КІЇВСЬКИЙ СЛАВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ СЛАВІСТИКИ ТА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Кафедра міжнародної інформації

Спеціальність-7.030401

Міжнародні відносини

Курсова робота

на тему:

Економічний і політичний розвиток Чехії та її співробітництво з Україною

Київ-2005

З М І С Т

ВСТУП …………………………………………………………………….			3
Розділ 1.		ЧЕХІЯ У СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ ……………..	4
	1.1.	Особливості функціанування економіки Чехосло-ваччини в умовах соціалізму ……………………………..	4
	1.2.	Економічні і політичні передумови поділу Чехосло-ваччини ……………………………………………………...	11
Розділ 2.		НОВА ЧЕХІЯ В ЕКОНОМІЦІ ЄВРОПИ ……………….	13
	2.1.	Механізми ринкових перетворень в Чехії ………………	13
	2.2.	Місце Чехії в ЄС ……………………………………………	20
	2.3.	Перспективи економічного розвитку Чехії ……………..	23
Розділ 3.		ВЗАЄМОДІЯ УКРАЇНИ З ЧЕХІЄЮ …………………….	25
	3.1.	Основні сфери економічної співпраці України з Чехією ………………………………………………………..	25
	3.2.	Можливості використання досвіду Чехії для здійснення ринкових перетворень в Україні …………...	29
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………...			31
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………...			34

ВСТУП

Актуальність теми

Останнє десятиліття ХХ ст. стало революційним періодом в історії країн Центральної та Східної Європи. Саме в цей час у їх суспільно-політичному розвитку значну роль почав відігравати національний фактор, що призвело як до позитивних, так і до негативних політичних, соціальних та культурних наслідків. Яскравим прикладом цього процесу може слугувати історичний розвиток Чехо-Словаччини та її держав-наступниць періоду кінця 1980-х - середини 1990-х рр.

Великі перетворення, що відбулися в Чехо-Словаччині та в інших країнах Центральної та Східної Європи наприкінці 1980-х рр. зумовлені економічними та національного факторами в суспільно-політичному житті. Падіння системи державного соціалізму та розпад Чехо-Словацької федерації продемонстрували силу національного чинника у політичному житті країни. Слід підкреслити, що національний фактор у даному випадку виступив одночасно руйнівником усталених політичних утворень та творцем нових національних держав.

Процеси національного відродження, що охопили Чехію та Словаччину після «оксамитових революцій» 1989 р., з усією очевидністю доводять актуальність проблематики та її впливу на розвиток суспільств (в тому числі і українського), що входили до колишньої соціалістичної співдружності.

Об’єктом даного дослідження є економічний розвиток Чехії у новітній період.

Предметом дослідження виступає роль та значення економічного фактора в суспільно-політичному житті Чехії, шляхи взаємодії Чехії з Україною.

Метою даної роботи є висвітлення ролі економічного фактора у суспільно-політичному розвитку Чехії, перспектив їх розвитку та шляхів взаємодії цих країн з Україною.

Об’єкт, предмет та мета дослідження визначили такі завдання:

• розглянути розвиток економіки Чехо-Словаччини;

• визначити роль та місце економічного фактора в суспільно-політичному житті Чехо-Словаччини напередодні 1989 р.;

• розкрити роль і значення економічного та національного фактора та націоналізму у листопадових подіях 1989 р.;

• розкрити основні сфери економічної співпраці України з Чехією;

• виявити можливості використання досвіду Чехії для здійснення ринкових перетворень в Україні.

Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаної літератури і нараховує 35 сторінок друкованого тексту.

Розділ 1. ЧЕХІЯ У СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ

1.1. Особливості функціанування економіки Чехословаччини в умовах соціалізму

Чехословаччина, держава, що існувала в Центральній Європі з 28 жовтня 1918 по 31 грудня 1992 р. Населення – 15, 4 млн. чоловік (1983). Щільність населення: 121 чоловік на 1 кв. км. Найвища точка: пік Герлаховски-Штіт, 2655 м. Офіційні мови – чеська і словацька. Основна релігія – католицтво. Адміністративно-територіальний поділ: 10 областей, столиця Прага. Грошова одиниця: чехословацька крона = 100 геллерів. Національне свято: День утворення Чехословацької Республіки (ЧСР) у 1918 р. – 28 жовтня. Національний гімн: «Де моя Батьківщина?».

Незважаючи на обмеженість власної сировинної і паливної бази і вузькість внутрішнього ринку, Чехословаччина досягла перед Другою світовою війною (1939-1945) значного рівня економічного розвитку, використовуючи іноземні інвестиції і заявивши про себе на зовнішніх ринках. З 1918 по 1939 рр. бл. 60% загального виробництва промислової продукція йшло на експорт. Торговими партнерами Чехословаччини були в основному європейські країни, насамперед Німеччина.

Наприкінці 1940-х років Чехословаччина взяла на озброєння радянську модель економічного розвитку; основна увага приділялася прискореному розвитку важкої індустрії порівняно з легкою промисловістю і виробництвом споживчих товарів, приймалися централізовані плани для визначення напрямків, темпів і методів концентрації ресурсів в інтересах прискореної індустріалізації. Рішення політичного керівництва визначали весь процес планування і не підлягали обговоренню, що дозволяло уряду мобілізувати і концентрувати ресурси в окремих галузях і районах. Націоналізація економіки була неодмінною умовою планового ведення господарства.¹

На першому етапі націоналізації наприкінці 1945 р. були прийняті декрети, відповідно до яких деякі ключові галузіі промисловості, такі як гірничовидобувна промисловість, чорна металургія, виробництво електроенергії підлягали повній націоналізації. Через рік після прийняття цих декретів 60% робітників у чеських районах працювало вже на націоналізованих підприємствах. Другий етап почався в 1948 р., коли новий комуністичний уряд провів майже повну експропріацію власності. До 1949 р. держава контролювала уже всю промисловість і фактично ліквідувала приватні підприємства.

Колективізація сільського господарства почалася в 1948 р., друга її хвиля відноситься до 1956 р. До 1960 р. вона практично завершилася. У 1987 р. 64% сільськогосподарських земель знаходилося у власності колективних господарств, члени кооперативів володіли спільно землею і засобами виробництва і розподіляли між собою прибутки після відрахування визначеного, заздалегідь призначеного відсотка державі; 30% сільськогосподарських угідь знаходилося у власності державних господарств. Ще 4% сільськогосподарських земель належало приватним хазяїнам, знаходилося в індивідуальному користуванні членів кооперативних господарств і несільськогосподарських підприємств.

Реформи в період комуністичного правління. Протягом 40 років проводилися чотири реформи управлфння плановою економікою (1953, 1958, 1965 і 1980 рр.), але жодна з них не була реалізована повністю. Плани на різноманітні періоди складалися для окремих підприємств (з урахуванням їх більшої або меншої самостійності) галузевими відомствами, промисловими міністерствами або державною плановою комісією. Остання займалася довгостроковим (звичайно на 5 років) і оперативним (на 1 рік) плануванням відповідно до генеральної лінії розвитку, обумовленої політичним керівництвом країни, а також з урахуванням даних про виконання попередніх планів випуску продукції. Довгостроковий план звичайно «спускався» в органи, що займалися оперативним плануванням відповідно до нових директив і цільових настанов.

Перша реформа 1953 р. ставила ціллю «екстенсивний розвиток», при якому основні зусилля направлялися на збільшення темпів приросту обсягу валової продукції, а не на підвищення її якості, рівня технічної оснащеності виробництва, розвитку торгівлі і сфери обслуговування. Основні витрати підприємств по капіталовкладеннях і на технічний розвиток виробництва покривалися за рахунок централізованих фондів, у які направлялося від 80 до 90% прибутків підприємств.

Реформа 1958 р. продовжила реформу системи управління 1953 р. Для підвищення продуктивності праці і подолання тенденції до економічного спаду головні економісти, зокрема Отто Шик, виступили в 1965 р. за децентралізацію планування і за більше урахування таких чинників, як попит, пропозиція і фінансові стимули. У ході реформи робилися спроби сполучення централізованого планування і ринкових відносин, регульованих за допомогою економічних механізмів. Проте умови 1960-х років не сприяли внесенню яких-небудь змін у державну монополію на право власності в промисловості, і замість цього було прийняте рішення про перехід на самоврядування підприємств. Виборні ради робітників одержали право контролювати діяльність підприємств. Вторгнення 1968 р. поклало кінець ліберальним тенденціям в економіці і політиці і змусило країну повернутися до старої практики централізованого планування й економічної взаємодії з країнами радянського блока.

Наступна спроба здійснити реформи відноситься до 1980 р., але вона являла собою лише модифікацію системи централізованого планування зі збереженням пріоритетів екстенсивного росту. Повна невідповідність цієї реформи вимогам життя виявилася після 1980 р., коли почали погіршуватися економічні позиції Чехословаччини у світі через низьку якість товарів, зниження продуктивності праці і падіння темпів економічного зростання.

Результати централізованого керування економікою і недостатньо послідовного проведення реформ призвели до порушення рівноваги по всіх основних показниках, надзвичайно великим капіталовкладенням, виникнення величезного внутрішнього боргу. Все це збільшувалося зношеністю виробничого устаткування і будинків, недостатнім розвитком інфраструктури і погіршенням стану навколишнього середовища.

Економічна реформа 1990. Нові перспективи перед чехословацькою економікою відкрилися в листопаді 1989 р., після «оксамитної революції». Ініціаторами нової економічної реформи стали Вальтер Комарек і його колеги з Інституту прогнозування Чехословацької академії наук. Необхідність її проведення і теоретичне обгрунтування були викладені в «Генеральному прогнозі соціального й економічного розвитку Чехословаччини на період до 2010», розробленому в 1987 р., а в листопаді 1989 В.Комарек обнародував радикальний варіант реформи.

Основні її положення лягли в основу економічної програми уряду національної згоди, що прийшов до влади в грудні 1989 р. (Комарек став у ньому заступником прем'єр-міністра): перехід до ринкової економіки, плюралізм форм власності і демонополізація виробництва. Одночасно виникла необхідність у прийнятті жорстких заходів в області податкової і кредитної політики, щоб відновити економічну рівновагу після уведення вільних цін, відкрити економіку країни для міжнародної торгівлі, досягнувши повної конвертованості чехословацької крони.²

Уряд приступив до реалізації нової економічної реформи в квітні 1990 р. При цьому висловлювалися різноманітні думки щодо темпів її проведення, послідовності окремих етапів і шляхів оцінки її реалізації. В.Комарек прогнозував незначні темпи зростання інфляції і безробіття й оптимістично оцінював деякі переваги Чехословаччини (дещо невеличкий зовнішній борг і порівняно висока кваліфікація робочої сили). Інші реформатори, насамперед міністр фінансів Вацлав Клаус (у минулому також науковий співробітника Інституту прогнозування), доказували необхідність більш швидкого проведення реформ і переходу до ринкової економіки. Перемогу одержали прихильники Клауса.

Національний доход. У статистиці ЧССР використовувався показник «чистий матеріальний продукт» (ЧМП), що на відміну від «внутрішнього валового продукту» (ВВП) враховував лише область «матеріального» виробництва і послуг і не брав до уваги такі галузі, як суспільний транспорт, сферу управління, освіту, охорону здоров'я і т.п. Тому розмір ЧМП дещо менший від ВВП. У 1988 р. ЧМП у Чехословаччині офіційно оцінювався в 606 млрд. крон (приблизно 94 млрд. дол., або 6 тис. дол. на душу населення). Для порівняння сусідня Австрія мала ВВП 127 млрд. дол., або 16 700 дол. на душу населення.

У 1960-1975 рр. темпи росту ЧМП у Чехословаччині складали в середньому 5% у рік; у 1975-1980 рр. – 3,7%, а в 1980-е роки знизилися до менше 2% у рік. Найбільше високі темпи зростання відзначалися в промисловості, особливо в галузях важкої індустрії, куди направлялися капіталовкладення і робоча сила. У результаті значно знизилися темпи зростання сільськогосподарського виробництва. У 1948 р. на його частку припадало 22% ЧМП (на промисловість, включаючи ремесла, 59%), а наприкінці 1980-х років – тільки 7% ЧМП було отримано за рахунок сільського господарства. Найбільшими темпами зростали виробництво промислового устаткування, устаткування для засобів транспорту і зв'язку, загальне машинобудування. Капіталовкладення сприяли не тільки зростанню виробництва, але забезпечили підвищення продуктивності праці, або виробництва готової продукції в розрахунку на одного робітника.

Трудові ресурси

Стратегія уряду після 1948 р. забезпечила зростання у наступні 25 років загальної зайнятості на 25%, при цьому значне збільшення кількості зайнятих відбулося в металургії, машинобудуванні, хімічної, енергетичної і гумової промисловості. У текстильній, поліграфічній, взуттєвій, шкіряній, швейній і харчовій промисловості спостерігався спад або мінімальний приріст кількості зайнятих.

У 1988 р. нараховувалося 7,5 млн. зайнятих; із 1965 по 1988 рр. кількість зайнятих в охороні здоров'я, освіті й інших соціальних службах збільшилося на 75%, у промисловості – на 19%, у будівництві – на 45%, на транспорті й у зв'язку – на 24%. У сільському господарстві зайнятість знизилася на 31%.

У цілому зростання зайнятості після 1958 р. у значній мірі було обумовлене поступовим збільшенням питомої ваги жінок у трудових ресурсах, досягнувши 46% у 1988 р. До кінця 1960-х років джерела додаткової чоловічої робочої сили були майже вичерпані. Відповідно, загальна зайнятість зросла протягом 1970-1980-х років усього лише на 4%.

Середній рівень зарплати в Чехословаччині піднімався повільніше, ніж в інших європейських країнах; номінально зарплата збільшилася з 1980 по 1988 рр. тільки на 17%. У той же час майнові розходження усередині країни поступово згладжувалися. Деякі чехословацькі економісти стверджували, що вирівнювання рівня зарплати призвело до зниження ефективності і віддачі технічних нововведень на виробництві, зниженню продуктивності праці, дисципліни і відповідальності працівників.³

Обробна промисловість. Обробна промисловість була головним видом економічної діяльності в Чехословаччині і давала до 61% ЧМП (1988). Після 1948 р. старі галузі важкої промисловості стали переважними, у той час як нові, такі як електроніка, виробництво новітніх хімічних виробів і інших товарів на основі використання високих технологій, розвивалися слабко. У 1989 р. середній вік устаткування складав 25 років.

Чехословаччина мала кілька основних промислових районів. У центральній і північній Чехії, включаючи Прагу, були розвинені машинобудування, хімічна промисловість, сталеплавильне виробництво, харчова промисловість, пивоварство і текстильна промисловість. Західна Чехія, включаючи Пльзень, виділялася керамічним виробництвом, пивоварством, машинобудуванням, чорною металургією і хімічною промисловістю. У Пльзені знаходяться «Шкода», найбільше підприємство по виробництву зброї і машинобудівні заводи. У Моравії і Сілезії, включаючи Остраву і Брно, подана текстильна промисловість, машинобудування, моторобудування, чорна металургія, хімічна промисловість. Широко відомі взуттєві фабрики «Батя» у місті Злін у Моравії.

У південно-західній Словаччині розвинене машинобудування, хімічна і поліграфічна промисловість. У 1960-х роках поблизу міста Кошице у східній Словаччині був побудований найбільший комбінат чорної металургії.

До початку економічних реформ 1990 р. основною галуззю було машинобудування, частка якого в загальному обсязі промислової продукції складала 30%. Ця галузь випускала різноманітний асортимент виробів, тому що поділ праці між соціалістичними країнами в рамках Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) розвивалося слабко.

Чехословаччина зберегла за собою місце конкурентноспроможного партнера на західних ринках по таких основних видах промислової продукції, як сталь, а також по традиційних товарах легкої і харчової промисловості: художнє скло, порцеляна і пиво. Проте багато виробів машинобудівної галузі, що вимагали сучасного рівня виробництва, – автомобілі «Шкода», трактори «Зетор», ткацькі верстати, вантажівки марки «Ліаз» і «Татра» або складні наукові прилади, – виявилися занадто дорогими і низькими по якості, щоб конкурувати на світовому ринку.

Сільське господарство

У 1988 р. сільське господарство давало 7% ЧМП, і в ньому було зайнято 12% усього працюючого населення. У Чехословаччині історично склалися чотири великі сільськогосподарських зони. Приблизно половина сільськогосподарських угідь приурочена до висотного пояса від 460 до 670 м і використовується для вирощування картоплі, жита і вівса, в основному в південній Чехії, західній Моравії і східній Словаччині. По приблизних оцінках, 12,5% сільськогосподарських земель розташовано в передгірних і гірських районах центральної і північної Словаччини, північної Моравії і північної Чехії і використовується для оброблення картоплі, жита і зерна на корми, а також для вирощування великої рогатої худоби і свиней. Блтизько 20% сільськогосподарських земель припадає на висоти від 150 до 460 м; це зона найбільш інтенсивного землеробства, використовується для оброблення цукрового буряка, пшениці, ячменя і хмелю, а також для свинарства. Зона найбільше розвиненого сільського господарства охоплює центральну Чехію, центральну Моравію і південну Словаччину. Четверта зона, що охоплює приблизно 10% усіх сільськогосподарських земель, розташована у Дунайській долині в південній Моравії і у долині південно-східної Словаччини, тут вирощуються насамперед зернові, особливо пшениця, і овочі. Чехословаччина в 1988 р. мала 6765 тис. га сільськогосподарських угідь. Біля 70% із них складали орні землі, 24% луки і пасовища, а інше припадало на виноградники і хміль. Зернові, в основному пшениця і ячмінь, займали 53% площі всіх земель, зайнятих польовими культурами; посіви фуражних культур і коренеплодів – 32%. Значне місце займали також цукровий буряк, масличні культури і картопля. Площа угідь одного радгоспу в середньому складала 6002 га, а сільськогосподарського кооперативу – 2602 га.

Лісове господарство

Ліси покривають 35% площі Чехословаччини. Дві третини їх складають хвойні породи, а третина – листяні. Деревина використовується для виготовлення меблів, целюлози, папери і будівельні матеріали. Майже вся продукція переробки деревини споживається усередині країни.

У 1980-х роках ліси Чехословаччини серйозно постраждали від кислотних дощів. У Чехословаччині ця проблема особливо гостра, тому що країна використовувала своє кам'яне вугілля з високим вмістом сірки в промисловості і житло-комунальному господарстві. У 1983 р. Чехословацька Академія наук підготувала доповідь, у якій, зокрема, відзначалося, що до 2000 р. від 45 до 60% лісів країни може бути знищене або сильно постраждає в результаті нераціонального ведення господарства.

Енергетика і гірничодобувна промисловість

У зв'язку із зростанням важкої промисловості в Чехословаччині істотно збільшилося виробництво і споживання енергії. Оскільки країна не мала запасів нафти і природного газу, до 1960 вона майже цілком задовольняла свої потреби в енергії за рахунок вугілля – кам'яного, бурого і лігніту; їхній видобуток зріс із 26 млн. т у 1950 до 101 млн. у 1984 р., але до 1988 р. скоротився до 96 млн. т. Самий значний буровугільний басейн знаходиться поблизу міст Міст і Соколов у північної Чехії, недалеко від кордону з Німеччиною. Високоякісне коксівне вугілля добувається в Чеській Сілезії біля міста Острава, недалеко від польського кордону. Менш значні родовища кам'яного вугілля розробляються в Чехії поблизу від міст Кладно, Пльзень і Трутнів. Кам'яне вугілля добувається винятково шахтним засобом, у той час як буре вугілля – у великих відкритих кар'єрах. 60% споживаної в Чехословаччині енергії до кінця 1980-х років забезпечувалося за рахунок вітчизняних ресурсів, в основному вугілля, і 40% - за рахунок імпорту нафти і газу, що надходили головним чином із СРСР.

У 1981 р. Чехословаччина імпортувала із СРСР 19 млн. т сирої нафти і нафтопродуктів, але вже в 1989 р. – менше 17 млн. т, що пов'язане зі збільшенням імпорту радянського природного газу, що досяг у 1988 р. 11 млрд. куб. м. Газ надходив по магістральному трубопроводі з пропускною спроможністю 54 млрд. куб. м, що проходить через територію Чехії і Словаччини з Росії в Західну Європу. У 1988 р. у структурі енергобалансу Чехословаччини 58% припадало на вугілля, 21% – на нафту, 12% – на природний газ, 8% – на ядерні електростанції й інше (біля 1%) – на гідроелектростанції.

До кінця 1970-х років електроенергія вироблялася винятково на електростанціях, що працювали на вугіллі і розташовувалися поблизу вугільних родовищ у північній і східній Чехії й у західній Словаччині. Виробництво електроенергії помітно зросло: із 24,5 млрд. кВт/год у 1960 р. до 45,2 у 1970 р. і 87,4 у 1988 р. З цієї кількості 68% енергії було отримано за рахунок використання копального палива, 27% – атомної енергії і 5% – гідроелектростанцій.

Руди. Залізна руда – єдина з руд металів, запаси якої в Чехословаччині дуже значні; для виплавки чавуна і стали використовувалися також імпортні руди. У 1970-1980-х роках Чехословаччина добувала 1,7 млн. т залізної руди (із вмістом заліза 30%), а імпортувала бл. 13 млн. т (із вмістом заліза 60%) із СРСР і ще 2 млн. т з інших країн.

Родовище залізної руди знаходяться в центральній Чехії і східній Словаччини. Чехословаччина веде в значних масштабах видобуток урану. У невеличких кількостях добувається сірка, руди цинку, міді, марганцю, сурми і ртуті.

Транспорт

Довжина залізниць наприкінці 1990-х років складала 13,1 тис. км, із котрих 29% були електрифіковані; мережа сучасних удосконалених шосейних доріг – 73,5 тис. км. По залізницях перевозилося 72% вантажів, державними автотранспортними підприємствами – 12%, автотранспортом інших підприємств – 10% і водяним транспортом 5% усіх вантажів. Обсяг перевезень автотранспортом поступово зростав, в основному за рахунок доставки пасажирів і вантажів на короткі відстані. Мережа автобусних сполучень у Чехословаччині охоплювала майже всі поселення. У 1988 у країні було 3 млн. автомобілів і бл. 395 тис. вантажних машин і автобусів. Державна авіакомпанія (Чехословацькі авіалінії, ЧСА) обслуговувала 45 регулярних авіаліній загальною довжиною 89 500 км.

Найбільше важливими водяними артеріями для внутрішнього водяного транспорту є ріки Лаба (у Німеччині вона називається Ельба) і Влтава. Лаба судноплавна протягом 800 км від Коліна (поблизу Праги) до Гамбургу в Німеччині, найбільшого морського порту на Північному морі. Чехословаччина мала свій власний вільний від мит причал у Гамбурзі для перевантаження з морських суден на річкові; Дунай дає вихід до Чорного моря через словацькі порти Братислава і Комарно.

Зовнішня торгівля

Чехословацька зовнішня торгівля після 1948 значною мірою була спрямована на забезпечення потреб радянської промисловості, задоволення потреб менше розвинених у промисловому відношенні країн, що входять у сферу впливу СРСР, і посилення оборонної мощі країн-членів РЕВ. Чехословаччина експортувала в ці країни промислові товари в обмін на сировину. Деякі нові види продукції, наприклад пересувні електростанції, землечерпалки і річкові пасажирські судна, вироблялися спеціально для СРСР. Замість того Радянський Союз забезпечував Чехословаччині сирою нафтою, природним газом, діловою деревиною хвойних порід, залізною рудою і феросплавами. Взаємні постачання товарів усередині країн РЕВ у 1970-х - 1980-х роках оплачувалися по цінах, що базувалися на середніх цінах світового ринку.

Частка Чехословаччини в міжнародній торгівлі наприкінці 1980-х років (менше 1%) знизилася в порівнянні з початком 1970-х років. У 1988 р. експорт країни оцінювався приблизно в 25, а імпорт у 24,3 млрд. доларів. Біля 60% чехословацького експорту в 1988 р. складали машини й устаткування, із них 84% призначалося для Радянського Союзу і країн Східної Європи. У 1980-х на паливо і сировину припадало майже 25% чехословацького експорту, що направлявся в основному в країни Західної Європи. Іншими важливими статтями експорту були чавун і сталь, хімікалії, ліс і пиломатеріали, харчові продукти і худоба. Більш половини вартості імпорту припадало на радянські нафту, природний газ і сировину. Машини й устаткування складали більше третини вартості імпорту, а харчові і споживчі товари – бл. 12%.

Біля 75% усієї зовнішньої торгівлі Чехословаччини припадало на Радянський Союз і країни Східної Європи. Серед інших країн найбільш важливими партнерами були ФРН, Югославія й Австрія.

Дефіцит зовнішньої торгівлі у 1990 р. складав 8 млрд. долл. (менше 20% річної вартості чехословацького експорту).

Банківська і грошова системи

До 1989 р. головним банком був Державний банк Чехословаччини, що функціонував і як центральний, і як комерційний банк країни. Він здійснював емісію і контролював велику частину фінансової діяльності підприємств. У 1990 з'явилися деякі нові комерційні й інвестиційні банки. Одиницею грошового обігу є крона, що до 1988 р. не була вільно конвертованою валютою.

Головним державним інструментом здійснення фінансової політики був бюджет країни. Основними статтями його дохідної частини були прибуток підприємств і податок з обороту, яким оподатковувалися споживчі товари. У 1988 р. приблизно 46% витрат державного бюджету направлялося на фінансування національної економіки, 41% – на соціальні потреби, 11% – на збройні сили і 2% – на утримання управлінського апарату.⁴

1.2. Економічні і політичні передумови поділу Чехословаччини

Після встановлення комуністичного правління в 1948 р. приватний бізнес і фермерські господарства були майже цілком ліквідовані, і переважна частина населення одержала роботу. У 1970-х роках бл. 86% усіх зайнятих у країні працювали на державних промислових підприємствах і в органах управління, а 14% були членами сільськогосподарських і інших колективних господарств.

У 1980-х роках бюрократизм і розпад комуністичної ідеології призвели до зростання корупції у всіх прошарках суспільства, процвітанню чорного ринку. Все це посилювало загальне невдоволення режимом, особливо серед міського населення. До листопада 1989 суспільство залишалося глибоко атомізованим, сповненим недовіри до соціальних структур – якщо не вважати церкви і дисидентського руху.

У червні 1990 були обрано нові федеральні збори, а в листопаді пройшли вибори в місцеві національні ради. У Чехії на виборах переміг ГФ, що одержав 53% усіх голосів; у Словаччині 33% голосів одержало прямування ОПН і 18% - Християнсько-демократичне прямування (ХДД). ГФ, ОПН і ХДД сформували нову федеральну урядову коаліцію. Першою задачею федеральних зборів стала розробка нової конституції, якою слідувало визначити стосунки між Чеською і Словацькою республіками.

У січні 1991 р. федеральні збори затвердили закон про основні права і свободи. Проте розбіжності між чеськими і словацькими політиками гальмували розробку і федеральної, і республіканських конституцій. Усе ж федеральні збори прийняли 170 законів і конституційних актів, що стосувалися таких питань, як умови проведення референдуму, карний і цивільні кодекси, новий комерційний кодекс, приватизація, податки, трудове законодавство, реституція конфіскованого майна і політичної реабілітації.

Розпад Чехословаччини. Наприкінці літа і восени 1990 проходили переговори між представниками Чехії і Словаччини, що закінчилися підписанням конституційного акта про передачу основних повноважень республікам. У березні 1991 р. ОПН розкололася, і найбільше численна з груп, що відкололися, оформилася в партію Руху за демократичну Словаччину (ДЗДС). Незабаром після цього відбувся розкол у рядах ГФ з утворенням трьох угруповань, у тому числі Громадянської демократичної партії (ГДП). У червні 1991 переговори між лідерами Чехії і Словаччини відновилися, але керівництво ГДП уже розуміло, що вони ні до чого не призведуть, і звернулося до розгляду варіанта «оксамитного розводу».⁵

У червні 1992 відбулися загальні вибори. ДЗДС одержав більшість голосів у Словаччині, а ГДП – у чеських землях. Пропозиція ДЗДС створити конфедерацію не зустріло схвалення з боку керівництва ГДП. Незважаючи на опозицію з боку більшості як чехів, так і словаків, ГДП і ДЗДС домовилися про розпуск федерації опівночі 31 грудня 1992. 17 липня 1992 Словацька національна рада проголосила суверенітет Словаччини. Президент Гавел подав у відставку. Пропозицію провести референдум по питанню про розпуск федерації було відхилено ГДП, незадоволеної тим, що громадяни Словаччини, що прийняли участь у голосуванні в червні, уже вирішили це питання за ДЗДС. У жовтні федеральні збори передало більшу частину державних повноважень республікам. 25 листопада 1992 федеральні збори ЧСФР із перевагою в три голоси прийняло Закон про припинення існування чехословацької федерації. Опівночі 31 грудня 1992 ЧСФР припинила своє існування, а її державами-спадкоємцями з 1 січня 1993 сталі Чеська Республіка (ЧР) і Словацька Республіка (СР).⁶

Розділ 2. НОВА ЧЕХІЯ В ЕКОНОМІЦІ ЄВРОПИ

2.1. Механізми ринкових перетворень в Чехії

Чехія, Чеська Республіка, держава в Центральній Європі, утворена 1 січня 1993 р. після розпаду Чеської і Словацької Федеративної Республіки (ЧСФР). З 1918 по 1992 включно – складова частина Чехословаччини. До її складу входять чеські землі: Чехія, Моравія і невеличка частина Сілезії. Площа країни – 78 864 кв. км, чисельність населення – 10,3 млн. чоловік (1995). Республіка граничить на заході і північному заході з ФРН, на півночі – із Польщею, на сході – із Словаччиною і на півдні – з Австрією. Столиця – місто Прага.⁷

Розпад Чехословаччини 1 січня 1993 послабив можливості кооперування виробництва і розвитку торгових зв'язків між Чеською Республікою і Словацькою Республікою. Це мало негативні економічні наслідки для кожної із знову утворених країн, включаючи зменшення обсягу валового внутрішнього продукту (ВВП) і продуктивності праці. ВВП на душу населення в ЧР із початку 1990-х років знижувався і лише в 1997 р. досяг рівня, порівняного з показниками 1990 р. У той же час спостерігався постійне зростання рівня життя за рахунок реструктуризації споживання і посилення позицій крони. У 1998 р. дана тенденція була перервана насамперед унаслідок проблем високого дефіциту зовнішньоторговельного балансу, що збільшувався у ході трансформації економіки, стагнації промисловості, спаду будівельної індустрії, а також згортання різних видів послуг, зокрема, у сфері туризму і транспорту. У 1998 р. ВВП скоротився на 2,6% і складав лише 52% від відповідного показника для країн Європейського союзу (для Словенії – 60%, а для Угорщини і Польщі – по 40%), що відсунуло перспективу вступу Чехії в ЄС.

У 1998 р. безробіття в Чехії досягло 7,5%, а до 31 січня 1999 р. – 8,1%, річний рівень інфляції в 1997 р. – 7,6%, зовнішня заборгованість складала 22 млрд. дол. (майже 44% ВВП).

На початку 1990-х років промислове виробництво в Чехії помітно знизилося. Почасти це пояснювалося структурними змінами, викликаними ослабленням контролю за цінами, у сполученні з жорстким контролем за заробітною платою, проведенням стримуючої податкової і фінансової політики і різкий спад обсягу зовнішньої торгівлі. У той час як зовнішньоекономічні зв'язки з країнами Східної Європи, зокрема з колишнім СРСР, скоротилися, істотного збільшення торгівлі з країнами Заходу не відбулося. Завдяки жорсткій податкової і фінансової політиціа інфляція утримувалася на порівняно низькому рівні.

Промислове виробництво. Обсяг промислового виробництва в Чехії після 1989 аж до 1993 рр. скоротився на 32%, але в зв'язку з упровадженням реконструйованих і модернізованих потужностей ситуація змінилася. Обсяг промислового виробництва в постійних цінах досяг у 1996 81% обсягу продукції 1990 р., але в економіці в цілому різко збільшилася питома вага сфери послуг. У 1996 річна продукція промисловості збільшилася на 2%, у 1997 р. – на 4,5%. Частка переробної промисловості складала в 1997 р. 83%, у її рамках частка харчової промисловості – 15,3%, виробництво металів і металопродукції – 14,2%, виробітку і розподіл електроенергії, газу і води – 13,8%, транспортне машинобудування – 9,9% і виробництво машин і устаткування для подальшого виробництва – 7,5%.

Обробна промисловість. Обробна промисловість грає головну роль в економіці Чехії і дає бл. 70% загального обсягу виробництва. Машинобудування – виробництво автомобілів, сільськогосподарських машин, верстатів і т.п. – складає приблизно 30% усього виробництва галузей обробної промисловості. Найбільша проблема чеської обробної промисловості – низька конкурентноздатність на світовому ринку.

Велика частина підприємств обробної промисловості була приватизована до 1996 (майже 5400 підприємств, що складали 85% державної власності, були подані до приватизації), а в 1997 р. частка приватного сектору у виробництві ВВП досягла 75%. Передбачалося, що приватизація викликає важливі структурні зміни в чеській промисловості, зокрема в тих її галузях, що привабливі для іноземних інвестицій, таких, як автомобільна, хімічна, скляна і виробництва будівельних конструкцій.⁸

Сільське господарство. Сільськогосподарське виробництво на початку 1990-х років скоротилося як через зменшення попиту на цю продукцію за рубежем, так і внаслідок збільшення імпорту продуктів харчування. Приватизація сільськогосподарських земель йшла повільно, що сприяло зменшенню обсягу виробництва продукції сільського господарства. До 1997 р. три чверті сільгоспкооперативів за рішенням їхніх членів були перетворені в кооперативи земельних власників; фермерство розвивалося незначно. Орна земля складала наприкінці 1990-х років 39,2% (у 1996 вона скоротилася на 4% у порівнянні з 1990); відбулося значне зменшення продукції тваринництва.

У середині 1998 р. у сільському господарстві було зайнято 198 тис. чоловік, на 3,4% менше, ніж у 1997 р.

Гірничодобувна промисловість. Видобуток у Чехії щорічно ок. 100 млн. т бітумінозного і бурого вугілля і лігніту цілком задовольняє потреби країни. Але в другій половині 1990-х років розробка усе більшого числа вугільних родовищ стала нерентабельною. У північній Чехії хижацький видобуток бурого вугілля призвів до серйозних негативних екологічних наслідків. Видобуток вугілля тут тісно пов'язаний з виробництвом електроенергії, оскільки значна частина її в країні утворюється шляхом використання вугілля на потужних теплових електростанціях. Експорт електроенергії є важливим джерелом валютних надходжень. Чеський уряд в галузі енергетики проводить політику, що враховує можливості переходу на менше «брудні» джерела одержання електроенергії, включаючи використання ядерних електростанцій; частка ядерної енергії серед джерел споживання енергії усередині країни, мабуть, буде зростати.

Будівництво. Помірні іноземні капіталовкладення дозволили модернізувати деякі будівельні фірми, що особливо займаються відновленням і ремонтом житлового фонду. На початку 1990-х років щорічно будувалося бл. 8 тис. нових квартир.

Зовнішня торгівля. На початку 1990-х років більш 75% експорту країни направлялося в країни Європейського союзу й інші західні країни, у той час як на частку колишнього СРСР і інших східно-європейських країн припадало бл. 20%. Основні статті експорту складали будівельні матеріали, ліс і металовироби, транспортне устаткування, медичне устаткування, текстильні вироби, меблі, швейні вироби і взуття. Майже 60% всього імпорту Чехії надходило з країн Європейського союзу і Європейської зони вільної торгівлі, 20% – із країн колишнього СРСР і 6% – із країн «третього світу». Імпортувалися насамперед нафта, природний газ, хімікалії і напівфабрикати для чеської промисловості.

Розвиток чеської зовнішньої торгівлі виграв від економічних реформ, проведених із початку 1991 р., і від девальвації чехословацької крони в 1991 р. Після ліквідації контролю над цінами пішов різкий спад споживання на внутрішньому ринку, і виробники змушені більш активно шукати нові зовнішні ринки для збуту своєї продукції. Основні торгові партнери Чехії в 1997 р. – ФРН (28,5%), Словаччина (14,5), Австрія (6,7), Росія (6,5%, товарообіг складав 2,6 млрд. дол.).

Інвестиції. У Чехії аж до 1997 р. спостерігалося зростання обсягу інвестицій, в основному в енергетиці (27,6%), сфері фінансів і страховій справі (22,9), виробництво споживчих товарів (13%), сферу торгівлі і послуг (12,8), виробництво продуктів харчування (7,3). При цьому найбільша частка іноземних інвестицій припадала на ФРН (30,1%), Великобританію (15,1%), Нідерланди (10,3%), Францію (7,8), США (7,6); інші країни (29,1%). У 1998-1999 рр. кількість інвестицій помітно зменшилася, при цьому зросла їхня питома вага в сфері фінансів.

Банківська і грошова системи. Грошовою одиницею з 1993 р. є вільно конвертована чеська крона. Обмінний курс крони стабільний після девальвації 1991 р. Позики Міжнародного валютного фонду і Всесвітнього банку дозволили зберегти відносну стабільність грошового обігу. Річний розмір інфляції в країні складає від 10 до 15%. Зовнішній борг Чехії в 1993 складав бл. 6 млрд. доларів.

Державні фінанси. У січні 1993 р. уведена нова податкова система. Надходження в державний бюджет містять у собі податки з додаткової вартості, податки на споживчі товари і податки з прибутку. Регулююча роль державного бюджету була істотно модифікована, особливо у відношенні підприємницької діяльності. У державному бюджеті виділені витрати на підтримку більш 100 проектів по охороні навколишнього середовища. Медичне обслуговування і соціальне страхування фінансуються не з державного бюджету, а з окремо створених для цих цілей фондів.⁹

Економічна трансформація та нова структура влади в Чеській Республіці

В умовах Чехії, де основним компонентом трансформаційного процесу була приватизація, дуже часто, якщо не в більшості випадків, вона привносила певну дестабілізацію в підприємницьку сферу. Завдяки так званій дрібній приватизації, яку подеколи називають зразком вдалого роздержавлення, гідним для внесення до підручників, було створено структуру малих підприємств. Однак, беручи до уваги сучасні тенденції розвитку світової економіки, такі підприємства зможуть вижити максимум два десятиліття. Роздрібну торгівлю захопили великі міжнародні торгові мережі, до яких національним дрібним та середнім виробникам вдалося проникнути з величезними труднощами. Аби вижити на ринку, вони мусили продавати свої товари за цінами, що вимагали величезних зусиль, а розширення бізнесу було для них лише мрією. Іноземні компанії отримали додаткову вигоду, продаючи на чеському ринку великі обсяги продукції своїх традиційних постачальників. Це стало однією з причин дефіциту торгового балансу Чехії.

Стандартні методи приватизації підприємств чеськими власниками потребували кредитів, які надавалися під високі відсотки. Відтак виникав борговий тягар, який здебільшого було неможливо сплатити. Тож успіхи більшості з таких власників фактично наперед знищувалися. Звідси доходимо висновку, що основні вади чеської приватизації спричинені не відсутністю компетенції у чеських менеджерів, а неадекватною трансформаційною, передусім приватизаційною, політикою уряду.

Ваучерна приватизація, яку часто критикують, не дала можливості створити коаліції власників, що могли б запобігти присвоєнню власності різними шляхами. Дж. Стігліц досить точно охарактеризував вдалу приватизацію, сказавши, що її завдання привабити тих, хто зробить ставку на підприємство, а не на розподіл власності.

Іншою проблемою було залишити ринки постсоціалістичних країн та країн, що розвиваються. Звичайно, це дуже ризиковані ринки, але деякі з них (а саме постсоціалістичні країни Центральної Європи), можливо, стануть на шлях західноєвропейських країн, яким вони йшли після Другої світової війни. Швидке створення ринків у цьому просторі могло б допомогти сформувати кооперативні зв'язки в межах регіону, обрати пріоритети на цих більш м'яких ринках та підготувати умови для виходу на потужніші позиції в міжнародних мережах кооперації. Однак надзвичайно важливі активи Чеської Республіки у вигляді контактів та знання ринків постсоціалістичних країн і деяких країн, що розвиваються, були задарма передані в руки західних підприємницьких мереж та альянсів.

Слід також зазначити, що внаслідок трансформаційного процесу значно послабилися позиції чеських підприємств в інформаційній, організаційній та капіталомісткій сферах. Безсилля чеських підприємств у післяприватизаційний період було спричинене не тільки їх минулим або некомпетентністю їх менеджерів і власників бізнесу, а й формою здійснення економічної трансформації. Не дивно, що за таких умов прихід стратегічних іноземних партнерів розглядався як єдине життєздатне джерело подальшого розвитку.

Прямі іноземні інвестиції

Практичні здобутки десяти років економічної трансформації привели чеських економістів до думки, що єдиний шлях стабілізації та спасіння економіки Чехії полягає в негайному залученні прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Економічні результати діяльності чеських підприємств, особливо великих, були здебільшого катастрофічними. Продаж залишків їх активів іноземним партнерам нині пропагують як Уряд Чехії, так і опозиція, Центральна профспілка (Trades Union General) та робітники багатьох чеських компаній, що балансують на межі банкрутства.

Розвиток після Другої світової війни показав, що цілком реально побудувати конкурентну економіку, яка базувалася б на інтенсивному розвитку внутрішньої структури підприємств. У цьому переконує досвід як країн Західної Європи, так і «тигрів» Східної Азії. Однак його важко використати для подолання сьогоднішніх проблем чеської економіки. Адже від самого початку стратегія тих країн була більш-менш чітко визначеною, зрозумілою та сфокусованою на побудову власної конкурентної сфери підприємництва. Для Чехії така стратегія виявилася недосяжною, а десятирічний лагфактично скасував можливість застосування будь-якої подібної концепції.

Окрім того, існують ще два важливі фактори, які унеможливлюють розвиток чеської економіки за західним варіантом. Надзвичайна влада сучасних підприємницьких альянсів глобалізованого світу не дозволяє використати такі форми економічної політики, що спираються на групи вищезазначених країн. До того ж застосування такої політики в перші десятиліття після Другої світової війни, можливо, не було б здійснено, якби не виняткова політична позиція цих країн. Західним країнам було забезпечено привілейовану позицію як країнам, що захищали демократичний світ від комуністичної загрози з боку Радянського Союзу та Китаю. А це давало країнам Західної Європи та Східної Азії значно ширший простір для впровадження власної економічної політики, яку всіляко підтримували Сполучені Штати Америки. Звичайно, після 1989 р. ситуація була іншою.

Політична та економічна стабілізація й порівняно прийнятна правова система створили в Чеській Республіці привабливі умови для масового притоку іноземного капіталу. Політика інтенсивного стимулювання залучення іноземних інвестицій мала достатньо підстав для успіху, який не забарився. У другій половині 1998 р. у Чехію ринула потужна хвиля прямих зовнішніх інвестицій, яка, співвідносно до річного ВВП та чисельності населення, виявилася однією з найінтенсивніших у світі. Якщо такий темп входження західних інвестицій залишатиметься ще 2–4 роки, чеська економіка (передусім великі підприємства та значна частина середніх компаній) опиниться в руках іноземного капіталу.

Водночас приплив прямих іноземних інвестицій справив позитивний вплив на економіку – спад було зупинено й почалося відновлення зростання. Окрім того, їх виявилося достатньо, аби впродовж багатьох років покривати дефіцит поточного платіжного балансу (іноді навіть робити його профіцитним). Однак про те, що масове входження іноземних інвестицій пов'язане із значними втратами для чеської економіки говорили мало. Після критичної ситуації 1997–1998 років люди готові забути про ці втрати, особливо якщо баланс вигод та збитків здається їм припустимим. Але незважаючи на це, зазначена проблема потребує ретельного аналізу.

Перше, що привертає увагу, – стимули для приваблення іноземного капіталу. Адже зазвичай ідеться про дуже великі суми, особливо, коли згадати, що питання будь-яких субсидій національним бізнесменам, фермерам тощо постійно та інтенсивно обговорюються, і кожна крона стає приводом для тривалих дискусій.

Не менш важлива проблема, пов'язана з прямими іноземними інвестиціями, полягає в сильному спрощенні виробничих процесів до обслуговуючих та трудомістких робіт. Цю тенденцію яскраво підтверджує зростання частки напівфабрикатів та продукції їх переробки в сукупному експорті – з 21,9% в 1996 р. до 30,4% в 1999 р. Характерно, що це зростання супроводжувалося прямими іноземними інвестиціями. У фірмах, що належали іноземним компаніям, експорт напівфабрикатів та продукції їх переробки у згадані роки становив близько 60% їх загального експорту. І ця група підприємств з іноземним капіталом є однією з найбільш динамічних. У 1998 р. їх експорт зріс на 50%.

У минулі роки йшлося про те, що прямі іноземні інвестиції сприятимуть інноваційному розвитку чеського промислового виробництва та піднімуть його на новий рівень технологій і кваліфікації. Подібне твердження, на наш погляд, слід сприймати з осторогою. І справді, в 1999 р. транспортні засоби, електричні прилади, інструменти, машинне та телекомунікаційне обладнання, радіоприймачі, телевізори були лідерами в списку експортних товарів. У цих товарних групах частка напівфабрикатів та переробної продукції становила від 37 до 83%, і їх питома вага в експорті, починаючи з 1997 року, швидко зростала.

Така ситуація яскраво ілюструє ілюзорність можливості економічного зближення Чехії з розвинутими ринковими економіками протягом найближчих десятиліть. У структурі міжнародних виробничих мереж чеські фірми діють на найнижчому рівні. Частка створеної ними доданої вартості в межах цих кооперативних об'єднань та альянсів є мінімальною. Відповідно потреби чеських фірм у висококваліфікованих та досвідчених працівниках також є досить невеликими. Дослідження та розробки проводять переважно в центрах поза Чеською Республікою. Якщо деякі національні дослідницькі команди й вижили, то працюють вони винятково на іноземні компанії. Економічні вигоди від інноваційних змін матеріалізуються в кінцевій продукції, яка акумулюється в центрах згадуваних мереж за кордоном. Цілком можливе повторення добре відомої з соціалістичного минулого Чехії ситуації, коли економічні вигоди, наприклад від винаходу контактних лінз, реалізовувалися та матеріалізовувалися поза територією нашої країни.

Втрати від такого стану справ у чеській економіці очевидні вже сьогодні, але, що важливіше, вони зростатимуть у майбутньому. Ці втрати значно більші від вартості залучених до Чеської Республіки прямих іноземних інвестицій. За сучасної організації світової економіки малоймовірним є сподівання на те, що добре організована дослідницька робота може вивести країну із стану економічної відсталості. Однак, зрозуміло, що ще більш трагічною помилкою була б відмова держави від формування власної еліти. Спрощення робіт на підприємствах, залучених до збирання імпортованих комплектуючих, зумовить обмеження росту зарплати. Як наслідок, може посилитися різниця в рівнях заробітної плати в периферійних економіках та країнах – центрах економічної влади та розвитку.

Іншою проблемою, що стосується прямих іноземних інвестицій, є їх вплив на торговельний баланс. У 1998 р. дефіцит торгового балансу корпорацій з прямою участю іноземного капіталу становив понад 102 млрд. чеських крон, що майже на $23 млрд. більше, ніж загальний дефіцит торгового балансу. Є чимало причин такої ситуації. Втім, не всі вони пов'язані з типом власності цих корпорації. Оскільки гуртова торгівля зосереджена переважно в руках іноземних компаній, частково цей дефіцит існуватиме за будь-яких умов. Традиційні стосунки в межах міжнародних альянсів завжди сприяють розширенню імпорту та дещо звужують експорт національних виробників.

Приплив торгового капіталу донедавна був одним із найважливіших компонентів прямих іноземних інвестицій. Зворотний ефект від цього полягає в обмеженні майбутнього розвитку малих та середніх підприємств, що випускають споживчі товари. Нормальне функціонування таких підприємств здебільшого залежить від того, наскільки успішно вони змогли приєднатися до існуючих торгових мереж. Адже останні використовують свою позицію для утримання цін на товари на такому рівні, що дає змогу малим підприємствам у кращому випадку лише триматися на плаву.

Отже, прямі іноземні інвестиції, з одного боку, до певної міри можуть допомогти економіці вижити, забезпечити зростання зайнятості, а також долучитися до міжнародного ринку. Але з другого боку, ПІІ змінюють економіку Чехії на таку, що обслуговує своїх більш розвинутих сусідів. Периферійний характер чеської економіки стає все більш очевидним і, звичайно, не дає надії на згладжування різниці в рівнях економічного розвитку.

Значно гіршої ситуації можна очікувати стосовно стану платіжного балансу. Було б надто необачно припускати, що рекордні обсяги прямих іноземних інвестицій триватимуть і надалі. Натомість, цілком вірогідно, що дедалі більше ПІІ фінансуватимуться за рахунок отриманих прибутків або залучення кредитів від національних фінансових установ. Зрештою, варто очікувати інтенсифікації процесу репатріації капіталу. Наприклад, в Ірландії подібного роду приплив капіталу вже перевищив 15% ВВП.

Якщо національні банки почнуть розміщувати переважну частину заощаджень населення на міжнародних ринках (що є досить реалістичним припущенням), то протягом найближчого десятиліття не уникнути проблем, пов'язаних із урівноваженням платіжного балансу. А ці процеси, своєю чергою, можуть похитнути стабільність обмінного курсу.¹⁰

2.2. Місце Чехії в ЄС

На початку 1990-х років більш 75% експорту країни направлялося в країни Європейського союзу й інші західні країни, у той час як на долю колишнього СРСР і інших східно-європейських країн припадало близько 20%. Основні статті експорту складали будівельні матеріали, ліс і металовироби, транспортне устаткування, медичне устаткування, текстильні вироби, меблі, швейні вироби і взуття. Майже 60% всього імпорту Чехії надходило з країн Європейськго союзу і Європейської зони вільної торгівлі, 20% – із країн колишнього СРСР і 6% – із країн «третього світу». Імпортувалися насамперед нафта, природний газ, хімікалії і напівфабрикати для чеської промисловості.

Розвиток чеської зовнішньої торгівлі виграв від економічних реформ, проведених із початку 1991 р., і від девальвації чехословацької крони в 1991 р.. Після ліквідації контролю над цінами пішов різкий спад споживання на внутрішньому ринку, і виробники змушені були більш активно шукати нові зовнішні ринки для збуту своєї продукції. Основні торгові партнери Чехії в 1997 р. – ФРН (28,5%), Словаччина (14,5%), Австрія (6,7%), Росія (6,5%, де товарообіг складав 2,6 млрд. дол.).

Найбільші дебати в незалежній Чехії розгорнулися навколо питання про відмову від комуністичного минулого при створенні сучасного і центристського уряду. Більшість чехів підтримує вступ у члени Європейської спілки й у НАТО, що відбулися у квітні 1999 р. У серпні 1993 р. чеський уряд підписав договір про дружбу і співробітництво з Російською Федерацією.

За більше як десять років після "оксамитової революції" (1989 р.) Чеська Республіка досягла значних економічних успіхів. За даними Міністерства фінансів Чеської Республіки зростання національного валового продукту (НВП) тільки за 2000 рік становило 3,1 %. В поточному році цей показник повинен сягнути 3,7 %.

При цьому обсяг НВП із розрахунку на одного жителя країни (станом на 30.06.2001 р.) досяг рівня 190 750 чеських крон. До 2002 року остання цифра, за прогнозами чеських аналітиків, в перерахунку на одного жителя Чеської республіки складе сумму в розмірі 16 000 доларів США, що становитиме 60% рівня Федеративної Республіки Німеччини, або який остання мала в 1996 році.

Тільки в 2000 році грубий НВП (в поточних цінах) склав сумму в розмірі 1959,5 мільярдів чеських крон. Для економіки Чеської Республіки, особливо в останній період, характерним є:

Активні інвестиційні процеси із-за кордону мета яких - придбання підприємств та виробництв Чехії, продукція яких потенційно орієнтована на експорт.

Методичне придбання іноземними інвесторами економічних інструментів ринку Чеської Республіки. Мова йде про банки, страхові компаніі тощо.

Закордонні інвестиції в торгівельну інфраструктуру та сферу послуг (йде активне будівництво та реконструкція: супермаркетів, складських приміщень, автозаправочних станцій тощо).

В цілому економіка Чеської Республіки, за вказаний період, стала реально ринковою. Це видно із показників зниження темпів інфляції, росту зарплат і доходів населення та росту безробіття.

Обмежені можливості національної економічної політики

Протягом усього періоду економічної трансформації постсоціалістичної Чехії не було здійснено жодної спроби сформувати національну економічну політику, що відповідала б новій структурі теперішньої глобалізованої економіки. Ці імперативи не враховувалися і в ході аналізу реальних форм вступу Чехії до ЄС. Головне, що й досі не усвідомлені можливості Чеської Республіки: ми або самі повинні пристосуватися до вимог більш могутніх партнерів, або ж нас змусять силою це зробити. Подібною є перспектива не тільки для таких невеликих країн, як Чехія. Наприклад, у своїй книзі «Велика Шахівниця» Збігнев Бжезинський називає Францію та Федеративну Республіку Німеччину васалами США. Такі твердження можуть добре послужити для оцінки меж суверенітету, яких слід очікувати Чеській Республіці в сучасному глобалізованому світі.

Для постсоціалістичних країн, і Чехії також, приєднання до ЄС привабливе принаймні тим, що може забезпечити їх більш чіткими правилами поведінки і захистом на міжнародних ринках. Подібна ідея була сформульована паном Хартом на вищезгаданій конференції OECD. Він наголошував, що правила міжнародних економічних контактів завжди формулювалися таким чином, аби якнайповніше забезпечити реалізацію інтересів найбільш могутніх країн. Водночас він дотримувався думки й про те, що встановлені правила мають бути вигідними й меншим і слабшим країнам, щоб останні не втрачали зацікавленості долучатися до міжнародного економічного простору. Без таких правил слабку позицію цієї групи країн використовували б ще інтенсивніше.

Окреслена ситуація дозволяє сформувати перший можливий підхід політиків та теоретиків до національної економічної політики з огляду на проблему прямих іноземних інвестицій. Він полягає в тому, що без іноземних інвестицій навряд чи вдасться забезпечити достатньо масштабний ринок для продукції національних виробників – підприємств, які знаходяться в руках як чеських, так і іноземних власників. Максимальне прискорення іноземного інвестування, створення для цього ефективних стимулів, забезпечення субсидіями прямих іноземних інвестицій доцільно розглядати як найкращий шлях. І попри те, що за такого підходу економіка може залишитися або стати периферійною чи сервісною, однак він дозволяє уникнути глибоких криз та ворожого ставлення з боку могутніх економічних альянсів розвинутих країн.

Діюча таким чином система в змозі забезпечити певне зростання менш розвинутим країнам, проте водночас сприятиме посиленню нерівності між економічними центрами та периферійними країнами, що їх оточують. Публікації UNCTAD, зокрема, засвідчують швидке збільшення нерівномірності розподілу багатств у світі протягом останніх десятиліть. Прямі іноземні інвестиції відіграють провідну роль у цьому процесі. У довгостроковому періоді такий стан речей призводить до зростання соціальних та політичних антагонізмів, що в перспективі несуть загрозу світовій стабільності.

Щодо економічної політики Чехії, яка, власне, є предметом розгляду в нашій статті, варто було б приділити увагу трьом аспектам.

Перший аспект – доцільність подальшого сприяння залученню іноземних інвестицій до економіки, внаслідок чого більшість підприємств Чехії фактично виявиться поглиненою іноземними виробничими альянсами. У такій ситуації потребують глибокого розгляду дві важливі проблеми. Першу можна визначити так: чи варто і вигідно утримувати залишки нашої промисловості у чеських руках. Це стосується насамперед деяких ланок дистриб'юторських мереж та транспорту, діяльність яких впливає на широкі кола споживачів. Друга з цих проблем така: чи вдасться у майбутньому зменшити доходи іноземних інвесторів і таким чином обмежити, принаймні частково, відплив капіталу за межі країни.

Другий аспект – сприяння розвитку малого та середнього бізнесу. Без потужної державної підтримки його позиція під час переговорів з іноземними альянсами була б, безумовно, досить слабкою. Особливо вразлива група в цій царині – чеські фермери. Однак дотепер жодної чіткої програми захисту національного малого та середнього бізнесу в Чехії розроблено не було, хоч у більшості розвинутих країн вони сьогодні діють. Якщо ми наважимося розробити подібну програму в майбутньому, то будемо змушені погоджувати її з Європейським Союзом.

Третій аспект – розвиток подій, що зумовлюють перетворення Чехії на країну найманців. Уряд має опікуватися захистом наших національних інтересів значно більшою мірою, ніж він робить це сьогодні. І насамперед тому, що новий характер чеської економіки може мати прояв у сферах, які, на перший погляд, досить віддалені від згадуваних проблем. І я хотів би навести один приклад щодо цього.

Представники різноманітних фінансових установ здійснюють багато спроб змінити так звану систему поточного фінансування пенсій на заощаджувальне фінансування шляхом обов'язкового страхування громадян приватними компаніями. Для фінансових установ прийняття такого рішення означатиме істотне зростання їх коштів укупі з відкладеними на декілька десятиліть виплатами. Для населення це означатиме сплату подвійних податків: з одного боку – для підтримки поточного фінансування пенсій, а з другого – для накопичення персональних пенсій, сплачуваних за новою системою, на майбутнє. Іноземні банки наразі ще не готові надавати кредити малим компаніям, оскільки такі позики зазвичай дуже ризиковані. Відтак перехід до заощаджувальної пенсійної системи, де пенсії сплачують приватні фінансові установи, сприятиме розвитку фінансової потуги за кордоном або ж фінансуванню іноземних інвесторів у Чехії.

Нинішня економічна політика Республіки Чехія має передбачати створення нової парадигми її зовнішньоекономічних стосунків. Тривала позиція периферійної та сервісної економіки, притаманна постсоціалістичним країнам, імовірно, призведе до виникнення різноманітних соціальних та політичних протиріч. Вони вже чітко проявляються на новоприєднаних землях Федеративної Республіки Німеччина, а також на теренах інших постсоціалістичних країн. У найближчому майбутньому це може стати підставою для вироблення нової парадигми економічної політики, що здатна подолати проблеми, пов'язані з економічною нерівністю між центральними країнами Європейського Союзу та постсоціалістичними державами. Подібні спроби вже робляться в розвинутих капіталістичних країнах та деяких країнах, що розвиваються. У постсоціалістичному просторі така діяльність є досить рідким явищем.

UNCTAD можна навести як приклад організації, що намагається дослідити названі тенденції та виробити нові позиції. UNCTAD однозначно стверджує, що теперішня форма лібералізації світової економіки має більше переваг для розвинутих країн, водночас поглиблюючи протиріччя між провідними економіками та тими, що відстають у розвитку. UNCTAD також формулює тезу про те, що в сучасному світі прискореного розвою національної економіки можна досягти шляхом створення спеціальних умов для місцевого бізнесу. Сьогодні подібні погляди широко підтримують теоретики неоінституційного напряму економічної теорії. До речі, в дослідницькому відділі Світового банку є чимало економістів, що висловлюють подібні «єретичні» думки.

Якнайшвидше розв'язання окреслених проблем, безумовно, буде одним із основних завдань нинішнього століття. Це матиме особливе значення для постсоціалістичних країн. Тому, звичайно, необхідна принаймні базова ідея щодо мети національної економічної політики та заходів її досягнення.¹¹

2.3. Перспективи економічного розвитку Чехії

Підприємництво в Чеській Республіці регламентується цілим рядом законодавчих та нормативних актів (Збірка законів). Правова база підприємництва в Чеській республіці аналогічна загальносвітовій. Насамперед це стосується реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, відкриття банківських рахунків, інвестування та захисту інвестицій.

Підприємництво в Чеській Республіці практично не регулюється. Однак програма державної підтримки підприємництва існує. Більше того, створено та активно діють цілий ряд державних, напівдержавних та міждержавних чисто бізнесових структур, завдання яких допомагати чеському приватному підприємництву. Особливо це стосується допомоги та сприяння фірмам, які потенційно можуть покращити експортний потенціал Чеської Республіки. Саме на державному рівні систематично здійснюються заходи на підтримку експортного потенціалу чеського виробника.

Така політика приносить свої результати. Так, лише в в 2000 році зовнішньоекономічний баланс Чеської Республіки збільшився: по імпорту на 30% (або на 1247,2 мільярди чеських крон) та по експорту на 24% (або на 1120,4 мільярди чеських крон). Варто зауважити, що основними торговими партнерами Чеської Республіки є країн-члени Євроунії на торгівлю з якими припадає 60% зовнішнього товарообороту Чехії.

Продуценти приватного бізнесу в Чеській Республіці, з урахуванням вимог і стандартів Євросоюзу, та з огляду на жорстку конкуренцію, постійно працюють над якістю своєї продукції, товарів та послуг, що надають. Так, в 1998 році, біля 41% чеських фірм отримало сертифікат ISO 9000, а до 2000 року кількість таких виросла до 77%.

Для чеського підприємницького ринку характерно не тільки його відкритість, але й організованість. Так, кожен бажаючий може отримати основну інформацію із Торгового Реєстру про юридичну чи фізичну особу, яка займається підприємництвом. З другого боку, практично повсюдно в Чеській Республіці створено та діють цілий ряд об'єднань, асоціацій, союзів, гільдій тощо, як за галузевим (фаховим), так і за територіальними ознаками. Впливовими та дійовими в Чеській Республіці є інформаційно-аналітичні та торгово-промислові палати, і особливо змішані, тобто міждержавні.¹²

Особливу роль та значення в Чеській Республіці відіграють: Торгова палата та її регіональні відділення і Аграрна палата. Так Торгова палата Чехії пропонує місцевим підприємцям не тільки інформацію, що стосується законодавчо-нормативної бази підприємництва в Чеській Республіці, але й корисну інформацію про ринки практично всіх країн світу аж до банку даних пошуку закордонних партнерів, перелік виставок, тендерів тощо.

Важливо і те, що Торгова палата має в своєму складі практично окрему Торгову палату країн СНД. Практично всю інформацію вищевказаних структур можна знайти англійською, німецькою, французською та навіть японською мовами.

Податкова політика Чеської Республіки та режим оподаткування підприємництва максимально відкрита і постійно пристосовуються до норм та стандартів Евросоюзу. Податкова інформація в Чеській Республіці є доволі прозорою. Другими словами, практичну інформацію про податкову політику Чехії, може отримати кожен бажаючий. Крім того існує цілий ряд інститутів (в т.ч. і державних), які крім надання поточної, податкової інформації пропонують консультаційні та інші служби (в основному поради). Одним із важливих - є Палата податкових радників Чеської Республіки. І хоч податки в Чеській Республіці є дещо вищими ніж в Україні, ясність та інформованість про розмір, строки і порядок їх оплати є кращою.

Чеською Республікою створено прийнятні умови для інвесторів та підприємців- іноземців. Насамперед ця необхідність продиктована часом, з другого боку - вимоги Євросоюзу. При цьому вимоги Євросоюзу до чеського бізнесу носять скоріше навчально-методичний та прикладний характер. В Чеській Республіці створено мережу Європейських інформаційних центрів та діють цілий ряд структур (в т.ч. підприємницьких) з питань європейської інтеграції (див Міжнародні та місцеві інституції…). Мова йде про Євроскоп, Євросервіс, Європейсько-Чеський форум та цілий ряд інших.

Розділ 3. ВЗАЄМОДІЯ УКРАЇНИ З ЧЕХІЄЮ

3.1. Основні сфери економічної співпраці України з Чехїєю

Діалог між Україною та Чехією упродовж століть відзначається взаємоповагою і довірою, а в переломні моменти національної історії — вражаючим добросусідством, скорше навіть — зворушливим родичанням. Це й спричинило не просто дружні, а братерські українсько-чеські взаємини як за часів Київської Русі та Великого Князівства Литовського, так і гуситських походів за участю українського козацтва, чи співжиття в єдиній Австро-Угорській державі або ж — одночасного перебування у складі Ради Економічної Взаємодопомоги.

Яскраві сторінки чеського суспільного життя голосно відлунювали в серцях українців, піднімаючись до рівня екзистенціальних символів. Боротьба вільнолюбних чехів під проводом Яна Гуса надихала на приклад і наслідування творця української модерної нації — геніального поета-пророка Тараса Шевченка, який присвятив Гусові поему “Єретик”.

“Весна народів” 1848 року розцвіла тоді, коли жорстокий мороз російського самодержавства щойно знищив українські національно-автономістські й культурні пагони. Духовні батьки Кирило-Мефодіївського братства і проповідники конфедерації слов'янських народів — Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш і Микола Костомаров — понесли надто високу плату за ідейну спробу вирвати український і братні слов'янські народи з російського імперського ярма.

П'янкий аромат свободи “весни народів” пробудив українців Галичини, яка перебувала тоді одночасно з Чехією у складі Австро-Угорської імперії. Празька газета “Народні новіни”, яку видавав Карел Гавлічек, першою на всю Європу у 1848 році заявила, що ніхто не здатен перекреслити існування українського народу і що справедливіше було б підтримати його пробудження, аніж засуджувати українські національні прагнення.

А вже менше ніж за століття — у 1935 році — видатний український філософ і літературознавець Дмитро Чижевський сторицею віддячив чехам за цю увагу й підтримку. Його знахідка втраченого 150 років тому рукопису головного твору чеського реформатора освіти, теолога і вченого Яна Амоса Коменського “Загальна порада про виправлення справ людських” (більш відома як “Палінодія”) стала не просто архівною знахідкою століття, але й знаменувала початок нової ери в оцінці спадщини Коменського, яка зрештою й привела до справедливого визнання видатного чеського мислителя духовним батьком ООН і ЮНЕСКО. Як тут не згадати слова Тараса Шевченка: “Раз добром нагріте серце вік не прохолоне”!

В буремні 1917-20-ті роки, коли частина українських земель увійшла до складу Чеської Республіки, Прага стала Меккою для політичних вигнанців з України, берегинею всього українського, що змушене було полишити рідну домівку, рятуючись від нищівних переслідувань комуністичного режиму. Чільні діячі української державності: Михайло Грушевський, Дмитро Дорошенко, Олександр Шульгин, Микита Шаповал та інші, — знайшли у Празі прихильність і розуміння.

Мужній політичній позиції чеського президента Томаша Гарріга Масарика та його мудрих співвітчизників завдячуємо збереженими й розвинутими національними, мовно-культурними, освітніми традиціями. Празька сторінка української політичної історії, культури, освіти, науки і мистецтва — не просто самобутня і ваговита, вона є гордістю обох національних культур.

І сьогодні не втрачає своєї культуротворчої сили “Празька школа” — поетичний феномен української еміграції, який не має аналогів у ХХ столітті, оскільки найповніше віддзеркалює процеси національного становлення і ті катастрофи, що випали на долю української політичної нації. А тогочасні вищі школи, щиросердечно відкриті чеською владою для українства, — Український Вільний Університет, Українська господарська академія в Подебрадах, Український високий педагогічний інститут імені Михайла Драгоманова — стали світовим мегаполісом українського інтелектуального життя на еміграції.

З настанням короткої “празької весни” у 1968 році “завесніло” і в серцях українських шістдесятників, які палко сприйняли ідеї демократизації соціалістичного ладу, безстрашно відстоювали ідеали правозахисного руху, відроджували національні основи рідної культури. Скрегіт гусениць радянських танків вулицями Праги гострим болем відлунював у братньому Києві.

Ці почуття — історичної вдячності та правдивої поваги один до одного — надихають нас сьогодні на усвідомлений рух у нову Європу, об'єднану віковими цивілізаційними цінностями й безпечну для всіх її громадян.

Задекларувавши ще в 90-х роках ХХ століття європейську стратегію розвитку, Україна нібито рухалася в європейському напрямі економічної і військово-політичної інтеграції. Позитивний досвід суспільно-політичних трансформацій, здійснюваних з кінця 80-х років сусідніми Україні Чехією та Польщею, сповнював нас вірою у можливість і навіть відносну легкість цього шляху для України. Насправді ж мав відбутися потужний струс національного організму, щоб остаточно позбутися євроінтеграційної риторики і самокритично визнати: за останні п'ять-сім років ще не досягнуто належних зрушень у напрямку відповідності економічним і політико-демократичним критеріям Європейського союзу і Ради Європи.¹³

Чеська Республіка займає 9-е місце серед країн-партнерів Запорізької області. Основні статті експорту продукції підприємств області: залізна руда, шлаки, чорні метали. Найбільшими експортерами є ВАТ “Запоріжсталь”, “Дніпроспецсталь”, Запорізький залізорудний комбінат, “Мотор Січ”, корпорація “Кераміст”. У свою чергу запоріжці імпортують із Чехії електричні машини та устаткування, зокрема, наша АЕС є потужним споживачем такого устаткування.¹⁴

Україна — єдина з країн СНД, з якою в Чехії спостерігається динаміка зростання товарообороту. Цей процес триває вже п’ять років, темпи зростання становлять близько 20% на рік.

Чехія вступила до Європейського Союзу. Зміни в економічних відносинах між країнами

Перед вступом Чехії до ЄС велося багато розмов про те, як це вплине на українсько-чеські відносини. Насправді це питання є дуже глобальним і непростим. Крім чинника вступу Чехії до Євросоюзу є багато компонентів, які впливають на процес взаємного торгового обміну. Хоча, як мені відомо, в Україні багато експертів прогнозують, що саме зміниться у відносинах вашої країни з новими членами ЄС.

Для нових членів ЄС відкривається ринок Союзу за нових, позитивніших умов. Однак до практичної діяльності на цьому ринку конкретні фірми і навіть міністерства Чехії тільки пристосовуватимуться. Те саме стосується й цін. Наприклад, візьмімо питання про те, як вступ Чехії до ЄС позначиться на житті пересічних громадян країни. За винятком того, що змінився режим на кордонах Чехії з ЄС, поки що не можна чітко простежити, в який бік змінилися ціни: деякі з них спочатку підвищилися, потім впали, деякі відразу знизилися. Потрібен час на адаптацію до реальності життя в Євросоюзі.

Чи мають намір чеські фірми перенести виробництво в Україну, адже робоча сила тут дешевша, ніж у будь-якій іншій країні ЄС?

З цього погляду вступ Чехії до ЄС для України об’єктивно відіграватиме позитивну роль. Уже торік було помітне реальне пожвавлення економічного життя в прикордонних регіонах України. Тому що сьогодні іноземним інвесторам вигідніше приходити на східний бік від кордону ЄС (тобто до вашої країни), ніж у регіони, розташовані на захід від кордону ЄС. Особливо це стало помітним на Закарпатті, де інвестори відкривають нові виробництва. Це дає нові робочі місця і позитивно впливає на економічне зростання цього регіону. Крім того, масовий прихід іноземних інвесторів сприяє підвищенню підприємницької культури: західний інвестор приносить в Україну не тільки гроші, а й стиль роботи на західних підприємствах, технології виробництва і просування продукції.

Товарооборот між Україною і Чехією 2003 року становив $660 млн, якщо враховувати і українську, і чеську статистику. Причому Україна має позитивне сальдо в $35-40 млн. Структура чеського експорту в Україну різноманітніша, ніж українського до Чехії. Це основна причина того, чому ми ще не досягли зрівноваженої позиції або не змогли вийти на рівень, коли Чехія мала позитивне сальдо. З України ми привозимо передусім сировину. Зокрема, більшу частину всього українського експорту до Чехії становить залізна руда. Крім неї ми імпортуємо з вашої країни титанові руди, алюміній, хімікати, добрива. Їх привозять у великих обсягах, що дає змогу зекономити на сертифікації. Також ми імпортуємо нафтопродукти, деревину.

У чеському експорті головну роль відіграють товари високотехнологічного рівня. Торік знову пожвавилася співпраця в атомній енергетиці — на перших позиціях чеського експорту з’явилися комплектуючі для реакторів українських АЕС. Близько 20% експорту — автомобільна продукція, яка має в Україні високий попит. Значну частину займають ліки, а також алюмінієва фольга, папіросний папір. Серед тих позицій, які раніше не з’являлися в двосторонньому товарообороті, — чеське виробниче обладнання для електротехнічної промисловості, машинобудування, легкої промисловості.

Галузі, за рахунок яких можна істотно збільшувати суму товарообороту

За рахунок постачання в Україну чеських будівельних матеріалів — в Україні будівельний бум. І виставка чеської будівельної індустрії, яка відбулась у березні цього року в Києві, засвідчила дуже великий попит практично на весь діапазон наших будматеріалів.

Крім того, триває процес модернізації української харчової промисловості. Чеське обладнання для харчової промисловості, пакувальні матеріали тощо мають дедалі більший попит в Україні. Нарешті, ця вже згадана співпраця у сфері машинобудування.

Реалізація проекту Одеса—Броди — Гданськ

Участь Чехії у цьому проекті полягає в тому, що НПЗ у Кралупах технологічно готовий приймати каспійську нафту і обробляти її, тому що нафту, подібну за складом до каспійської, вже давно добувають у Моравії. Україна і Польща знають про зацікавленість Чехії в цьому проекті, але вирішуватиме долю використання нафтопроводу передусім Україна.

Проблема українських нелегалів

За даними офіційної статистики, що стосуються тільки легально працевлаштованих, у Чехії перебувають близько 40 тисяч українців. Можна припустити, що нелегальних робітників більше. Структура цієї проблеми така: є слабкі місця на ринку праці, куди охоче приймають саме українців, причому це не тільки низькокваліфікована праця. Був план навіть запрошувати потрібну кількість представників цих професій з України. Але його поки що не реалізовано.

Крім того, закінчився термін чинності договору про взаємне працевлаштування між Україною і Чехією. Тепер наша країна вивчає пропозиції України щодо нового такого договору. Тож коли ми говоримо про українських нелегалів, слід мати на увазі невелику частину трудової міграції до нашої країни загалом. Але українські нелегали лідирують за чисельністю серед нелегальних робітників з інших країн. Тому Чехія вдосконалює внутрішнє законодавство щодо нелегалів. Потрібно почекати, поки буде допрацьовано договір про взаємне працевлаштування, і тоді можна буде говорити про перспективи розв’язання цієї проблеми.

На досвіді Чехії можна стверджувати, що приєднатися до НАТО трохи простіше, ніж до ЄС. Крім того, частково стандарти НАТО і Євросоюзу збігаються, зокрема у сфері демократичних прав і свобод. Керівні органи Альянсу ставляться до України позитивно, враховуючи, приміром, відправку військового контингенту до Іраку. Це виявилося в рішенні НАТО запросити Україну на саміт у Стамбул на найвищому рівні. Водночас оцінюється успішність виконання цільового плану співпраці між Україною і Альянсом. На сьогодні успіхи України в цьому напрямі є, але вони не дуже переконливі.

З огляду на перспективи євроатлантичної інтеграції України потрібно враховувати труднощі, що виникають, оскільки Україна отримує інтеграційні пропозиції з боку Росії. І елементи деяких з них несумісні з інтеграцією в ЄС. Наприклад, пропозиція Росії створити митний і валютний союз у межах ЄЕП: в правилах вступу до ЄС чітко зазначено, що членом Союзу не може стати держава, яка планує стати членом іншого валютного союзу.¹⁵

3.2. Можливості використання досвіду Чехії для здійснення ринкових перетворень в Україні

У відносинах з Євросоюзом Україна намагається діяти за принципом step-by-step: спочатку отримати від ЄС статус країни з ринковою економікою, потім створити зону вільної торгівлі і т. ін. Однак ЄС назустріч Україні не йде.

Про необхідність переходу від «євроромантизму» до «європрагматизму» часто говорив колишній заступник міністра закордонних справ України Олександр Чалий. При цьому він акцентував увагу на тому, що це його особиста думка. Йдеться про те, щоб, використовуючи можливості, які дає проект «Розширена Європа: нове сусідство», досягнути між Україною і Євросоюзом чотирьох свобод — пересування людей, товарів, послуг і капіталів. Досягнення цих цілей означає глибоку економічну інтеграцію з Євросоюзом. Тут багато залежить від України. Якщо вона діятиме успішно, то її шанси вступити до ЄС будуть набагато реальнішими. Чехія, готуючись вступити до Євросоюзу, також прагнула досягнути цих чотирьох свобод. Однак, вступивши тепер до Союзу, вона зазнає проблем з працевлаштуванням своїх громадян у «старих» членах ЄС — ще кілька років чехи матимуть проблеми з влаштуванням на роботу в Німеччині та деяких інших країнах.¹⁶

Перспективи України можна проілюструвати на чеському прикладі: починаючи з 1989 року і до вступу в ЄС Чехія була країною з економікою, що трансформувалася, і приваблювала західних інвесторів дешевизною робочої сили. Зі вступом до ЄС очікується, що вартість робочої сили у нас зростатиме. І західні інвестори знову шукатимуть, де вона дешевша, просуваючись на нові ринки, зокрема й український.

Конкретний приклад: Східна Словачча, промислова зона. Її інфраструктура і все інше вже підготовлене для розвитку виробництва. Тільки інвесторів немає. Чому? Бо їм вигідніше йти на 80 кілометрів східніше — в Закарпатську область України, де робоча сила вчетверо дешевша. І якщо інвестор відкриє підприємство, де буде зайнято дві тисячі осіб, на кожній з яких він зможе зекономити 3/4 «словацького» розміру зарплати, то сума вийде дуже великою. Тому для нього не стоїть питання, де починати новий проект — у Словаччині чи на Закарпатті.

Крім того, щодо порядку в законодавчій діяльності ситуація в Україні повільно, але поліпшується. Й іноземні фірми повертаються на український ринок, бо ваші фірми вже платять за товари, а не розраховуються бартером. Треба враховувати, що багато інвесторів прагнуть реалізовувати свою продукцію на українському ринку, оскільки в нього великий потенціал зростання. Нещодавно я повернувся з Волинської області, де ми відвідали одну компанію. Зокрема, ми вивчали, як вона вирішує типову для фірм-експортерів проблему повернення ПДВ. Виявилося, що основна частина виробництва надходить на внутрішній український ринок і лише невелика частина — на експорт. Проблему з ПДВ вони вирішують у такий спосіб: скільки їм не повернули при експорті, настільки менше, реалізуючи продукцію на внутрішньому ринку, вони заплатили ПДВ державі. Дуже грамотний вихід із ситуації. Це не єдине підприємство, яке приводить сюди інвестиції не для того, щоб потім товар з країни вивозити, а щоб реалізовувати його на внутрішньому українському ринку.¹⁷

ВИСНОВКИ

1. Незважаючи на обмеженість власної сировинної і паливної бази і вузькість внутрішнього ринку, Чехословаччина досягла перед Другою світовою війною (1939-1945) значного рівня економічного розвитку, використовуючи іноземні інвестиції і заявивши про себе на зовнішніх ринках. З 1918 по 1939 рр. бл. 60% загального виробництва промислової продукція йшло на експорт. Торговими партнерами Чехословаччини були в основному європейські країни, насамперед Німеччина. Протягом 40 років проводилися чотири реформи управління плановою економікою (1953, 1958, 1965 і 1980 рр.), але жодна з них не була реалізована повністю. Після 1980 р. почали погіршуватися економічні позиції Чехословаччини у світі через низьку якість товарів, зниження продуктивності праці і падіння темпів економічного зростання. Результати централізованого керування економікою і недостатньо послідовного проведення реформ призвели до порушення рівноваги по всіх основних показниках, надзвичайно великим капіталовкладенням, виникнення величезного внутрішнього боргу. Все це збільшувалося зношеністю виробничого устаткування і будинків, недостатнім розвитком інфраструктури і погіршенням стану навколишнього середовища.

2. Нові перспективи перед чехословацькою економікою відкрилися в листопаді 1989 р., після «оксамитової революції». Ініціаторами нової економічної реформи стали Вальтер Комарек і його колеги з Інституту прогнозування Чехословацької академії наук. Необхідність її проведення і теоретичне обгрунтування були викладені в «Генеральному прогнозі соціального й економічного розвитку Чехословаччини на період до 2010», розробленому в 1987 р., а в листопаді 1989 В.Комарек обнародував радикальний варіант реформи.

3. Суспільно-економічні виклики рубежу 80-90-х рр. ХХ ст. і наступна трансформація політичних інститутів Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини спонукали нову політичну еліту до критичного перегляду основних доктрин та концепцій внутрішньої та зовнішньої політики. Переосмислення своєї ролі і місця на континенті, більш рельєфне окреслення національних інтересів цих країн і народів з огляду на соціально-економічні та культурно-політичні традиції відбувалися на тлі посилення загально-демократичних тенденцій як глобального процесу світового розвитку. Головним для нової політичної еліти стало усвідомлення необхідності формування сучасної Європи на базі цінностей західної демократії, вихід із-під впливу полюсу сили, який уособлювали спочатку СРСР, а потім Росія, внаслідок чого пріоритетний східний вектор зовнішньополітичних і економічних устремлінь поступився західному. "Оксамитові революції" у країнах ЦСЄ спонукали до національного волевиявлення народів СРСР і його розвалу, що в свою чергу сприяло формуванню нової геополітичної ситуації на континенті. Водночас такий перебіг подій надавав країнам молодої демократії шанс повернутися до євроатлантичного простору.

3. Радикальний розрив з тоталітарним минулим і формування нової політичної системи стали суттю процесу модернізації у країнах Вишеградської групи. Складовими цих процесів є становлення демократичної правової системи і парламентської демократії, політичного плюралізму і багатопартійності. За десятиріччя перетворень у цих країнах демократія пустила розгалужене коріння: постали і зміцніли державні інститути, забезпечено розподіл і баланс влади та повноважень між різними її гілками.

4. Міжнародно-політичне самовизначення країн Вишеградської групи протягом останнього десятиріччя ХХ століття вилилося у їх активну участь по розбудові нового ладу на європейському континенті і структурне наповнення їх відносин з більшістю держав Заходу, уможливило виявлення власних, сформованих на нових засадах, інтересів з цілого кола актуальних проблем: діалогу Схід-Захід, відносин з НАТО і США, загальноєвропейської інтеграції, взаємовідносин у регіоні як складової у формуванні нової системи відносин на континенті. Своєю стратегічною метою у сфері зовнішньополітичної діяльності ця група країн однією з перших визнала інтеграцію до Європейського Союзу та Північно-атлантичного альянсу. Водночас проявилися і відповідні тенденції щодо об'єднання зусиль країн регіону по втіленню погоджених підходів до вирішення міжнародних та власних проблем на світовій арені.

5. Підписавши у 1991 р. "Європейські угоди", владні органи Польщі, Угорщини і Чехо-Словаччини зосередили діяльність на адаптації власного законодавства з інтеграційним законодавством Європейського Союзу, розширенні зв'язків у різних галузях економіки, а також у сфері зовнішньої політики та культури. Зусилля державних структур підпорядковувалися створенню між сторонами протягом 10 років зони вільної торгівлі шляхом поетапної взаємної відміни митних зборів та інших бар'єрів.

6. Початком нового етапу діяльності країн Вишеградської групи стала політика щодо набуття повноправного членства в ЄС. З поданням Угорщиною і Польщею у 1994 році, Словаччиною у 1995 р., а Чехією у 1996 р. заяв про вступ до Євросоюзу, політика на інтеграцію розглядається цими країнами як логічне завершення зусиль, спрямованих на органічне входження до співдружності демократичних західних держав. Цьому сприяє: спільна стратегія ЄС щодо переходу асоційованих членів з ЦСЄ до повноправного членства в Євросоюзі, прийнята у грудні 1994 р.; реалізація заходів так званої "Білої книги", укладеної поміж обох сторін. Підтвердженням успіхів інтеграційної політики країн Вишеградської групи є прийняте у березні 1998 року рішення конференції ЄС на найвищому рівні щодо започаткування процедур переговорного процесу про прийом країн-претенедентів у "першій хвилі" розширення Європейського Союзу.

7. Ключовим фактором входження країн Вишеградської групи до євроатлантичного простору стало те, що процесу економічної інтеграції до ЄС передує входження трьох із чотирьох держав угрупування до НАТО. Визначившись у стратегічних засадах, країни-претенденти, незажаючи на політичний спротив Росії, вміло сконцентрували зусилля щодо виконання умов вступу до альянсу і використання шансу на створення нової геополітичної ситуації в Європі, спираючись не на поділ, а на європейську єдність.

7. Ключовими чинниками, які спонукали Євросоюз і Північноатлантичний альянс позитивно перейнятися інтеграційними прагненнями Чехії та Словаччини є темпи і результати соціально-політичних перетворень та динаміка економічного зростання. Брюссель, спростовуючи аргументи Москви, надавав підтримку Варшаві, Будапешту, Празі та Братиславі і тому, що вочевидь переконувався у європейськості політичних, економічних, соціально-культурних та правових перетворень у країнах-претендентах на входження до євроатлантичного простору.

8. Досвід реалізації інтеграційного курсу держав Вишеградської групи переконливо засвідчує, що ця політика мала успіх тому, що спиралася, з одного боку, на національні інтереси, які є об'єднуючим, консолідуючим чинником для держав-претендентів, а з іншого, - була частиною позитивних перетворень на континенті: глобалізації розвитку та розширення географічних меж демократії. Десятирічний розвиток постсоціалістичних країн ЦСЄ свідчить, що їх успішна інтеграційна політика є не лише наслідком дипломатичних зусиль, які самі по собі дуже важливі, як результатом динамічних економічних реформ та послідовної політичної модернізації. Такий висновок має постати мобілізуючим чинником, зокрема для України, а також для інших країн пострадянського простору.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бизнес-партнер: Чехия = Business partner: Czech Republic: Международный каталог делового сотрудничества. — Х. : Восточно- Украинская академия бизнеса, 1999. — 156 с.

2. Вовканич І.І. Системні суспільно-політичні перетворення в Чехословаччині (1945-1948 рр.): Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.02 / НАН України; Інститут історії України — К., 2001. — 37 с.

3. Вовканич І.І. Чехословаччина в 1945-1948 роках.Нарис історії перехідного періоду / Ужгородський національний ун-т. — Ужгород : Видавництво В.Падяка, 2000. — 350 с.

4. Восточная Европа на историческом переломе. Очерки революционных. преобразований. 1989–1990 гг. М., 1991.

5. История Чехии. М., 1947.

6. История южных и западных славян, тт. 1–2. М., 1988.

7. Краткая история Чехословакии с древнейших времен до наших дней. М., 1988.

8. Майергойз И.М. Чехословацкая Социалистическая Республика. М., 1998. – 186 с.

9. Межднародный указатель фирм-импортеров Европы: 1992-93. — Ереван : Кредо, 1992. — (Мир бизнеса). — Загл. серии на корешке. Т. 2 : Австрия, Бельгия, Болгария, Венгрия, Греция, Италия, Испания, Португалия, Румыния, Чехословакия, Швейцария, Франция, Югославия. — 363 с.

10. Миштера Л. Экономическая география Чехословакии. М., 1984.

11. Очаги тревоги в Восточной Европе. (Драма национальных противоречий). М., 1994.

12. Очерки истории культуры славян. М., 1996.

13. Политические партии и движения в Восточной Европе: проблемы адаптации к современным условиям. М., 1994.

14. Политический ландшафт стран Восточной Европы середины 1990-х годов. М., 1997.

15. Политический ландшафт стран Восточной Европы. М., 1997

16. Постреволюционная Восточная Европа: экономические ориентиры и политические коллизии. М., 1995.

17. Приходько В.О. "Ніжна революція" в Чехословаччині та формування нової внутрішньої і зовнішньої політики країни / Національний ін-т стратегічних досліджень України. Закарпатський філіал; Закарпатський регіональний центр соціально- економічних і гуманітарних досліджень НАН України. — Ужгород : Госпрозрахунковий ред.-вид. від. комітету інформації, 1999. — 95 с.

18. Ревенко В.Л., Черняк В.К., Науменко І.В., Правденко С.М., Барабаш О.Л. Перший шлях: Досвід приватизації в Чехії та уроки для України. — К., 1994. — 312 с.

19. Співак І.В. Формування режимів валютних курсів у країнах з перехідною економікою (на прикладі Польщі, Чехії, України): Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.05.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2003. — 20 с.

20. Україна — Чехія: перспективи розширення співробітництва є! / http://sich.iatp.org.ua/n1021_10.htm.

21. Урановые месторождения Чехословакии / [Ю. А. Арапов, В. Е. Бойцов, Г. А. Кремчуков и др.; Редкол.: Ю. А. Арапов и др.]. — М. : Недра, 1984. — 445 с.

22. Февраль 1948. Москва и Прага. Взгляд через полвека. М., 1998

23. Экономическая география. М., 1964.