План
Вступ…………………………………………………………………. 3

Глава 1. Загальні характеристики конформності …………………..5

Глава 2. Причини конформності…………………………………… 9

Глава 3. Огляд класичних експериментів………………………… 12

Висновки……………………………………………………………. 18

Список використаної літератури

Вступ

Конформізм - піддатливість особистості реальному чи уявному тискові групи. Конформізм виявляється в зміні поведінки і установок відповідно до раніше не поділюваної позицією більшості. Розрізняють зовнішній і внутрішній конформізм, а також нонконформізм.

Конформізм - зміна поведінки або переконання у відповідь на реальне чи групове переконання. З тим, як може група впливати на окрему людину. Якщо людина згодна з думкою більшості, з думкою або переконанням групи - він отримує підтримку і схвалення. Навпаки - якщо він йде проти течії, то зустрічає невдоволення, відкидання, ненависть.

Таких людей називають нонконформістами. Здебільшого вони лідери, генератори ідей, новатори. Якщо людина є лідером у колективі - то йому буде дозволено невелике відхилення від загальної поведінки. Нонконформіст пропонує нові ідеї. Подібний образ думок не приносить популярності. Спочатку його не сприймають, або вважають ідіотом, але через деякий час люди приймають нові рішення і спокійно користуються усіма благами цивілізації.

Нонконформіст стикається з нерозумінням і відкиданням з боку суспільства. Конформістів більшість і скоріше за все, людина просто боїться змінювати життя, прагнути до нового, забувати старе. "Іноді непохитна позиція - результат паралічу" (Станіслав Єжи Лец).

Явище конформізму досліджувалося багатьма вченими. Конформне поведінка відіграє подвійну, як позитивну, так і негативну, роль у соціалізації особистості: з одного боку, конформне поведінка сприяє виправленню помилкової думки чи поведінки, якщо більш правильним виявляється думка більшості.

З іншого боку, конформне поведінка заважає утвердженню власної незалежної поведінки або думки. Але з іншого боку людина не може бути тільки конформістом або нонконформістом. Це залежить від ситуації і вирішуємого питання. Хоча зустрічаються і вперті, які дотримуються своєї думки все життя, а також товариші, готові свою правду відстоювати кулаками. Також людина не схильний до конформізму якщо проблема стосується його, зачіпає важливі аспекти, особливо значущі моменти. Тоді людина буде відстоювати свої позиції.

Глава 1. Загальні характеристики конформності

З 30-х років інтерес до психологічної проблематики груп здобуває масовий і стійкий характер, особливо в США. Давно стали класичними роботи Е. Мейо, Я. Морено, М. Шерифа, К. Левіна, М. Дойча, Дж. Тібо, Г. Келлі і багатьох інших дослідників заклали основу сучасного розуміння природи внутрішньогрупових процесів, так само як і продемонстрували можливості роботи з групою як об'єктом та інструментом психотехнічних впливу. [3]

Зокрема, особлива увага приділялася вивченню конформізму, феномену групового тиску.

У повсякденній мові поняття «конформізм» набуває певний негативний відтінок, тому що саме слово має в звичайній мові абсолютно певний зміст і означає «пристосовництво». Щоб якось розвести ці різні значення, в соціально-психологічній літературі частіше говорять не про конформізм, а про конформності або конформному поведінці, маючи на увазі чисто психологічну характеристику позиції індивіда стосовно позиції групи. [1]

Що таке конформність? Конформність може бути визначена як зміна в поведінці або думці людини під впливом реального чи уявного тиску з боку іншої людини або групи людей. [2]

Конформність констатується там і тоді, де і коли фіксується наявність конфлікту між думкою індивіда і думкою групи і подолання цього конфлікту на користь групи. [1]

Конформність - це згода щодо деякої властивості, аттітюда чи поведінки, основаній на простій приналежності до групи. Як емпірична, так і концептуальна проблема конформно полягає у встановленні цієї згоди (яке не обов'язково має бути повним) і демонстрації того, що її б не було у відсутність групи. Конформність можна відрізняти від інших понять по відсутності одної з цих умов. Якщо існує згода щодо властивостей, але воно не залежить від приналежності до групи (напр., якщо воно є наслідком більш загальних обставин), говорять про однаковість (uniformity) аттитюдів або поведінки людей. [8] Якщо згода досягається шляхом примусу обіцянкою винагороди чи загрозою покарання, говорять про податливість (compliance).

Якщо однаковість стала настільки міцною частиною Я людини, що зберігається навіть після припинення її членства в групі, говорять про інтерналізації (internalization); процес, за допомогою якого це досягається протягом усього життєвого шляху, називається соціалізацією (socialization). Конформність можна розглядати як проміжну стадію між поверхневою піддатливістю і глибокою інтерналізацією - як конфлікт між тим, що в дійсності представляє собою людина, і тим, до чого зобов'язує його приналежність до групи.

Інтерес до конформності як самостійної теми виник внаслідок тих соціологічних проблем, з якими зіткнулося суспільство у другій чверті XX століття. Події в тоталітарних країнах, включно прояви екстремізму і антигуманного поведінки, з одного боку, і систематичного примусу слідувати догмам (т. н. «Промивання мізків») з іншого, послужили поштовхом до необхідності в проведенні відмінностей між особистими і нав'язуються групою переконаннями. Почасти це мотивувалося надією, що особисті переконання людей являються благом, і побоюваннями, що погляди людей можуть опинитися пригніченими безжальної силою прородцтва. Процедури моделювання окремих таких впливів в умовах ізольованої лабораторної середовища спричинили за собою детальний аналіз конформності і групового впливу і сприяли, в кінцевому рахунку, кращому розумінню цього соціального процесу.

Одне з перших емпіричних досліджень конформності було проведено Ф. Олпортом. Він припустив, що конформна поведінка може бути розпізнана щодо її розподілу, яка відповідає інвертованою J-подібної кривою: лише дуже небагато людей відрізняються підвищеним рівнем конформності (Перебуваючи ліворуч від вершини розподілу); переважна більшість поміщається точно на вершині, являючись причиною сплеску J-розподілу, і меншість відхиляється від цієї норми, пояснюючи подовжений, але низькорівневий хвіст даного розподілу. Ця гіпотеза перевірялась їм переважно шляхом спостереження в польових ситуаціях, таких як подання звітності по роботі, зупинка на дорожній знак «Стоп» або користування святою водою в католицькій церкві.

Класичні експерименти по конформності були проведені Музафера Шерифом і Соломоном Ашем. Експеримент Шерифа грунтувався на φ-феномен, оптичної ілюзії, при якій крапка, що світиться в темному приміщенні здається що рухається по прямій лінії. Шериф показав, що якщо випробуваний працював в парі з прихованим помічником експериментатора, оцінки руху якого значно перевищували оцінки самого випробуваного, останній починав поступово збільшувати свої оцінки і відповідно зменшувати різницю між ними. Тим самим Шериф домігся встановлення деякої загальної «системи відліку» при оцінці величини такого руху. дослідження Аша проводилося з «наївними» піддослідними, котрі повинні були висловлювати перцептивні судження в групі прихованих помічників експериментатора, що давали однаково невірну відповідь, значна частина випробовуваних теж давала цю явно невірну відповідь.

Критичний аналіз цих класичних експериментів показав, що спостережувана нібито конформна поведінка може виникати на основі різноманітних причин, причому не всі з них мають відношення до соціальної конформності.

Ролі конформізму є різними: як позитивними так і негативними

До позитивних можна віднести такі:

*формування єдності в кризових ситуаціях, що дозволяє організації вижити в складних умовах;

*спрощення організації спільної діяльності за рахунок відсутності роздумів з приводу; *поведінки в стандартних обставин і отримання інструкцій з поведінки в нестандартних обставин;

*зменшується час адаптації людини в колективі;

*група набуває єдине обличчя.

До негативних же відносять те, що:

*конформізм знижує здатність самостійно орієнтуватися в нових і незвичних умовах;

*конформізм притупляє критичність сприйняття навколишньої реальності;

*конформізм сприяє некритичною підміні індивідуальних морально-етичних норм соціальними;

*конформізм способствует розвитку забобонів і упереджень проти меншин;

*конформізм знижує здатність до оригінальних і творчих ідей.

У ставленні до тиску групи ми розрізняємо чотири типи поведінки:

Зовнішній конформізм - думки і норми групи приймаються людиною лише зовні, а внутрішньо, на рівні своєї самосвідомості, він продовжує не погоджуватися з групою, вголос цього не висловлює. У принципі це і є справжній конформізм. Це тип поведінки людини, що пристосовується до групи;

Внутрішній конформізм - людина дійсно засвоює думку більшості і повністю згоден з цією думкою, що показує високий рівень сугестивності даного людини. Це тип приспосабливающегося до групи людини;

Негативізм - людина чинить опір тиску групи, активно відстоює свою думку, показує свою незалежну позицію, сперечається, доводить, прагне до того, щоб його індивідуальна думка стало думкою всієї групи, відкрито заявляє про це своє бажання. Це тип поведінки людини, не пристосованої до групи, а прагнучої пристосувати групу до самого себе;

Нонконформізм - незалежність, самостійність норм, цінностей і суджень, несхильність тиску групи. Це тип поведінки самодостатнього людини, коли точка зору не міняється на догоду більшості і не нав'язується іншим.

Також слід відокремити таке явище як автоматичний конформізм – це одна із захисних програм поведінки, завдання якої - усунути протиріччя між індивідом і суспільством за рахунок втрати індивідом його неповторних людських якостей.

У деяких суспільствах, захисна поведінка індивідуума включає декларацію (явну чи не явну) самого себе патріотом, і соціальна адаптація видається за патріотизм [9]. Зокрема, вставання під час виконання державного гімну може бути проявом патріотизму в такій же мірі, як і автоматичного конформізму.

Глава 2. Причини конформності.

Відкриття группового тиску (конформності) ясно показують, що навіть за наявності очевидних, об'єктивних точок відліку, групова норма може вплинути на нашу поведінку. Не дивно, що цей висновок дав поштовх до проведення величезної кількості досліджень. Сам Аш розробив декілька варіантів свого експерименту, які впритул підводять нас до питання про те, чому люди проявляють конформність і як навчитися протистояти тиску оточуючих.

Проте виділимо деякі фактори що впливають на ступінь вираженості конформізму:

1. Пол індивіда (жінки в цілому більш конформні, ніж чоловіки);

2. Вік (конформна поведінка частіше проявляється в молодому і старечому віці);

З. Соціальний статус (люди з більш високим статусом менш схильні до групового тиску);

4. Психічний і фізичний стан (погане самопочуття, втома, психічна напруженість посилюють прояв конформності). (Соціальна психологія, 1979, Д. Майерс, 1997).

Від факторів перейдемо саме до причин конформної поведінки людини. Що саме так сильно впливає на нашу свідомість?

В той час як Д. Майерс виділяє 3 причини конформної поведінки, Аш пропонує більш широкий вибір цих причин. Розглянемо їх.

Тож Д. Майєрс називає такі причини конформної поведінки:

По-перше, наполеглива і вперта поведінка інших людей може переконати людину в помилковості її початкової думки.

По-друге, член групи свідомо чи несвідомо прагне уникнути покарання, осуду, засудження, остракізму з боку групи за незгоду і непослух.

По-третє, невизначеність ситуації і неясність інформації сприяє орієнтації людини на думки інших людей, що стають більш певними і ясними джерелами інформації. [6, С. 308]

У груповій взаємодії ефект конформізму грає істотну роль, оскільки є одним з механізмів прийнятий групового рішення.

Що ж пропонує нам С. Аш

Умови виникнення конформізму є досить різні. Серед них є такі:

• 
  Ступінь конформізму зростає, якщо завдання дійсно складне або випробуваний відчуває свою некомпетентність;
  
• 
  Тип особистості: люди із заниженою самооцінкою більше схильні до групового тиску, ніж люди з завищеною сам оцінкою;
  
• 
  Чисельність групи: найбільший ступінь конформізму люди виявляють тоді, коли стикаються з одностайною думкою трьох і більше осіб;
  
• 
  Склад групи: конформність підвищується, якщо, по-перше група складається з експертів, по-друге, члени групи є значними людьми для людини, по-третє, члени групи належать до одного соціального середовища;
  
• 
  Пастка "группомислля" серед людей;
  
• 
  Згуртованість: чим більше ступінь згуртованості групи, тим більше у неї влади над своїми членами. Вплив групи позначиться тим сильніше, чим сильніше буде подібна мотивація, і чим привабливіше і «переконливіше» - сама група. Незалежно від індивідуальної реакції об'єкта впливу завжди слід враховувати тиск групи;
  
• 
  Статус, авторитет: люди, що мають найбільший статус, володіють і найбільшим впливом, їм легше чинити тиск, їм частіше підпорядковуються;
  
• 
  Наявність союзника: якщо до людини, відстоювати свою думку або сумнівається в одностайній думці групи, приєднується хоча б один союзник, що дав правильну відповідь, то тенденція підкорятися тиску групи падає. Зовсім трохи соціальної підтримки достатньо щоб залізна хватка конформізму слабшала. Однак у тих випадках, коли підтримуючий партнер «залишав» випробуваного й приєднувався до думки інших, сила впливу більшості знову вступала в дію;
  
• 
  Публічна відповідь: більш високий рівень конформізму люди показують тоді, коли вони повинні виступити перед оточуючими, а не тоді, коли вони записують свої відповіді у свої зошити. Висловивши думку публічно, люди, як правило, продовжують її дотримуватись. [7 c. 216]
  
• 
  Виразне інакомислення. Прагнення до того, щоб чинити правильно і отримувати схвалення з боку оточуючих, не є єдиною психологічною основою конформності. У деяких випадках люди відмовляються проявляти конформність і відкрито встають в опозицію, тим самим висловлюючи власну індивідуальність. Інакомислення як акт самовираження особливо характерний для тих ситуацій соціального впливу, в яких є можливість більш гнучкого вибору лінії поведінки - не тільки згода або незгода з думкою більшості. При наявності варіанту запропонувати власну, третю думку, що може частково збігатися або повністю відрізнятися від думок більшості, частина людей неодмінно виберуть цей варіант. [5 c. 340]
  

У результаті проведених досліджень у соціальній психології виявлені наступні закономірності.

По-перше, залежність поведінки людини від думки і поведінки інших людей.

По-друге, в конфлікті між сенсорної і соціальною інформацією в більшості випадків перемогу бере соціальна інформація. Більш серйозна і неоднозначно розв'язувана задача виникає при конфлікті між соціальною інформацією різного порядку. Наприклад, між минулим досвідом людини, його цілями, цінностями, принципами, очікуваннями, з одного боку, та вимогами групи - з іншого. Процес вибору між приєднанням до думки групи і самодостатністю, впевненістю у своєму власному думці проходить набагато складніше, ніж у вищеописаних експериментах.

По-третє, виникає проблема відповідності вербальної реакції дійсному думку і поведінки людини. Вона формулюється наступним чином: Чи змінюється думка тому, що людина переконався; тобто відбулася зміна його когнітивної структури, чи він лише демонструє зміни, спонукуваний іншими мотивами. Перший варіант отримав назву раціонального конформізму, другий - мотиваційного.

Глава 3. Огляд класичних експериментів.

До класичних експериментів відносять експерименти таких вчених як М.Шериф, С.Аш, С.Милграм. В цьому розділі ми розглянемо всі три експерименти, та зробимо деякі висновки.

Експеримент М. Шерифа

Досліджуваний перебуває в темній кімнаті. У 15 футів від нього (4,6 м) з'являється точкове джерело світла. Спочатку нічого не відбувається, потім світло кілька секунд хаотично рухається і зникає. Тепер завдання випробуваного - визначити відстань, на яке світло могло зміститися за цей час.

На наступний день троє досліджуваних, раніше вже брали участь в експерименті, зустрічаються і обмінюються інформацією про зміщення джерела світла. Ось їх думки: перший учасник - 1 дюйм, другий учасник - 2 дюйми, третій учасник - 6 дюймів.

Потім експеримент повторюється протягом цього і ще двох днів. Наскільки змінилася оцінка переміщення джерела світла (чи виникла групова норма)?

Насправді джерело світла взагалі не рухався. Це ілюзія сприйняття, звана автокінетіческим феноменом. М. Шериф використовував цей метод для того, щоб отримати відповідь про сугестивність людини.

Ось результати цього випробування (оцінка зміщення в дюймах).

Учасники	1 день	2 день	3 день	4 день
А	1	1,5	2	2
В	2	2,5	2	2
С	6	4	4	2

Роком пізніше піддослідні були запрошені для участі в подібному експерименті, причому кожен тестувався окремо від інших. Дослідників цікавило питання: чи будуть оцінки різними або випробовувані будуть дотримуватися груповий норми? Вони продовжували дотримуватися груповий норми.

Висновок можна зробити наступний: у загальному і цілому, одна тільки можливість почути думки інших призвела до досягнення згоди між «суддями». Виникла групова норма, під яку виявилися підігнані індивідуальні спостереження. [7, С. 212-215]

Можна, звичайно, подумати, що ілюзії не підлягають однозначному тлумаченню, а у двозначній ситуації навіть незалежні у своїх судженнях особистості постараються отримати користь з думок оточуючих. Можливо, що конформність, яку досліджував Шериф, своїм виникненням зобов'язана звичайному інформаційному впливу. Випробуваний, швидше за все, мислив так: «Бог його знає, наскільки насправді перемістився цей промінь. Тому послухаю-но я, що говорять мої сусіди. Вони можуть знати більше мене».

Експеримент С. Аша

Уявіть себе одним з добровольців С. Аша. Ви сидите шостим в ряду з семи чоловік. Після роз'яснення, що Ви берете участь в експерименті з дослідження оцінок сприйняття, експериментатор запитує Вас, який з відрізків відповідає еталонному відрізку. Ви з легкістю визначаєте, що це відрізок номер 2. Так що немає нічого дивного, що п'ятеро відповідають перед Вами всі як один називають відрізок номер 2.



Эталон 1 2 3
Після цього слід ще одне порівняння. Проведіть його самостійно. Який відрізок з представлених на малюнку відповідає еталонному?



Эталон 1 2 3
У третьому випробуванні завдання не змінюється.



Эталон 1 2 3
Перший учасник називає відрізок 3.

Другий учасник називає відрізок 3.

Третій учасник згоден з двома першими.

Четвертий і п'ятий згодні з усіма попередніми.

Настає Ваша черга відповідати. Який відрізок буде дорівнює еталонному? Деякі випробовувані жодного разу не проявили конформізму, але три чверті зробили це хоча б один раз. У підсумку, в 37% випадків відповідали покладалися на думку інших учасників експерименту, хоча в контрольному експерименті відповідали поодинці давали вірну відповідь практично завжди (більш 90% випадків).

Сенс експерименту полягав в тому, щоб виявити тиск групи на думку індивідів методом «підставною групи». Експериментатор заздалегідь вступав у змову з усіма учасниками експерименту, крім одного («наївного суб'єкта»). Суть змови полягала в тому, що при послідовному пред'явленні всім членам «підставною» групи відрізка лівої картки вони давали свідомо неправильну відповідь, називаючи цей відрізок рівним більш коротким або більш довгому відрізку правою картки. Останнім відповідав «наївний суб'єкт», і було важливо з'ясувати, чи втримається він у власній думці (яке в першій серії при індивідуальному рішенні було правильним) або піддасться тиску групи. Висновки виявили, що більшість людей дуже піддаються впливу групи.

Експеримент С. Мілграма

Двоє людей приходять у психологічну лабораторію, щоб взяти участь у дослідженні процесів навчання і пам'яті. Суворий експериментатор в сірому робочому халаті пояснює, що випробовуються новаторські дослідження ефективності покарання при навчанні. Для експерименту потрібно, щоб один з випробовуваних навчив іншого списку пар слів і карав за помилки, завдаючи ударів електричним струмом зростаючій інтенсивності. Щоб розподілити ролі, вони тягнуть з капелюха смужки паперу. Один з учасників, 47-річний бухгалтер з манерами, що видають м'який характер, витягає смужку з написом «Учень» і відправляється в сусідню кімнату. Це спеціально підготовлений учасник експерименту. «Учителю» (добровольцю, що прийшов по оголошенню) дають для прикладу завдати несильного удару струмом, а потім він бачить, що експериментатор прив'язує «учня» до крісла і закріплює електрод у нього на зап'ясті.

Після цього «вчитель» і експериментатор повертаються в головну кімнату, де «вчитель» займає своє місце перед генератором струму з перемикачами в діапазоні від 15 до 450 вольт з кроком в 15 вольт. Перемикачі позначені: «слабкий удар», «дуже чутливий удар», «небезпечно - наймогутніший удар» і так далі. На відмітках 435 і 450 воль стоїть «ХХХ». Експериментатор дає вказівку «вчителю» перемикати генератор на один щабель вище щоразу, коли «учень» дає неправильну відповідь. При кожному перемиканні спалахує лампочка, клацає реле і звучить зумер.

Як Ви думаєте, скільки чоловік з 100 випробуваних погодилося брати участь в експерименті після того, як дізналася, в чому він полягає.

Якщо «учитель» поступається вимогам експериментатора, він чує, як «учень» стогне при ударі в 75, 70 і 105 вольт. При ударі в 120 вольт «учень» кричить, що йому боляче. А при 150 він волає: «Експериментатор, випустіть мене звідси! Я більше не хочу брати участь в експерименті! Я відмовляюся продовжувати!» При 270 вольтах його протести перетворюються в агонізуючий крик, і він продовжує наполягати, щоб його випустили. При 300 і 315 вольт він кричить, відмовляється відповідати. Після 330 вольт він замовкає. У відповідь на прохання чи пропозиції «вчителя» перервати процедуру, експериментатор зауважує, що відсутність відповіді повинно розцінюватися як неправильна відповідь. Щоб змусити випробуваного продовжувати, він використовує чотири фрази:

1. Будь ласка, продовжуйте (або «Будь ласка, далі»).

2. Умови експерименту вимагають, щоб Ви продовжували.

3. Надзвичайно важливо, щоб Ви продовжували.

4. У вас немає іншого вибору, Ви повинні продовжувати.

До яких меж, на Ваш погляд, Ви підкорялися б експериментатору? Як далеко, на Ваш погляд, можуть зайти інші люди? Коли З. Мілграм проводив експеримент з 40 чоловіками різних професій у віці від 20 до 50 років, то 25 з них (63%) дійшли до повних 450 вольт.

Отримавши ці результати, С. Мілграм надалі зробив протести «учня» ще більш переконливими. Коли «учня» прив'язували до крісла, то «вчитель» слухав, як той скаржиться на слабке серце, а експериментатор відповідає: «Хоча удар може бути болючим, він не заподіє незворотного пошкодження тканин». Як Ви думаєте, чи змінилися результати експерименту після нього? Страждальні нові протести учня принесли мало користі. З 40 нових піддослідних 26 осіб (65%) поступилися вимогам експериментатора. Коли число учасників експерименту досягло 1000 чоловік, то число покірних виконавців так і залишилося на рівні 65%.

Справжня суть експерименту полягала в тому, щоб з'ясувати, до яких меж дійде випробуваний, що виконує роль вчителя, заподіюючи біль невинної жертви, чи відмовиться він слухатися експериментатора і коли? Конфлікт виникає, як тільки "жертва" починає показувати, що їй неприємно. При 75 вольтах "учень" скрикує, при 120 - починає скаржитися, при 150 - вимагає припинити експеримент. Чим сильніше електрошок, тим емоційніше і активніше протести "жертви". Після 285 вольт він вже тільки розпачливо кричить. "Учитель" не знає, що "учень" - тільки актор, який фактично ніякого шоку не отримує, а просто зображує біль. Він бачить непідробне страждання, що спонукає припинити досвід. Проте експериментатор, який є для випробуваного ("вчителя") авторитетом і по відношенню до якого він відчуває певні зобов'язання (хоча участь в експерименті було добровільним), наполягає, щоб досвід тривав. Щоб вийти з цієї ситуації, випробовуваний повинен недвозначно порвати з нею, відмовити експериментатору в слухняності. [4 c. 123]

Проте, коли Мілгрем питав людей, як вони вчинили б у подібному випадку, всі 110 опитаних сказали, що припинили б дослідження; лише деякі вважали себе здатними вийти за межі 180 вольт; тільки четверо визнали, що дійдуть до 300 вольт. Насправді ж майже дві третини випробуваних, дорослі люди старше 20 років, з різних соціальних шарів, продовжували експеримент, незважаючи на явні страждання жертви. Слухняність виявилося значно сильніше милосердя. Ті ж 60% абсолютно слухняних виявилися і серед славляться своєю незалежністю студентів привілейованого Єльського університету, а при повторенні цих дослідів у Прінстоні, Мюнхені, Римі, Південній Африці та Австралії показники виявилися навіть вище.

Висновки

Конформізм - зміна поведінки або переконання у відповідь на реальне чи групове переконання.

Н перший погляд в конформізм є тілько негативні риси, адже конструктивне інакомислення і незалежність сприймаються більшістю людей як гідні усіляких похвал якості. Особливо це стосується американців, які з дитинства привчені цінувати подібні чесноти.

Проте як бути з конформністю? Уявіть, що вас назвали «конформістом», а то й гірше - «короткозорим конформістом». І як би ви відреагували на це? Яким-небудь отруйним слівцем? Проте існує безліч ситуацій, в яких конформність виявляється засобом досягнення значущої соціальної мети. Задля забезпечення власного спокою різні форми суспільства вимагають, щоб люди підпорядковувалися певним правилам. Конформізм по відношенню до соціальних правилам і нормам служить свого роду мастилом у механізмі соціальної взаємодії. Він дозволяє нам структурувати соціальну поведінку і передбачати реакції оточуючих. Досвід одних людей дозволяє іншим уникнути великих особистих неприємностей.

Тиск з метою викликати конформізм може навіть виконувати певні соціальні функції.

Конформність людини може бути обумовленна величезною кількістю чинників, серед яких основні це вік, стать, статус, авторитет, чисельність групи, наявність союзника.

Список використаної літератури

1. Андреева Г.М. Социальная психология. Учебник для высших учебных заведений. – М., 1999. – 256 с.

2. Аронсон Э., Общественное животное. Исследования. М., 2003.

3. Белинская Е.П., Тихомандрицкая О.А., Социальная психология: Хрестоматия: Учебное пособие для студентов вузов. – М., 2003. – стр. 175-181, 241-248.

4. Кон И.С. В пошуках себе. Особистість та її самопізнання. М., 1994 р.

5. Зимбардо Ф., Ляйппе М. Социальное влияние — СПб.: Питер, 2001. — 448 с.

6. Майерс Д. Социальная психология. Спб., 2000., 440 с.

7. Социальная психология. Учебное пособие. / Отв. Ред. А. Л Журавлев. М.: ПЕР СЭ, 2002. – 351с.

8. Феномены группового сознания и группового давления. Конформность, конформизм, нонконформизм. – http://psylist.net/hpor/

social018.htm

9. Шульц М.В. Мы не пыль на ветру: Роман о непотерянном поколении / М. В. Шульц; Пер. с нем. Н. Ман и С. Фридлянд. - М., 2000 г.