НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

“Києво-Могилянська Академія”

Департамент економічних наук

Курсова робота

“Мала приватизація в Україні :

методи проведення та сучасний стан”.

Виконав: студент 3-го курсу

Левчук С.В.

Науковий керівник:

доц. Ревенко В.Л.

Київ - 1998

Тема : “Мала приватизація в Україні :

методи проведення та сучасний стан”.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Законодавча база для здійснення малої приватизації.

1.1.Загальні засади.

1.2. Закон України “Про Підприємництво”.

1.3. Закон України “Про приватизацію майна невеликих державних підприємств”(Закон про малу приватизацію).

1.3.1. Програма малої приватизації.

1.3.2. Продаж об‘єкта малої приватизації шляхом

викупу.

1.3.3. Продаж об‘єкта малої приватизації на аукціоні та за конкурсом.

Розділ 2. Мала приватизація та її роль у становленні малого підприємництва в Україні.

2.1. Мала приватизація - етапи становлення.

2.2.Стан малого бізнесу в Україні порівняно з іншими країнами.

Висновки:

Література:

ВСТУП

Малий бізнес - невід‘ємна складова високорозвинутої ринкової економіки, атрибут сучасної моделі ринкового господарства. В Україні у 1997-му році діяло 100,5 тисяч малих та середніх підприємств і кооперативів, на яких працює 4,6% від загальної кількості зайнятого населення і які виробляють близько 10% від ВВП країни.¹ У Польщі та більшості розвинутих країн (Німеччині, Великобританії, Японії, Італії тощо) вага малого підприємництва у створенні національного продукту майже на порядок вища, очевидно, що тут ми поки що суттєво відстаємо.

Розпад радянського тоталітарного режиму та набуття Україною незалежності поставили економіку країни перед необхідністю роздержавлення та створення могутнього приватного сектору. Це може бути досягнуто двома шляхами: по-перше, приватизація, реструктуризація того, що є, і, по-друге, формування умов для виникнення нових підприємств. Коли ж великі підприємства не працюють, що й спостерігається в Україні, то вихід полягає в розвитку малого підприємництва. Ця форма підприємництва надає економіці гнучкості, мобілізує солідні фінансові та виробничі ресурси, створює сприятливе середовище для конкуренції, є важливим фактором структурної перебудови та раціонального використання ресурсів, вирішення інших проблем.

Розділ 1.

Законодавча база для здійснення малої приватизації.

1.1.Загальні засади.

Приватизація - складова роздержавлення, що полягає у переході об’єктів державної власності у приватну і колективну форми власності. Приватизація - складний і неоднозначний процес, який має бути забезпечений відповідною законодавчою базою.

Тому вже в 1991-му році урядом суверенної України були прийняті ряд важливих законів , що окреслили головні принципи переходу до ринку. Серед них , зокрема, наступні закони, що стосуються приватизації:

• Закон “Про підприємництво”, 1991р.;

• Закон “Про підприємства”, 1991р.;

• Закон “Про власність”, 1991р.;

• Закон “Про приватизаційні сертифікати”, 1992р.;

• Закон “Про приватизацію майна державних підприємств”, 1992р.;

• Закон “Про приватизацію майна невеликих державних підприємств”(Закон про малу приватизацію), 1991р.;

• Державні програми приватизації 1992 - 98-го років.

Звичайно подібні закони існували і у Радянському Союзі (наприклад закон “Про підприємства в Українській РСР”), але вони носили лише декларативний характер. В середині 80-х років було прийнято низку законів які окреслили правові стосунки у сфері підприємницької діяльності та сприяли розвитку підприємництва , але певні об‘єктивні причини, зокрема неможливість існування приватних підприємств та приватної власності на землю, унеможливлювали розвиток конкурентного ринкового середовища. Такі закони почали з‘являтись в Україні лише на початку 90-х років, коли було взято курс на приватизацію.

Приватизація в Україні здійснюється на основі законів і постанов, прийнятих Верховною Радою України, а також указів Президента України, які іноді суперечать закону і самим собі. Звідси потенційні можливості хабарництва і правопорушень. Суб‘єктом права державної власності є Верховна Рада України. Проте орган, який здійснює роздержавлення через приватизацію - Фонд державного майна України, не підпорядковується Верховній Раді, а відповідно до Постанови Верховної Ради України від 2 червня 1993 р. №3244-12 всупереч закону підпорядкований Кабінету Міністрів України. Виникає парадоксальна ситуація, що представник власності не контролює орган, що розпоряджається його майном.²

Недостатнє законодавче і нормативне забезпечення приватизаційних процесів, та й не тільки їх, викликане скоріше всього такими двома чинниками: по-перше, відсутністю належного досвіду у законотворенні і надто великим впливом політичних факторів на цей процес; по-друге, механічним використанням норм зарубіжного права на території України. До цих основних чинників можна також віднести досить відчутний правовий нігілізм населення, що стосується і структур, і підприємницьких кіл.

Важливо, щоб в Україні сформувалась думка про приватизацію як необхідну, але не визначальну умову подальшого підвищення ефективності роздержавлених підприємств. Адже приватизація не повинна здійснюватись задля самої приватизації, вона виступає тільки основою для подальшої більш ефективної діяльності підприємств в умовах конкурентної економіки, формуванні підприємницького сектора в народному господарстві України.

1.2. Закон України “Про Підприємництво”.

Одним із найважливіших законів, який забезпечує можливість існування та регулює економічно-правові відносини діяльності малого бізнесу в Україні є закон “Про Підприємництво”. Зокрема згідно з цим законом -“Підприємництво здійснюється на основі наступних принципів:

• вільний вибір видів діяльності;

• залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

• самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

• вільне наймання працівників;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

• самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

Підприємництво в Україні, згідно з цим законом, може здійснюватись у будь-яких організаційних формах на вибір підприємця. В законі чітко визначено хто саме є суб‘єктом підприємницької діяльності, та засади на яких грунтуються стосунки суб‘єкта підприємництва із державою. Причому, згідно з законом, “Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природніх та інших ресурсів. Держава гарантує недоторканість майна та забезпечує захист права власності підприємця”.

Водночас, згідно з законом, органи Державного управління будують свої відносини з підприємцями, “використовуючи податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних кредитах; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій”.

Законом також передбачено, що “з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежилі приміщення, законсервовані й недобудовані об‘єкти та споруди, невикористовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності”.

Законом України “Про Підприємництво” забезпечено головні принципи підприємницької діяльності в Україні та передбачено необхідність проведення роздержавлення економіки країни.

1.3. Закон України “Про приватизацію майна невеликих державних підприємств”(Закон про малу приватизацію).

1.3.1. Програма малої приватизації.

Закон про приватизацію майна невеликих державних підприємств встановлює правовий механізм приватизації невеликих підприємств або окремих структурних підрозділів. У своїй роботі я користувався цим законом із внесеними до нього змінами та доповненнями до 26 лютого 1996-го року. Згідно з цим законом, приватизовуються:

1. Об‘єкти, цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, в тому числі об‘єкти незавершеного будівництва, якщо балансова вартість їх основних фондів не перевищує 20 мільйонів карбованців за станом на 1 травня 1992-го року (у 98-му році програмою приватизації визначена цифра - 1 мільйон гривень).

2. У випадку, коли до складу підприємств входять структурні підрозділи (магазини, перукарні, майстерні тощо), що можуть бути виділені у самостійні підприємства, об‘єктами малої приватизації є названі структурні підрозділи.

3. Будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця приватизуються разом із розташованими в них об‘єктами приватизації, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду Державного майна України, Верховної Ради Республіки Крим чи місцевої ради народних депутатів.

4. Або ж інші (об‘єкти) підприємства, що прагнуть приватизуватись саме таким чином і це передбачено планами їх приватизації.

Покупцями об‘єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств”. Об‘єкти малої приватизації (МП) можуть бути придбані покупцями, які мають право брати участь у приватизації, згідно з цим законом, за рахунок власних і позичених коштів, а також приватизаційних паперів.

З моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства органами приватизації здійснюється його підготовка до продажу. Для виконання цього органи приватизації можуть залучати до продажу спеціалістів (регіональних фондів підтримки підприємництва, Міжнародної Фінансової Корпорації тощо).

Процедура продажу об‘єктів МП розпочинається із публікації відповідною радою народних депутатів переліку об‘єктів, що підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом чи шляхом викупу працівниками даного підприємства. До того ж покупці можуть до відповідного органу приватизації подати заяву про включення певного підприємства до одного із зазначених переліків об‘єктів, додаючи інформацію про себе, пропоновані умови купівлі та експлуатації підприємства і спосіб розрахунку.

1.3.2. Продаж об‘єкта малої приватизації шляхом викупу (працівниками цього об‘єкта).

Викуп об‘єктів малої приватизації працівниками цих об‘єктів провадиться за наступних умов:

• включення до переліків об‘єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, створення ними товариства покупців, яке б об‘єднувало не менше як 50 відсотків працюючих;

• подачі заяви про приватизацію не пізніше як за 15 днів з дня опублікування переліку об‘єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу;

• викуп майна підприємств, зданих в оренду, проводиться з додержанням вимог, передбачених саттею №17 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств”.

Органи приватизації організовують проведення інвентарізації майна об‘єктів МП, в ході якої визначається відновна вартість наявних основних фондів та оборотних коштів з урахуванням кредиторської та дебіторської заборгованості підриємства. Ціна продажу об‘єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу та початкова ціна продажу об‘єкта МП на аукціоні, за конкурсом визначається чк сума відновлюваної вартості наявних основних фондів і вартості оборотних коштів з урахуванням кредиторської та дебіторської заборгованості.

Право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим ним представником відповідного органу приватизації. Цей договір включає назву підприємства; відомості про продавця та покупця; остаточну ціну продажу об‘єкту на аукціоні, за конкурсом, або розмір викупу; взаємні зобов‘язання покупця та продавця; умови внесення платежів та банківські реквізити сторін. Після виплати повної ціни продажу об‘єкта, або передбаченого договором першочергового внеску уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі майна державного підприємства.

У законі 13-тою статтєю була передбачена заборона відчуження (продажу, безоплатної передачі тощо) викупленого об‘єкту приватизації до введення національної валюти. Але на сьогодні Україна вже має власну валюту - гривню, тому можна зробити логічний висновок про можливість перепродажу прватизованих малих підприємств зацікавленим фірмам, що може слугувати певним стимулом для їх власників щодо підвищення рентабельності МП.

1.3.3. Продаж об‘єкта малої приватизації на аукціоні та за конкурсом.

Продаж об‘єктів малої приватизації на аукціоні полягає у прямій передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну. Щодо конкурсу, то в цьому випадку права власності передаються покупцеві, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об‘єкта, або за рівних умов - найвищу ціну.

Продаж об‘єктів приватизації на аукціоні та за конкурсом здійснюється при наявності не менш як трьох покупців. Для реєстрації як учасників аукціону, конкурсу покупці сплачують встановлений органом приватизації реєстраційний внесок, розмір якого не може перевищувати розміру мінімальної заробітньої плати, а також вность заставу у розмірі 10-ти відсотків початкової ціни продажу. Якщо ж покупець висловлює бажання брати участь у купівлі кількох об‘єктів, то розмір застави визначається на основі суми початкової ціни цих об‘єктів. Після закінчення аукціону, конкурсу застава у 10-денний строк повертається усім учасникам. Щодо терміну подачі заяв, то, згідно з законом, кінцевий термін їх прийняття - три дні до початку аукціону, та сім днів до початку проведення конкурсу.

Приватизація об‘єктів може відбуватись за гроші (національна та вільноконвертована валюта), та із застосуванням приватизаційно -майнових сертифікатів. Причому у другому випадку право участі мають лише громадяни України та створені ними товариства покупців.

Слід зазначити, що орган приватизації складає переліки об‘єктів, не проданих або знятих з аукціонів, конкурсів, та приймає рішення про повторний їх продаж або приватизацію шляхом викупу іншими покупцями, продажу часток (акцій, паїв), чи навіть ліквідації. При повторному проведенні аукціону, конкурсу за звичай змінюють умови продажу, зокрема початкову ціну, але не більш як на 50% .

До того ж у випадку порушення вимог чинного законодавства про приватизацію МП аукціон чи конкурс може бути припинено, об‘єкт знято із торгів, чи навіть визнано недійсними укладені угоди. Згідно з законом, заява про визнання угод недійсними подається будь-ким із учасників аукціону, конкурсу або органу приватизації у місячний строк з дати проведення аукціону, завершення конкурсу.

Статтями 18-тою та 19-то визначено порядок проведення аукціону та конкурсу.

Згідно зі ст.18, аукціон проводиться відповідним органом приватизації або уповноваженою ним юридичною особою. Для участі в аукціоні покупці одержують пронумеровані квитки учасників аукціону, які містять відомості про назву об‘єкту, у торгах якого бере участь покупець, та умови проведення аукціону. Аукціон проводиться ліцітатором, який після опису самого об‘єкту та умов його приватизації назначає початкову ціну, яку, у разі відсутності бажаючих придбати об‘єкт, він має право знизити не більше як на 30%. Під час торгів ведеться протокол, який пізніше надсилається відповідному органу приватизації.

У відповідності до статті 19 Закону України “Про приватизацію майна невеликих державних підприємств”, відбір покупців за конкурсом здійснює конкурсна комісія, яка створюється органом приватизації із спеціалістів, екпертів та представника місцевої Ради народних депутатів (у разі продажу об‘єкта комунальної власності). Кількість членів комісії може становити від 5 до 9 чоловік. Саме конкурсна комісія визначає умови та термін проведення конкурсу. До умов конкурсу зазвичай відносять початкову ціну продажу об‘єкта; здійснення заходів щодо захисту навколишнього середовища; зобов‘язання щодо збереження спеціалізації підприємства тощо. Для участі у конкурсі покупець подає до конкурсної комісії план приватизації об‘єкта.

Конкурс здійснюється у два етапи. На першому оголошується попередній переможець конкурсу, а інформація інформація про його пропозиції доводиться до всіх учасників конкурсу. Якщо протягом 5-ти робочих днів від них не надходять додаткові пропозиції, то попередній переможець оголошується остаточним переможцем. При наявності інших пропозицій проводиться додаткове засідання конкурсної комісії яка розглядає додаткові пропозиції та визначає переможця конкурсу. Варто підкреслити, що в законі зазначено, що за інших рівних умов, пріоритетне право на придбання підприємства мають його працівники, якщо звичайно вони створили товариство покупців і приймають участь у конкурсі.

Розділ 2.

Мала приватизація та її роль у становленні малого підприємництва в Україні.

2.1. Мала приватизація - етапи становлення.

Уряд України на чолі з Президентом Леонідом Кравчуком та прем‘єр-міністром Вітольдом Фокіним оголосив своєю метою перехід до ринкових відносин і основою цього процесу визнав приватизацію. Уряд запропонував країні ряд реформ, які в жовтні 1991 року були об‘єднані в єдину програму “Основні напрямки економічної політики в умовах незалежності”. В січні 1992 року згідно з цією програмою та вимогами Міжнародного Валютного фонду було здійснено часткову лібералізацію цін, але через відсутність вільної конкуренції ціни не вдалося стабілізувати. Вільна конкуренція, в свою чергу, може існувати лише за умов розширення частки приватного сектора в економіці.

Фактично мала приватизація розпочалася 15 березня 1992 року - саме тоді набули чинності такі закон “Про приватизацію майна державних підприємств ” та закон “Про приватизаційні сертифікати”. Хоча, наприклад, “Проект малої приватизації в Україні”, за фінансової підтримки Агенції Сполучених Штатів Америки з міжнародного розвитку (USAID), Міжнародної Фінансової Корпорації (члена групи Світового Банку) провів свій перший аукціон в Україні у лютому 1993 року.

Згідно з планами Уряду, загальна кількість об‘єктів, що підлягають приватизації в Україні станом на 1997 рік становила 45 тисяч. А загальна кількість приватизованих об‘єктів станом на 1 січня 1998 року склала 44 821, або 99,6 % від запланованого. Мало того, у “Державній програмі приватизації на 1998 рік” взагалі немає запланованих обсягів об‘єктів малої приватизації. Невже мала приватизація в Україні закінчилась? Відповідь однозначна - НІ. Такий стан речей пояснюється тим, що за підрахунками Фонду Державного майна приватизація об‘єктів групи А (малі підприємства із кількістю працюючих менше 500 та невеликим господарчим оборотом) вже вийшла на етап саморегуляції, коли вплив держави потрібно звести до мінімуму. Можливо по великому рахунку це вірно, проте справи тут не такі добрі, як може здаватись на перший погляд.

На перших етапах свого становлення мала приватизація відбувалась переважно через викуп. Перші об‘єкти викупались колективами частково за приватизаційні сертифікати, а коли їх не вистачало, за гроші. Такими об‘єктами були невеликі підприємства, що були досить прибутковими за радянських часів та не були розкрадені в період становлення української державності. Також в числі перших були перукарні, майстерні тощо, із невеликим колективом, такі об‘єкти викупались переважно за гроші, адже сертифікатів у малого колективу була обмежена кількість. У перші два роки на аукціонах було приватизовано лише декілька сотень об‘єктів, а випадки конкурсного продажу були на порядок нижчі. Це пояснюється відсутністю ринка консалтингових послуг та незначною кількістю бізнес-центрів в Україні.

Наступні два роки (1994-95) характеризувались зростаючою заікавленістю бізнесових кіл, підприємців та іноземних фірм у сфері малого бізнесу, а значить і малій приватизації. Політика держави у 94-95 роках була спрямована насамперед на створення “критичної маси” ринкового сектора, а саме: здійснення малої приватизації, приватизації підприємств промисловості, будівництва тощо, які пристосовані до функціонування у ринковому середовищі; прискорення корпоратизації державних підприємств; формування ринкової інфраструктури, яка б забезпечувала функціонування підприємств малого і середнього бізнесу.

У 1994 році було приватизовано більше шести тисяч, а у 1995 році станом на 1 листопада 7 992 невеликих державних підприємства. Серед них 3659 було приватизовано шляхом викупу, 718 було продано на аукціонах (зокрема 430 за участю МФК), 688 на комерційних та некомерційних конкурсах (138 за участю МФК). Варто зазначити, що кількість приватизованих об‘єктів малого підприємництва у 1995 році складала 42 % від усіх приватизованих МП протягом 1992-95 років. Водночас, у тому ж 1994 році вперше за весь час становлення МП в Україні було зафіксовано унікальне явище для країн СНД та Східної Європи : абсолютне скорочення діючих малих підприємств, тобто кількість “вмираючих” підприємств перевищила кількість “новонароджених”.

У 1996 році у газетах та журналах почали з‘являтися статті у яких висловлювалось припущення, що за умов збереження динаміки малої приватизації, останній об‘єкт МП, із числа запланованих приватизаційною програмою, буде приватизовано у 1997 році. Частка правди в цьому є, але таке твердження некоректне. Хоча кількість державних підприємств, в тому числі й невеликих, обмежена, багато великих підприємств розукрупнюються з метою полегшення приватизаційних процесів та оптимізації виробничо-управлінської ланки на рівні малих підприємств. Наприклад, у 1997 році передбачалося приватизувати у м.Києві 435 об‘єктів МП. Але за результатами 97-го року приватизовано 628 об‘єктів МП, головним способом тут стала приватизація через викуп. Цікаво, що переважну більшість об‘єктів складали приміщення та будівлі.

У 97 році знаходиться на етапі завершення комерціалізація державної торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування як спосіб підготовки підприємств до приватизації, за яким окремі підрозділи підприємства набувають статусу юридичної особи згідно з законом “Про підприємство в Україні”. Відбувається також процес приватизації невеликих підприємств чи окремих цехів, дільниць, які дістали господарську самостійність, мають завершені технологічні цикли та окрему територію, адже їх легше приватизувати, ніж великі підприємства, скажімо, “Електроважмаш”, або турбінний і тракторний заводи у Харкові тощо. Державною програмою приватизації на 98-ий рік, зокрема, передбачено завершити приватизацію за майнові сертифікати та перейти до приватизації за грошові кошти, надходження яких від приватизації в поточному році прогнозується на рівні мільярда гривень.

Аналіз діючих підприємств за формами власності свідчить, що на початок 1997 року серед них було 3.7 % державних, 42.8 % колективних, 50.7 % приватних, 2.6 % - змішаних та 0.2 % інших форм власності. Це дає підстави стверджувати, що у малому бізнесі в Україні домінують приватна й колективна форма власності. Проблема ж в тому, що із загальної кількості зареєстрованих малих підприємств діє тільки ледь більше третини.

Варто зауважити, що не дивлячись на те, що запланована мала приватизація завершується, відсотки приватизованих підприємств по регіонах дуже різняться. Зокрема на 100 % виконано план малої приватизації у Львові, Маріуполі, Миколаїві, Сумах; більш ніж на 90 відсотків у Хмельницькому, Луцьку, Харкові, Тернополі, Коломиї, Рівному та деяких інших містах. Найнижчі показники у Одессі (65%), Ялті (46%), Симферополі(31%).

Не зважаючи ні на що, мала приватизація в Україні відіграла роль каталізатора у розвитку малого бізнесу та утворенні його виробничого осередку. Адже не секрет, що значна частина малих підприємств у нашій державі, зареєструвавшись як виробничі, в дійсності не займаються безпосередньо виробництвом товарів, які б користувалися попитом, і своєю діяльністю аж ніяк не сприяють вирішенню загальнонаціональних завдань виходу з кризи і подальшого господарського розвитку.

2.3.Стан малого бізнесу в Україні порівняно з іншими країнами.

Для України значення малого підприємництва є вийнятково актуальним. Розвиток мережі підприємницьких структур сприяє вирішенню проблем переходу до ринку, забезпеченню зайнятості вивільнених працівників та потребам суспільства в продукції та послугах, притаманних для цього сектору економіки.

Про стан малого бізнесу свідчать інтегровані показники, що характеризують стан сектору малого підприємництва у розвинутих країнах і які підкреслюють фундаментальну роль малого підприємництва в соціально-економічному житті кожної країни (див.табл.1).

Нажаль, в Україні масштаби та внесок малого бізнесу далекі не тільки від економічно розвинутих країн, але й від таких країн як Польща, Чехія, Угорщина, Словенія та країни Балтії. Частка малих та середніх підприємств у створенні ВВП у 8-10 разів менша, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою, і складає лише 8 %, в той час як у країнах ринкової економіки - 50-70 %, У Росії близько 10%. Причому, мале підприємництво розвивається переважно у сферах торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного забезпечення, збуту та заготівлі. Більшість малих підприємств, зареєстрованих як промислові, основні доходи отримують від торговельно-посередницької діяльності.

Таблиця 1

Стан малого та середнього підприємництва (МСП) у деяких країнах світу, 1996р.

*Розраховано за даними Держкомітету статистики України, а)тільки юридичні особи; б)юридичні та фізичні особи разом.

Країна	Кількість малих та середніх підприємств тис.шт.	К-кість малих та серед. підприємств на 1000 населення	Зайнято в МСП млн чоловік	Частка МСП у загальній кількості зайнятих	Внесок МСП у ВВП, %
Великобританія	2630	46	13.6	49	50…53
Німеччина	2290	37	18.5	46	50…54
Італія	3920	68	16.8	73	57…60
Франція	1890	35	15.2	54

	55…62
Країни ЄС	15770	45	68	72	63…67
США	19300	74.2	70.2	54	50…52
Японія	6450	49.6	39.5	78	52…55
Росія	836.2	5.65	8.1	9.6	10…11
Україна* варіанти: а) б)	93 693	2.1 13.6	1.0 2.2	5.7 10.5	9.0 … 9.5

*при підготовці матеріалів, крім статистичних, використано дані Проекту малої приватизації Міжнародної Фінансової Корпорації.

Аналіз ситуації свідчить, що сектор малого бізнесу уже не характеризується такими бурхливими темпами зростання, які спостерігались на початку 90-х років - лише за 1991рік кількість малих підприємств виросла майже вдвічі. Це можна пояснити тим, що на початку свого становлення малі підприємства мали значні переваги перед іншими видами підприємницької діяльності - звільнення від податків, отримання в безкоштовне користування обладнання виробничі площі тощо. Новостворені малі підприємства в перший рік заснування виплачували лише чверть податкової ставки, на другий рік - лише половину. Малі підприємства, що займалися виробництвом та переробкою сільськогосподарської продукції, виробництвом товарів народного споживання, будівельними роботами повністю звільнялись від сплати податків на два роки.

У 95-96 роках суттєвих змін у розвитку малого бізнесу в Україні не відбулося. Не дивлячись на незначне покращення динаміки розвитку малого бізнесу у 1997 році (динаміка розвитку відповідає стану 94-го року), він ще й досі не відіграє суттєвої ролі і практично перебуває на початковому етапі свого розвитку. Динаміка розвитку малого бізнесу показана у табл.2.

Таблиця 2

Динаміка розвитку малого бізнесу в Україні у 1991- 1996 р.

*За даними міністерства статистики.

Показник	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997
Число діючих МП (тис.шт.)	20	50	74	79	91,9	93	100,5
Темпи зростання, %	-	250	148	107	116	101	108

Скасування пільг за останні роки, відсутність стабільної державної підтримки, надмірне втручання в економічну діяльність підприємств з боку держави та інші негативні фактори призвели до скорочення темпів приросту малих підприємств.

Малий бізнес має свої етапи становлення. Професор із Польщі Б.Плясецький виділяє чотири етапи становлення малого та середнього бізнесу : 1) “народження”, 2) фаза “бурхливого зростання”, 3) насичення і 4) “саморегуляції” з відповідними структурними перетвореннями. На останньому етапі досягається насичення, тобто конкурентна щільність, в результаті якої відбувається “вмирання” слабких і компенсуюча їх заміна новими бізнесовими об‘єктами. Такі країни, як Польща, Чехія, Угорщина досягли етапу “саморегуляції”. Словакія, Словенія, Балтійські країни наближаються до третього етапу. Румунія, Албанія, Росія знаходяться на різних етапах “бурхливого зростання”. За середніми оцінками, перша фаза займає один рік, друга - 2-3 роки, і третя - менше року. ³

Можна зробити висновок: якби економічна реформа в Україні проходила з більшим успіхом, то до кінця 1996 року сектор малого бізнесу повинен був би досягнути етапу “саморегуляції”. На цьому етапі, відповідно до розміру території, чисельності населення, кількості зайнятих у народному господарстві, малих підприємств повинно бути приблизно 2,5 - 3 мільйони, на яких зайнято не менше 10 мільйонів чоловік. Реальні ж показники у 4-5 разів менші.

ВИСНОВКИ

Сучасний стан економічного розвитку України ставить на порядок денний проблему пошуку форм господарювання, які б урахували інтереси як виробників, так і споживачів продукції. Однією з таких форм є мале підприємництво. У розвитку цього сектору економіки зацікавлені усі верстви населення, розуміючи, що доповнюючи інші форми господарювання, малий бізнес становить основу, на якій формуватиметься вся економічна піраміда. Створення малого бізнесу є одним із факторів вирішення проблем структурних перетворень в економіці України, подолання її кризового стану, створення ефективних механізмів управління. Мала приватизація, як спосіб роздержавлення, збільшення кількості малих підприємств та переходу до ринкових відносин відіграє значну, але не достатню роль в цьому процесі.

Зважаючи на те, що в Україні існує значне безробіття, доречно нагадати, що малі підприємства у багатьох країнах стали важливим фактором, який протидіє цьому явищу. Так у 1985 році у Франції малі підприємства забезпечували три чверті попиту на робочу силу, причому за період 1988-1993 рр показник зайнятості у цьому секторі економіки країни зріс з 66 до 88 %. В Японії підприємства, на кожному з яких працює до 300 чоловік, охоплюють чотири п‘ятих загальної кількості зайнятих. В Україні ж, через велику кількість малих підприємств що не працюють, мала приватизація не сприяла “повальній” зайнятості, більше того багато новоутворених малих підприємств обмежились певним колом осіб і не збираються нарощувати виробництво, а значить і залучати нову робочу силу.

Насичення ринку товарною масою вітчизняного виробництва є метою розвитку малого бізнесу. Малі підприємства завдяки своїй наближеності до споживача більшою мірою, ніж великі, здатні забезпечити випуск різних видів виробів, швидше оновлювати асортимент продукції, освоювати виробництво модернізованих товарів, які б задовольняли мінливий попит покупців. В умовах економічної кризи саме з малим бізнеом пов‘язані надії щодо стабілізації споживчого ринку. Водночас в Україні спостерігається лише незначна тенденція до збільшення пропозиції товарів вітчизняного виробництва. Багато малих підприємств, зареєструвавшись як виробничі або виробничо-комерційні реально займаються лише комерційною діяльністю, причому орієнтованою переважно на товари закордонного виробництва.

При всіх негараздах в Україні, а особливо у західних регіонах, психологія власника ще зберіглася, тому новоутворені колективні господарства, агрофірми, приватизовані об‘єднання налагоджують випуск високоякісної вітчизняної продукції. У сфері надання послуг результати ще кращі - тут спостерігається підвищення професійності, розширення комплексу послуг та певна конкуренція.

Мала приватизація пройшла багато етапів у своєму розвитку і на сьогодні цей процес набув стану певної саморегуляції. Однак без належного регулювання малий бізнес в Україні може набути викривлених форм, тому для використання всіх наявних його можливостей потрібна продумана та послідовна державна політика. Предметом особливої уваги слід зробити створення системи кредитування та страхування малого підприємництва за участю як держави, так і приватних коштів.