Особливості та різновиди державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні

Вступ

Проаналізовано сучасну систему державного контролю за нотаріальною діяльністю, виокремлено суб’єкти контролю за нотаріальною діяльністю а також розкрито його механізм. Було проаналізовано новий проект Закону «Про внесення змін до Закону України “Про нотаріат”», зокрема запропонований варіант закріплення механізму контролю нотаріальної діяльності. Запропоновані шляхи удосконалення системи державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні.

Ключові слова: нотаріальна діяльність, єдина організаційно-правова основа, механізм контролю нотаріальної діяльності.

В сучасних умовах господарювання та розбудови громадянського суспільства особливе місце посідає нотаріальна діяльність. Важливим напрямом судово-правової реформи в Україні є приведення організації та діяльності нотаріату України у відповідність з Конституцією України та з принципами організації європейського нотаріату. З метою посилення потенціалу інституту нотаріату як системи превентивного позасудового захисту цивільно-правових інтересів громадян, юридичних осіб, територіальних громад України та ліквідації підстав для корупції в питаннях допуску до нотаріальної діяльності та організації контролю за виконанням нотаріусами професійних обов’язків. Безумовно, ці завдання не можуть бути вирішені виключно на рівні підзаконного нормативно-правового регулювання.

Актуальність проблеми функціонування нотаріату в Україні, зокрема його місце в системі органів охорони й управління суспільних відносин та взаємодії з іншими органами державної влади, особливо у галузі контролю за нотаріальною діяльністю Г.С. Семаков, С.П. Кондракова, Молдован В.В., Радзієвська Л.К, Пасічник С.Г., Фурса С.Я., Фурса Є.І та ін. шукати методи оптимізації та вдосконалення механізму державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні.

Основний матеріал

Функціонування нотаріату засновується на нормативно-правовій базі, яка встановлює основні принципи, види та механізми реалізації нотаріусами своїх функцій. Саме тому проблеми, які пов’язані із недосконалістю вітчизняного нотаріату необхідно шукати перш за все у правовій площині.

Законодавчо визначено, що нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України “Про нотаріат”, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси) [1].

Державне регулювання нотаріальної діяльності - це впорядковуючий, цілеспрямований вплив держави на суспільні відносини в галузі організації та функціонування нотаріальної діяльності, межі та сутність якого зумовлені публічно-правовою природою нотаріату, та який полягає в організації нотаріальної діяльності та контролю за її здійсненням. Державний нотаріат має значно більший ступінь залежності від державних органів, тому, як ми вважаємо, у цьому випадку доцільнішим буде використовувати термін “державне управління”, а відносно приватного, на нашу думку, більш прийнятним буде вже термін “державне регулювання”.

Зокрема Законом України “Про нотаріат” встановлене саме державне регулювання нотаріальної діяльності, яке полягає у встановленні порядку допуску громадян до здійснення нотаріальної діяльності, порядку зупинення і припинення приватної нотаріальної діяльності, порядку вчинення нотаріальних дій; визначенні органів та осіб, які вчиняють нотаріальні дії та які здійснюють контроль за організацією нотаріату і нотаріальною діяльністю в Україні, перевірки організації нотаріальної діяльності нотаріусів та виконання ними правил нотаріального діловодства; визначенні ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами; встановленні розмірів плати за надання додаткових інформаційно-технічних послуг та порядку її справляння.

Контроль за організацією нотаріату України, перевірки організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів та виконання ними правил нотаріального діловодства здійснюються Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Отже, сукупність суб’єктів, що діють у сфері державного регулювання нотаріальної діяльності – певна система учасників, яка, у свою чергу, на підставі критерію наявності владних повноважень, розподіляється на суб’єктів, наділених владними повноваженнями, і суб’єктів, що позбавлені їх. До суб’єктів державного регулювання нотаріальної діяльності, які наділені владними повноваженнями належить, перш за все, держава, зокрема створюючи саму систему нотаріату шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів. За нормативною функцією до системи означених суб’єктів належить Президент України та Кабінет Міністрів України, безпосередньо ж реалізація функції організації нотаріату покладена на Міністерство юстиції України й підпорядковані йому місцеві органи юстиції.

До інших суб’єктів відносин у сфері державного регулювання нотаріальної діяльності, позбавлених владних повноважень, але наділених повноваженнями щодо вчинення нотаріальних дій, належать: власне нотаріальні органи (державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси та державні нотаріальні архіви), та квазінотаріальні органи, особливості статусу яких зумовлені тим, що надання нотаріальних послуг не є визначальною функцією та призначенням цих органів (консульські установи, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних та міських рад та інші посадові особи, що посвідчують лише у певних (як правило, виняткових) випадках дії, прирівняні до нотаріальних.

Враховуючи стійку тенденцію до запровадження професійного самоврядування, виділено ще одну групу учасників у сфері державного регулювання, а саме професійні об’єднання нотаріусів – спілки, асоціації тощо та Українська нотаріальна палата як всеукраїнське професійне об’єднання із своїми відповідними регіональними відділеннями, які справляють значний вплив на діяльність державних та приватних нотаріусів.

Відповідно до ст. 16 Закону нотаріуси можуть об'єднуватись у регіональні, загальнодержавні, міжнародні спілки та асоціації. Ці об'єднання репрезентують інтереси нотаріусів у державних та інших органах, захищають їхні соціальні та професійні інтереси, здійснюють видавничу та методичну діяльність, можуть створювати спеціальні фонди і діють відповідно до статутів.

Саме на зазначених принципах утворено Українську нотаріальну палату, що діє як добровільна громадська організація нотаріусів. Українська нотаріальна палата має статут, затверджений установчою конференцією нотаріусів 22 квітня 1993 р. зі змінами та доповненнями, затвердженими третьою конференцією Української нотаріальної палати 9 серпня 1997 р.

Основна мета Української нотаріальної палати полягає в об'єднанні на професійній основі нотаріусів з метою захисту їхніх законних професійних і соціальних інтересів. Основне завдання палати — сприяти підвищенню професійного рівня нотаріусів, удосконалювати правову допомогу, яку нотаріуси подають фізичним і юридичним особам. Важливе завдання палати полягає також у сприянні розвитку міжнародних зв'язків, обміну досвідом, співробітництві з міжнародними організаціями нотаріату.

Не дивлячись на законодавче закріплення статусу Української нотаріальної палати вона все ж таки є типовою громадською організацією, створеною на професійному рівні. Однак її статус – громадської організації – свідчить не про недосконалий механізм контролю за діяльністю нотаріату в Україні. А скоріше про високий рівень як професійної так і морально-етичної свідомості

Безпосереднє керівництво нотаріальними органами здійснюють Головне управління юстиції в Автономній Республіці Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські управління юстиції. Управління юстиції створює Міністерство юстиції України і ці управління підпорядковуються йому. Одним із завдань управлінь юстиції є організація і матеріально-технічне забезпечення діяльності нотаріату. Управління юстиції мають право:

• організовувати і перевіряти діяльність установ нотаріату, вживати заходів щодо поліпшення цієї діяльності;

• здійснювати контроль за законністю вчинення нотаріальних дій;

• організовувати роботу з добору кадрів та підвищення кваліфікації працівників нотаріальних органів;

• забезпечувати діяльність кваліфікаційних комісій нотаріату.

Наказом Міністерства юстиції України від 01.06.98 № 8/5 затверджено Положення про районні, районні в містах, міські (міст обласного значення) управління юстиції зі змінами, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 05.02.99 [7].

Відповідно до цього Положення щодо нотаріальної діяльності управління юстиції повинні:

• забезпечувати діяльність установ нотаріату;

• вести облік і підтримувати в контрольному стані акти законодавства та нотаріальної практики;

• організовувати і перевіряти діяльність установ нотаріату, вживати заходів щодо її поліпшення;

• здійснювати контроль за законністю вчинення нотаріальних дій державними та приватними нотаріусами, обігом спеціальних

• бланків нотаріальних документів і за стажуванням осіб, які мають намір здійснювати нотаріальну діяльність;

• готувати до розгляду Головним управлінням Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським управліннями юстиції матеріали щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю;

• визначати нотаріальний округ, реєструвати приватну нотаріальну діяльність, вносити зміни до реєстраційного посвідчення при ватного нотаріуса;

• призупиняти діяльність нотаріусів і готувати до розгляду Міністерством юстиції України подання щодо анулювання свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльністю;

• здійснювати контроль за використанням спеціальних бланків нотаріальних документів.

Управління юстиції повинні також залучати до перевірки діяльності установ нотаріату і приватних нотаріусів кваліфікованих державних та приватних нотаріусів з інших нотаріальних округів, а також представництв відділень Української нотаріальної палати [7].

Таким чином, контроль нотаріальної діяльності визнається складовою механізму державного управління нотаріальною діяльністю.

Передбачаються такі види контролю нотаріальної діяльності: державний (судовий та адміністративний) і недержавний (внутрішній професійний контроль).

Державний контроль здійснюється судом, як і за правилами чинного законодавства, у формі розгляду справ про відшкодування шкоди, заподіяної особі внаслідок незаконних дій або бездіяльності нотаріуса; про визнання недійсним нотаріального акту – документа; про визнання нотаріальної дії неправильно вчиненою або відмови у вчиненні нотаріальної дії незаконною. Крім того, передбачається введення нових форм судового контролю: розгляд судом заяв регіональної нотаріальної палати про визнання нотаріуса недієздатним чи про встановлення факту, що стан здоров’я нотаріуса перешкоджає йому здійснювати нотаріальну діяльність та розгляд заяв відповідного підрозділу Міністерства юстиції України, головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міського управління юстиції про припинення нотаріальної діяльності нотаріуса, щодо якого під час проведення перевірки його діяльності виявлено неодноразові порушення ним закону при вчиненні нотаріальних дій або неодноразове навмисне грубе порушення закону, яке завдало значної шкоди правам і законним інтересам фізичних, юридичних осіб або державі.

Адміністративний контроль здійснюється відповідним органом юстиції у формі проведення перевірок організації нотаріальної діяльності та виконання правил нотаріального діловодства.

Недержавний контроль (внутрішній професійний контроль) здійснюється Українською нотаріальною палатою та регіональними нотаріальними палатами у формі проведення перевірок нотаріальної діяльності та застосування заходів професійної відповідальності – професійних стягнень.

Формулювання зазначених правил викликає такі зауваження.

Так, передбачається, що державне регулювання нотаріальної діяльності забезпечується, зокрема, визначенням складу органів, які здійснюють контроль нотаріальної діяльності, встановленням організаційно-правових форм такого контролю. У зв’язку з цим, було б передбачити в тексті Закону України “Про нотаріат” окрему загальну норму, яка передбачала б чітке врегулювання складу контролюючих органів, визначення і розмежування їх повноважень, форми, способи і наслідки такого контролю.

Наслідком цього є відсутність належного унормування механізму здійснення такого контролю: не проведено розподілу повноважень між Міністерством юстиції та Українською нотаріальною палатою щодо контролю нотаріальної діяльності. Наприклад, форми здійснення контролю відповідним органом юстиції є тотожними – це перевірки. При цьому за результатами перевірки, проведеної відповідним органом юстиції, заходи (накладення професійних стягнень) можуть уживатися Українською нотаріальною палатою. При цьому професійні стягнення можуть застосовуватися до нотаріуса як за порушення правил професійної етики, так і за порушення нотаріусом своїх професійних обов’язків.

Однією із форм державного контролю нотаріальної діяльності в Україні є перевірки організації нотаріальної діяльності державних і приватних нотаріусів. Зокрема, відповідно до статей 21, 33 Закону України «Про нотаріат» та з метою визначення єдиного механізму здійснення Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі перевірки організації нотаріальної діяльності державних і приватних нотаріусів та виконання ними правил нотаріального діловодства був розроблений та затверджений Наказом Міністерства юстиції України порядок перевірки організації нотаріальної діяльності державних і приватних нотаріусів та виконання ними правил нотаріального діловодства [5].

Основними завданнями перевірки організації нотаріальної діяльності та виконання правил нотаріального діловодства є:

1. Перевірка організації нотаріальної діяльності державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приватного нотаріуса, у тому числі дотримання вимог до робочого місця приватного нотаріуса, страхування цивільно-правової відповідальності, до організації прийому громадян і режиму роботи контори, архіву, нотаріуса, правильності оформлення трудових відносин з працівниками нотаріуса тощо.

2. Перевірка дотримання нотаріусами правил ведення нотаріального діловодства, правильності формування документів у справи, наявність та відповідність вимогам законодавства документів, долучених до примірника нотаріально оформленого документа, а у випадках передбачених законодавством, копій з документів, які необхідні для вчинення нотаріальних дій, наявність на документах печаток, підписів, номерів тощо, умов зберігання архіву, печаток, штампів, порядку зберігання, витрачання, обігу та звітності спеціальних бланків нотаріальних документів.

3. Визначення стану нотаріального обслуговування фізичних та юридичних осіб.

4. Визначення професійного рівня нотаріуса (підвищення кваліфікації, наявність публікацій, участь у конференціях і семінарах з питань права тощо).

5. Виявлення порушень законодавства, яке регулює організацію нотаріальної діяльності та ведення нотаріального діловодства.

6. Надання рекомендацій з усунення причин, унаслідок яких допущено порушення.

7. Застосування заходів реагування до нотаріуса в разі виявлення під час перевірки допущених порушень щодо організації нотаріальної діяльності та виконання правил нотаріального діловодства.

8. Узагальнення результатів перевірок з метою визначення типових порушень та помилок, що допускаються нотаріусами.

9. Розповсюдження позитивного досвіду роботи нотаріусів щодо організації нотаріальної діяльності та виконання ними правил нотаріального діловодства тощо [5].

Сутність зазначеного механізму контролю полягає у превентивній функції уповноважених органів державного управління в сфері контролю за нотаріальною діяльністю в Україні. Однак, можемо констатувати факт недосконалості зазначеного механізму через його нормативно закріплений плановий характер. Причина в тому, що нотаріуси. Які мали певні проблеми із організацією власної діяльності можуть їх вирішити до початку перевірки, оскільки вони знають коли вона відбудеться, тому вважаємо за необхідне запровадити подібні перевірки позапланово, що правда з чітким визначенням їх періодичності, щоб уникнути зловживань, з боку органу що їх проводитиме.

Ще одним аргументом на користь такого впровадження є механізм закладений в самому зазначеному Порядку, який передбачає, що у разі виявлення помилок чи порушень, які можливо усунути під час перевірки, конторі, архіву, нотаріусу надається таке право.

Проблема державного контролю нотаріальної діяльністю багато в чому залежить від розподілу нотаріату на державний та приватний. Сучасна практика діяльності органів нотаріату, зокрема в країнах ЄС та інших країнах світу не дає чіткої відповіді щодо ефективності тієї чи іншої форми, однак зарубіжний досвід показує необхідність переходу нотаріату на одну організаційну форму або державну або приватну.

Як вже зазначалося вище, чинний закон «Про нотаріат» поділяє нотаріат на державний і приватний. Такий поділ є штучним, оскільки документи, посвідчені як державними, так і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу. Приватні нотаріуси вчиняють ті самі нотаріальні дії, що й державні, за винятком оформлення спадкових прав. Виправити цю ситуацію можна двома способами: зрівняти у компетенції державних і приватних нотаріусів або об’єднати державний і приватний нотаріат в єдину систему.

Реалізація першого варіанта створює такі проблеми: утримання за рахунок держави нотаріальних контор, виплата заробітної плати та здійснення соціальних виплат працівникам державних нотаріальних контор, сплата комунальних послуг, орендної плати, ремонту приміщень, здійснення їх технічного оснащення та інші. Звичайно, частина цих витрат компенсується державним митом, яке справляють державні нотаріуси.

Натомість, Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачає оподаткування доходів від продажу, дарування, міни, прийняття у спадщину рухомого і нерухомого майна. Оскільки подвійне оподаткування законодавством заборонено, необхідно буде скасувати справляння державного мита за вчинення відповідних нотаріальних дій, а це — левова частка коштів, які отримувала держава у вигляді державного мита, що справляється державними нотаріусами. Отже, утримання державних нотаріальних контор можна розглядати як зайвий тягар для державного бюджету України [4].

Роблячи такий відповідальний крок, як ліквідація державних нотаріальних контор, потрібно передусім подбати про соціальні гарантії для певних категорій громадян. Ідеться про розмір плати за вчинення нотаріальних дій, адже на сьогодні приватні нотаріуси, як самозайняті особи, справляють плату за домовленістю сторін.

Щоб навести лад у цьому питанні, необхідно в законі встановити мінімальні розміри оплати нотаріальних дій, наприклад, на рівні існуючих ставок державного мита, яке справляють державні нотаріуси; обов’язково визначити пільгові категорії громадян (інваліди, ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС, пенсіонери, неповнолітні та ін.), для яких розмір плати за вчинення нотаріальних дій не може перевищувати мінімальний розмір.

Держава, що перекладає фінансове забезпечення діяльності нотаріату на плечі самих нотаріусів, у тому числі зобов’язуючи їх обслуговувати пільгові категорії громадян за мінімальними розмірами, може надати відповідні економічні гарантії їх діяльності, адже нотаріуси виконують важливу, суспільно значиму функцію. Такою гарантією може стати спрощена система оподаткування доходів нотаріусів, чи можливість нормативного зарахування витрат, пов’язаних з організаційним і матеріально-технічним забезпеченням нотаріальної діяльності, наданням нотаріальних послуг окремим пільговим категоріям громадян, страхуванням цивільно-правової відповідальності, оплатою праці та соціальним забезпеченням осіб, які перебувають у трудових відносинах з нотаріусом, підвищенням кваліфікації, відшкодуванням заподіяної з вини нотаріуса шкоди тощо [4].

Напрацювання вітчизняних вчених констатують той факт, що скасування державного нотаріату має базуватися на попередньому вирішенні низки проблем, які тільки частково знайшли розв’язання в чинному правовому забезпеченні нотаріальної діяльності (система й компетенція нотаріальних органів; принципи нотаріальної діяльності; визначення статусу нотаріусів, помічників нотаріусів та їх відповідальності за свої незаконні чи недбалі дії; доступ до нотаріальної діяльності; оплата вчинюваних нотаріальних дій; процесуальні аспекти нотаріальної діяльності тощо).

Досить прогресивним є положення викладене в пояснювальній записці до законопроекту №2278 від 05.10.2006, розробниками якого є народні депутати В. Тарасов та В. Потапов. Вони вказують, що „одним з найважливіших завдань Закону України “Про нотаріат” має бути запобігання “монополізації” нотаріальної діяльності, використанню нотаріату як виду бізнесу”. На скільки вдасться досягнути цієї високої мети, відповісти наразі важко, справа за механізмами реалізації законодавчих новел, однак якщо підходити до нотаріальної діяльності як до бізнесу, то механізмів впливу держави на нотаріат а також контроль за його діяльністю стане значно менше. З іншого боку, якщо ”монополістом” нотаріальної діяльності стане держава, впровадження стандартів Європейського Союзу буде ускладнено, що в подальшому може призвести до негативних наслідків у системі економічних зв’язків в суспільстві, зокрема тих. Які пов’язані із нотаріальним втручанням.

На сьогоднішній день розвиток нотаріального законодавства здійснюється швидкими темпами. Наша держава прагне перейти до системи латинського нотаріату, яка полягає в існуванні єдиних нотаріальних органів, без розшарування на приватних і державних нотаріусів. Акцент робиться на існування приватних нотаріусів як елементів цієї системи. Ми вважаємо, що на шляху до цього вже зроблено перші кроки. Таким, на нашу думку, є Наказ Міністерства юстиції України від 03.05.2007 № 218/5 “Про затвердження Змін до Граничної чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних округах” [2], що спрямований на збільшення кількості приватних нотаріусів у нотаріальних округах, та, як ми вважаємо, на поступове зменшення частки державних нотаріусів, а в перспективі й на їх ліквідацію або ж реорганізацію у приватні нотаріуси; Наказ Міністерства юстиції України від 17.04.2007 № 186/5 "Про затвердження змін до Положення про вимоги до робочого місця приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням"[3], що частково зменшив вимоги до робочого місця нотаріуса, спрямований на підвищення інтересу до професії нотаріуса і розширення можливостей для діяльності приватного нотаріуса. Тому прагнення України увійти в Європейське Співтовариство та в європейську правову систему вимагає узгодження українського нотаріального законодавства з міжнародним, у зв’язку з чим особливої актуальності набуває питання врахування закордонного досвіду.

Висновки

При врегулюванні питань контролю необхідно чітко розмежувати повноваження Міністерства юстиції і судової влади. Склалася парадоксальна ситуація, коли питання законності відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії вирішує суд, а питання законності вчиненої нотаріальної дії вирішує Міністерство юстиції. Вважаю, що давати оцінку законності вчиненої нотаріальної дії або відмови у вчиненні нотаріальної дії повинен тільки суд. Це — світова практика. А Міністерство юстиції має вирішувати питання допуску до нотаріальної діяльності, організації нотаріальної діяльності, додержання нотаріусами правил нотаріального діловодства тощо.

Щодо відповідальності нотаріусів, то чинний закон України «Про нотаріат» передбачає лише такий засіб адміністративного примусу, як можливість анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю Міністерством юстиції України. Вочевидь, у законі необхідно запровадити також інші санкції. У європейських країнах питання відповідальності нотаріусів розглядають органи професійного самоврядування — нотаріальні палати, які застосовують до нотаріусів професійні стягнення.

Для розгляду справ про порушення нотаріусами законодавства, правил професійної етики, правил нотаріального діловодства необхідно створити регіональні кваліфікаційні комісії нотаріату в кожній області України. Для об’єктивного розгляду справи до складу таких комісій повинні увійти, окрім представників відповідних територіальних управлінь Міністерства юстиції, нотаріуси, а, можливо, науковці, викладачі, депутати місцевих рад. Підставами для розгляду справ такими комісіями можуть бути заяви і повідомлення громадян, подання Міністерства юстиції, повідомлення у засобах масової інформації, рішення суду про встановлення факту порушення нотаріусом закону при вчиненні нотаріальної дії та інші факти, що потребують перевірки.

Список використаної літератури

1. Про нотаріат. Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №39. – Cт.383, з доповненнями згідно Закону N 614-VI (614-17) від 01.10.2008

2. Наказ Міністерства юстиції України від 03.05.2007 № 218/5 “Про затвердження змін до Граничної чисельності приватних нотаріусів у нотаріальних округах”

3. Наказ Міністерства юстиції України від 17.04.2007 № 186/5 "Про затвердження змін до Положення про вимоги до робочого місця приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням"

4. Міщенко С. Актуальні питання реформування нотаріату України // Голос України № 48 (4298-4299) 13 березня 2008 р.

5. Наказ Міністерства юстиції України від 24.12.2008 № 2260/5 Про затвердження Порядку перевірки організації нотаріальної діяльності державних і приватних нотаріусів та виконання ними правил нотаріального діловодства. // http://www.minjust.gov.ua/0/news/18119

6. Законодавство України про нотаріат. Організаційно-правові основи діяльності нотаріату: 36. офіц. нормат. актів // Бюл. законодавства і юрид. практики України. — 2005. — № 5.

7. Семаков Г.С, Кондракова С.П. Нотаріат в Україні: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2001. — 120 с.

8. Молдован В. В. Правоохоронні органи: Опорні конспекти.—К.: Юмана, 1998.

9. Радзієвська Л.К, Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посіб. — К.: Юрінком, 2000.

10. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Загальна та особлива частини: Навч. посіб. — К.: Вентурі, 1999.

Ссылки (links):

http://www.minjust.gov.ua/0/news/18119