Реферат

Реферат Міхновський Микола Іванович 2

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 9.11.2024


Київський інститут муніципального менеджменту та бізнесу

Реферат

з курсу Історія України

на тему

Володимир Великий”

Виконав:

студент першого курсу

першої групи

Коцюрба О.І.

Викладач:

Горбул О.Д.

Київ-2001

Перші роки князювання Володимира в Києві йдуть на зміцнення розхитаної системи в період поділу і міжусобної боротьби Київської дер­жави. Безсумнівно, це зажадало від Володимира сильної напруги та енер­гії. Ряд походів його записані у літописах, але вони, звичайно, не дають повного поняття про цю кипучу військову діяльність нового київського князя. З літописних джерел видно, що в той час як Святослав звертав осо­бливу увагу на східні границі держави, Володимир дуже багато уваги приділяв західним. Сучасний польський документ дає нам указівку на за­хідну границю Російської держави, встановлену цими походами Володи­мира: на північно-заході вона доходила до границі прусів, на південно-сході підходила під Краків. Тут, на західній границі, зав'язалася боротьба за політичний вплив з Польщею, на чолі якої став тоді талановитий князь Болеслав.

Дуже важливу і важку реформу провів Володимир у внутрішніх відносинах: він не тільки привів у залежність від себе землі, що входили колись до складу Російської держави, але і поставив їх у більш тісний зв'язок з Києвом, посадив у всіх найголовніших пунктах, на місце колиш­ніх князів і намісників, своїх численних синів. Звідси бере початок динас­тичний принцип, що одержує свій повний розвиток у наступних сторіч­чях. Ще більш важливе значення мали культурні елементи, уведені Воло­димиром у внутрішні відносини держави. Створені зовнішньою силою вони не мали внутрішнього зв'язку, крім економічних інтересів що творив і підтримував його військово-торгового класу, цей державний апарат оде­ржує при Володимирі нові підвалини, культурного і морального харак­теру, у виді нової, запозиченої з Візантії, релігії і зв'язаних з нею освіти, книжності і культури.

Початковою точкою цього надзвичайно важливого в культурній еволюції не тільки українських племен, але і всієї Східної Європи явища були насамперед політичні плани Володимира: прагнення підняти пре­стиж своєї влади, прикривши його візантійським ореолом. Це було зага­льне прагнення засновників нових держав середньовічної варварської Єв­ропи, що шукали засоби зміцнити свою владу, як незначний їхній автори­тет в очах товаришів-васалів і соратників підданих. Між київськими кня­зями Володимир не був першим на цьому шляху. У своїх повчаннях сину імператор Костянтин Порфірородний дає йому наставляння щодо того, як варто оброблятися, коли князь хазар, угорців, чи Русі який-небудь інший варварський народ, як те часто буває, звернеться до нього з проханням надіслати йому чи корону, чи інші імператорські регалії і поріднитися з ним. З такими проханнями різні варварські князі дійсно часто зверталися до імператорів Рима, а також, як західного, так і східного – Константино­поля. Цим шляхом вони прагнули користуватися чарівністю «вічної» ім­перії і її ореолом, підсилити свій престиж. Зверталися до них, судячи зі слів Костянтина, і попередники Володимира на київському престолі. З та­кою пропозицією звернувся до візантійського імператора і Володимир, з тим розходженням, що його плани привели до надзвичайно важливих на­слідків, значення яких він, мабуть, зумів оцінити по достоїнству.

Привід до того дав сам імператор. Візантія переживала важкі часи наслідку дуже небезпечного повстання, піднятого племінником по­кійного імператора Никифора, Вардою-Фокою, і імператор Василь звер­нувся по допомогу до Володимира, як це не раз робили і його спадкоємці, до Никифора Фоки включно. Володимир не відмовив у допомозі, але по­ставив свої умови: імператор Василь і його брат-співправитель видадуть за нього свою сестру і надішлють йому імператорські регалії. Імператор зажадав, щоб Володимир у такому випадку хрестився. Володимир пого­дився і прийняв водохрещення.

Умова була укладена на початку 988 року. Російський шестити­сячний допоміжний загін був посланий і зіграв важливу роль у приду­шенні повстання. Але імператори не поспішали виконати свою обіцянку. Незважаючи на свою могутність, російський князь у візантійських при­дворних колах цінувався невисоко, зі зборів формул імператорської кан­целярії знаємо, що грамоти до київських князів писалися з меншим етике­том, чим до хазарського кагана, не говорячи вже про болгарського царя. Видавати дочку візантійського імператора за цього північного варвара було дуже тяжким приниженням, і візантійський двір, мабуть, ухилявся від нього. Тоді, щоб примусити його до виконання обіцянок, Володимир звернувся до п'яти російсько-візантійських володінь – кримським воло­дінням Візантії, що вона так боязко охороняла трактатами (944 і 971 ро­ків) від домагань київських князів. Володимир відправився походом у Крим і взяв столицю візантійських володінь – Херсонес. Це зробило свою дію, тим більше що імперія була знову в дуже скрутному положенні. Ім­ператор Василь поспішно відправив сестру Ганну в Херсонес. Там обвін­чали її з Володимиром, що ще раніш прийняв водохрещення, і Володимир повернув Візантії Херсонес – як викуп за дружину.

Будучи видатним політиком, Володимир вмів оцінити політичне значення християнства для своєї державної системи, хоча самого його, як бачимо, до водохрещення привели чисто політичні комбінації. Християн­ство було найважливішої складовою частиною візантійської культури, су­спільної і державної організації Візантії, і Володимир, прагнучи до збли­ження, до уподібнення своєї держави до візантійської, природно, побажав уподібнити його і з цієї важливої сторони якнайближче. Він, мабуть, ро­зумів, яке величезне політичне значення буде мати поширення серед на­родів його держави, з їх різноманітними, примітивними і незакінченими релігійними віруваннями, нової культурної релігії з багатим внутрішнім змістом і зовнішнім блиском мистецтва, з цілком закінченими формами і виробленої ієрархією. Розповсюджувана урядом, ця нова релігія і надалі повинна була триматися князівської влади як своєї опори і, зв'язуючи но­вим, культурним вузлом племена російської політичної системи, повинна була зміцнювати їхню залежність від Києва і київської династії. Не запе­речуючи цілком нормальних мотивів моральним впливом розповсю­дження нової релігії, ми все-таки в цих політичних мотивах насамперед повинні шукати пояснення тієї енергії, з яким Володимир зайнявся наса­дженням у землях Російської держави нової релігії і нерозривно зв'язаної з нею візантійської культури, уживаючи для цього весь вплив свого князів­ського авторитету і не зупиняючи перед примусом.

Перелом, утім, не був раптовим, тому що християнство було зда­вна добре відомо в більш значних містах Російської держави, де групува­вся військово-торговий стан, що мав можливість близько знайомитися з християнською релігією у своїх торгових подорожах по візантійських і західноєвропейських землях. Після походу 860 року з Константинополя була вислана на Русь місія, що звернула багатьох у християнство, так що туди був потім посланий особливий єпископ. Відомо, що сам тодішній князь Аскольд був християнином. У першій половині 10 століття була в Києві церква ім. Іллі і в трактаті 944 року християни виступають вже зна­чною групою серед дружини Ігоря. Завдяки цьому старання Володимира поширити християнство мали повний успіх у більш значних, особливо південних, містах. Поза їх вона поширювалося, звичайно, повільно і туго.

Володимиром закладені були початки організації російської цер­кви: заснована метрополитну і кілька єгипетських кафедр. Створено було кілька монументальних пам'ятників церковного зодчества. Привезені з Херсонеса і поставлені в Києві бронзові фігури коней і статуї виявляють у Володимирі бажання прилучити Русь і до світського візантійського мис­тецтва. Про інтерес до поширення візантійського утворення свідчить приведена в літописі звістка про те, що Володимир забирав дітей в людей вищих станів і віддавав їх «на навчання книжкове», - очевидно, з метою приготувати не духовних, а взагалі геніальних людей. Ці прагнення його – увести Русь у коло інтересів культурного тодішнього візантійського світу – не були даремні: уже серед перших поколінь київських учнів ми бачимо людину, що знаходиться на висоті сучасної візантійської культури, в особі митрополита Іларіона, автора похвального слова Володимирові.

Так покладалися основи нових елементів, що зв'язали різнопле­мінні провінції Києва новою, культурною, могутньою силою, яка пере­жила і саму Київську держава. Рука об руку з нею йшов інший могутній зв'язок, також ще тільки зароджувався тоді, у виді єдності політико-суспі­льного устрою, суспільних відносин і права, які згодом теж глибоко про­никали в життя земель держави. З Володимира починається цей помітний в еволюції Київської держави перехід від князів-наїзників, що тримали свою державу силою, до князів з більш вираженим характером правите­лів. Дід Володимира загинув, як хижий наїзник, батько склав свою голову в далекому поході, як мандрівний лицар. Володимир вмирає у своїй сто­лиці, і люди оплакують його.

За князями-ґвалтівниками прийшов князь, що звернув свою дія­льність на підведення культурних фундаментів під будинок, споруджений його попередниками. Володимир ввів свою фінансову систему та широко розповсюдив дипломатію. За часи його правління Київська Русь стала Ве­личезною імперією.

В самому суспільстві Київської Русі з'явилася активно діюча установа, що не лише забезпечувала незнане раніше духовне єднання, а й справляла величезний вплив на культурне і господарське життя. Взагалі кажучи, завдяки епохальному вибору Володимира Русь стала пов'язаною з християнським Заходом, не з ісламським Сходом. Цей зв'язок зумовив її небачений історичний, суспільній і культурній розвиток. Важко переоці­нити те, що християнство прийшло до Києва не з Риму, а з Візантії. Зго­дом, коли відбувся релігійний розкол між цими двома центрами, Київ став на бік Константинополя, відкинувши католицизм. Так була закладена ос­нова майбутніх запеклих конфліктів між українцями та їхніми найближ­чими сусідами католицької віри – поляками.

Роки князювання Володимира в Києві дехто з істориків називає богатирською добою в історії Київської Русі. Тоді успішно й швидко зводилася велична будова держави, творилася яскрава й самобутня культура її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країну на увесь середньовічний світ.

Перелік літератури.

  1. Історія України”. Посібник. За ред. В.А.Смолія, - К., 1997.

  1. Історія України”. Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1998.

  1. Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. – 2-е изд. – К.: Лыбидь, 1991.


1. Кодекс и Законы Понятие договора медицинского страхования
2. Реферат Вторая Балканская война
3. Контрольная работа Понятие о современном русском литературном языке и тенденциях его развития
4. Реферат Факторы эффективности внешности специалиста по связям с общественностью на телеэкране
5. Реферат на тему Учение Ж Бодена о государстве и праве
6. Курсовая на тему Радиация ее влияние на организм человека
7. Курсовая Економічна ефективність переробки молока та шляхи її підвищення на прикладі ЗАТ Бахмачмолококонсерв
8. Курсовая Особенности накопления тяжелых металлов высшими водными растениями водоемов и водотоков г. Гомел
9. Реферат Расчет трансформатора 2
10. Реферат на тему Византия Золотой мост в истории христианской цивилизации