Реферат

Реферат Бузина чорна лілія біла терен звичайний

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 8.11.2024


лікарські рослини

та їх застосування

(Бузина чорна,

Лілія біла,

Терен звичайний)

БУЗИНА ЧОРНА Sambucus nigra

Гіллястий, 3—6 м заввишки кущ родини жимолостевих. Пагони сіро-зелені, з жовтуватими соче­вичками і білою серцевиною. Листки супротивні, непарнопери­сті, з 5—7 видовжено-яйцевидними загостреними гостропилчастими листочками. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, кремово-білі, у щитковидних суцвіттях з 5 головними гілочками. Плід — чорно-фіолетова куляста кістян­ка. Цвіте у травні — червні. Плоди достигають у серпні — вересні.

Поширення. Трапляється майже по всій території України у лісах по чагарниках, на лісових пору­бах, частіше здичавіло. Подекуди розводять як декоративну рос­лину.

Заготівля і зберігання. Використо­вують кору, квітки, листя, плоди і коріння. Квітки збирають під час цвітіння, зрізуючи все суцвіття. Сушать під наметом з доброю вентиляцією (при повільному су­шінні віночки квіток буріють) або в сушарці при температурі 40°. Після висихання квітки відділя­ють від щитків. Сухої сировини виходить 18—20 % . Строк придат­ності — 3 роки. Квітки (Flores Sambuci) відпускаються аптеками. Кору знімають навесні, плоди — у період повної стиглості. Сушать у печах або сушарках при темпе­ратурі 60—65°. Сухих плодів ви­ходить 15 % ; строк придатності — 6 місяців. Листя заготовляють під час цвітіння рослини. Спочатку його пров'ялюють на сонці, а по­тім досушують у затінку. Сухої сировини виходить 20 % . Коріння копають після дозрівання плодів. Його миють, розрізують на куски і сушать на сонці або в протоп­лених приміщеннях. Сухої сиро­вини виходить 25 % .

Хімічний склад. Усі частини рос­лини містять великий набір біоло­гічно активних речовин: корін­ня — сапоніни, дубильні й гіркі речовини; кора — ефірну олію, холін, фітостерин, цукри, орга­нічні кислоти, пектинові й ду­бильні речовини; квітки — ефірну олію (0,025—0,03 % ), глікозиди самбунігрин і рутин, слиз, ду­бильні речовини, холін, цукри, органічні кислоти (кавову, валер'янову, яблучну, оцтову), фіто­стерин; листя — самбунігрин, ал­калоїд коніїн і сонгвінарин, ефір­ну олію, смоли, вітамін С (280 мг%), каротин (14—50 мг%); у плодах є цукри, органічні кис­лоти (винна, оцтова, валеріанова, лимонна), каротин, аскорбінова кислота (10—15 мг %), самбуцин, рутин, хризантемін, дубильні ре­човини, барвники, тирозин, сліди ефірних олій.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Фармакологічна дія різних частин рослини не одна­кова і залежить від кількісного та якісного складу біологічно активних речовин. Сечогінні вла­стивості мають усі частини рос­лини; потогінні й протизапаль­ні — кора, листя, квітки, пло­ди. Плоди, а у великих дозах і кора та коріння, мають послаблю­ючі властивості. Квіткам, крім то­го, властива болетамувальна дія. Препарати Б. ч. широко викори­стовуються і в науковій, і в народ­ній медицині. Настій квіток ре­комендується науковою медици­ною як потогінний засіб при за­паленні дихальних шляхів, грипі, бронхіті, ларингіті, захворюван­нях нирок і сечового міхура, при невралгії. Завдяки сечогінним вла­стивостям препарати Б. ч. ефек­тивні при лікуванні хронічної ниркової недостатності. В гінеко­логічній практиці настій квіток використовують внутрішньо і для спринцювань та ванночок при запальних захворюваннях піхви. Квітки бузини входять до складу потогінних, пом'якшувальних і послаблюючих зборів, а також до зборів для спринцювань і клізмо­чок. Нарівні з квітками у народ­ній медицині використовують ко­ріння, кору, листя і ягоди рослини. Так, настій квіток і листя або від­вар кори вживають при захворю­ваннях дихальних шляхів, запорі, геморої, як жовчогінний засіб, при подагрі, артриті, анемії, ожи­рінні, хронічних хворобах шкіри (зокрема, при псоріазі). Відвари коріння і кори використовують і при діабеті, хворобах нирок і набряках. Свіжі ягоди вживають при ревматизмі і невралгіях. Із сушених ягід готують киселі, які вживають як послаблюючий засіб. Настій сушених ягід сприяє випо­рожненню кишечника, поліпшує жовчовиділення, посилює діурез. Препарати Б. ч. використовують і у вигляді полоскань та примочок при ангіні, запаленні ротової по­рожнини й горла, при хворобах вух і очей, подагрі, утворенні ге­мороїдальних вузлів. Ванни з від­вару коріння й квіток вважаються ефективним засобом при ревма­тоїдному й подагричному по­ліартриті.»

Лікарські форми 1 застосування. ВНУТРІШНЬО — настій квіток або лис­тя (1 столова ложка на 200 мл окропу) п'ють теплим по половині — третині склянки 2—3 рази на день; відвар кори або коріння (10 г сухої подрібненої си­ровини на 200 мл окропу) по столовій ложці 3 рази на день або один раз на ніч як послаблюючий засіб; настій су­шених плодів (столова ложка сировини на 200 мл окропу) по чверті склянки З—4 рази на день.

ЗОВНІШНЬО — настій квіток (30 г кві­ток заливають 500 мл окропу, настою­ють 20 хв.) для спринцювань, ванночок і мікроклізмочок.

ЛІЛІЯ БІЛА — Lilium candidum

Багаторічна цибулинна рослина родини лілійних. Стебло прямо­стояче, просте, облистнене, 60— 120 см заввишки. Листки чергові, оберненоланцетні, хвилясті; верх­ні— ланцетні, гострі. Квітки пра­вильні, двостатеві, великі, білі, за­пашні, догори або косо догори спрямовані, зібрані в коротку ки­тицю. Плід — коробочка. Цвіте у червні — липні.

Поширення. Походить з Середзем­номор'я. Розводять її в садах і квітниках як декоративну рослину.

Сировина. З лікувальною метою використовують цибулини, листя і квітки. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад ще не вивчено.

Фармакологічні властивості і ви­користання. В народній медицині рослину використовують як сечо­гінний і знеболюючий засіб. Спир­тову настойку цибулин вживають при водянці, а також як відхар­кувальне при захворюваннях ди­хальних шляхів, що супроводять­ся застоєм великої кількості хар­котиння. Спиртову настойку кві­ток вживають як тонізуючий за­сіб, нею натираються при ревма­тизмі й радикуліті та змащують рани. Зовнішньо подрібнені цибу­лини прикладають до місць, де йде запальний процес, для зняття за­пального набряку, а відварені в молоці квітки прикладають до на­ривів. Олію білої лілії використо­вують для натирання при болях і судомах, лікування опіків і ран. Воду, перегнану з квітками лілії, використовують з косметичною метою для відбілювання обличчя. Щоб видалити ластовиння, вико­ристовують мазь, для приготуван­ня якої беруть відвар квіток, мед і гірчичне борошно (порівну). Лікарські форми і застосування. ЗОВНІШНЬО — мазь для лікування ран і опіків: 5 квіток лілії білої заливають соняшниковою або іншою рослинною олією так, щоб вони були повністю вкриті рідиною, настоюють 10 днів; мазь для натирань при болях і судомах: 6 сто­лових ложок подрібненого листя, кві­ток і цибулин (взятих порівну) зали­вають двома третинами склянки соняш­никової олії й настоюють 3 тижні на сонці.

ТЕРЕН ЗВИЧАЙНИЙ — Prunus spinosa

Колючий, відстовбурчено-розга-лужєний кущ або невелике (1 — 4 м заввишки) дерево родини розових. Листки чергові, прості, видовжені або видовженооберне-нояйцевидні, при основі клино­видні, городчасто-пилчасті (зуб­чики залозисті), в молодому віці з обох боків опушені, пізніше — зверху голі. Квітки правильні, двостатеві, одиничні, рідше по 2— З, на коротких голих квітконіж­ках; віночок білий або зеленува­тий, з п'ятьма видовженими ту­пими пелюстками. Плід — куляста або округлоконічна соковита чор­на, з восковою поволокою кістян­ка. Цвіте у квітні — травні. Плоди достигають у вересні. Поширення. Терен звичайний рос­те по всій території України на уз­ліссях, по чагарниках, балках, долинах річок.

Заготівля і зберігання. З ліку­вальною метою використовують квітки (Flores Pruni spinosae), листя (Folia Pruni spinosae), плоди (Fructus Pruni spinosae), кору гілок (Cortex Pruni spinosae) і коріння (Radix Pruni spinosae) терну. Квіт­ки заготовляють в період повного цвітіння рослини. Як тільки росли­на відцвіте, одразу приступають до заготівлі листя. Зібрану сиро­вину розкладають тонким шаром на папір чи тканину й висушу­ють під укриттям на вільному повітрі або в приміщенні з доброю вентиляцією. Плоди збирають во­сени у зрілому стані й викори­стовують свіжими (перебрані пло­ди зсипають у дерев'яні діжки, накривають зверху вологою тка­ниною і зберігають у погребі), переробляють на киселі, компоти, повидло, настойки на вині чи го-

рілці або сушать,на сонці, під на­метами чи в сушарках при темпе­ратурі 45—50°. Сухих плодів ви­ходить 25 % . Коріння терну також заготовляють восени. Його вико­пують, обтрушують з нього землю, миють у холодній воді, розрізу­ють на куски і, розстеливши тон­ким шаром у теплому провітрю­ваному приміщенні, сушать (щоб прискорити сушіння, товще корін­ня розщеплюють уздовж). Кору збирають навесні, з молодих бо­кових гілок (правила заготівлі й сушіння див. у статті Дуб зви­чайний). Готову сировину зберіга­ють у сухому провітрюваному приміщенні. Рослина неофіци-нальна.

Хімічний склад. Плоди терну міс­тять дубильні (1,7 % ) й ароматичні речовини, пектини (до 1 % ), яб­лучну кислоту (3,3 % ), вітамін С (32,6 мг % ), цукри (5,5—8,8 % ), глі­козид пруназин, червоний барвник та мінеральні солі; квітки — ефір­ну олію, ціаногенний глікозид, флавоновий глікозид кемпферин і його аглікон кемпферол, віск та мінеральні солі; листя — дубильні речовини (3,42 % ), вітамін С (108,5—157,9 мг %), яблучну кис­лоту, пектини та глікозид пруна­зин. У корі є значна кількість дубильних речовин (3—5 % ), а в корінні знайдено флавоноїди.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Фармакологічна дія різних частин рослини не одна­кова й залежить від кількісного і якісного складу тих біологічно активних речовин, що в них є. Плоди терну (свіжі, перероблені на киселі, компоти, повидло і на­стойки, у вигляді відвару або екс­тракту) виявляють в'яжучу дію й рекомендуються для вживання при розладах шлунка і кишок: неспецифічних виразкових колі­тах, дизентерії, харчових токси-коінфекціях і кандидозах. Ліку­вальним напоєм при кишкових інфекційних захворюваннях вва­жається і тернове вино. Свіжий сік плодів корисно пити при жов­тяниці. Препарати з квіток регу­люють перистальтику кишок, ді­ють як сечогінний, потогінний і гіпотензивний засіб, поліпшу­ють, як і препарати з плодів терну, обмін речовин і показані при гаст­риті, спастичному коліті внаслі­док атонії кишок, циститі, набря­ках, нирковокам'яній хворобі, рев­матизмі, при фурункулах та інших гноячкових захворюваннях шкіри, при запаленні слизових оболонок рота, горла і стравоходу. Засто­совують квітки терну і в гомеопа­тії. Чай з листя терну має легку проносну властивість, підвищує діурез, поліпшує обмін речовин, діє як відхаркувальний засіб. Його п'ють при хронічних запо­рах, нефролітіазі, циститі, аденомі простати й висипах на шкірі. Чай з листя вважається корисним для людей, які ведуть сидячий спосіб життя. Кору й коріння, що мають потогінні й жарознижу­вальні властивості, вживають у вигляді відвару при підвищеній температурі тіла. Зовнішньо від­вар кори або коріння застосо­вують як протизапальний засіб для спринцювань при білях. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій плодів (2 сто­лові ложки сушених плодів на 500 мл окропу, варити 10 хвилин) по пів­склянки 4 рази на день до їди; 6— 8 сушених плодів заливають склян­кою окропу, варять до зменшення во­ди на одну третину, проціджують і одержаний екстракт випивають за день за 3—4 прийоми; настій квіток (2 столові ложки сировини настоюють 1 годину на 400 мл окропу, процід­жують) по півсклянки 4 рази на день до їди; холодний настій (2 чайні ложки квіток настоюють 8 годин на склянці холодної кип'яченої води, проціджу­ють) по третині склянки 3 рази на день; столову ложку суміші (порівну) квіток терну звичайного, трави звіробою зви­чайного і кореневищ з корінням ва­леріани лікарської настоюють на склян­ці окропу до охолодження, проціджу­ють і випивають перед сном при олігоменореї центрального генезу; столову ложку суміші квіток терну колючого, коріння ревеню тангутського й оману високого, кори крушини ламкої і листя м'яти перцевої, взятих у співвідношенні 2:2:2:3:2, кип'ятять 10 хвилин у 300 мл води, проціджують і одержа­ний настій п'ють по півсклянки 3 рази на день при спастичному коліті; сушене листя терну заварюють і п'ють як чай; відвар кори або коріння (5 г сировини на 200 мл окропу, кип'ятити 15 хви­лин) п'ють ковтками не дозуючи. ЗОВНІШНЬО — спринцювання відва­ром кори або коріння (готують, як у по­передньому прописі).


1. Курсовая Химический анализ силикатов и керамики
2. Доклад на тему Ананда
3. Реферат Основные психические процессы память
4. Реферат на тему Hero In Greece Essay Research Paper There
5. Реферат на тему Документальное оформление и учет завеса тары
6. Сочинение Любовь в поэзии Анны Ахматовой
7. Реферат Экономические основы функционирования предприятия
8. Реферат на тему Cult Conversion Freewill Or Brainwashing Essay Research
9. Реферат на тему The Interference Of The Supernatural In Macbeth
10. Курсовая на тему Основные черты и противоречия командно административной системы