Вступ

Мікропроцесори корпорації Intel і персональні комп'ютери на їх базі пройшли не дуже довгий у часі, але значний за сущністю шлях розвитку, протягом якого кардинально змінювалися їхні можливості і навіть самі принципи їхньої архітектури.

У той же час, вносячи в мікропроцесор принципові зміни, розробники були ви ¬ потреб постійно мати на увазі необхідність забезпечення сумісності ¬ єю нових моделей зі старими, щоб не відлякувати потенційного покупця перспективою повної заміни освоєного або розробленого їм програмного забезпечення. У результаті сучасні мікропроцесори типу Pentium, забезпечуючи такі можливості, як 32-бітну адресацію майже необмежених обсягів пам'яті, багатозадачний режим з одночасним виконанням декількох програм, апаратні засоби захисту операційної системи і прикладних програм один від одного, багатий набір додаткових ефективних команд і способів адресації, в той же час можуть працювати (і часто працюють) в режимі перших мікропроцесорів типу 8086, використовуючи всього лише 1 мегабайт оперативної пам'яті, 16-розрядні операнди (тобто числа в діапазоні до 216-1 = 65535) і обмежений склад команд. Оскільки програмування на мові асемблера безпосередньо зачіпає апаратні можливості мікропроцесора, перш за все, слід з'ясувати, якою мірою про - граміст може використовувати нові можливості мікропроцесорів у своїх програмах, і які проблеми програмної несумісності можуть при цьому виникнути.

Перші персональні комп'ютери корпорації IBM, що з'явилися в 1981 р. і отримали назву IBM PC, використовували як центрального обчислювального вузла 16-розрядний мікропроцесор з 8-розрядною зовнішньою шиною Intel 8088. Надалі в персональних комп'ютерах став використовуватися і інший варіант мікропроцесора, 8086, котрий відрізнявся від 8088 тим, що був повністю 16-розрядним. З тих пір його ім'я стало прозивним, і в програмах, що використовують тільки можливості процесорів 8088 чи 8086, говорять, що вони працюють у режимі 86-го процесора.

У 1983 р. корпорацією Intel було запропоновано мікропроцесор 80286, в якому був реалізований принципово новий режим роботи, отримавший назву захищений. Однак процесор 80286 міг працювати і в режимі 86-го процесора, який стали називати реальним.

У подальшому на зміну процесору 80286 прийшли моделі 80386, i486 і, нарешті, різні варіанти процесора Pentium. Всі вони можуть робити і в реальному, і в захищеному режимах. Хоча кожна наступна модель була значно досконаліша попередньої (зокрема, майже на два порядки зросла швидкість роботи процесора, починаючи з моделі 80386 процесор став 32-розрядним, а в процесорах Pentium реалізований навіть 64-розрядний обмін даними з системною шиною), однак з точки зору програміста всі ці процесори досить схожі. Основним їх якістю є наявність двох режимів роботи - реального і захищеного. Строго кажучи, в сучасних процесорах реалізований ще і третій режим - віртуального 86-го процесора, або V86, однак у плані вико ¬ користування мови асемблера цей режим не відрізняється від звичайного режиму 86-го процесора.

Реальний і захищений режими насамперед принципово розрізняється способом звернення до оперативної пам'яті комп'ютера. Метод адресації пам'яті, що використовується в реальному режимі, дозволяє адресувати пам'ять лише в межах 1 Мбайт; в захищеному режимі використовується інший механізм (через що, зокрема, ці режими і виявилися повністю несумісними), що дозволяє звертатися до пам'яті обсягом до 4 Гбайт. Інша важлива відмінність захищеного режиму полягає в апаратній підтримці багатозадачності з апаратної ж (тобто реалізованою в самому мікропроцесорі) захистом завдань один від одного. Реальний і захищений режими мають пряме відношення до роботи операційної системи, встановленої на комп'ютері.

В даний час на персональних комп'ютерах типу IBM PC використовуються в основному два класи операційних систем (обидва - розробки корпорації Microsoft): однозадачна текстова система MS-DOS і багатозадачна графічна система Windows. Операційна система MS-DOS є системою реального режиму; іншими словами, вона використовує тільки засоби процесора 8086, навіть якщо вона встановлена на комп'ютері з процесором Pentium. Система Windows - це система захисту зпрощеного режиму; вона значно більш повно використовує можливості сучасних процесорів, зокрема, багатозадачність і розширене адресний простір. Зрозуміло, система Windows не могла б робити з процесором 8086, тому що в ньому не був реалізований захищений режим.

Відповідно двом типам операційних систем, і всі програмні забезпечення персональних комп'ютерів підрозділяється на два класи: програми, призначені для роботи під управлінням MS-DOS (їх часто називають додатками DOS) і програми, призначені для системи Windows (додатки Windows ). Природно, додатку. DOS можуть працювати тільки в реальному режимі, а додатки Windows - тільки в захищеному.

Таким чином, висловлювання «програмування в системі MS-DOS», «програмування в реальному режимі» і «програмування 86-го процесора» фактично є синонімами. При цьому слід почеркнути, що хоча процесор 8086, як мікросхема, вже давно не використовується, його архітектура і система команд цілком увійшли в сучасні процесори. Лише відносно невелике число команд сучасних процесорів спеціально призначені для організації захищеного режиму і розпізнаються процесором, тільки коли він працює в приміщенням режимі.

Метою виконання даної курсової роботи є отримання практичних навичок роботи програмування мовою асемблера. Підсумком виконання курсової роботи є розробка алгоритму контролю на парність масиву даних, що зберігається в деякій області пам'яті і програми на мові асемблера, який реалізує даний алгоритм.


1.
Загальний розділ
Надійність програми досягається, в першу чергу, завдяки її правильному проектування, а не безкінечного тестування. Це правило означає, що якщо програма правильно розроблена у створеному як структура даних, так і структур управління, то це певною мірою гарантує правильність її функціонування. При застосуванні такого стилю програмування помилки є легко локалізації і переборні.

У більшості випадків рекомендується дотримуватися процесу розробки програми на асемблері:

1.                                        Етапи постановки і формулювання завдання:

• вивчення предметної області та збір матеріалу в проблемно-орієнтир-ваному контексті;

• визначення призначення програми, вироблення вимог до неї і перед-уявлення вимог, якщо можливо, у формалізованому вигляді;

• формулювання вимог до подання вихідних даних і вихідних результатів;

• визначення структур вхідних і вихідних даних;

• формування обмежень і припущень на вихідні і вихідні данні.

2.Етапи проектування:

• формування «ассемблерной» моделі задачі;

• вибір методу реалізації завдання;

2.                                        Етапи проектування:

• формування «ассемблерной» моделі задачі;

• вибір методу реалізації завдання;

• розробка алгоритму реалізації задачі;

• розробка структури програми відповідно до обраною моделлю пам'яті.

3. Етап кодування:

• уточнення структури вхідних та вихідних даних і визначення формату їх подання;

• програмування задачі;

• коментування тексту програми і складання попереднього опису програми.

4. Етап налагодження і тестування:

• складання тестів для перевірки правильності роботи програми;

• виявлення, локалізація й усунення помилок у програмі, виявлених у тестах;

• коректування коду програми та її опису.

5. Етап експлуатації та супроводу:

• настройка програми на конкретні умови використання;

• навчання користувачів роботі з програмою;

• організація збору відомостей про збої в роботі програми, помилки у вихідних даних, побажання щодо поліпшення інтерфейсу і зручності рабі ти з програмою;

• модифікація програми з метою усунення виявлених помилок і, при необхідності, зміни її функціональних можливостей.

До порядку застосування та повноті виконання перерахованих етапів потрібно підходити розумно. Багато що визначається особливостями конкретного завдання, її призначенням, об'ємом коду і оброблюваних даних, іншими характеристиками завдання. Деякі з цих етапів можуть або виконуватися одночасно з іншими етапами, або зовсім відсутніми.

Традиційно в існуючих реалізацій асемблера немає інтегрованого середовища, подібної інтегрованим середах Turbo Pascal, Turbo С або Visual C. Тому для виконання всіх функцій щодо введення коду програми, її трансляції, редагування та налагодження необхідно використовувати окремі службові програми. Велика частина їх входить до складу спеціалізованих пакетів асемблера.

На малюнку 1.1 наведена загальна схема процесу розробки програми на асемблері. На схемі виділено чотири кроки процесу. На першому кроці, коли вводиться код програми, можна використовувати будь-який текстовий редактор. Основною вимогою до нього є те, щоб він не вставляв сторонніх символів. Файл повинен мати розширення asm.


Рис. 1.1 - Процес розробки програми на асемблері.
Програми, що реалізують інші кроки схеми, входять до складу програмного пакету асемблера. Після написання тексту програми на асемблері настає наступний етап - трансляція програми. На цьому кроці формується об'єктний модуль, який включає в себе подання вихідної програми в машинних кодах і деяку іншу інформацію, необхідну для налагодження та компонування його з іншими модулями. Традиційно на ринку асемблерів для мікропроцесорів фірми Intel є два пакети:

«Макроассемблера» MASM фірми Microsoft і Turbo Assembler TASM фірми Borland.

У цих пакетах багато спільного. Пакет макроассемблера фірми Microsoft (MASM) отримав свою назву тому, що він дозволяв програмісту задувати макровизначеннями (або макроси), що представляють собою іменовані групи команд. Вони мали тим властивістю, що їх можна було вставляти в програму в будь-якому місці, вказавши тільки ім'я групи в місці вставки. Пакет Turbo Assembler (TASM) цікавий тим, що має два режими роботи. Один з цих режимів, званий MASM, підтримує всі основні возможності макроассемблера MASM. Інший режим, званий IDEAL, надає більш зручний синтаксис написання програм, більш ефективне використання пам'яті при трансляції програми та інші нововведення, що наближають компілятор асемблера до компіляторів мов високого рівня.

У ці пакети входять транслятори, компонувальники, отладчики і інші.

У цій роботі для отримання об'єктного модуля вихідний файл піддається трансляції за допомогою програми tasm.exe з пакету TASM.

Після усунення помилок можна приступати до наступного кроку - створення виконуваного (завантажувального) модуля, або, як ще називають цей процес, до компонування програми. Головна мета цього кроку - перетворити код і дані в об'єктних файлах у їх переміщуване виконується відображення. Процес створення виконуваного модуля поділяють на 2 кроки - трансляцію і компоновку. Це зроблено навмисно для того, щоб можна було об'єднувати разом кілька модулів (написаних на одному або декількох мовах). Формат об'єктного файлу дозволяє, при певних умовах, об'єднати декілька окремо відтранслювати вихідних модулів в один модуль. При цьому у функції компонувальника входить вирішення зовнішніх посилань (посилань на процедури і зміни) в цих модулях. Результатом роботи компонувальника є створення завантажувального файлу з розширенням ехе. Після цього операційна система може завантажити такий файл і виконати його.

Усунення синтаксичних помилок ще не гарантує того, що програма буде хоча б буде запускатися, не кажучи вже про правильність роботи. Тому

обов'язковим етапом процесу розробки є налагодження.

На етапі налагодження, використовуючи опис алгоритму, виконується контроль правильності функціонування як окремих ділянок коду, так і всієї програми в цілому. Але навіть успішне закінчення налагодження ще не є гарантією того, що програма буде працювати правильно з усіма можливими вихідними даними. Тому потрібно обов'язково провести тестування програми, тобто перевірити її роботу на «прикордонних» і свідомо некоректних вихідних даних. Для цього складаються тести.

Специфіка програм на асемблері полягає в тому, що вони інтенсивно працюють з апаратними ресурсами комп'ютера. Ця обставина змушує програміста постійно відстежувати вміст певних регістрів і областей пам'яті. Природно, що людині важко стежити за цією інформацією з великим ступенем деталізації. Тому для локалізації логічних помилок у програмах використовують спеціальний тип програмного забезпечення - програмні відлагодження.

Відладчики бувають двох типів:

• інтегровані - відладчик реалізований у вигляді інтегрованого середовища типу середовища для мов Turbo Pascal, Quick С і т.д.;

• автономні - відладчик являє собою окрему програму.

Через те, що асемблер не має своєї інтегрованого середовища, для налагодження написаних на ньому програм використовують автономні відлагодження. До теперішнього часу розроблено велику кількість таких отладчиков. У загальному випадку за допомогою автономного отладчика можна досліджувати роботу будь-якої програми, для якої було створено виконуваний модуль, незалежно від того, якою мовою був написаний його вихідний текст.
2. Опис програмної моделі
Пропозиції, складові програму, можуть являти собою синтаксичну конструкцію, що відповідає команді, макрокоманді, Директиві або коментарю. Для того щоб транслятор асемблера міг розпізнати їх, вони повинні формуватися за певними синтаксичним правилам.

Пропозиції асемблера формуються з лексем, що представляють собою синтаксично нероздільні послідовності припустимих символів мови мають сенс для транслятора. Лексемами є:

• ідентифікатори - послідовності припустимих символів, що використовуються для позначення таких об'єктів програми, як коди операцій, імена змінних і назви міток. Правило запису ідентифікаторів полягає в наступному. Ідентифікатор може складатися з одного або декількох символів. В якості символів можна використовувати букви латинського алфавіту, цифри і деякі спеціальні знаки - _,?, $, @.

• ланцюжка символів - послідовності символів, укладені в одинарні або подвійні лапки;

• цілі числа в одному з наступних систем числення: двійковій, десятковій, шістнадцятковій. Ототожнення чисел при записі їх у програмах на асемблері виробляється за певними правилами. Десяткові числа не вимагають для свого ототожнення зазначення будь-яких додаткових символів.

Практично кожне речення містить опис об'єкта, над якою або за допомогою якого виконується певна дія. Ці об'єкти називаються операндами. Їх можна визначити так: операнди - це об'єкти (деякі значення, регістри або комірки пам'яті), на які діють інструкції чи директиви, або це об'єкти, які визначають або уточнюють дію інструкцій або директив.

Операнди можуть комбінуватися з арифметичними, логічними, побітовим і атрибутивними операторами для розрахунку деякого значення або визначення комірки пам'яті, на яку буде впливати дана команда або директива.

Розглянемо класифікацію операндів, підтримуваних транслятором асемблера.

Постійні або безпосередні операнди - число, рядок, ім'я або вираз, мають деяке фіксоване значення. Ім'я не повинно бути переміщуваним, тобто залежати від адреси завантаження програми в па ¬ м'яти.

Адресні операнди - задають фізичне розташування операнда в пам'яті за допомогою вказівки двох складових адреси: сегмента і зсувів (рис. 2.2).


Рис. 2.2. - Синтаксис опису адресних операндів
Переміщувані операнди - будь-які символьні імена, що представляють деякі адреси пам'яті. Ці адреси можуть позначати місце розташування в пам'яті деякої інструкції (якщо операнд - мітка) або даних (якщо операнд - ім'я області пам'яті в сегменті даних). Переміщувані операнди відрізняються від адресних тим, що вони не прив'язані до конкретного адресою фізичної пам'яті. Сегментна складова адреси переміщуваного операнда невідома і буде визначена після завантаження програми в пам'ять для виконання.

Зчитувач адреси - специфічний вид операнда. Він позначається знаком $. Специфіка цього операнда в тому, що коли транслятор асемблера зустрічає у вихідній програмі цей символ, то він підставляє замість нього поточне значення лічильника адреси. Значення лічильника адреси, або як його іноді називають лічильник розміщення.

Базовий і індексний операнди. Цей тип операндів використовується для реалізації непрямої базової, непрямої індексної адресації або їх комбінацій і розширень.

Операнди є елементарними компонентами, з яких формується частина машинної команди, що позначає об'єкти, над якими виконується операція. У більш загальному випадку операнди можуть входити як складові частини в більш складні утворення, звані виразами. Вирази являють собою комбінації операндів та операторів, що розглядаються як єдине ціле. Результатом обчислення виразу може бути адреса деякої комірки пам'яті або деяке константне (абсолютне) значення. У табл. 2.2 наведено підтримувані мовою асемблера оператори і перераховані їх пріоритети.

Оператор перевизначення типу ptr застосовується для перевизначення або уточнення ім'я типу мітки або змінної, що визначаються виразом. Тип може приймати одне з наступних значень: byte, word, dword, qword, tbyte, noar, far. Оператор ptr дозволяє безпосередньо в команді перевизначити тип і виконати команду.

Оператор перевизначення сегмента: (двокрапка) змушує обчислювати фізичну адресу щодо конкретно задається сегментної складової: «ім'я сегментного регістра», «ім'я сегмента» з відповідної директиви SEGMENT або «ім'я групи».
3. Розробка і реалізація програмного забезпечення
Алгоритм реалізує обчислення CRC8 розподілом заданого масиву даних на який утворює поліном x8 x5 x4 1. Розподіл виконано послідовним відніманням за модулем 2 полінома з вихідної послідовності.

Для цього організовано цикл за словами вихідної послідовності і цикл по розрядного зсуву усередині слова. Оскільки зручніше переглядати масив в порядку збільшення адреси (від молодшого до старшого), процедура реалізує дзеркальний алгоритм.

Докладніше про те як виконується розподіл при обчисленні CRC дивися у доданих джерелах.

Для процедури обчислення вихідні дані передаються через регістри. Сегментний регістр ES повинен містити сегмент в якому розташований масив, регістр DX - зміщення початку масиву всередині сегмента, BX - довжина масиву. Результат накопичується в акумуляторі AL.

Перед початком обчислень ініціюємо AX значенням FFFFh. У регістр CX заносимо довжину масиву і множимо її на 8. Таким чином цей регістр зберігає кількість розрядів в масиві і використовується як лічильник циклів командою loop. Доповнювати вихідну послідовність (перевіряється масив) нулями немає необхідності, тому що кількість розрядів кратно ступеня утворює многочлена.

Зсув переносимо в регістр DI.

У BX заносимо перше слово масиву.

Перевіряємо молодший розряд BX. Якщо він дорівнює нулю - виконуємо зрушення слова на один розряд вправо, якщо немає - виконуємо додавання з утворюючим многочленом за модулем 2, а потім виконуємо зрушення.

Зрушення за розрядами виконується наступним чином. У DX зберігається кількість зрушень що залишився до кінця слова (зручніше підраховувати не кількість виконаних зрушень, а від кількості розрядів у слові до 0). Якщо в DX - 0, то потрібно в DX записати 8, а в BX завантажити наступне слово масиву, інакше - просто зрушуємо BX вправо на розряд і зменшуємо DX на 1.

Повторюємо підсумовування.

Після закінчення процедури акумулятор AX містить обчислений для масиву значення CRC8.

Для збереження результату його переносимо в змінну result.

Для перевірки цілісності масиву потрібно повторити обчислення контрольної суми і порівняти зі значенням в result.

Блок-схема алгоритму наведена в додатку 2.




4. Відладка та випробування розробленого програмного забезпечення
Алгоритм визначення CRC реалізований в процедурі CalcCRC. Перед викликом цієї процедури необхідно в регістри записати початкові дані - сегментний регістр ES повинен містити сегмент в якому розташований масив, регістр DX - зміщення початку масиву всередині сегмента, BX - довжина масиву.

Програма виконує наступні операції на вибір користувача: обчислення CRC масиву і запис результату в змінну, перевірка цілісності масиву - повторне обчислення CRC і порівняння обчисленого значення з записаним, спотворення масиву - оборотне зміна одного біта перевірочного масиву.

Для обчислення CRC, викликається процедура CalcCRC, а результат виконання зберігається у змінній result.

При перевірці цілісності, викликається процедура CalcCRC, а результат виконання порівнюється зі збереженим у змінній result. У випадку розбіжності, виводиться повідомлення про помилку. При збігу значень (цілісність даних не порушена) повідомлення не виводиться і користувач повертається в головне меню.

Спотворення масиву використовується для тестування програми і демонстрації роботи.

Для тестування в програмі передбачений перевірочний масив даних довжиною 32 байта. При спотворенні, інвертується молодший біт першого слова масиву.




Висновок
Асемблер є символічним аналогом машинної мови. З цієї причини програма, написана на асемблері, повинна відображати всі особливості архітектури мікропроцесора: організацію пам'яті, способи адресації операндів, правила використання регістрів і т. д. З-за необхідності врахування подібних особливостей асемблер унікальний для кожного типу мікропроцесорів.

У цій роботі розглянуті основні етапи програмування на асемблері, реалізований алгоритм виконання поставленого завдання, а також виконана трансляція коду у виконуваний файл.

Література
1. Абель П. Основи программирования/ Пер. с англ. Ю. В. Сальниковая.- М.: Висш. Шк. 1992г. - 447с.: ил.

2. А. Жуков, А. Авдохин «Assembler».-Спб: БХВ - Петербург, 2002..

3. Архитектура ввода-вывода персональных ЭВМ IBM РС Под редакцией Ю. С. Лукача (C) Инженерно-техническое бюро, 1990

4. В. Юров «Assembler» Практикум.-Спб.:Питер, 2001.

5. В. Юров «Assembler» Учебник.-Спб.:Питер, 2001.

6. Зубков С. В. Ассемблер для Dos, Windows и Unix - «Питер», в 2004 г.

7. Ирвин, Кип. Язык Ассемблера для процессоров Intel, 3-е издание: Пер. с англ. - М.: Издательский дом «Вильямс», 2002.-616с.: ил. - Парал. Тит. Англ.

8. Использование Turbo Assembler при разработке программ / Сост. А. А. Чекатков.-Киев:Диалектика,1995.-228с




Додаток А
Текст програми
MODEL SMALL

;*************************************************

; Сегмент стека

;*************************************************

_Stack SEGMENT WORD 'STACK'

DB 200h DUP (?)

_Stack ENDS

;*************************************************

; Сегмент тестового масиву

;*************************************************

DataSeg SEGMENT WORD 'DATA'

TestTab DB 32 DUP (\

00h, 01h, 02h, 03h, 04h, 05h, 06h, 07h, \

08h, 09h, 0Ah, 0Bh, 0Ch, 0Dh, 0Eh, 0Fh, \

00h, 01h, 02h, 03h, 04h, 05h, 06h, 07h, \

08h, 09h, 0Ah, 0Bh, 0Ch, 0Dh, 0Eh, 0Fh \

)

DataSeg ENDS

;*************************************************

; Сегмент змінних

;*************************************************

_Data SEGMENT WORD 'DATA'

;*************************************************

FSelMsg DB 13,10, 'Виберіть дію:', 13,10, \

13,10, '1-Визначити CRC ', 13,10, \

'2-Перевірити масив ', 13,10, \

'3-Спотворити масив ', 13,10, \

'4-Вихід ', 13,10, \

'$'

ByeStr DB 13,10, 'Для продовження натисніть будь-яку клавішу. $'

ErrorString DB 13,10, 'Помилка введення', 13,10, '$'

ErrorResult DB 13,10, 'Дані спотворені. CRC8 порушена. ', 13,10,' $ '

;*************************************************

BegSeg DW (?); Сегмент перевірочного масиву

BegOffs DW (?); Початок перевірочного масиву

Result DW (?); Результат обчислення

FuncNum DB (?); Обрана операція

_Data ENDS

;*************************************************

; Сегмент програми

;*************************************************

. CODE

;*************************************************

call cls; Очищення екрану

call SetDATSeg; Завантаження адреси сегмента змінних

call SetArrSeg; Установлення покажчика сегмента масиву

; Головне меню

Mnu: call SelectFunction; Вибір операції

call cls; Очищення екрану

mov AL, FuncNum;

Mnu1: cmp AL, 1; Визначення парності

jne Mnu2

; Установка параметрів

mov DX, OFFSET TestTab; Зміщення початку масиву

mov BX, 30; Розмір перевіряється блоку даних

; Call TestOdd

call CalcCRC

mov Result, AX; Збереження результату

;*******************************

Mnu2: cmp AL, 2; Визначити парність і порівняти з перед.

jne Mnu3

mov DX, OFFSET TestTab; Зміщення початку масиву

mov BX, 30; Розмір блоку даних

call CalcCRC

cmp Result, AX

je Mnu2End

; Результат не співпав. Дані спотворені. Видати повідомлення про помилку

mov DX, OFFSET ErrorResult

mov AH, 9h

int 21h; Висновок повідомлення про помилку

mov DX, OFFSET ByeStr; Висновок запрошення

mov AH, 9h

int 21h

mov AH, 0Ch

mov AL, 01h

int 21h; Очікування натискання будь-якої клавіші

Mnu2End:

call cls

jmp Mnu

;*******************************

Mnu3: cmp AL, 3; Спотворення масива (перший байт)

jne Mnu4

mov DI, OFFSET TestTab

mov AX, ES: [DI]

xor AX, 1; Інвертуємо молодший біт

mov ES: [DI], AX

;*******************************

Mnu4: cmp AL, 4; Вихід з програми

jne Mnu

;*******************************

jmp Exit

; Завершення програми

; Exit:

; Призупинити перед виходом

mov DX, OFFSET ByeStr;? Натисніть клавішу??

mov AH, 9h

int 21h

mov AH, 0Ch

mov AL, 01h

int 21h

Exit:; Вихід

mov AH, 4Ch

int 21h

;*************************************************

; Друк нового рядка

NewStr:

mov AH, 02h

mov DL, 0Dh

int 21h

mov DL, 0Ah

int 21h

ret

;*************************************************

include cls.prc

;*************************************************

; Головне меню

SelectFunction: ; 1.1.Вивод рядка меню

mov DX, OFFSET FSelMsg

mov AH, 9h

int 21h

; 1.2.Вибор функції

mov FuncNum, 0

call input10; Прочитуємо номер пункту меню

mov FuncNum, AL; Зберігаємо номер обраної функції

ExitSF: ret

;*************************************************

; Підпрограма введення числа

input10:

push BX; Зберігаємо регістри

push DX

push CX

mov DX, 0; Обнуляємо регістр зберігання результату

InputChar:

clc

mov AH, 0Ch

mov AL, 1

int 21h; Прочитуємо символ з луною

cmp AL, 13d

je ExitI10; Якщо його код 13? кінець введення

cmp AL, 0 "

jb ErrInput; Якщо код менше коду символи 0 помилка вводу

cmp AL, '9 '

jg ErrInput; Якщо код більше коду символу 9 помилка вводу

clc

sub AX, 30h; Отримуємо з коду символу число

mov CX, 0

mov CL, AL

mov AX, DX

mov BX, 10

mul BX; Множимо на 10 вже накопичений результат

add AX, CX; Додаємо зовсiм небагато

mov DX, AX; Зберігаємо результат

jmp InputChar

ErrInput:

Stc; У випадку помилки введення встановлюємо прапор

ExitI10:

mov AX, DX; Переносимо результат в регістр повернення

pop CX

pop DX

pop BX; Відновлюємо регістри

ret

;*************************************************

; Установка покажчика на сегмент змінних

SetDATSeg:

push AX

mov AX, _Data

mov DS, AX

pop AX

ret

;*************************************************

; Установка покажчика на перевірочний масив

SetArrSeg proc

push AX

mov AX, DataSeg

mov ES, AX

pop AX

ret

SetArrSeg endp

;*************************************************

; Процедура обчислення CRC16

; ES - сегмент масиву

; DX - адресу початку масиву

; BX - довжина блоку даних

; AX - результат обчислень

;*************************************************

CalcCRC proc

push CX; \

push BX; - збереження регістрів

push DI; /

push DX

mov DI, DX; Завантаження індексу початку масиву

mov DX, 8

mov CX, BX; Установка лічильника циклу

shl CX, 1; \

shl CX, 1; - CX = CX * 8

shl CX, 1; /

mov AX, 65535; Очищення регістра результату

mov BX, ES: [DI]

CRNext: loop CRNextTest; Цикл за словами масиву

pop DX

pop DI; \

pop BX;-відновлення регістрів

pop CX; /

ret

CRNextTest:

push AX

mov AX, BX

and AX, 1b

jz Shift

pop AX

xor AL, 31h

push AX

Shift: mov AX, DX

jz NewWord

shr BX, 1

dec DX

jmp EndShift

NewWord:

mov DX, 8

inc DI

mov BX, ES: [DI]

EndShift:

pop AX

jmp CRNext

CalcCRC endp

;*************************************************

END

;*************************************************