МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Реферат з дисципліни
Основи аграрного розвитку і політики
На тему
„Оподаткування сільського господарства в Україні”
Студент 4-го курсу
Факультет Економіка АПК
Заочної форми навчання
спец.6107/1
Новік Є.І.
Київ 2007
План
1.          Вступ
2.                Цілі оподаткування
3.                Система оподаткування в сільському господарстві України
а)      ФСП
б)      ПДВ
в)      інші податки
4.                Висновок
5.                Список використаної літератури.

1.ВСТУП
У будь-якій економіці необхідно мати фіскальні ресурси для виконання державних функцій. Для того, щоб уряд на­дав кошти іншим, вони спочатку повинні бути зібрані. Уряд може отримувати доходи з різних джерел і оподаткування є одним із методів переводу ресурсів із приватного у державний сектор .
У багатьох випадках ринковий механізм сам спромож­ний ефективно пропонувати товари та послуги. Але за певних умов ри­нок сам не в змозі виробляти оптимальну або найефектив­нішу кількість продукції і у цьому контексті можна говори­ти про роль уряду у корегуванні чи поліпшенні функціо­нування ринкових механізмів. Держава може покращити функціонування ринкових механізмів відносно сільського господарства такими кроками:
а) запровадженням антимонопольного законодавства;
б) оподаткуванням виробників із негативними побічними ефектами та підтримкою вироб­ників із позитивними побічними ефектами;
в) забезпечен­ням суспільними благами.
Задля виконання цих кроків уряд потребуватиме доходів бюджету.
У ринковій економіці податки мають вплив на багато змінних, враховуючи роз­поділ доходів (і багатства) та розміщення ресурсів. Тому податкова система відіграє важливу роль у стабілізації економіки. У сільському господарстві система оподаткування може визначати кількість та розміри сільськогосподарських підприємств, їхню організаційну структуру, а також обсяги виробництва та використання землі, робочої сили та капіталу. Крім того, система оподаткування сільського господарства впливає на інші сектори еконо­міки та на макроекономічний баланс країни в цілому.
Процес трансформації в аграрному секторі і економіці загалом є унікальним через те, що на його початковому етапі економічне зростання можна досягти не лише за рахунок залучення відомих чинників, що є визначальними для зростання у довго­строковому періоді, наприклад інвестицій, але і за рахунок виправлення "старих" про­блем галузі та створення нових ринкових інституцій. Хоча ці джерела зростання про­дуктивності через певний час будуть вичерпаними , вони можуть створити солідний потенціал для економічного зростання у коротко і середньостроковій перспективах. Тому побудова ефективної системи оподаткуван­ня сільського господарства, яка б усунула велику кількість "старих" неефективних чинників та зупинила появу "нових", повинно розглядатися як важливий крок на шляху створення конкурентноздатного аграрного сектору, що робитиме значні внески у загальний економічний розвиток країни.
Не є секретом, що Україна успадкувала занадто викривлену економіку від Радянсь­кого Союзу зі штучно встановленими цінами, неефективними підприємствами, непра­ктичною законодавчою базою і великою кількістю економічних та адміністративних бар'єрів для обміну ідеями, технологіями та стандартами. В такій економіці податкова система не була розрахована на стимулювання економічного зростання та розподіл доходів і багатства, мінімізуючи при цьому втрати економічної ефективності. Подат­кова система була більше інструментом розподілу ресурсів та продукції між підприємствами. Тому з початку переходу економіки України від плану до ринку, реформа системи оподаткування була надзвичайно важливим завданням для стимулювання розвитку приватного сектора та надання можливості уряду виконувати свої функції у новому ринковому середовищі.
Історично так склалося, що колективні господарства за­безпечували більшість суспільних благ у сільській місцево­сті. Ці підприємства отримували значну підтримку з бюдже­ту та інших джерел, а також вони були відповідальними за розвиток та підтримку соціальної інфраструктури і несільськогосподарську діяльність — таку, як будівництво, роз­дрібна торгівля, спорудження доріг, електрифікація та водо постачання, та інші види послуг. Під час перехідного періоду реформо­ваним сільськогосподарським підприємствам більше не потрібно було турбуватися про розвиток сільських територій. Декілька законодавчих актів наказали передати соціальні активи на баланс сільських рад, і на даний час більшість сільськогосподарських підприємств не має у своє­му розпорядженні ні будівельних, ні інших бригад. Але оскільки сіль­ські ради не мають відповідного фінансування, від сільськогосподарсь­ких підприємств продовжують очікувати забезпечення села всіма послугами, які вони зазвичай надавали в минулому, і, отже, вони зали­шаються відповідальними за розвиток сільських територій.
Аграрний сектор в Україні має значні податкові пільги та привілеї, включаючи вигоду від фіксованого сільськогосподарсько­го податку (ФСП), пільг зі сплати ПДВ з продажу сільсь­когосподарської продукції та повернення ПДВ перероб­ними підприємствами виробникам молока та м'яса. Найголовнішою причиною такої системи оподаткування сільського господарства є низький рівень прямої бюджет­ної підтримки. Крім ФСП та пільг з ПДВ у 2005 році сільськогосподарські виробники почали сплачувати внес­ки до фонду соціального страхування та пенсійного фон­ду за нижчими від загальних ставками.
На сьогодні сільське господарство України працює у надпривілейованому режимі оподаткування. Податкові канікули повинні були завершитися у 2004 р., але бу­ли продовжені до 2010 р. Справедливе податкове навантаження на сільськогосподар­ські підприємства тісно пов'язане з питанням субсидування сільськогосподарських підприємств.

2. Цілі оподаткування
Ефективна система оподаткування за умов ринкової економіки базу­ється на таких принципах:
• економічна ефективність: податки мають бути такими, щоб мінімізувати втручання у прийняття економічних рішень на ефективних ринках. Такі втручання призводять до економічних втрат, тому й повинні бути обмеженими. Пільговий режим для певного товару/пос­луги чи сектора призводить до економічних утрат через викривлення рішень щодо виробництва та споживання;
• економічне зростання: податки мають стимулювати економічне зростання через вплив на заощадження та інвестиції. Податкова систе­ма повинна мати таку структуру, щоб використовувати фіскальну систему для стабілізації та зростання економіки. Крім того, вона повин­на забезпечувати стабільні та оптимальні обсяги доходів держави для фінансування своїх витрат на постачання суспільних благ;
• справедливість: Розподіл податкового навантаження має бути одна­ковий для всіх. Кожна людина має платити справедливу частку. Грома­дяни з однаковими можливостями повинні платити однаковий податок (це називають «горизонтальною рівністю»), а громадяни з більшими можли­востями повинні платити більше податків (це називають «вертикальною рівністю»). Несправедлива система оподаткування, за якої надаються податкові пільги, зменшує повагу до себе та бажання платити податки;
• простота і стабільність: якщо податкові доходи нестабільні, це негативно впливає на Державний бюджет і виконання його програм. Часті зміни ставок, правил і пільг ускладнюють прийняття довгостро­кових інвестиційних рішень приватним сектором. У цьому разі податки стають значним джерелом ризику.
Базуючись на вищеописаних принципах оподаткування, важливим зав­данням уряду України, є створення такої системи оподаткування, яка прискорила б рух від планової до ринкової економіки та була стійкою в довгостроковій пер­спективі. Податкова система повинна стимулювати функціонування рин­ків через заохочення приватних підприємців нарощувати виробництво то­варів і послуг, забезпечуючи при цьому нейтральність оподаткування між різними секторами економіки та між приватним і державним сектором. У новому ринковому середовищі держава повинна перебрати на себе чимало функцій, які раніше виконували великі підприємства. Тому податкова си­стема повинна забезпечити стабільні та оптимальні доходи бюджету.
Для того, щоб розв'язати окремі проблеми економіки перехідного періоду, нова податкова система повинна націлюватися на зменшення викривлень, як, наприклад, заборгованість зі сплати податків, бартер і корупція. Економічні агенти в Радянському Союзі могли не сплачувати податки. Тож щоб спонукати підприємства та індивідуальних осіб сплачувати податки в ринковому середовищі, потрібно застосувати всеохоплюючий підхід задля зміни такої поведінки без будь-яких винятків.
3. Система оподаткування в сільському господарстві України
З 1991 по 1999 рр. сільськогосподарські підприємства оподатковувалися за правилами загальної податкової системи України лише з деякими виключеннями (на­приклад, звільнення від сплати податку на прибуток). З часом через різке скорочення обсягів аграрного виробництва підприємства опинилися в скрутному становищі. Полі­тики почували себе відповідальними за підтримку сектору, а низькі бюджетні надхо­дження не дозволяли надання прямих субсидій, тому введення податкових пільг роз­глядалося можливим вирішенням багатьох питань. Так в 1999 р. з'явилася нова пода­ткова система сільського господарства України. Створення цієї системи почалося з впровадження фіксованого сільськогосподарського податку. Спочатку ФСП було вве­дено до кінця 2003 р., а в кінці 2003 р. продовжено до 2010 р. Пізніше сільськогоспо­дарських виробників було звільнено від сплати ПДВ. Існуюча податкова система у сільському господарстві України є наступною.
а) Фіксований сільськогосподарський податок
Фіксований сільськогосподарський податок — це податок, який не змінюється протягом визначеного законодавством терміну і справляється з одиниці земельної площі.
Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства передбачених законами України організаційно-правових форм, селянські та інші господарства, що займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської та рибної продукції, у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75 % загальної суми валового доходу підприємства.
Валовий дохід визначається як загальна сума доходу платника податку від усіх видів його діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
У валовий дохід від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва включається вартість:
• реалізованої продукції рослинництва і тваринництва власного виробництва;
• реалізованої сільськогосподарської продукції, виробленої із сільськогосподарської сировини власного виробництва на власних переробних підприємствах;
• реалізованої продукції, виробленої з власної сировини на давальницьких умовах незалежно від територіального розміщення переробного підприємства;
• наданих послуг (машинно-тракторного парку, будівельних і ремонтних бригад тощо), пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом.
Якщо у звітному періоді валовий дохід від операції з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менше 75 % загального обсягу реалізації, підприємство сплачує податки в наступному звітному періоді на загальних підставах.
До платників фіксованого сільськогосподарського податку належать також власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, які виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, крім власників та землекористувачів земельних ділянок, переданих для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель (присадибних ділянок), садівництва, дачного будівництва, а також наданих для городництва, сінокосіння та випасання худоби.
Якщо у сільськогосподарських товаровиробників нарахована в 1997 р. сума раніше сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) перевищує суму фіксованого податку більш як утричі, то до суми фіксованого податку застосовуються такі коефіцієнти:
• при перевищенні у три-чотири рази — 1,5;
• при перевищенні більш як у чотири рази — 2.
Платники фіксованого сільськогосподарського податку здійснюють сплату цього податку у грошовій формі.
Об'єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому в користування, у тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках, водосховищах).
Якщо у звітному періоді змінюється площа сільськогосподарських угідь у зв'язку з набуттям права землевласника або землекористувача, відповідно землевласник чи землекористувач зобов'язаний уточнити суми податкових платежів на період до завершення податкового року і протягом місяця подати розрахунки до органів державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки та до органу державної податкової служби за місцем знаходження платника податку.
Якщо платник фіксованого сільськогосподарського податку здає сільськогосподарські угіддя в оренду, орендовані площі не можуть включатися до розрахунку суми фіксованого сільськогосподарського податку орендаря.
Якщо сільськогосподарські угіддя здаються в оренду не платником фіксованого сільськогосподарського податку, орендовані площі включаються в розрахунок суми фіксованого сільськогосподарського податку орендаря.
В обох випадках орендар вносить передбачену договором орендну плату за землю.
Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з 1 га сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, здійсненої за станом на 1 липня 1995 p., відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України:
• для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,5 %;
• для багаторічних насаджень — 0,3 %;
• для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), — 1,5 % грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях та в Автономній Республіці Крим.
Грошова оцінка сільськогосподарських угідь у разі необхідності може уточнюватися згідно із законодавством.
Для платників податку, які здійснюють діяльність у гірських зонах та на поліських територіях, ставка фіксованого сільськогосподарського податку з 1 га сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, здійсненої за станом на 1 липня 1995 p., відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України:
• для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,3 %;
• для багаторічних насаджень — 0,1 % .
Сума фіксованого сільськогосподарського податку на поточний рік визначається платником податку виходячи з площі сільськогосподарських угідь та їх грошової оцінки, здійсненою станом на 1 липня 1995 р., відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213, і ставки фіксованого сільськогосподарського податку.
Фіксований сільськогосподарський податок розраховується за формою, затвердженою Державною податковою адміністрацією, і подається до органу державної податкової служби за місцем перебування платника податку щороку до 1 лютого поточного року.
Податок сплачується щомісяця до 30 числа наступного місяця в розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку: у І кварталі —10 %, у II — 10, у III — 50, у IV — 30 %.
Контроль за своєчасним і повним надходженням фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється органом державної податкової служби.
Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати фіксованого сільськогосподарського податку несуть платники податку згідно із законодавчими актами України.
У разі реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства — платника фіксованого сільськогосподарського податку створені на його основі суб'єкти господарювання різних організаційно-правових форм, які здійснюють виробництво (вирощування), переробку та збут сільськогосподарської продукції, також є платниками цього податку.
Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів):
• податку на прибуток підприємств;
• плати (податку) за землю;
• комунального податку;
• збору за геологорозвідувальні роботи за рахунок державного бюджету;
• плати за придбання торговельного патенту на здійснення торговельної діяльності;
• збору на спеціальне водокористування.
Інші визначені Законом України "Про систему оподаткування" податки та збори (обов'язкові платежі) сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.
б) Податок на додану вартість
Сільськогосподарські підприємства в Україні мають спеціальні умови нараху­вання та сплати ПДВ. По перше, сільськогосподарські виробники звільнені від сплати ПДВ до бюджету протягом 1999-2004 рр. Акумульовані суми ПДВ повинні зберігатися на спеціальному банківському рахунку і використовуватися лише на закупівлю мате­ріально-технічних ресурсів.
підприємствам усіх форм власності молоко і м'ясо в живій вазі відповідно до укладених договорів, нараховуючи податок на додану вартість за нульовою ставкою. При цьому податковий кредит, що складається із сум податку на додану вартість, сплачених сільськогосподарськими товаровиробниками у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу власних валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається до податкової декларації платника податку за звітний період, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом, з відшкодуванням з бюджету податкового кредиту за цією декларацією.
У разі, якщо сільськогосподарський товаровиробник самостійно, у власних переробних цехах переробляє виготовлене ним м’ясо i молоко, а потім їх реалізовує, сума податку на додану вартість, нарахована у зв’язку з цією реалiзацiєю i належна до сплати в бюджет (як різниця між кредитовими i дебетовими оборотами відповідного субрахунку ПДВ), повністю залишається в розпорядженні цього виробника i спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції. Таким самим чином сільгоспвиробники розпоряджаються i ПДВ, нарахованим у зв’язку з реалiзацiєю молока, худоби, птиці, вовни.
ПДВ на експорт встановлено на нульовому рівні. Однак на практиці експортери часто стикаються з проблемою своєчасного повернення повної суми за­боргованості з ПДВ державою. Починаючи з квітня 2004 р. продавці пшениці, жита та ячменю, що безпосередньо не займаються виробництвом і переробкою аграрної про­дукції, втратили право на отримання відшкодування ПДВ при експорті.
Загалом, така система ПДВ підриває виконання державного бюджету України. Існує загальний принцип, коли податкові надходження завжди повинні надходити до одного загального бюджету і вони не повинні бути "приписані" для певних витрат, тобто створенням великої кількості малих бюджетів підривається поняття об'єднаного бюджету.
в) Інші податки
Сільськогосподарські підприємства, які орендують землю, часто сплачують зе­мельний податок. В принципі цей податок повинні платити власники земельних ді­лянок, але податковій адміністрації простіше мати справу з одним великим підприєм­ством, ніж із сотнями пенсіонерів та працівниками сільськогосподарського підприємс­тва. Цілком ймовірно, що сільськогосподарські підприємства пізніше зменшують свою орендну плату на суму сплаченого податку (тобто податкове навантаження перево­диться на власників землі). Ставки земельного податку дорівнюють 0,181 % вартості ріллі, сінокосів і пасовищ та 0,0543 % вартості багаторічних насаджень.
Сільськогосподарські виробники сплачують збір за забруднення навколиш­нього середовища. Цей податок знімається з обсягів використаного пального і став­ка податку дорівнює 3 грн. за тонну закупленого палива. 70 % цього збору направля­ється у національний бюджет і 30 % залишається у місцевих бюджетах.
Сільськогосподарські підприємства, які виробляють та продають спиртні напої або пиво, повинні платити 1 % виручки від продажу цієї продукції у національний бю­джет. Цей податок використовується на розвиток виноградарства, садівництва та виробництва хмелю в Україні.
Насамкінець, починаючи з 2001 р. сільськогосподарські підприємства повинні робити внески у Пенсійний фонд, фонд соціального страхування та фонд стра­хування від безробіття. Ці внески нараховуються із заробітної плати. У Пенсійний фонд потрібно платити 1 % заробітної плати при її рівні до 150 грн. в місяць та 2 % від заробітної плати понад цього рівня. Розмір внесків у фонд соціального страхування складає 0,25 % заробітної плати до 150 грн. в місяць та 0,5 % понад цієї заробітної плати. Крім цього, сплачується 0,2 % заробітної плати у спеціальний фонд страху­вання від нещасного випадку на робочому місці та професійної хвороби.

5. Висновки
Сільське господарство України має значні податкові пільги та при­вілеї. Головною причиною такого становища є намагання замінити низь­кий рівень бюджетної підтримки значними податковими пільгами. Зро­зуміло, що розвиток сільських територій залежить від розвитку сільсь­кого господарства, але сільські території набагато ширше поняття, ніж сільське господарство. При цьому економіка сільських територій та її розвиток значною мірою залежать від державних інвестицій в сільську інфраструктуру, щоб зробити сільську місцевість привабливішою для несільськогосподарської діяльності. Сільське господарство має робити свій внесок у розвиток сільських територій, але не через підтримку соціальної сфери, а через більші податкові відрахування, щоб місцеві органи влади мали змогу ефективно виконувати свої обов'язки.
Першим позитивним сигналом того, що оподаткування сільсь­кого господарства рухається до загальних правил оподаткування, є виключення внесків до пенсійного фонду та фонду соціального страхування з ФСП. Оскільки уряд України планує зменшити податки на заробітну плату, в майбутньому повернення до загальних норм оподаткування буде менш болючим. Через свою спрощеність та прозорість ФСП повинен залишитися, але ставки податку мають поступово зрости. На сьогоднішній час оподаткування малих підсо­бних господарств не потрібно значно змінювати, але з часом воно має рухатися ближче до спрощеного оподаткування сільських під­приємців.
Привілеї зі сплати ПДВ складають найбільшу частку всіх вигід від оподаткування сільського господарства, і через негативні секто­ральні та макроекономічні ефекти ці привілеї із сплати ПДВ повинні бути скасовані. Запровадження спеціаль­них ставок оподаткування ПДВ сільськогосподарських виробників не приведе до значного зростання сільськогоспо­дарських доходів, а, швидше за все, збільшить складність бухгалтер­ської звітності для виробників сільськогосподарської продукції. Сільськогосподарський дохід залежить не тільки від купівельної спроможності споживачів, а й від ефективності функціонування рин­ків товарів та факторів виробництва, а також від аграрної політики. Ставки ПДВ мають бути зменшенні для всіх товарів, а ставки ПДВ на сільськогосподарську продукцію мають дорівнювати його загаль­ній величині.
Сільське господарство в Україні значною мірою субсидується пря­мими бюджетними дотаціями та податковими пільгами. З часом сіль­ськогосподарські виробники звикають до низьких податків і вважають що так і повинно бути. Уряд постійно повторює, що теперішні податко­ві пільги будуть існувати лише короткий час, але якщо він не підтвер­дить свої слова діями, всі подальші значні кроки з реформування си­стеми оподаткування зустрінуть значний спротив з боку виробників, оскільки багато з них вже вважає податкові пільги своїм природним правом.

Список використаної літератури:
1.                ПанасюкВ. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч. посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 260 с
2.                Облік у селянському (фермерському) господарстві: Посібник / За ред. М. Я. Дем'яненка. — К.: ІАЕ, 2001. — 403 с
3.                Меєрс В., Дем'яненко С, Джонсон Т, Зоря С. Зміна фокуса аграрної політики та розвитку села в Україні: висновки та перспективи для руху вперед: Зб. наук, праць. — К.: КНЕУ, 2005. – 172с.
4.                Сільське господарство України: криза та відновлення / За ред.. Штефана фон Крамона-Таубаделя, Сергія Дем’яненка, Арніма Куна. – К.: КНЕУ, 2004. – 207с.
5.                Закон України „Про систему оподаткування” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 39, ст.510, зі змінами та доповненнями від 22.02.2006, ВВР, 2006, N 27, ст.234.
6.                Закон України „Про фіксований сільськогосподарський податок” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 5-6, ст.39, зі змінами та доповненнями від 06.12.2006.
7.                Закон України „Про податок на додану вартість” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 21, ст.156 , зі змінами та доповненнями від 22.12.2006.
8.                Постанова Кабінету Міністрів України „Про Порядок нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам  молоко та м'ясо в живій вазі” від 12 травня 1999 р. N 805, зі змінами від 04.03.2004.