючою силою в сучасному світовому господарстві. Вони стають визначальним фактором для вирішення долі практично всіх країн світу в системі міжнародних економічних звязків. Активна виробнича, інвестиційна і торговельна форма діяльності ТНК уможливлюють виконання ними функції міжнародного регулятора виробництва і розподілу продукції, а також сприяння економічній світовій інтеграції.

Організаційна й управлінська здатність ТНК інтегрувати фактори й умови виробництва у світовому масштабі, а також реалізувати переваги власності, інтернаціоналізації й розміщення продуктивних сил роблять їх високоефективним агентом економічної діяльності. З позицій ефективності поєднання факторів виробництва сучасні ТНК не мають альтернатив, оскільки ефективність досягається останніми в боротьбі за одержання стабільних прибутків. Саме стратегія максимізації загальнокорпоративного прибутку є основою оптимізації ТНК, форм і напрямів їх господарської діяльності, внутрішньо- і міжфірмових взаємозвязків. Діяльність ТНК суттєво визначає не тільки конкурентоспроможність окремих галузей або країн, а й загальні риси сучасної і майбутньої світової економіки.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.                 Конституція України // Закони України. К., 1997. Т. 10. С. 541.

2.                 Господарський кодекс України: Офіц. текст. К.: Кондор, 208 с.

3.                 Закон України Про єдиний митний тариф // ВВР України. 1992 р. № 19.

4.                 Закон України « Про загальні засади створення і функціонування вільних економічних зон від 13.10.92,

5.                 Закон України « Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96

6.                 Закон України «Про оподатковування прибутку підприємств» (“Закон про прибуток”) у редакції від 22.05.97 р. №283/97-ВР

7.                 Постанова КМУ «Про заходи щодо створення та функціонування вільних економічних зон та територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності від 21.09.99,

8.                 Указ Президента України Про державні програми з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України на 2004- 2007 роки від 13.12.03 № 1433/2003 // Офіц. вісн. України. 2004. № 1.

9.                 Указ Президента України Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співробітництвами і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співробітництвами від 24.02.98 № 148/98 // Офіц. вісн. України. 1998. № 3.

10.             "Про зовнішньоекономічну діяльність"/ Закон України від 16 квітня 1991 року К959-ХП;

11.             "Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності"/ Указ Президента України від 27 січня 1995 року;

12.             Розпорядження КМУ ще 01.03.2000р. №106-р «Перелік офшорних зон»

13.     Наказ Держмитслужби України від 19.10.2000 «Про затвердження порядку прийняття Держмитслужбою об’єктів митної інфраструктури на територіях ВЕЗ, на яких запроваджено режим спеціальної митної зони»

14.     Дахно І. І. Міжнародна економіка: Навч. посіб. 2-ге вид., випр. і допов. К.: МАУП, 2006. 248 с.: іл.

15.             Храмов В. О., Бовтрук Ю. А. Зовнішньоекономічна політика: Навч. посіб. К.: МАУП, 2002. 264 с.

16.             Чубукова О. Ю. Спільне підприємництво: економіко-інформаційна парадигма: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. К.:МАУП, 2005. 232 с.: іл.