КУРСОВА РОБОТА

“Соціально-педагогічні

та виховні можливості позашкільних навчально - виховних установ”

Керівник: Ходак М. М.

Коломийський педагогічний коледж

Прикарпатського університету

імені Василя Стефаника

студентки ІІ курсу (група С)

Скоропад Олександри Миколаївни

Коломия, 2000 рік

План

1. Вступ.

2. Мета та завдання позашкільної освіта виховання.

3. Основні напрямки і зміст позашкільної освіти та виховання.

4. Основні типи позашкільних навчально-виховних заходів.

5. Виховні можливості дитячих оздоровчих таборів.

Вступ

Наукові дослідження та педагогічна практика свідчить про динамічний і складний шлях розвитку позашкільної освіти.

Протягом XIX-XXст. перші будинки юнацтва в Україні були відкриті з ініціативи прогресивної педагогічної громадськості й за підтримки меценатів і добродійних комісій в Ніжині, Києві, Харкові тощо.

У 1918-1920 роках значного поширення набувають дитячі клуби при комунах, народних будинках, що діють при заводах і фабриках. У 20-х роках формується широка державна суспільна система позашкільної роботи, визначаються її основні форми і методи. Станції юних техніків, туристів, натуралістів, музичні школи, школи мистецтв, були відкриті в усіх областях і районних центрах.

Нині більш як у 2-х тисячах позашкільних закладів починають шлях до творчості біля 2 млн. дітей і підлітків.

Аналіз становлення і розвитку позашкільної роботи з дітьми та учнівською молоддю в Україні свідчить про наявність прогресивних досягнень і позитивний вплив на творчий розвиток особистості. У праці свого історичного розвитку позашкільна освіта і виховання набули певного досвіду, престижу і сформувались як невід’ємна частина цілісної системи освіти України.

Поряд з цим десятиріччями існувала невідповідність проблем практичної діяльності позашкільних закладів та їх науково-теоретичного обгрунтування та забезпечення.

Концепція є першим кроком і спробою наукового осмислення розвитку позашкільної освіти та виховання і фактично відкриває простір для становлення нової галузі педагогічної науки – позашкільної педагогіки.

Тому, виходячи з актуальності даної теми, мета моєї роботи полягає в тому, щоб розкрити суть позашкільної освіти та виховання і дослідити форми і методи роботи позашкільних навчально-виховних закладів, а також визначити конкретні заходи роботи у вище згаданих установах.

Мета та завдання позашкільної освіти та виховання.

Позашкільна освіта та виховання – процес безперервний. Він не має фіксованих термінів завершення і послідовно переходить із однієї стадії в друку від створення умов сприятливих для творчої діяльності дітей та підлітків, до забезпечення їх співробітництва у творчому процесі та самостійної творчості, яка і формує потребу особистості у подальшому сприйнятті світу.

Особливість позашкільного навчально-виховного процесу полягає у проектуванні таких педагогічних методик та технологій, що могли б якнайповніше допомогти дітям зорієнтуватися і самореалізуватися у складній багатограній соціокультурній ситуації.

Позашкільна освіта та виховання здійснюється в закладах, які покликані сприяти соціальній адаптації особистості у реальному житті, у відкритій системі соціалізації, і розглядається як найбільш демократичний та гнучкий засіб залучення сім’ї до співпраці у вихованні і розвитку дітей і підлітків. Вона передбачає самостійний вибір і використання її суб’єктами доступних для сприйняття різноманітних форм і методів навчально-виховного процесу: визначення форм і методик навчання і виховання, тематики наукових досліджень, навчально-виховних курсів та спецкурсів і послідовність їх опанування з урахуванням вікових особливостей, здібностей та інтелектуальних можливостей особистості.

Система позашкільної та виховання базується на історично обумовлених традиціях виховання особистості, створених представниками різних національних спільнот України: суспільних та родинних цінностях: ідеях, поглядах, переконаннях, ідеалах і реалізується позашкільними закладами освіти, іншими закладами освіти у позаурочний час, дитячими, молодіжними організаціями, творчими дитячими та молодіжними об’єднаннями та місцем проживання, на підприємствах, у різних організаціях і установах.

Головна метапозашкільної освіти та виховання-стоворення умов для творчого, інтелектуального, духовного та фізичного розвитку дітей та учнівської молоді у вільний від навчання час, підготовка підлітків до життя в умовах переходу до ринкової економіки при впровадженні якісно нових форм організація позашкільної життєдіяльності підлітків, задоволення їх освітніх потреб шляхом залучених до науково-експериментальними, дослідницької, технічно-конструктивної, художньої, декоративно-прикладної, еколого-прикладничої, туристсько-краєзнавчої та інших видів творчості.

Організація позашкільної діяльності дітей та учнівської молоді є одним з результатів підвищення якості та інтенсивності вміщення завдань суспільства в галузі освіти.

Основними завданнями позашкільної освіти та виховання є:

• Формування суспільно-громадського досвіду особистості;

• Розвиток, стимулювання та реалізація її духовного і творчого потенціалу;

• Створення системи пошуку, розвитку і підтримки юних талантів і обдаровань для формування творчої та наукової еліти у різних галузях суспільного життя;

• Залучення до особистісно значущих соціокультурних цінностей, потреба у яких не забезпечується системою базової освіти;

• Задоволення її потреб у професійному самовизначенні;

• Забезпечення соціально-педагогічного захисту неповнолітніх та організації їх дозвілля;

• Розвиток психо-фізичних ресурсів зміцнення здоров’я підтримка високої працездатності протягом всього періоду навчання;

• Виховання валових якостей, формування активної життєвої позиції, здорового способу життя засобами фізичної культури.

Поряд із завданнями існують принципи позашкільної освіти та виховання. Головними з них є:

Гуманізація, що визначає пріоритети завдань творчої самореалізації особистості, її виховання, створення умов для вияву обдарованості і талантів дітей, формування гуманної особистості, людяності, доброзичливої, милосердної.

Єдність загальнолюдських і національних цінностей, що забезпечує у змісті навчально-виховного процесу органічний зв’язок і духовну єдність української національної культури з культурою народів світу; розвиток культури всіх національних меншин, що проживають на території України; сприяє усвідомленню пріоритетності загально-людських цінностей над груповими, плановими та класовими; визначає позашкільну освіту та виховання як важливий засіб національного розвитку й гармонізації національних і міжнаціональних відносин в Україні.

Демократизація, що передбачає автономію (самостійність) позашкільних закладів освіти різних типів та форм власності, інших центрів позашкільної освіти та виховання у вирішенні основних питань змісту їх діяльності, розвитку різноманітних форм співробітництва та партнерства всіх учасників педагогічної діяльності.

Науковість і системність, що полягає в забезпеченні оптимальних умов для розширення і послаблення засобами освіти вагомих для кожної особистості, що навчається, об’єктивних законів, обгрунтованих понять і способів практичних дій в їх майбутній трудовій діяльності, а також забезпечення інтегруючої функції процесів навчання і виховання в умовах досягнення основної мети позашкільної освіти та виховання.

Безперервність, наступність та інтеграція, що забезпечує єдність всіх ланок освіти України, об’єднання зусиль позашкільних з іншими закладами освіти та різними організаціями; цілісність і наступність позашкільної освіти та виховання, спрямованої на поглиблення та конкретизацію освітнього процесу; набуття освіти упродовж всього трудового життя, за умови коли нові заняття, уміння та навички базуються на раніше засвоєних та придатних.

Багатоукладність та варіативність, що передбачає можливість широкого вибору змісту, форми і засобів освіти та виховання у вільний від навчання час, альтернативність у задоволенні духовних записів особистості, її пізнавальних та інтелектуальних можливостей та інтересів, запровадження поліваріантності навчальних програм, поглиблення і розширення їх практичної сприятливості, референції та індивідуалізований навчально-виховного процесу: розвиток мережі державних та недержавних позашкільних закладів.

Добровільність та доступність, що передбачає право вибору та доступність у забезпеченні потреб абсолютності у творчій самореалізації, духовному самовдосконаленні здобуті додаткових знань, умінь та навичок, підготовки до активної професійної та громадської діяльності.

Самостійність і активність особистості, що полягає у забезпеченні такої психолого-педагогічної атмосфери, яка сприяє виявленню, а також розвитку і реалізації учнями пізнавальної самостійності, творчої активності прояву обдарованості і таланту в навчально-виховній діяльності та у позанавчальний час.

Гармонізація родинної і суцільної освіти та виховання, яка передбачає створення сприятливих умов для забезпечення добровільного партнерства і корисної співпраці того, хто вчиться , його родина , а також держави, як рівноправних суб’єктів навчально-виховного процесу в позашкільних закладів і незалежності позашкільної освіти та виховання від політичних, громадянських і релігійних організацій.

Практична спрямованість позашкільної освіти та виховання, що передбачає набуття учнями певних умінь і навичок , орієнтацію на трудову діяльність у ринкових умовах, їх розширення та розвиток, а також впровадження в життя за умов інтеграції з наукою і виробництвом.

У сукупності й взаємодій ці принципи орієнтують позашкільну освіту та виховання на забезпечення соціалізації і соціальної адаптації, єдності й взаємозв’язку з іншими соціокультурними системами на основі послідовності, взаємодії, інтеграції та диференціації освітньо-виховного впливу на особистість; сприяють успішному входженню її в суспільне життя, фізичному, духовному та інтелектуальному розвитку.

Основні напрями та зміст позашкільної освіти та виховання.

Зміст позашкільної освіти та виховання у порівняні з базовою і професійною освітою грунтується на інших засадах. Такими засадами є особистісні замовлення дітей і їх батьків. Ці замовлення постійно розвиваються, варіюються, в чому і простежується безперервна динамічність цієї ланки освіти, її нестандартність та варіативність.

Серед основних напрямів діяльності можна виділити:

Соціо-культурний – передбачає допомогу дитині у визначенні свого статусу, як особистості через включення її у систему соціальних відносин, зростання її престижу і авторитету, виконання участі у вирішенні трудових, соціально-політичних, моральних проблем суспільства.

Художньо-естетичний – забезпечує художньо-естетичну освіченість та вихованість особистості, здатної до саморозвитку, і самовдосконалення, формування її художньо-естетичної культури засобами кращих національних і світових культурологічних надбань, сприяє виробленню умінь примножувати культурно-мистецькі традиції свого народу.

Дослідницько-експерментальний – передбачає включення дітей і підлітків у науково-дослідну, пошукову діяльність, поширення наукових знань та їх перетворення в інструмент творчого освоєння світу.

Науково-технічний – спрямований на формування в дітей і підлітків техніко-технологічних знань, розширення їх політичного світогляду, задоволення потреб юної особистості у вдосконаленні освіти з основ інформатики та комп’ютеризації, конструкторської, експериментальної та винахідницької діяльності, здібностей шляхом пошуку та розвитку вмінь, навичок технічного моделювання, конструювання тощо.

Еколого – природничий – забезпечує оволодіння знаннями про навколишнє середовище (природне і соціальне, усвідомлення себе частиною природи та можливість постійно спілкуватися з нею; формування екологічної культури особистості, набуття навичок і досвіду вирішення економічних проблем та передбачення можливих наслідків власної природо перетворюючої діяльності; залучення до практичної природоохоронної роботи, екологічної діяльності за збереження навколишнього середовища.

Туристсько – краєзнавчий – передбачає залучення до активної діяльності у сфері туризму і краєзнавства, дослідництва та пошук у сфері знань про комплексну генетичну картину життя певних території, вивчення окремих географічних об’єктів і явищ соціального життя у природно-історичному аспекті а також формування фізично-здорової і духовної розвиненої особистості.

Фізкультурно-оздоровчий – забезпечує науково обгрунтований об’єм рухової активності молоді, формування в неї навичок здорового способу життя як невід’ємного компоненту загальної культури особистості та оволодіння системою знань про людину, її повноцінний фізичний і духовний розвиток, формування фізичних здібностей, зміщення здоров’я, гармонії духу і тіло.

Військово-патріотичний – забезпечує формування громадянина, виховання високих духовних якостей і патріотичних почуттів та глибокої громадянської відповідальності за долю українського народу та держави, підготовку молодого покоління до військової служби.

Дозвілєєво-розважальний – передбачає організацію культурного дозвілля дітей та підлітків, спілкування з однолітками у різних формах ігрової та дозвіллєво-розважальної діяльності, поліпшення психологічного здоров’я, зняття психологічної напруги.

Такі напрямки діяльності мають створити умови для професійної орієнтації та самовизначення особистості, від формування стійких мотивів до самореалізації у професійній діяльності підготовку молоді до зміни професій, адаптації до ринкової економіки.

Пріоритетною метою розвитку позашкільної освіти та виховання є сприйняття становленню творчої особистості дитини, підлітка, молодої людини.

Позашкільна освіта та виховання мають сприяти:

• Творчій спрямованості особистості, усвідомлення нею значення передусім творчих, гуманістичних потреб, мотивів, цілей як провідних у її розвитку та життєдіяльності. (у мотиваційній сфері при вирішенні вихованих завдань слід відкривати для дитини сенс творчого життя, головною складовою якого є пізнання оточуючого світу, його перетворення на краще, життєва самореалізація);

• Розвитку творчих рис характеру, а саме: цілеспрямованості, ініціативності, допитливості, критичності розуму, самостійності, вимогливості, наполегливості, винахідливості, оригінальності, готовності до впровадженого ризику, а також організованості, працелюбності порядності, відповідальності тощо.(Вказані риси характеру мають формуватися як стійкі якості особистості, що визначають програму її поведінки, діяльності, активного творчого ставлення до себе, людей, праці, речей);

• Творчість самосвідомості, що виявляється у самопізнанні та адекватній самооцінці, самоорганізації саморегуляції та самовдосканоленні, емоційності саморегуляції в екстремальних ситуаціях. (саме ці психічні здатності особистості перетворюють дитину на активного суб’єкта творчої діяльності та соціальної поведінки, який висуває власні цілі, ідеї, плани, програми тощо);

• Розвитку творчих якостей інтелекту – логічного, діалектичного та цілісного сприяння дійсності, спостережливості дослідника, творчої уяви і фантазії, інтуїції, уваги і пам’яті, що формуватиме вміння визначити і розв’язати життєві задачі, розробити творчі проекти тощо;

• Постійному зростанню потенціалу творчої діяльності – бажанню систематично здобувати нові знання у певній галузі, вмінню творчо їх використовувати, експериментувати, досліджувати, брати участь у вдосконаленні оточуючого середовища;

• Формуванню психічних якостей творчої особистості, її темпераменту, властивостей нервової системи (чутливості, емоційності, пластичності, працездатності) та відповідного до них доцільного індивідуального стилю діяльності й поведінки, в процесі чого використовується найкращі та коригуються слабкі (з точки зору вимог творчої діяльності) якості нервової системи конкретної дитини та підлітка;

• Вихованню у дітей та підлітків здатності до творчого спілкування з діячами науки, техніки, культури, мистецтва із більш розвиненими однолітками, вмінню вести діалог, висловлювати свою думку письмово тощо.

Основні типи позашкільних навчально-виховних закладів та форми роботи з ними.

В нових умовах ринкових відносин, соціальних та економічних реформ, демократизації суспільства та гуманізації освіти підвищився попит підлітків та їх батьків на додаткові освітні послуги, які можуть бути задоволені в результаті використання соціально-педагогічних можливостей позашкільної освіти та виховання.

Тому, свою плідну діяльність розпочало багато типів позашкільних навчально-виховних закладів. Отже, опираючись на це структура позашкільної освіти та виховання включає в себе:

• позашкільні заклади освіти;

• інші заклади освіти як центри позашкільної роботи у позаурочний та позанавчальний час, а саме: середні загальноосвітні заклади, ліцеї, гімназії, навчально-виховні комплекси, професійно-технічні училища, технікуми, коледжі тощо;

• клуби та об’єднання за місцем проживання незалежно від форми власності та підпорядкування;

• культурно-освітні, фізкультурно-оздоровчі, спортивні та інші заклади, установи різних відомств;

• різні організації, фонди, асоціації.

Основний комплекс завдань позашкільної освіти та виховання виконують позашкільні заклади освіти різних типів: Палаци, центри, будинки, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні й музичні школи, школи мистецтв, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади різної форми власності.

Орієнтовний перелік позашкільних закладів освіти досить широкий і гнучкий. Він забезпечує можливість дальшого вдосконалення мережі відповідно до сучасних вимог, актуальних потреб суспільства, дитячого та молодіжного середовища.

Відповідно до концепції, змісту та напрямів діяльності, матеріально-технічної бази, кадрового забезпечення, територіального розташування, та особливостей соціуму позашкільні заклади освіти фу4нкціунують як комплексні або профільні. Пріоритети їх розвитку визначаються конкретними умовами і можливостями регіонів.

Відповідно до державного замовлення до віднесення до органу управління освіти визначається статус позашкільного закладу:

• державний;

• обласний;

• міський;

• районний.

Позашкільні заклади освіти організують навчально-виховний процес у різновікових і різностатевих учнівських об’єднаннях, використовують при цьому різноманітні форми і методи групової, індивідуальної і масової роботи; реалізують зміст позашкільної освіти та виховання впровадженням гнучких програм і навчальних планів відповідно до 3-х рівнів навчання (початкового, базового і вищого), що відрізняє ці типи закладів від інших соціо-культурних і виховних структур.

Центрами позашкільної освіти та виховання є також загально-освітні школи, ліцеї, гімназії тощо в складі навчально-виховних комплексів які забезпечують у специфічних умовах діяльності безперервність загальної середньої та позашкільної освіти та виховання учнівської молоді.

Основні завдання позашкільної освіти та виховання реалізуються через спільну роботу з театрами, філармоніями, радіо, газетами, журналами, громадськими дитячими та молодіжними організаціями, творчими дитячими та юнацькими об’єднаннями за місцем проживання, на підприємствах, фондами, асоціаціями тощо, які разом із закладами освіти впроваджують державну політику в галузь освіти і сприяють формуванню гармонійно-розвиненої особистості.

Відповідно до Конституції позашкільної освіти та виховання Постановою Кабінети Міністрів України від 26 січня 1994 року №45 Затверджено: Положення про позашкільний навчально-виховний заклад.

Даний документ включає в себе ряд розділів

І. Загальні положення.

Позашкільний навчально-виховний заклад – це широко доступний заклад освіти, який дає дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, а також забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.

Позашкільний навчально-виховний заклад організовує роботу з дітьми та юнацтвом на принципі добровільності вибору типів закладів, вибір діяльності за інтересами.

До навчання у позашкільному навчально-виховному закладі залучаються вихованці, учні (студенти) в основному віко від 5 до18 років.

Позашкільний навчально-виховний заклад створюється відповідно до чинного законодавства за наявності належних умов для здійснення навчально-виховного процесу, необхідної матеріально-технічної бази, педагогічних кадрів.

Засновниками позашкільних навчально-виховних закладів можуть бути державні, кооперативні, громадські організації, підприємства, установи, фізичні особи.

Позашкільний навчально-виховний заклад у своїй діяльності керується Конституцією України, актами законодавства України, зокрема законом України “Про освіту”. Конвенцію ООН про права дитини цим положенням і власним статутом.

Статут позашкільного навчально-виховного закладу розробляється на основі чинного законодавства, цього Положення.

У статуті зазначається повна назва закладу, його адреса, засновник підпорядкованість, мета і головні завдання діяльності, основні характеристики методичної та масової роботи, навчально-виховного процесу: права, обов’язки та відповідальність його учасників, а також визначається порядок управління закладом і організації його фінансово-господарської та підприємницької діяльності, використання майна, внесення змін та доповнень до статуту тощо.

Статут позашкільного навчально-виховного закладу затверджується радою цього навчально-виховного закладу за поданням засновника, реєструється місцевими органами державної виконавчої влади або органами місцевого і регіонального самоврядування відповідно до чинного законодавства.

Позашкільний навчально-виховний заклад визнається юридичною особою з дня реєстрації його статуту.

Позашкільний навчально-виховний заклад співпрацює з іншими навчально-виховними закладами, сім’ями, трудовими колективами, товариствами, фондами, громадянами.

Позашкільний навчально-виховний заклад організовує свою діяльність відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку, що затверджується трудовим колективом наказом засновника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових правил.

Позашкільний навчально-виховний заклад відповідає за збереження життя здоров’я дітей та учнівської молоді під час навчально-виховної роботи з ними.

ІІ. Організація діяльності позашкільного навчально-виховного закладу.

Головні напрямки діяльності позашкільного навчально-виховного закладу визначаються цим закладом разом із засновниками і погоджуються з відповідними органами державного управління освітою. Позашкільний навчально-виховний заклад проводить навчально-виховну, організаційно-методичну та організаційно-масову роботу.

Позашкільний навчально-виховний заклад за рішенням засновника може діяти самостійно, у складі навчально-виховного комплексу, профільного об’єднання, асоціації тощо.

Позашкільний навчально-виховний заклад працює за річним планом роботи, розробляє та затверджує програму реалізації головних напрямів діяльності з урахуванням інтересів дітей та юнацтва.

Вище згаданий заклад організовує роботу з учнями протягом календарного року. Навчальний рік у позашкільному навчально-виховному закладі розпочинається, як правило, 10 вересня поточного року і закінчується 26 травня наступного року.

Набір учнів в заклад проводиться як на безконкурсній основі, так і за конкурсом.

Навчально-виховний процес у позашкільному навчально-виховному закладі здійснюється диференційовано, відповідно до індивідуальних можливостей дітей та з урахуванням їх вікових особливостей.

Чисельний склад творчих об’єднань за інтересами встановлюється директором позашкільного навчально-виховного закладу згідно з нормативами їх наповнюваності, навчальними планами і програмами, які можуть бути як авторськими так і рекомендованими Міносвіти або іншими органами державної виконавчої влади.

Педагогічний колектив позашкільного навчально-виховного закладу працює відповідно до розкладу занять, затвердженого директором.

Тривалість занять (навчання) встановлюється з урахуванням психофізіологічного розвитку дітей, допустимого навантаження учнів різних вікових категорій: для вихованців (учнів) віком від 5 до 6 років – 30 хвилин, від 6 до 7 років – 35 хвилин, усіх інших – 45 хвилин.

З метою розвитку і підтримки стійких інтересів учнів, їх обдаровань і самовизначення щодо майбутньої професії позашкільний навчально-виховний заклад може проводити роботу спільно з науково-дослідницькими, творчими організаціями, вищими навчальними закладами, створювати лабораторії для творчої експериментальної, науково-дослідницької роботи.

Позашкільний навчально-виховний заклад, який має висококваліфіковані кадри, відповідні матеріальні умови, може організовувати на своїй базі виробничу практику учнів.

За згодою з відповідними підприємствами, установами, організаціями та за наявності умов для одержання певних професій під час навчання у позашкільному навчально-виховному закладі учневі, який склав кваліфікаційні іспити, в установленому порядку видається свідоцтво (посвідчення) про присвоєння кваліфікації, розряду, класу, категорії за професією.

Права та обов’язки учасників навчально-виховного процесу позашкільного навчально-виховного закладу визначені Законом України “Про освіту”. Статутом позашкільного навчально-виховного закладу можуть передбачатися додаткові права та обов’язки учасників навчально-виховного процесу, що не суперечать чинному законодавству.

Для зарахування учнів до спортивних, спортивно-технічних, туристичних, хореографічних об’єднань необхідна довідка медичного закладу про відсутність у них противопоказань для занять у зазначених творчих об’єднаннях.

Позашкільний навчально-виховний заклад організовує та здійснює різноманітні масові заходи, проводить методичну роботу.

Відповідно до рішення засновника на підставі відповідних угод та з урахуванням попиту позашкільним навчально-виховним закладам надається організаційно-методична допомога педагогічним колективам шкіл, молодіжним, дитячим та громадським організаціям тощо.

ІІІ. Управління позашкільними навчально-виховними закладами.

Управління позашкільними навчально-виховними закладами здійснюється його засновником і місцевим органом державної виконавчої влади в межах повноважень, передбачених чинним законодавством.

Вищим органом громадського самоврядування позашкільного навчально-виховного закладу є загальні збори (конференція) колективу, що скликається не менше як один раз на рік.

Рішення загальних зборів (конференції) колективу може створюватися рада позашкільного навчально-виховного закладу, що діє у період між загальними зборами (конференціями).

Рада позашкільного навчально-виховного закладу:

• організовує виконання рішень загальних зборів;

• вносить пропозиції про перспективи розвитку позашкільного навчально-виховного закладу, розглядає і погоджує з засновником режим роботи закладу, заходи щодо зміцнення його матеріально-технічної бази та поліпшення умов діяльності;

• підтримує творчі ініціативи новації позашкільної освіти;

• визначає форми співробітництва позашкільного навчально-виховного закладу з науково-дослідними, виробничими, кооперативними організаціями, творчими спілками, іншими державними і громадськими інститутами

• вносить пропозиції директорові про стимулювання педагогічних та інших працівників закладу; у межах фонду оплати праці (фонду матеріального заохочення) визначає порядок і розміри доплати до посадових окладів;

• спільно з батьками забезпечує соціальний захист учнів.

Безпосереднє керівництво позашкільним навчально-виховним закладом здійснює директор, який призначається і звільняється засновником або уповноваженим ним органом у порядку, визначеним чинним законодавством.

Директор позашкільного навчально-виховного закладу:

• керує діяльністю закладу, представляє його в усіх органах, установах і громадських організаціях і відповідає перед засновником за результати діяльності закладу;

• розпоряджається майном, складає та затверджує штатний розклад у межах фонду заробітної плати, укладає угоди з юридичними та фізичними особами, відкриває рахунки в установах банків;

• встановлює надбавки, доплати, премії працівникам закладу за рахунок і в межах фонду заробітної плати відповідно до порядку, визначеного радою закладу;

• видає у межах своєї компенсації накази та розпорядження, обов’язкові для виконання всіма працівниками і вихованцями закладу;

• приймає на роботу та звільняє з роботи працівників закладу;

• затверджує функціональні обов’язки працівників закладу.

З метою розвитку та вдосконалення навчально-виховного процесу, підвищення майстерності педагогічних працівників у позашкільному закладі на правах дорадчого органу створюється педагогічна рада.

Склад, функції та порядок роботи педагогічної ради визначається статутом закладу Головою ради є директор позашкільного навчально-виховного закладу;

Педагогічна рада:

• розглядає питання організації та здійснення навчально-виховного процесу, масової та методичної роботи;

• обговорює і рекомендує до затвердження річний план роботи закладу;

• сприяє розвиткові творчості ініціативи педагогів, впровадженню досягнень науки і передового педагогічного досвіду в учбовий процес;

• приймає рішення з інших питань професійної діяльності педагогічних працівників.

Члени педагогічної ради мають право вносити на її розгляд будь-які питання, пов’язані з навчально-виховним процесом. Кількість засідань педагогічної ради визначається їхньою доцільністю і, як правило, становить не менше чотирьох на рік.

ІV. Контроль за діяльністю позашкільного навчального закладу.

Позашкільний навчально-виховний заклад безпосередньо підпорядкований і підзвітний засновнику або уповноваженому ним органу.

Основою та формою контролю з боку засновника за діяльність державного позашкільного закладу є атестація, що проводиться відповідно до чинного законодавства.

Контроль за діяльність позашкільного навчально-виховного закладу щодо забезпечення належного рівня позашкільної додаткової освіти, навчання і виховання дітей за інтересами здійснюється місцевими органами державної виконавчої влади.

Зміст, форми періодичність контролю, не пов’язаного з навчально-виховним процесом, встановлюється засновником позашкільного навчального закладу.

Зміст діяльності позашкільних закладів.

Розрізняють два види позашкільних закладів: загальні (комплексні) і спеціальні (профільні).

Загальні позашкільні заклади ведуть роботу з дітьми в різних областях науки, культури, спорту. До них відносяться Будинки школярів, дитячі секції клубів і Будинків культури, дитячі парки, оздоровчі табори і т. д.

Спеціальні позашкільні заклади організовують виховну діяльність в якісь одній області, наприклад по техніці, спорту чи мистецтву. Це дитячі спортивні школи юних техніків і юних натуралістів, дитячі бібліотеки і театри, клуби юних автомобілістів, екскурсійно-туристичні станції.

Можна виділити декілька основних направлень в діяльності позашкільних закладів: виховуючо-навчальна робота з дітьми, позашкільними працівниками. Вчитель може скористатися і заочною консультацією цих закладів, одержати літературу і методичні матеріали.

Наведемо короткі описи роботи найбільш поширених позашкільних закладів.

Будинок школяра – це широкодоступний заклад освіти, який дає дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами. А також забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації та реалізації змістовного дозвілля.

Будинок школяра комплексний позашкільний заклад включає творчі об’єднання за інтересами: гуртки, ансамблі, музично-драматичні студії, та інші. Даний заклад організовує роботу з дітьми та юнацтвом на принципі добровільності вибору, видів діяльності за інтересами. До навчання в Будинку школяра залучаються вихованці: учні, студенти в основному віком від 6 до 18 років.

Будинок школяра відповідає за збереження життя і здоров’я дітей та учнівської молоді під час навчально-виховної роботи з ними. У закладі проводиться навчально-виховна, організаційно-методична та організаційно-масова робота.

Будинок школяра працює за річним планом роботи, розробляє та затверджує програму реалізації головних напрямів діяльності з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку регіона, інтересів дітей та юнацтва, потреб сім’ї, інших освітніх закладів. Тут організовується робота з учнями протягом календарного року. Навчальний рік у Будинку школяра розпочинається, як правило, 1 вересня поточного року і закінчується 26 травня наступного року.

Навчально-виховний процес у закладі здійснюється диференційованого, відповідно до індивідуальних можливостей дітей та з урахуванням їх вікових особливостей.

Кількісний склад гуртка, кількість годин в тиждень на один гурток, кількість додаткових годин в тиждень для індивідуальної роботи і тривалість занять визначається педагогічними працівниками, характером діяльності та віком школярів. Педагогічний колектив Будинку школяра працює відповідно до розкладу занять, затвердженого директором.

Будинок школяра організовує та здійснює різноманітні масові заходи, проводить методичну роботу. Відповідно до рішення засновника на підставі відповідних угод та з урахуванням попиту позашкільного закладу надається організаційно-методична допомога педагогічним колективам шкіл, іншим навчально-виховним закладам регіону, молодіжним, дитячим та громадським організаціям.

У відповідальності з основними положеннями господарського механізму в народній освіті і зразковим положенням про позашкільну установу, а також в межах утвердження в установленому порядку, фонду заробітної плати Будинку школяра має 2 відділи: художньої творчості та технічної, який об’єднує слідуючі напрямки: декоративно-прикладного мистецтва, художньої самодіяльності, технічної та художньої творчості.

Будинок школяра організовує і проводить різноманітні масові заклади:

- змагання, виставки, конкурси, зустрічі;

- здійснює пошук сучасних форм роботи, взаємодіє з іншими позашкільними закладами і організаціями;

- надає інструктивно-методичну, організаційну і практичну допомогу в проведенні позашкільної роботи з учнями в школах;

- організовує роботу методоб’єднання педагогів організаторів, керівників гуртків, секцій, шкіл району;

- розробляє і впроваджує нові перспективні форми і методи роботи, експериментальні програми.

Методична робота спрямована на вдосконалення змісту, форм і методів виховної діяльності Будинку школяра, позашкільного виховання учнів.

Управління Будинку школяра здійснюється його засновниками і місцевими органами державної виконавчої влади в межах повноважень передбачених чинним законодавством.

Контроль за діяльністю Будинку школяра щодо забезпечення належного рівня позакласної додаткової освіти, навчання і виховання дітей за інтересами здійснюється місцевими органами державної виконавчої влади.

Основна задача дитячої спортивної школи (ДСШ) – надання допомоги загальноосвітній школі в підготовці юних спортсменів і загального фізкультурного активу для ведення масової діяльності із фізичного виховання і спорту. Прийом в дитячу спортивну школу проводиться на основі підбору найбільш підготовлених дітей (завдяки результатам змагань і спеціальних іспитів), робота ведеться з одного або з декількох видів спорту.

Станції юних техніків являються організаційними інструктивно-методичними центрами роботи з дітьми загальноосвітніх шкіл. Вони допомагають розвивати творчість школярів, розробляють примірні програми і методику занять в технічних гуртках, тематику їх моделювання, методику конструювання приборів, моделей, технічних установ. Тут виникають різні творчі об’єднання за інтересами: гуртки, конструкторське бюро і т. д. Віддалені станції мають радіозв’язок, радіостанції, кіностудії, постійні технічні виставки.

Разом з інститутом вчителів станції юних техніків організовують також підготовку і підвищення кваліфікації керівників тенісних гуртків, проводять конкурси, змагання моделістів – школярів, науково-технічні олімпіади, злети і виставки робіт юних техніків і інші міроприємств, направлені на пропаганду нової техніки і розвитку технічної творчості, вивчають кращі можливості такої діяльності в школах, позашкільних закладах, дають консультації з питань технічної творчості і методики гурткової роботи. Свою діяльність станції юних техніків ведуть в тісному контакті з комітетом ДОСААФ.

Станції юних натуралістів надають всесторонню допомогу школам у вихованні підростаючого покоління глибокого інтересу до природи і сільського господарства у формуванні у дітей вмінь і навичок здібної діяльності і в їхній підготовці до загально-корисної праці. Вони ведуть роботу по вивченню і охороні природи рідного краю, виправляють діяльність учнівських бригад, проводять злети юних натуралістів і Дослідників сільського господарства, а також традиційні масові міроприємтсва: День лісу, День птахів, Свято урожаю та інші.

Станції юннатів мають різні лабораторії (овочівництва і садівництва, садівництва, охорона природи, агрохімії, механізації сільського господарства, зоології та інші), методичні кабінети, навчально-дослідницька діяльність, пасіки, техніку.

Екскурсійно-туристичні станції – в центрі екскурсійно-туристичної і краєзнавчої роботи з школярами. При їх діяльності в школах водяться гуртки, секції, клуби і товариства юних туристів, краєзнавці, мандрівників альпіністів. Вони мають прокатні бази і пункти туристичного спорядження. Під час канікул ці позашкільні заклади організовують екскурсійні бази і оздоровчі табори, інструктивно-методичні виставки, масові походи, злети, конференції юних туристів і краєзнавців, беруть участь у проведенні експедицій і походів школярів.

Дитячі театри виховують у дітей високі моральні якості, формують етичний смак, розширюють їх світогляд засобами мистецтва при кожному дитячому театрі існує педагогічний колектив, який проводить різнозмістовну роботу з юними глядачами вчителями і батьками. Його члени чергують на гастролях, відповідають на питання глядачів, організовують їх зустрічі з артистами. Тут працює також актив школярів-любителів мистецтва, яке являється зв’язковим між театром і школою. Активісти пропагують театральне мистецтво серед тих, хто вчиться і випускають стінгазети, посвячені гастролям і акторам, організовують “ уроки театру”.

Дитячі театри виїжджають в школи на конференції, диспути, творчі вечори, допомагають школярам в організації художньої самодіяльності, проводять День відкритих дверей для театрів колективів шкільної художньої самодіяльності.

Робота дитячої бібліотеки направлена на надання допомоги школярам в присвоєні завдання з основних наук, на виховання культури читання, любові до книги.

В основі діяльності дитячої бібліотеки лежить індивідуальне керівництво читання дітей. Бесіди з ними проводяться при виборі в обміні книг, в книжкових виписка, у каталогах. Тут проводиться і масова робота: літературні ранки, читальні конференції, літературні вечори, конкурси мандрівними людьми.

Дитяча бібліотека – методичний центр всіх бібліотек, які ведуть роботу з дітьми. Тут здійснюється підвищення кваліфікації бібліотечних робітників, бібліотекарів, вчителів, батьків.

Виховні можливості дитячих оздоровчих таборів.

Дитячий оздоровчий табір є позашкільним закладом школярів віком від 6 до 14 років, який створюється на час літніх і зимових канікул профспілковим спільно з підприємствами, закладами і організаціями.

Розміщуються табори, як правило, за змістом маючи у своєму розпорядженні стаціонарну базу або ж приміщення пансіонатів, санаторіїв, туристичних закладів, а також в наметових містечках.

Термін перебування дітей в таборах визначаються профспілковими комітетами із врахуванням рекомендацій органів охорони здоров’я, природньо-кліматичних умов і складають в період літніх канікул 21-26 днів, в період осінніх 7-8 днів, зимових 8-10днів, весняних 10-12 днів.

В таборі з урахуванням вікових особливостей та інтересів дітей і учнівської молоді, створюють я загони, групи та інші об’єднання, чисельність яких, не повинна перевищувати 25 чоловік для дітей віком 6-9 років і 30 чоловік в кожній. Вони об’єднуються в групи чисельність до 35 чоловік в кожній.

В Україні різноманітними формами оздоровлення і відпочинку охоплено понад 7 млн. вихованців дитячих дошкільних закладів, учнів загальноосвітніх шкіл та професійно-технічних училищ.

В роботі дитячих оздоровчих таборів розумно пропонується відпочинок, праця і спорт, з пізнавальною, систематичною, технічною творчістю школяра, спорт, з пізнавальною естетичною технічною творчістю школяра, педагогічною, продумана організація тимчасового дитячого колективу з індивідуальним охопленням кожної дитини різними видами діяльності.

Дитячі оздоровчі заклади здійснюють принцип наступності і безперервності виховання, виконують по відношенню до школи компенсуючу функцію, дають можливість дітям не лише відпочити, зняти фізичне і психічне навантаження навчального року, але й створюють нові умови для збагачення їх соціального досвіду отримання перевірки і застосування нових знань і вмінь в різноманітній практичній діяльності, яка наповнена грою, романтикою і базується на розвитку дитячої ініціативи самодіяльності.

Простий підрахунок свідчить про те, що під час літніх канікул діти можуть використовувати для улюбленої справи, ігор, спорту, відпочинку 975 годин. і, як вказують дослідження по інтенсивності спілкування вихователя з дітьми одна табірна зміна (21-26 днів) дорівнює року.

До особливостей дитячого оздоровчого закладу дослідники відносять також широкий вибір різних видів діяльності, багатство колективних творчих справ, до яких залучаються школяр, їх змінність та яскраву емоційну забарвленість, романтику, гру, інтерес.

В процесі різноманітної виховної діяльності табору проходить розвиток особистості дитини в колективі органічних дітей, дітей і оточуючого середовища.

Оздоровчий і виховний процес у таборі здійснюються у сприятливих умовах природного і соціального оточення. Все, що розкинулося навколо дитячого оздоровчого табору, може виявитися нейтральною зоною, а може стати важливим виховним фактором. Табір і його околиці – нове, незнайоме для дитини оточення. Воно, звісно, приваблює дитину і треба їй допомогти проникнути в нього.

Виховним фактором, який впливає на роботу з дітьми, є соціальне оточення табору, але допомагає розширити дитячий світогляд, закінчити знання, отримані в школі. Розміщені поруч з табором підприємств, культурно-освітні установи дають можливість познайомити дітей з сучасними виробництвами, історичними пам’яткам, можуть стати “школою” під відкритим небом.

Свої особливості має і тимчасовий дитячий колектив, який поряд із загальними ознаками має свою специфіку і короткочасність існування (від 10 днів до2-х місяців, в таборах санаторного типу); здібність (тимчасове об’єднання членів різних постійних колективів); цілодобовий контроль вихованці, різновіковий склад загонів.

У новому товариському оточенні дитині хочеться показати всі свої здібності, сили і вміння, проявити кращі якості характеру. Під час тісного активного спілкування інтенсивніше і повніше розкривається особистість школяра. Інколи в таких умовах скоріше можна помітити те. Що в школі залишається прихованим.

Діти приїжджають в табір з різним настроєм. Частина з них позитивно відноситься до нього, знає його традиції, має друзів. Вони, як правило прагнуть тримати участь у всіх справах, із задоволенням виконують доручення вихователів, проявляють ініціативу. Поряд з тим хочеться звернути увагу на групи дітей, які займають “очікувальну позицію”. Це ті що приїхали в табір вперше, з різних причин не мали колективі. Тому, тому ввійшовши в життя тимчасового колективу, вони готові до будь-якої діяльності що б проявити себе, заслужити схвалення ровесників, але першими активності не проявляють.

Час школярів потрапивши в новий колектив, веде себе зухвало з викликом ухиляється від колективних справ, (не виконує розпоряджень, щоденно обурюється режимом дня і т.д.).

Одна з характерних рис тимчасового дитячого колективу полягає в тому, що кожний день вимагає від кожної дитини зокрема власної самовіддачі. В таборі є можливість знайти улюблену справу на заняттях гуртків, секцій, творчих клубів, майстерень. Важливим є те, щоб кожна дитина відчувала себе необхідною для колективу. В таборі велика кількість справ, які працюють не поряд один з одним і (як в класі), а спільно Такий підхід до роботи дозволяє всім без винятку знайти собі улюблену справу протягом дня. Якщо хтось залишається пасивним в одних справах, то може добитися в інших.

У тісному активному спілкуванні повніше розкривається здібності дитини. Тут скоріше помітно, що в школі приховується від вчителів і однокласників. Протягом табірної зміни кожен учень приймає участь у 50-70 виховних заходах.

Такий об’єм виховної роботи з колективом класу в умовах школи здійснюється потягом майже цілого навчального року.

Проте все позитивне, що закладене в оздоровчих і виховних функціях табору не завжди реалізується. Масова практика дає багато прикладів низького рівня ефективності виховної роботи табору, відсутності необхідної роботи табору, відсутності необхідної координації різних видів діяльності табору механічно переносяться багато шкільних форм роботи, недостатньо враховується вікові особливості дітей. Тому невипадково останнім часом ми зустрічаємося з фактами формалізму, безтурботного проведення часу, відсутністю романтики, дитячим розрахуванням, низьким рівнем підготовки педагогічних кадрів. Головна небезпека криється в тому, що багато таборів все частіше перетворюється в “дитячі пансіонати”, “будинки відпочинку”.

Мета виховання в літньому оздоровчому таборі (залежно від вікових особливостей зміни) полягає у проведені кожного дня змістовної, цікавої і активної роботи з організації самодіяльності вихованців. Слід працювати так, щоб у загоні не нудьгували. Протягом зміни (21-26 днів) загін має виконати не одну цікаву і важливу справу. Зокрема навчитися корисного ремесла, провести спартакіаду, організувати корисні справи і т. д.

Звичайно, що реалізація завдань і змісту роботи таборів. Їх оздоровчої і виховної функції залежить від педагогічного колективу табору, його виховного потенціалу, методично-обгрунтованої логіки табірної зміни та педагогічної майстерності вихователів. Дитячі оздоровчі заклади будуть мати досить високий виховний ефект в тому випадку, коли педагог володіє високим моральними якостями, достатнім рівнем знань. Користується авторитет. Діти люблять насамперед педагогів, в яких вони бачать людей справи, високо-кваліфікованих спеціалістів. А серед них в більшості випадків, діти віддають перевагу найбільш чуйним і добрим.

Головною фігурою в дитячих оздоровчих таборах є вихователі. Їх число встановлюється таким чином: дві посади вихователя на кожну групу дітей. Крім того на два-три загони є посада підмінного вихователя.

Керівником великого колективу дітей і дорослих є начальник табору. В його функціональні обов’язки входить не лише загальне керівництво життєдіяльністю табору, а й створення необхідних умов для проведення педагогічним колективом оздоровчої та виховної роботи, а також діяльності дитячих організацій.

В документах, які регламентують штатний розклад табору визначено і посаду вожатих та вихователів. Вожатий організовує діяльність загону чи іншого дитячого об’єднання. Педагог — вихователь домагається виконання дітьми розпорядку дня, організовує їх побут спільно з вожатими, при допомозі застосування різних форм колективної і індивідуальної роботи забезпечує умови для розвитку інтересів дітей, проводить оздоровчі заходи.

В організації життя дитячого колективу і вожатому і вихователю необхідно спиратись на ініціативу , самодіяльність дітей, розвивати у них прагнення до самостійних дій, спрямованих на громадсько-корисні справи. Для цього необхідно навчити дітей самостійно мислити, знаходити і планувати роботу свого колективу, здійснювати її, вміти аналізувати і оцінювати участь в них кожної дитини.

В таборі дорослий виступає не лише в ролі вожатого чи вихователя, але й товариша, порадника, батька. Дитячий колектив повинен стати сім'єю, в якій кожна дитина почувала б себе захищеною.

Від вожатого і вихователя вимагають, в першу чергу любові до дітей - дітей вередливих і спокійних, добрих і сердитих, до хлопчиків і дівчаток. Саме любов допомагає знайти підхід до дитини, зрозуміти її почуття, думки, прагнення, що в свою чергу породжує дитячу симпатію.

В колективі педагогів повинні бути строгі і вимогливі вихователі, м'якого і ліричного складу люди. Справа в тому, що ідентичності виховання досягти не можливо, бо вони люди, а кожна людина унікальна. Важливо підкреслити, що такої ідентичності добиватися і не слід. Єдиний підхід до дітей не включає різноманітності способів взаємодії на них із сторони педагогів.

Вихована діяльність педагогічного колективу складна і ,багатогранна, охоплює великий спектр різноманітних напрямів, форм і методів, і вимагає координації всіх його зусиль.

Як правило, табірна зміна триває 21 - 26 табірних днів. В організації чітко визначаються три періоди: організаційний, основний, підсумковий.

Організаційним періодом називається час від приїзду дитини в табір свята відкриття табірної зміни. В цей термін проходить адаптація дітей до життя в таборі, закладаються основи створення тимчасового дитячого колективу, формуються органи самоврядування. Даний період надзвичайно насичений різноманітними конкретними справами, які потрібно вирішити на протязі дня педагогічному колективу.

1. познайомити дітей з вимогами, що стосуються відносин з дорослими в таборі і середині загону, організації їх побуту і режиму дня.

2. Розповісти дітям про табір і його історію, традиції, про людей, що працюють у ньому

3. Дати дітям можливість познайомитися один з одним. Найбільш вдалим варіантом є “Вогник знайомств”. Він може проводитися у формі знайомитись “розкажи мені про себе”

Основний період починається з ранку після відкриття табірної зміни. За роки своєї роботи табори визначили найбільш педагогічно виправдану логіку табірного дня, яка співпадає з режимними моментами кожний ранок починається з ранкової гімнастики, потім по самообслуговуванню, ранкова лінійка, сніданок, загонові справи на свіжому повітрі, обід, відпочинок, підвечірок, робота гуртків. Загальнотабірні справи, вечеря, перегляд кінофільмів, загонові вогники, аналіз проведеного дня, сон.

підсумковий період закінчує діяльність табірної зміни. Діти працюють з табором, збираються додому.

Життя табору відзначається своїм темпом і різноманітністю. Тут немає часу на тривалу підготовку. Справи повинні бути організовані так, кожен мав можливість попробувати свої сили і в художній самодіяльності, і в спорті, і в творчій праці, і т.д. Така різностороння діяльність забезпечується різними формами роботи (збори, лінійки, концерти, свята, ігри, змагання, вишивка). Активний відпочинок дітей передбачає тісний зв'язок роботи табору з оточуючим життям, навколишньою природою.

В кінці хочу підсумувати те, що позашкільні навчально-виховні установи відіграють велику роль у розвитку виховання підростаючого покоління. А це сприяє створенню найефективніших умов для професійної орієнтації та самовизначення особистості у професійній діяльності, а також забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації та реалізації змістовного дозвілля.

Список
використаної літератури:

1. Галузинський В.М. Педагогіка. Київ., “Вища школа” 1995 р.

2. Калечіц Т.Н. Позакласна і позашкільна робота з дітьми. Москва., “Просвещение”, 1980 р.

3. Соя М. М., Я.В. Луцький. Виховна робота в дитячих оздоровчих закладах. Івано-Франківськ, 1995 р.

4. Молодь і дозвілля. Київ, 1996 р.