Реферат Духовність та духовний розвиток особистості
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Духовність та духовний розвиток особистості
ПЛАН
1. Поняття духовності. Стан духовності підростаючого покоління.
2. Духовний розвиток та його значення у процесі соціалізації людини.
3. Взаємообумовлений розвиток моральності особи та її духовності.
4. Взаємозв’язок краси й духовності.
5. Значення релігії у формуванні високодуховної особистості.
6. Розвиток духовності підростаючого покоління у соціально-педагогічній діяльності.
1. Поняття духовності. Стан духовності підростаючого покоління.
Духовність – це внутрішній світ людини, зв’язок людини з релігією.
Духовність – це стрижень, фундамент внутрішнього світу людини. Йому не можна навчити з допомогою настанов. Можна вказати лише шлях, але не можна заставити по ньому йти.
Духовність – це те, що відрізняє людину, що властиве лише їй одній.
Духовність – творча спрямованість, наснага людини; певний тип світовідношення: триєдність ставлення до абсолюту, до світу – природи, суспільства, інших людей, самого себе. Виходити з розуміння людини як духовної істоти, означає, що ми визначаємо за нею безумовне право на духовне самостановлення, самодіяльність, тобто сприймаємо її як справжнього суб’єкта власної життєдіяльності, який несе відповідальність за її здійснення.
У філософії та психології склалися різні розуміння духовності: як релігійності, сприйняття ідеї Бога, розвитку інтелігентності і добропорядності. Метою духовного самовдосконалення є досягнення гармонії між власним життям і навколишнім світом.
Індійський філософ Ш.А.Грош говорить: "Духовність у своїй суті є пробудженням внутрішньої дійсності нашого створіння, нашої душі, внутрішнє прагнення пізнати, відчути і ототожнити себе з нею, увійти в контакт з вищою дійсністю . об’єднатися з нею, і як наслідок цього контакту – перетворити всю нашу істоту на нову, в нову особистість, в нову природу".
Духовність не зводиться до інтелектуальності, ідеальності, звернення розуму до етики, чистої моралі або аскетизму. Духовність не є й чиста релігійність, чи емоційне піднесення духу, або розумова довіра і урегульованість поведінки на цих засадах. Духовною є будь-яка діяльність, яка веде людину вперед у напрямку якоїсь форми розвитку: емоційного, інтуїтивного, соціального – і веде, вказує на життєвість його внутрішньої сили.
Духовною є діяльність людини, завдяки якій стан людства його власними зусиллями підноситься на більш високий ступінь проявів.
Кожна людина повинна сама знайти свій власний вхід у "царство духа" і визначити саму себе і своє буття. Ступінь духовного розвитку не завжди визначається віком. Та її корені, у будь-якому випадку, виходять з дитинства. Це надзвичайно важливий період у процесі духовного становлення особистості, оскільки закладається фундамент для сприйняття оточуючої дійсності, свого місця і ролі в ній.
Духовному світові особистості, що формується, надавав великого значення В.А.Сухомлинський. Він розглядав формування духовного світу людини в тісному зв’язку як із його розумовим, так і з моральним та естетичним розвитком. Видатний педагог писав: "Сфера духовного життя людини – це розвиток, формування і задоволення його моральності, інтелектуальних і естетичних запитів й інтересів у процесі активної діяльності. Джерелом духовного світу людини є матеріальний світ, об’єктивна дійсність і особливо такі важливі її сфери, як громадське життя людини, його соціальний і моральний досвід".
Взагалі, духовно багатою людиною вважають людину, яка живе в гармонії із собою і світом, в якої сформовані духовні цінності, тобто, ті якості і риси, життєві установки, що існують для кожної людини, що становлять її ідеал.
Проте, говорячи сьогодні про наше суспільство і цінності, то слід сказати, що воно переживає моральну кризу, спричинену передусім втратою християнських цінностей, орієнтацію на індивідуалізм, прагматизм і споживацтво в особистому і суспільному житті.
Духовний вакуум охопив систему освіти і виховання. Втрачено основи християнського світогляду, внаслідок чого неможливе формування підвалин об’єднуючої національної ідеї; у змісті освіти спостерігається світоглядний хаос, орієнтація на бездуховний інтелектуалізм. Все це негативно позначається на духовному і фізичному здоров’ї особистості, у дитини втрачається сенс життя, впевненість у власному майбутньому і майбутньому своєї країни.
Розповсюджуються такі негативні явища у дитячому і молодіжному середовищі, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид, злочинність і бродяжництво. На розвиток дитини негативно впливають продукція секс-індустрії, засоби масової інформації, особливо телебачення. Державна політика спрямована не на створення і підтримку молодої сім’ї, а на стимуляцію позашлюбного життя через пропаганду статевих знань і розповсюдження засобів контрацепції.
Саме тому гостро стоїть завдання створити концепцію національного виховання. А для цього необхідно звернутися до духовно-освітянської спадщини нашого народу. Тому проблема духовного виховання підростаючого покоління сьогодні відноситься до ряду глобальних. Вона усвідомлюється багатьма країнами, народами. Однак, ця проблема вирішена недостатньо і полягає в тому, що в державі і суспільстві немає погодженості в оцінці основних цінностей на яких можна і потрібно виховувати молодь. А духовне відродження української нації неможливе без змін у всіх сферах життя: в економіці, культурі й у свідомості. Тому проблему пожвавлення національної свідомості нинішнього покоління українців і формування такої свідомості в нового покоління можна назвати і морально-етичною, і психолого-педагогічною, і суспільно-політичною. Її правильне рішення може стати для України досягненням.
2. Духовний розвиток та його значення у процесі соціалізації людини.
Термін "духовний" в широкому значенні пов'язаний з внутрішнім станом людини. У цьому контексті "духовне" відображає не тільки ті переживання, які традиційно вважаються релігійними, а те, що торкається сприйняття та пізнання, всю людську активність та всі функції, у яких загальний підсумок – володіння цінностями, більш високими, ніж загальноприйняті – такі, як: етичні, естетичні, героїчні, гуманістичні та альтруїстичні.
У процесі духовного розвитку можна виділити чотири етапи:
– криза, що передує духовному пробудженню;
– криза, викликана духовним пробудженням;
– реакція, що слідує за духовним пробудженням.
Становлення духовності – це вища мета кожної особистості, адже в міцному ґрунті духовності зростає і особистість людини.
Пізнання людиною самої себе, таємниць свого життя – один з її духовних пошуків, що сягає в глибину століть. Потрібно допомогти дитині пізнаючи світ, пізнати себе як людину і сприяти тому, щоб вона була суб’єктом життєтворчості. Навчити мистецтву життя, бути конкурентноспроможним в сучасному світі, оволодіти культурою життя.
Потрібно ставити собі за мету розвивати особистість, розумові здібності, творчі вміння, самостійно здобувати знання, логічно мислити. Створення ситуації успіху є умовою для самореалізації кожної особистості.
У процесі життєтворчості, подолання кризових явищ зростає роль школи, яка покликана допомогти дитині знайти зміст життя, створивши для цього повноцінні умови для її фізичного, інтелектуального, духовного розвитку і саморозвитку. Тому людське життя під кутом зору суб’єктивних, активно творчих засад виступає як проблема творчого життя особистості, її духовного світу, світогляду, мети та сенсу життя.
Ціннісні орієнтації являються одними з найбільш комплексних, багаторівневих утворень у структурі особистості, які виконують роль регуляторів поведінки. Знання рівня сформованості ціннісних орієнтацій особистості, їх ієрархія – ключ для можливості здійснення виховання особистості. Ціннісні орієнтації впливають на визначення місця особистості в суспільстві, а також на вибір нею референтної групи. Цей факт повинен враховуватися. То ж духовні цінності виявляються спільними для дуже широких кіл людей, безвідносно до їх професії чи особистих уподобань. До таких вищих цінностей завжди належали релігійні переконання, почуття любові до Батьківщини, відданість інтересам нації, рідній мові, а також естетичні цінності.
У процесі утворення і утвердження духовних цінностей важливу роль відіграє притаманне теж людині відчуття справедливості. Духовні переживання можуть бути обмежені, тобто проходити тільки на рівні суперсвідомості, а можуть також включати і пізнання цілісного "Я".
Серед багатьох проблем нашого суспільства, які трапляються в наш час, є проблема зростання та розвитку інтелектуального, духовного та фізичного компонентів людини та безпосередньо молоді. Неперервність освітнього та професійного вдосконалення особистості, звернення до загальнолюдських і національних цінностей, насамперед духовно-моральних.
До показників духовного зростання відносять:
– усвідомлення значущого вибору;
– зростання внутрішньої чесності, заміна критеріїв обов’язку, совісті на критерії естетичної та творчої спрямованості, коли людина починає свідомо творити своє життя;
– зростання почуття гармонії світу, уникнення емоційного ставлення до добра і зла, оскільки це проблема свідомого вибору людиною власного шляху життя, відповідно до її розуміння світової гармонії.
За цим стоїть напружена внутрішня концентрація психічної активності, яка виявляється саме в тому, щоб суттєво знижувалась індивідуальна чутливість до зовнішніх впливів, другорядних внутрішніх переживань, сторонніх дій.
3. Взаємообумовлений розвиток моральності особи та її духовності.
Ми живемо в сучасному світі, де відбувається прискорений розвиток науки і техніки, досягнення в освоєнні космічного простору, проникнення в таємниці явищ, про природу яких до певного часу могли будувати здогадки лише люди-фантасти . – все це яскраві докази сходження людської думки, необмежених можливостей людини в пізнанні світу.
На цьому фоні особливо непривабливим, дивним і навіть страхаючим здається стан духовності людини, стан моральних стосунків у сучасному суспільстві, відчуженість, грубість, невміння, небажання зрозуміти іншого, проявити повагу, толерантність, співчутливість, милосердя, справедливість – незаперечні докази дефіциту моральності, гуманності, який, на жаль, все частіше проявляється у поведінці дітей, підлітків, молодих людей і вже збагачених життєвим досвідом старших осіб. Такі риси як озлобленість, егоїзм, цинізм, жорстокість, зневага до іншого і брак почуття власної гідності роз’їдають людські стосунки, руйнують їх, заводячи у безвихідь вирішення найважливіших питань індивідуального і суспільного життя. Все це – результат недооцінки протягом багатьох років ролі моральних "задач", начал, невизнання першочерговості духовних, національних та загальнолюдських цінностей у вихованні підростаючої особистості.
Загальновизнано, що духовність і моральність – це головне, що складає фундамент людини як особистості. В ній - запорука гармонійного розвитку всіх потенційних можливостей особистості, запорука того, що плоди її діяльності дійсно слугуватимуть в ім’я людини як вищої цінності.
4. Взаємозв’язок краси й духовності. Основні положення.
1. У світі є багато чого потрібного і гарного. З того часу, як людина стала людиною, коли вона задивилася на пелюстки квітки і вечірню зорю, вона почала вдивлятись в себе. Людина пізнала красиве. Красиве існує окремо від нашої свідомості і волі, але воно відкривається людині, живе в її душі. Не було б нашої свідомості, не було б і краси. "Свідомість людини не тільки відображає об’єктивний світ, але і створює його."
2. Краса – це радість нашого життя. Людина стала людиною, тому, що побачила глибину лазурного неба; мерехтіння зірок; багряний захід перед вітряним днем; трепет марева над горизонтом; сині тіні в насипах березневого снігу; журавлиний ключ в голубому небі, сині нитки дощу в похмурий день; ніжна стеблина і голубий дзвіночок проліска – побачив і зачарований пішов по землі, створюючи нову красу. Перед людиною відкрилась радість, радість життя тому, що він почув шепіт листя, і пісню солов’я, дзвін весняного струмочка, переливи срібних дзвіночків, жайворонка в гарячім літнім небі, шурхіт сніжинок і виття зимової заметілі, лагідний сплеск хвилі і святкову тишину ночі – почув і затримав дихання, слухай сотні і тисячі років чудесну музику життя. Вмій і ти слухати цю музику. Краса – один із струмочків, який живить собою такі цінності як доброту, сердечність, кохання.
3. Зосередженість духовного життя, дзеркало думки, вираження почуттів людського ока. Чим вище інтелектуальний, естетичний розвиток, духовна культура людини, тим яскравіше відображається (духовна культура людини) внутрішній духовний світ у всіх відношеннях. Краса - могутній засіб виховання душі. Це вершина, з якої ми можемо побачити те, що без розуміння і відчуття прекрасного, без захоплення і одухотвореності ніколи не побачимо. Краса – це дзеркало, в якому ти побачиш сам себе і завдяки якому ти бачиш сам себе і завдяки якому зможеш побачити себе з різних сторін.
4. У розумінні й відчутті краси – могутнє джерело самовиховання, але краса лише тоді возвеличує, коли зливається з правдою, людяністю, непримиримістю зі злом.
5. Кожна людина повинна жити за моральними принципами, не тому, що хтось побачить її добрі поступки і похвалить її, а за власною совістю. Бути справжньою людиною на одинці зі своєю совістю значно трудніше, ніж на очах людей, які оцінюють твої вчинки, вдобряють добро і засуджують зло. Звітувати перед своєю совістю значно трудніше, ніж перед іншими людьми. Якщо ти на одинці з самим собою, робиш щось погане і думаєш, що про це ніхто не дізнається, – ти помиляєшся. Ховатися від людей – низькість, а ховатися від себе – приниження, помножене на підлість і лицемірство.
6. Потрібно відчувати поряд з собою людину, вміти розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ – радість, горе, біду, нещастя. Думай і відчувай як твої поступки можуть відбитися на душевному стані іншої людини. Не причиняй своїми вчинками, своєю поведінкою болі, обіди, хвилювання, важких переживань іншим людям. Постарайся підтримати, допомогти, підбадьорити людину у якої горе. Пам’ятай, що таке горе може з’явитися і у тебе. Не будь байдужим. Байдужість – це душевна сліпота. З того часу як ми робимо перший крок по землі і починаємо бачити, до нас прикладається певне відношення зі сторони старших – і рідних, "чужих" людей. Частіше всього воно змінюється, але інколи воно буває і незмінним. Рідні і чужі люди бачать в тобі добре і погане, певним чином оцінюють твої риси і відносяться до них.
7. Кожен твій крок в кінці кінців відіб’ється на твоєму ближньому, тому що йдеш ти кудись і з якоюсь метою; кожне твоє слово в душі іншої людини відкликнеться, але чи відкликнеться - залежить від тебе. Уже те, що ти дивишся на оточуючий світ і бачиш його, приховує в собі добро і зло: все залежить від того, що ти бачиш і як ти бачиш.
5. Значення релігії у формуванні високодуховної особистості.
Повноцінно духовно-розвинута людина не тільки усвідомлює велич Творця, але й здатна любити інших, творити добро, милуватися красою, поважати старших, бути ввічливою, знати ціну життя і завжди прагне ще більш духовно збагатити себе.
Проте, часто життя ставить ряд випробувань, які дуже складно подолати, особливо у молодому, юначому віці. Це період поривів і наснаги, ризику і необдуманості. У цей час людина здатна на все, і дуже часто вдається до вчинків, які стають фатальними. Таким чином, молода людина губить сама себе. Для того, щоб попередити такий хід подій, ми повинні бути духовно-здоровими. Саме духовність, що в своїй основі несе Добро та Любов, є одним з найефективніших засобів попередження негативної поведінки неповнолітніх.
"Дивіться, яку велику любов дарував наш Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними" (1 Послання Йоана 3,1). Таким званням наділена кожна людина від початку життя, проте для того, щоб дитина могла свідомо розвивати свій контакт з Господом, їй потрібен провідник у надприродну дійсність. Це є обов’язком усіх християн із її оточення і передусім – батьків. Дуже важливо навчати дітей релігії з дуже раннього віку – коли дитина ще не ходить до школи, навіть до садочку.
Перші знання про Бога діти отримують від батьків. Від них дитина довідується про існування Господа і про те, ким Він є. Якщо справи релігії є частою темою домашніх розмов, дитина швидко переконується в їх важливості. Якщо про це не говорити або згадувати дуже рідко, – після матеріальних справ, проблем харчування, телевізійних передач – дитина звикне до думки, що вони несуттєві, або буде вважати, що Божі справи – це щось по-справжньому святкове, проте в щоденному житті великої ролі не відіграє.
Маленькі діти поглинають інформацію надзвичайно інтенсивно, а знання про Бога сприймають охоче та з розумінням. Такі знання можна передавати їм при різних нагодах (на прогулянці, під час їди, перед сном) у доступній, відповідній вікові дитини формі, проте без уживання здрібнілих висловів, які можуть призвести до переконання, що Божі справи – це щось дитяче і призначене тільки для дітей.
Діти дуже тонко відчувають таїнство, тому про таїнства віри можна розповісти їм у дуже ранньому віці, зазначивши, що цього не можуть зрозуміти і дорослі. Дитина з пробудженим інтересом до релігії ставить дуже складні запитання, що може спонукати нас до власного розвитку. Якщо ж мова йде про проблеми, які проходять через усе життя (наприклад хвороба в родині), можна пояснити, що в цих труднощах та терпіннях, хоч нам і незрозумілі їх причини, ми довіряємось Господу і лише в Ньому шукаємо розради.
Сформований у ранньому віці образ Бога несемо через усе життя. Не відчувши любові в перші роки життя, дитині важко сформувати для себе правильне уявлення про Бога як про Отця, до якого завжди звертаються з цілковитою довірою. Якщо діти не довіряють батькам і не можуть на них розраховувати, вони не знаходять у своїй сім’ї безпеки, отже, не мають взірця, на якому навчають ставлення до Господа.
Пов’язання позитивних почуттів із релігійною позицією благодатно впливає на домашню атмосферу. Свята, звичаї та традиції також виграють, якщо підкреслити їх релігійний характер. Тому варто докласти зусиль, щоб звичаї в родині підтримувались, а їхній зміст залишався зрозумілими.
6. Розвиток духовності підростаючого покоління у соціально-педагогічній діяльності.
“Зрештою, чим є людина за своєю природою? Нічим супроти нескінченості, але всім супроти нічого, середньою істиною між нічим і всім. Вона безмежно віддалена від обох крайностей: не менш віддалена від нічого, яке її притягає, і від безмежного, яке її поглинає” (Б.Паскаль).
Якщо глобально підходити до вирішення сучасних проблем, то слід наголосити, що найбільша криза сучасного суспільства зумовлена тим, що люди не знають, для чого вони живуть, який сенс прихований в історії їхнього життя і взагалі в існуванні людства. Злободенні питання поглинають нашу увагу і час. Життя людини може втратити сенс. На першому місці, коли раніше ставились мораль, духовність, ставлять матеріальне благополуччя. Змінюються цінності у сучасному світі, людина стає залежною від того світу, в якому вона перебуває. А саме: від грошей, пристрасті, влади. Через свою зарозумілість, самовпевненість, людина спочатку заховалася, відвернулася, а потім відійшла від Бога і таким чином перетворилася із сина Божого в просто Боже творіння. Людина не бажає бути зобов’язаною комусь іншому. Вона знаходить засоби, які покращують її життя. Вона створює собі комфорт, вирішує проблему самотності через інформаційну мережу, телефон, комп’ютери. Цей фактор впливає на природу людини, бо змінює людську ментальність. Набутий рефлекс робить її неспокійною, забіганою, нервовою. За короткий проміжок часу бажає осягнути якнайбільше. Сьогодні ми є свідками того, як за кілька секунд людина отримує потік інформації, калейдоскоп вражень. Думки, що швидко виникають, так само раптово зникають. Ми навіть не встигаємо до кінця все осмислити: нам бракує часу, спокою, терпеливості, уважності. Сучасна молодь не живе згідно з природним режимом й у природному середовищі. Сьогодні людині пропонується усе готове лише встигай цим скористатися. Людина автоматично стає рабом і забуває про ту мораль, про ту духовність, яка є основою її буття.
Тому і слід застановитися над важливим запитанням: "Для чого я живу на землі, яке моє призначення?" Як знаємо у філософських теоріях людський розум дає різні відповіді. Але остаточну істину відкриває людині Господь Бог через Святе Письмо. Щоб розв’язати сьогоднішні молодіжні проблеми, не достатньо раціонального підходу. Для того, щоб їх вирішити, потрібно розширити кругозір, сприйняти тому, чому навчає релігія, застановитися над засадами християнства. Людина повинна вірити, щоб навчитися довіряти Богові. Без віри в Бога людина не встановить нормальні взаємини з іншими і не досягне справжнього успіху та щастя.
У наш час здійснюється соціально-педагогічна робота з молоддю через використання змісту Святого Письма. Так, при Палаці дітей і молоді м. Києва протягом семи років працює клуб духовного відродження для підлітків "Спадщина". Тут проводяться заняття, які відкривають основи Святого Письма, історії, релігії.
Юність - це пора вільної активної волі, яка вчиться розрізняти добро від зла: послух від свавілля, любов від хотіння, совісне від безсовісного. Це вміння розрізняти підтримують у дітях батьки і вчителі, а якщо цього не відбувається, то діти втрачають природне чуття духовного, справедливого, правдивого. Слід допомогти дітям зберегти його, показати їм, що зло дуже часто вбирає свої підступи, сіті, пастки у барвисті привабливі шати. Потрібно вміти зривати облудну маску, показувати його справжнє потворне обличчя, пояснювати хлопцям і дівчатам, що зло завжди несе лише руйнування, біль, страждання, смерть.
Добре, що ми пам’ятаємо свою віру і відкриваємо дітям істинний шлях до Бога. Його вказав нам Христос, сказавши: "Я – Шлях, Істинна і Життя". Діти це сприймають правильно і дуже серйозно, починають слухати, бачити себе, інших, навколишній світ, замислюються над власними недоліками, шукають шляхи їх подолання, розмірковують над поняттям моральності.
Особливо корисно наводити їм приклади найвищої святості наших подвижників. Діти роблять для себе важливе відкриття, дізнаючись про нетлінні мощі святих угодників. Коли в анонімній анкеті ставиться запитання: "Ваші недоліки", то раніше, в основному, не замислювалися над цим відповідають досить поверхнево: "Лінивий, лаюся, не слухаюся батьків, вчуся неохоче, міг би бути кращим". Деякі зізнаються, що палять.
Потрібно допомогти їм навідним запитанням: "Чи замислювались ви над змістом молитви Господньої "Отче наш", особливо над тими словами "Прости нам провини наші, як ми прощаємо боржникам нашим?" поглибити розуміння негативних сторін у природі людини. Відбувається відверта розмова. Звучать запитання: "Чи вміємо ми пробачати? Чи є серед вас такі, що жодного разу ні на кого не ображався?" Або ж: "Ви всі мабуть, чули вислів: "Не суди і не судимим будеш". А ось згадайте, як ми спілкуємося: як нам подобається перемивати іншим кісточки, поширювати плітки, гонити ближнього. А як часто ми буваємо пихатими, гордовитими, заздрісними, корисливими".
І починається колосальна внутрішня робота – відбувається переоцінювання цінностей, своєї особистості, людських стосунків, відривається та моральна висота, яку дав нам Христос у своєму вченні: "Будьте досконалими, як Отець наш Небесний" та "Ви чули, що було сказано древнім: не перелюбствуй. – А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з похіттю, вже вчинив прелюбодійство з нею в своєму серці".
Адже духовний розвиток - це внутрішній світ людини, зв’язок людини з релігією.
Довільним і керованим стає процес внутрішнього мовлення. Людяність має закладатися, проявлятися, виникати, конструюватися в життєдіяльності з самого початку.
У превентивній педагогіці повинно знайтись місце для вивчення існуючого, наявного стану внутрішнього світу дитини, її мотивації, потреб, емоцій. Вона повинна враховувати, орієнтуватися на ідеали, які розробляються етикою. І окрім того, превентивна педагогіка:
- аналізує численні відхилення, перешкоди, небезпеки, які очікуються особистістю на шляхах творчого зростання;
- розробляє шляхи та способи уникнення цих небезпек.
Але вона і не повинна забувати, що у внутрішньому світі дитини відбуваються внутрішні повороти, грози, обвали, кризи і навіть катастрофи. І саме тому превентивна педагогіка має відігравати роль конструктивної науки, що пропонує нові підходи, нове, більш адекватне розуміння духовно-психологічної сутності дитини, молодої людини, людини зокрема, та сенсу її життя і розвитку.
Література:
1. Винницький О. Церква і духовне буття / Духовні скарби українського народу в житті молоді. – Тернопіль: МП “Чумацький шлях”, 1994. – С.62-64.
2. Дудар Н. Релігійність молоді // Людина і світ. – 1999. – №9. – С.42-44.
3. Кочан Н. Відокремлення школи від церкви в координатах відкритого суспільства // Людина і світ. – №9. – с.41.
4. Рюриков А.Ю. Какие сверхреволюции спасут нас? // Учительская газета – 1991. – №37.
5. Винницький О. Церква і духовне буття / Духовні скарби українського народу в житті молоді. – Тернопіль: МП “Чумацький шлях”, 1994. – с.62-64.
6. Мельник П., Лановенко І. Психологічні механізми девіантної поведінки // Право України.-2000.- №4.- С.90-93.
